Янковський Петро - відомий укр. борець
"Хрещеним батьком" відомого українського велета, чемпіона світу з боротьби полтавчанина Івана Піддубного в кінці ХІХ - поч. ХХ століть звали борця з Волині Петра Янковського. Приводом для цього став їхній поєдинок 1897 року в Феодосії, коли Піддубний здолав усіх борців знаменитого цирку Безкоровайного і лише Петра Янковського, хоч як силкувався, так і не зміг покласти на лопатки. Ту нічию з Піддубним борці вважали найбільшою перемогою Янковського.
Іван Максимович Піддубний відомий усьому світу як непереможний борець. А хто ж він, Янковський, що єдиний вистояв у поєдинку з ним?
Народився він 1861 року на хуторі Юзефін, що обіч села Городок поблизу повітового Луцька. Його мати Оксана - шанована сільська співачка і ткаля. Батько Михайло - умілий тесля і хлібороб. Але з роду збіднілих дворян, що колись і козакували.
Хутір Юзефін щойно започатковувався на родючому узліссі. Тут селилися німці з дозволу російського царя. Вирубували ліс, розорювали лани під посіви. Скоро й школу поставили. Малий Петро зростав серед дітей поселенців. Вивчив мову. Навіть у школу їхню ходив. Рано й до плужка та теслярства батько прилучив. До всього мав хист.
Та серед ровесників Петро вирізнявся непомірною силою. Ніхто не міг побороти. Скоро й пора вечорниць прийшла, дівочих і парубочих пісенних перегуків. Петро й тут вирізнявся - так гарно в його руках скрипка відтворювала чарівні українські мелодії. А за силу і вправність парубки прозвали його Ведмедем.
Таким його й на армійську службу покликали. На 23-му році він став воїном лейб-гвардії уланського полку в Варшаві, яка тоді була часткою гігантської Російської імперії. Закінчив полкову школу із званням унтер-офіцера.
Та не це привернуло до нього увагу. На першому році служби з солдатами свого ескадрону побував у варшавському цирку. Там велетень-борець припрошував когось з публіки поборотися. За перемогу пропонувалася винагорода. Петро Янковський попросив у полкового командира графа Потоцького дозволу помірятися силою. Не дозволив. Десь через рік знову довелося бути в цьому ж цирку. І знову борець припрошував до поєдинку. На цей раз граф махнув рукою.
- Іди. Бог з тобою, якщо ризикуєш.
Вийшов на арену. Першим кинувся на Петра велетень. Та Янковський спритним маневром схопив його в оберемок. Підняв. Відчув - тріщать кістки рук суперника. Той просив відпустити...
Чи так було, чи інакше - але це оповідав найближчий друг Петра, земляк із сусіднього села Усичі Людомир Петкевич. Петро Янковський переконався - ведмежої сили для боротьби не досить. Потрібна ще й техніка боротьби.
Після закінчення військової служби Янковського запросили до варшавського цирку. Спочатку виступав як борець-любитель. А з набуттям досвіду - як професіонал. Бо ретельно вивчав методи богатирського поєдинку. Гастролюючи з цирком побував у Кишиневі, інших містах. Адміністратор московського цирку Богданов переконав переїхати до Москви. Тут виступав разом з атлетом Владиславом Петлясінським. Навіть під одним іменем - як побратими. Показували чудодійні зразки класичної, поясної боротьби, підняття казково великої ваги зі штангами і гирями.
Разом з побратимом переїхав до Петербурга. Тут на Михайлівській площі містилась організована в 1885 році атлетична школа лікаря Владислава Краєвського. Він сам неабияку силу мав. І вміння своїх учнів шліфував, часто сам борючись із ними. Набуті в цій школі вміння Петлясінький, Янковський та інші вражаюче демонстрували на літній естраді саду "Ермітаж". Тут Янковський установив своєрідний рекорд: сидячи на підлозі, вижав на долоні правої руки вагову трипудову гирю. Цього ніхто інший не міг зробити. За це волинянина нагородили великою срібною медаллю.
Та все це не задовольняло богатиря з циклопічною силою. Його вабили народні ярмарки, де публіка з сіл, з ремісничих майстерень - близька йому за характером і походженням.
Він залишає столицю. Виступає на ярмарках Поволжя, Криму, в інших місцях. Завітав і в батьківську хату, в рідні пенати Юзефіна, Городка, Луцька, де було чимало родичів...
Літопис богатирських поєдинків Петра Янковського позначений багатьма блискучими перемогами. Його борцівська біографія охоплює майже 40 років. Атлети його прозвали "Папашею", бо він справді був ніби старшиною борцівського товариства. І всі пам'ятали, що його єдиного не зміг у Феодосії подолати нездоланний Іван Піддубний.
Ім'я Івана Янковського зустрічається в численних публікаціях кінця ХІХ - початку ХХ століття. Це він розвінчав на нижньоновгородському ярмарку німецького атлета Фосса, якого вважали досі непереможним. Умілим прийомом прослав на брезенті винятково спритного болгарського борця, тодішнього чемпіона світу Ніколу Петрова...
Янковський відмінно боровся і на поясах. Міцні пояси, підбиті м'яким войлоком, мали по боках дві ручки. Суперники хапалися за ці ручки і намагалися кинути один одного навзнак.
Деякий час славу неперевершеного поясного борця мав росіянин Ступін. Його ніхто не міг здолати. Казали, що він щиглем міг убити людину. Янковський і його ризикнув викликати на поєдинок. І двічі підряд поклав хвалькуватого Ступіна.
Придворний борець Бухарського еміра Гусейн також мав славу непереможного. Янковський і цього в поєдинку прослав на килимі, мов хустинку. Ці перемоги "Папаші" наводили острах на багатьох іноземних гастролерів-борців.
Безумовно, в Янковського були й поразки, і нічиї. 1901 року в Севастополі знову вів боротьбу з Іваном Піддубним. Полтавчанину довго не вдавалося здолати волинянина. Та несподіваним прийомом таки вдалося покласти Янковського. У 1905 році в Петербурзі зібрався цвіт борцівської еліти всієї Європи. Тут Янковський з десяти борців здолав п'ятьох. На варшавських змаганнях у 1908 році наш земляк здобув верх аж над дев'ятьма тодішніми велетнями, а з трьома зафіксована нічия. Того ж року в Петербурзі він здобув перемогу над шістьма велетами.
Під кінець 1908 року в московському театрі "Акваріум" зібралися аж 17 найвидатніших борців. Серед них був і Петро Янковський. Він провів тут 16 поєдинків, і в кожному - переміг. Здобув перший приз. Рідко кому крім Піддубного таке вдавалося.
Наступного 1909 року Янковський брав участь у семи найпрестижніших борцівських змаганнях у Москві, Нижньому Новгороді, Ярославлі та інших містах. І всюди був призером. У Нижньому Новгороді мав аж 14 поєдинків з найвідомішими тоді силачами - Кримовим, Микулою, Петерсоном та іншими. Здолав усіх з великою перевагою. На кольорових рекламних плакатах Янковського зображували велетнем з могутніми м'язистими грудьми, руками. Кругловидий. Гарні козацькі вуса, підкручені вгору. Пильний погляд карих очей, схожих на материні. На безрукавці більше десятка золотих і срібних нагород. Висота - 192 сантиметри. Вага - 146 кілограмів. І підпис - "Урсус Петро Янковський - чемпіон-атлет Росії, Польщі, Кавказу, Туркестану".
В 1911 році Янковському виповнилося 50 років. Здавалося б досить поєдинків. Та він ще був міцний, як кореневище старого запорозького козацького дуба. У петербурзькому цирку "Модерн" шість найкращих борців пробували покласти його. Не вдалося. Переміг волинянин.
Збереглися звіти про зустрічі атлетів і за наступні роки. "Старіючий лев" Янковський, як жартували його суперники, ще не раз мав блискучі, престижні перемоги, хоч здоров'я помітно підупало. Навіть у 1916 році ризикнув зустрітися із значно молодшим Іваном Піддубним. І хоч поступився, але показав себе гідним суперником найсильнішого борця світу.
Та на зміну старому поколінню атлетів-борців виростала молода когорта. І їй знадобився досвід не лише непереможного Івана Піддубного, а й Янковського. В 1918-27 роках він виступав уже як суддя борцівських чемпіонатів.
Зламав його не вік, а хвороба. Не стало Янковського в 1932 році. Волинські спортивні керівники давно вже мали намір організувати змагання атлетів регіону на приз свого земляка Петра Янковського. Та так і не здійснили його. А варто було б.
Використана література
"Урядовий кур'єр". - 2003.03.13.
|
