Назва реферату
: Функції і анатомія листка
Розділ
: Біологія
Функції і анатомія листка
Важливим вегетативним органом зеленої рослини е листок. Це не тільки окраса рослини, хоч розмаїття форм і розмірів його складають гідне подиву багатство творчої організації великого творця — Природи.
Листок — це лабораторія творення живої речовини. Від зеленого листка, як відзначав великий вітчизняний вчений К. А. Тімірязєв, «...беруть початок всі прояви життя на Землі». Безмежна кількість найдивовижніших органічних сполук, наявних у живій природі, започаткована в цьому удавано простому й неймовірно складному насправді утворі — зеленому листку. З тих речовин, що їх творить листок у зернах хлорофілу з вуглекислоти, води й сонячної енергії, в подальшому процесі в клітинах рослин і тварин виникає все те, що притаманне живій матерії.
Ми не маємо на меті в деталях розглядати тут той дивовижний процес творення живої речовини в зеленому листку, бо це не е нашим завданням. Спробуємо лише на прикладах показати розмаїття зеленого листка, варте захоплення своєю завершеністю, доцільністю й неповторністю.
Насамперед запам'ятайте прості деталі зеленого листка. Істотною й найбільш помітною частиною типового листка є листкова пластинка. Власне її й називають листком. А до стебла листкова пластинка у більшості рослин прикріплюється за допомогою черешка, який зовні дещо скидається на стебло, але за походженням є частиною листка.
Листкова пластинка відіграє основну роль органа фотосинтезу (процес утворення органічної речовини), а черешок служить для кращого розміщення пластинки по відношенню до сонячних променів та уникнення руйнівної дії вітру на листкову пластинку. В деяких рослин з довгим черешком листкова пластинка дуже чутливо реагує на найменший рух повітря. Особливо яскраво це помітно в осики. Тому й в народі це знайшло своє відображення у прислів'ї: тремтить, мов осиковий лист.
Листки, що мають черешки, звуться черешковими (у більшості рослин), а листки без черешків — сидячими (наприклад, у маку, жимолості козолистої). Сидячий листок іноді своєю основою охоплює стебло, тоді його звуть стеблообгортним. Якщо листок своєю основою переходить на міжвузля, то його звуть збігаючим (талабан польовий, волошки). Якщо краї основи листкової пластинки зростаються за стеблом, а стебло ніби проходить крізь них, листок звуть пронизаним (наприклад, у ласкавця круглолистого.
У злаків, осок, зонтичних, орхідних та деяких інших рослин нижня частина листка розширена й охоплює стебло у вигляді трубки, яка зветься піхвою. Вона захищає пазушні бруньки і молоду, довго ростучу основу міжвузль (у злаків) та підвищує міцність стебла під час згинання. А великі піхви у банана так тісно охоплюють одна одну, що утворюють несправжнє високе «стебло». Буває й так, що в деяких рослин нижні, а то й навіть всі листки спрощуються і набувають вигляду піхви.
Біля основи листка у багатьох рослин утворюються особливі вирости різної форми (плівки, луски, маленькі листочки, щетинки тощо), які називають прилистками. Звичайно вони бувають парними. Роль прилистків різна. У фікуса, наприклад, із зрослих прилистків утворюється ковпачок над верхівковою брунькою, у гречкових — розтруб для захисту бруньок. Великі прилистки у гороху й фіалки виконують функцію листка, а колючки з прилистків у білої акації відіграють захисну роль.
Який би листок не взяти до рук, то вже з першого погляду можна помітити безліч жилок (невдало їх звуть «нервами»), які особливо чітко виділяються, якщо розглядати листкову пластинку проти сонця. Вони утворюють густу сітку, розходячись у всіх напрямках листкової пластинки. Що ж таке жилки? Це — провідні пучки, які умовно можна б назвати «транспортними шляхами» листка: вони сполучають його з стеблом. Отож, і завдання жилок постачати в листок воду й мінеральні солі та відводити з нього готову продукцію — утворені в тканині листкової пластинки органічні речовини різного ступеня складності. Та й це ще не все.
Сама тканина листка — паренхіма — м'яка й неміцна. Опорою для неї служать жилки, які виконують роль арматури. Жилки дуже міцні (навіть доброму силачеві не вдасться розірвати листок новозеландського льону і гарантують ту міцність клітин деревини, лубу та склеренхімним волокнам. Завдяки численним жилкам листок спроможний протистояти різним зовнішнім впливам (дії вітру, дощу тощо).
У рослин жилки листка розташовуються по-різному і за характером жилкування (до уваги беруться лише великі жилки) розрізняють кілька типів листків: паралельножилковий (у злаків та осок), дугожилковий (у конвалії), пальчастожилковий (у клена гостролистого), пірчастожилковий (у верби козячої, груші, сливи, яблуні та ін.), дихотомічножилковий (у гінкго). Взагалі ж, паралельне та дугоподібне жилкування притаманне хвойним (шпильковим) та однодольним, а пальчасте й пірчасте — дводольним рослинам. Останні типи жилкування характеризуються тим, що найдрібніші жилки сполучаються одна з одною (анастомозують); в разі розриву пластинки листка це дає змогу проводити воду обвідним шляхом у ті ділянки, які розташовані вище місця розриву. Явище анастомозу (від грецького анастомозис — сполучення) менше поширене у листках з паралельним і дугоподібним жилкуванням і майже зовсім відсутнє у папоротей та голонасінних.
Коли спостерігати в природі листки рослин, то кидається у вічі велике розмаїття форм і розмірів листкової пластинки.
Ось візьмемо листок сосни (його ще звуть хвоєю). Він вузький і загострений, як голка (чи шпилька), і такий тип листка за (його формою звуть голчастим. Він властивий майже всім хвойним, або шпильковим, рослинам (ялина, смерека, модрина, тис, яловець звичайний та ін.).
У пирію, пшениці та всіх інших злаків, а також у болотної рослини сусака зонтичного, деяких осокових та лілійних рослин листок зветься лінійним, бо він обмежений двома паралельними краями; довжина його в багато разів перевищує ширину.
Довгасті листки мають каштан їстівний, евкаліпти, персики та чимало інших рослин. Основа й верхівка листкової пластинки тут однакової ширини, а довжина в три — чотири рази перевищує ширину.
Досить поширені серед рослин ланцетні листки: вони поступово звужуються від основи до верхівки, причому довжина листка в кілька разів перевищує його ширину (у багатьох верб).
Оберненоланцетний листок характеризується тим, що він розширений у верхній частині і звужений до основи, а довжина також перевищує. ширину.
Листок черемхи зветься еліптичним, бо пластинка його в обрисі має; форму еліпса.
У кропиви дводомної листок овальної форми, а в бука — яйцеподібний, у в'яза — оберненояйцеподібний, бо більше розширений у верхній частині. Осика має округлий листок, оскільки в обрисі пластинка його наближається до кола. У горлянки повзучої листок: зветься лопатчастим, — пластинка нагадує лопатку. Ромбічні листки у водяного горіха, широкояйцеподібні — у берези, а в красолі — щитоподібні. У липи листок серцеподібний;, бо має виїмку біля основи, а у верхній частині загострений. Зовсім тупий серцеподібний листок, ширина пластинки якого перевищує довжину, зветься ниркоподібним, як, наприклад, у копитняка. У стрілолисту, поширеного а прибережних водах прісних водойм, а також у гірчака березковидного (однорічний бур'ян) листок зветься стрілоподібним. Більшість видів щавлю, які дико ростуть на луках і полях по всій території України, мають списоподібний листок.
Наведені форми листкової пластинки характерні для рослин з простим листком, але вони далеко не вичерпують всієї різноманітності, яку пропонує вашій увазі рослинний світ планети Земля.
Чималу розмаїтість побачимо і в обрисі краю пластинки листка. Якщо подивимось на тютюн, бузок чи копитняк, то неважко помітити, що край листка у них цілісний, тобто являє собою суцільну неперервну криву лінію; іноді вона майже пряма, як у багатьох злаків. Такі листки і звуться цілокраїми. Але, крім таких листків, є безліч інших з різним ступенем зубчастості, тобто по краю пластинки є різні поверхневі виступи й заглиблення у вигляді зубців. Тип і форма їх надають листкам характерного обрису. Так, листки з округлими зубцями звуться зарубчастими; з гострими, нахиленими в один бік, — пилчастими. Якщо зубці по краю листка гострі й обидва краї їх приблизно однакової довжини, то листок зветься зубчастим, коли ж зубці гострі, а виїмки овальні — виїмчастим. Всі ці прості листки згаданих чотирьох типів вважаються цілісними, бо виїмки по краях пластинки не досягають чверті ширини її.
Поруч з такими серед рослин дуже поширені й листки, у яких виїмки по краю пластинки досягають чверті ширини, але не більше третини, тоді їх звуть лопатевими. Ті ж листки, у яких виїмки по краю пластинки перевищують половину ширини її, звуться роздільними, а якщо виїмки доходять до головної жилки, то розсіченими. Для кожного з цих типів листків розташування лопатей чи виїмок буває пірчасте, трійчасте і пальчасте. Тому й маємо, наприклад, у дуба звичайного листок не просто лопатевий, а пірчастолопатевий, у грициків — пірчастороздільний, у валеріани — пірчасторозсічений; у клена гостролистого — пальчастолопатевий, у багатьох видів герані — пальчастороздільний, у деяких жовтців — пальчасторозсічений; у печіночниці — трилопатевий. Пірчасторозсічений листок суріпиці, ріпи та брюкви звуть ще ліроподібним, бо кінцева частка пластинки значно більша від бічних.
Наведені приклади типів і форм листкових пластинок у рослин ілюструють ту велику різноманітність, яка в живій природі виникла під впливом умов середовища в процесі еволюції. Кожному виду рослини (іноді навіть цілим родам, а то й родинам) притаманний певний тип листкової пластинки. Всього їх відомо близько 200.
Коли вивчити основні типи й форми листків, то удаваний хаос стане для допитливого світом чарівних витворів природи, а знання того розмаїття допоможе легко розпізнати безліч рослин. 1 особливо в тих випадках, коли форма листка є надто своєрідною і привабливою.
Дуже багато рослин має такий листок, у якого на спільному черешку розміщена значна кількість цілком самостійних листочків, з'єднаних звичайно із спільним великим черешком за допомогою окремих малих черешків. Такі листки звуться складними, їх можна бачити в люпину, конюшини, суниць, гороху, квасолі, акації, кропу, моркви, гіркокаштана, картоплі та інших рослин. Під час опадання складного листка окремі листочки відокремлюються незалежно один від одного. Проте наявність спільного великого черешка дає рослині можливість змінювати в широких межах положення окремих листочків.
Складні листки, так само як і прості, характеризуються великою різноманітністю типів. Почнемо з простіших.
У суниць і конюшини, сої, люцерни, бобівника трилистого та деяких інших ми бачимо по три окремих листочки, прикріплених до спільного черешка. Такий листок зветься трійчастим. У гіркокаштана кінського, дівочого винограду, люпину й конопель черешки окремих листочків прикріплені до головного черешка, ніби в одній точці, а самі листочки відходять радіально; такий складний листок зветься пальчастоскладним. Якщо на головному черешку бокові листочки розміщені з обох боків по всій довжині черешка, то він зветься пірчастоскладним. Якщо такого типу листок на верхівці закінчується непарним поодиноким листочком, то його звуть непарнопірчастим, як, наприклад, у горобини, шипшини, дикого горошку, еспарцету та деяких інших рослин. Коли ж верхівковий непарний листочок відсутній (наприклад, у арахісу), а замість нього є тільки вусик або гострячок, то весь листок буде парнопірчастим.
Дещо оригінальніший листок у картоплі: великі листочки вподовж головного черешка чергуються з дрібними. Такий листок звуть переривчасто-пірчастоскладним.
Нерідкі приклади, коли сам головний черешок ніби галузиться раз чи двічі. В цьому випадку говорять про двічі- (у багатьох справжніх акацій, гледичії й мімози) або тричіпірчастоскладний (у більшості зонтичних) листок.
Серед рослин помірної смуги майже не трапляється листків дуже великих розмірів. Тут найчастіше рослини мають дрібні листки — від кількох міліметрів до 20 см завдовжки. Лише у деяких злаків лінійні листки перевищують один метр.
За величиною листкової пластинки у нашій флорі чи не першим виступає лопух. Близькі до них і листки катрану серцелистого, борщівника, підбілу, лотоса, латаття, глечиків жовтих.
Незрівняно більше прикладів велетенських розмірів листків мають рослини тропічної й субтропічної флори.
На південно-американському континенті досить звичайною е «лопухова двійня» за схожістю листка — гунера. її розкішні листки досягають понад півтора метра в діаметрі і вся рослина з кількома листками здатна зайняти площу більше десяти квадратних метрів. Велетенське листя має також тропічна водна рослина вікторія. її листок надійно утримує на воді дво-, трирічну дитину.
Всяк, хто бачив уперше листки банана, не міг стримати вигуку захоплення, його пластинка нерідко досягає двох метрів завдовжки й до півметра впоперек, а весь листок з черешком досягає десяти метрів. Проте першість серед простих листків за своїми розмірами належить мадагаскарському «дереву мандрівників». Його листки ростуть в одній площині, утворюючи велетенське «вічнозелене» віяло до 12 м висоти і навіть більше. Лише сама пластинка цього простого видовженого листка досягає трьох метрів завдовжки. На Мадагаскарі ними вкривають дахи будівель. Не дивно, що таким листкам важко протистояти сильним вітрам, тому пластинки листків равенали часто бувають розірвані на торочки; та це не псує їх краси.
Великих розмірів досягають і листки американської стеркулії, дерево панами, іменем якої названа республіка Панама. Щитоподібні листки нижнього ярусу нерідко досягають одного метра завдовжки і пів-метра завширшки.
Капустяні дерева на заході тропічної Африки (родина будлейних) теж спроможні здивувати розмірами листків. У одного з них листки нижніх гілок мають довжину від 1,5 до 2,5 м.
|
