| МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКIВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ РАДIОЕЛЕКТРОНIКИ
Кафедра ЕН
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни
“Виробництво ЕЗ“
Харків 2010
Питання 1
Функції комерційних банків. Спілки та асоціації. Антимонопольні правила. Кредитні ресурси комерційних банків. Процентні ставки з операціями комерційних банків
Відповідь
Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян шляхом виконання операцій і надання послуг, передбачених статтею 3 цього закону.
Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філіали і представництва за погодженням з Національним банком.
Витрати комерційних банків з обслуговування державного боргу, заборгованості з різницею в цінах, наданням пільгових державних кредитів здійснюються за рахунок держави.
Комерційні банки можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності і захисту своїх інтересів.
Банкам забороняється укладати письмові та усні угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів, інших послуг, встановлення процентних ставок і розміру комісійної винагороди.
Комерційні банки не мають права без згоди Національного банку зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів, об'єднуватися з іншими банками.
Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України. Реорганізація (злиття, приєднання) комерційних банків здійснюється за погодженням з Антимонопольним комітетом України у випадках, передбачених чинним законодавством.
Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєї діяльності.
Комерційні банки при необхідності можуть на договірних засадах позичати ресурси один в одного, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами.
При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань комерційні банки можуть одержувати позички у Національному банку.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки з своїми операціями.
Питання 2
Роботизовані технологічні комплекси. Типові структури РТК. Керування РТК на основі моделі масового обслуговування.
Відповідь
Одним зі шляхів ефективного вирішення проблеми комплексної автоматизації серійного і дрібносерійного виробництва є створення типових роботизованих технологічних комплексів (РТК) різного призначення, що забезпечують виконання всієї сукупності технологічних операцій з виготовлення виробів. Такі комплекси повинні відповідати наступним вимогам: забезпечувати надійне функціонування при високому рівні автоматизації; охоплювати основні технологічні процеси виробництва електронних засобів; мати можливість спряження між собою і з типовими транспортними системами при різних компонуваннях автоматизованих ділянок і АЛ; забезпечувати широку пристосовність до зміни умов виробництва. Створювані РТК повинні забезпечувати можливість вибору такого рівня автоматизації процесів виробництва і керування, який є економічно виправданим в конкретних умовах.
Застосування РТК дозволяє комплектувати різні типи автоматизованих ділянок, ліній і ГВС, створювати складні виробничі системи, диференційовані за складом виконуваних операцій, призначенням і рівнем автоматизації виготовлення та керування.
У структурно-компонувальному плані РТК являє собою сукупність автоматизованого технологічного устаткування і промислового робота (роботів), що знаходяться у певному взаємозв'язку.
Застосування промислових роботів при створенні технологічних автоматизованих комплексів значно розширює їхні технологічні можливості, підвищує рівень автоматизації, надає їм автономність і гнучкість.
Одиничне обслуговування устаткування забезпечується автономним чи убудованим в устаткування промисловим роботом. Основні задачі, розв'язувані таким РТК, полягають в автоматизації операцій виготовлення деталі, її установленні-зніманні, базуванні і фіксації в робочій зоні, а також у забезпеченні зв'язку з транспортними й інформаційними потоками основного виробництва.
Групове обслуговування устаткування за умов його лінійного, лінійно-рівнобіжного чи кругового розташування може здійснюватися одним ПР, який забезпечує крім вищеназваних операцій, ще і міжверстатне транспортування виробів. При цьому за допомогою ПР вирішуються задачі диспетчеризування роботи АТУ, що входить у РТК, елементів транспортних систем і додаткових механізмів.
Індивідуальне виконання основних операцій здійснюється технологічним чи універсальними ПР, на базі яких створюється РТК. Такими технологічними операціями можуть бути зварювання деталей, фарбування виробів, складання і монтаж функціональних вузлів на ДП і т.ін.
Групове виконання роботами основних технологічних операцій при виготовленні якого-небудь виробу є нічим іншим, як концентрацією окремих переходів і операцій на одному робочому місці. Наприклад, при складанні модуля на друкованій платі можливий варіант процесу, коли один ПР наносить на плату дозу клею, другий ПР установлює мікросхему, третій – виконує паяння виводів і т.д.
У структурному плані РТК складається з типових елементів (модулів), зокрема:
- модуль спеціального автоматизованого технологічного устаткування
, що складає основу РТК, тому що всі інші пристрої і модулі призначені для оснащення (обслуговування) устаткування;
- модулі-пристрої
різних видів для спеціального технологічного оснащення РТК (спеціальні пристосування; форсунки для розпилення миючої рідини, фарби, стисненого повітря та ін.; пуансони для розвальцьовування пістонів на ДП, гнуття виводів ЕРЕ; дозатори для нанесення дози клею на ДП при фіксації ЕРЕ та ІС; трафарети для нанесення припойної пасти на контактні площадки ДП);
- модулі-захвати
для ПР призначені для оснащення "руки" маніпулятора з метою розширення їхніх технологічних можливостей. Захвати можуть бути різного конструктивного виконання – вакуумні, механічні, електромагнітні, комбіновані;
- модулі завантажувальних пристроїв
(ЗП) виконують функції накопичення, передавання й орієнтації заготованок, деталей і ЕРВ. У якості ЗП використовуються касети, магазини, бункери і координатні столи;
- модулі (вузли) кріплення
маніпуляторів ПР до АТУ можуть бути різного конструктивного виконання і повинні забезпечувати переміщення ПР і маніпулятора за трьома координатами;
- модулі пристроїв контролю і блокування
роботи технічних систем РТК. Наявність подібних пристроїв підвищує надійність РТК за рахунок виключення можливих аварійних ситуацій, пов’язаних з поломками і раптовими відмовами. В якості пристроїв контролю і блокування використовуються різні давачі;
- модулі систем керування
АТУ, ПР і РТК у цілому;
- модулі
, що являють собою ПР
різного технологічного призначення і конструктивного виконання.
Будь-який РТК – це сукупність описаних вище модулів. Принцип модульности дозволяє шляхом доцільного комбінування уніфікованих модулів створювати структуру необхідного РТК.
РТК складання
. Процес автоматичного складання вузлів типу РЕМ-1 (радіоелектронний модуль першого рівня розукрупнення) потребує високого рівня технологічності деталей, ЕРЕ, ІС та інших складальних елементів, які беруть участь у складанні виробу. З позицій складання і монтажу розрізняють радіоелектронні модулі на ІС зі штиревими виводами і модулі на дискретних ВЕТЕ (вироби електронної техніки й електротехніки).
Визначальною ознакою технологічної класифікації є тип елементної бази РЕМ-1, тому що саме від неї залежить тип і характер ТП, вид устаткування, на якому реалізується ТП складання і монтажу. Однак на практиці найчастіше зустрічаються різні комбінації складу елементної бази, що приводить до необхідності використання різних ТП.
Радіоелектронні модулі (РЕМ), які виготовляються з використанням РТК, повинні задовольняти наступним вимогам:
а) модуль повинен бути функціонально закінченим для того, щоб його можна було виготовити на спеціалізованому РТК, ділянці чи лінії;
б) для забезпечення можливості застосування групового паяння хвилею припою всі ВЕТЕ зі штиревими виводами повинні бути розміщені на ДП тільки з одного боку. Для ВЕТЕ з планарними виводами припускається розміщення з обох боків;
в) навколо ВЕТЕ, встановлюваних автоматично на ДП, повинні бути передбачені вільні зони – зони роботи інструмента установлювальних головок;
г) кількість варіантів формування виводів ВЕТЕ і установлення елементів на ДП повинно бути обмеженим: для ВЕТЕ з циліндричними корпусами й осьовими виводами повинне застосовуватися П-образне формування й установлення на ДП без зазору, для ВЕТЕ з циліндричними корпусами і трьома односторонньо спрямованими виводами – установлення на дно корпуса, для ІС у корпусах типу 4 – установлення без зазору чи з зазором  мм;
д) конструкція РЕМ-1 повинна виключати застосування прокладок між корпусом ВЕТЕ і ДП, екранів і ізоляційних трубок на корпусах і виводах елементів;
е) у конструкції РЕМ-1 повинне застосовуватися не хаотичне, а упорядковане, зокрема рядне, розміщення ВЕТЕ на комутаційному полі, при цьому такі елементи, як резистори, діоди, конденсатори повинні установлюватися поза зоною розміщення ІС;
ж) у конструкціях РЕМ-1 електрорадіоелементи потрібно розміщати з одного боку ДП, за винятком РЕМ-1 на ІС у корпусах типу 4, які можуть бути установлені на платі з обох боків;
з) при застосуванні в конструкції РЕМ-1 мікросхем в однотипних корпусах різних розмірів, ряди повинні компонуватися з ІС у корпусах одного типорозміру з єдиним установлювальним розміром для всіх ІС даного ряду;
и) відстані від бази відліку координат установки ВЕТЕ до мікросхем на ДП одного типорозміру повинні бути постійні.
Питання 3
Статут комерційного банку Формування статутного та інших фондів комерційного банку
Відповідь
Статут комерційного банку повинен відповідати вимогам законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, положенням цього закону, нормативним актам Національного банку.
У статуті комерційного банку визначаються:
- повна та скорочена назва банку, його місцезнаходження (поштова адреса);
- перелік операцій, що здійснюються банком;
- розмір статутного фонду та перелік інших фондів, утворюваних банком;
- положення про те, що банк є юридичною особою;
- положення про органи управління банку, їх структуру, порядок утворення та функції;
- порядок ліквідації банку.
До статуту може бути включено інші дані, які не суперечать законодавству України.
Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку у грошовій формі. Це положення стосується і раніше зареєстрованих комерційних банків.
Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статутний фонд для покриття збитків.
Розмір статутного фонду визначається засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений Національним банком.
Комерційні банки утворюють також резервний, страховий та інші фонди. Порядок і розміри формування резервного і страхового фондів визначає Національний банк. Забороняється використовувати кошти резервного та страхового фондів, крім як на покриття збитків комерційних банків. Порядок і розміри формування інших фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників).
Питання 4
Основні вимоги та загальні правила розробки технологічних процесів. Визначення маршруту технологічного процесу.
Відповідь
Технологічний процес є складовою частиною виробничого процесу. Технологічний процес –
це частина виробничого процесу, що містить цілеспрямовані дії зі змінення і (або) визначення стану предмета праці.
Основна задача технолога полягає в побудові високопродуктивних технологічних процесів.
У структурному плані технологічний процес складається з сукупності технологічних операцій, необхідних для виготовлення виробу відповідно до вимог креслення, ТУ.
Структурну схему технологічного процесу наведено на рис. 1.
Технологічна операція є основною структурною одиницею процесу й одиницею виробничого планування і обліку. На основі операцій оцінюється трудомісткість виготовлення виробів, і встановлюються норми часу і розцінки; визначається необхідна кількість робітників, устаткування, пристосувань і інструментів; собівартість виготовлення (складання); здійснюється календарне планування виробництва, контроль якості і термінів виконання робіт.
Рисунок 1 – Структурна схема технологічного процесу
Виробнича операція є частиною виробничого процесу з чітко вираженими метою і результатом, що виконується за допомогою відповідного устаткування певним складом виконавців або без участі людини.
Виробничі операції поділяються на технологічні (основні), обслуговуючі, допоміжні і підготовчі.
У залежності від способу впливу на предмети праці, рівня технічної оснащеності і ступеня участі виконавця виробничі операції поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні, апаратурні.
Класифікація технологічних процесів.
Класифікація технологічних процесів здійснюється за рядом ознак, зокрема:
а) за фізичним впливом на об'єкт виготовлення розрізняють ТП:
1) структуроутворюючі,
спрямовані на формування фізичної структури електронних компонентів, мікросхем загального і приватного застосування;
2) формотворні
, необхідні для одержання із заготованок, напівфабрикатів, матеріалів і сировини готових деталей потрібної форми і розмірів;
3) складання і монтажу
, метою яких є створення складальних одиниць і виробу в цілому;
б) за організацією виробництва розрізняють ТП:
1) одиничний ТП
– процес виготовлення або ремонту виробу одного найменування, типорозміру і виконання, незалежно від типу виробництва;
2) типовий ТП
– процес виготовлення групи виробів із загальними конструктивними і технологічними ознаками;
3) груповий ТП
– процес виготовлення групи виробів з різними конструктивними, але загальними технологічними ознаками;
в) за освоєнням процесу розрізняють ТП:
1) робочий ТП –
процес використовується для виготовлення об'єктів і виконується по робочій технологічній і (або) конструкторській документації;
2) перспективний ТП
– розробляється як інформаційна основа для робочих процесів при переозброєнні виробництва і розрахований на застосування більш досконалих методів, більш продуктивних і економічно ефективних засобів оснащення, які відповідають сучасним досягненням науки і техніки.
За послідовністю виконання розрізняють технологічні процеси виготовлення заготованок, термічної обробки, механічної обробки заготованок, вузлового і загального складання.
У технологічних процесах виконання заготованок відбувається перетворення матеріалу у вихідні заготованки деталей електронних засобів заданих розмірів і конфігурації шляхом лиття, обробки тиском, механічного різання та ін. У процесі термічної обробки (відпускання, загартовування, віджиг) відбуваються структурні перетворення, що змінюють властивості матеріалу заготованки.
У процесі механічної обробки заготованок відбувається послідовне змінення стану вихідної заготованки (її геометричних форм, розмірів і якості поверхонь) до отримання готової деталі.
Технологічний процес складання пов'язаний з утворенням рознімних і нерознімних з’єднань складових частин виробу.
Технологічний процес виконують на робочих місцях. Робочим місцем називається ділянка виробничої площі, обладнана відповідно до виконуваної на неї роботи. Технологічний процес розчленовують на операції. Технологічною операцією називають закінчену частину технологічного процесу, виконувану на одному робочому місці. Операція охоплює всі дії устаткування і робітників над одним або декількома оброблюваними об'єктами виробництва. Зміст операції змінюється в широких межах – від роботи, виконуваної на окремому верстаті (складальній установці) у звичайному виробництві, до роботи, виконуваної на автоматичній лінії, яка являє собою комплекс технологічного устаткування, пов’язаного єдиною транспортною системою і має єдину систему керування, в автоматизованому виробництві.
Установлення змісту і послідовності виконання операцій входить до завдання розробки технологічного процесу.
Крім технологічних операцій виділяють допоміжні операції. До них відносяться транспортування, контроль, маркірування й ін.
Питання 5
Необхідність, суть та роль кредиту.
Відповідь
Як відомо, з появою суспільного розподілу праці виник і розширився обмін товарів, що призвело до появи грошей. Кредит з'явився внаслідок розвитку товарно-грошових відносин.
На цьому етапі розвитку суспільства з'являється лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам спочатку в товарній, а потім у грошовій формах. Характерними рисами лихварського кредиту були невиробничий характер його використання та високий позичковий відсоток.
Крім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Такі кредити необхідні, оскільки виробництво та продаж різних товарів виконується у різний час. Отже, якщо продаж товарів за готівку не міг відбутися, то він здійснювався у кредит з відстрочкою платежу.
Кредит за умов ринкової економіки набуває загального характеру. В сучасному світі кредитні відносини стали невід'ємною частиною життя всього суспільства.
Товарно-грошовий обіг функціонує в системі постійної зміни форм вартості і вимагає безперервності. Але у ньому бувають розриви.
Гроші витрачаються на придбання робочої сили (РС) та засобів виробництва (3В), без яких неможливо розпочати виробництво.
Товар Т1 реалізується, отримавши гроші Г1, тобто з прибутком. Розриви (відсутність грошей повна або часткова) мають місце на всіх стадіях. У цих розривах бере участь кредит у вигляді позичок на різні цілі.
Отже, участь кредиту в системі товарно-грошових відносинах зумовлена:
потребою в додаткових коштах для формування основних виробничих фондів та обігових коштів;
тимчасовою (або сезонною) потребою в коштах у зв'язку з великою тривалістю виробничого процесу, коли одержання грошей очікується після майбутнього отримання виручки від реалізації готового товару;
потребою в грошах між періодами виготовлення продукції, відвантаження її та оплати споживачем;
потребою в позичці для ритмічного функціонування виробництва і своєчасної виплати заробітної плати та інш.
Населення бере позики для купівлі або будівництва житла, придбання автомобілів та інших невідкладних потреб. Держави також є великими позичальниками. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреби в коштах та у джерелах їх формування, як у юридичних, так і у фізичних осіб.
В економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення суті кредиту, що пояснюється складністю економічних відносин.
«Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента»
(Савлук М. Гроші та кредит. — К.: Либідь, 1992, с.128).
«... кредитні відносини виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів та їх використання на умовах повернення та платності» (Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996, с.184).
У Положенні Національного банку України «Про кредитування» зазначається: «Кредит — це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання».
Суть кредиту в найпростішому визначенні — довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику в грошах або товарах надається певна сума капіталу; зазначена сума підлягає поверненню, а за користування цією послугою боржник сплачує обумовлений на договірних засадах відсоток.
Кредит надається тимчасово в грошовій або товарній формі юридичній чи фізичній особі на умовах повернення і виплати процентів. Той, хто надає позику, є позикодавцем (кредитором), а той, хто її позичає на певний термін, — позичальником.
|
