Дипломная работа: Договір майнового найму

Дипломна робота з правознавства

Договір майнового найму

Зміст

Вступ … …………………………………………………………………………………2

Розділ 1. Історичні передумови виникнення договору майнового найму

1.1. Історичні аспекти виникнення договору майнового найму ....………………………………………………………5

1.2. Регулювання орендних відносин у вітчизняному законодавстві України.. .......……………………………………….19

Розділ 2 . Істотні умови договору майнового найму…………………………….26

Розділ 3. Загальна характеристика окремих видів договору майнового найму.

3.1. Договір оренди ..............................…………………………………46

3.2 Договір оренди основних фондів ........ . ..........…………………….56

3.3 Договір побутового прокату…………………………………………68

3.4 Договір безоплатного користування майном. .....…………………..74

3.5. Лізинг......................................………………………………………...81

Висновок. ............................................………………………………………………86

Список використаних джерел…………………………………………………….89

Додатки

ВСТУП

Започаткування підприємницької діяльності, як правило, супроводжується численними проблемами, зокрема браком коштів, відсутністю власного приміщення, обладнання, виробничого устаткування, сировини, матеріалів, транспорту тощо.

Реальним виходом із такої ситуації є залучення майна на умовах відстрочки платежу або у тимчасове платне чи навіть безкоштовне користування. Оформлюються такі операції за допомогою договорів майнового найму, оренди, лізингу. Останнім часом перспективним шляхом накопичення первісного капіталу або поповнення обігових коштів вважається надання державою права на участь у концесійних проектах. Вкладаючи кошти, працю, знання, використовуючи свої організаційні здібності, підприємець має час із часом розширити власний бізнес.

Майновий найм і відповідні його різновиди значно підвищують ефективність використання державного і комунального майна. Тому надання суб’єктам господарювання більшої свободи, дерегулювання економіки і ліквідація монополії держави на засоби виробництва, значно стимулюють розвиток майнових відносин, є могутнім імпульсом ефективності підприємництва в Україні.

Одним з напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств і організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним і юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.

Загальне поняття оренди сформульоване в ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 14 березня 1995р. Відповідно до цієї статті орендою визнається засноване на договорі строкове платне користування майном, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відносини оренди, побутового прокату, безоплатного користування майном набули значного поширення у господарському обороті як серед державних так і

недержавних суб"єктів господарської діяльності, окремих громадян.

Майновий найм слугує засобом взаємодопомоги між громадянами та організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.

Договір оренди є одним з різновидів договору майнового найму. В умова економічної реформи все більше значення набуває оренда, як спосіб наближення колективів і окремих громадян до власності, перетворюючи їх у реальних господарів засобів виробництва. У середині 1989 року на орендних принципах у нашій країні працювало 903 підприємства у промисловості, 430 підприємств роздрібної торгівлі.

Масовому переходу підприємств на оренду сприяв прийнятий 7.04.89 р. Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про оренду і орендні відносини в СРСР", який став першою спробою сформувати цілісну правову базу розвитку оренди. Але він не вирішив до кінця багато питань правового характеру. Так після виходу Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10.04.92., який дозволив орендному колективу викуп орендованого державного підприємства протягом трьох років після укладання угоди про оренду, почався другий етап , що характеризується створенням найбільш сприятливих умов і поширенням оренди. На початок 1993 року орендних підприємств збільшилось до 1431, а на 1 жовтня їх стало вже 1928, тобто їх кількість зросла більш як у 2,3 рази. При цьому треба зазначити, що за цей час почався інтенсивний процес викупу орендних підприємств трудовими колективами.

Оренда розширює ступінь свободи колективу; дає право на викуп основних засобів; надає йому свободу у прийнятті державного замовлення; дає право вибору керівників, а не призначення, як було раніше; право найму і звільнення працівників. Крім того встановлюється тісна залежність між кількістю і якістю праці і її оплатою.

На даний час широкого поширення набуває оренда з наступним викупом серед колективів державних підприємств .

Необхідно зазначити, що оренда з правом викупу підприємства трудовим колективом, як перехідна форма до приватизації, мала свої суттєві переваги перед прямим викупом підприємства. Оренда, фактично, є однією з форм роздержавлення, оскільки орендне підприємство виводиться з під директивного управління міністерств

і відомств, орендоване майно передається трудовому колективу на правах повного господарського відання і він стає власником виробленої продукції, майна, набутого внаслідок господарської діяльності, а також одержаного доходу. Але орендоване майно підприємства залишається у власності держави. За час оренди колектив набуває досвіду самостійного господарювання в умовах формування ринкових відносин, дає можливість налагодити необхідні господарські зв’язки.

Проте, рядом нормативних актів і зокрема Законом України “Про оренду державного та комунального майна” зі змінами, внесеними 1999 року передбачений лише прямий викуп підприємства, а не оренда з викупом, як це було раніше.

Таким чином, перехід до ринкової економіки передбачає, з одного боку широкі можливості щодо розвитку майнових відносин, а з іншого, враховуючи багатоаспектність цих відносин, надає договірному процесу особливої складності і глибини.

На основі вищевикладеного, на мою думку, ця тема в сучасних умовах має велике значення і заслуговує уваги для написання дипломної роботи.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі передачі майна за договором майнового найму.

Предметом досліджуваної роботи є перехід відносин власності, які виникають при укладенні договору майнового найму.

Розділ 1. Історичні передумови виникнення договору майнового найму.

1.1 Історичні аспекти виникнення договору майнового найму

Договір майнового найму існував не лише в нашій країні , але і в інших країнах світу. Але в кожній з них він мав свої особливості і відмінності.

У Стародавньому Римі договір майнового найму не мав таких різновидів, як в Україні: побутовий прокат, майновий найм, безоплатне користування майном. Там договір майнового найму відносився до консенсуальних договорів, які сформувались набагато пізніше від інших, і формалізм при їх укладанні був значно м"якший. Укладання договору майнового найму досягалось у Римі простою згодою сторін. У цю групу входили договори купівлі-продажу, найму (речей, послуг, роботи, доручення). Консенсуальні контракти також представляли собою замкнену групу. Ніякі інші угоди, навіть за ознакою відповідності консенсуальним контрактам, не могли бути сюди віднесені.

Основна ознака консенсуальних договорів, яка об'єднувала їх, полягала у настанні юридичних наслідків з моменту досягнення згоди про предмет договору без виконання яких-небудь додаткових формальностей.

Класичне Римське право знало три договори найму: найом речей (locatio-conductio rerum), найом послуг (locatiо-соnductiо ореrarum), найом праці (locatiо-соnductioо ореris). Між цими договорами є багато спільного, але є і суттєва різниця. Спільне полягає в тому, що у кожному з них одна сторона що-небудь передає другій у тимчасове користування за певну плату, а різниця у предметі договору - річ, послуга, праця. Разом з тим, існування трьох подібних договорів свідчить про різновидність найму, розвиток якого певною мірою обмежувався наявністю рабства. Всі необхідні роботи виконувалися рабами і звертання за послугами вільних осіб зустрічалося дуже рідко. Однак з розшаруванням вільних створюється прошарок незаможних селян, які потребують допомоги: малоземельні, безземельні селяни, міська біднота.

Багаточисельна і дешева робоча сила з однієї сторони і могутні наймачі і наймодавці в особі великих латифундистів і міських багатіїв з другої, як сторони у договорі знаходилися у нерівних умовах, що, звичайно, відображалось і на характері правового регулювання найомних відносин. Так, наймач речі (земельної ділянки) не визнавався його власником і не мав власницьких засобів захисту проти посягань третіх осіб. Такий захист він міг отримати лише через наймодавця, що ще більше підсилило економічну залежність наймача.

Договір найму речей - це контракт, за яким одна сторона - наймодавець - приймає на cебе зобов'язання надати другій стороні - наймачу у тимчасове користування будь-яку річ за певну винагороду.

Предметом договору найму могли бути різні речі , крім тих що споживаються, оскільки наймач зобов'язаний був повернути ту саму річ, в тому ж стані.Предметом договору могли бути одна або декілька речей. При цьому не мало значення, чи був власником цих речей наймодавець. У найм можна було здати і чужу річ у тимчасове користування з зобов'язанням повернути її і у тому ж стані.

Наймодавець зобов'язаний був передати річ своєчасно і у стані, придатному для використання. Він зобов'язаний постійно, на весь час дії договору, абезпечити наймачу можливість нормально і без перещкод користуватися річчю (здійснювати необхідний ремонт). Разом з річчю наймачу передаються і всі належні до неї речі. Якщо річ з будь-яких причин неможливо використовувати, вина за це покладається на наймодавця.

Головний оюов’язок наймача полягав у вимозі сплати винагороду за порушення правил користування річчю, зазначених в договорі. Плата за найм, як правило, сплачувалася по закінченню певних проміжків часу, однак сторони могли домовитись і про інше. Якщо найомна плата була сплачена наперед, а наймач не зміг використати річ не з своєї вини (наприклад, найманий раб випадково загинув і не виконав роботу), наймодавець зобов'язаний був, повернути найомну плату. Для цього наймачем подавався спеціальний позов.

Найомна плата могла встановлюватися або у твердій грошовій сумі, або в натурі (наприклад, в обумовленій кількості врожаю), при чому, якщо наймача спіткав неврожай, він не звільнявся від обов'язку внести обумовлену кількість врожаю. Тільки непереборна сила звільняла його від цього обов'язку. Класичні

римські юристи пояснювали це тим, що врожай - справа випадкова. Але у врожайні роки наймач зобов'язаний був відшкодувати наймодавцю недоїмки за неврожайні роки.

Наймодавець має право вимагати повернення речі в обумовлений строк в цілості. Якщо річ була повернута з пропущенням строку чи з пошкодженням, наймодавець має право вимагати відшкодування заподіяних збитків.

Наймач має право використовувати найману річ у своїх інтересах. При цьому, він міг (якщо у договорі не було прямої заборони) передати річ у користування третій особі (піднайм) Однак, за збереження речі відповідальність перед наймодавцем несе наймач, а не піднаймач. Звичайно, піднаймач відповідав перед наймачем.

Наймач зобов'язаний був бережно користуватися річчю, слідкувати за її цілісністю та збереженням. Якщо пошкодження, погіршення чи загибель речі сталася, відповідальність за це покладалася на наймача, який відповідав за будь-які винні дії, в тому числі за легку необережність.

На наймача договором покладався обов'язок своєчасно
вносити плату за користування річчю. Якщо під час користування
наймачем були здійснені витрати, пов"язані з її ремонтом чи
покращенням, вони підлягають відшкодуванню. Беруться до уваги лише необхідні і корисні витрати, господарська цілеспрямованість яких обгрунтована.

Договір найму речі, як і більшість договорів, припиняється за згодою сторін. Однак, в деяких випадках він припинявся і за одностороннім волевиявленням. Наймач міг відмовитись від договору, якщо передана йому річ виявилась непридатною для використання. У свою чергу наймодавець, виявивши зловживання при користуванні річчю зі сторони наймача, мав право припинити договір.Смерть однієї із сторін не припиняла дії договору. Договір припинявся по закінченню строку, на який він був укладений. Однак, якщо____________________

Подопригора А. А. Основи римского гражданского права -К; Вентурі, 1994г.,

наймач продовжував користуватися річчю і після закінчення строку, а наймодавець не заперечував, договір вважався продовженим за мовчазною згодою сторін.

Особливістю римського договору найму речі було те, що
римське право з суворою послідовністю дотримувалось обов'язкової
правової природи договору майнового найму. Це означало, що якщо
наймодавець до закінчення строку договору продавав (чи іншим
способом відчужував) здану у найм річ, то новий власник не був
пов"язаний договором свого попередника. Гай пвсав:"Якщо хто-
небудь здав другому у найм помістя для вилучення плодів чи здав
житло, а пізніше за будь-якої причини продає помістя чи житло,, він
повинен потурбуватися, щоб у силу цього договору (продаж)
покупець дозволив наймачу вилучити плоди, жильцю - жити у домі,
інакше той, кому це заборонено заявить позов ( до наймодавця) із
договору найма". У цьому проявлялась соціально-економічна
залежність наймачів від наймодавців.

У випадку продажу предмету найму подальше збереження договору залежало від волі нового власника переданої у найм речі.

Договір найму послуг - консенсуальний контракт, за яким одна сторона - яка найняла, приймає на себе зобов'язання виконати за обумовлену винагороду певні послуги на користь другої сторони – наймача.

Цей вид договору не одержав широкого

розповсюдження і розвитку у Стародавньому Риму в силу наявності рабства. Всі необхідні послуги виконувалися рабами. Крім того вся фізична праця вважалася приниженням гідності вільної людини і тому зневажалася. Тим не менш, інколи виникала необхідність у наданні послуг саме вільними: висока кваліфікація та майстерність вільної людини, незалежність від патрона. Широкого розповсюдження набула творча праця, діяльність осіб вільних професій, які за свою працю одержували гонорар.

Предметом договору найму послуг була фізична праця,
яка виконувалась за вказівками наймача (догляд за дитиною, догляд
за перестарілими, праця у саду і т.д.). Їх предметом не могли бути
послуги юридичного характеру.

Договори найму послуг і договори підряду дуже близькі між собою, їх предметом є праця, але у договорі підряду предметом є готовий результат, який необхідно було передати замовнику. У першому випадку наймача цікавив сам процес роботи, у другому, замовника процес роботи не цікавив. Його інтерес заключався у одержанні у зазначений строк готового результату роботи -збудованого дому, пошитого одягу, відремонтованої речі.

Договір найму послуг - двосторонній. У ньому кожна сторона несла певні обов'язки і мала права. Особа, яка наймалась, зобов'язана була виконати послуги за вказівками наймача, у суворій відповідності з договором на протязі встановленого договором строку і, крім того, особисто. Заміна особи, яка найнялася, другою особою не допускалася.

Якщо особа не могла виконати роботи зазначеної в договорі з вини наймодавця, за нею зберігалося право на винагороду. Наймодавець зобов'язаний був оплатити виконані послуги в обумовленому розмірі і у зазначені строки. Якщо послуги не виконувались у зв"язку з хворобою особи , яка найнялась, чи з будь-якої іншої причини, виконання послуг наймодавець оплачувати не зобов'язаний.

Договір підряду ( договір найму праці ) консенсуальний контракт, за яким одна сторона – підрядчик приймає на себе обов'язок виконати за обумовлену винагороду певну роботу і завершений результат передати другій стороні - замовнику у зазначений строк.

Предметом договору є не просто праця, не процес, не технологія, а саме готовий результат, який підрядчик і зобов'язаний передати замовнику. Якщо результату не буде ( хоча замовник наполегливо трудився ), договір вважається невиконаним.

У цьому договорі про найм роботи сторонами є замовник, який здає роботу (локатор), і сторона, яка виконує роботу повністю чи частково з матеріалу замовника. Робота, виконана повністю з матеріалів підрядчика, перетворює цей договір у договір

купівлі-продажу.

Підрядчик зобов'язаний якісно виконати роботу і у зазначений строк передати готовий результат замовнику. Робота повинна бути виконана у суворій відповідності з умовами договору. Якщо у ході виконання роботи виявиться необхідність відступити від умов договору підрядчик повинен повідомити про це замовника і продовжувати роботи лише при його згоді. Для виконання роботи підрядчик має право залучати третіх осіб, так званих субпідрядників, однак він відповідає перед замовником за їх дії. Підрядчик несе відповідальність за упущення при виконанні роботи, зроблені ним за будь-якої вини, у тому числі і за легку необережність . Підрядчик виконує роботу на свій ризик . Отже, якщо робота буде виконана, але до передачі замовнику випадково загине, збитки від цієї загибелі результату роботи несе підрядчик.

Підрядчик має право вимагати прйняти виконану роботу чи її оплатити, якщо вона виконана у відповідності з договором.

Основний обов'язок замовника (наймача, локатора) полягає в оплаті готового результату роботи. Оплата може проводитись або за повністю виконану роботу або за окремо виконану частину роботи. Однак, якщо у процесі виконання роботи виявиться її подорожчання порівняно з обумовленою винагородою, підрядчик зобов'язаний довести до відома замовника і продовжувати роботу тільки за його згодою. Замовнику належить право вирішувати - продовжувати роботу чи відмовитись від договору.

Ось такі три види договорів довгий час існували в Стародавньому Римі. Кожен зі своїми перевагами і недоліками, плюсами і мінусами. Але все ж і вони відіграли значну роль в історії становлення договору майнового найму.

Щодо нашої країни, то довгий час, задовго до виникнення оренди існували такі поняття як рента і чинш винайму.

Рентою називається частина доходу витвору (продукції) яку одержує властитель багацтв природи, приміром властитель землі, зужиткованої при тій продукції.

Треба відрізняти ренту від чиншу винайму. Часом у чинші міститься тільки сама рента, а частіше, рента є лише частиною чиншу. "Якщо винаймити такий грунт, що на його справлення властитель не видав нікому ані крейцаря і не вклав в

нього ніякого капіталу, то річ ясна, що платиться лише за дари природи, котрі є його власністю, тобто платять лише за ренту. Отож, в цьому випадку, крім ренти нічого не ввійде в склад чиншу. Якщо ж властитель дає разом з землею і той капітал, що вложив в неї, тобто будинки економічні, знаряддя господарські, зерно під засів, худобу, то чинш, котрий треба платити, є не лише самою рентою, тобто платнею за користування з дарів природи, але є і зиском і доходом від вложеного капіталу".

Отже, можна сказати, що рента є деколи те ж саме, що і чинш.

У нашій країні до 1963 року розмежування між договором майнового найму, договором оренди і договором побутового прокату не було. Всі ці відносини майнового найму регулювалися Основами цивільного законодавства (ст.53-55) і Цивільним кодексом (Глава 25.).

Так за договором майнового найму наймодавець зобов'язується подати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.***

Обов'язковою умовою договору майнового найму є його оплатність. Наявність цієї умови і відрізняє його від договору про безоплатне користування майном.

Договір майнового найму передбачає передачу майна наймачеві у тимчасове користування, а не у власність чи в оперативне управління (у відносинах між державними організаціями). При передачі речі за плату у власність іншої сторони матиме місце договір купівлі-продажу, а не майнового найму.

Сторонами зазначеного договору можуть бути як громадяни, так і організації.

Останні можуть виступати і наймачами І наймодавцями, як правило, коли це передбачено їх статутом чи положеннями. Проте, не буде протиправним укладення договору майнового найму організацією і в тому випадку, коли така дія організації хоч і не передбачена статутом чи положеннями, але обумовлена характером її діяльності з метою виконання _________________________

Яковлин А. Украинский кодекс 1743 "Право, по котором судится малороссийский народ" Мюнхен; издат-во "Заграва", 1949р. ст.45

Яковлин А. Украинский кодекс 1743 "Право, по которому судится малороссийский народ" Мюнхен, 1949 р. ст.46

Цивільний кодекс України. Глава 25. Ст.256.

господарського плану, при умові, що ця діяльність не суперечить змісту спеціальної правоздатності даної організації.

Здавати майно у найм може не тільки його власник або
організація, в оперативне управління якої передана дана річ, а й
громадянин і юридична особа.

Предметом договору майнового найму можуть бути тільки індивідуально визначені речі, і такі, що не споживаються, оскільки наймач з припиненням договору зобов"язується повернути наймодавцеві ту саму річ. Не можуть бути предметом цього договору землі сільськогосподарського призначення, сади і виноградники. Державні підприємства можуть бути предметом договору найму лише у відносинах між організаціями і не можуть здаватися в найм окремим громадянам.

В нормативних актак і на практиці договір майнового найму часто називають "орендою" або "прокатом". З правової точки зору між цими термінами різниці немає.

Договір майнового найму вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Проте, оскільки найм майна між організаціями, як правило, заздалегіть планується, то укладення договору майнового найму в цих випадках може мати місце лише на підставі адміністративного акту. Необхідність адміністративного акту для укладення договору передбачається відповідними нормативними актами. Так пункт 2 Інструкції від 30 січня 1969 року передбачає, що всі нежилі приміщення і будинки в цілому можуть здаватися в оренду за рішенням виконкомів місцевих Рад народних депутатів або на підставі яких орендарі зобов"язані укласти договори.

Адміністративний акт у відносинах між організаціями, там де він є обов'язковим має подвійне значення. Він є необхідною передумовою укладення договору (за відсутністю ттакого акту договір буде

визнаний недійсним). Адміністративний акт, як правило, визначає основні умови договору організаціями. Умови договору, що не відповідають адміністративному акту, повинні бути визнані недійсними.

У відносинах між громадянами договір майнового найму може укладатись у письмовій або усній формі. Проте, договір на строк більше одного року, незалежно від суми і предмета, повинен укладатися в письмовій формі.

Отже, при визначенні форми договору надається переважне значення тривалості договірних відносин. У п.2 ст.44 форма договорів, що укладаються між громадянами, ставиться в залежність не від строків, а від їх суми. При цьому, необхідно мати на увазі, що сума договору визначаєтьсмя не вартістю зданого в найм майна, а сумою найомної плати.

Для наймача має значення стан найнятого майна. В зв^м язку з цим закон передбачає, що наймодавець повинен надати майно наймачеві в стані, що відповідає умовам договору і його призначенню. Тому ательє прокату побутових речей зобов'язане в присутності наймача перевірити справність предметів, що видаються на прокат.

Цивільний кодекс 18.07.1963 року встановлює відповідальність наймодавця перед наймачем за всякі недоліки в майні, крім тих, які були застережені ним при укладенні договору.** Якщо за Цивільним кодексом 1922 року наймодавець міг бути звільнений від відповідальності за недоліки в майні, непомічені наймачем з його вини, наприклад, через неуважність при огляді найнятого майна, то за чинним законодавством за такі недоліки наймодавець повинен нести відповідальність при умові, що про них він не попередив наймача. Тобто, до уваги береться лише поведінка наймодавця - попередив він чи ні наймача про наявність даного недоліку в майні.

Разом з тим, слід мати на увазі, що до недоліків майна, за які несе відповідальність наймодавець належать не всі не застережені ним негативні властивості даного майна, а лише ті, в силу яких воно не відповідає умовам договору і своєму призначенню. Так , не можна вважати недоліком взятого на

________________

Догверт А.С., Кузнєцова И.С. Индивидуальная й деятельность.,-К. Вища школа, 1986р. с. 199

прокат майна те, що воно не нове, коли це майно справне і в договорі немає

умови про надання наймачеві в користування нової речі.

Цивільний кодекс 1963 року до деякої міри обмежив право наймача здавати найняте майно в піднайом. Так, згідно ст.168 Цивільного кодексу 1922 року наймач, як правило, міг здавати найняте майно в піднайом без дозволу наймодавця. Такий дозвіл вимагався лише тоді, коли це прямо було передбачено договором , а також при здачі в піднайм державного майна.

За новим Цивільним кодексом здача майна в піднайм, як правило, може мати місце лише за згодою наймодавця. Це правило може бути змінено спеціальним законом або договором. Тому можна зробити висновок, що за діючим законом відмова наймодавця від здачі майна в піднайм не підлягає оскарженню в суді.

В порядку винятку з правил цієї статті ряд об’єктів взагалі не дозволяється здавати в піднайм, зокрема, речі побутового прокату, орендовані автомобілі, вагони, кораблі, будівельні машини та інше.

Якщо за Цивільним кодексом 1922 року (п.6 ст.171) підставою для дострокового припинення договору майнового найму з ініціативи наймача могло бути непроведення всякого ремонту, що лежав на обов'язку наймодавця, то за новим законом, підставою для припинення договору може бути непроведення наймодавцем тільки капітального ремонту. Непроведення наймодавцем поточного
ремонту, хоч він до цього і був зобов’язаний договором або законом, не дає права наймачу вимагати дострокового розірваннядоговру. Припинення договору з цієї підстави може мати місце тільки при наявності вини наймодавця.

Глава 25 Цивільного кодексу регулювала всі види договору майнового найму. Тільки з прийняттям Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про оренду і орендні відносини в СРСР” від 7 квітня 1989 року, а також Закону України “Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року орендні відносини в Україні регулюються даними законодавчими актами, а у випадках

____________

Цивільний Кодекс України Глава 25. Ст.257

Цивільний Кодекс Української РСР,- Право України, 1993, № 11-12, с. 1-66

передбачених ними, - рішеннями Кабінету Міністрів України, Фонду Державного майна україни. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Цей Закон регулює:

організаційні відносини, пов"язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів:

майнові відносини між орендодавцями і орендарями щодо господарського використання державного майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Також, Закон регулює відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Оренда майна інших форм власності може регулюватися
положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Також, з метою підвищення ефективності використання державного майна, зданого в оренду , та забезпечення прав громадян України на участь у приватизації майна Державних підприємств Кабінет Міністрів України видав Декрет "Про додаткове регулювання орендних відносин" від 15.12.1992р. який встановлює деякі особливості передачі майна в оренду і приватизації державного майна.

________________________

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.92р. З наступними змінами і доповненнями. Ст. 1

Декрет Кабінету Міністрів України Про додаткове регулювання орендних відносин. Від 15.12.92 року. № 9-92 ."Голос України" 15.01.93

Орендні відносини в Україні регулюються також рядом інших норматних актів, але все ж переважне значення надається Закону.

1 . 2 . Регулювання орендних відносин в вітчизняному законодавстві України

Однією з умов успішного і безконфліктного здійснення перетворень відносин власності в країні у процесі приватизації державних підприємств повинна бути свобода вибору організаційно-правових форм підприємництва. Кожна з них має свої переваги і недоліки, але тільки при свободі їх вибору вони можуть зайняти належне їм місце в ринковій економіці. Разом з тим, аналіз виявив, що в процесі приватизації в країні проявляється ряд негативних тенденцій. Однією з них є дискридитація з боку державної влади, органів приватизації, оренди державних підприємств з наступним їх викупом трудовими колективами.

Виходячи з особливостей правового регулювання орендних відносин, можна виділити декілька етапів у розвитку оренди.

На першому етапі (1990-1992р.) велике поширення оренди зумовлюється тим, що в умовах мораторію на зміну форм власності, який був прийнятий Верховною Радою України в листопаді 1990 року, перехід на оренду був єдиним виходом для колективів підприємств, щоб вивести підприємство з-під прямого директивного управління міністерств і відомств, підвищити рівень мотивації праці і ефективності виробництва. Регулювання орендних відносин здійснювалося на основі досить ліберальної законодавчої бази.

З прийняттям пакету законів про приватизацію оренда мала втратити своє значення, оскільки природним було би поширення прямого викупу підприємств їх трудовими колективами. Однак, цього не трапилось. Суть в тому, що законодавство України щодо приватизації практично не дозволяло прямий викуп підприємства його трудовим колективом. Один з важливих принципів приватизації щодо пріорітетного права трудових колективів на вибір форм власності і придбання майна своїх підприємств, наведений у ст.2 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", тільки продекларований, тоді, як механізм його реалізації як у цьому законі, так і в усьому пакеті законодавчих актів відсутній. Практично, у відповідності із законодавством України трудовий колектив може придбати підприємство у свою

власність лише за умови перемоги на аукціоні або конкурсі. При обмеженості коштів у працівників така можливість, у більшості випадків, є також декларативною.Тому, після виходу Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10 квітня 1992р., який дозволяє орендному колективу викуп орендованого державного підприємства протягом трьох років після укладання угоди про оренду, почався другий етап, що характеризується створенням найбільш сприятливих умов і поширенню оренди.

Так, тільки за січень-жовтень 1992 року в органах приватизації було укладено 1200 договорів оренди , з них 1100 з правом наступного викупу, а також було отримано попередню згоду на оренду ще 1100 підприємств

Якщо на початок 1992 року в промисловості України налічувалось усього 794 орендних підприємств, то на початок 1993 р. їх стало 1928, тобто кількість їх зросла бульш як у 2,3 рази. При цьому треба взяти до уваги, що за цей час почався інтенсивний процес викупу орендних підприємств трудс^мй колективами, тоді як інші напрямки приватизації фактично не дістали поширення. Так, з 68 підприємств, що приватизувалися протягом 1992 року і трьох місяців 1993 року 58 - орендні.

Частка орендних підприємств в загальному обсягу промислової продукції з 1 липня 1992 року по 1 жовтня 1993 збільшилась з 14,8 до 27,3 %, а у загальній чисельності промислово-виробничого персоналу - з 14,8 до 18,5%. Як видно з наведених даних , орендні підприємства відіграють значну роль у сформуванні промислового потенціалу України. Кількість орендних будівельних організацій збільшилася з 494 в 1991 р. до 666 в 1992р., тобто у 1,3 разц, а обсяг виконання ними підрядних робіт, відповідно З 3,3 млрд. крб. до 120,1 млрд . крб. Значне поширення орендних відносин має місце і в інших галузях суспільного виробництва, таких як торгівля, побутове обслуговування, громадське харчування.**

Поширення оренди з наступним викупом серед колективів державних підприємств викликало цілеспрямовану протидію такому шляху приватизації з боку уряду та органів приватизації.

_____________________

Ковальов О. Рудченко О. Регулювання орендних відносин в Україні та ефективність функціонування орендних підприємств. Економіка України. 1995р.№4,ст. 17-21

Ковальов О. Рудченко О. Регулювання орендних відносин в Україні та ефективність

функціонування орендних підприємств. Економіка України. 1995р.№4,ст. 17-21

Так, 15 грудня 1992 року за № 9-92 був виданий Декрет Кабінету Міністрів України "Про додаткове регулювання орендних відносин", який започаткував третій етап розвитку орендних відносин.

Так, згідно Декрету Кабінет Міністрів постановляє :

1. Установити, що орендна плата є фіксованим платежем, який орендар вносить орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності.

Розмір орендної плати визначається з урахуванням вартості орендованого майна.

2. Установити, що при передачі в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, а також нежилих приміщень орендодавець повинен одержати на це згоду органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, та погодити з ним істотні умови договору оренди.

3. Установити, що приватизація державного майна, зданого в оренду, здійснюється в порядку, встановленому законодавством про приватизацію. У разі коли договором оренди передбачено право орендаря на викуп орендованого майна, приватизація здійснюється за згодою орендаря.

У разі відсутності згоди орендаря на приватизацію орендованого державного майна, в тому числі шляхом його викупу за договором оренди з правом викупу, договір оренди не може бути продовжений на наступний термін після закінчення терміну, на який його було укладено, за ініціативою орендаря.

Приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду з правом викупу за укладеними до набуття чинності цим Декретом договорами оренди, в яких було визначено умови викупу (ціна, порядок, терміни та засоби платежу), здійснюється на умовах, передбачених договорами.

Якщо в договорах оренди, укладених з правом викупу до набуття чинності цим Декретом, умови викупу не визначено і орендар не дає згоди на приватизацію державного майна, зданого в оренду, сторони договорів оренди, визнані такими відповідно до законодавства України, протягом півтора року з дня набуття чинності цим Декретом вносять до вказаних договорів належні зміни і доповнення. При цьому вартість майна, що підлягає викупу, визначається за методикою оцінки, яка діє на момент внесення цих змін і доповнень. В умовах викупу в договорі оренди обов'язково визначається квота використання майнових приватизаційних сертифікатів організацією орендарів.

У разі невнесення в договір оренди з правом викупу вказаних змін і доповнень у зазначений термін орендар втрачає право на викуп об"єкта оренди.

Організація орендарів для цілей викупу орендованого державного майна має права і обов'язки товариства покупців.

Цей Декрет, по суті, забороняє можливість викупу трудовим колективом підприємства, яке він орендує. 15 травня 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду" організаціям орендарів було дозволено викуп підприємства за умови, що договір оренди з викупом був укла жий до набуття чинності Декрету № 9-92 Але заборона щодо укладення договорів оренди з правом наступного викупу залишилася в силі. Після таких дій уряду кількість договорів оренди значно скоротилася.

Треба зазначити, що оренда з наступним викупом підприємства трудовим колективом як перехідна форма до приватизації, мала і свої суттєві, переваги-перед прямим викупом підприємства. Оренда, по суті, є однією з форм роздержавлення, оскільки орендне підприємство виводиться з-під директивного управління міністерств і відомств, орендоване майно передається орендному колективу на правах повного господарського відання і він стає власником виробленої продукції, майна, набутого внаслідок господарської діяльності, а також одержаного доходу (прибутку). Але орендоване майно підприємства залишається у власності держави. За час оренди колектив набуває досвіду самостійного господарювання в умовах формування ринкових відносин, має можливість налагодити необхідні господарські зв"язки і визначити зовнішніх інвесторів. В цей час проводиться добір, як членів організації орендарів, так і адміністративно-управлінського персоналу. Коли майно, що належить організації орендарів, розподіляється між її членами на паї, то підвищується трудова мотивація працівників і у них виховується почуття господаря, яке так необхідне в ринкових умовах після викупу підприємства. Крім того, орендний колектив має

час нагромадити кошти, не тільки на викуп підприємства, але і на його технічне переозброєння після викупу. Останнє положення має особливо велике значення в сучасних умовах.**

Згідно Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.92р., приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, заснованих державними органами приватизації та орендарями.

Після затвердження плану приватизації засновники у десятиденний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і у встановленому порядку подають документи до місцевого органу виконавчої влади для державної реєстрації т зариства. Плата за реєстрацію това їства не справляється. Рішення про створення товаритсва є установчим договором.

При перетворенні орендних підприємств у відкриті акціонерні товариства його засновниками виступають з боку держави відповідний державний орган приватизації, а з боку орендаря - господарське товариство, створене орендарями.

До завершення продажу акцій, передбаченого планом розміщення акцій (планом приватизації), і перших загальних зборів акціонерів приватизованого підприємства керівництво підприємством покладається на адміністрацію орендного підприємства, що приватизується.

З моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб^м єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов'язків орендаря.

_______________

Декрет Кабінету Міністрів України № 9-92 від 15 грудня 1992 року , "Голос України" 15.01.93р

Кучерявий О. Кучерява Н. Методичні питання розвитку орендних відносин в Україні. Економіка України, 1992р. №4, с. 13-18

До статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря.

На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товариства.

Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно з законодавством про приватизацію.

Члени організацій орендарів, члени трудового колективу підприємства, створеного орендарем, а також колишні працівники об єкта приватизації, які вийшли на пенсію, звільнені на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України І не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, які мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи

на цьому підприємстві, та інваліди, звільнені у зв"язку з каліцтвом або професійним захворюванням, мають право на пільгове придбання акцій відповідно до ст.25 цього Закону.

Якщо вартість майна, що вноситься організацією орендарів (орендарем) до статутного фонду товариства, становить менше 25 відсотків його статутного фонду і, з врахуванням вартості акцій, прибданих на пільгових умовах членами організації орендарів, не перевищує цього розміру, члени організації орендарів мають право на додаткове придбання за власні кошти і сертифікати, що отримують громадяни України як компенсацію втрат від знецінення заощаджень в установах Ощадного Банку України і колиши го Укрдержстраху, акцій, що належать державі, за їх номінальною вартістю в межах 25 % статутного фонду товариства, але не більше ніж на суму одного приватизаційного майнового сертифіката на кожного члена організації орендарів.

У разі відмови орендаря виступити застовником акціонерного товариства приватизація майна, зданого в оренду, здійснюєтеся без його згоди в порядку, визначеному ст.18 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна.

Орендар має право на викуп об"єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Орендар здійснює викуп об"єкта оренди відповідно до законодавства та договору оренди. Умови викупу визначаються в договорі оренди.

Орендар має право відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп.

Аналіз законодавчо-нормативної бази, а також практики приватизації показав, що єдиною метою приватизації є поповнення бюджету , тобто продаж од"єктів приватизації за максимально можливу вартість. Практична відсутність пільг громадянам України при купівлі державного майна, в тому числі й трудовим колективам, у вигляді зниження вартості об"єктів , розсрочки виплати їх вартості, пільгових кредитів, надання можливості виплати придбаних акцій і паїв за рахунок дивідендів якраз і зумовлена фіскальними інтересами держави. Різке підвищення в умовах інфляції вартості майна, що приватизується суттєво обмежує, або взагалі позбавляє громадян України можливості придбання державного майна через зниження купівельної спроможності заощаджень і поточних доходів. Тим паче, що відповідно до зростання цін індексації зарплати та заощаджень не відбувається, і всі наявні кошти та заощадження населення йдуть на задоволення потреб у харчуванні, ліках, одягу, а не на придбання приватизованого майна. Тому оренда - практично єдина можливіать нагромадити кошти на викуп підприємства.

Щодо приватизації цілісних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділ, зданих в оренду, то згідно з Декретом Кабінету Міністрі України від 20 05.93р. - приватизація цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду, балансова вартість основних фондів яких перевищує 20 млн.крб і визначена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 1992 року № 229 "Про проведення загальної переоцінки основних фондів, заліку взаємної заборгованості підприємств і організацій", здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств, заснованих державними органами приватизації та орендарями.

Рішення про приватизацію цілісних майнових комплексів, зданих в оренду з правом викупу, приймаються державними органами приватизації, якщо на це є згода орендаря. В інших випадках рішення про приватизацію орендованого майна приймається органом приватизації без згоди орендаря.

Після затвердження плану приватизації, засновники у 10-ти денний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і подають ці документу разом з іншими необхідними матеріалами для державної реєстрації товариства. При цьому до реєстрації товариства відкрита підписка на акції не проводиться, плата за реєстрацію не справляється.

Рішення про створення товариства є установчим договором.

З моменту реєстрації товариства договір вважається розірваним, діяльність підприємства, господарського товариства тощо, створеного на базі орендованого майна припиняється, підприємство стає правонаступником

прав і обов'язків створеного орендарем підприємства. _:

До статутного фонду товариства відноситься державне майно, здане в оренду, та майно, що є власністю орендаря і перебуває на балансі підприємства, створеного орендарем.

На вартість свого внеску орендар одержує акції створеного товариства. Якщо одним із засновників товариства є організація орендарів, то розподіл акцій між членами організації провадиться у місячний термін з дня реєстрації товариства відповідно до порядку, який визначається організацією орендарів.

Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства про приватизацію.

Члени трудового колективу підприємства, створеного орендарем, а також члени організації орендарів мають право на пільгове придбання акцій, що належать державі.

Після розподілу між членами організації орендарів акцій товариства, одержаних на вартість свого внеску, та пільгового придбання ними акцій, що належать державі, організація орендарів ліквідується.*

Слід зазначити, що жватизація підприємств їх трудовими колективами шляхом оренди з наступним викупом характерна лише для української моделі приватизації. Разом з тим треба зауважити, що оренда цілісних майнових комплексів у країнах з розвинутою ринковою економікою майже не використовується в практиці господарювання. Це пояснюється тим, що необхідність виплати орендної плати значно знижує конкурентноспроможність орендних підприємств порівняно до інших організаційно-правових їх форм.

На сьогоднішній день дедалі більшого поширення набувають інші різновиди підприємництва з елементами оренди. Це перш за все, система привілеїв (франчайзинг), коли материнська фірма надає право малому підприємству протягом певного періоду і в певному місці вести підприємницьку діяльність з використанням її торгової марки, технології виробництва ноу-хау, виконує навчання персоналу, поставляє обладнання і сировину, а при необхідності надає і фінансову допомогу. Так, з фірмою "Макдональдс" на основі франчайзингу в усьому світі працює близько 12 тис. малих підприємств. Плата материнській фірмі за франчайзинг становить 7-8% від обсягу продажу.

Зростає роль у підприємництві такого виду орендних відносин, як лізинг. Суть його в тому, що лізингова фірма (орендодавець) купує у виробників устаткування і здає його в оренду підприємцям відповідно до їх побажань і спеціалізації на певний строк. Маштаб лізингових операцій за останній час швидко зростає.

Ускладнення техніки і технології, підвищення вартості та значне скорочення строків її морального старіння суттєво підвищують вимоги щодо її ефективного використання, що можливе лише за умови значного посилення господарських мотивацій у працівників пдприємств, тобто, коли працівник підприємства стане власником його майна. Коли ж власність, а значить і прибуток, не належить працівникам, то як свідчить досвід функціонування суспільного виробництва в колишніх країнах соціалізму, віддача від капітальних вкладень (навіть масованих), буде мінімальною або її зовсім не буде.

2. Істотні умови договору майнового найму.

2 . 1. Договір майнового найму.

За договором майнового найму наймодавець зобов’язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Даний вид договорів регулює відносини, пов"язані з тимчасовим користуванням майном без придбання його у власність Направленість договору н більш раціональне використання речей робить сферу його застосування широкою. Одержуючи у тимчасове користування майно, особа (організація чи громадянин) не витрачає засобів на його прибдання у власність. Друга сторона, яка не потребує у даний момент майна, яке їй належить, здає його в найм, не тільки звільняється від поточних витрат на його утримання, але і отримує найомну плату, має можливість одержувати дохід.

За договором майнового найму, наймодавець зобов'язується подати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.*

Договір майнового найму є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами по всіх істотних умовах), платним, двостороннім (породжує права і обов'язки для кожного з його учасників).

На відміну від подібних з ним цивільно-правових договорів купівлі-продажу, міни, дарування майновий найм представляє собою договір про надання індивідуально-визначеної речі у користування. При цьому у власність наймачеві річ не переходить і по закінченні строку користування повинна бути повернута власнику.

Відносини договору майнового найму регулюються главою 25 Цивільного Кодексу України. Норми, які регулюють певні аспекти відносин майнового найму, містяться у Законі про державні підприємства (об'єднання), Законі про індивідуальну трудову діяльність, Законі про кооперацію, Основах про оренду.Окремі види договору майнового найму (побутовий прокат, найм транспортних засобів, будов, споруд, обладнання) зафіксовані в підзаконних

_____________

Цивільний .Кодекс України Глава 25 ст.256

нормативних актах, у постановах Кабінету Міністрів України, у різних типових договорах і правилах.

Сторонами вказаного договору можуть виступати як громадяни так і організації. Останні можуть бути як наймодавцями так і наймачами, як правило, тоді, коли це передбачено їх статутами і положеннями. Однак не буде протиправним укладення договору майнового найму організацій і в тому випадку, коли такі дії організацій, хоча і не передбачено статутом чи положенням, але обумовлено характером її діяльності з метою виконання господарського плану, при умові, що ця діяльність не суперечить змісту спеціальної правоздатності даної організації.

Здавати майно в найм може не тільки його власник чи організація, у оперативному управлінні якої знаходиться дана річ, але і громадяни і юридичні особи, які мають право на це в силу договору або іншого правового обгрунтування. Предметом договору майнового найму можуть бути тільки індивідуально визначені речі, які не є споживчими (не знищуються) і суттєво не змінюються в процесі їх використання, так як наймач з припиненням договору зобов'язаний повернути наймодавцю ту саму річ. Наприклад, по цьому договору можуть здаватися в найм будови, споруди, нежилі приміщення, річкові і повітряні судна, локомотиви, залізничні вагони, автомашини, будівельні машини, тимчасово не використовуване підприємством обладнання, кіноустановки, кінострічки, музичні інструменти, спортивний інвентар, предмети домашнього вжитку. Слід мати на увазі, що згідно з діючими правилами одні речі можуть здаватись в найм тільки організаціям, інші - організаціям і громадянам. Не можуть бути предметом цього договору землі сільськогосподарського призначення.

У нормативних актах і у практиці договір майнового найму
часто називають "орендою" або "прокатом". З правової точки зору, між
цими термінами немає різниці. Наприклад, відносини по здачі в найм
складських і торгівельних приміщень прийнято називати орендою, а
здачу у найм різного роду машин, кінофільмів, речей культурно-
побутового призначення і господарського вжитку називають прокатом.

Договір майнового найму широко застосовується у цивільному обороті,

особливо у відносинах між організаціями по здачі в оренду будов, нежилих приміщень, транспортних засобів, тупікових і деяких інших залізничних шляхів, будівельних машин і механізмів, тимчасово невикористовуваного обладнання.

Часто цей договір застосовується і у відносинах між організаціями і громадянами по здачі на прокат предметів культурно-побутового призначення і госпорарського вжитку.

Відповідно до ст. 153 ЦК договір майнового найму вважається заключеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Однак, оскільки найм майна однієї організації з іншою, як правило, наперед планується, то в цих випадках договір може укладатися тільки на основі адміністративного акту.

Адміністративний акт у відносинах між організаціями, там де він є обов'язковим має двояке значення: а) він є обов"язковою передумовою укладання договору (за відсутності такого акту договір може бути визнаний недійсний), б) адміністративний акт, як правило, визначає основні умови договору майнового найму між організаціями. Умови договору, які не відповідають адміністративному акту, повинні визнаватися недійсними.

Договір майнового найму між громадянами на строк більше ніж одного року повинен бути укладений у письмовій формі.

Договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

У відносинах між громадянами договір майнового найму може заключатися у письмовій або усній формі. Але, як вже зазначалось, договір на строк більше одного року, незалежно від суми та предмету, повинен укладатися у письмовій формі. Таким чином, при визначенні форми договору переважне значення має тривалість договірних відносин.

У законі немає прямої відповіді і на питання про форму договору майнового найму, укладеного на невизначений строк. Виходячи зі змісту ч.І ст.257 ЦК

України, можна прийти до висновку, що у межах року такий договір може існувати у усній формі.

Надаючи велике значення охороні інтересів державних, кооперативних і громадських організацій закон (ч.2 ст.257 ЦКУ) вимагає, щоб договори найму майна цих організацій укладалися у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених особливими правилами.

У вказаних вище випадках письмове оформлення обов'язкове не тільки для заключення самого договору, але і для наступних змін, внесених до нього, наприклад, при уступці своїх прав і ооов язків одним орендарем іншому, при відмові одного з наймачів від подальшої участі в договорі, укладеним ним з деякими особами.

Письмова форма договору не означає, що сторони обов'язково повинні підписувати спеціальний текс договору. Оформлення договірних відносин може укладатися шляхом видачі квитанції встановленої форми.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна з сторін вправі відмовитись від договору в будь-який час , попередивши про це у письмовій формі другу сторону. При наймі будинків або нежилих приміщень - за три місяця.

Укладення договру без зазначення строку не завжди можливе, а тільки в тих випадках, коли законом або іншим нормативним актом не передбачено, що дане майно можна здавати в найм тільки на певний строк.

Укладення договору на невизначений строк не означає, що він укладений назавжди, оскільки кожна із сторін може припинити такий договір в будь-який час, попередивши про це у письмовій формі другу сторону.

У разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважаетьсмя поновленим на невизначений строк і кожна зі сорін вправі в будь-який час відмовитись від договору

попередивши про це другу сторонуза один місяць.**

Однак, правила ч.І ст.260 ЦКУ не можуть застосовуватися до договорів між організаціями побутового прокату, а також до договорів, дійсність яких обумовлена додержанням письмової нотаріально завіреної чи звичайної письмової форми договору (ст.ст. 46,47). У цих випадках користування майном після закінчення строку договору повинно бути оформлено новим договором.

Наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору та призначенню майна.

Наймодавець не відповідає за недоліки майна, які були ним застережені при укладанні договору.***

Надання майна у користування наймачу є основним обов'язком наймодавця. Суть цього обов'язку, у більшості випадків, полягає у передачі обумовленого договором майна у користування і володіння наймачем на весь час дії договору. Але в деяких договорах вказаний обов'язок може виконуватися наймодавцем без передачі майна, а шляхом періодичних допусків наймача до зазначеного майна для користування ним, наприклад, надання басейну для періодичних тренувань команди плавців, надання піаніно і інших музичних інструментів у спеціально відведених приміщеннях (салонах). Порядок надання майна у користування визначається договором. У деяких випадках, типовими договорами зобов'язують наймодавця надавати майно наймачу згідно опису, наприклад, при здачі в оренду нежилих приміщень. Надання майна у користування повинно бути своєчасним, тобто в строки, передбачені договром.

Для наймача важливе значення має стан найнятого майна. У зв"язку з цим закон передбачає, що наймодавець повинен представити майно наймачу у стані, який відповідає умовам договору і призначенню майна. Предмети культурно-побутового призначення і господарського вжитку ательє (пункти) прокату зобов’

_____________

_

Цивільний Кодек України. Глава 25. Ст.258

Цивільний Кодек України. Глава25. Ст.260

Цивільний Кодек України. Глава 25. Ст.262

язані видавати наймачу в стані, придатному до експлуатації. При цьому перевірка їх справності повинна здійснюватись у присутності наймача. Пральні машини, холодильники, радіотелевізійна апаратура і інші предмети побутової техніки, які видаються на прокат, повинні мати у відповідних вузлах, деталях, агрегатах пломби, збереженність яких покладається на наймача.

Діючий Цивільний кодекс встановлює відповідальність наймача перед наймодавцями за будь-які недоліки у майні, крім тих, які були ним обумовлені при заключенні договору. Зокрема, наймодавець несе відповідальність і за недоліки у майні, не помічені наймачем з власної вини, наприклад, неуважність при огляді найнятого майна, при умові, що про них наймодавець не попередив наймача. Тобто при визначенні відповідальності наймодавця за недоліки у зданому в найм майні, закон не враховує суб"єктивної поведінки наймача при огляді майна, беручи до уваги лише поведінку наймодавця - попередив він чи ні наймача про наявність даного недоліку у майні.

Разом з тим, треба мати на увазі, що до недоліків майна, за які несе відповідальність наймодавець, відносяться не всі не обумовленні ним негативні явища даного майна, а лише ті з них, в силу яких вони не відповідають умовам договору і своєму призначенню.. Так не вважається недоліком взятого на прокат майна те що воно не нове, якщо це майно справне і договір не містить умови про надання наймачу у користування нової речі.

У випадку надання наймодавцем у користування майна з недоліками наймач має право заявити до нього одну з наступних вимог:

- вимагати виправлення недоліків у майні;

- поставити питання про зменшення найомної плати, якщо через недоліки майна суттєво зменшилась можливість користування ним, передбачена договором;

- вимагати, якщо це можливо, заміни несправної речі справною (наприклад, в договрі побутового прокату);

- вимагати розірвання договору і відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов'язань наймодавця, якщо майно через недоліки є непридатним для користування.

Судова практика допускає одну форму відповідальності наймодавця - відшкодування витрат наймача, понесених ним у зв'язку з виправленням недоліків. Діючий Цивільний кодекс не дає права застосовувати таку форму відповідальності наймодавця.

Коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого в найм майна, наймач вправі витребувати від нього це майно і вимагати вішкодування збитків, завданих затримкою виконання або з свого боку відмовитись від договору і стягнути збитки., завдані його невиконанням.* Право вибору заявлення однієї з двох вимог; передбачених вище, належить наймачу. Такі ж наслідки наступають і тоді, коли наймодавець не виконав зобов'язання по наданню майна наймачу в результаті того, що він уклав декілька договорів найму на одне і теж майно.**

У Цивільному кодексі немає прямої відповіді на питання кому наймодавець зобов'язаний передати здану у найм річ у тому випадку, коли він відповідно до цієї речі заключив договір найму з декількома наймачами.

Вирішення цього питання слід ставити у залежність від того з ким раніше був укладений договір найму. Якщо не можливо встановити, хто з наймачів першим уклав договір, тоді, напевно, слід виходити з того, хто з наймачів першим заявив позов. Але це правило слід застосовувати тоді, коли річ вже передана одному з наймачів. У такому випадку інші наймачі можуть відмовитись від договору і вимагати від наймодавця відшкодування заподіяних збитків.

Наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найм майна, якщо інше не передбачено законом або договором.

Невиконання цього обов'язку наймодавцем дає наймачеві право або зробити капітальний ремонт, що передбачений договором чи викликається невідкладною необхідністю і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її в рахунок найомної плати; або розірвати договір і стягнути збитки, завдані його невиконанням.**

Слід сказати, що вказані правила відносно проведення капітального ремонту

___________________

Цивільний Кодекс України. Глава 25. Ст.263

Довгерд А.С. Справочник индивидуальной трудовой и кооперативной деятельности,-К.;Вища школа, І990.,с.!83

зданого в найм майна носять диспозитивний характер і можуть застосовуватися тільки у випадках, коли у спеціальному законі або договорі не визначено на яку сторону покладено зобов'язання проведення капітального ремонту.

У зв^’ язку з розподіленням між наймачем і наймодавцем зобов^’ язання на проведення капітального і поточного ремонту, при застосуванні цих правил виникає необхідність розмежування цих двох видів ремонту. Цивільний кодекс не дає визначення капітального і поточного ремонту.

Капітальним буде вважатися такий ремонт, який викликаний суттєвим пошкодженням, псуттям або зносом основних складових частин, вузлів чи агрегатів майна. Поточним вважається такий ремонт, необхідність проведення якого виникає через звичайне користування майном, не пов"язане з суттєвим пошкодженням і псуттям його основних частин, вузлів чи агрегатів.***

При відмові наймодавця від проведення капітального ремонту майна, закон, з метою захисту інтересів наймача, надає йому право самому проводити капітальний

ремонт найнятого майна і стягнути з наймодавця вартість ремонту чи зарахувати її у рахунок найомної плати. Однак, слід мати на увазі, що наймач має право
проводити не всякий капітальний ремонт, а лише той, який передбачений договором чи викликаний невідкладною необхідністю. Під ремонтом, викликаним невідкладною необхідністю, слід розуміти такий ремонт, без проведення якого не можливе подальше використання найманого майна за йогопризначенням (наприклад, необхідність заміни зірваного бурею даху з будівлі, зданої в оренду).

Перш ніж приступити до проведення капітального ремонту майна, наймач зобов' заний попередити про це наймодавця.

При розгляді спору відносно проведення капітального ремонту обов'язок доказування невідкладної необхідності проведення капітального ремонту, як і його вартості, лежить на наймачеві.

Обов'язок сторін по проведенню капітального ремонту зданого в найм майна звичайно визначається нормативними актами, які регулюють окремі види

____________

КуликЯЛ. ОсновьІ советского гражданского права. Учеб. пособие -М.,Вища школа. 1986.,_с .324

Цивільний Кодек України. Глава 25. Ст.264

Красавчиков О.А. Советское гражданское право. ,-М Вища школа., 1985. С.255

майнового найму.

Згідно діючих правил побутового прокату, капітальний і поточний ремонт зданого на прокат майна зобов'язаний проводити за свій рахунок наймодавець. Наймач зобов'язаний відшкодувати вартість ремонту і транспортування предмету

прокату тільки у тому випадку, коли його пошкодження є наслідком порушення

наймачем правил експлуатації і зберігання найнятого майна. Наймач не має права проводити будь-який ремонт і розбір предмету прокату.

У випадку виходу з ладу предмету побутового прокату ательє (пункт) зобов'язане в 3-денний термін, з дня повідомлення про це наймачем, усунути пошкодження на місці чи взагалі замінити предмет, який вийшов з ладу іншим справним предметом аналогічного типу (вартості) без додаткової оплати витрат, пов^п язаних з цією заміною.

Наймач зобов"язаний:

1) своєчасно вносити плату за користування майном.*

Розмір плати за користування майном, яке здається в найм організаціями, як правило, не передбачається у нормативних актах і не може змінюватись за погодженням сторін. У відносинах між громадянами розмір найомної плати встановлюється за погодженням сторін. Однак, оскільки особиста власність громадян в суспільстві носить виключно споживчий характер і не може використовуватися

Для одержання нетрудових доходів, наймодавець не може вимагати від наймача високої найомної плати, яка б стала для нього нетрудовим доходом.

При визначенні розміру найомної плати слід враховувати те що нормативним актами для окремих категорій наймачів можуть бути встановлені пільги у вигляді скидок або повного звільнення від внесення найомної плати.

Закон не встановлює форм найомної плати. Вона, як правило, вноситься наймачем у вигляді періодичних грошових платежів. Але це не означає, що сторони у договорі не можуть встановити інші форми плати за користування майном, наприклад, у вигляді надання наймачем наймодавцю певних послуг (проведення капітального ремонту майна). Однак така послуга повинна відповіда-

______________

Цивільний Кодек України. Глава 25. Ст.265

ти вимогам закону і статуту юридичної особи, яка бере участь у договорі. Наприклад, не може бути визнана законною така форма розрахунку, як нарахування громадянину трудоднів за оренду нежилого приміщення; дому.

Строки внесення найомної плати визначаються договором або нормативними актами. Якщо такі строки не встановлені договором і не передбачені законом, то найомна плата повинна вноситись у відповідності з тими строками, якими визначаються тривалість користування майном. Наприклад, при щомісячній здачі майна в оренду найомна плата повинна вноситись щомісяця.

Як правило, найомна плата повинна вноситись за минулий період користування майном. Вимагати найомної плати наперед наймодавець може лише у тих випадках, коли це прямо передбачено договором або відповідними Правилами.

Своєрідний порядок зняття плати, встановлений за прокат предметів культурно-побутового призначення і господарського вжитку. При укладенні договору прокату на строк до ЗО днів наймач зобов"язаний внести зразу всю повну вартість найма. За прокат предметів, виданих на більш тривалий строк, плата вноситься щомісячно - за перший місяць при видачі предмету прокату, а за наступні місяці - на протязі 5 днів з дня настання наступного місяця користування предметом прокату. Тривалість договору побутового прокату впливає і на розмір найомної плати. Так, при заключенні договору прокату на строк більше шести місяців, наймачу, починаючи з 1-го місяця, надається знижка у розмірі 10 відсотків прейскурантних тарифів. При довготерміновому прокаті радіотелевізійних апаратів місячний тариф на прокат, починаючи з сьомого місяця через кожні 24 дні місяця зменшується на 10 відсотків (відносно першопочаткового тарифу), але не нище мінімальних границь, встановлених прейскурантом.

На практиці деколи виникає питання, за який час повинен внести найомну плату наймач, який зі своєї вини достроково розриває договір, - за весь строк договору чи тільки за час до його розірвання. Очевидно, що у таких випадках наймач повинен внести найомну плату за весь час дії договору майнового найму,

оскільки закон не допускає односторонньої відмови наймача від договору, крім випадків, прямо передбачених договором і яка не повинна перевищувати суми збитків, заподіяних наймодавцю наймачем достроковим розірванням договору.

Своєчасне внесення найомної плати є однією з найбільш суттєвих обов'язків наймача. Тому прострочка наймачем у виконанні цього обов'язку тягне за собою невигідні для нього матеріальні наслідки – сплату пені у встановлених законом розмірах. Наймач має право внести найомну плату і достроково, але тільки за згодою наймодавця, або коли це передбачено відповідними правилами.

Ще одним з основних обов'язків наймача є - користування майном відповідно до договору і призначенням майна.*

Характер користування майном, зданим в найм організаціям, у більшості випадків, визначається договором. Це пояснюється тим, що держава, з метою кращого використання державної власності, завчасно, як правило, у типових договорах встановлює границі можливого використання майна в умовах найму. При здачі майна у найм громадянами, характер його використання визначається призначенням цього майна.**

Використання майна за призначенням означає використання його для задоволення своїх господарських, культурно-побутових і інших потреб. Тому, використання майна з метою одержання доходів є використанням його не за призначенням.

У поняття "використання майна не за призначенням" слід віднести і часткове або повне невикористання найнятого майна, але не у всіх випадках, а тільки у відносинах між організаціями. Суспільство зацікавлене у найбільш раціональному використанні споруд, приміщень, обладнання і іншого майна наймачами - підприємствами, установами і організаціями. Використання найнятого майна організаціями з найбільшим економічним ефектом є їх обов'язком перед державою і суспільством. Виходячи з цього, законодавець у деяких випадках навіть встановлює матеріальну відповідальність наймача перед

Цивільний Кодекс України. Глава 25. Ст.265 п.2

наймодавцем за неефективне використання найнятого майна. Наприклад, згідно з ст.156 Статуту залізниць Союзу СРСР залізниця має право стягувати з клієнта штраф за простій орендованих ним вагонів.

Основи Цивільного законодавства і Цивільний кодекс зобов’язують наймача підтримувати найняте майно у справному стані.** Це означає, що наймач повинен бережно відноситись до найнятого майна, здійснювати відповідний догляд за ним і технічне обслуговування.Розподіл цих обов'язків між сторонами конкретизуються відносно різних видів майна у відповідних типових договорах, інтрукціях і правилах. Наприклад, Правила побутового прокату, обов'язок по технічному обслуговуванню предмету прокату покладають на наймодавця - ательє (пункт) прокату. За договром побутового прокату наймодавець зобов'язаний проводити періодичну настройку, чистку і регулювання піаніно, роялей і інших музичних інструментів.

Підримання майна у належному стані не означає підтримання його у такому стані, у якому воно було одержане від наймодавця, оскільки закон допускає нормальний знос його у процесі експлуатації.

У обов'язок підтримання майна у справному стані входить обов'язок наймача захищати це майно від можливого пошкодження, загибелі, псуття.

Невиконання наймачем обов'язку належно зберігати майно тягне за собою матеріальну відповідальність.

Наймач зобов'язаний провадити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором. Як видно з тексту закону, наведене правило не є імперативним, а носить диспозитивний характер, оскільки Цивільний кодекс надає сторонам можливість встановити у договрі інший порядок розподілення обов'язків на поточний ремонт. Інший порядок може бути встановлений спеціальним нормативним актом. Наприклад, діючі у нашій країні правила забороняють наймачу розбирати і ремонтувати одержану на прокат річ побутово-культурного і господарського призначення.

У випадку невиконання наймачем обов'язку на проведення поточного ремонту і

Рясевцев А.С. Советское гражданское право.,-М.;Юрид.лит,1986,с.272

погіршення стану майна наймодавець має право розірвати договор і стягнути заподіяні збитки.

Обов'язок наймача повернути наймане майно наймодавцю після закінченя договру випливає з самої суті договору, за яким майно надається тільки у тимчасове користування. Наймач зобов'язаний повернути майно у тому стані, в якому він одержав, але при цьому повинно бути враховано нормальний знос майна за час найму. Під нормальним зносом речі слід розуміти відповідний відсоток її амортизації за час дії договору при експлуатації речі за призначенням у тих конкретних умовах, у яких наймач повинен користуватися нею. Погіршення майна, допущені наймачем за межами вказаних критеріїв, зобов'язують його відповідним чином відремонтувати річ або відшкодувати заподіяні збитки.

Як правило, наймач зобов'язаний повернути наймане майно у момент припинення договору. Кодекс не зазначає на протязі якого часу він зобов'язаний це зробити. Очевидно, наймач повинен повернути майно у межах необхідного для цього часу. З тим, щоб виключити безпідставне затягування здачі найманого майна зі сторони недобросовісних наймачів, у деяких нормативних актах встановлені максимальні строки для виконання наймачем цього обов'язку.***

Наприклад, за Типовим договором оренди нежилих приміщень у будинках місцевих Рад народних депутатів, державних, кооперативних та громадських підприємствах, установах, організаціях, орендар зобов'язаний здати Житлово-експлуатаційній конторі (домоуправлінню) орендоване приміщення з обладнанням, інвентарем і іншим майном на протязі 15 днів після припинення договору.

Несвоєчасне повернення або ухилення від здачі предмету договору є прострочкою наймача, яка дає право наймодавцю витребувати майно через суд чи арбітражний суд і зазначити збитки у відповідності ЗСТ.213ЦКУ.

У випадку загибелі або втрати найманого майна наймач не має можливості повернути наймодавцю ту саму річ. Наступає неможливість виконання зобов'язання по поверненню майна, наслідки якого залежать від наявності чи

________________

Довгерт А.С., Индивидуальная трудовая й кооперативная трудовая деятельность, справочник,-К.:, 1990, с.185

відсутності вини наймача у загибелі чи втраті предмету найму. При відсутності вини зобов'язання припиняється. Ризик випадкової загибелі чи втрати зданого у найм майна несе наймодавець. Якщо ж майно загинуло або втрачене з вини наймача, він зобов'язаний відшкодувати наймодавцю збитки за правилами ст.ст. 203 і 209 ЦКУ.

Наймач вправі вимагати відповідного зменшення найомної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість передбаченого договором користування найнятим майном істотно зменшилась.

Можливість передбаченого договором користування найнятим майном може зменшитись у силу різних обставин, зокрема, в результаті погіршення стану майна або зміни умов користування ним. Однак, у всіх випадках, зменшення можливостей користування майном, як підстава щодо зменшення найомної плати, повинна бути суттєвою і залежати від наймача.

Наймач має право вимагати зменшення розміру найомної плати і у випадках зменшення можливостей користування майном у результаті дії непереборної сили.

Виходячи з правил, слід визнати, що наймач може вимагати зменшення найомної плати і у тому випадку, коли у погіршення стану найнятої речі або у своренні гірших умов користування нею винні обидві сторони у договорі. Але при таких обставинах найомна плата може бути зменшена лише у тій частині, яка відповідає вині наймодавця у зменшенні можливостей користування найманою річчю.

Право наймача на зменшення найомної плати не повинно ставитись у залежність від того, коли виникла належна можливість користування найманим майном - до чи після укладання договору майнового найму. При цьому слід мати на увазі, що при передачі наймодавцем наймачу майна з меншою можливістю користування, ніж це було передбачено договором, наймач має і Інші права, які випливають з стт. 262 і 270 ЦКУ зокрема, він може відмовитиь від договору.

Наймач має право вимагати відповідного зменшення найомної плати, це не означає, що не можна ставити питання про повне звільнення його від виконання цього обов'язку, коли він не з своєї вини тимчасово повністю був позбавлений можливості користування найманим майном (наприклад, при проведенні капітального ремонту).

Господарський суд України вважає, що незалежно від того, яка зі сторін проводить капітальний ремонт, орендна плата за час ремонту будівлі не повинна нараховуватись, якщо проведення такого ремонту лежить на обов'язку наймодавця.

Здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо Інше не передбачено законом або договором. **

Як видно, при регулюванні відносин піднайму законодавець вирішальне значення надає згоді наймодавця. Тому, така відмова наймодавця не може бути оскаржена в суді чи господарському суді. Предметом договору піднайму може бути як і все, так і частина найнятого майна. Винятком є ряд об'єктів, які не дозволяється здавати в піднайм. Зокрема, предмети побутового прокату, орендовані залізничні вагони, будівельні машини і інше майно, зазначене у нормативних актах, які регулюють окремі види майнового найму .

Відносини на здачу майна в піднайм регулюються договором піднайму, який укладається між наймачем і піднаймачем. За цим договором наймач зобов'язується передати у тимчасове користування частину або все наймане ним майно піднаймачу за плату. Зміст договору піднайму не повинен виходити за межі змісту договору найму, зокрема, за межі його строку, умов про використання майна, розмір плати і інше.

Оскільки піднаймач вступає у договірні відносини з наймачем, то перед ним, а не перед наймачем він несе відповідальність за договором піднайму. Однак, це не позбавляє можливості наймодавця заявити свої вимоги безпосередньо до піднаймача у випадку пошкодження або псуття ним піднайомного майна. Так, позов повинен розглядатися на підставі статті 440 ЦКУ І інших норм, які регулюють зобов'язання з заподіянням шкоди, а не правил, які регулюють договірні відносини. З припиненням договору найму припиняється і договір піднайму.

Від договору піднайму слід відрізняти договір перенайму майна, за яким наймач передає всі свої права і обов'язки у договорі найму третій особі, а сам

____________

Бьїков А.А. Настольная книга хозяйственного руководителя по законодательству,-М; Юрид.лит.., 1989, с.332

виходить з договору. Договір перенайму може бути здійснений тільки за згодою наймодавця.

При переході права власності на здане в найм майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника.

Договір найму зберігає чинність і при переході майна від однієї організації (наймодавця) до іншої.

Право на збереження сили договору майнового найму належить наймачу незалежно від підстав переходу майна від одного власника до іншого, від однієї державної організації до іншої. Під особою, про яку ведеться мова, розуміється будь-який придбач майна.

Разом з правом збереження сили договору найму при переході права власності на здане у найм майно до іншої особи за наймачем зберігаються і всі інші права і пільги, надані йому законом, наприклад, право на відновлення договору найму на новий строк.

Правом на збереження чинності договору майнового найму наймач не може скористатися при переході зданого ним майна до другого власника без правонаступництва, зокрема при конфіскації і ін., так як у цих випадках до нового власника не переходять права і обов'язки попереднього власника майна.

Наймодавець може пред'явити в суді, господарському суді або третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму, якщо наймач:

1) користується майном не відповідно до договору або призначення майна;

2) навмисно або з необережності погіршує стан майна;

3) не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, а за договором побутового прокату - протягом одного місяця, якщо більш короткі строки не установлені типовим договором;

4) не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли за законом або за договором капітальним ремонт лежить на обов'язку наймача.

Крім зазначених підстав договір майнового найму мож бути розірваний по закінченню його строку. Він може бути і достроково розірваний за згодою двох сторін.

Можна зробити висновок, що перелік зазначених підстав припинення договору майнового найму є вичерпним. Але це ще не означає, що законом або іншим нормативним актом або договором не можуть бути встановлені інші підстави розірвання договору за заявою однієї з сторін.

У поняття користування майном не у відповідності з договром входять не тільки випадки використання майна з іншою метою, але і не використання найнятого майна або користування ним значно у меншій мірі ніж передбачено договором чи випливає з призначення даного майна для задоволеня потреб організацій і громадян. Держава не може допустити, щоб у нашому суспільстві, майно, особливо те, яке знаходиться у користуванні на підставі планових чи адміністративних актів не використовувалось зовсім або використовувалось не раціонально.*

Наявність тієї чи іншої підстави з зазначених не зобов'язує наймодавця заявити позов до суду чи арбітражного суду про дострокове розірвання договору, а породжує тільки для нього право на заявлення такого позову. Наймодавець може не скористатися цим правом, а застосувати до недобросовісного наймача інші більш м"які заходи.

Наймач може пред’явити до суду, господарського суду, або третейського суду вимогу про дострокове розірвання договору найму:

1) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що лежить на його обов'язку;

2) якщо майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в стані, непридатному для користування.

Підставою для припинення договору може бути непроведений наймодавцем капітальний ремонт. Непроведення ж наймодавцем поточного ремонту, хоч би він і був зобов^п язаний до цього договором або законом, не дає права наймачу вимагати дострокового розірвання договору. Припинення договору з цієї підстави допускається лиш при наявності вини наймодавця.

Дострокове припинення договору не повинно ставитись у залежність від суб^м єктивної поведінки наймодавця, від його вини чи невинності. Для задоволення

_____________

ЛасикГ.Я. Советскоє гражданскоє право.,-Таллин; ВалгусЛ 980, с.243

Цивільний Кодекс України. Глава 25. Ст.268

позову у такому випадку достатньо об'єктивного факту - непридатності винайнятого майна до подальшого користування. Для розгляду справи немає значення та обставина, коли виник даний факт: до чи після передачі майна наймачу.

Наймач може вимагати розірвання договору і тоді, коли найняте майно стало непридатним для користування не з вини наймодавця, наприклад, в силу своїх природних явищ, зносу, чи внаслідок дії непереборної сили.

Разом з тим, розглядаючи справу, суд, арбітражний суд повинні враховувати поведінку другої сторони - наймача у наступній можливості користування найнятим майном. Якщо буде встановлена вина в настанні цього факту, то в позові йому буде відмовлено.

В разі допущення наймачем погіршення найнятого майна він повинен відшкодувати наймодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення майна сталося не з його вини.

Наймач не може нести відповідальність перед іншою стороною у випадку погіршення майна з вини наймодавця, дії непереборної сили або Інших випадкових обставин. Зокрема, він не може відповідати за погіршення майна в силу його природних явищ. Однак, якщо такому погіршенню наймач сприяв своїми діями чи бездіяльністю, то він не може бути звільнений від відповідальності.

При погіршенні майна з вини обох сторін розмір відповідальності наймача повинен бути відповідно зменшений.(ч.2 Ст.211 ЦКУ).

Закон не дає прямої відповіді на питання, чи відповідає наймач за погіршення найнятого майна членами його сім"ї і іншими близькими йому особами (гостями, домашньою працівницею). Оскільки вказані особи мають доступ до найнятого майна в силу близьких сімейних чи інших відносин з наймачем то, очевидно, він повинен нести відповідальність за шкоду, заподіяну ними найнятому майну. У цьому випадку наймач винний в тому, що він умисно чи з необережності допустив до найнятого майна осіб, які через свою непроінформованість з правилами користування або з інших підстав погіршили його стан.

Межі відповідальності наймача визначаються збитками, нанесеними ним у результаті погіршення майна порівняно з тим станом, у якому воно повинно було бути повернене у момент припинення договору (п.5 ст.265 ЦКУ). Стягненню підлягають збитки у повному обсязі, тобто як витрати на виправлення майна, так і ті доходи, які наймодавець міг би одержати за час з моменту погіршення майна до його виправлення у стан, у якому воно було до погіршення.

В разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.

Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна, якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем.

Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягають.

Поліпшення найнятого майна означає проведення в ньому таких змін, з допомогою яких суттєво збільшується його корисність, комфортабельність, поліпшується зовнішній вигляд порівняно з тим станом, у якому воно знаходилось до передачі наймачу (наприклад, електрофікація приміщення, підключення його до водопроводу, каналізації).

Від поліпшення слід відрізняти відтворення наймачем ремонту, при якому відновлюються якості майна, які були втрачені ним за час найму, і наймач зобов'язаний ремонтувати за свій рахунок найняте майно. Проведення поліпшень не входить у його обов'язки, тобто цим і пояснюється правило про обов'язок наймодавця відшкодувати наймачу вартість проведених ним поліпшень.

Дані правила є диспозитивними, так як сторонам надається можливість встановити у договорі інший порядок розподілення прав і обов'язків відносно проведених наймачем поліпшень. Інші правила можуть бути встановлені і спеціальним законом. Наприклад, у ряді нормативних актів, які регулюють здавання в оренду нежилих приміщень і споруд, які належать державі, встановлене правило про безплатний перехід до наймодавця поліпшень проведених орендарем.

Необхідно відмітити, що диспозитивність правил стосується не тільки прав наймача щодо одержання відшкодування проведених ним необ дних витрат, а і його право на одержання жих поліпшень в натурі, якщо їх можна відокремити без заподіяння шк.ди для майна.

Наймач має право і на поліпшення, проведені ним без дозволу наймодавця, але тільки на ті, які можна відокремити без шкоди для майна. Разом з тим, кінцеве вирішення питання про право наймача на ці поліпшення залежить від наймодавця, якому закон надає альтернативне право: або відшкодувати «наймачу вартість поліпшень або передати їх йому у натурі. На поліпшення, проведені без дозволу наймодавця і які не можуть бути відокремлені без шкоди для майна, наймач не має жодних прав, крім прав, що передбачені договором найму (право користуватися ним). У зв"язку з проведенням таких поліпшень суд не може визнати за наймачем і права власності на певну частину майна.

3 . Загальна характеристика окремих видів договору майнового найму

3 . 1. Договір оренди

На сьогодні відносини оренди регулюються Законом України від 10 квітня 1992р. “Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом УРСР в частині, що не суперечить чинному Закону, а також численними підзаконними нормативними актами. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995р. N 786 було затверджено Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, а наказом Фонду державного майна України від 22 серпня 2000р. N 1765 – роз’яснення і рекомендації до неї. Наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000р. N 1774 було затверджено Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, Типовий договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності та Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на отримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. Нарешті, судову практику за спорами, що випливали з орендних відносин, узагальнено в роз’яснені президії Вищого господарського суду України від 25 травня 2000р. “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

Договір оренди є різновидом договору майнового найму.

Оренда - це засноване на договорі платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об'єктами оренди є:

цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається

розподільчий баланс.

Грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів та використання грошових коштів, одержаних від їх викупу, а також грошових коштів, наданих орендареві на умовах кредиту відповідно до цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України;

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Не можуть бути об'єктами оренди:

цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво":

цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво.

Законодавчими актами України може бути доповнено перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об'єктами оренди.

Орендодавцями є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фо і в господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних

майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу уповноважених на це органів -також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.

Орендарями можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна, до його укладення зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями, пропозиція може надходити від орендодавців.

За наявності ініціативи щодо оренди цілісного майнового комплексу орендодавець у триденний термін повинен повідомити про Це трудовий колектив підприємства, його структурного підрозділу, Щодо майна якого подано заяву про оренду.

Трудовий колектив протягом п'ятнадцяти днів, враховуючи день отримання повідомлення про наявність заяви (ініціативи) щодо оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, має право прийняти рішення про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, утворити господарське товариство та подати орендодавцю у встановленому порядку заяву щодо оренди відповідного майна.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України відповідному орендовцеві.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового

комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном,

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.

Якщо орендодавець неодержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.

Орендодавець протягом п'яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом п'ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і повідомляє про це заявника.

У передачі в оренду об'єктів може бути відмовлено, якщо:

було прийнято рішення про приватизацію цих об'єктів;

об'єкт включено до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;

орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на виділення структурного підрозділу підприємства;

з інших підстав, передбачених законами;

орендодавець прийняв рішення про укладення договору оренди

нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.

Укладення договору оренди майна підприємства, його структурного підрозділу з іншим - фізичними та юридичними особами здійснюється за умови Відсутності заяви господарського товариства, створеного трудовим колективом підприємства, його структурного підрозділу впродовж двадцяти днів з дня направлення їм повідомлення про намір орендувати відповідно цілісний майновий комплекс підприємства, структурного підрозділу.

За наявності заяв про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу (за умови відсутності заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу) або заяв про оренду нерухомого майна (за умови відсутності заяви бюджетної установи, організації) від двох або більше фізичних чи юридичних осіб орендар визначається орендодавцем на конкурсних засадах.

У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх інтересів до суду, господарського суду.

Істотними умовами договору оренди є:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її ндексації);

- термін, на який укладається договір оренди;

- орендна плата з урахуванням її індексації;

- порядок використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення;

- виконання зобов'язань;

- відповідальність сторін;

- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Звичайно, за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

У разі передач :пору на розгляд суду, арбітражного суду договір оренди вважаєтьсл укладеним з моменту набрання чинност рішенням суду, арбітражного суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому.

Термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї Із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 р. на орендаря покладаються наступні обов'язки:

- використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону.

- використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.

- вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За користування об'єктом оренди орендвр вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості

орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Орендарям збиткових і низькорентабельних підприємств, а також об'єктів, що мають важливе соціальне значення, орендодавець може надавати пільги щодо орендної плати.

Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі. Сторони за взаєвною згодою можуть змінювати розмір орендної плати.

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови господарювання, передбачені договором, або істотно погіршився стан об'єкта оренди.

Спори, що можуть виникнути у зв"язку із зміною орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Орендар, у свою чергу, має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Плата за суборенду цього майна не повинна перевищувати орендної плати орендаря.

Щодо цілісних майнових комплексів, то передача їх у суборенду заборонена законом.

Передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Орендареві належить право власності на виготовлену продукцію, в тому числі у незавершеному виробництві, та доход (прибуток), отриманий від орендованого майна, амартизації, відрахування на майно, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно.

Амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар.

Амортизаційні відрахування на орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходить це майно.

Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів.

Орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.

Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.

Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У разі приватизації орендованих нежилих приміщень у будинку між новим власником та іншими співкористувачами нежилих приміщень цього будинку, в тому числі закріплених за ними в установленому порядку на праві

повного господарського відання або оперативного управління, повинна укладатися угода про спільне користування будинком і прибудинковою територією.

Одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

банкрутства орендаря;

загибелі об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначеним у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен і відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.

Якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди.

Вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає.

У разі припинення договору оренди за обставин, зазначених у частині

першій цієї статті, орендар за вказівкою орендодавця зобов'язаний передати об'єкт оренди відповідному підприємству.

Орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні Із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

За невиконання обов'язків за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

У разі банкрутства орендаря він відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України..

3 . 3. Договір побутового прокату

У нашій країні велика увага приділяється побутовому обслуговуванню населення як одній з форм задоволення матеріальних і культурних потреб громадян. Визначаючи значення побутового обслуговування населення, Первушина А.П. зазначила, що питання побутового обслуговування - це не дрібниці, не другорядні речі. Від нього залежить, наскільки задоволений побут людини, яка культура обслуговування, багато у чому залежить і настрій людей і виробничість їх праці.

За останні роки прийнято ряд заходів, спрямованих на подальший розвиток і покращення побутового обслуговування населення, а також ліквідацію недоліків, які є у цій галузі.

Надаючи виключно велике значення питанням матеріального благоустрою народу розроблено широку програму покращення побутового обслуговування населення: передбачено будівництво нових і розширення діючих комунально-побутових підприємств і різного роду майстерень, які виконують побутові замовлення населення, визначено план підготовки і перепідготовки кадрів, щоб повністю забезпечити ці підприємства кваліфікованими працівниками, вказано на необхідність значно підвищити культуру роботи підприємств по побутовому обслуговуванню населення і покращення якості робіт, які вони виконують, прийняти відповідні заходи для покращення матеріально-технічного постачання підприємств побутового обслуговування, їх фінансування і вирішення ряду питань, пов^м язаних з подальшим покращенням побутового обслуговування населення.

Побутове обслуговування населення у нашій країні здійснюється через багаточисельні спеціалізовані підприємства і майстерні. У останні роки широкого поширення одержало будівництво підприємств комунально-побутового обслуговування.

У ряді міст з'явилося немало нових форм побутового і комунального обслуговування населення. Великого розповсюдження набули такі види побутового обслуговування, як прийняття різного роду побутових замовлень від населення

Первушина А.П. Договор бьітового обслуживания по советскому праву.- М: Сов..лит., 1964, с.7

безпосередньо у магазинах; обслуговування пенсіонерів, інвалідів і інших громадям на дому; організація спеціальних бюро обслуговування для виконання робіт по догляду за дітьми і хворими, доставка населенню квитків, багажу, посилок, обслуговування весілля і надання інших господарських послуг; влаштування платних стоянок автомашин; доставка їжі на дім і інше.

Важливою формою побутового обслуговування населення, яка одержала широке розповсюдження у останні роки, є надання громадянам предметів культурно-побутового і домашнього вжитку напрокат. Тобто, замість розширення особистої власності громадян будуть широко застосовуватися громадські форми використання предметів побутового призначення.

Надання громадянам предметів побутового і культурного вжитку у порядку і на умовах прокату є саме тою формою, за допомогою якої матеріальні і культурно-побутові потреби населення задовільняються за рахунок суспільних фондів.

Переваги побутового прокату, перш за все, в тому, що він є найбільш зручною і економічно вигідною формою задоволення матеріальних і культурно-побутових потреб громадян. Порівняно невелика прокатна вартість і великий асортимент предметів, які надаються на прокат, звільняє громадян від необхідності придбавати деякі предмети побутового призначення у власність. Надання населенню предметів культурно-побутового вжитку у тимчасове користування на умовах прокату дозволяє також повніше і ефективніше використовувати матеріальні цінності.

З кожним роком швидко зростає попит населення на предмети прокату. Особливо великої популярності у населення користується прокат холодильників, телевізорів, клавішних музичних інструментів.

Побутовий прокат - це один з різновидів договору майнового найму.**

Мета таких договорів - задоволення культурно-побутових потреб громадян.

Крім Цивільного кодексу побутовий прокат в Україні регулюється рядом інших актів, зокрема Правилами видачі на прокат предметів культурно-побутового

_____________________

Первушина А.П. Договор бьітового обслуживания по советскому праву.- М; Юрид.лит.,1964, С.7 Цивільний Кодекс України. Глава 25. Ст.273

призначення і господарського вжитку, затверджені наказом Міністерства побутового обслуговування населення УРСР від 5.10.1977р. №225.

Зазначені правила визначають порядок видачі, користування і повернення предметів прокату, переданих у тимчасове користування громадянам за плату всіма підприємтвами і організаціями, які знаходяться на території республіки, незалежно від їх
підвідомчості.

Правове положення і діяльність прокатних організацій визначається Положеннями про ательє (пункти) прокату.

З метою охорони Інтересів громадян, які користуються послугами прокатних організацій від нав'язування їм невігідних умов, закон не допускає включення в договір побутового прокату таких умов, які обмежують їх права, встановлені типовими договорами побутового прокату. Якщо ж такі умови будуть включені в договорі, вони при всіх обставин рахуються недійсними.

За договором побутового прокату державні, кооперативні та інші громадські організації зобов'язані надавати громадянам у користування предмети прокату за плату, розмір якої визначаються відповідно до встановлених тарифів.

Договір побутового прокату укладається у усній формі, крім випадків, коли типові договори вимагають укладення його у письмовій формі.

При укладенні договору побутового прокату організація повинна в присутності наймача перевірити справність майна, що здається в найм.

За прокат майна сплачується застава. Застава стягується у вигляді грошової суми у розмірі, як правило, не менше вартості предмету прокату. У випадку, коли майно, яке взяте на прокат , не повернуте, ательє, пункт прокату має право звернути стягнення на грошову суму, внесену абонентом у вигляді застави. Стягнення застави при одержанні придмету прокату фактично звільняє абонента від обов'язку повернути цей предмет ательє (пункту) прокату, а ательє у цьому випадку позбавляється права вилучення виданого на прокат майна у примусовому порядку.***

* Мотина Е.А. Удалова С.В. Юридический справочник для населення.-М.

Юрид.лит.,1989, с.328

"Цивільний Кодекс України. Глава25, ст.274

"* Опришко В.Ф. Советское право. - К.: Вища школа, 1990, С.280

Разом з тим, вилучення застави не позбавляє абонента права повернути ательє (пункту) прокату у встановлений строк одержане від нього майно. При своєчасному поверненню цього майна ательє (пункт) прокату зобов'язане повернути абоненту грошову заставу з утриманням з нього вартості прокату.

Видача на прокат предметів культурно-побутового призначення і господарського вжитку проводиться громадянами при представленні паспорту з відміткою про прописку. Особа, яка не має за діючими правилами паспорта, пред'являє документ, який замінює паспорт, і довідку з місця проживання. Громадяни у віці від 15 до 18 років для одержання предметів на прокат пред'являють також справку про свою заробітну плату чи стипендію, або письмову згоду батьків, усиновителів чи опікунів на найм предмету прокату. Оригінал підпису цих осіб повинен бути завірений нотаріальною конторою, адміністрацією по місцю роботи чи сільською Радою народних депутатів. На пляжах, катках, лижних станціях, у парках, зонах відпочинку надання предметів прокату може проводитись під грошову заставу, розмір якої на кожний предмет встановлюється керівником підприємства за погодженням з обласним, місцевим побутовим управлінням. В усіх випадках застава не повинна перевищувати державної роздрібної ціни на предмет, який видається на прокат. Видача речі напрокат під заставу документів не потребує.

Для одержання напрокат мотоцикла, молороллера, мопеда, моторної лодки, катера необхідно пред"явити посвідчення на право їх керування.

Прокат предметів культурно-побутового призначення і господарського вжитку оформляється зобов'язаннями - квитанцією встановленої форми, яка підписується громадянином який одержує річ напрокат і працівником ательє (пункту) прокату. Зобов'язання - прокат слід розглядати, як письмовий договір побутового прокату.

При користуванні музичними інструментами у кімнатах програвання чи користування предметами прокатного фонду безпосередньо у ательє (пунктах) прокату виписується тільки квитанція, у якій зазначається сума, одержаної на прокат речі. При видачі предметів прокату на пляжах, катках, у парниках і зонах відпочинку у квитанції вказується також сума застави.

Строк договру побутового прокату не повинен перевищувати строків, встановлених відповідними типовими договорами.

Наймач вправі в будь-який час розірвати договір побутового прокату і повернути майно організації.

Згідно діючих Правил прокату встановлені строки найму майна до їх закінчення можуть бути продовжені на прохання наймача.

Для деяких категорій громадян Правила побутового прокату встановлюють своєрідні строки договору. Зокрема, громадянам, які відпочивають у санаторіях і будинках відпочинку надання майна напрокат може проводитись тільки на строк їх перебування у цих установах; особам, які проживвають в готелях - не більше як на строк оплати за перебування у готелі. Громадянам з тимчасовою пропискою паспорта майно може надаватися напрокат на строк, який не перевищує прописки.

При видачі предмету прокату наймодавець не тільки перевіряє предмет на справність, але і ознайомлює наймача з правилами їх технічної експлуатації чи видає йому керівництво по експлуатації. Радіоелектронна апаратура, холодильники, пральні машини і інші предмети побутової техніки мають на відповідних вузлах, деталях, агрегатах пломби, за збереження яких відповідає наймач. Магнітофони, електронно-обчислювальна техніка і інша апаратура, яка працює на сухих елементах живлення, видається напрокат повністю укомплектована цими елементами живлення, які забезпечують їх нормальну роботу. Якщо під час прокату апаратури елементи живлення вийшли з ладу, наймач замінює їх за свій рахунок. Пунк прокату забезпечує безплатне встановлення, технічне обслуговування і ремонт предметів прокату на протязі всього періоду прокату.**

Якщо наймач допустив погіршення стану предмету прокату, він, за загальним для зобов'язання правилом, повинен відшкодувати заподіяну шкоду, якщо не доведе, що погіршення майна сталося не з його вини. Якщо пошкодження предмету прокату може бути усунуте ремонтом, наймач сплачує вартість ремонту за прейскурантом. Якщо предмет прокату приведений у повну непридатність, наймач, за згодою наймодавця, може повернути однорідний предмет, який відповідає якості і марці

* Цивільний Кодекс України. Глава 25. Ст.275 ч.2

** Догверт Л.С., Кузнецова Н.С. Индивидуальная й кооперативная трудовая деятельность.,-К.; Вьісшая школа, 1990, С.193

предмету, який вийшов з ладу чи сплатити його вартість з урахуванням зносу, і тоді, взятий ним предмет прокату переходить у його власність. При відмові чи відхиленні наймача від повернення деталей і частки предмету прокату, якщо можливе подальше його використання, наймач сплачує вартість деталей чи частин яких невистачає у 1,5 розмірі. Вартість пошкодженого, розкомплектованого чи приведеного у непридатність предмету прокату сплачується наймачем при поверненні предмету чи розірванні договору, але не пізніше 3 денного строку з дня вручення йому акту встановленої форми.

При виникненні спору про стан повернутого предмету прокату, розб ності вирішуються комісією, яка створю ться з цією метою керівником організації.*

При втраті з вини наймача предмету прокату з нього стягується вартість майна з урахуванням зносу, понесені наймодавцем збитки (вартість прокату), а також шкода.

При відмові чи ухиленні наймачем від повернення предмету прокату, вилучення його, а також стягнення збитків проводиться за позовом організації прокату у суд. З передачею справи в суд нарахування найомної плати не припиняється.

Здача в піднайм майна, одержаного за договором побутового прокату, не допускається.

Можна зробити висновок, що майно, передане на прокат, призначене для задоволення побутових або культурних потреб наймача і членів його сім"ї. Передання ж наймачем одержаних на прокат речей у користування іншим особам (піднаймачам) є використання їх не за призначенням і дає право наймодавцю вимагати дострокового розірвання договору прокату на підставі ч.2 ст.269 ЦКУ.

________________

Опрншко В.Ф. Советское право.,- К.; Вьісшая школа, 1990, С.281

" Цивільний Кодекс України. Глава 25. Ст.276

3 . 4. Договір безоплатного користування майном

За договором безоплатного користування майном одна сторона зобов'язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні, а остання зобов'язується повернути ж майно.

З наведеного вище слідує, що відносини сторін за договором безоплатного користування майном подібні відносинам за договором майнового найму з тією суттєвою відмінністю, що у першому випадку користування є безоплатним.

Договір безоплатного користування майном має широку сферу застосування. У ньому проявляється принцип соціалістичної взаємодопомоги, колективізму, солідарності учасників цивільних правовідносин. Громадяни надають один одному у вигляді послуг предмети особистого споживання для тимчасового користування, не одержуючи за це ніякої компенсації. Організації (підприємства, колгоспи) також надають один одному у порядку соціалістичної взаємодопомоги, обладнання, Інвентар чи інше майно для тимчасового користування, якщо це не суперечить їх спеціальній правоздатності, передбаченої Статутом чи положенням. Так, наприклад, у Положенні про державне виробниче підприємство (п.17) передбачено, що державне підприємство передає у безоплатне користування фабричному, заводському чи місцевому комітету професійного союзу будинки, приміщення, будівлі, сади, парки. Приміщення можуть бути передані у безоплатне користування і вечірнім школам працюючої молоді, вечірнім професійно-технічним училищам, курсам підвищення кваліфікації, у яких навчаються робітники підприємства. Цим навчальним закладам безоплатно передаються обладнання, взірці машин, приладів і т.д.

Відносини по безоплатному користуванню майном складаються і у бібліотечній справі: між читачами (абонентами) і бібліотекарями, а також між бібліотеками (міжбібліотечний абонемент).

Таким чином, договір безоплатного користування можуть укладати між собою також як юридичні особи, так і фізичні особи (громадяни). Юридичні особи мають право укладати такі договори,

якщо це не суперечить меті їх діяльності, тобто їх спеціальній правоздатності.

Відносини сторін за договором безоплатного користування регулюються стт. 324-331 ЦКУ. Крім цього, до договору застосовуються ряд статей Цивільного кодексу про майновий найм.

До договору безоплатного користування майном відповідно застосовуються правила статті 257, частини першої статті 259, статей 260 і 262, пунктів другого - п"ятого статті 265 і статей 271 І 172 Цивільного Кодексу.

У деяких випадках джерелом регулювання цих відносин є спеціальні правила, наприклад Правила користування бібліотечними книгами.

Права і обов'язки сторін за договором визначаються, в значній мірі, залежно від того, чи буде договір укладений як консенсуальний чи як реальний. У першому випадку сторона зобов'язується у майбутньому передати майно, тобто договір буде вважатися укладеним з моменту згоди сторін, а у другому випадку сторона передає майно і договір можна вважати укладеним з моменту передачі цього майна.

Предметом зазначеного договору може бути лише індивідуально визначена або незмінна річ. Сторона, що одержала майно, набуває лише права тимчасового користування ним, після чого зобов'язана повернути те саме майно. Вона не має права розпоряджатися майном, оскільки його власником є сторона, яка передала майно у тимчасове користування.

Договір безоплатного користування суттєво відрізняється від інших суміжних договорів, зокрема, від договору займу, предметом якого можуть бути тільки гроші або речі, які визначаються родовими ознаками. За договором займу до займача переходить право власності на взяті у займ гроші чи речі і який зобов'язаний повернути не обов'язково ту саму річ чи ті самі гроші, а тільки ту саму суму чи кількість речей. Разом з тим, за договором безоплатного користування право власності не переходить і особа, яка одержала індивідуально визначену річ у користування зобов'язана повернути тільки цю ж річ.

Договір безоплатного користування майном може бути укладений як у усній так і у письмовій формі. Якщо договір укладається між громадянами на строк не більше одного року, він може бути укладений у усній формі, а якщо більше як

* Цивільний Кодекс України. Глава 27. Ст.324 ч.2

на один рік - повинна зберігатись письмова форма договору.

Договір безоплатного користування, який укладається державними, кооперативними і громадськими організаціями між собою і з громадянами, незалежно від строку, повинні укладатися у письмовій формі.

Майно, яке складає предмет договору, повинно бути своєчасно передано користувачу. Якщо воно не буде передано, то громадянин, що має право за договором одержати це майно у б юплатне користування, має право вит -бувати його від другої сторони і стягнути заподіяну шкоду.

Сторона, яка одержала майно, повинна користуватися ним у відповідності з умовами договору і призначенням майна. Користувач зобов'язаний виявляти турботу про охорону майна, яке він одержав у користування, не допускати його погіршення чи знецінення. З цією метою він зобов'язаний проводити поточний ремонт майна, якщо Інше не передбачено законом чи договором, а також повернути майно у тому стані, у якому він його одержав. У випадку погіршення його стану, користувач зобов'язаний відшкодувати власнику майна збитки, якщо погіршення майна виникло з його вини.

Ризик випадкової загибелі майна несе сторона, яка і передала це майно у користування, оскільки за нею зберігається право власності.

У випадку, коли з дозволу особи, яка передала це майно, виникло покращення цього майна особою, яка одержала його, перша зобов'язана відшкодувати понесені для цієї мети витрати, якщо інше не встановлено законом чи договором. Якщо ж покращення проведені без дозволу і вони фізично відокремлюються без шкоди для майна, а особа, яка передала майно, не згідна відшкодувати їх вартість, ці покращення можуть бути вилучені. У випадку, коли дозволу на покращення не було і вони не відокремлюються від майна, зазначені

покращення відшкодуванню не підлягяють.

Строк договору безоплатного користування майном, укладений між організаціями, не повинен перевищувати одного року, якщо законодавством не встановлене інше. Якщо договір, який може бути укладений на строк не більше одного року, укладений на більш довгий строк, він вважається укладений на один рік.*

* Цивільний Кодекс України. Глава27. Ст.325

Договір може бути укладений і на певний строк без його зазначення. Якщо сторонами в договорі є громадяни, строк дії договору законом не обмежуються. Тому, якщо строк дії договору ними не вказаний, кожна з сторін має право відмовитись від нього у будь-який час, попередивши про це у письмовій формі іншу сторону, при користуванні будинком, нежилим приміщенням - за три місяці, при користуванні Іншим майном - за один місяць.

У випадку продовження безоплатного користування майном після закінчення строку договору, якщо немає заперечень зі сторони того, хто дав майно у корг тування, договір вважається поновленим на невизначении термін і ко...на зі сторін має право у будь-який час відмовитись від нього, попередивши про це другу сторону за один місяць. Однак, це правило не розповсюджується на державні, кооперативні і громадські організації.

Якщо організація, яка прийняла на себе за договором обов'язок передати майно у безоплатне користування, не передасть це майно, друга сторона має право вимагати відшкодування збитків, нанесених нею внаслідок витрат, втрати чи пошкодження її майна, викликаних невиконанням договору.

У випадку, коли згідно з договором обов'язок передачі майна у користування лежить на громадянинові, то за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання боржником (ст.203) відповідальність настає за загальним правилом ЦК. Це значить, що сторона, яка не передала за договором у користування майно, буде нести відповідальність не тільки за збитки, понесені другою стороною внаслідок витрат, втрати чи пошкодження її майна, викликаних невиконанням договору, але і за так звану упущену вигоду.

Особа, яка передає майно у безоплатне користування відповідає за недоліки цього майна, які вона зумисно чи з необережності другої сторони не обговорила при передачі майна.

Майно за договором повинно бути передано у стані, у відповідності з умовами договору, без недоліків і придатним для користування.

Недоліком слід вважати відсутність у майні необхідних позитивних якостей, внаслідок чого, ним неможливо користуватися або ця можливість обмежена. Особа, яка

передала майно у користування не відповідає за недоліки майна, які були обговорені при укладенні договору. Однак, вона несе відповідальність за недоліки майна, які він умисно чи з грубої необережності не обговорив при передачі.Таким чином, безоплатне користування майном не знімає відповідальності за недоліки. Ця відповідальність за об"ємом значно менша від тої, яка наступає по оплатним договорам. Так, якщо по сплатних договорах (купівля-продаж, майновий найм) відповідальність наступає коли особа, яка передала майно не попередила про його недоліки, незалежно від ступеня своєї вини у цьому (стт.233,262), у тому числі прибудь-якій необережності, то за договором безоплатного користування майном відповідальність наступає тільки у зазначених вище випадках.

Збитки, понесені стс зною, яка одержала майно у безоплатне користування, внаслідок недоліків у ньому, які друга сторона при передачі цього майна умисно чи з грубої необережності не обумовила при його передачі, відшкодовується за правилами ст.203 ЦКУ.

Сторона, яка одержала майно у безоплатне користування має право передати це майно у користування третій особі тільки за згодою особи, яка передала майно, залишаючись відповідальною перед нею.*

Надання майна у безоплатне користування передбачає наявність між сторонами особливих відносин, заснованих на довірі і прагненні надати взаємну допомогу чи послугу. Тому, одержувач майна у безоплатне користування має право передати це майно у користування третій особі лише за згодою особи, яка передала це майно. Ця згода може бути виражена як у момент укладення договору, так і у час його виконання, коли майно вже фактично передано для безоплатного користування.

Передача майна третій особі не звільняє від відповідальності за нього особу, яка одержала майно у безоплатне користування. У той же час, третя особа також несе відповідальність перед тим, хто передав майно у користування.

Об"єм прав, наданих третій особі разом з передачею майна не може бути більше тих, якими користується сторона, яка одержала першопочаткове майно у безоплатне користування.

* Цивільний Кодекс України Глава 27. Ст.327

Особа, яка передала майно у безоплатне користування має право вимагати дострокового розірвання договору у випадку, якщо друга сторона користується майном не у відповідності з договором чи не за призначення майна, або зумисно чи з необережності погіршує стан майна, а також якщо друга сторона оез його згоди передає у безоплатне користування майно третій особі.

Закінчення строку договору припиняє його дію. Однак на вимогу сторони, яка передала майно у безоплатне користування, можливе і дострокове розірвання договору у випадку, якщо майно використовується не у відповідності з договором або не за призначенням майна.

Користування майном, безперечно, приводить до певної його амортизації.

Однак, коли особа умисно або з необережності погіршує стан майна, одержаного у тимчасове користування, сторона, яка передала це майно, має право вимагати дострокового розірвання договору.

Договір може бути також розірвано у випадку порушення вимоги ст.328 ЦКУ. Тому передача майна третій особі без відповідної згоди сторони, яка першопочатково його передала, може викликати собою дострокове розірвання договору з ініціативи цієї сторони.

Дострокове розірвання договору у названих випадках не вимагає попереднього попередження про це від того, хто передав майно у безоплатне користування. При цьому, не має значення строк, на який був укладений договір чи вид майна.

Наслідком дострокового розірвання договору є обов'язок особи, яка одержала майно, негайно його повернути.

Що стосується особи, яка одержала майно у безоплатне користування, то і вона має право вимагати дострокового розірвання договору у випадку, якщо майно у силу зобов'язань, за які ця особа не відповідає, опиниться у стані, непридатному для користування.

Договір безоплатного користування майном, укладений без зазначення строку, може бути розірваний на вимогу особи, до якої перейшло право власності чи

право оперативного управління на це майно.

Договір безоплатного користування майном при переході права власності на нього чи оперативного управління ним до другої особи автоматично не припиняється. Якщо договір був укладений на певний строк він продовжує діяти до закінчення строку, а дострокове розірвання його можливе тільки згідно правил, передбачених ст.324 ЦКУ.

Якщо договір про безоплатне користування майном був укладений на невизначений строк, то на вимогу особи, до якої перейшло право власності чи право оперативного управління на це майно, він може бути розірваний у будь-який час.

Договір безоплатного користування майном, крім загальних підстав припинення зобов'язання, припиняється також у випадку смерті громадянина чи припинення юридичної особи, які брали участь у договорі.

Загальні підстави припинення зобов'язань розповсюджуються і на договір безоплатного користування майном.

Після припинення договору з будь-яких підстав майно, передане у безоплатне користування, повинно бути передане особі, яка має право власності на нього чи право оперативного управління ним, у стані, у якому воно було одержане з врахуванням його нормальної амортизації.

3 . 5. Лізингова форма угод

Сьогодні в Україні глибоко вивчається й осмислюється міжнародний досвід орендних відносин з метою використання його у вітчизняній практиці. У сучасному світі розповсюджені різні форми оренди. Одні з них нам добре відомі, інші, знайомі менше.До числа останніх і відноситься лізинг.

Лізинг є специфічним різновидом оренди, що в певних випадках може набувати ознак купівлі-продажу. Використання лізингу в господарській практиці часто зумовлюється відсутністю або недостатністю коштів для придбання майна у власність. З огляду на це фахівці вважають лізинг одним з найбільш перспективних шляхів розвитку відносин власності та залучення інвестиційних коштів.Лізинг - порівняно нова форма підприємницької діяльності. Це важлива складова частина економіки.

Лізинг - форма оренди, пов"язана з передачею в користування майна, обладнання, транспортних і інших матеріальних засобів. Його застосування зазноване на розподілі функцій власності, відділення володіння майна від його використання. Право власності на майно зберігається за орендодавцем, а орендар користується технічними засобами певний час, сплачуючи за це відповідну плату.*

На відміну від короткотермінового прокату (до 1 року) технічних засобів лізингові угоди заключаються на більш довший час (від 1 до 10-15 років), їх можуть здійснювати будь-які юридичні і фізичні особи, які здають кошти для інвестування. Звичайно, промислові компанії здають техніку в оренду не самостійно, а з допомогою посередника - лізингових фірм. Останні, використовуючи власні і залучені кошти, купують механізми, обладнання у промислових, будівельних, транспортних і інших компаніях і здають їх в оренду. На відміну від звичайної оренди суб'єктами лізингової угоди є як правило три сторони: виробник обладнання, лізингова компанія (орендодавець), підприємство орендар. Останні укладають контракт з лізинговою компанією, організацією, у якій встановлюється термін і умови оренди, розмір, порядок сплати платежів, _____________

' Шевченко Й.В. Арендньїе отношения в рьшочной зкономике.- Санкт-Петербург. Издат-во Санкт-Петербуржского университета зкономики й финансов, 1992, с.78

взаємна відповідальність і інше. Платежі включають в себе амортизацію 1% за кредит.

Об'єктами лізингу є різноманітні види техніки. Головним чином, це механізми, які підлягають швидкому моральному старінню, а також обладнання призначене для задоволення масових потреб. В наш час існує багато різновидів лізингу: фінансовий, оперативний, акціонерний, дійсний, чистий і інші. Найбільшого розповсюдження дістали фінансовий і оперативний. Перший характеризується середньо і довготерміновим характером контрактів, які передбачають виплату на протязі цього строку сум, достатніх для повної амортизації обладнання І забезпечує орендодавцю певний прибуток. Оперативний лізинг має більш короткі строкові рамки, коли орендоване майно повністю не амортизується. Залежно від виду лізингу по закінченню строку оренди матеріальних цінностей сторона, яка орендує або повністю повертає їх лізинговій компанії, або продовжує контракт на пільгових умовах на новий строк ( з врахуванням зносу техніки), або викуповує майно по залишковій вартості. В якості лізингових компаній можуть виступати різні організаці

Причини широкого застосування лізингу полягають у тих перевагах, які дає право володіння майном. Підприємству орендатору немає потреби затрачати великі капіталовкладення на викуп сучасного обладнання коли вона може одержати його у тимчасове користування. Ця сторона лізингу особливо приваблює середні і малі фірми.

Серед умов, які впливають на розвиток лізингових компаній, особливе місце займає науково-технічний прогрес. Він скорочує період морального старіння техніки і сприяє в цілях її оновлення застосуванню різних форм інвестування. Частина обладнання придбавається у власність, друга - береться в оренду.Це з однієї сторони.

З другої сторони - лізинг дозволяє підприємству - орендарю зменшити неминучу в умовах НТП шкоду від морального зносу. Коли збігає строк договору, можна заключити з лізинговою компанією новий контракт, але - вже на більш прогресивне обладнання.

І нарешті, з допомогою лізингових операцій встановлєються тісний зв"язок між виробниками і споживачами техніки. Процвітання компанії значно залежить від конкурентноздатності зданого в оренду обладнання. І, в зв^м язку з цим, вся інформація про недоліки в його використанні, яка надходить від орендарів, швидко доводиться до відома підприємства-виробника для прийняття необхідних заходів.

У нашій країні лізинг застосовується у порівняно невеликих маштабах і, в основному, у міжнародній торгівлі. Що стосується внутрішньої економіки, то тут він знаходиться в ембріональному стані. Оренда техніки, обладнання, транспортних засобів у нас практикується але в основному у формі короткотермінового виробництва. Але чи взагалі існує потреба у довготерміновій оренді засобів виробництва? Звернемося до нинішньої економічної ситуації. Самим гострим питанням для більшості підприємств є поставки. Криза з фондозабезпеченням зачіпає трудові колективи, позбавляє їх впевненності у завтрашньому дні. У цих умовах на ще формуючому ринку засобів виробництва "розхватують" все, що попадає під руки, І ге обладнання, яке необхідне, і те, яке не необхідне. Що з ним робити вирішують пізніше. Лишки призначаються часто для натурального обміну. У результаті, одні підприємства відчувають крайню недостачу техніки, а другі, навпаки, мають її у достатку.

З метою одержання доходу багато хто готовий пустити в оборот зайву техніку, але не завжди може це зробити. Необхідні посередн- си. Звичайна реалізація, пов"язана з опублікуванням об^м яв про проділе - справа малоефективна. Виникає необхилість у створенні спеціалізованих компаній, які б займалися орендою майна. Це один аргумент на користь лізингу. Звернемось тепер до резутьтатів соціологічних досліджень. Ленінградське відділення НУУМГА разом з підрозділами прокату техніки ряду територіальних органів Держпостачу провели дослідження 2,5 тисяч підприємств і організацій. Воно показало, що 50% споживачів вказали на необхідність у залученні тих чи інших видів машин, обладнання і іншої техніки на строк від 1 до 3 років, а 13,5 вказали на необхідність у використанні техніки на більш довгий строк від 3 до 5 років. Ці і інші факти не викликають сумніву у тому, що питання про використання лізингу для нашої економіки назріло.

Чому ж до цього часу лізинг не був введений? Головна причина пов"язана з існуючою системою господарювання. В умовах обмеженого застосування товаро-грошових відносин, заборони підприємництва, фондового постачання, ізоляції від зовнішнього світу важко собі уявити можливість розвитку лізингу.

Перехід до лізингу можна здійснити в декілька етапів. Перший - організаційний. Основна його мета - створення на локальному рівні (районі, місті і т.д.) організацій (фірм) які могли б займатися лізинговими операціями, їх засновниками можуть бути

різні господарюючі органи і суб"єкти, підприємства, підрозділи Держпостачу, банки а також ініціативні групи підприємців. Окремим організаціям у силу фінансових і інших проблем, тяжко буде справитись самостійно з новими проблемами. Тому можна організувати лізингові фірми на акціонерній основі. У числі акціонерів бажано мати банк. Після того, як визначиться коло творців лізингової організації, вирішується питання про джерела її фінансування. Ними можуть бути (на початковому етапі) внески засновників, кредити.

Перший етап закінчується розробкою необхідних нормативно- м

етодичних документів і юридичне оформлення лізингової фірми.

Другий етап - функціональний. На цьому відрізку часу лізингова організація починає здійснювати свої функції. На початку не всі компанії у стані закупити відповідне, призначене для оренди обладнання. У зв^м язку з цим, доцільно в якості першого кроку займатися песередницькими операціями . В першу чергу вивчається попит і пропозиція. Для цього певним підприємствам і організація пропонується в спеціальній анкеті вказати види техніки, які можуть бути передані в довготермінову оренду, і її умови, а також обладнання і технічні звсоби, в яких відчувається особливо гостра потреба. Поступово, в силу розширення маштабу операцій і зміцнення фінансового стану (в деяких випадках зразу), фірми зможуть за замовленнями споживачів самостійно закуповувати необхідну техніку і обладнання у підприємства виробника і здавати її в оренду. У цьому випадку виникають звичайні відносини між орендодавцем і орендарем.

У ході першого і другого етапу вирішуються ще дві важливі задачі: розробляються законодавчі основи розвитку лізингу, починається підготовка кадрів для цієї сфери.

Третій етап - координуючий. Лізингові організації створюються спочатку на локальному рівні. По мірі розвитку виникає необхідність встановити зв"язок між ними і синхронізувати першопочаткові дії в обмежених, а пізніше у більш широких маштабах. Координуючі функції можуть виконати органи Держпостачу чи банку. У перспективі з'явиться можливість сформувати особливу лізингову галузь і визначити її місце у механізмі ринкової економіки.

На відміну від майнового найму і оренди , які оформлюються двосторонніми договорами між наймодавцем і наймачем, оформлення відносин лізингу може здійснюватися у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Проте недодержання такої форми не зумовлює визнання договору лізингу недійсним. Договір лізингу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, тобто є консенсуальним.

На відміну від інститутів майнового найму і оренди, інститут лізингу передбачає обов’язкову реєстрацію певних лізингових договорів. Згідно зі ст. 21 Закону України “Про лізинг” у разі, якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації договорів лізингу, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998р. N 913. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.

висновок

Передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів, на мою думку, є те, що в умовах ринку автономія суб’єктів господарювання і державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні ефективно взаємодіятию

Теоретичні проблеми правового регулювання господарських договорів були предметом тривалої дискусії в радянському правознавстві. Проте в сучасному українському правознавстві ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювалися хіба що в деяких наукових статтях. Та цілком очевидним є те, що в умовах становлення нової системи господарювання питання господарського договору, його суттєвих ознак, порядку укладання наповнилися новим змістом та потребують новихб творчих підходів до їх теоретичного осмислення та юридичного аналізу. Хоча за роки незалежності в Україні прийнято чимало законодавчих актів, які певною мірою регулюють і договірні відносини у сфері господарювання, проте господарське законодавство в цій частині потребує подальшого удосконалення.

У сьогоднішньому господарському обороті України значне поширення мають відносини майнового найму і такі його різновиди, як оренда і прокат.

З економічної точки зору, майновий найм означає одержання майна у тимчасове користування за плату. Здаючи майно в найм, власник майна продає споживчу його вартість частинами.

До майнового найму організації чи громадяни вдаються у тих випадках, коли ту чи іншу річ купити обтяжливо або невигідно. Наприклад, у разі тимчасової потреби, або коли певна річ взагалі не може бути предметом купівлі-продажу. Наймодавцями є громадяни і організації, які тимчасово використовують майно.

За допомогою майнового найму розширюються господарські можливост використання майна.

Майновий найм слугує засобом взаємодопомоги між громадянами та

організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.

Правовідносини найму виникають на підставі договору, який є консенсуальним, сплатним і двостороннім. Разом з тим, законодавець допускає існування договору безоплатного користування майном.

Однак, на жаль, на сьогоднішній день в орендних відносинах існує багато невирішених проблем.

До числа нових тенденцій теорії і практики орендних відносин можна віднести прагнення глибше вивчити міжнародний досвід оренди з метою його осмислення і творчого використання. В сучасному світі орендні форми господарювання дістали широкого застосування. Одні з них добре відомі, інші менш відомі. До числа таких відноситься лізинг.

З допомогою лізингових операцій встановлюється тісний зв"язок між виробниками і споживачами техніки. Процвітання компанії в значній мірі залежить від конкурентноздатності зданого в оренду обладнання. У зв"язку з цим вся інформація про недоліки у його використанні, яка надходить від орендарів швидко доводиться до відома підприємства-виробника для прийняття необхідних заходів.

Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов’язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як уже зазначалося, ці зобов’язання виникають з договору майнового найму і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Саме тому правові норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 “Найм (оренда)” проекту Цивільного кодексу України.

Проте проблему правового регулювання лізингу з урахуванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи можна вирішити шляхом застосування лише норм Цивільного кодексу. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму.

Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних,

фінансових та майнових відносин, що вимагають комплексного нормативного регулювання.

На мою думку, детально розглянувши всі сторони договору майнового найму, доцільно було б значно розширити коло статей у Цивільному кодексі, що стосується, зокрема, орендних транспортних засобів, обладнання, а також окремо виділити такий вид договору оренди як лізинг.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові документи

1. Цивільний кодекс Української РСР // Право України.- 2001.-№11-12.

2. Закон України Про оренду майна державних підприємств та організацій від 10.04.1992р.// ВВР.-1992р.-№5.

3. Закон України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992р. // ВВР.-1995р.-№4.

4. Закон України Про підприємництво від 7.02.1991р. //ВВР.- 1991р.-№14.-Ст.168

5. Закон України Про власність від /.02.1991р. // ВВР.-1991.-№20.- Ст.249.

6. Закон України Про приватизацію майна державних підприємств від 6.03.1992р.// ВВР .-1992.-№24.-Ст.348.

7. Декрет Кабінету Міністрів України Про додаткове регулюваня орендних відносин.- ВВР .-1993.-Ж7.

8. Декрет Кабінету Міністрів України Про приватизацію цілісних майнових комплексів та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду.-ВВР.-1993.-№30.

Спеціальна література

1. Бьїков А. А. Забелинский А. А. Настольная книга
хозяйственного руководителя.-М.-1999.

2. Голубко С. Проблеми правового регулювання оренди
державного майна // Право України.- 2001.- №3.

3. Довгерт А.С. Кузнєцова Н.С. Индивидуальная й
кооперативная трудовая деятельность.-К.-2000.

4. Кабалкин А.Ю. Договор бьггового проката // Советская юстиция .-1996.- № 12-13.

5. Красавчиков О.А. Советское гражданское право.-М.-1995.

6. Кулик А.А. й др. ОсновьІ советского гражданского права.-К.-1996

7. Ласик Г.Я. Советское гражданское право.Особенная часть.-Таллин.-1995.

8. Луць В.В. Окремі види договірних зобов'язань.-Л.-2001.

9. Маслов В.Ф. Пушкин А.А. Советское гражданское право.-К.-1996.

10. Молдованов М.І. Сидорова Т.М. Сучасний діловий документ.-К.-2002.

11. Мотина Е.А. Удалова С.В. Юридический справочник для населення. -М.-1999.

12. Опрьішко В.Ф. Советское право.- К.-2000.

ІЗ. Первушина А.П. Договор бьітового проката.-М.-1994.

14. Подопригора А.Т. ОсновьІ римского гражданского права.-К.-1999.

15. Рясевцев А.С. Советское гражданское право.-М.-1996.

16. Снісаренко А. Лізинг. Світовий досвід та проблеми правового регулювання в Україні // Право України.-2002.-№3.

17. Шевченко Й.В. АрендньIе отношения в рьIночной зкономике.-С.П.- 1999.

18. Яковлин А. Украинский кодекс. Право по котором судится малороссийский народ.- Мюнхен.-1949.

МАТЕРІАЛИ ПЕРІОДИЧНОЇ ПРЕСИ

1. Ковамов О. Рудченко О. Регулювання орендних відносин в Україні та ефективність функціонування орендних підприємств.-Економіка України .- 2002.-№4

2. Кучерявий О. Кучерява Н. Методичні питання розвитку орендних відносин //Економіка України.- 2002.-№4