| План:
1. Зміст закону “Про адвокатуру”.
2. Обов’язки адвоката.
3. Відповідальність адвоката перед законом.
4. Література.
У Законі України «Про адвокатуру» від 19.12.1992 р. визначені службові обов'язки адвоката. Зокрема, він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних Інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Мова йде про те, що адвокат зобов'язаний допомагати кожному громадянинові, який звертається за допомогою. До цього його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку Але коли вже адвокат взявся за захист особи, то не повинен чинити їй зло, шукати «факти», щоб зробити її винною чи такою, що програла судовий процес.
Також закон передбачає, що адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам тієї особи, що звернулася з проханням про ведення справи. Тобто можна відмовитись надавати юридичну допомогу громадянинові, який пов'язаний з тією особою, яка є чи була раніше клієнтом адвоката. Це пояснюється як етичними мотивами справи, так і правовими. Адже не можна спочатку захищати громадянина, а потім проти нього вести справу, оскільки адвокатові вже відомо багато деталей діяльності цієї особи.
Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах як слідчий, особа, що проводила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий. Одним словом, не повинно бути жодних службових контактів у службових справах з іншою стороною.
У законі передбачений випадок, коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках. Такі випадки не тільки повинні бути виключені в адвокатській діяльності, а й взагалі у юридичній практиці.
Підсумовуючи вищевикладене, слід наголосити, що загалом службовим обов'язком адвоката є сприяння захисту прав і свобод громадян, а також представлення законних інтересів громадян Української держави, іноземних громадян, осіб, які не мають громадянства та юридичних осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Службові обов'язки адвоката мають різні види. Зокрема, ст. 5 Закону передбачає, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомоги, передбачені чинним законодавством. Ці види службових обов'язків є вузькою спеціалізацією адвокатів. Адвокат виконує свій службовий обов'язок на основі відповідних принципів. Серед них: верховенство закону (права), незалежність, демократизм, гуманізм, конфіденційність (ст. 4 Закону), а також законність, етичність, справедливість.
У свою чергу функції службового обов'язку адвоката зводяться в основному до захисту та представництва запитів громадян через надання юридичних послуг.
Службові обов'язки адвоката тісно пов'язані з його професійними правами, про які йдеться у ст. 6 Закону. Так, при здійсненні професійної діяльності адвокат має право: представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні порушення. Це означає мати право: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати про клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг. Адвокат може виконувати й інші дії, передбачені чинним законодавством.
Важливо зауважити, що, виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотримуватись професійної таємниці, що зазначено у ст. 9 Закону. Адвокатською таємницею є питання, з якими громадянин або юридична особа зверталася до нього, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних при здійсненні своїх службових обов'язків.
Особливо важливими є відомості, які адвокат отримав під час попереднього слідства. Ці дані можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Недопустимим є використання адвокатом таємниці у своїх Інтересах або в Інтересах третіх осіб Розголошення адвокатом таємниці карається законом
Для належного виконання службового обов'язку кожний адвокат України у визначений час приймає обітницю такого змісту: «Я, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній діяльності суворо додержувати законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики; з високою громадською відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним І уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту знання адвоката, бути вірним Присязі».
Важливим є те, що закон про адвокатуру гарантує умови виконання адвокатом своїх службових обов'язків. Так, забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. Із цих питань їх не можна допитувати як свідків. Також документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі, тобто правова позиція адвоката оберігається законом.
Стаття 10 Закону гарантує не притягнення адвоката до кримінальної відповідальності крім, як Генеральним прокурором України та його заступниками, не враховуючи міст Києва, Севастополя і Республіки Крим. Щоб належно виконувати службові обов'язки, посади адвоката та його помічника мають відповідні цензи. Це повинен бути громадянин України з вищою юридичною освітою, раніше не судимий, з практичним стажем не менше двох років. Крім того, особа, яка претендує на посаду адвоката, повинна скласти кваліфікаційні іспити, отримати свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю та скласти присягу.
Отже, враховуючи те, що адвокат належить до добровільного професійного громадського об'єднання, його службові обов'язки повинні виходити із власного сумління та моральних принципів Це і є характерним для внутрішнього імперативу службового обов'язку адвоката.
Література:
1. Михеєнко М. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі. / Право України. 1995.
2. Макарова 3. В. Участие адвоката-зашитника на предварительном следствии. Куйбышев. 1978.
3. Мартынчик Е. Г. Гарантии прав обвиняемого в суде первой инстанции. Кишинев, 1975.
4. Царев В. М. Зффективность участия защитника в доказьівании на предварительном следствии. Красноярск, 1990.
5. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. Юрінком, 1995.
6. Посполітак В. Особливості участі адвоката в розгляді кримінальних справ касаційною інстанцією. // Радянське право, 1976, №2.
7. Перлов Й. Д. Право на защиту. М., 1969.
|
