|
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни
“Правове регулювання ЗЕД”
План
1.
Основні положення закону України “Про Зовнішньоекономічну діяльність”
2.
Положення про форму та зміст зовнішньоекономічного договору.
1.
Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних факторів розвитку економіки кожної країни. Економічні та правові основи діяльності (ЗЕД) в Україні регламентовані Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p. У цьому законі ЗЕД потрактована як діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними. ЗЕД передбачена як на території України, так і за її межами (ст. 1 Закону). Під господарською діяльністю розуміють «будь-яку діяльність, у тому числі підприємницьку, пов'язану з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що є у формі товару». До головних видів зовнішньоекономічної діяльності належать:
експорт та імпорт товарів, науково-технічних досягнень, капіталу
та робочої сили;
надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності і навпаки, у тому числі послуг: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, які не заборонені законодавством
України;
наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша
кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;
навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами, передбачені законами України;
кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України;
створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України, якщо це передбачено її законами;
спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗЕД за межами України;
організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які проводять на комерційній основі за участю суб'єктів ЗЕД; організація та ведення оптової консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законом випадках;
товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;
роботи за контрактами фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб за контрактами з суб'єктами ЗЕД як на території України, так і за її межами;
можуть бути й інші види ЗЕД, прямо й у винятковій формі не заборонені законами України.
У сучасний період поряд з традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробітництва, зокрема, техніко-єкономічне і науково-технічне.
Техніка-економічне співробітнтітво
стосується насамперед ринку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та поставок комплектного устаткування. Його ведуть або на умовах технічного сприяння, або за договорами генерального підряду, коли підрядник бере на себе зобов'язання здати готовий будівельний об'єкт в експлуатацію в обумовлені строки.
Науково-технічне співробітництво
-
це вид зовнішньоекономічної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інформаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результатів. Воно сприяє прискоренню науково-технічного прогресу і впровадженню інновацій у виробництво.
Майже усі види ЗЕД відображені в експорті та імпорті. Роль міжнародної торгівлі в розвитку національної економіки полягає в тому, що вона є засобом розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національного виробництва і добробуту населення. Міжнародна торгівля дає змогу:
одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не вистачає в країні;
отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології;
урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задовольняти потреби населення.
Відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»
Україна в галузі ЗЕД керується такими принципами:
дотримання суверенітету народу України у провадженні ЗЕД, що полягає у винятковому його праві самостійно та незалежно вести таку діяльність на території своєї держави, керуючись її законами, обов'язок України - неухильно виконувати всі договори і зобов'язання в галузі міжнародних економічних відносин:
свободи зовнішньоекономічного підприємництва, яка полягає у праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки, провадити цю діяльність в будь-яких формах, які не заборонені чинним законодавством держави; у зобов'язанні дотримуватись у разі ведення ЗЕД порядку, передбаченого законами України; у винятковому праві власності суб'єктів ЗЕД на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;
юридичної рівності і недискримінації, які полягають у рівності перед законом усіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності, в тому числі держави, у разі провадження цієї діяльності; в забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів господарської діяльності, а також іноземних суб'єктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками; недопустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, крім випадків, передбачених Законом; верховенства закону, який полягає у регулюванні ЗЕД тільки законами України, заборон і застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що в будь-який спосіб створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України;
захисту інтересів ЗЕД, який полягає у тому, що Україна як держава забезпечує однаковий захист інтересів усіх суб'єктів цієї діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності на своїй території, а також захист своїх суб'єктів ЗЕД за межами держави, керуючись як своїм законодавством, так і підписаними міжнародними договорами та нормами міжнародного права;
еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу у разі ввезення та вивезення товарів.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики. Перша характеризується мінімальним втручанням у процеси ЗЕД, у цьому випадку торгівля розвивається на засадах дії ринкових сил, попиту і пропозиції. Вважають, що за цих умов краще гарантовані ті вигоди, які забезпечує міжнародне економічне співробітництво.
У разі протекціоністської політики - внутрішній ринок захищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів.
У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло проведена протекціоністська політика є обґрунтованою. Протекціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій, що є на світовому ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцніли; сприяє збільшенню зайнятості населення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообміну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменшити її ефективність і конкурентоспроможність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються політики поміркованої. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціонізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Зазначимо, що у разі високих, протекціоністських бар'єрів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведена нанівець.
Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечувати таке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї діяльності; створення однакових можливостей для суб'єктів ЗЕД у розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та самостійному визначенні напрямів використання доходів та вкладення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері ЗЕД. У кінцевому результаті регулювання повинне підпорядковувати цю діяльність розвитку економіки України, насамперед забезпечити її збалансованість і рівновагу на внутрішньому ринку, сприяти структурним змінам у виробництві, створювати сприятливі умови для входження країни в міжнародний поділ праці.
Регулюючи зовнішньоекономічне співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.
Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:
тарифні (митні), що ґрунтуються на використанні митних тарифів;
нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через ринковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подорожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.
У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депозити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової допомоги тощо.
Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних процедур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних важелів регулювання ЗЕД важливу роль відіграють валютні обмеження, тобто регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями, яка може обмежувати зовнішньоекономічну діяльність або її стимулювати.
Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулювання ввезень і вивезень капіталу. Воно спрямоване на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.
Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має двоякий характер. З одного боку, держава зацікавлена у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних пільг, а з іншого - провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Іноземні інвестиції в Україну можна робити у вигляді:
іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;
валюти України - у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвестування або в інші об'єкти інвестування;
будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;
акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті України;
грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зобов'язань, гарантованих першокласними банками;
будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора і міжнародними торговельними звичаями та експертною оцінкою в Україні;
прав на ведення господарської діяльності, у тому числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями.
Іноземні інвестиції в Україні є в таких формах:
часткова участь у підприємствах, створених спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, а також філій та інших відособлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання ними у повну власність уже діючих підприємств;
придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квартир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
придбання самостійно або за участю українських юридичних і фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.
Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших формах, не заборонених законодавством України.
Для іноземних інвесторів на території України запроваджено національний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він визначений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не передбачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяльності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інвестицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно надходять в економіку України.
Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування законів України.
З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у межах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.
ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:
Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в межах їхньої компетенції;
економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;
рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;
договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.
2.
Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності служить зовнішньоекономічний договір (контракт). У вітчизняному законодавстві і практиці різні вираження використовуються для того, щоб підкреслити, що мова йде про відносини суб'єктів господарювання в області зовнішньоекономічної діяльності: «зовнішньоторговельна операція» (статті 45, 568 і 569 ГК України), «угода по зовнішній торгівлі» (ст. 567 ГКУ), «зобов'язання по зовнішній торгівлі» (ст. 170 ГКУ), «зовнішньоторговельний контракт», «договір у міжнародній торгівлі» і т. д. Часте застосування в
українському законодавстві терміна «внеш неекономічний» відбиває той факт, що в сучасних умовах господарські зв'язки не можуть бути зведені лише до зовнішньої торгівлі у вузькому змісті, оскільки охоплюють співробітництво партнерів з різних країн в області науки, тих ники, виробництва і т.д. Цим же порозумівається використання поняття «внеш неекономічний договір».
Законодавство України не містило визначення зовнішньоторговельної і зовнішньоекономічної угоди. З появою поняття «зовнішньоекономічна угода (договір)» виникло запитання про його визначення і про співвідношення двох названих понять. У визначеннях, що пропонувалися, містилася вказівка на суб'єкти й об'єкт правового регулювання, тобто, по-перше, відзначалося з деякими варіаціями, що в угоді беруть участь обличчя (суб'єкти) різної національної (державної) приналежності, і, по-друге, окреслювалося коло відносин, у сфері яких полягають такого роду угоди [11].
У той же час специфіка правового відображення економічних відносин припускає вироблення досить чітких і щодо стабільних критеріїв. Тому до зовнішньоекономічних договорів варто відносити договори, що укладаються в ході здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах.
Принцип місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних країнах як підстава для розмежування зовнішньоекономічних і внутрішніх господарських договорів одержав міжнародне визнання, про що вже йшла мова вище. Доцільність його включення в нормативне определение відповідного поняття залежало від участі України в міжнародних конвенціях, де він використаний, а в більшому ступені — від позиції законодавця. До прийняття Закону України про ЗЕД визначення зовнішньоекономічного договору законодавчо не було закріплено. Приймаючи в квітні 1991 р. цей Закон, Верховна Рада України визначила зовнішньоекономічний договір (контракт) як «матеріально оформлена угода двох чи більш суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, чи зміну припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності».
Згідно ст. 6 Закону про ЗЕД суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору, повинні бути здатні до його висновку відповідно до законодавства України. Зовнішньоекономічний договір полягає відповідно до законодавства України і з обліком її міжнародних договорів. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту контракту мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних установ і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законодавством України.
Для підписання зовнішньоекономічного договору не потрібно дозволу якого-небудь органа державної влади, чи керування вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-як види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, котрі прямо й у винятковій формі заборонені законами України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при висновку договору (контракту) чи в результаті подальшого узгодження.
При відсутності узгодження між сторонами відносно права, котре повинно застосовуватися до їхнього контрактів, використовується право країни, де заснована, має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що є: продавцем — у договорі закупівлі-продажу; наймодавцем — у договорі майнового наймання; ліцензіаром — у ліцензійному договорі при використанні виняткових чи аналогічних прав; хоронителем — у договорі збереження; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування; страхувальником — у договорі страхування; кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поручительства; заставником — у договорі застави.
До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконанні будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, що здійснює таку чи діяльність де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не обмовили інше.
До зовнішньоекономічного договору про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється.
До прав і обов'язків по зовнішньоекономічних договорах, не зазначеним у ст. 6 Закону про ЗЕД, застосовується право країни, де заснована чи має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що здійснює виконання такого договору, що має вирішальне значення для його змісту. При прийнятті виконання за зовнішньоекономічним договором приймається в увагу право місця проведення такого прийняття, якщо сторони не погодили інше.
Зовнішньоекономічний договір полягає в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором чи України Законом. Повноваження представника на висновок зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів і інших основ, що не суперечать Закону про ЗЕД. Дії, що здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Підписувати договір від імені суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України — юридичної особи може одне обличчя (замість двох облич, як це було раніше).
Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів чи України її міжнародних договорів.
З метою скорочення дефіциту Держбюджету і здійснення контролю за дотриманням порядку розрахунків в іноземній валюті Указом Президента України «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» від 7 листопада 1994 р. введений облік (реєстрація) окремих видів зовнішньоекономічних договорів, що укладаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності і предметом яких є окремі групи товарів. Відповідно до цього Указу виданий наказ Мінекономіки України «Про порядок реєстрації й обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 29 червня 2000 р., де затверджений порядок реєстрації, перелік товарних груп і країн, у випадку експорту в який контракти підлягають обліку.
Список використаної літератури:
1. Господарське право. – К., 2001.
- Основи права в ЗЕД. – К., 1999.
|
