| ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ ХУДОЖНЬОЇ
ЛІТЕРАТУРИ НА ЗАНЯТТЯХ З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В 10-11 КЛАСАХ
Біблер писав: «Основою реального розвитку творчого (гуманітарного) мислення є діалог у свідомості студента (і вчителя) голосів поета (художника) і теоретика».
Тому для розвитку творчого мислення на уроках історії України в 10—11 класах я використовую уривки з поезій, висловлювання видатних людей. Це впливає на почуття учнів, допомагає мотивувати вивчення тієї чи іншої теми, наштовхнути на дискусію, підбити підсумок вивченої теми, зробити висновок, змусити учнів задуматися над вічними проблемами буття, поставити в кінці вивченої теми не крапку, а можливо, — знак запитання тощо.
Я пропоную вашій увазі деякі моменти використання поетичних рядків та влучних висловлювань на уроках історії України. Широко використовуючи художню літературу на уроках історії, було б, проте, помилкою перевантажувати виклад літературними образами, посиланнями, цитатами. Використання художньої літератури на уроці — не самоціль. Художній образ вводиться не для урізноманітнення уроку і розваги учнів, а для того, щоб допомогти пізнанню історичного минулого, тобто для розв'язання освітніх і виховних завдань уроку.
Звернімося до конкретних прикладів.
До українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас думка, яка ще от Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
Віктор Баранов
Справді, відколи українці почали себе забувати: чи зі встановленням радянського режиму, чи раніше, чи, може, сьогодні, коли Україна є не територіальним утворенням у складі Російської імперії чи СРСР, а суверенною державою, а українська мова не є в ній нормою? Звичайно, не варто вимагати від дітей негайної на запитання, але добре, якщо вони замисляться над цим.
Вивчаючи героїчну сторінку нашої історії «Бій під Кругами», я запропонував студентам таке проблемне завдання: доведіть або спростуйте ці твердження:
Краще смерть достойна слави, аніж зганьблене життя.
Ф.Достоєвський
Немудрій людині достатньо вмерти заради своєї справи, а мудрій потрібно жити і терпіти заради своєї справи.
Дж.Д.Селінджер
Отже, чи варто віддавати життя за ідею, за незалежну державу, чи варто взагалі щось робити заради людей? У процесі діалогу з студентами я наводжу легенду про Данко, а також рядки поезії Б.Олійника:
Страшно зустріти смерть,
Страшно, не будьмо лукаві,
Страшно безсило малим
Відчувати себе перед смертю,
Але страшніше, коли
Ні за що вмерти.
Через галька днів після проведеного заняття один студент підійшов до мене і сказав: «Я довго міркував над питанням: що зроблю я для людей і чи варто взагалі щось для них робити, і вирішив, що варто, що недарма молоді люди віддали своє життя під Кругами».
Розглядаючи питання про сталінський терор, доречно використати уривки з роману Івана Багряного «Сад Гетсиманський».
Історії відомий голокост євреїв, різня 1915 р. у Вірменії, голодомор в Україні, Чому це сталося в Україні, чим провинилися її сини? Ці ж запитання ставив собі Микола Руденко у поемі «Хрест». Пропоную учням переглянути уривок з неї й теж замислитися над цими питаннями.
Відобразите трагізм голоду 1921—1922 pp. в Україні допоможе вірш П.Тичини «Загупало в двері прикладом...».
Доповнюючи повідомлення студентів про окупаційний режим у поневолених країнах у роки Другої світової війни, я зачитую вірш Дмитра Павличка «Освенцім»:
З Освенціму не повернусь ніколи,
Хоч добровільно я сюди прийшов.
Тут черевички донечок моїх
Говорять вирваними язиками,
Тут окуляри батькові на купі
Побитих скелець, звихнених оправ
Пізнав я по воловиній жилі,
Що нею зв'язані вони в надніссі.
Тут мамину впізнав я сивину
У стосі кіс жіночих — по стеблині
Сухого променя із косовиць.
Метафор не шукайте в цьому вірші,
Хіба що не було у вас батьків
Чи ви дітей ніколи не взували.
На жаль, втрати України в роки війни не закінчилися 9 травня 1945 р. Як один з доказів наводжу вірш Ліни Костенко «Пастораль 20-століття»:
Як їх зносили у поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх пастушків: Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
Вже не виведе з горя отих матерів.
А степами
Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
Те покиддя війни на грузьких слідах череди.
На початку теми «Україна в умовах десталінізації 1956—1964 pp.» я зачитую вірш Дмитра Пав-личка «Голгофа»:
Це страшно, як людину розпинають,
Не йнявши віри їй, що Бог вона.
Плювками прибивають до хреста
Невинну душу, генієм пойняту,
А ще страшніше, як здіймають ката
З охрестя справедливої ганьби
І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.
Одна Голгофа споконвік була:
Розбійник і творець висіли поруч,
І в темряві не розрізняли їх,
Та ми повинні бачити при світлі,
Де вбитий Бог, а де всесвітній хам,
Що перед смертю розпинав народи.
Останні рядки поезії можна взяти епіграфом до заняття. Історична особистість — це людина, що залишила певний слід в історії народу, держави, людства. Наприклад, Сталін керував масовим знищенням народів, санкціонував масові страти — творив історичне зло. Людство хотіло б забути про цю особистість. Але історична пам'ять зберігає добре і світле, справедливе і ганебне, потворне і зле. Сталін помилково вважав, що переможців не судять. Але існує суд історії, вирок.
Вивчаючи досягнення і втрати в розвитку літератури та мистецтва в різні періоди XX століття, мабуть, варто прислухатися до слів В.Стуса, який писав, що «не засуджувати поета потрібно, а зрозуміти його». На це ж сподівався, на мою думку, від імені всіх своїх сучасників Є.Маланюк у вірші «Напис на книзі віршів»:
Шматками розірветься морок,
І ти, нащадче мій, збагнеш,
Як крізь тисячолітній морок
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких мій зір наглядів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
Недарма одні письменники дістали назву «представники «розстріляного відродження», інші, ті, що емігрували, — «представники «празької школи». А ще частина творила на замовлення тоталітарної системи. Цікаво, хто з них живе після смерті?
Тему про дисидентський рух я розпочинаю віршем В.Симоненка:
Можна вірить другові чи милій,
Марить уві сні чи наяву,
Білизну червневих ніжних лілій
Заплітать букетами в пісні.
Можна жить, а можна існувати,
Можна думать — можна повторять,
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять.
Люди всі по-своєму уперті,
Народившись помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого не можна.
Що ж робили дисиденти? Чи будуть вони жити століття після смерті?
Століття — це народження й апокаліпсис тисячі життів. Це вічність в очах історії. До заняття «Світ на межі тисячоліть» я запропонувала студентам виготовити візитні картки XX століття, до яких увійшли такі компоненти:
1. Емблема століття.
2. Епіграф століття.
3. Видатні постаті XX століття в галузі економіки, політики, культури. Розповідь про одну з них.
4. Найважливіші події віку.
5. Уроки XX століття.
6. Побажання віку прийдешньому.
Ми спробували коротко, у загальних рисах, змалювати портрет XX століття. І я думаю, це не було безглуздо, адже минуле — джерело мудрості для кмітливих людей. Ще в Біблії було записано про події нашого століття: «Постане народ на народ, і царство на царство, і голод та землетруси постануть місцями. І багато хто в той час спокуситься, і видавати один одного будуть, ненавидіти. І через розріст беззаконства любов багатьох охолоне» (Євангеліє від св. Матвія, 24, 7, 10, 12). «І видасть на смерть брата брат, а батько — дитину. І діти повстануть навпроти батьків» (Євангеліє від св. Марка, 13, 12). «Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші...»
...нелегка епоха
Оцей XX невгамовний вік.
Завихрень — безліч, тиші — анітрохи
і струсам різним утрачаєш лік.
Звичайні норми починають старіти.
Тривожний пошук зводиться в закон.
Коли стоїть історія на старті
Перед ривком в космічний стадіон.
Л.Костенко
Сто років мучених надій
І сподівань, і вір, і крові,
Синів, що за любов тавровані,
Сто серць, як сто палахкотінь.
В.Стус
Епоха спорту і синтетики.
Л.Костенко
Століття — зморшка на чолі Землі:
Всесвітні війни, революційні грози.
І.Драч
Вік такий: скажений, шалений,
Шосейний, атоми й гени, —
Ловлять генії, —
Одне слово, двадцятий.
Б. Олійник
Колесо історії зупинити неможливо. Позаду XX століття, попереду — XXI. Нам вирішувати, чим воно стане: початком нового чи початком кінця. Постійні війни і катастрофи притупили нашу свідомість, засмітили наші душі, а голуби вже не летять до наших рук. Але вони ще опустяться на долоні маленьких дітей, котрі відкриють двері у XXII століття.
Побажання віку грядущому: Не розмінюйте любов на дрібниці й жадобу. Бо «любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить в усе, сподівається всього, усе терпить!» (І Посл. ап. Павла до кор., 13, 4—7) Любові вам, миру, здоров'я і щастя, прийдешні покоління!
|
