Реферат на тему:
Методика навчання прийомам рукопашного бою
Успіх підготовки співробітників з рукопашного бою багато в чому залежить від правильного застосування методів навчання, під якими розуміються шляхи і методи формування у них відповідних навичок та умінь, розвиток і удосконалення фізичних та психологічних якостей.
У процесі навчання рукопашному бою застосовуються різноманітні методи, основними з яких є: словесні методи навчання (усний виклад матеріалу), методи наочності і практичні методи. Усі вони дозволяють найбільш повноцінно вирішувати завдання технічної, фізичної і морально-вольової підготовки співробітників.
Застосування різноманітних методів навчання залежить від завдань, програми навчання, складу співробітників, а також рівня їхньої підготовки, кількості часу, відведеного на заняття, стану навчально–матеріальної бази, рівня практичної підготовки інструкторів (викладачів).
Методи використання слова (словесні методи навчання).
Слово завжди займало важливе місце у педагогічному процесі. За допомогою слова керівник занять викладає новий матеріал, ставить завдання, формує ставлення до них, керує виконанням, аналізує та оцінює результати. Слово – важливий засіб ідейного впливу на підпорядкованих, виховання у них високих морально-політичних якостей. Основні різновиди цього методу: пояснення, розповідь, бесіда, лекція.
У фізичній підготовці ці загальнопедагогічні методи мають, як правило, лаконічну форму і дозволяють зберегти високу моторну щільність занять, органічно пов`язуючи слово з рухом.
Пояснення – це стислий виклад техніки виконання прийомів рукопашного бою, тактичне обґрунтування використання того чи іншого прийому та його фізіологічного впливу на організм співробітників.
У процесі навчання рукопашному бою пояснення поєднується з практичним показом прийомів і дій, демонстрацією кінокільцівок, відеофільмів, схем, плакатів та іншої наочності. Пояснення повинно бути стислим (без зайвих слів), чітким, по можливості образним, зрозумілим для співробітників. Це забезпечується спеціальною термінологією прийомів рукопашного бою.
Розповідь – це оповідальний виклад керівником заняття навчального матеріалу з метою висвітлення процесів, фактів або явищ, що вивчаються, у їх розвитку або описовий розбір дій співробітників.
У практиці навчання рукопашному бою, розповідь найчастіше використовується для повідомлення історичних фактів використання рукопашних прийомів у бою, викладу прикладного значення рукопашного бою, організації і методики проведення навчальних занять, спортивної роботи, аналізу та порівняння рівня підготовки особового складу, а також інших навчальних матеріалів.
Лекція–це розгорнутий усний виклад навчального матеріалу (ряду пов'язаних між собою окремих питань) за визначеною темою програми. Це найбільш складний різновид методу усного викладу матеріалу. Включаючи розповідь і пояснення, лекція дає можливість глибоко і всебічно розкрити зміст питань, що вивчаються, викласти найскладніші поняття, узагальнити закономірності.
Бесіда, як метод навчання, – це діалогічний або питально-відповідальній спосіб викладу і закріплення навчального матеріалу (сполучення розповіді з перевіркою знань співробітників).
Необхідно відзначити, що в практиці навчання співробітників рукопашному бою словесні методи не є основними, а виконують допоміжну роль.
Методи використання наочності.
Риса, яка відрізняє методи даної групи,– це вплив переважно на першу сигнальну систему співробітників і створення у них конкретних натуральних образів дійсності. У практиці навчання рукопашному бою до цих методів належать показ і демонстрація.
Показ є найбільш економним і стислим шляхом ознайомлення співробітників з прийомами рукопашного бою. Він є сукупністю прийомів і дій, за допомогою яких у співробітників з використанням зорових, рухових, зорово-рухових та інших відчуттів і сприйняття будується та формується конкретний (наочний) образ вправи, що вивчається.
Залежно від змісту і спрямованості навчання, показ вправ, прийомів і дій може здійснюватися інструктором (викладачем) або добре підготовленим співробітником. В усіх випадках він повинен бути зразком для наслідування.
У процесі навчання прийомам рукопашного бою показ звичайно супроводжується стислим поясненням техніки і виконується в цілому в бойовому і повільному темпі, а також частинами або за розділами. Його різновид–демонстрація навчального матеріалу за допомогою різноманітних технічних засобів навчання (показ діапозитивів, відеофільмів, кінограм, кінокільцівок, схем, плакатів та іншої наочності). Проте варто підкреслити, що демонстрація в більшості випадків виступає не як самостійний метод, а як методичний прийом, що входить до складу пояснення або розповіді.
Практичні методи.
Ці методи займають головне місце в організації навчання рукопашному бою і зумовлюють активну рухову діяльність співробітників. В їх основі лежить багатократне і свідоме повторення вправ, прийомів і дій у різних умовах і обставинах з метою вироблення у співробітників необхідних прикладних навичок і умінь, розвитку та удосконалення спеціальних, фізичних і психологічних якостей. Основними з них є: односторонній (фронтальний) і двосторонній (двостороннє групове навчання) групові методи.
Односторонній груповий метод
полягає в тому, що співробітники під загальним керівництвом інструктора (викладача) у складі групи одночасно або по черзі виконують однакові прийоми і дії без порушника. При цьому прийоми рукопашного бою можуть виконуватися або за командами керівника заняття, або самостійно з виправленням загальних та індивідуальних помилок.
Односторонній метод використовується в процесі вивчення підготовки до бою, вихідних положень (групування, стійки), прийомів самостраховки, ударів ножем, КГ, рукою і ногою під час виконання деяких підготовчих вправ.
Цей метод з успіхом використовується при відпрацюванні деяких прийомів на мішенях, підвісних мішках, грушах та інших спеціальних знаряддях, а також у процесі проведення підготовчої частини навчального заняття (при виконанні спеціальних вправ).
Як правило, вивчення прийомів і дій одностороннім груповим методом проводиться при різноманітних побудовах: в одношеренговому або двошеренговому строю на збільшених інтервалах і дистанціях; у двох шеренгах, стоячи обличчям один до одного на відстані 6-8 кроків, на інтервалі 2-3 кроки; в одній шерензі з розташуванням співробітників за периметром ями з піском (килима). При вивченні прийомів на спецприладах, підрозділ шикується шеренгами, попередньо особовий склад розраховується на зміни відповідно до кількості наявних мішеней.
Двосторонній груповий метод
полягає в тому, що вивчення і тренування у виконанні прийомів нападу і самозахисту проводиться в парах, у взаємодії з партнером (умовним порушником). Підрозділ поділяється на пари, в яких один із партнерів відпрацьовує прийом, а інший виступає в ролі порушника, забезпечує навчання і створює необхідні умови для якісного виконання.
На початковому етапі навчання, вивчення прийомів проводиться за загальною командою керівника занять з виправлення загальних і індивідуальних помилок, наступні прийоми виконуються переважно самостійно за завданнями інструктора (викладача) і під його контролем. При цьому партнер на початку знаходиться у визначеному статичному положенні, а потім діє з частковим опором. Виконуючи за завданням керівника заняття функції «активного порушника», партнер надає товаришу допомогу в оволодінні технікою виконання прийомів.
Зміна номерів у ході навчання проводиться за загальною командою керівника і, як правило, у процесі вивчення–після оволодіння технікою виконання прийому в швидкому (бойовому) темпі, а в процесі вдосконалення–після кожної тренувальної вправи.
Успіх у застосуванні цього методу навчання багато в чому залежать від чіткості та ясності постановки завдань (попередніх розпоряджень), розуміння співробітниками сутності і знання ними дій, що виконується та (свідомої активної участі тих, кого навчають, у навчальному процесі), своєчасного і постійного контролю над технікою прийомів і дій з боку керівника заняття.
Різновид двостороннього групового методу–навчальні бої, що є тренуванням вивчених прийомів і дій у парах за завданням керівника заняття в різноманітних умовах та ситуаціях.
Сутність навчального бою полягає в тому, що кожна пара співробітників одержує конкретне завдання керівника заняття і виконує його самостійно або за командою (сигналом) відповідно до змісту і характеру зазначених дій.
Навчальні бої проводяться як обумовлені, напівобумовлені і необумовлені дії.
Обумовлені навчальні бої
– простіші, у них заздалегідь визначаються зміст і характер дій одних (що атакують) та інших (що захищаються) номерів. Наприклад, перші номери в ході маневрування вибирають момент і завдають (позначають) удар рукою (у зазначену частину тіла); другі, зберігаючи в процесі маневрування задану дистанцію, повинні визначити початок дій партнера, захиститися від удару рукою, застосувавши конкретний прийом, завдати відповідний удар.
Сутність напівобумовлених навчальних боїв
полягає в тому, що номерам, які атакують, дається право застосовувати один із декількох способів нападу, зазначених керівником заняття. Наприклад, перші номери в ході маневрування вибирають момент і завдають (позначають) удар ножем зверху або знизу. Залежно від напрямку удару другі (що обороняються) номери, зберігаючи задану дистанцію, застосовують відповідний захист, визначений засіб обеззброювання і доводять виконання завдання до даного навчального положення (позначити удар, конвоювати, перекласти в положення для зв'язування і т.д.).
Необумовлені навчальні бої
є найскладнішими діями. У них обом співробітникам дозволяється за завданням керівника застосовувати прийоми і дії відповідно до умов сформованої ситуації. Наприклад, оба співробітники мають право кинути партнера на килим і позначити удар у больову точку, застосувавши будь-який із вивчених кидків, тобто практично вести вільний бій. У навчальних боях створюються широкі можливості поступового ускладнення умов виконання вправ, наближаючи їх до реальної бойової ситуації. Діапазон застосування навчальних боїв дуже широкий. Даний метод може використовуватися на всіх етапах навчання співробітників рукопашному бою. Застосування навчальних боїв дає можливість закріплювати найбільш раціональну та ефективну техніку прийомів, удосконалювати у співробітників необхідні фізичні і психологічні якості на фоні реального єдиноборства з порушником.
У зв'язку з тим, що методи, які застосовуються в процесі навчання співробітників рукопашному бою, знаходяться в тісному взаємозв'язку, не можна обмежуватися лише однією групою. Незважаючи на те, що в процесі навчання основну роль відіграють специфічні методи, успіх навчання залежить від того, наскільки раціонально вони сполучаються з іншими способами педагогічного впливу.
Якість підготовки співробітників з рукопашного бою обумовлюється умінням керівника заняття правильно і раціонально використовувати практично виправдані методи, що найбільше забезпечують вирішення конкретних завдань навчання. Це означає, що застосування тих або інших методів залежить від програми навчання, часу, відведеного на її засвоєння, вікових і індивідуальних особливостей співробітників, рівня їх фізичної і фахової підготовки.
Для якісного і швидкого засвоєння вправи, що вивчається, велике значення має попередження і своєчасне виправлення помилок.
Найчастіше помилки є наслідком недосконалої методики, недооцінки керівником заняття дидактичних принципів і методів навчання. Слабке знання співробітниками техніки виконання прийомів, порушення правильної і чіткої організації заняття, низький стан дисципліни і порядку також є безпосередніми причинами виникнення помилок.
Крім того, на початковому етапі навчання мають місце причини, що залежать тільки від індивідуальних якостей курсантів:
– недостатнє розуміння техніки прийому (усувається зрозумілим поясненням і якісним додатковим показом);
– погана координація внаслідок слабкої фізичної підготовки (для виправлення доцільно використовувати в процесі вивчення відповідні підготовчі вправи);
– недостатній самоконтроль (усувається шляхом мобілізації уваги на рухах і діях, що виконуються);
– втома – стан, при якому незвичні рухи виконуються з зайвою м'язовою і нервовою напругою (для усунення необхідно суворо дотримуватися оптимальної швидкості виконання та частоти повторів прийому).
Як свідчить практика, попередити помилку легше, ніж її виправити. Тому необхідно (особливо на початковому етапі навчання) своєчасно попереджувати появу помилок, не давати їм закріпитися, виявляти та усувати причини, що їх викликають.
Оскільки на початковому вивченні, техніка прийому засвоюється загалом, аналіз і оцінка її виконання не повинні бути занадто докладними. Можливості для самоконтролю рухів, як говорилося вище, вкрай обмежені. Тому не варто намагатися помічати та усувати в окремих співробітників усі помилки відразу. Їх доцільно виправляти за ступенем важливості: спочатку більш істотні, а потім незначні.
При груповому методі навчання спочатку варто вказувати й усувати помилки, загальні для всіх, а потім індивідуальні (останні – за допомогою персональних вказівок і зауважень керівника під час процесу навчання).
Для виправлення виявленої загальної помилки ефективним є метод порівняння, що полягає в практичній демонстрації спочатку прийому, виконаного з помилкою (дотримуючись при цьому педагогічного такту), і потім – без помилки з відповідними поясненнями керівника заняття.
Таким чином, для попередження виникнення помилок і їх швидкого усунення необхідно постійно враховувати вищевикладені причини і творчо застосовувати в процесі навчання зазначені рекомендації.
На заняттях з рукопашного бою прийоми нападу і самозахисту як із зброєю, так і без неї виконуються в різних ситуаціях, які постійно змінюються, на фоні значних фізичних навантажень і психічних напружень. У зв'язку з цим активна рухова діяльність у процесі навчання пов'язана з можливістю отримання співробітниками важких тілесних, психічних і функціональних ушкоджень, що потребує постійної уваги керівників занять до питання профілактики травматичних ушкоджень.
Основними причинами травм на заняттях з рукопашного бою є:
– погана організація занять;
– слабке володіння керівником заняття методикою навчання;
– низька дисципліна;
– непідготовленість місць занять і інвентарю.
З метою попередження травм на заняттях, керівник зобов'язаний:
– дотримуватися послідовності виконання вправ, інтервалів і дистанцій між курсантами при виконанні рухів рукопашного бою;
– стежити за правильним використанням прийомів страховки і самостраховки;
– використовувати ножі з натягненими на них ножнами або макети ножів;
– при виконанні захватів і кидків страхувати партнера, підтримуючи його за руку, і не припускати падіння на нього;
– стежити, щоб виривання зброї, викручування рук, больові прийоми проводилися плавно, без застосування значної сили, за сигналом партнера голосом «ТАК» негайно припинялися;
– удари ножем, КГ, рукою і ногою тільки позначати.
Ефективність виконання прийомів рукопашного бою значною мірою залежить від того наскільки координований боєць. У реальних умовах тренувальної і практичної діяльності різні види координаційних здібностей звичайно виявляються як у тісній взаємодії один з одним, так і з іншими руховими якостями (швидкісними здібностями, силовими здібностями, витривалістю, гнучкістю), а також з різними сторонами підготовленості – технічної, тактичної, психічної.
У зв'язку з цим, якщо розвиток різних фізичних якостей (наприклад, удосконалення техніки, чи тактики – психологічна підготовка) здійснюється шляхом використання більш-менш складних у координаційному відношенні вправ, то паралельно удосконалюються і різні види координаційних здібностей. У свою чергу, спрямоване удосконалення, наприклад, здатність до довільного розслаблення м'язів, сприяє підвищенню економічності роботи і витривалості, удосконаленню техніки, а робота над координацією рухів, здатністю орієнтування в просторі розширює техніко-тактичний арсенал працівника податкової міліції і т.д.
Основні елементи приватних методик переважного удосконалення різних видів координаційних здібностей були розглянуті в попередніх розділах. Тому нижче коротко викладені тільки окремі загальні положення методики, описані найбільш ефективні вправи загальнорозвиваючого характеру що сприяють комплексному прояву й удосконаленню різних видів координаційних здібностей, а такі вправи комплексного характеру використовуються в різних видах практичної діяльності, що за своїм характером схожі на такі види спорту як складно-координаційні – спортивні ігри, єдиноборства.
Удосконаленню координаційних можливостей сприяє застосування ідеомоторного тренування, що дозволяє курсанту шляхом уявного відтворення зорових і м'язово-рухових образів краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконання рухів, оптимальний режим роботи м'язового апарату.
Практична реалізація ідеомоторного тренування вимагає дотримування методичних прийомів, що повинні постійно знаходитися в полі зору викладача-тренера і курсанта-співробітника. По-перше, уявне відтворення рухів повинне проводитися в точній відповідності з характеристиками техніки дій. По-друге, необхідно концентрувати увагу на виконанні конкретних елементів дій. При цьому курсанти молодших курсів при створенні образів рухів у процесі ідеомоторного тренування повинні частіше звертати увагу на більш загальні параметри – основні положення і траєкторії, темп рухів та ін. З ростом кваліфікації і збільшенням точності зорових і м'язово-рухових сприйнять ідеомоторне тренування більшою мірою повинне направлятися на удосконалення сприйняття більш тонких компонентів техніко-тактичних дій, ритму рухів, координації діяльності різних м'язових груп і т.п.
Важливою стороною ідеомоторного тренування є психічна регуляція м'язової координації, що виражається у формуванні режиму роботи як м'язів, що забезпечують виконання основних рухів, так і їхніх антагоністів. Вміння синхронізувати напругу м'язів, що працюють, максимально розслаблювати м'язи-антагоністи – є важливий показник професійної майстерності. Здатність курсанта сконцентрувати увагу на максимальній активності окремих м'язових груп, при максимальному розслабленні інших, вимагає постійного цілеспрямованого ідеомоторного тренування. Для вирішення цієї задачі найбільш ефективне навчання курсанта можливе лише при повному довільному розслабленні м'язів, а потім при удосконаленні здатності щодо концентрації напруги м'язових груп, що забезпечують ефективне виконання рухів.
При плануванні роботи, що сприяє підвищенню координаційних можливостей, необхідно враховувати наступні компоненти навантаження: складність рухів, інтенсивність роботи, тривалість окремої вправи (підходу , завдання) , кількість повторень однієї вправи (підходу, завдання), тривалість і характер пауз між вправами (підходами, завданнями).
Складність рухів
.
При удосконаленні координаційних можливостей курсантів, застосовуються вправи різного ступеня складності: від відносно простої, стимулюючої діяльності аналізаторів, нервово-м'язового апарату та підготовки організму до більш складних рухів, – до найскладніших вправ, що вимагають повної мобілізації функціональних можливостей курсантів податкової міліції.
Процес удосконалення різних видів координаційних здібностей проходить найбільш ефективно в тому випадку, коли складність рухів коливається в діапазоні 75-90 від максимального рівня, тобто того рівня, перевищення якого не дозволяє курсантам справлятися з завданнями (рівновага, почуття ритму, орієнтування в просторі і т.д.). Тоді рухи виконуються на такому рівні складності, що вони пред'являють до функціональних можливостей організму курсанта досить високі вимоги, які стимулюють реакції адаптації, та лежать в основі приросту координаційних здібностей, але в той же час не приводять до швидкої втоми аналізаторів і зниження здатності курсантів до ефективної роботи, тим самим забезпечуючи виконання достатньо великого обсягу роботи, що сприяє удосконаленню координаційних здібностей.
Завдання щодо невисокої (40-60% від максимального рівня) і помірної (60-70% від максимального рівня) координаційної складності досить ефективні для підготовки курсантів молодших курсів. У курсантів старших курсів вони можуть знайти застосування на початку тренувального періоду, а також при проведенні розминок на заняттях з малими навантаженнями відбудовного характеру.
Визначене місце в системі підготовки кваліфікованих податківців займають заняття біля граничної (90-96% від максимального рівня) і граничної складності. Однак обсяг такої роботи повинен бути відносно невеликий – 10-15% від загального обсягу тренувальної роботи, який сприяє приросту координаційних здібностей. При цьому половина цієї роботи припадає на виконання спеціально-підготовчих, а половина – тренувальних вправ, виконуваних в умовах практичної діяльності.
У загальному обсязі роботи, що стимулює прояв і розвиток координаційних можливостей працівників податкової міліції високої кваліфікації, зразкове співвідношення завдань різного ступеня складності може виглядати таким чином: завдання невисокої складності – 5-10%, завдання помірної складності – 30-40%, завдання високої складності -40-50%, завдання біля граничної і граничної складності – 10-15%.
Інтенсивність роботи
.
Переважна спрямованість завдань на удосконалення того чи іншого виду координаційних здібностей на їхнє комплексне удосконалення, а також етап удосконалювання цих здібностей стосовно до конкретних рухів обумовлюють виконання вправ з різною інтенсивністю.
Однак стосовно до найрізноманітніших вправ і завдань, що сприяють приросту координаційних здібностей, існує загальна тенденція: застосування невисокої інтенсивності на початкових етапах удосконалення даної якості стосовно до конкретних рухових дій, поступове підвищення інтенсивності в міру розширення техніко-тактичних можливостей курсанта і, нарешті, використання на межі граничної і граничної інтенсивності, коли мова йде про удосконалення координаційних можливостей у безпосередньому взаємозв'язку з досягненням високих результатів у професійній діяльності.
Варто завжди пам'ятати, що в курсантів високої кваліфікації процес удосконалення координаційних здібностей завжди проходить специфічно, тобто він органічно пов'язаний з вирішенням завдань техніко-тактичного удосконалення, з розвитком швидкісно-силових здібностей, витривалості в умовах специфічних тренувальних і змагальних навантажень. Тому й інтенсивність роботи при удосконаленні координаційних здібностей значною мірою визначає необхідність комплексного вирішення завдань спеціальної підготовки курсанта в конкретному виді діяльності.
Якщо в курсантів молодших курсів здатність до довільного розслаблення м'язів найкраще удосконалюється в умовах простих рухів, без напруги та з тривалою концентрацією уваги на розслабленні тих чи інших м'язових груп і т.д., то в курсантів старших курсів робота будується по-іншому. Наприклад, установка на розслаблення м'язів, не залучених до роботи, реалізується насамперед під час основних спеціально-підготовчих, а також змагальних вправ, виконуваних з граничною і граничною інтенсивністю.
Курсанти молодших курсів, що займаються спортивними іграми, розвивають координаційні здібності, виконуючи різні нескладні естафети з м'ячем і без м'яча, кидки м'яча на точність, прості вправи з м'ячем у парах і групах, на місці та у русі і т.п. Вправи виконуються з відносно невисокою інтенсивністю, що обумовлюється як обмеженими технічними можливостями, так і невисоким рівнем фізичної підготовленості, у тому числі і координаційних здібностях.
З часом ситуація стає принципово іншою: великий обсяг роботи, спрямованої на удосконалення координаційних здібностей, зв'язаний з вирішенням складніших техніко-тактичних задач в умовах дефіциту простору і часу, протидії кваліфікованих суперників, взаємодії з партнерами, що забезпечують високий темп гри, створення складних несподіваних ситуацій, що вимагають граничного прояву координаційних здібностей. Навіть виконання таких індивідуальних завдань, зв'язаних з удосконаленням координаційних здібностей, як, наприклад, відпрацьовування кидків у кошик з незручних положень – у баскетболі, прориви з м'ячем до суперників, переборюючи опір захисників, – у футболі і т.п., вимагає роботи з граничною чи біля граничною інтенсивністю.
Тривалість окремої вправи (підходу, завдання
).
У процесі удосконалення координаційних можливостей курсантів тривалість безупинної роботи в окремій вправі, підході (серії повторень того самого руху) чи завдання (безупинне виконання взаємозалежних різних рухів) коливається в широкому діапазоні, що визначається завданням, яке стоїть в кожному конкретному випадку. Якщо склад рухових дій, інтенсивність роботи можуть бути суворо детерміновані (наприклад, збереження рівноваги на одній нозі, біг з перешкодами на конкретну дистанцію, стрибки з поворотами на задану кількість градусів і т.п.), то тривалість безупинної роботи може бути визначена конкретно і звичайно складає 10-200 с. Протягом цього часу забезпечуються високоефективний контроль за якістю роботи і доцільна регуляція м'язової діяльності, тому що робота завершується до появи втоми. Досить точно може бути запланована тривалість роботи при виконанні спеціально-підготовчих і змагальних вправ у швидкісно-силових і циклічних видах підготовки, окремих складно координаційних видах, з яких склад дій і їх тривалість можуть бути заздалегідь сплановані. Тривалість безупинної роботи тут може коливатися від часток секунди чи кількох секунд до кількох хвилин (пробігання заданих дистанцій з контролем темпу, часу, розвиваючих зусиль).
Коли удосконалення координаційних здібностей здійснюється в умовах реальної змагальної діяльності в єдиноборствах чи спортивних іграх, то заздалегідь планувати тривалість кожної вправи практично неможливо (як і характер вправ і інтенсивність роботи) і вона звичайно коливається від часток секунди до кількох секунд.
Тривалість роботи залежить також від поставленого завдання. Якщо вправа повинна сприяти освоєнню складного в координаційному відношенні руху, то тривалість вправи обумовлюється необхідністю роботи в стійкому стані, до розвитку втоми і, природно, вона невелика. Коли розвивається здатність до прояву високого рівня координаційних можливостей в умовах втоми, характерного для практичної діяльності, то тривалість роботи може бути значно збільшена.
Кількість повторень однієї вправи (підходу, завдання)
.
Удосконалення координаційних здібностей зв'язано з використанням винятково різноманітних рухових дій, вироблених в умовах роботи різної тривалості й інтенсивності. Деякі з них можуть бути багаторазово відтворені. Деякі ж є результатом реакції на несподівану ситуацію й у чистому вигляді їх відтворити неможливо. Усі ці фактори не можуть не позначитися на кількості повторень однієї вправи, підходу чи завдання.
При нетривалій роботі в кожній вправі (до 5 с) кількість повторень може бути досить великою – від 6 до 10-12. При більш тривалих завданнях кількість повторень пропорційно зменшується і може не перевищувати 2-3. У цьому випадку вдається зберегти високу активність тих, що займаються, і їх інтерес до конкретного завдання й одночасно забезпечити досить великий сумарний вплив на функціональні системи організму і механізми, які несуть основне навантаження при прояві конкретного виду координаційних здібностей.
Якщо виникає необхідність удосконалення координаційні здібності в умовах втоми, то кількість повторень вправ звичайно істотно зростає: до 12-15 – при виконанні короткочасних і до 4-6 і більше – при виконанні більш тривалих завдань.
Кількість повторень також визначається програмою тренувального заняття, його конкретними задачами. При комплексному удосконаленні різних видів координаційних здібностей, що вимагає застосування великої кількості різноманітних вправ, кількість повторень кожної вправи звичайно невелике – не більш 2-3. Коли ж здійснюється заглиблене удосконалення одного з видів координаційних здібностей стосовно до конкретної рухової задачі, то кількість повторень вправ може зрости в 3-5 разів.
Тривалість і характер пауз між вправами.
Звичайно паузи між окремими вправами досить великі – від I хвилини до 2-3 хвилин – і повинні забезпечувати відновлення працездатності, а також психологічний настрій на ефективне виконання чергового завдання. В окремих випадках, коли ставиться задача виконання роботи в стані втоми, паузи можуть бути істотно скорочені (іноді до 10-15 с), це забезпечує виконання роботи в умовах прогресуючої втоми.
По характеру відпочинок між вправами може бути активним чи пасивним. У випадку активного відпочинку паузи заповнюються мало інтенсивною роботою, що сприяє розслабленню і розтяганню м'язів. Іноді в паузах відпочинку використовується масаж і самомасаж, ідеомоторні й аутогенні впливи.
Перед перевіркою протягом 5-8 хвилин проводиться ходьба та біг, загальнорозвиваючі і спеціальні вправи, вправи вдвох і в самострахуванні, а також тренування в прийомах рукопашного бою, призначених для перевірки.
Перевірка може організовуватися по парах і поточно. У першому випадку курсанти вишиковуються в дві шеренги лицем один до одного на відстані 6-8 кроків (або скраю майданчика, килима) з інтервалами 2-3 кроки. Потім за командою перевіряючого перша пара виходить вперед і виконує по черзі прийом, після чого повертається у шеренгу. Далі за командою з шеренги виходить друга пара. У такому порядку прийом виконує весь склад підрозділу. Після першого прийому виконується другий, потім – третій і т.д.
При потоковій організації перевірки курсант по черзі виконує зазначені у білеті прийоми рукопашного бою на опудалах, або заздалегідь розставлених партнерах, що діють за правопорушника.
У такому випадку особовий склад вишиковується скраю майданчика або килима. Командир підрозділу підготовлює обстановку для перевірки. Для цього він призначає й інструктує курсантів, діючих за правопорушника, і виставляє їх на майданчик. Розставляє опудала і підготовлює відповідну зброю. Визначає порядок прямування при виконанні прийомів.
Після цього руху перевіряючий викликає на вихідне положення першого курсанта, вказує йому, що необхідно зробити, і подає команду “ВПЕРЕД”. Той кого перевіряють, самостійно виконує призначені прийоми рукопашного бою і потім зупиняється в кінцевому положенні. Перевіряючий в ході виконання курсантом прийомів виставляє у відомість оцінки. Курсант закінчивши вправу стає у шеренгу на своє місце.
При перевірці таких прийомів, як удари рукою і ногою той, кого перевіряють розташовується в двох-трьох кроках від опудала (мішені) з готовністю до бою. За командою “ВПЕРЕД” завдає серію ударів руками і ногами, наприклад: із кроком вперед – подвійний удар лівою і правою рукою прямо, крок назад і з кроком вперед – удар прямо правою рукою, крок назад – удар ногою прямо, приготування до бою.
Перевіряючий залежно від матеріального забезпечення того, кого перевіряють може призначити й інші варіанти виконання прийомів. Оцінка у всіх випадках виставляється одна, що сумує всі дії, що перевірються.
При потоковому проведенні перевірки прийоми бою зі зброєю, як правило, виносяться на останню точку й обов’язково після обеззброєння “правопорушника”, щоб відіброною зброєю виконувати прийоми. У тих випадках, коли прийоми обеззброєння виконуються на дерев’яних макетах, припускається їхня заміна іншою зброєю. Прийоми ударів рукою і ногою при потоковій перевірці виконуються, як правило, на першій точці.
Література
1. Закон України ”Про міліцію” від 20 грудня 1990 р.// Відомості Верховної Ради України (далі – ВВР). – 1991. – № 4.
2. Закон України “Про державну податкову службу в Україні”/ Нормативні акти України щодо охорони правопорядку. – К: Логос, 1998. – С.544.
3. Наказ ДПА України № 411 від 26 серпня 1998 р. “ Про затвердження Настановлення по організації професійної підготовки працівників податкової міліції Державної податкової адміністрації України”. Додаток 1. – С. 8-9.
4. Бернштейн Н.А. Нариси по фізіології рухів і фізіології активності. – М.: Медицина, 1966. – 349 с.
5. Буданов А.В. Обучение сотрудников правоохранительных органов тактике и приемам личной безопасности при решении профессиональных задач (на опыте США). М.: Академия МВД России, 1996. – С. 80.
6. Буданов А.В. Педагогика личной безопасности сотрудников ОВД: Учебно-методическое пособие. – М.: РИО МВД, 1996. – С.42.
7. Білоус В.Т., Шамрай В.О., Чабан В.П., Жарікова О.Ю., Кочетов В.І., Проценко Т.О., Типові дії працівника податкової поліції (міліції). – Київ: Логос, 1997.
|
