Зміст
1. Вступ.
2. Міжнародні аспекти зміни клімату.
2.1 Причини та наслідки зміни клімату.
2.2 Особливості боротьби зі зміною клімату.
3. Міжнародно-правові засади боротьби зі зміною клімату.
3.1 Віденська конвенція про охорону озонового шару та Монреальський протокол про речовини, які руйнують озоновий шар.
3.2 Рамкова конвенція ООН про зміну клімату.
3.3 Міжнародно-правове регулювання викидів парникових газів.
4. Участь України у боротьбі зі глобальною зміною клімату.
4.1 Особливості використання Україною світового досвіду боротьби зі зміною клімату.
5. Висновок.
1.ВСТУП
Зміна клімату – одна з найсерйозніших загроз, перед якою постало сьогодні людство. Ця загроза не знає національних кордонів, а щоб подолати
її, треба об'єднати зусилля у різних галузях: енергетичній, транспортній,
харчовій, водних ресурсів тощо, а також змінити індивідуальну поведінку та
систему глобального врядування.
Для будь якої країни, громади чи компанії зміна клімату – це величезний
виклик. Отож, аби протистояти йому, світ мусить консолідуватися і діяти
разом задля спільного блага. 2009 рік Генеральний секретар ООН оголосив
роком зміни клімату та закликав започаткувати так званий Зелений новий
курс. Завдяки цій програмі надійдуть масштабні інвестиції у створення нових робочих місць, необхідних для відновлення системи, що на неї спирається уся світова економіка. «Зелений новий курс» має підтримати усі
держави – як багаті, так і бідні. Крім того, протидія зміні клімату стане
відповіддю на сучасну економічну кризу, а кроки для подолання екологічної
кризи сприятимуть соціальним та економічним зрушенням.
Представництво Організації Об'єднаних Націй в Україні вітає і високо цінує
те, що Україна приєдналася до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та
ратифікувала Кіотський протокол, тобто долучилася до глобального плану
дій щодо зміни клімату.
Основне завдання
дослідження – дати оцінку проблемі зміни клімату, її впливу на соціально_економічний розвиток країни;визначити заходи, які здійснюють населення та підприємства, щоб запобігти забрудненню довкілля.
Актуальність теми в тому,що розв’язання цыеы проблеми ще не досягнуто.
Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару, глобальними. Деякі унікальні природні комплекси, території і об’єкти, які особливо охороняються, знаходяться на території декількох держав, що потребує координації їх зусиль.
Природними передумовами міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища є обмеженість ресурсів та просторових границь біосфери. Соціально-економічними передумовами є зацікавленість держави і народів у справедливому розподілі природних ресурсів, необхідність поєднання економічного розвитку суспільства і збереження довкілля, забезпечення права громадян на сприятливе навколишнє середовище, яке проголошено у конституціях багатьох країн світу.
Джерела міжнародного права навколишнього середовища можна поділити на 2 категорії: міжнародно-правові акти, що встановлюють принципи і норми (зване “тверде”, обов’язкове право) та акти, які містять рекомендовані норми, які впливають на суб’єктів міжнародного права своїм авторитетом (“м’яке” право). До першої категорії відносяться конвенції, договори, які підписані державами, а також принципи міжнародного права навколишнього середовища. До другої категорії відносяться декларації держав та рішення міжнародних конгресів, конференцій, міжнародних організацій.
У галузі охорони довкілля договори і конвенції відіграють найбільшу роль, але деякі принципові положення, які визначають генеральну лінію поведінки держав, закріплені в деклараціях та хартіях. Стокгольмська Декларація Конференцій ООН з навколишнього середовища (1972р.), Декларація Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) підняли питання охорони довкілля на глобальний рівень та визначали основні принципи взаємодії держав у цій сфері. Вказані міжнародно-правові документи, незважаючи на їх необов’язковий характер, сприяють і заохочують держави до подальших дій, відображають тенденцію глобальної солідарності у розв’язанні планетарних проблем охорони навколишнього середовища і сталого економічного розвитку країн, але й визначення суттєвої ролі неурядових організацій у прийнятті екологічно значимих рішень. Декларація Ріо-де-Жанейро, підписана вищими посадовими особами 180 держав світу на всесвітньому самміті, впливає на світовий правопорядок, а її основні положення відображені у національному законодавстві багатьох країн
2. . МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ ЗМІНИ КЛІМАТУ
Клімат будь-якої території Землі є важливим природним ресурсом, причому, практично невичерпним, але кожен з основних його параметрів характеризується деякою мінливістю. Нині спостерігається своєрідний парадокс – внаслідок науко-технічного прогресу технічне і енергетичне озброєння людини зростає, але її залежність від погоди і клімату не зменшується, а, навпаки, різко зростає.
В наш час велике значення має проблема вивчення тенденції зміни клімату Землі і окремих її регіонів, оскільки він виступає вирішальним фактором формування природних умов.
Розглядаючи питання про зміну клімату Землі необхідно розрізняти зміни природні, які можуть бути віковими, циклічними, з чергуванням потеплінь і похолодань, або ж поступовими змінами одного знаку – наростанням чи зниженням температур повітря, та антропогенні викликанні людською діяльністю, що супроводжуються зміною кліматоутворюючих факторів і їх взаємодію. Зміни клімату бувають регіональними, які охоплюють тільки певну частину нашої планети, певний регіон, або ж глобальними, характерними для всієї Землі.
Уся сукупність причин зміни клімату Землі ділиться на три групи залежно від їх впливу на основні кліматоутворюючі фактори – сонячну радіацію, земну поверхню і циркуляцію атмосфери.
2.1 Причини та наслідки зміни клімату
.
Атмосфера є однією з умов життя на планеті. Крім того, що повітря необхідне для дихання живих істот і рослин, атмосфера поглинає короткохвильове і гамма-випромінювання з космічного простору, згубні для всього живого, ультрафіолетові промені.
Атмосфера має шарувату будову. Знизу вгору змінюється склад, густина, температура повітря. Нижній шар – тропосфера – піднімається від поверхні Землі на 8 – 10 км в полярних широтах і на 16 – 18 км – в екваторіальних. В цьому прошарку зосереджено 80% всієї маси атмосфери. Тут утворюються всі природні явища – хмари, опади, вітри, зароджуються і затухаються циклони, магнітні аномалії, змінюється тиск.
Над тропосферою знаходиться стратосфера, яка сягає висоти до 55 км. Повітря в ній розріджене, небо набуває темно фіолетового забарвлення. В цьому шарі дуже мало вологи. Стратосфера має озоновий прошарок, який знаходиться на висоті 25 км від поверхні Землі і поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця.
Наступний шар – мезосфера, за нею термосфера, потім екзосфера.
Скупчений у земній атмосфері вуглекислий газ має однобічну дію – пропускає сонячне світло, але затримує тепло нагрітої Сонцем поверхні Землі. Внаслідок цього відбувається нагрівання планети. Це явище відоме як парниковий ефект. Клімат Землі залежить від багатьох факторів. Лінія природних коливань клімату нині має тенденцію до збільшення температури, що відбувається внаслідок парникового ефекту. Подальше збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері призведе до зміни теплового режиму планети у бік підвищення температури.
Останнім часом занепокоєність вчених з приводу парникового ефекту зросла. Встановлено, що крім СО2 парниковий ефект створюють і деякі інші гази, які називають малими домішками. Комп’ютерне моделювання свідчить, що подвоєння вмісту окислу азоту (N2O) підвищує температуру на 0,70С, метану (CH4) – на 0,40С, водяної пари (H2O) – на 0,30С, фторхлорметанів, або фреонітів (CFC3, CFCI2 тощо) – 0,80С.
За розрахунками вчених, підвищення середньорічної температури Землі на 2,50С призведе до значних змін на планеті, більшість з яких буде мати для людей негативні наслідки. Потепління вплине на характер таких важливих явищ природи як опади, вітер, хмарність, океанські течії, розміри полярних крижаних утворень. Окремі континенти стануть посушливішими, а узбережжя – затопляться, зими будуть коротшими й теплішими, а літо – тривалішими і спекотним. Основні кліматичні зони змістяться в бік полюсів приблизно на 400 – 500 км. Це викличе потепління в зоні тундри, танення вічної мерзлоти у холодних широтах.
Значно збільшиться посушлива зона в середніх широтах, де розміщені зернові райони України. Це вплине на Кубань, “зернові” штати США, Канада – клімат тут стане надто сухим і врожаї зерна різко скоротяться. Рівень Світового океану підніметься на 2- 3 м за рахунок танення полярних льодовиків, що призведе до затоплення багатьох прибережних земель, міст, портів тощо, де проживають мільйони людей.
Кліматичні зміни можуть відбуватись не лише внаслідок впливу технічного прогресу, а внаслідок зміни поверхні землі. Зменшення лісів призводить до зниження випаровування й збільшення прямої тепловіддачі, що впливає на циркуляцію шарів атмосфери.
Крім того, атмосфера Землі підігрівається внаслідок спалювання великої кількості нафти, вугілля, торфу, а також роботи АЕС. В деяких промислових районах концентрації теплової енергії за рахунок промисловості значно збільшилась, з’явилися теплі ореоли над промисловими центрами, де теплові аномалії вже на кілька градусів перевищують норму. Їх добре помітно з космосу і видно на космічних знімках.
Дуже активно вирубуються тропічні ліси. За підрахунками експертів ООН, у найближчі 20 років їх буде знищено на половину. Це призведе до зменшення кількості кисню, що надходить у атмосферу з цього джерела.
Таким чином, діяльність людини, що спричиняє кліматичні зміни, має негативні наслідки.
Зміна клімату обумовлена діяльністю людини і вона відображається на умовах її життя і має незворотній характер.
2.2 Особливості боротьби зі зміною клімату.
Проблема зміни клімату була включена до політичного порядку денного міжнародного співтовариства в середині 80-х років. Тоді вчені прийшли до висновку про зв'язок змін клімату та діяльності людини. Згодом стало ясно, що проблема дуже складна і для отримання точних висновків і прогнозів необхідно об'єднати зусилля вчених усіх країн. У 1988 р. Всесвітня Метеорологічна організація (ВМО) та Програма з навколишнього середовища ООН заснували міжнародної групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК). У 1990 р. МГЕЗК випустила першу доповідь, в якому підтвердила загрозу зміни клімату і закликала до підготовки спеціального глобальної угоди щодо вирішення цієї проблеми. Заклик вчених був підтриманий Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, на підставі якої була розроблена Рамкова Конвенція з питань зміни клімату. Конвенція була відкрита прийнята на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Женейро і набула чинності 21 березня 1994 В даний час сторонами Конвенції є понад 190 країн, всі промислово розвинені країни і країни з перехідною економікою, а також більшість країн, що розвиваються. Кожна з цих країн сторін Конвенції розробили Національні плани дій для запобігання зміни клімату. Ті країни, які включили у свої Національні плани дій для запобігання зміни клімату збереження та відновлення лісів, тільки виграють. Тому як, одним з важливих факторів, що протистоять загрозі зміни клімату є ліси. Вони здатні акумулювати водні запасу, пом'якшити клімат, сприяти відновленню фауни і флори, тобто здатні зберігати екосистеми, в тому числі зберігати біорізноманіття. Сьогодні Індія розробляє програму лісорозведення та приведення в порядок своїх лісів як частина загального Національного плану дій щодо запобігання змін клімату. У рамках цього плану, так званої "National Mission for a Green India" ("Національна місія для зеленої Індії") і розрахованого на десять років, планується провести лісорозведення на площі 4 мільйони гектарів, і ще на двох мільйонах гектарів перетворити виснажені і розріджені ліси в повноцінні лісові насадження. Крім того, планується створити різноманітні полезахисні насадження ще на півтора мільйонах гектарів земель сільськогосподарського призначення. У загальній складності план охоплює десять мільйонів гектарів, на яких планується провести різноманітні заходи з відновлення порушеної природного середовища (включаючи луки, чагарникові зарості, мангри та ін.) Міністерство охорони навколишнього середовища та лісів відзначає, що цей план передбачає додаткові заходи по відношенню до тих, які вже плануються на цей період лісовим департаментом Індії (і охоплюють ще приблизно десять мільйонів гектарів). В даний час "National Mission for a Green India" ( "Національна місія для зеленої Індії") як частина загального Національного плану дій щодо запобігання змін клімату проходить в Індії стадію громадського обговорення.
Розглянемо сукупність питань, які можуть сприяти пом’якшенню зміни клімату, а саме:
- ефективне використання енергії;
- контроль за забрудненням повітря;
- обмеження для транспорту;
- вдосконалення управління лісового господарства;
- очищення повітря.
Паливно-енергетичний комплекс є найпотужнішим забруднювачем атмосфери – 41% загальних викидів. У процесі переробки та спалювання мінерального палива, особливо вугілля, утворюється найбільше твердих часток, вуглекислого газу, окислів сірки і азоту, а також окислів металів.
Чорна металургія – також значиме за інтенсивністю джерело забруднення атмосфери. Металургійні підприємства викидають у повітря великі об’єми пилу, сірчистого ангідриду і окислі вуглецю, а також фенол, сірководень, аміак, нафтаніл, бензол.
Виплавка 1000т. Сталі спричиняє викид в атмосферу 40т пилу і 50т окислу вуглецю. Виробництво 1млн. КВТ роу електроенергії призводить до викиду 10т попелу і 15т сірчистого ангідриду.
Висновок: енергозбереження чи ефективне використання енергії, може зменшити викиди парникових газів та вплив на довкілля і клімат.
Недопущення забруднення повітря у промислових районах, містах, на заводах і фабриках, є нагальним науково-технічним завданням, основою якого є надійні методи контролю і прогнозування чистоти повітряного простору.
Навряд чи, навіть в теперішній час, в декого виникає питання про вартість повітря. Ніколи ніхто не платив грошей за те, що він дихає повітрям. Натомість підприємства хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії, енергетики витрачають на споруди для очистки повітря 20 – 30%, від вартості основних виробничих фондів.
Однак, забруднення повітря коштує значно дорожче, ніж обладнання очисних споруд. Це – економічні збитки від забруднених цим повітрям землі та води (зменшується врожайність, забруднюються продукти харчування, гинуть ліси, у водоймах не розмножується і гине риба). А скільки людей хворіє і вмирає від забрудненого повітря, то можна стверджувати, що повітря має позитивну і негативну вартість (від чистого повітря одержуємо прибуток, від забрудненого - збитки).
Правові основи охорони атмосферного повітря передбачені в Законі України “Про охорону атмосферного повітря”. В Законі ставляться завдання збереження, поліпшення та відтворення стану атмосферного повітря, відвернення і зниження шкідливого хімічного, фізичного, біологічного та іншого впливів на атмосферне повітря, забезпечення раціонального використання його для виробничих потреб, а також зміцнення правопорядку і законності у цій сфері.
Підприємства, установи і організації, діяльності яких пов’язана із викидами шкідливих речовин у атмосферне повітря зобов’язані:
- здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо виконання умов і вимог, передбачені у дозволі на викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив;
- вживати заходи щодо зменшення обсягів викидів і зниження шкідливого впливу фізичних, хімічних та біологічних факторів;
- забезпечувати безперебійну ефективну роботу та підтримання у справному стані споруд, устаткування і апаратури для очищення викидів та зменшення рівнів іншого шкідливого впливу;
- здійснювати контроль за обсягом та складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря і рівнями іншого шкідливого впливу та вести їх постійний облік;
- мати заздалегідь розроблені спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок аварійних ситуацій і несприятливих метеорологічних умов та вживати заходів для ліквідації причин та наслідків забруднення атмосферного повітря.
Транспортний сектор України включає залізничний, авіаційний, морський, річковий та автомобільний види транспорту. На забезпечення транспортних потреб народного господарства країни щорічно витрачається більше половини світлих нафтопродуктів, близько 5% котельно-пічного палива, 1% тепло енергії і близько 5% електроенергії від загального споживання палива та енергії в країні.
Викиди вуглекислого газу від транспортного комплексу в Україні складають 60.000т.
Головними напрямками розвитку транспортного господарства на перспективу є:
- створення виробничих потужностей по випуску дизельних та газобалонних автомобілів малої та середньої вантажопідйомності;
- розширення дизелізації автотранспортних перевезень;
- оптимізація структури парку автомобілів та впровадження системи оптимального керування рухом громадського транспорту в великих містах;
- використання на автотранспорті альтернативних видів палива (природного газу та метанолу).
Очищення повітря здійснюється за допомогою газоочисних установок, які складаються з одного або кількох газоочисних апаратів, допоміжного обладнання і комунікацій, здатних вловлювати шкідливі домішки із відхідних газів або вентиляційного повітря. У відповідності з правилами технічної експлуатації газоочисних і пиловловлюючих установок всі апарати за методиками очищення поділяють на багато груп.
3. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БОРОТЬБИ ЗІ ЗМІНОЮ КЛІМАТУ
Основні документи,що будуть розглянуті докладніше:
- 1985р. Віденська Конвенція про охорону озонового шару;
- 1987р. Монреальський протокол про речовини, які руйнують озоновий шар.
-1992p. Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату.
-1997рКіотському протокол
3.1 . Віденська Конвенція про охорону озонового шару
Сторони цієї Конвенції, усвідомлюючи потенційно згубний вплив зміни стану озонового шару на здоров'я людини і навколишнє середовище, посилаючись на відповідні положення Декларації Конференції
Організації Об'єднаних Націй з проблем оточуючого людину
середовища і, зокрема, на принципі 21, який передбачає, що "згідно
зі Статутом Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ) і принципами
міжнародного права держави мають суверенне право розробляти свої
власні ресурси відповідно до своєї політики в галузі навколишнього
середовища й несуть відповідальність за забезпечення того, щоб
діяльність у рамках їх юрисдикції або контролю не завдавала шкоди
навколишньому середовищу інших держав чи районів за межами дії
національної юрисдикції",беручи до уваги обставини й особливі потреби країн, що розвиваються, враховуючи роботу та дослідження, що проводяться як у міжнародних, так і в національних організаціях, і, зокрема, Всесвітній план дій щодо озонового шару Програми Організації
Об'єднаних Націй з навколишнього середовища, враховуючи також запобіжні заходи щодо захисту озонового шару, вже прийняті на національному й міжнародному рівнях, усвідомлюючи, що заходи щодо охорони озонового шару від змін у результаті діяльності людини вимагають міжнародного співробітництва та дій на міжнародному рівні й мають грунтуватися на відповідних науково-технічних міркуваннях, усвідомлюючи також необхідність проведення подальших досліджень і систематичного спостереження для отримання додаткових наукових відомостей про озоновий шар та про можливі негативні наслідки зміни його стану,сповнені рішучості захистити здоров'я людей і навколишнє середовище від несприятливого впливу змін стану озонового шару-
ВСТАНОВИЛИ, що зменшення озону на 1% призведе до збільшення захворювання на рак шкіри, пошкоджень очей людини та ін. Негативно впливає зменшення озону і на фітопланктон – сукупність мікроскопічних водоростей, які живуть в океані.
Вони довели не тільки шкідливість для озонового шару фреону і твердого ракетного палива, але й домоглися заборони деяких шкідливих для озону технологій.
81 країна світу прийняла “Гельсінську декларацію про захист озонового шару”. Учасники конференції погодилися повністю припинити виробництво фреонів та інших хлорних сполук до 2000р., надати допомогу країнам, що розвиваються, для впровадження безпечних для озонового шару технологій.
Країнами, які брали участь в Віденській конвенції і підписанні Монреальського протоколу прийняли на себе зобов’язання:
- захищати здоров’я людини і навколишнє середовище від несприятливих наслідків, які є або можуть бути результатом людської діяльності, що змінюють чи здатні змінити стан озонового шару.
- брати участь в систематичних спостереженнях, дослідженням та обмінних інформацією для того, щоб глибше зрозуміти й оцінити вплив діяльності людини на озоновий шар.
- розробляти законодавчі або адміністративні заходи та співробітничати у погодженні відповідних програмних заходах для контролю, обмеження, скорочення чи запобігання діяльності людини, якщо ця діяльність спричиняє чи може спричинити несприятливий вплив, змінюючи або створюючи можливості зміни стану озонового шару.
3.2 Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату
У червні 1992р. на Конференції ООН з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 155 держав, у тому числі й Україна, підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (РКЗК ООН).. Україна ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату 29 жовтня 1996р. і, згідно з процедурами ООН, є її Стороною з 11 серпня 1997р.
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату є визнанням спільного занепокоєння людства про глобальний характер змін клімату, що вимагає максимально широкого міжнародного співробітництва й участі всіх країн у діяльності з ефективного міжнародного реагування на зміну клімату та пом’якшення наслідків, такого процесу. При цьому слід враховувати принцип спільної, але диференційованої відповідальності та реальних соціально-економічних можливостей країни. Цей принцип червоною ниткою проходить через весь текст Конвенції, встановлюючи різний об’єм зобов’язань і пільг для розвинутих країн та країн, які розвиваються, оскільки розвинуті країни відповідають за 80% викидів парникових газів. .
Відповідно до Конвенції, Сторони, які є розвинутими країнами, повинні відігравати головну роль у боротьбі зі зміною клімату та її негативними наслідками, надаючи фінансову допомогу Сторонам – країнам, що розвиваються, для покриття усіх витрат, котрі виникають при виконанні Конвенції та адаптації до негативних наслідків. Повною мірою має враховуватися той факт, що соціальний розвиток і подолання зубожіння – домінуючі пріоритети країн, що розвиваються.
Сторони, які є розвинутими країнами, мають здійснювати практичні кроки для заохочення і фінансування передачі новітніх екологічних безпечних технологій та “ноу-хау”; вони мусять підтримувати розвиток і зміцнення національного потенціалу країн, що розвиваються чи здійснюють процес переходу до ринкової економіки. Зміцнення потенціалу – це процес, спрямований на розробку, зміцнення та вдосконалення існуючих наукових і технічних навиків, можливостей та інститутів в країнах, не включених у Додатки І та ІІ – з метою оцінки, адаптації, забезпечення функціонування і розробки екологічно безпечних технологій (ЕБТ) та ноу-хау.
Сторонам Конвенції необхідно вживати попереджувальні заходи з метою прогнозування, запобігання чи зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом’якшення його негативних наслідків.
Зобов’язання Сторін у Конвенції розглядаються в контексті концепції сталого розвитку. Оскільки Сторони мають право на сталий розвиток і повинні йому сприяти, їх політика і заходи в галузі захисту клімату від антропогенних змін мають відповідати конкретним умовам кожної зі Сторін і бути інтегрованими у національні концепції сталого розвитку чи програми економічного розвитку.
Відповідно до ст. 8 Конвенції Сторони зобов’язані розробляти, періодично поновлювати, публікувати та надавати Конференції Сторін національні кадастри антропогенних викидів із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом від 16 вересня 1987р. При цьому вони використовують порівняльні методології, узгоджені Конференцією Сторін.
Сторони також подають Конференції Сторін (через Секретаріат) інформацію про політику і заходи, вжиті або передбачені Стороною для реалізації Конвенції, конкретну оцінку впливу, який політика і заходи здійснюють на антропогенні викиди із джерел абсорбції поглиначами парникових газів протягом звітного періоду. Крім того, кожна Сторона, яка є розвинутою державою, включає детальну інформацію про заходи, застосовані у відповідності зі ст. 4, пп. 3, 4, 5 Конвенції (щодо фінансової допомоги країнам, які розвиваються і особливо потерпають від негативних наслідків зміни клімату, для адаптації до цих змін, а також передачі екологічно безпечних технологій і “ноу-хау”).
Сторони формулюють, публікують, регулярно поновлюють і здійснюють національні (у відповідних випадках - регіональні) програми, які містять заходи з пом’якшення наслідків зміни клімату.
До зобов’язань Сторін відноситься співробітництво у розробці, застосуванні та розповсюдженні методів, процесів і технологій, які дають можливість знизити або припинити викиди парникових газів у всіх відповідних секторах, включаючи енергетику, транспорт, промисловість, сільське господарство, лісове господарство і видалення відходів.
Сторони мають сприяти раціональному використанню поглиначів і нагромаджувачів усіх парникових газів, які не регулюються Монреальським протоколом. Поглиначами та нагромаджувачами є ліси, океани та інші надземні, прибережні й морські екосистеми.
Сторони мають співпрацювати і сприяти проведенню наукових, технічних, технологічних, соціально-економічних та інших досліджень, систематичних спостережень і створення банків даних, пов’язаних зі зміною клімату, з метою зменшення до мінімуму, негативних наслідків для здоров’я людей, економіки, навколишнього середовища. Вони повинні сприяти повному відкритому й оперативному обміну відповідною науковою, технічною, технологічною, соціально-економічною та юридичною інформацією з питань зміни клімату та різних стратегій реагування.
Сторони не можуть ефективно виконати взяті на себе зобов’язання без належної освіти, підготовки кадрів і просвіти населення з питань зміни клімату, без широкого залучення у цей процес громадськості, у тому числі неурядових організацій. Ст. 6 Конвенції присвячена цьому .У цій статті також передбачено підготовку наукового, технічного та управлінського персоналу; розробку міжнародних програм у галузі освіти та підготовки кадрів у цій області, особливо в інтересах країн, які розвиваються.
Сторони погодилися скоротити викиди двоокису вуглецю та інших парникових газів до рівня 1990 року.
Кожна зі Сторін протягом шести місяців після набрання чинності для неї Конвенції, а згодом на періодичній основі, має надавати детальну інформацію про політику і заходи щодо обмеження своїх викидів парникових газів та підвищення якості їх поглиначів і нагромаджувачів.
Україною підготовлено проект Національної стратегії зі зміни клімату, створено Міжвідомчу комісію з забезпечення виконання конвенції, а також направлено в Секретаріат конвенції Перше національне повідомлення з питань зміни клімату.
Найвищим органом Конвенції є Конференція Сторін, яка розглядає і затверджує регулярні доповіді про здійснення конвенції і вносить рекомендації з питань покращення виконання зобов’язань Сторонами. Відбулося сім сесій Конференції Сторін. Засідання сесій проходили складно і були насичені як кардинальними рішеннями, так і протиріччями, оскільки питання зміни клімату тісно пов’язані з економічними, з питаннями сталого розвитку, боротьби зі злиднями. Це особливо стосується першої половини 6-ї сесії, яка відбувалася в Гаазі 15 жовтня – 15 листопада 2000р. Переговори закінчилися там, де починалися. З багатьох питань не досягнуто консенсусу. Було прийнято рішення зробити перерву на сім місяців, оскільки переговори могли закінчитися провалом і не виправдати надію людства, яке чекає на реальні кроки у вирішенні цієї проблеми. Така мудра політика, запропонована Головуючим – Яном Пронком, Міністром житлового господарства, територіального планування і довкілля Нідерландів, - дала свої позитивні результати. На другій половині 6-ї сесії Конференції Сторін у Бонні (18 – 27 липня 2001р.) було досягнуто Боннських угод про впровадження Буенос-Айреського Плану дій, затверджених в якості проекту рішення Конференції Сторін для прийняття його наступною сесією. Цей план зосереджений на активізації фінансової та технологічної підтримки і зміцненні потенціалу країн, які розвиваються, та країн з перехідною економікою з метою включення змін клімату у Національні стратегії сталого розвитку. А також на затверджені Правил функціонування Кіотського протоколу з метою обмеження викидів парникових газів, питаннях фінансування згідно Конвенції та згідно Кіотського протоколу.
Сьома сесія Конференції Сторін відбулася в Маракеші (Марокко) 29 жовтня – 9 листопада 2001 року. Вона затвердила Боннські угоди про впровадження Буенос-Айреського плану дій і розглянула питання фінансових засобів передачі технологій та зміцнення потенціалу (п. 8, 9 ст. 4 Конвенції, п. 14 ст. 3 Кіотського протоколу), механізми дотримання Кіотського протоколу, питання землекористування, зміни землекористування і лісового господарства.
Оскільки питання зміни клімату є складним і міждисциплінарним, Конвенцією передбачено створення допоміжного органу для консультування з наукових, і технічних аспектів (ст.9). Цей орган був створений у 1988р. Всесвітньою метеорологічною організацією спільно з Програмою ООН з навколишнього середовища. Він складається із компетентних (у питаннях зміни клімату) представників урядів. Даний орган оцінює стан наукових знань у цій галузі, проводить наукову оцінку впливу заходів, які вживаються для реалізації Конвенції; виявляє нові, ефективні і найсучасніші технології та вносить рекомендації щодо їх розробки, впровадження й передачі; дає відповіді на наукові, технічні й методологічні питання, поставлені Конференцією Сторін та її допоміжними органами.
На 12-му пленарному засіданні цього органу його Головуючий Роберт Вотсон повідомив про ключові висновки, що містяться у третій доповіді “Про зміну клімату”. Зокрема про те, що у відповідності з усіма сценаріями на майбутнє сторіччя, прогнозується подальше підвищення рівнів двоокису вуглецю, екстремальніші погодні умови, підвищення рівня моря та збільшення впливу на продуктивність сільського господарства. Він зазначив, що сьогодні існують економічно ефективні технології, які дозволять скоротити викид парникових газів, при чому витрати країн на вирішення проблем, пов’язаних зі зміною клімату, складуть 0,2 – 2% від внутрішнього валового продукту (ВВП), а у випадку міжнародного співробітництва – навіть менше. Ця доповідь було представлено на 7-й сесії Конференції Сторін.
Конвенцією передбачено створення допоміжного органу з здійснення, який складається із представників урядів, котрі є експертами у питаннях, пов’язаних зі зміною клімату (ст. 10). Цей орган допомагає Конференції Сторін в оцінюванні й огляді ефективного здійснення Конвенції.
З метою дієвої реалізації Конвенції та надання фінансових ресурсів безоплатно або на пільгових умовах, в тому числі для передачі технологій, створений фінансовий механізм (ст. 11), який підзвітний Конференції Сторін і функціонує під її керівництвом. Конференція Сторін визначає його політику, програмні пріоритети та критерії відбору. Фінансовий механізм передбачає справедливу та збалансовану представленість Сторін і приймає рішення відкрито й прозоро. Він регулярно звітується Конференції Сторін про свої фінансові операції.
3.3
Міжнародно-правове регулювання викидів парникових газів
Кількісні зобов’язання з обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який було узгоджено на третій сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (грудень 1997р., Кіото, Японія).
Згідно із Статтею 3 п.1 Кіотського протоколу розвинуті країни, до яких у відповідності з економічними показниками 1990 року належить і Україна, повинні з 2008 по 2012 роки знизити принаймні на 5% порівняно з 1990 роком загальні викиди шести газів, які спричиняють парниковий ефект. Для забезпечення досягнення цієї мети були узгоджені диференційовані кількісні зобов’язання щодо скорочення або обмеження викидів.
Кіотський протокол передбачає запровадження ряду механізмів, відомих як гнучкі механізми. Торгівля квотами на викиди, спільне впровадження (СВ) та механізм чистого розвитку (МЧР) сприятимуть досягненню кінцевої мети Конвенції.
Спільне впровадження (Стаття 6 Кіотського протоколу) передбачає здійснення викидів парникових газів або збільшення абсорбції поглиначами у будь-якому секторі економіки, розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою, які мають кількісні показники скорочення або обмеження викидів.
Механізм чистого розвитку (Стаття 12 Кіотського протоколу) передбачає виконання розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою проектів, спрямованих на скорочення викидів або збільшення поглинання парникових газів та сприяння сталому розвитку в країнах, що розвиваються.
Торгівля квотами на викиди (Стаття 17 Кіотського протоколу) здійснюється тільки розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою і передбачає можливість передачі/отримання частини визначеного обсягу викидів.
Згідно із Статтями 5, 7, 8 Кіотського протоколу, Сторони, які є розвинутими країнами або країнами з перехідною економікою, повинні виконувати вимоги щодо звітності та перевірки виконання зобов’язань, а також щодо створення національних систем та використання методологій підготовки інвентаризації викидів парникових газів.
Крім того, Стаття 18 Кіотського протоколу передбачає запровадження ефективних процедур та механізмів для визначення випадків невідповідності зобов’язаннями і реагуваннями на такі випадки. Міжнародна система забезпечення відповідності має передбачати заходи, які вживатимуться у випадках невідповідності прийнятим зобов’язанням.
Активний переговорний процес щодо умов запровадження Кіотського протоколу розпочався під час Четвертої сесії Конференції Сторін, яка відбулася у 1998р. у Буенос-Айресі. Було прийнято так званий “Буенос-Айреський план дій”, що передбачав, перш за все, досягнення згоди щодо практичних деталей впровадження Кіотського протоколу та ефективного здійснення положень Конвенції, включаючи розробку та узгодження на міжнародному рівні норм, правил і процедур запровадження гнучких механізмів, правил і процедур забезпечення дотримання зобов’язань відповідно до вимог Кіотського протоколу, включаючи заходи стосовно покарання або примусу.
Протягом часу від Четвертої до Шостої сесії Конференції Сторін було виконано величезний обсяг підготовчої роботи, проведені численні міжнародні переговори, проте не вдалося зблизити позиції окремих країн та груп країн. Саме на останній Конференції Сторін передбачалося завершити процес виконання Буенос-Айреського плану дій. Шоста сесія Конференції Сторін повинна була узгодити низку ключових питань, включаючи норми та правила реалізації гнучких механізмів; облік поглинання та утримання вуглецю (стоки) внаслідок змін у лісовому господарстві та землекористуванні; створення потенціалу у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою, для вирішення питань, пов’язаних із зміною клімату; процес передачі технологій країнам, що розвиваються; надання допомоги країнам, найбільш вразливим до зміни клімату або до дій розвинутих країн, спрямованих на пом’якшення впливу на зміну клімату. Проте досягти політичного рішення з ключових проблем Кіотського протоколу та ефективної імплементації Конвенції не вдалося у зв’язку з суттєвими розходженнями позицій різних груп країн.
Європейський Союз має орієнтацію на досягнення екологічної мети Конвенції переважно за рахунок внутрішніх заходів з обмеженим застосуванням ринкових гнучких механізмів.
Країни ОПЕК потребують гарантій щодо відшкодування недоотриманих прибутків від продажу нафти внаслідок скорочення споживання палива, що власне і призводить до зменшення викидів парникових газів.
Країни з перехідною економікою мають різні позиції, залежно від того, до якої більш впливової групи вони намагаються приєднатися, або не мають чітко визначених позицій.
Країни з перехідною економікою можуть отримати значні фінансові ресурси для дотримання своїх зобов’язань та досягнення сталого розвитку від індустріально розвинених країн, де вартість заходів щодо зниження викидів парникових газів істотно вища. Україна в умовах структурної перебудови економіки має унікальну можливість надбання досвіду участі в принципово новому сегменті світового ринку, а також залучення додаткових фінансових і матеріально-технічних ресурсів для підйому економіки.
4. УЧАСТЬ УКРАІНИ У БОРОТЬБІ З ГЛОБАЛЬНОЮ ЗМІНОЮ КЛІМАТУ
Інвентаризація викидів парникових газів за 1990 – 1998рр., а також прогнози макроекономічних показників та оцінки викидів СО2 на період до 2010 року показують, що Україна протягом першого періоду дії зобов’язань за Кіотським протоколом (2008 – 2012рр.) буде без додаткових витрат дотримуватися кількісних обмежень. Крім того, Україна буде мати значний потенціал для участі у міжнародному процесі торгівлі квотами на викиди парникових газів, оскільки не досягне рівня виробництва 1990 року. Отже, є можливість залучити зовнішні фінансові ресурси до розвитку економіки в обмін на певні квоти.
Україна зробила перші кроки, спрямовані на виконання зобов’язань щодо надання інформації відповідно до Статей 4.1 та 12.1 Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. На початку 1998 року Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України було організовано підготовку та надання Секретаріату Конвенції Першого національного повідомлення України з питань зміни клімату.
У 1999 р. активно розвивалося міжнародне співробітництво з питань зміни клімату, в результаті якого:
- 28 січня підписано Меморандум між урядом України та Урядом Канади про співробітництво з питань зміни клімату;
- 8 грудня підписано Меморандум про наміри між урядом України та Урядом США про співробітництво з питань зміни клімату;
- Україна зайняла місце важливого партнера у міжнародному переговорному процесі з питань зміни клімату.
Кіотський протокол передбачає чотири гнучких механізмів:
- торгівля квотами на викиди парникових газів;
- спільне впровадження заходів щодо зниження викидів парникових газів;
- механізм чистого розвитку;
- “бульбашковий механізм”.
Відповідно до “бульбашкового механізму” Сторони мають можливість спільно забезпечити скорочення сукупних викидів парникових газів.
На Шостій конференції сторін Конвенції одним з головних питань були керівні принципи щодо Статей 5, 7, 8 Кіотського протоколу, які визначають вимоги щодо звітності та перевірки виконання зобов’язань розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою, а також національних систем та методологій оцінки викидів парникових газів.
Стаття 5 вимагає наявності не пізніше ніж у 2007 р. національної системи оцінки викидів з джерел та абсорбції поглиначами парникових газів та використання методологій, узгоджених на міжнародному рівні.
Стаття 7 вимагає від розвинутих країн і країн з перехідною економікою щорічно надавати дані інвентаризації викидів та поглинання парникових газів та на періодичній основі надавати національні повідомлення, а також додаткову інформацію, яка має підтверджувати відповідність зобов’язанням.
Стаття 8 передбачає перевірку групою експертів даних інвентаризацій та національних повідомлень.
Прогнози розвитку економіки України свідчать, що Україна може стати потенційним продавцем квот на викиди парникових газів, оскільки найближчими роками не досягне рівня виробництва 1990 року, базового року згідно з Кіотським протоколом. Є можливість залучити значні фінансові ресурси і сприяти впровадженню сучасних технологій, передусім в паливно-енергетичному комплексі і промисловості, які є головними джерелами викидів парникових газів в Україні і мають найбільший потенціал скорочення викидів.
Незнаважаючи на очевидну доцільність торгівлі квотами на викиди, за умов набуття чинності Кіотським протоколом, існують проблеми створення необхідної національної інфраструктури. Вона має включати:
- систему звітності і контролю виконання зобов’язань;
- національну систему оцінки антропогенних викидів і поглинання парникових газів;
- систему відстеження і реєстрації трансакції.
В Україні формування політики з питань зміни клімату має здійснювати Міжвідомча комісія із забезпеченням виконання Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Комісія повинна була б взяти на себе організацію участі України в ранній торгівлі квотами на викиди парникових газів. Уповноважена організація, не обов’язково урядова, повинна відповідати за підготовку і підписання контрактів з покупцями (інвесторами), отримання коштів за цими контрактами, забезпечувати реєстрацію продажу квот і регулярну звітність перед Міжвідомчою комісією.
На першому етапі буде винятково важливим створення механізму розподілу отриманих коштів. Фінансові ресурси повинні знову реінвестуватися головним чином у проекти із зменшення викидів парникових газів і, частково, використовуватися для розвитку системи звітності, моніторингу, верифікації і реєстрації.
Кожний проект, який планується здійснити по схемі реінвестування, має розглядатися і затверджуватися Міжвідомчою комісією. Процес реінвестування може забезпечити постійне поповнення фонду квот і залучення нових інвестицій. Очевидні труднощі пов’язанні із відсутністю необхідної національної інфраструктури, забезпеченої нормативно-правовою базою і підготовленими кадрами.
Наявність національної системи звітності є однією з ключових умов участі України в торгівлі квотами на викиди парникових газів.
Спільне впровадження – це форма співпраці між двома або більше Сторонами Конвенції для спільного виконання заходів зі зменшенням обсягів викидів парникових газів.
Розвинуті країни мають бути лідерами у зменшенні викидів парникових газів на глобальному рівні. Політико-аналітичний аналіз свідчить, що міжнародна співпраця по зменшенню викидів може стати більш ефективним шляхом виконання Конвенції, ніж обмеження заходів національними кордонами.
Спільне впровадження буде вигідним як для країн з перехідною економікою, так і для розвинутих країн і допоможе вирішити проблеми навколишнього середовища у глобальних масштабах. Країни з перехідною економікою потерпають від нестачі фінансових ресурсів, яка ускладнена кризовим станом економіки і обмеженим доступом до міжнародних ринків капіталів. Цей фактор разом з невизначеністю механізмів та інституційних заходів обмежує розвиток даних країн.
В Україні поки що немає органу, який би розглядав та ухвалював проекти зі зниження викидів. Не розроблені національні критерії оцінки таких країн:
- Діяльність, що впроваджується спільно, у пілотній фазі потребує попереднього узгодження та схвалення урядами сторін, що приймають участь у цій діяльності.
- Діяльність, що впроваджується спільно, повинна приносити реальні довгострокові результати щодо пом’якшення впливу на зміну клімату, які не могли б бути отримані іншим шляхом.
- Фінансування діяльності, що впроваджується спільно, буде додатковим до фінансових зобов’язань Сторін, які є розвинутими країнами.
Для проектів спільного впровадження окрім стандартних етапів розробки, притаманних інвестиційним проектам, необхідно передбачити додаткові процедури, такі як розрахунок та реєстрація, моніторинг, оцінка, звітність, верифікація і сертифікація зниження викидів парникових газів. При цьому розрахунок та реєстрація повинні проводитися на етапі розробки проекту, звітність – на усіх проектних стадіях, а інші процедури – на стадіях впровадження проекту.
Україні, починаючи з урядових структур і закінчуючи технічними спеціалістами, варто ознайомитися з міжнародною практикою, розробити та затвердити національні підходи до виконання проектів зі зниження викидів парникових газів. Це дасть можливість реалізувати величезний потенціал і отримати інвестиції у проекти спільного впровадження.
4.1 Особливості використання Україною світового досвіду боротьби зі зміною клімату
.
Проект стає проектом спільного впровадження, коли країна, де він впроваджується, схвалює такий проект. Схвалення потребує прийняття певних стандартів, які звичайно відображаються у критеріях оцінки проектів.
Країни, що виступають „інвесторами”, та міжнародні фінансові установи, які прийняли на себе зобов’язання інвестувати проекти зі зменшення викидів парникових газів, приймають рішення щодо інвестування на основі своїх власних критеріїв.
В цілому можна розглядати три групи критеріїв:
1) критерії, які схвалені Конференцією Сторін Конвенції (базові критерії),
2) критерії кожної окремої Сторони Конвенції (як країн реципієнтів, так і країн-донорів),
3) критерії міжнародних фінансових установ.
Визнаючи складність проектів спільного впровадження, міністр охорони довкілля, природних ресурсів і лісового господарства Польщі у 1994 році запропонував створити Польський Секретаріат для спільного впровадження. 29 липня 1999 року був заснований Виконавчий офіс Рамкової Конвенції ООН з питань зміни клімату у Національному фонді охорони довкілля і раціонального використання водних ресурсів.
Було визначено два головних критерії при розгляді потенційних проектів спільного впровадження, а саме:
1) схваленими будуть проекти, які пов’язані з розвитком технологій і досконалістю обладнання чи з фінансовими ресурсами для забезпечення таких технологій і обладнання;
2) проекти, які прямо знижують утворення парникових газів у виробництві товарів і послуг шляхом поліпшення ефективності використання сировинних матеріалів чи поліпшення їх складу, зменшення концентрації парникових газів у відходах шляхом хімічних, біологічних чи фізичних процесів очищення або переробки, а також проекти, які видаляють парникові гази з атмосфери.
Секретаріат спільного впровадження має основну відповідальність за всі проекти, які пропонують донори проектів і які мають статус проектів спільного впровадження, а також відповідає за зв’язок, координацію і розгляд цих проектів.
Загальні цілі Секретаріату спільного впровадження включають забезпечення питань розробки та ефективного використання угод, контрактів та інших підтримуючих документів; здійснення моніторингу проектів і підготовка звітів до Секретаріату Конвенції, як це вимагає Конференція Сторін.
Американська ініціатива зі спільного впровадження (U.S. InitiativeonJointImplementation - USIJI) була започаткована у 1993 році як частина американського Плану дій щодо зміни клімату. Основні правила Ініціативи, надруковані у 1994 році, визначають мету пілотної програми, терміни оцінки та перегляду програми, визначають критерії для проектів. Була створена група фахівців для перегляду потенційних проектів для цієї Ініціативи.
Ініціатива вимагає від країн, де впроваджуються проекти, роботи послідовні зусилля для виконання Конвенції, розробки національної інвентаризації та/або розрахунків базового рівня викидів та поглинання парникових газів і впровадження заходів зі зменшення викидів парникових газів та збільшення їх поглинання.
Уряд Японії створив „Японську програму для пілотної фази діяльності, що впроваджується спільно” в листопаді 1995 року. Перелік критеріїв для схвалення діяльності, що виконується спільно, на національному рівні додатково до базових включає наступні:
-Кумулятивний ефект зменшення викидів парникових газів в результаті впровадження проекту не може бути негативним;
-Запропонований проект не може призводити до збільшення викидів парникових газів в інших сферах, що перевищує очікуване зменшення викидів завдяки впровадженню проекту;
-Організація, що впроваджує проект, має регулярно переглядати прогнози щодо зменшення викидів або збільшення поглинання парникових газів при наявності та у відсутності проекту;
-Вплив запропонованого проекту на оточуюче середовище, економіку та соціальну сферу повинний адекватно оцінюватись.
Японія запропонувала концепцію довгострокового кумулятивного впливу проекту на викиди парникових газів. Цей підхід посилює вимоги до аналізу проекту і призводить до затвердження тільки тих проектів, які приносять надійне та обґрунтоване зменшення викидів парникових газів.
Інтереси Японії охоплюють традиційний для цієї країни Азіатсько-Тихоокеанський регіон.
Німецька програма з діяльності, що впроваджується спільно, використовує вісім критеріїв. Додатково до основних, прийнятих рішеннями Конференції Сторін Конвенції, застосовується два критерії:
-Пілотна програма має бути зосереджена на запобіганні викидів, наголос має бути зроблений на сучасні технології;
-Проекти повинні бути ґрунтовно документовані з наукової точки зору.
У березі 1999 року Уряд Великобританії оголосив про свій план ввести спеціальний податок на ті види діяльності, які викликають зміну клімату. В рамках вказаного плану додатковому оподаткуванню підлягатимуть промислові покупці електроенергії (0,1 дол. США за кВт/г) та покупці вуглецю та газу (0,3дол. США за кВт/г). Визначені сектори промисловості будуть мати можливість зниження цих податків в обмін на прийняті в рамках угод із Урядом зобов’язання про підвищення показників енергозбереження, включаючи варіанти через торгівлю викидами вуглецю. Буде дозволена торгівля в межах секторів та між секторами.
Для секторів, що впевнено розвиваються, ставка податку буде знижена на наступні два роки; для секторів із повільним розвитком дія домовленості буде припинена.
У відповідь на пропозицію Уряду про введення податку Британська Промислова Конфедерація та Консультаційний Комітет з питань підприємництва та навколишнього середовища випустили ініціативу про розробку загально промислової експериментальної схеми торгівлі викидами, яка зможе увійти у майбутню міжнародну систему торгівлі викидами.
Потенціал України у спільному впровадженні проектів величезний. Тому слід терміново зробити кроки на політичному рівні, які допоможуть розробити юридичні, технічні та адміністративні засади функціонування спільного впровадження.
Потенціал зі спільного впровадження країни-реципієнта залежить від вартості зменшення викидів парникових газів порівняно з вартістю зменшення викидів в країні, яка виступає інвестором. Вартість зменшення викидів парникових газів в Україні значно менша, ніж у розвинутих країнах у зв’язку з тим, що переважають застарілі неефективні технології.
Головною метою України є залучення якнайбільш інвестицій в рамках механізму спільного впровадження для сприяння економічному зростанню. Великий потенціал низько затратного зниження викидів парникових газів робить Україну привабливою для перспективних інвесторів.
Для успішної конкуренції Україна мусить створити умови, які будуть привабливими для інвесторів. Сприятливі умови повинні включати наступне:
-Зрозумілу та стабільну юридичну базу;
-Швидку, просту та прозору процедуру розгляду проектів;
-Інформація повинна необхідним чином розповсюджуватись та бути широко доступною для тих, хто може запропонувати потенційні проекти;
-Інфраструктура, необхідна для розгляду проектів, їх моніторингу та перевірки, має бути створена як у центрі, так і в регіонах;
-Консультаційні послуги з питань спільного впровадження мають бути доступними для тих, хто пропонує проект на будь-якому етапі його розробки.
Основними вимогами до створюваної в Україні національної інфраструктури щодо діяльності зі спільного впровадження має бути уніфікованість та самодостатність. За умови скоординованості дій всіх гілок влади, наукових кіл та громадськості України зможе отримати серйозні ресурси для екологічно безпечного розвитку економіки.
5. ВИСНОВОК
Розглянувши питання про причини та наслідки зміни клімату, особливості боротьби зі зміною клімату можна бути впевненим, що участь у Рамковій конвенції ООН про зміну клімату, відповідає інтересам нашої держави, а виконання проектів спільного впровадження та міжнародна торгівля квотами на викиди парникових газів може бути для України складовою економічного підйому. Всі завдання і проблеми, що виникають у зв’язку з приєднанням України до конвенції, мають державну вагу, пов’язані з усіма секторами економіки і стосуються кожного громадянина.
Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала випровадження кількох спільних проектів.
Україна є Стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколів в галузі охорони довкілля. Україна (в особі Міністерства екології і природних ресурсів) брала активну участь в розробці Орхуської конвенції.
З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи – однією з найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсно – та енергозбереження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінки стану навколишнього середовища.
Список використаної літератури
1. Деякі аспекти глобальної зміни клімату в Україні. Збірник статей. – Київ, 2002р.
2. Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. Екоправо – Львів, 2002р.
3. Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів.
“Проблеми і стратегія виконання Україною Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату”. За редакцією доктора екологічних наук, професора В. Я. Шевчук. Київ – 2001р.
4. М. І. Щербань Зміна клімату Землі. Київ “Знання” 1978р.
5. Проблеми глобальної зміни клімату. Американсько-Українська Ініціатива з питань
зміни клімату – Київ, - 2000р.
6. Віденська конвенція про охорону озонового шару/
7. Монреальський протокол про речовини, які руйнують озоновий шар.
8. Рамкова конвенція ООН про зміну клімату.
9. Інна Волосевич, Ольга Прочуханова, Тетяна Яблоновська,,Зміна клімату:ставлення населення,експертів та бізнесу в Україні,,-КИЇВ,-2009
10.Науковий вісник України. – 2009. − Вип. 19.15
|
