Курсовая работа: Закони та підзаконні нормативно-правові акти

« Закони та підзаконні нормативно-правові акти »

Виконав: Патрелюк Дмитро Андрійович

м. Київ

Зміст

Вступ

1. Поняття нормативно-правового акта та його співвідношення з іншими різновидами правових актів

2. Поняття та види законодавчих актів (законів)

3. Поняття та види підзаконних нормативно-правових актів

Висновок

Вступ

1.Поняття нормативно-правового акта та його співвідношення з іншими різновидами правових актів.

Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який має загальнообов'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей. Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів.

Правових актів досить багато, і їх потрібно відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії — юридичний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис (акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

В даному випадку найбільш підходять два останніх значення. Тому правовий акт — це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики.

В підручниках по теорії держави і права всі ці акти викладені ізольовано один від одного, немає їх системного аналізу. Разом із тим, таке узагальнення і класифікація актів потрібні для того, щоб знати їх роль і місце в правовій системі. Всі правові акти мають загальні риси:

1)вони виражаються в письмово-документальній формі, мають об'єктивний характер і виступають як юридичні документи, що виражають реальність правових норм або процес їх реалізації;

2)вони мають вольовий характер. В них виражаються інтереси і воля держави, народу, суспільства, окремих державних органів, посадових осіб. В зв'язку із цим вони мають юридичну силу;

3)в цих актах закріплюються елементи правової системи— юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні приписи, автономні рішення окремих осіб. Вони мають офіційний характер;

4)всі ці акти складають єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм. Ліквідація або витіснення якої-небудь групи актів веде до порушення механізму правового регулювання суспільних відносин;

5) через правові акти населення отримує інформацію про зміст права — правові знання, про суб'єктивні права і обов'язки тощо. Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну Інформаційну, регулюючу, охоронну й інші функції права. Вони існують у вигляді фрагментів фізичного (матеріального світу) і сприймаються людьми як образ права, почуття права і законності.

В самому загальному вигляді всі правові акти можна поділити на дві великі групи: 1) нормативні акти; 2) індивідуальні акти. Разом із тим в практичному житті ми зустрічаємо чотири різновидності таких актів:

1)нормативні юридичні акти — акти правотворчості компетентних органів держави або населення в результаті різних референдумів. Вони складають основу системи права і законодавства;

2)інтерпретаційні акти нормативного або індивідуального характеру. Це акти офіційного тлумачення правових норм, які мають загально обов'язковий характер або обов’язкові тільки для конкретної справи, якщо це казуальне офіційне тлумачення. Вони доповнюють першу групу правових актів.

3)індивідуальні акти застосування правових норм, які мають владний характер, обов'язкові тільки для учасників конкретної справи і мають одноразовий характер. Наприклад, рішення суду, Укази Президента про нагородження тощо.

4)акти реалізації прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин. Наприклад, договори, заповіт. Вони виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії і направлені на реалізацію права.

Всі ці акти відрізняються один від одного юридичною силою, дією в часі, в просторі і по колу осіб.

Нормативно-правові акти — основна і майже єдина форма права в Україні Ця форма права має свої великі переваги.[1]

Основні структурні елементи нормативно-правового акта:

1.Преамбула — вступна частина, без статейне (таке, що не
містить норм права загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.

2.Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.

Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прий­нято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

3.Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

4.Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

5.Частини-найбільші підрозділи закону, містяться, як
правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний
кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Розташування норм права в статтях нормативно-правового акта:

1)зазвичай правова норма міститься в одній статті, чим полегшується її ухвалення;

2)у ряді випадків для вираження складної норми права по­трібні декілька статей;

3)іноді в одній статті містяться декілька норм права.[2]

Всі нормативно-правові акти, мають офіційний характер, оскільки вони видаються державою або її окремими органами. В зв'язку із цим вони мають юридичну силу. Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Нормативно-правові акти відрізняються від інших правових актів наступними ознаками:

1)нормативно-правові акти мають владний характер і видаються в межах компетенції того чи іншого державного органу або загальнонародних чи місцевих референдумів;

2)вони мають певну форму і назву, передбачену для актів і тих чи інших державних органів, наприклад, Верховна Рада України видає закони і постанови;

3)всі нормативно-правові акти повинні мати правовий характер, відповідати Конституції, принципам правової держави і громадянського суспільства або актам загально народного референдуму;

4)вони повинні бути офіційно опубліковані і мати механізм їх реалізації;

5)всі нормативно-правові акти є не тільки формою права, але в певній мірі і джерелом права, мають офіційний характер як для держави, так і для громадян.

На підставі такого аналізу можна дати визначення нормативно-правового акту. Нормативно-правовий акт — це письмовий юридичний документ, який виданий державою чи окремими її органами, має владний, загальнообов'язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки загального характеру, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин.[3]

Відмініть нормативно правового акта від інших правових актів можна виділити у двох проявах.

По-перше, нормативно-правовий акт містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов'язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосу­вання норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосу­ється конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене — ад­ресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» го­ловою обласної адміністрації — це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов'язків, відтак, — це акт застосування норм права).[4]

2. Поняття та види законодавчих актів (законів).

Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який витинає відправні засади правового регулювання суспільних відносин.

Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками. Вони:

а) приймаються вищим представницьким органом держави(парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найважливіші, соціальне значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України галізація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.;

в) містять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;

г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Конституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за певною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підготовку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та введення в дію законів.

Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1791 р.).

Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації! здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. Допускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загально людських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом — Конституційним Судом України.

Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі:

- конституційні закони — органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції;

- звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України;

- надзвичайні закони — нормативні акти тимчасового характеру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захисту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо);

- кодифіковані закони — нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (на приклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування);

- тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);

- допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).[5]

Отже, закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства безпосередньо народу, який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

- закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

- усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вишу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.[6]

3. Поняття та види підзаконних нормативно-правових актів.

Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які Прийма­ються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відно­син, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю опе­ративного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.

їх можна класифікувати за такими критеріями:

- за суб'єктами видання — нормативні акти глави держави,
уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і
посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

- за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта —
загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних
органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій
території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної
компетенції — міністерств, відомств, які поширюються тільки на
організації і осіб данного відомства); локальні (нормативні акти
органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади,
сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні
акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах
цих організацій);

- за зовнішньою формою акта — укази, постанови, накази,
розпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

- за часом дії — постійні і тимчасові;

- за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місцевого самоврядування);

- за порядком прийняття — видані особисто (наприклад,
керівником відомства або главою місцевої державної
адміністрації) і прийняті колегіальне (наприклад, Кабінетом
Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

Згідно з Конституцією і законами України розрізняють такі види підзаконних нормативних правових актів.

Нормативні правові акти Президента України. Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі указів, які є обов'язковими для виконання на всій території України (ст. 16 Конституції України). Прикладом може бути Указ Президента України від 27 грудня 2001 року «Про державну службу експорт­ного контролю України».

Нормативні правові акти Кабінету Міністрів України. Ка­бінет Міністрів України — вищий орган у системі органів вико­навчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117 Кон­ституції України). Постановами Кабінету Міністрів оформлю­ються найбільш важливі рішення, а рішення з оперативних, по­точних питань видаються у формі розпоряджень (так, постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року «Про порядок та терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нор­мативних документів колишнього СРСР» має нормативний ха­рактер. Кабінет Міністрів приймає нормативні акти спільно з інши­ми центральними органами (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1999 року «Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємствами, установами, організаціями електроенергетики, вугільної та газової промисловості»). Правові акти Кабінету Міністрів готуються за спеціальною процедурою, передбаченою Положенням про підготовку проектів постанов і розпо­ряджень Кабінету Міністрів України. До основного тексту акта завжди додається пояснювальна записка, в якій наводяться необхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних, юридичних та інших наслідків його реалізації. Проекти рішень нормативного характеру підлягають обов'язковому узгодженню з Міністерством юстиції України.

Нормативні правові акти міністерств та інших централь­них органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших цент­ральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюва­них ними органів у відповідній сфері управління видають норма­тивні акти у формі наказів (ст. 117 Конституції України, п. 6 Загального Положення про міністерство, інший центральний ор­ган державної виконавчої влади України)² , Правління Націо­нального банку України видає постанови. Нормативні акти цент­ральних органів виконавчої влади називають відомчими; вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі служ­бового підпорядкування відповідного міністерства, відомства. У випадках, передбачених законодавством, а саме, коли вони торкаються прав, свобод, обов'язків громадян або мають між­відомчий характер, нормативні акти міністерств є обов'язковими до виконання іншими суб'єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів виконав­чої влади затверджуються такі нормативні акти, як інструкції (наприклад, Інструкція про звільнення від виконання вимог міжнародних конвенцій під час Конвенційної сертифікації суден України, затверджена наказом Мінтрансу України від 27 вересня 2000р.), по­рядок (наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласним бюджетом та бюджетами територіальних громад, за­тверджений наказом Мінфіна України від 3 листопада 2000 року) та ін. У разі потреби міністерства видають спільні нормативні ак­ти разом з іншими міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами (наприклад, наказ Мінекономіки України, МВС України, Державної податкової адміністрації Укра­їни, Державного Комітету стандартизації, метрології і сер­тифікації України від 26 червня 2000 року «Про організацію контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльнос­ті вимог нормативно-правових документів, які регламентують оп­тову та роздрібну торгівлю аудіовізуальними товарами та при­мірниками фонограм»).

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севасто­полі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпоряд­ження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року). Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконав­чої влади вищого рівня або суду.

Розпорядження голови державної адміністрації, що супере­чать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є не­доцільними, неекономічними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Нормативні правові акти органів та посадових осіб місцево­го самоврядування. Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самовря­дування, що представляють спільні інтереси територіальних гро­мад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Органи місцево­го самоврядування при виконання функцій, делегованих їм дер­жавними органами, в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими для виконання на від­повідній території (ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Рішення Ради приймаються на її пленарному засідання після обговорення відкритим або таємним голосуванням більшістю депутатів від за­гального складу Ради.

Сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної, обласної ради, яким делеговані державні функції, в ме­жах своїх повноважень видає розпорядження.

Виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень, делегованих державними органами, приймає рішення. Рішення приймаються на засіданні виконавчого комітету більшістю голосів від загального складу і підписуються сільським, селищним, міським головою.

5.Локальні нормативні правові акти. До локальних норматив­них правових актів належать акти, що видаються державними установами і організаціями різних форм власності для регламен­тації своїх внутрішніх питань і які поширюються на членів цих ор­ганізацій (наприклад, накази керівників підприємств, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про порядок накладення дисциплінарних стягнень тощо). Акти цієї групи спрямовані на деталізацію вимог загальної норми права стосовно умов діяльності відповідного колективу.[7]

Охарактеризуємо більш широко такі види підзаконних нормативно-правових актів як відомчій акт і корпоративний акт установи оскільки з ними безпосередньо пов’язана діяльність правоохоронця, працівника ОВС.

Відомчий акт — підзаконний нормативний акт (указ, інструк­ція, нормативний наказ та ін.), що видається в межах компетен­ції того чи іншого органу виконавчої влади (міністерства, комі­тету, відомства), який містить вторинні (похідні) норми, що роз­кривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх підставі, спрямовані на їх виконання.

Відомчі акти (акти конкретних міністерств, комітетів, фондів та ін.) мають внутрішнє, внутрішньовідомче юридичне значення: 1) видаються з питань, віднесених виключно до їх відання; . 2) поширюються на осіб, які входять до сфери їхнього відан­ня, тобто знаходяться в системі управлінської, службової та ди­сциплінарної підлеглості лише даних відомств. Наприклад, на­каз МВС України від 6 червня 1997 р. № 600 «Про встановлення заохочувального знака відзнаки МВС України «Хрест Слави» по­ширюється лише на працівників системи МВС.

Водночас акти деяких відомств (Міністерства фінансів, Фон­ду Держкоммайна, у певних межах — відомств, що відають транс­портом, охороною громадського порядку) в силу їх статусу і де­легованих їм прав можуть набувати загального, міжвідомчого зна­чення.

Відомчі нормативні акти вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації (внесення до Державного реєстру), яка здійснюється Міністерством юстиції України, якщо в них не передбачений пізнішій строк, але не раніше їх офіційного дня обнародування.

До державної реєстрації не рекомендуються акти норматив­но-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності

тощо).

Відомчі акти видаються у випадках, коли в межах сфери відання міністерства, комітету, відомства:

а) нечітко, лише у загальних рисах, визначені права і обов'язки суб'єктів;

б) є прогалини у певних аспектах взаємовідносин суб'єктів;

в) прямо доручено законом (указом, постановою, розпоряд­женням) видати акт для конкретизації норми закону.

Призначення відомчих актів:

1)встановлення права одного суб'єкта і відповідно до обов'язку іншого;

2)роз'яснення, конкретизація змісту (значення) прав або обов'язків, викладених у законі в загальних рисах;

3)розширення (звуження) змісту права одного суб'єкта і звуження (розширення) права іншого;

4)введення нових або доповнення старих вимог для здійснення суб'єктом свого права;

5)роз'яснення, конкретизація змісту (значення) контрольної функції органу управління, який знаходиться в сфері відання міністерства, комітету, відомства.

Відомчі акти мають певні позитивні риси: мобільність, охоп­лення всіх сторін суспільних відносин, безпосередність спілку­вання керівника і підлеглого, швидкість інформованості адреса­тів виконання і оперативність організації виконання та ін.

Захоплення створенням відомчих актів є показником двох негативних явищ:

• надмірного нормативного регулювання суспільних відносин;

• невисокої якості ухвалених законів.

Відомчі акти, ухвалені з перевищенням компетенції, є незаконни­ми і необов'язковими до виконання. Наприклад, орган приватизації, що прийняв рішення про приватизацію орендованого дер­жавного майна без згоди орендаря, перевищив свої повнова­ження, і його рішення є незаконним. Такий акт підлягає скасуванню. На жаль, в Україні не розвинуто інститут юридич­ної відповідальності за правопорушення у сфері створення і за­стосування відомчих нормативних актів, які суперечать законам Серед нормативних актів є група таких, що не підлягають офі­ційному опублікуванню за рішенням правотворчих органів. Вони мають обмежувальні грифи (секретно). Наприклад, оперативно-розшукова діяльність до останнього часу регулювалася підзаконними актами, які становлять секретні або повністю секретні до­кументи. Такі акти вступають у дію з моменту одержання їх ви­конавцями.

Слід зважити на те, що серед відомчих актів є багато ненор­мативних, індивідуальних управлінських актів, які містять індиві­дуальні розпорядження і вичерпують себе одноразовим застосу­ванням (наприклад, призначення на посаду, виділення бюджет­них коштів). Індивідуальні відомчі акти, як правило, іменуються впорядженнями, наказами, тоді як відомчі нормативні акти називаються інструкціями, циркулярами, взірцевими полоненими і статутами. Не слід їх ототожнювати. Накази і розпорядження міністерств, відомств, які мають разове розпорядницьке бачення, не містять нормативних розпоряджень, тому підзазнними нормативно-правовими актами вони не є.[8]

Підзаконний нормативний акт державного підприємцю, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерцій­ної організації — локальні нормативні акти (нормативний на­каз, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внут­рішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного під­приємства, установи, організації, комерційної організації.

До локальних нормативних актів належать також санкціоно­вані державою акти сходів та інших форм народовладдя.

Основне призначення локальних нормативних актів — кон­кретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності від­повідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежу­ючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону, їх ще на­зивають корпоративними нормативними актами.

Корпоративний нормативний акт — це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної корпорації — підпри­ємства, установи, організації, який містить корпоративні нор­ми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-право­вих актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службової підлеглості.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінан­сової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це й є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого і соціального життя колективу, тоб­то питань локальних — лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт має такі ознаки:

1) має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах своєї компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом поряку, якщо такий встановлено (наприклад, разом або за узгоджням із профспілковим комітетом);

4) відповідає Конституції України, законодавству, а такі нормативним актам, які мають вищу юридичну чинність;

5) має форму письмового акта-документа (рішення загалних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певні реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються й ні корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок робітникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за суб'єктами:

- акти колективів підприємств, акціонерів у вигляді акті корпоративних референдумів, актів загальних зборів;

- акти виконавчих органів корпорацій — акти рад директорів, правлінь, рад підприємств та ін.;

- акти керівників корпорацій, ухвалених у порядку єдиноначальності.

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою озна­кою:

- фінансові корпоративні акти — акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації;

- адміністративні корпоративні акти — акти, що регулюють сферу управління;

- трудові корпоративні акти — акти, що регулюють сферу застосування праці;

- цивільно-правові нормативні акти — акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулю­ють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стя­гнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо).

За наявності типових актів локальні акти розробляються сто­совно них, а за їх відсутності — самостійно.[9]

Список використаної літератури.

1) Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2005.

2) Горбунова Л.М. Закон-основа підзаконості // Бюлетень Міністерства Юстиції -2004- №12 с.27-43

3) Журавський В. Щодо концептуальних засад майбутнього Закону „Про Регламент Верховної Ради України” //Право України – 2002 - №7

4) Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002.

5) Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред.В.В.Копєйчикова – К.:Юрінком, 2002.

6) Закон поняття і сутність // Іменем закону -2005- №38 с.6

7) Марчук В.М. ,Ніполєев Л.В Нарис з теорії права-К.:-2004

8) Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система. //Право України - 2002 - № 8.

9) Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001.

10) Стецюк Н. Конституція України як нормативно-правовий та політичний документ (до характеристики властивостей) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ - 2000 - №1.

11) Фазікош Г. Юридична та соціальна природа судового рішення в цивільному судочинстві: сучасні наукові погляди //Право України – 2001

[1] Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002. с.296-301

[2] Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001 с.312-313

[3] Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред.В.В.Копєйчикова – К.:Юрінком, 2002.с.162-164

[4] Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001. с.314

[5] Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002. с.299-302

[6] Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001 с.316

[7] Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002.с.304-308

[8] Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001. с.337-338

[9] Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001. с.339-341