1. Облік грошових засобів, крикетних та розрахункових операцій. Загальні положення, заповнення касових ордерів, ведення касової книги, звіти.
Рахунки класу 3 “Кошти, рахунки та інші активи” призначені для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів, грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів. Грошові кошти в іноземній валюті, операції з ними на рахунках цього класу та класів 4, 5, 6 та на рахунках 14, 16 обліковуються в гривнях у сумі, що визначається шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом НБУ на дату здійснення грошової операції, оформлення митних документів, підписання документів при виконання робіт, затвердження авансового звіту про використання підзвітних грошових коштів. Одночасно грошові кошти, фінансові інвестиції відображаються в тій валюті, в якій здійснюються розрахунки. Курсові різниці за такими операціями відносяться на рахунки 71, 74, 85, 94, 97. Вільні грошові кошти підприємств повинні обов’язково зберігатися в банку. Готівку, необхідну для забезпечення господарської діяльності, підприємства зберігають у своїх касах.
Рахунок № 30 “Каса” призначений для узагальнення інформації про наявність та рух грошових коштів в касі підприємства. На дебеті рахунка 30 відображається надходження грошових коштів до каси, на кредиті – виплата грошових коштів із каси. Каса – самостійний структурний підрозділ підприємства, призначений для зберігання коштів і проведення розрахунків готівкою. Матеріальну відповідальність за збереження коштів і ведення касових операцій покладено на касира. Підприємства можуть мати у своїй касі готівку у межах лімітів залишку, які для кожного підприємства встановлюються комерційним банками і використовувати її з виручки у межах норм. Ліміти залишку готівки в касі визначаються щорічно і у разі необхідності переглядаються.
Касові операції оформляють документами, типові форми яких затверджені наказом Мінстату України № 51 від 15.02.96 р. Надходження і видачу грошей з каси підприємства оформляють прибутковими й видатковими касовими ордерами, за формами № КО-1 і № КО-2. Касові ордери передаються до виконання касирові безпосередньо бухгалтером. Прибуткові й видаткові касові ордери до передачі в касу реєструються бухгалтерією в Журналі реєстрації касових ордерів, де їм надаються порядкові номери. Касир усі надходженні і видачі готівки за прибутковими і видатковими касовими ордерами обліковує у касовій книзі.
На підприємстві ведеться тільки одна касова книга (№КО-1) в національній валюті, в якій касир відображає готівку і рух грошей у касі. Записи в касовій книзі здійснюються за кожним Прибутковим і Видатковим ордерами. Усі касові ордери після їх використання касир підписує, а додані до них документи для запобігання повторного використання погашає штампом або підписом від руки “Одержано”, “Сплачено” із зазначенням дати. Записи у Касовій книзі здійснюються тільки під копірку, тобто в двох примірниках. Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки оборотів за надходженням і видачею грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковим і видатковим ордерами й доданими до них виправданими документами касир передає бухгалтерові під розписку у Касовій книзі. Касова книга є реєстром аналітичного обліку. Касові документи слід брошурувати окремо від ін. бухгалтерських документів, вони повинні мати самостійну нумерацію і при здачі до бухгалтерського архіві фіксувати в архівній книзі.
2. Облік фондів і фінансових результатів. Номенклатура, зміни статутного фонду і їх відображення на рахунках обліку.
Поняття “капітал” асоціюється з поняттям “власності”. В момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, і являє собою вартість майна підприємства. Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань. Різновидами власного капіталу є; статутний капітал; пайовий капітал, вилучений капітал, неоплачений капітал, нерозподілені прибутки, страхові резерви.
Для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства призначено рахунок №40 “Статутний капітал”. Збільшення статутного капіталу відображається на кредиті, а зменшення на дебеті рахунка № 40. Сальдо на цьому рахунку повинно відповідати розміру Статутного капіталу який зафіксовано в установчих документах підприємства. Збільшення Статутного капіталу відбувається за рахунок пайового, додаткового, резервного і неоплаченого капіталу, нерозподілених прибутків. Зменшення Статутного капіталу – за рахунок погашення пайового капіталу, вилученого і неоплаченого капіталу. Для обліку Статутного капіталу використовують 3 основних рахунки: 40, 46, 45. рахунок 40 призначений для обліку інформації про збільшення статутного капіталу, по Дт – зменшення.
Для обліку й узагальнення інформації про фінансові результати підприємства призначено рахунок 79 “Фінансові результати”. По Кт 79 відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, по Дт – суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток. Сальдо рахунку при його закритті списується на рахунок 44 “Нерозподілені прибутки”.
3. Фондоутворюючі показники, нормативи, поправочні показники. Облікове відображення операцій по утворенню перерозподілу
і використанню спец-фондів. Вивчення складу прибутків і збитків.
Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів юрид. Осіб, незалежно від форм власності, і внесків фіз. осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім пенсійного фонду. Під пенсійним планом слід розуміти порядок управління та розміщення пенс внесків. До Пенсійного фонду сплачується 2% від нарахованої зарплати, до фонду зайнятості – 0,5%, на соціальне страхування – 0,5%, профсоюзні внески складають 1% від зарплати.
Фінансові результати визначаються шляхом визначення доходів та відповідних витрат підприємства. Доходи – це збільшення екон.вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу. Витрати – це зменшення екон.вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Збиток – це перевищення суми витрат доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.
В Україні ставка податку на прибуток залишається незмінною – 30%. Об’єктом оподаткування є балансовий прибуток підприємства, що являв собою загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, тобто величина, яка обліковується на рахунку 98 “Податки на прибуток”. Підприємства всіх форм власності на закінченні кожного місяця зобов’язані перераховувати до бюджету суми нарахованого й утриманого податку за минулий місяць.
4. Складання звітності. Види звітності на підприємстві. Склад і зміст річної звітності, періодичної звітності. Інвентаризація статей балансу, його складання за певний період.
Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, складених на основі даних фінансового обліку з метою одержання користувачем узагальненої інформації про фінансовий стан і діяльність підприємства, а також змінах у його фінансовому стані за звітний період, в установленій формі для прийняття цим користувачем визначених ділових рішень. Фінансові звіти є складовою частиною фінансової звітності. Фінансові звіти мають за мету забезпечити загальні інформаційні потреби широкого кола користувачів. Повний набір фінанс. звітів містить баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про зміни у фінанс.стані підприємства, примітки та ін.звіти і пояснюв.матеріал, дод.таблиці, як правило. Фінансові звіти є доступними, публікуються один раз на рік і підлягають аудиторській перевірці з наданням відповідного звіту.
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства становить не менше 12 місяців, але і не більше 15 місяців. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається станом на кінець останнього року. Квартальну та річну фінансову звітність підприємства зобов’язані подавати органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам відповідно до установлених документів. Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, валютні фондові біржі, інвестиційні фонди, кредитні спілки, страхові компанії та ін. установи зобов’язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність шляхом публікації у періодичних виданнях. Фінансова звітність складається: балансу, звіту про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.
Визнання статей балансу. Активи відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена і очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням. Витрати на придбання та створення активу, які не можуть бути відображені в балансі, включаються до складу витрат звітного періоду і звіті про фінансові результати. Зобов’язання відображаються у балансі, його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни. Між статтями Активу і Пасиву існує взаємозв’язок. Кожна стаття балансу має свої джерела фінансування. Джерелами фінансування довгострокових активів є власний капітал і довгострокові позикові кошти. Але не виключається формування довгострокових активів і за рахунок кредитів банку.
У процесі діяльності для збереження фінансової стійкості й відповідно взаємозв’язку статей балансу необхідно постійно контролювати зміни у складі і структурі активів підприємства.
5. Ознайомитись з організацією фінансової служби підприємства, функції відділу. Права і обов’язки керівника фінансової групи.
Фінанси підприємства – це економічні відносини, які пов'язані з урахуванням грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення. Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення статутного фонду. у подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва. Саме так підприємства дістають можливість виробляти та збувати продукцію, одержувати доходи.
Фінансова діяльність спрямована на вирішення таких питань:
1) фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
2) пошук резервів для збільшення доходів, підвищення рентабельності;
3) виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктом господарювання, банками;
4) контроль за ефективним цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.
Фінансова робота на підприємстві здійснюється за такими напрямками:
- прогнозування і планування;
- аналіз і контроль виробничо-господарської діяльності;
- оперативна і поточна фінансово-економічна робота.
Фінансове прогнозування і планування є найважливішою ділянкою фінансової роботи підприємства тому, що (вона) на цій стадії визначається загальна потреба в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності. Метою складання фінансового плану є визначення фінансового капіталу, результатів і ресурсів на підставі прогнозування.
Фінансовий менеджмент – це система раціонального управління процесами фінансування господарської діяльності комерційних структур. Суб’єктами управління є фінансова дирекція та її відділи, а також фінансові менеджери. Керуюча підсистема виробляє і реалізує мету фінансового менеджменту. Основними функціями є: відтворення, регулююча, контролююча – контроль за використання фінансових ресурсів.
6. Облік цінних паперів, розрахунки векселями, нарахування в виплата дивідендів.
Цінний папір – це грошовий документ, що засвідчує право володіння або відносини позики і визначає стосунки між собою, що випустила цей документ, і його власником. Цінні папері являють собою засвідчене право володіння грошовими документами, що визначає відносини між юридичною особою, що випустила ці документи від свого імені, та їх власником, і передбачають як правило виплату доходів у вигляді дивідендів відповідно до внесеної суми на розвиток виробництва, а також передавання грошових прав ін. особам. до цінних паперів належать акції, облігації, зобов’язання Державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папері, національні лотереї.
Акція – це цінний папір без визначення строку обігу, який посвідчує внесення визначеного паю до статутного фонду акціонерного товариства, дає право на участь в управління ним і на одержання частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації товариства. На акції вказана її номінальна вартість, а продажна ціна називається її курсом. Справедлива вартість цінних паперів є поточна ринкова вартість на фондову ринку, за відсутності такої оцінки – експертна оцінка.
Облігації – це цінні папері, що засвідчують внесення її власником грошових коштів і підтверджують зобов’язання відшкодувати йому номінальну власність у передбаченій в ній термін зі сплатою фіксованого відсотка. Акціонерним товариством випускаються облігації на суму, що не перевищує 25% установочного капіталу. Сплата відсотків по облігаціях здійснюється щорічно. Витрати, пов’язані зі сплатою банку винагороди за зберігання та перепродаж цінних паперів, відображають на Дт рахунка 95 “фінансові витрати”. Бухгалтерський облік бланків акцій і облігацій підприємства ведуть на позабалансовому рахунку №08 “Бланки суворого обліку” за номінальною вартістю.
Вексель – це цінний папір, що засвідчує безумовний грошовий обов’язок векселедавця до настання терміну визначену суму коштів власникові векселя (векселетримачеві). Векселедавцями можуть виступати тільки юридичні особи. Векселі застосовують у випадках, коли необхідно провести відстрочку платежу або коли є потреба оперативно провести фінансову операцію. Заборгованість за розрахунками з покупцями, забезпечену одержаними векселями, підприємством обліковується на рахунку № 34. При одержанні векселів на відвантажену продукцію у бухгалтерському обліку на суму цих векселів робиться запис:
Дт 34 “Короткострокові векселі одержані”
Кт 719 “Інші доходи від операційної діяльності”.
Продаж векселів полягає в одержанні грошових коштів за вексель до закінчення терміну його оплати. Різниця між ціною векселя і одержаною за нього сумою являє збиток підприємства.
Дивіденди – це платіж, що здійснюється юридичною особою на користь власникові корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом його частини його прибутку. Джерелом нарахування дивідендів є прибуток, що лишився в розпорядження підприємства після оподаткування, або ін., непередбачених установчими документами джерел, до яких відноситься рах. №44 “Нерозподілені прибутки”. Сума дивідендів визначається як результат від множення маси дивіденду на частку державного майна, переданого до статутного капіталу. Розрахунок дивідендів здійснюється за формулою:
Д = Пп – (П + В + Рк + Іф),
де Д – дивіденди, грн..
Пп – прибуток підприємства
П – податки
В – витрати на утримання АТ
Рк – резервний капітал
Іф – інвестиційний фонд на розвиток виробництва.
7. Види банківського кредитування, заповнення документів на представлення кредитів; облікове відображення по короткотермінових позиках банку.
Підприємства у сучасних умовах господарювання систематично залучать позикові кошти. З цією метою укладається кредитний договір між установою банку і підприємством, в якому визначається об’єкт кредитування, умови одержання та погашення позик, процентні ставки плати за кредитні умови та розміри їх підвищення та зниження, розмір власних обігових коштів, зобов’язання підприємства по заставі цінностей, що кредитуються, джерела погашення позики, терміни та ін. Кредитний договір укладається на рік, але в окремих випадках він може бути укладений і на більший термін. Якщо заборгованість прострочена більше ніж на 30 днів, то надання нових кредитів припиняється. Підприємством можуть надаватися кредити таких видів:
- банківський кредит – надається суб’єктом господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених договором;
- комерційний кредит – економічні, кредитні відносини, які виникають між окремим підприємствами;
- державний кредит – економічні кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання;
- лізинговий кредит – стосунки між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна.
Облік отриманих позик банку ведеться за видами позик. На рахунку № 24 “Короткострокові векселі одержані” залишається заборгованість за розрахунки з покупцем, замовником, забезпечена простроченим векселем. Банки, які здійснюють облік векселів або інших боргових зобов’язань векселедавцем, ведуть аналітичний облік дисконтових векселів. На рах. 34 по Дт відображається отримання векселя за продані товари, по Кт – отримання коштів в погашення векселів, погашення отриманого векселем, продаж векселя 3-й стороні.
8. Ознайомлення з органами фінансово-кредитної системи міста, району. Ознайомитися з функціями і структурою фінансових органів
та органів страхування, органів кредитної системи.
Фінанси є досить складне суспільне явище і охоплює різносторонні обмінні грошові відносини, які відображаються і різних грошових потоках. За внутрішньою будовою фінансова система – це сукупність відносно уособлених взаємозв’язків фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методі розподілу і перерозподілу ВВП. За організаційною будовою фінансова система – це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками. Сфера фінансів суб’єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні (органи) принципи організації і методи ведення фінансової діяльності, то це сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особливості пов'язані з формою власності та галузевою специфікою. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.
Особливою ланкою фінансовою системи виступає страхування. Страхування являє собою окрему ланку фінансової системи, яка відображає відносини по формуванні і використанні страхових фондів з 1 боку через страхові компанії, а 2 – проводиться перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб’єктами страхування. Страхові компанії заключають угоди на страхування, приймають страхові платежі і виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасові вільні кошти.
Головним елементом в кредитній системі виступає НБУ. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензію на окремі види банківських операцій. Важливою функцією банку є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування комерційних банків. Комерційні банки формують банківську систему і виконують такі основні функції: акумуляція тимчасових вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; кредитування фізичних та юридичних осіб.
9. Доходи підприємства. Вивчення факторів підвищення доходності підприємства. Порядок розрахунку планової величини податку з обороту.
Доходи – це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу.
До доходів належать: доходи від надання окремого майна в оренду; доходи, одержані на території України та за її межами від пайової участі в діяльності ін. підприємств, доходи від переоцінки виробничих запасів готової продукції, доходи від надання комерційного кредиту; виручка від продажу іноземної валюти; ін. доходи пов'язані з виробництвом та реалізацією продукції.
Основна діяльність підприємства – це операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції, що є визначальною метою створення підприємства та забезпечують основну частку його доходу. Рахунки класу 7 “Доходи і результати діяльності” призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. Рахунок №70 “доходи від реалізації” призначено для узагальнення інформації про доходи від реалізації готової продукції, товарів, послуг, доходів від страхової діяльності, а також про суму знижок, надання покупцем, та про ін. вирахування з доходу. На Кт субрахунків відображається збільшення доходу, на Дт – належна сума непрямих податків, суми, які отримуються підприємством на користь комітента. На рахунку 71 “Інші операційний дохід” ведеться узагальнення інформації про інші доходи від операційної діяльності підприємства у звітному періоді, крім доходу від реалізації продукції. На Кт 71 відображається збільшення доходу, на Дт – суми непрямих податків та списання в порядку закриття на рахунок 79 “Фінансові результати”.
10. Методи розподілу прибутку підприємства. Вивчення показників рентабельності виробництва, шляхи їх підвищення, розрахунок рентабельності.
Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Загальна величина прибутку підприємства має ті ж джерела, що і дохід, тобто вона включає прибуток від реалізації продукції, матеріальних цінностей і майна, позареалізаційних операцій.
Прибуток від реалізації продукції є основною складовою загального прибутку. Він обчислюється як різниця між обсягом реалізованої продукції та її повною собівартістю. Це метод прямого обчислення прибутку від реалізації продукції, який є основним. Існує ще так званий (обчислюється) аналітичний метод, згідно з яким прогнозний прибуток обчислюється коригуванням його базової величини з урахуванням впливу зміни обсягу продукції, її собівартості та цін.
Із загального прибутку сплачується прибуток. Величина, що залишилася, називається чистим прибутком. З неї виплачуються борги і проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша – прибуток, який розподіляється між власниками майна підприємства, спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби. До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві, і використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду, останній є фінансовим компенсатором ймовірних відхилень від нормального обігу коштів або додаткових потреб. Напрямки і суми використання чистого прибутку визначаються власниками підприємства.
Прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, тому він доповнюється показником рентабельності.
Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства. У загальній формі він обчислюється як відношення прибутку до витрат. Потрібно відрізняти рентабельність застосованих ресурсів і рентабельність продукції.
Рентабельність застосованих ресурсів залежно від охоплення останніх може обчислюватися як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного капіталу. Рентабельність виробничих фондів (Рв) – традиційний показник на підприємствах, який називають рентабельністю виробництва і обчислюється за формулою:
Рв = П/К0
× 100%,
де П – загальний прибуток підприємства за рік; К0
– середня величина основних виробничих фондів і оборотних коштів підприємства.
Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства.
Рентабельність власного капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів.
Рв = Пч/Кв ×100
Пч – чистий прибуток за вирахуванням сплати процентів за кредит
Кв – власний капітал.
Величина власного капіталу дорівнює сумі активів за мінусом всіх боргових зобов’язань.
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут.
Рентабельність реалізованої продукції:
Рп = Пр/Ср × 100
Пр – прибуток від реалізації за певний період;
Ср- повна собівартість реалізованої продукції.
Рівні модифікації показника рентабельності широко використовуються у економічному аналізі та прийнятті підприємницьких рішень.
11. Організація і нормування оборотних засобів. Склад і структура оборотних засобів, джерела їх утворення (власних і залучених).
Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову та вартісну форми. До складу оборотних фондів включають: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення; видатки майбутніх періодів.
Виробничі запаси становлять найбільшу за величиною частину оборотних фондів. До них відносять запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива і пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, МШП та ін.
Незавершене виробництво – предмети праці, обробка яких не завершена у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до ін. до напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що повністю оброблені у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої оброки в ін. підрозділах.
Видатки майбутніх періодів являють собою грошові витрати, що мають місце у даному періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції у наступні періоди. До них відносяться витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічних інформації, передплату періодичних видань тощо.
Визначення потреби підприємства у сировині та ін. видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрат. Ці норми розробляються самими підприємствами або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями.
Нормування витрат окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних його наукових принципів. Найважливішим з цих принципів мають бути: прогресивність, технологічна і економічна обґрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм.
Норма витрат його являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини найвищого ґатунку. Для більшості матеріалів структура норми витрати:
Нв = Rr + Q + q
де Rr – корисна або чиста витрати матеріалу;
Q - технологічні відходи і витрати;
Q – інші орган-технічні відходи і втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання.
У практиці використовують 3 методи нормування витрати матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний. Аналітично-розрахунковий метод базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва. Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрати шляхом проведення низки дослідів і досліджень; його використовують для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструментів. суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрати виходячи із звітних даних про фактичне витрачення ресурсів за минулі роки та очікуваного деякого зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допустиме як виняток для приблизних розрахунків, а також у процесі нормування витрати малоцінних і рідко використовуваних матеріалів.
12. Порядок затвердження нормативів, оборотних засобів. Розрахунок показників, які характеризують ефективність використання оборотних засобів.
Раціональне і економічне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємства має непересічне економічне значення. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної і питомої витрати їх окремих видів, дозволяє з однієї і тієї ж кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових витрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва. Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує певна система техніко-економічних показників. При чому, ці показники є диференційованими у залежності від особливостей виробництва на тих чи інших підприємствах.
На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують коефіцієнт виходу або добування готової продукції з вихідної сировини. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, який являє собою відношення чистої ваги виробу до норми фактичної витрати конструкційного матеріалу.
Більш ефективне використання оборотних фондів передбачає перш за все вирішення конкретних завдань по економії сировини, матеріалів, палива. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія ресурсів, а шляхи економії – яким чином, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи інші види матеріальних ресурсів. Найбільші за величиною резерви підвищення рівня ефективності використання найважливіших видів матеріальних ресурсів пов'язані з комплексною переробкою сировини.
Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки, результатом якого є добування вихідної сировини усіх корисних компонентів та їх повне використання. Економічна доцільність комплексної переробки сировини обумовлена великою цінністю так званої попутної продукції. Саме помітна частка побіжних продуктів свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах.
Вторинні матеріальні ресурси являють собою залишки сировини і матеріалів, відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на 2 основні групи – відходи виробництва (залишки сировини, побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини; відходи споживання (відходи виробничого споживання і побутового споживання).
Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей аж ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це стосується відходів побутового споживання.
13. Операційні затрати підприємства. Ознайомлення з складом
та джерелами їх фінансування, розподіли кошторису затрат.
Операційні витрати – це витрати, що пов'язані з діяльністю по реалізації продукції та управлінням підприємством. Вони характеризують витрати, що були у звітному періоді і безпосередньо не пов'язані з виробництвом продукції. Операційні витрати поділяються на адміністративно-управлінські, витрати на збут та витрати пов'язані з науково-дослідницькими й дослідно-конструкторськими роботами.
Важливу роль при плануванні та обліку витрат діяльності підприємств відіграє класифікація витрат за елементами. П(с) БО 16 “Витрати” регламентує порядок групування витрат операційної діяльності за такими економічними елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати. Для обліку витрат за елементами використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами”. Суб’єкти малого підприємства можуть використовувати тільки рахунки класу 8 із списанням по дебету рахунку 23 “Виробництво” щомісячно сум в частині прямих і виробничих накладних витрат та в дебету рахунку 79 “Фінансові результати” в кінці року та щомісяця сум в частині адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат.
Інші підприємства рахунки цього класу можуть використовувати для узагальнення інформації про витрати за лементами з щомісячним описанням сальдо рахунків у кореспонденції з рахунком 23 і рахунками класу 9 “Витрати діяльності”. Рахунок 85 “Інші затрати” ведеться підприємствами, які не застосовують рахунки класу 9 та сальдо по ньому закривається по дебету рахунку 79 “Фінансові результати”.
14. Організація розрахунків промислових підприємств. Порядок відкриття і призначення розрахункового рахунку. Ознайомлення з формами безготівкових розрахунків.
Відповідно до Інструкції №3 “Про відкриття банками, рахунків у національні та іноземній валюті” банки відкривають своїм клієнтам рахунки і розрахункові поточні, позикові, депозитні, бюджетні й субрахунки. Банки відкривають рахунки юридичним і фізичним особам за місцем реєстрації підприємства або в ін. банку України за погодженням сторін. Для зберігання коштів і здійснення всіх видів розрахунків і касових операцій юридичні і фізичні особи відкривають банківські рахунки, тому що він є неодмінною умовою участі відповідних осіб у фінансово-господарських операціях. Поточні рахунки відкриваються підприємством, що здійснюють науково-дослідну, виробничу й ін. комерційну діяльність з метою одержання прибутку, що володіють основними і оборотними засобами і мають самостійний баланс.
Для відкриття поточних та ін. рахунків підприємства подають в банк такі документи:
1. Заяву про відкриття рахунка встановленого зразка.
2. Копію свідоцтва про державну реєстрацію.
3. Копію рішення про створення, реорганізацію підприємства.
4. Копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідченого нотаріально.
5. Картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів. До картки включається також відтиск печатки підприємства.
Підприємство самостійно обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями й установами. Найбільш поширеними формами розрахунків зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві є:
- платіжною готівкою;
- розрахунки банківськими переказами;
- документарний акредитив;
- документарна інкасова;
- продаж у кредит з використанням векселя.
При розрахунках і платежам між державами використовується клірингова форам розрахунків, що заснована на заліку грошових вимог і зобов’язань та здійснюється на основі міжнародних платіжних угод. Платіжні готівкою – форма розрахунків, при якій оплата товарів здійснюється негайно після передачі їх експортером імпортерові або надання експортером в банк документів, що підтверджують факт поставки товарів з додержанням умов, передбачених у контрактів. Негайним вважається платіж, на проведення якого витрачено часу більше, ніж необхідно для оброки платіжних документів в банку платника. При цій формі розрахунків можуть використовуватися чеки.
Вексель є універсальним платіжним розрахунковим документом придатним для оплати товарів, надання короткотермінового комерційного кредиту, повернення позики та використовується для оформлення боргових відносин між банками. Головна властивість векселя – це абстрактність і беззаперечність, тобто цей вексель не вказує підставу боргу, а чітко зафіксовує суму і обов’язковість оплати векселя на основі договору векселі видані обліковують на пасивному рахунку 62 “Короткострокові векселі видані”. Видача векселя постачальнику відображається записом: Дт 63; Кт 62. Погашення заборгованості за векселем можна здійснювати готівкою, безготівковими розрахунками записом: Дт 62; Кт 30; Дт 62 Кт 31. Одержані позики під вексель відображають записом:
Дт 311 Кт 60 “Короткострокові позики”;
Дт 311 Кт 50 “Довгострокові позики”.
15. Короткострокове кредитування. Ознайомлення з принципами
і об’єктами короткострокового кредитування. Кредити під вексель.
Підприємства в сучасних умовах господарювання систематично залучають позикові кошти – кредит. Кредит – ц позиковий капітал в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строкової платності і цільового використання. Грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, стосовно яких укладається угода позички, є об’єктами кредиту. Банківський кредит надається суб’єктам усіх форм власності у тимчасове користування на умовах передбачених кредитним договором. Основними з них є:
- принцип забезпечення означає наявність у банку збитків від неповернення боргу;
- принцип повернення строковості та платності: означає, що кредит має бути поверненим позичальником у визначений термін;
- цільовий характер використання передбачає вкладення позикових коштів на конкретні цілі;
- основними джерелами формування банківських кревних ресурсів є власні кошти банку, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб, міжбанківські кредити.
З метою залучення коштів у виробництві, між банком і підприємством укладається договір, в якому вказують об’єкти кредитування, умови одержання та сплати позик, % ставки та ін. Кредитний договір укладається на рік, але окремих випадках він може бути укладений і на більш тривалий термін.
Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення не за їх повною вартістю, а за 60-90% їхнього номіналу, залежно від кредитоспроможності підприємства, що заставляє векселі, і надійності самих векселів.
16. Ознайомлення з порядком планування позик. Вивчення порядку кредитування підприємств.
Державний кредит – це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою внаслідок купівлі підприємством державних цінних паперів, а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів. Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки. Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам для фінансування через банківські установи. Порядок фінансування інвестиційних потреб за рахунок бюджетних позик через повноважені банки України:
1. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах яких надається бюджетна позика.
2. Укладення кредитної угоди з визначенням умов надання позик та їх повернення у відповідний термін.
3. Порядок надання інформації про об’єкти, які фінансуються.
4. Укладання кредитних договорів у місячний термін з моменту одержання замовником бюджетних позик.
5. Копії кредитних договорів і додаток до них.
Кошти підприємств, які надходять до банку за користування бюджетною позикою, перераховуються до Державного бюджету в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції – 70 % від цих сум.
Можливість отримати довготерміновий кредит реалізується через кредитні лінії Світового банку: Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокові та довгострокові фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР. Короткострокове кредитування надається для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва. Довгострокове кредитування надається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).
17. Ознайомитись з обліком прострочених позик. Фінансове планування на підприємстві.
Прострочені й пролонговані кредити обліковуються на тих самих рахунках, що і кредит стандартний, але з відображенням на відповідних субрахунках.
За умови неможливості погасити кредити (короткостроковий, довгостроковий). Підприємство-боржник може домовитися з банками про відстрочення (пролонгацію) на підставі заяви до банку (за 2-3 дні до закінчення терміну) та відновлення домовленості. Процентна ставка за пролонгованим кредитом буде вища, ніж ставка стандартна. Різниця між процентною ставкою за пролонгований кредитом і ставкою стандартною розподіляється як штрафна санкція. У випадку, якщо банк-кредитор не погодиться на пролонгацію, своєчасно непогашений кредит вважається простроченим. Усі передбачені договором штрафні санкції, проценти за простроченими кредитами відносили за рахунок прибутку, що залишився у розряджені підприємства, субрахунок №98 “Штрафи, пені”.
Фінансове планування є найважливішою ділянкою фінансової роботи підприємства, тому що на цій стадії визначається загальна потреба в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання цих коштів. Метою складання фінансового плану є визначення фінансового капіталу, результатів і ресурсів на підставі прогнозування. Метою планування витрат є визначення можливості най економніше витратити матеріальні, трудові ресурси на одиницю продукції. Плануючи витрати на виробництво і реалізацію продукції необхідно врахувати резерви зниження її собівартості. На основі цих резервів складають перспективні поточні та операційні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів і витрат, а операційний – у формі платіжного календаря.
18. Призначення розрахункових рахунків, заповнення основних документів по банківських операцій. Основні форми розрахунків на підприємствах.
Для зберігання коштів і здійснення всіх видів відкривають банківські рахунки, тому що він є неодмінною умовою участі відпов. осіб у фінансово-господарських операціях. В Україні безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами: платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, чеками, акредитивами, векселями, пластиковими картками. Підприємство самостійно обирає форму розрахунків. Банк на договірній основі здійснює косово-розрахункове обслуговування своїх клієнтів. Документи, подані банкові, повинні містити такі реквізити: назву, номер рахунка в банку, число, місяць, рік цифрами. Платіжні документи виписуються під копіювальний папір у кількості примірників, необхідних банку, та всім сторонам, що беруть участь у розрахунках. Нині найпоширенішим видом розрахунків є розрахунки за допомогою платіжних доручень. Платне доручення являє собою бланк встановленої форми, який підприємство подає до обслуговуючого банку для перерахування визначеної суми із свого рахунка.
Іншим платіжним документом є платіжна вимога-доручення. Це комбінований документ і верхня частина-вимога постачальника покупцеві сплатити вартість поставленої продукції, нижня – доручення платника своєму банкові перерахувати з його рахунка вказану суму. Широко використовуються чеки. Чек – це письмове розпорядження чекодавця банку сплатити чекодавцю зазначену у чеку суму грошових коштів. Менш поширеною формою є акредитивна. Акредитив –це грошове зобов’язання банкові, що видається за дорученням клієнта на користь контрагента останнього відповідно до якого банк-емітент може здійснити платіж постачальникові.
|
