Вступ

На сучасному етапі свого розвитку Україні довелося кардинально змінити економічну систему, в якій прожили три генерації людей. Майже все зазнало змін, стало новим. З’явився новий вид господарської діяльності – підприємництво. Виникла потреба в освічених, мобільних фахівцях, які здатні працювати в нових умовах. Особливо важко навчити розумінню економіки школярів 10-11 класів. Їх економічне мислення, рівень усвідомлення форм і механізмів ринкових відносин виявилися невідповідними вимогам посталого завдання. При викладанні курсу школярі можуть набути специфічних мотивів і ціннісних установки, спеціальних знань та навичок, розвинутися особистісні здібності, а також в процесі навчання учень повинен максимально наблизитися до конкретної людської практики. Важливу роль при цьому відіграють методи ігрового навчання, які полегшать навчальний процес за допомогою моделювання якоїсь господарської ситуації, що може відбутися в майбутньому. Ділові, дидактичні та рольові ігри є важливими методичними засобами дослідження або вивчення певної проблеми, підготовки та прийняття рішень, а також навчання персоналу за реальних виробничих умов.

На сьогоднішній день методика ігрового навчання при викладанні курсу «Основи економічних знань» є важливою темою для дослідження, яка і розглядається в цій курсовій роботі.

Методи дослідження. В ході дослідження застосовувалися наступні методи і прийоми: методи аналізу і синтезу, а також аналіз літератури з проблеми застосування ігрового навчання у школі.

Структура роботи становить два розділи.

Перший розділ теоретичний, який безпосередньо розкриває сутність, виникнення та особливості ігрового навчання.

Другий розділ практичний, в якому містяться приклади застосування ігрового навчання при вивченні факультативного курсу «Основи економічних знань» (за ред. О. О. Павленко).

Мета курсової роботи: визначити зміст та специфічні особливості ігрового навчання, а також необхідність його впровадження в навчальний процес з курсу «Основи економічних знань».

Мета дослідження визначила постановку наступних завдань:

1. Проаналізувати підходи до педагогічних ігор в психологічно-педагогічній літературі.

2. Розкрити сутність та особливості видів ігрових методів навчання.

3. Показати можливість застосування ігрових методів навчання на факультативних заняттях з курсу «Основи економічних знань».

4. Розробити план конспект заняття «Естафета» з теми «Попит, пропозиція та ціна рівноваги».

Розділ І. Ігрове навчання як дидактична проблема

1.1 Підходи до педагогічних ігор в психологічно педагогічній літературі

В сучасних умовах формування гармонійно розвинутої творчої особистості сучасної молоді набуває значення, поряд із традиційною освітою, впроваджувати у навчальний процес різноманітні нетрадиційні підходи активізації пізнавальної діяльності учнів. Це пов’язано з тим, що учні зможуть краще засвоїти певну базу теоретичних знань з економіки, а також набути певних навичок економічної поведінки та економічної діяльності.

На особливу увагу, в даному разі, заслуговують ігрові підходи в організації пізнавального процесу. Можна сказати, що саме від дидактично грамотно організованої і проведеної навчальної гри залежить успіх процесу виховання і навчання.

На думку В.Н. Терського, великий виховний вплив не однієї гри, а цілої системи їх використання в навчанні і вихованні особистості. Розглядаючи спроби багатьох педагогів використовувати окремі прийоми, елементи, форми ігрового підходу до навчання і виховання, автор відмічав, що відсутність при цьому педагогічної системи не дозволяє отримати педагогічних результатів. І при створенні такої педагогічної системи необхідно перш за все, показати ,яку функцію виконує гра в педагогічному процесі, який її вплив в поєднанні з іншими формами і методами навчальної роботи, яке її поєднання з навчанням, індивідуальним становленням особистості. Прикладом такої педагогічної системи може слугувати ігрове навчання, сенс якого лежить не просто в передаванні знань та вмінь, а і у виявленні ініціативи у кожного учня, формуванні творчого стилю діяльності і активної дієвої позиці[19].

Ігрове навчання – це система взаємопов’язаних елементів, які являють собою комплекс виборчого залучення складових, де взаємодіяльність і взаємовідношення набувають характер взаємного сприяння компонентів, направлених на досягнення запланованого дидактичного результату. [13]

Структурна модель ігрового навчання об’єднує в собі наступні складові:

1)суб’єкт педагогічної взаємодіяльності;

2)об’єкт педагогічної взаємодіяльності;

3)предмет їх спільної діяльності;

4)цілі навчання;

5)засоби ігрової комунікації.

Багатокомплексність структури ігрового навчання забезпечує умови для відпрацювання педагогами всіх складових педагогічної діяльності. Серед функціональних компонентів моделі педагогічної діяльності виділяють: гностичний компонент, проектний компонент, конструктивний, комунікативний та організаторський.

Специфіка ігрового навчання складається в тому, що воно містить в собі можливості не тільки по відпрацюванню структурних компонентів педагогічної діяльності, але і функціональних. Функціональні компоненти характеризують процесуальну сторону педагогічної діяльності. На думку В.І. Гінецинського, ігрове навчання допомагає відпрацювати чотири функціональних компонента: презентативний, інтенсивний, коректуючий, діагностичний.

При реалізації ігрового навчання необхідно проводити заняття так, щоб було чітке уявлення про ці уміння і можливості їх відпрацювання при виконанні ігрових ролей.

Основою ігрового навчання можуть бути різноманітні види дидактичних та ділових ігор. В останній час в навчальній практиці широко використовуються Імітаційно-навчальні ігри, які дозволяють учню в ході ігрової діяльності отримувати та збагачувати власний досвід.

Відмінність навчальної гри від традиційних методів навчання полягає у тому, що у грі відтворюються основні закономірності руху професійної діяльності і професійного мислення на матеріалі навчальних, а не реальних, ситуацій, які динамічно змінюються спільними зусиллями учасників гри. Дослідження науковців (Н. Борисова, А. Вербицький, І. Дичківська, М. Кларін, М. Левіна, Г. Селевко, П. Щербань, Д. Чернилевський) підтверджують великі можливості дидактичної гри як методу активізації пізнавальної діяльності учнів, пізнання і реального засвоєння соціальної і предметної діяльності у процесі вирішення ігрової проблеми шляхом ігрової імітації, відтворення у ролях основних видів поведінки відповідно до правил гри на моделі професійної діяльності в умовних ситуаціях. Гру можна охарактеризувати з різних позицій: як діяльність, як процес, як метод навчання (Г. Селевко). У структуру гри як діяльності включаються: цілепокладання, планування, реалізація мети та аналіз результатів, у яких особистість реалізує себе як суб’єкт. Структуру гри як процесу становлять: а)ролі, які виконують учні; б) ігрові дії як засіб реалізації ролей; в) ігрове використання предметів; г) реальні стосунки між гравцями; д) сюжет – галузь дійсності, що відтворюється у грі. Гра як метод навчання може виступати у різних варіантах: як самостійна технологія; як елемент іншої технології; як метод проведення однієї з форм навчальної діяльності

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів організації навчального процесу у вигляді ігор. У психолого-педагогічній літературі можна зустріти різні найменування ігор, які використовуються у навчальному процесі: пізнавальні (Ю. Бабанський), педагогічні (Ю. Кулюткін), ділові (А. Вербицький), навчальні (П. Підкасистий), навчально-імітаційні (Г. Сухобська), моделюючі (М. Кларін). Однак, зауважимо, що не зважаючи на велику різноманітність ігор, єдиної класифікації навчальних ігор не існує.[18].

Активізація – постійний процес управління діяльністю учнів, спонукання до енергійного, цілеспрямованого навчання, подолання спаду, пасивності й стереотипності. Сукупність різноманітних методів, прийомів і засобів активізації називають узагальненим терміном «активні методи навчання»[9].

В навчальному процесі виділяють безліч факторів, які впливають на активізацію навчальної діяльності учнів. Особливе місце серед цих факторів взаємодії в навчанні та підвищенні якості економічної освіти посідає застосування методів ігрового навчання.

Ігрове навчання є активною пізнавальною діяльністю в ігровій формі, в процесі якої учень під керівництвом викладача, являючись учасником імітаційно-ігрової ситуації, проявляючи ініціативу, самодіяльність та самоборотьбу, оволодівають новими знаннями, вміннями, навичками, виробляють активну позицію та творчий стиль життя[10].

Гра для учнів виступає як навчальна модель будь-якої діяльності в майбутньому, в якій учень відпрацьовує практичні дії. В працях видатних вчених ігрова діяльність розглядається як необхідна форма життєдіяльності кожної особистості, зв’язана з періодом формування творчих здібностей .

Утворення ігрових ситуацій у навчальному процесі і активний пошук шляхів і способів їх вирішення учнями забезпечує накопичення соціального досвіду, розвитку як особистості і суб’єкта діяльності, а саме:

• розвиток інтелекту;

• розвиток емоціональної сфери;

• розвиток стійкості до стресів;

• розвиток впевненості в собі ;

• розвиток позитивного відношення до світу, людей і самого себе;

• розвиток самостійності, автономності;

• розвиток мотивації само актуалізації, самовдосконалення[10].

Виконання імітаційно-ігрових завдань розвиває в учнів емоціонально-імпровізаціонний стиль, який пропонує діалог з іншими учасниками ігрового навчання, закріпляє уміння підтримувати інтерес та захоплення навчальною роботою. Ігрове навчання передбачає побудову взаємовідносин в системі «вчитель-учень» на основі емоціонально-довіреного спілкування, співробітництва і поваги до кожної особистості. В процесі ігрового навчання особливо важлива форма спілкування в системі відносин «вчитель-учень».

За допомогою гри на учбових заняттях створюється середовище, яке закріплює позитивне відношення учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Позитивне відношення до імітаційно-ігрової діяльності сприяє становленню самоповаги, усвідомлення власних цінностей учнями. Приймаючи активну участь в цьому виді діяльності, учень отримує можливість незалежно від вчителя та інших її учасників виразити свою думку, відстояти її, визначити самостійно способи виконання імітаційно-ігрових ролей, намітити шляхи виконання цілей, рішення навчальних проблем[10].

Гра як один з видів педагогічної діяльності являється способом фізичного та розумового виховання учнів. Ігри допомагають набути навички самостійної роботи, розвивати творче мислення, інтереси та здібності учнів. В той же час гра дозволяє не тільки оволодівати навчальною інформацією, практичними уміннями та навичками, але і має в собі великі можливості для розвитку особистих якостей.

Ігрове навчання дає можливості для розвитку ” Я„ – особистості учня – свого особистого образу, який має відповідні переважаючі якості, незалежного, впевненого в собі, здатного відстояти свою точку зору, пристосуватися до мінливих умов діяльності без втрати маючих цінностей.

В процесі гри учні набувають емоційно-ціннісний, життєвий досвід. Зацікавленість , яка виникає в процесі гри, стимулює позитивні емоції. Емоції виступають як мотив будь-якої діяльності, в тому числі і імітаційно-ігрової, так-як де емоції, там і активність, увага, уявлення, мислення, творчість. Ігрове навчання роблять навчально-пізнавальний процес привабливим та цікавим, а також ведуть за собою розвиток[14].

Ігрова діяльність реалізується в рольових ситуаціях інтелектуально-особистісної направленості, а також стимулює творчість учнів. Приймаючи на себе рольове завдання, учні не тільки користуються засобами вербального спілкування, але і прогнозують ігрові дії, тобто перевтілюються, грають, імпровізують, творять.

Ігрове навчання забезпечує емоційну та інтелектуальну сферу в учнівській аудиторії, атмосферу психологічного комфорту для кожного його учасника.

Ігрове навчання дає можливість:

а)ставить учня в позицію активного суб’єкта навчання;

б) розвивати їх здібності до самоуправління;

в)організувати навчальний процес як рішення навчально-пізнавальних проблем на основі ігрової взаємодії з учасниками ігрової ситуації [13].

Ігрові дії, які учні виконують в процесі гри, моделюють діяльність, яка має спільну структуру, компоненти, взаємодіючи між собою і забезпечуючи результативність навчання. При цьому не слід забувати, гра хороша лише тоді, коли вона готує учня до життя, до творчої, професійної діяльності. Структура діяльності передбачає наявність у грі як об’єктивних якостей, так і відображення внутрішніх станів суб’єкта. В процесі гри складаються умови для повної структури діяльності: мотив-ціль-предметні дії-способи-операції-процес-результат[13].

Дія вибору в умовах ігрового навчання потребує не тільки предметно-специфічних знань, але і уявлень учнів про свої сили, можливостях та здібностях. Освіта з використанням гри забезпечує перевагу сенсового компонента логічної пам’яті над короткочасною і механічною пам’яттю, слухової над зоровою пам’яттю, а новизна форми подачі навчальної інформації і пізнавальних дій учнів обумовлює стійкість уваги, перехід мимовільної уваги в після мимовільну, на якій базується стійкість пізнавального інтересу. Саме психологічні основи виступають мотиваційними стимулами, які забезпечують результативність ігрового навчання.

Гра виступає своєрідною формою діяльності, наслідком якої людина не тільки перевтілює дійсність, але і вдосконалює свої особистісні можливості і здібності. В грі та імітації вчитель впливає на своїх учнів з метою вдосконалення і розгортання їх творчих можливостей і здібностей. Сутність гри складається в тому, що в ній важливий не тільки результат, а і сам процес, процес хвилювань, пов’язаних з імітаційно-ігровими діями.

Гра містить в собі дидактичні можливості: 1) в них формуються мотиви та інтереси учнів (виграти та познати, навчитися діяти, приймати вірне рішення, знаходити вихід з ситуації, що склалася); 2) дії виконуються в відношенні з відповідними правилами і нормами поведінки; 3) чітко виділені операції; 4) включаються соціальні, особистісні, групові відношення. [19]

Технологія ігрової освіти передбачає: створення творчої ігрової атмосфери з відповідними конкретними завданнями; визначення цілей та мотивацій для учнів; опис технологій гри: хід гри, оцінку діяльності і аналіз знань, умінь, можливостей та дій тих хто грає.

Основою ігрового навчання можуть бути всілякі види дидактичних та ділових ігор. В останній час в навчальній практиці широко використовуються Імітаційно-навчальні ігри, які дозволяють учню в ході ігрової діяльності отримувати та збагачувати власний досвід.

Ділову гру можна визначити як імітацію господарської чи іншої діяльності підприємства (організації, колективу) у навчальних, виробничих або дослідницьких цілях, яку група осіб виконує на моделі об'єкта. Ділова гра є важливим методичним засобом дослідження або вивчення певної проблеми, підготовки та прийняття рішень, а також навчання персоналу за реальних виробничих умов.

Основними ознаками ділових ігор є:

—наявність учасників гри (дослідників, виробників), загальним завданням яких є аналіз ситуації та прийняття рішень відповідно до призначеної посади;

—наявність керівника, завданням якого є інформування про ситуацію, аналіз рішень учасників гри та коригування;

—створення певних умов, за яких учасникам треба аналізувати ситуації, що виникають, і приймати рішення,

—обов'язкова наявність невизначеності, а подеколи — й конфлікту;

—неможливість цілковитої формалізації ситуації;

—динамічність зміни ситуації та залежність її від попередніх рішень учасників гри [8].

Оскільки в реальній дійсності основою будь-якого розвитку є суперечності, то в діловій грі лише конфлікт, суперництво, подолання невпевненості можуть надати діям учасників активного характеру, зробити гру по-справжньому ефективною.

В основу гри, як правило, покладено модель об'єкта, наприклад виробництва, або, точніше, відображення такої моделі у сфері управління.

Учасники гри, відповідно до мети своїх дій, керуючись правилами й інструкціями ведення гри, а також наявними даними стосовно ситуації, формують свої одиничні моделі гри.

Підготовка й розроблення ділових ігор вимагають значної кількості часу. Попри труднощі проведення, практична спрямованість вигідно вирізняє їх порівняно зі звичайними традиційними методами навчання.

Ділові ігри, на відміну від інших традиційних методів навчання, дають змогу повніше відтворювати діяльність керівників, виявляти проблеми і причини їх появи, розробляти варіанти вирішення проблем, оцінювати кожен із них, приймати рішення і визначати механізм його реалізації. Це вможливлює розгляд проблеми не в загальному плані, а як конкретну проблему, що випливає із господарської діяльності конкретного підприємства[1].

Згідно з метою використання ділові ігри можуть виконувати різні функції: навчальні, виробничі або дослідницькі.

Навчальні ділові ігри сприяють активізації навчального процесу і суттєво прискорюють формування у учнів комплексу теоретичних знань, умінь і навичок, які впливають на підвищення ефективності діяльності управлінця.

Метою виробничої ділової гри є розробка: системи управління на підприємстві, організаційного механізму впровадження нових методів господарювання, прогнозування подальшого розвитку підприємства.

Ділова гра має такі елементи:

—назву;

—навчальну мету;

—склад учасників;

—вихідну інформацію та порядок проведення;

—підбиття підсумків [8].

Дослідницькі ігри використовують у разі перевірки гіпотез, нових принципів організації та технології робіт тощо.

Слід мати на увазі, що переважно мають висловлюватися учні, а не викладач. Він відкриває дискусію, підтримує рівновагу між учасниками ділової гри і керує нею за допомогою запитань.

Практика проведення ділових ігор показує, що за неправильної організації, без чітко встановленого регламенту часу на її завершення не вистачає. Тому викладач має чітко встановити регламент, постійно стежити за часом, щоб його вистачило на цілковитий розгляд проблеми і висновки. Обов'язок викладача — довести до свідомості учасників гри основні положення та висновки, дати чітке резюме, показати учасникам гри, чого їм вдалося досягти. Незавершеність заняття, тобто невдале підбиття підсумків ділової гри, може знецінити всю попередню роботу з її проведення[8].**

Ефективність ігрового навчання обумовлюється тим, що діяльність його учасників завжди спільна, носить «ансамблевий» характер. В процесі ігрової діяльності має місце не проста взаємодія учасників між собою, а їх спільний напрямок на досягнення ігрової цілі, якою являється не методична досконалість навчального процесу, а особистість учня, його розвиток виховання[14].

Кінцевим результатом проведення імітаційно-навчальних ігор повинна стати досвідчена особистість, розвиток її особистих здібностей, творчого стилю діяльності, активної навчальної і життєвої позиції, компетентності.

На наступному етапі визначимо роль ігор в процесі активізації навчальної діяльності учнів.

Процес ігрової діяльності являє собою важливу частину змісту усього процесу навчання. При відсутності ігрового навчання не можливо було б із учня створити розвинену та обізнану особистість, яка без ускладнень могла б орієнтуватися в повсякденних проблемах, а також швидко знаходити із них вихід.

1.2 Сутність і особливості видів ігрових методів навчання

В учнів шкіл, ще переважають ігрові інтереси, тож доцільно в роботі з ними на уроках систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи, спостереженнями.

Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особистостей школярів та рівня (його) їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або всім класом. Сюжетно-рольові ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання.

У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального процесу. Ці ігри повніше реалізували підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботу.

Саме в іграх розпочинається невимушене взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в школярів виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну потребу в діяльності, в процесі гри школяр “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в рівних ситуаціях, поглиблює набуті раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію [19].

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Гра – творчість, гра - праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання й виховання учнів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.

Найбільш узагальненим поняттям щодо видів ігор вважається термін «педагогічні ігри». На відміну від ігор загалом педагогічна гра має суттєву ознаку: чітко поставлену мету навчання і відповідний їй педагогічний результат, який характеризується навчально-пізнавальною спрямованістю. Слід зазначити, що у технологіях професійної освіти найчастіше використовується термін «ділова гра». У загальному вигляді ділову гру визначають як форму відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для даного виду практики [8]. Модифікаціями ділової гри можна вважати бліц-гру, гру-вправу, рольову, операційну, імітаційну ігри тощо.

Спрямованість усіх елементів гри на вирішення проблеми, що розглядається. Проведення гри не є самоціллю. Кожна дидактична гра покликана допомогти прийняти оптимальне рішення, ефективно засвоїти певну навчальну інформацію тощо.

Принципи організації та проведення ігрових імітаційних експериментів

1. Повне «заглиблення» учасників гри в проблематику організаційної системи, що моделюється. Учасники гри протягом усього часу її проведення повинні вивчати й аналізувати тільки ті питання, які стосуються даної гри. Такий підхід досягається системою попередніх лекцій, семінарських і практичних занять, обговорень, диспутів, самостійної роботи.

2. Поступове входження учасників гри в експериментальну ситуацію. Усі основні відомості стосовно проблеми, що розглядається, гравці отримують не до початку, а в процесі ігрової діяльності. При цьому перші її етапи повинні бути максимально спрощені, щоб вона легко засвоювалася. Етапи гри повинні супроводжуватися лекціями на загальні, а не на конкретні теми.

3. Рівномірне навантаження. Учасники гри отримують нові знання відносно рівномірно, пропорційними частинами. Матеріали повинні бути підібрані в такий спосіб, щоб їхнє засвоєння проходило з відносно однаковими затратами розумової й фізичної енергії.

4. Правдоподібність експериментальної ситуації, що забезпечується через:

а) правдоподібність реакції зовнішнього середовища;

б) використання комплекту реальних форм документів;

в) правдоподібність процедур прийняття управлінських рішень і способів доведення їх до виконавців;

г) близьку до реальної організацію взаємодії учасників гри (наради, «планьорки» тощо). Однак надмірне прагнення до адекватності гри та дійсності недоцільне. Воно збільшує час, складність, витрати, гра «обважнює».

За реалізації принципу правдоподібності доцільно: заохочувати виготовлення учасниками гри псевдореальних документів (службових записок, заяв, розпоряджень); передавати в ігрові групи картки виконавців і короткі довідки з біографічними та службовими даними про співробітників, що робить більш обґрунтованими ситуації, у яких можуть опинитися учасники гри; забезпечувати учасників гри положеннями про ігрові підрозділи, посадовими інструкціями, наближеними за формою до аналогічних реальних документів; організувати участь першої особи, що стимулює діяльність інших учасників гри (відповідно до теорії очікувань). У підготовці гри можна виділити такі етапи: для належної організації та проведення гри за 3-5 днів слід ознайомити учасників з її темою та змістом, з навчальною ситуацією, розподілити ролі між учасниками й порекомендувати літературу; у тих випадках, коли тривалість гри становить понад дві години, потрібно продумати доцільність кількаденної перерви, протягом якої учасники змогли б підготувати певні плани заходів, одержати необхідні консультації, прочитати довідкову або методичну літературу; до початку гри потрібно виготовити та встановити таблички із зазначенням «посад», прізвищ, імен виконавців; перед початком гри потрібно розкрити її суть усім учасникам для того, щоб кожний, реалізуючи свої функції, відчував власне значення в загальній справі та взаємозв’язок з іншими виконавцями; після закінчення гри керівник підбиває підсумки, а його помічники заповнюють відповідну підсумкову таблицю. Проблема систематизації дидактичних ігор надзвичайно складна й до цього часу не розв’язана. За критерієм змісту й умов діяльності учасників у дидактиці європейських країн виділяють ігри симуляційні, управлінські, психологічні, спортивні та ін.

Симуляція — це подання вибраного фрагменту конкретної ситуації в спрощеному вигляді та розігрування учнями в ролях функцій (посадових обов’язків) її учасників. Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, хто навчається, складних ситуацій, які «…колись для когось були проблемою, причому хід рішень, вироблених учнями, порівнюється з фактичними рішеннями» . Симуляційна гра характеризується тим, що: базується на конкретній ситуації; містить спробу аналізу цієї ситуації на основі її моделювання (наприклад, історичних фактів чи виробничих умов) через розігрування ролей; змушує до розгляду в моделі симуляції зв’язків, ходу, умов подій, що в ній містяться, відірвано від соціально-економічного контексту; рішення та висновки, зроблені в грі колективно, не змінюють стану ситуації й не впливають на модель системи; в умовах конфлікту не приймаються рішення, і це вимагає компромісу між різними рольовими цілями[8].

Рольова гра подібна виставі в театрі. Це виконання учнями ролей, заданих певними ситуаціями, які вимагають використання особливої поведінки та відповідної лексики. Гра забезпечує невимушену обстановку, в якій учні є настільки винахідливими і жвавими, наскільки це можливо. Група учнів, яка успішно виконує рольову гру, дуже схожа на групу маленьких дітей, яка грається у лікарів, школу, батьків тощо. Вони підсвідомо творять свою власну реальність. Таким чином, вони експериментують, використовуючи свої знання про реальний світ, і водночас розвивають здатність взаємодіяти з іншими людьми. Ця діяльність є захоплюючою [22].

Структуру рольової гри складають такі компоненти

· ролі;

· ситуація;

· рольові дії.

Перший компонент - ролі.

Ролі, що виконують учні на уроці, можуть бути соціальними і міжособистісними. Перші обумовлені місцем індивіда в системі об'єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), другі визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних відносин (лідер, друг, суперник і ін.). Підбір ролей у грі повинний здійснюватися таким чином, щоб формувати в школярів активну життєву позицію, кращі людські якості особистості.

Другий компонент рольової гри - вихідна ситуація.

Вона виступає як спосіб її організації. При створенні ситуації необхідно враховувати й обставини реальної дійсності, і взаємини комунікантів.

Розрізняють наступні компоненти ситуації:

1) суб'єкт;

2) об'єкт (предмет розмови);

3) відношення суб'єкта до предмета розмови, умови мовленнєвого акта.

Третій компонент рольової гри - рольові дії, що виконують учні, граючи визначену роль.

Рольові дії як різновид ігрових дій органічно зв'язані з характером ролі і включають вербальні і невербальні дії, використання бутафорії.

Як показують результати навчання, застосування рольової гри на уроках іноземної мови сприяє позитивним змінам у мовленні учнів як у якісному відношенні (розмаїтість діалогічних єдностей, ініціативність мовних партнерів, емоційність висловлення), так і в кількісному (правильність мови, обсяг висловлення, темп мови) [22].

Ділова гра використовується для вирішення комплексних завдань засвоєння нового, закріплення матеріалу, активізації пізнавальної діяльності учнів формування загально навчальних умінь, розвитку творчих здібностей, формування системи професійних умінь і навичок, виховання професійно значущих якостей особистості, підвищення рівня мотивації, формування навичок спілкування тощо. Навчальна гра є специфічним способом управління навчально-пізнавальною діяльністю школяра.

Є певні особливості ділової гри, які підкреслюють її актуальність:

1. Використання ділової гри дає можливість максимально наблизити

процес навчання до реальної професійної діяльності завдяки моделюванню

рольових функцій, притаманних професійній діяльності.

2. Ділова гра створює умови для глибокого і повного засвоєння навчального матеріалу на основі системного використання знань у процесі одночасного вирішення навчальних і змодельованих проблем.

3. У процесі ділової гри реалізуються різні рівні інтелектуальної активності учнів: репродуктивний, евристичний, креативний.

4. Ділова гра є способом інтенсифікації творчої мисленнєвої діяльності в умовах організації групової і комплексної взаємодії з відпрацюванням послідовності дій у штучно створеній ситуації.

5. Ділова гра відтворює реальні процеси професійної діяльності за рахунок виконання певної ролі, що містить набір правил, які визначають як зміст, так і спрямованість, характер ігрових дій.

6. Ділова гра є двоплановою діяльністю: з одного боку, учень виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретних навчальних завдань, з іншого – ця діяльність має умовний характер, що дозволяє йому бути вільним, розкутим. Саме це і забезпечує емоційну привабливість гри для школярів.

7. Ділова гра як колективний метод навчання створює умови для реалізації системи суб’єкт – суб’єктних відносин за різними напрямами взаємодії: викладач – учень, учень – учень, викладач – підгрупа, учень – підгрупа тощо.

8. Ділова гра формує інтерес та емоційно-ціннісне ставлення учня до навчальної і майбутньої професійної діяльності.

9. Ділова гра стимулює розвиток особистісного потенціалу учня, його самореалізацію і самоутвердження у ситуаціях ігрової взаємодії.

10. Ділова гра виконує діагностичну функцію – дозволяє учню виявити творчі і професійні здібності, усвідомити свої потенційні можливості.

11. Ділова гра має психотерапевтичний ефект за рахунок створення умов для емоційно-психологічного розвантаження учня, зняття психологічних бар’єрів, оволодіння способами психологічного захисту у складних професійних ситуаціях.

Оптимальна реалізація дидактичних цілей гри можлива за умови розуміння викладачем сутності ділової гри та уміння методично грамотно проектувати її. Основні принципи конструювання і організації ділової гри сформульовано А.Вербицьким [1].

До них автор відносить наступні: принцип імітаційного моделювання конкретних умов та ігрового моделювання змісту і форм професійної діяльності; принцип проблемності змісту імітаційного моделювання і процесу його розгортання в ігровій моделі; принцип діалогічного спілкування; принцип двоплановості ігрової навчальної діяльності. Технологія ділової гри є творчим процесом, який базується на знанні викладачем основних вимог щодо її проектування, організації, керівництва грою. Алгоритм підготовки і проведення ділової гри визначаться її видом і особливостями професійної діяльності, що моделюється. Визначають три основні етапи проектування ділової гри: етап підготовки до гри (вибір теми гри; визначення цілей, завдань, структури гри; розробка сценарію; підготовка матеріального забезпечення; ознайомлення учнів з метою, завданнями гри; за необхідності розподіл ролей); етап проведення гри (аналіз вихідної інформації; підготовка і виконання рольових функцій учасниками гри; управління процедурою гри); етап аналізу і оцінки результатів гри (вихід з гри; самоаналіз результатів гри учнями; підсумок гри викладачем; рекомендації щодо усунення недоліків гри). Необхідно звернути увагу на особливості методичного керівництва процесом гри. Роль викладача і його взаємодія із учнями на різних етапах гри різна. Провідна роль викладача виявляється на етапі підготовки, проектування гри та на етапі підведення підсумків і аналізу результатів гри, а на основному, ігровому, етапі більш доцільно створити умови для максимальної самоорганізації діяльності учнів [20]

На підготовчому етапі викладач може бути у ролі консультанта, який допоможе учням у визначенні змісту їх діяльності відповідно до ролі, але якщо це гра-вправа, бліц-гра, операційна гра, гра-імітація, процес підготовки гри реалізується самими учнями, що стимулює їх організаторські здібності.

У процесі гри викладач може виступати у трьох основних позиціях: бути центром гри, її керівником (ігротехніком); виконувати одну з ролей (ігрова позиція) або бути в ролі помічника і консультанта; спостерігати та оцінювати дії учнів (позиція експерта). Така зміна позицій викладача дає можливість поступово розвивати навички самоорганізації у школярів. На останньому етапі гри дії викладача залежать від попередньої діяльності: він виступає у ролі експерта або залучає до оцінки результатів діяльності учнів [20].

Інтелектуальні ігри змагального характеру у формі конкурсу, учнівського турніру, інтелектуального бою використовуються найчастіше після вивчення змістового модулю на етапі проміжного контролю або після вивчення окремих тем. Такі ігри сприяють розвитку пізнавальної активності, самостійності, комунікативних навичок учнів.

Комплексні ділові ігри – більш складний вид ігрової діяльності, який моделює певну ситуацію професійної діяльності, але відрізняється більшою кількістю учасників, наявністю елементів імпровізації, високою емоційністю.

Ділові ігри добре впливають на формування всього комплексу умінь: гностичних, проектувальних, організаторських, аналітичних, конструктивних, комунікативних тощо.

Можна зробити висновок, що ігрові технології навчання є одним з ефективних шляхів вивчення матеріалу, оскільки ігрове навчання сприяє системному, цілісному формуванню знань, умінь, навичок, інтенсифікації самостійної пізнавальної діяльності, стимулюванню інтелектуально-творчих здібностей учнів.

Розділ ІІ. Практичне застосування ігрових методів на факультативних заняттях

2.1 Можливість практичного використання ігрових методів на факультативних заняттях за програмою факультативних занять з «Основ економічних знань» (автор і укладач О. О. Павленко)

Школа повинна забезпечити добру економічну освіту, щоб сформувати у учнів критичне мислення та навички, необхідні їм як громадянам для прийняття розумних рішень і впливу на формування економічної політики в країні.

Задача економічної освіти – навчити дітей розуміти базові економічні поняття. Серед них найбільш важливими є слідуючи економічні потреби, обмеженість та вибір, виробничі ресурси, спеціалізація та розподіл праці, економічні системи, взаємозалежність, ринок, попит та пропозиція, гроші та їх кругообіг, заощадження інвестиції, прибуток, витрати та ін. Отже факультативний курс для загальноосвітніх шкіл «Основи економічних знань» має за мету – залучити учнів до вивчення основ економічної теорії, засвоєння економічних понять, усвідомлення сутності економічних категорій та процесів: осмислення власної економічної позиції, готовність до її практичного втілення. Програма передбачає вивчення та засвоєння учнями основ економіки як науки про закономірності господарського життя суспільства, основополагаючих питань з мікро- та макроекономіки., основ маркетингу та менеджменту, зовнішньоекономічної діяльності, а також розуміння професійної етики.

У процесі теоретичної підготовки передбачається сформувати у учнів поняття про основні економічні категорії та закони, форми організації виробництва і праці та кінцевого результату, основні функції і задачі маркетингу, сутності та принципів менеджменту, основи управління зовнішньоекономічною діяльністю, роль підприємства і можливості реалізувати свої здібності та бажання у визначеній сфері виробництва.

Опрацювання набутих знань та формування умінь та навичок передбачається на економічних практикумах, які передбачається проводити із застосуванням різноманітних форм і методів навчання ( аналіз економічних ситуацій, імітаційні, рольові ігри, проблемні семінари та інше). [16]

Основна мета програми – формування економічного мислення, що дасть учням змогу свідомо розв’язувати проблеми, які постають перед ними в житті.

Завдання програми пролягають у тому, щоб:

1) Дати учням знання про найпростіші типові економічні явища, з якими вони зіштовхуються у своєму житті;

2) На елементарному рівні пояснити їх причини;

3) Навчити користуватися економічними законами у власних інтересах.

На вивчення курсу відводиться в 10 класі - 63год., а в 11 класі - 64 години.

Програма складається з шести розділів і практикуму. Основними питаннями першого розділу «Вступ до економічної теорії» є усвідомлення сутності економічної науки та її методології, етапів її розвитку. Визначення людини, як суб’єкта виробничих відносин. Детермінованість особистісних і соціальних потреб.

У другому розділі «Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура» спрямоване на формування у учнів поняття ринкової економіки яка забезпечує взаємозв’язок виробництва і споживання, гарантує суспільну оцінку результатів праці відокремлених виробників, створює умови для високої ефективності виробництва. Механізм та суб’єктивно і об’єктивно детерміновані фактори ринкової економіки.

Третій розділ «Основи мікроекономіки» присвячений вивченню та усвідомлення того, що ринкова економіка це нескінченна взаємодія попиту та пропозиції. Підприємство та підприємництво – суб’єкти мікроекономіки. Усвідомлення, що прибуток – це основний показник ефективності виробництва.

У четвертому розділі «Макроекономіка та її головні проблеми» проблематика спрямована на формування уявлення, що макроекономіка – сучасна наука про соціально - регулюючу ринкову економіку

У п’ятому розділі «Світова економіка» в цьому розділі розглядається світова економіка як система світового господарства та міжнародних економічних відносин. Ступені генезису і об’єктивні основи розвитку світового господарства. Регулювання світових господарських зв’язків.

Шостий розділ «Основи дисциплін спеціалізації» розкриває сутність різних напрямків економічної сфери (фінансово-кредитної, маркетингової, менеджменту, обліку та аудиту). Дає можливість уявлення специфіки кожного перерахованого напрямку економічної сфери.

Економічний практикум, головною метою практикуму є, формування вмінь та навичок, здатності відтворювати на практиці набуті теоретичні знання та формування гнучкого економічного мислення за допомогою активізації пізнавальної діяльності та реалізації в різних формах та методах.

Тема 3: Людина - основне джерело і критерій соціально-економічного прогресу (10 класи – 2 години, 11 класи – 1 година)

План уроку:

1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва

2. Зміна місця й ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогрессу

3. Гуманізація виробництва і мотивація праці

Тема досить цікава та відносно легка у своєму засвоєнні учнями. Отже необхідно використати гру-вправу.

Учні розпізнають: поняття «робоча сила», «праця»;

Спостерігають і характеризують: Взаємозв’язок біологічного та соціального в людині; вплив НТР на зміну місця і ролі людини в процесі виробництва.

Аналізують і роблять висновки: про гуманізацію виробництва та мотивацію праці.

Після висновків щодо щойно вивченого матеріалу, учитель повинен зробити повідомлення домашнього завдання, інструктування щодо нього. У самому кінці уроку робить виставлення поурочних балів учням, які брали участь в дискусії.

Тема 5 Виробництво та економічна організація виробництва (10 класи – 5 годин, 11 класи – 3 години).

План уроку:

1. Витрати виробництва

2. Прибуток як економічна категорія

3. Ефективність використання факторів виробництва

До цієї теми учитель виділяє більше годин на її засвоєння, тому зважаючи на розмір та складність слід поділити навчальний матеріал на частини та після кожної створювати бліц-гру щодо засвоєння змісту. Учень вибирає відповідь із поданих. Залежно від цих відповідей подаються нові вказівки, пояснення.

Учні розпізнають: Поняття «пропозиції», нецінові чинники пропозиції; Поняття «попиту», нецінові чинники попиту;

Спостерігають і характеризують: Поняття «величина пропозиції», «величина попиту»; Закон пропозиції та закон попиту; Криві пропозиції та попиту за конкретними даними; Встановлюють, розраховують і обґрунтовують: Вплив нецінових чинників на пропозицію та попит; Коефіцієнт еластичності попиту за ціною; Поняття «цінова еластичність»;

Аналізують і роблять висновки: Про зміни рівноважної ціни від впливу подій на взаємопов’язаних ринках.

У кінці кожного уроку учитель повинен надати матеріал на закріплення щойно вивченої теми, а також перевірити його на початку наступного заняття, виділивши кілька хвилин.

Тема 2: Типи економічних систем (10 класи – 4 години, 11 класи – 2 години)

Вивчивши цю тему учень має знати відповіді на такі запитання:

1. Поняття про економічні системи та основні критерії її розмежування.

2. Структура відносин власності та процес формоутворення власності.

3. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.

4. Сучасні ринкові перетворення.

Щоб вчитель зрозумів наскільки учні засвоїли матеріал по даній темі, можна провести підсумковий контроль з допомогою гри-вправи. Застосування цього методу дасть змогу вчителю зрозуміти як вони орієнтуються у темі. Учні ж мають змогу навчитися швидко знаходити вірну відповідь, відстоювати свою правоту (якщо це необхідно).

Тема 9: Доходи у ринковій економіці (10 класи – 3 години, 11 класи – 2 години)

Учні мають бути обізнані з таких питань:

1. Ринковий принцип формування доходів.

2. Доход як винагорода за внесок у створення продукту.

3. Рента: механізм її формування та види.

4. Заробітна плата та чинники диференціації заробітної плати.

5. Позичковий відсоток як дохід на капітал та його норми.

Для того щоб зрозуміти як учні засвоюють матеріал можна в кінці уроку проводити розминку за допомогою імітаційної гри. Вчитель таким чином розуміє, що учні найбільше засвоїли в даній темі. Учні вчаться ставити правильні і коректні запитання, а також відповідати на них. Також за допомогою цього методу учнів можна навчити слідкувати за послідовністю запитань які ставляться їхніми однокласниками, адже вони не повинні повторюватись.

Тема 11: Попит, пропозиція та ціна рівноваги (10 класи 4 години, 11 класи – 2 години)

Основні питання:

1. Що таке ринкова ціна та ціна рівноваги?

2. Графічне зображення ринкової рівноваги.

3. Що таке дефіцит та надлишок? Які причини їх виникнення?

4. Взаємопов’язані ринки.

Тема досить складна для розуміння учнями, тому вона потребує більш ретельного перегляду матеріалу, а також більше часу на його дослідження.

Досить логічним буде застосовувати ділову гру при закріпленні матеріалу.

Учні розпізнають: Поняття «пропозиції», нецінові чинники пропозиції; Поняття «попиту», нецінові чинники попиту;

Спостерігають і характеризують: Поняття «величина пропозиції», «величина попиту»; Закон пропозиції та закон попиту; Криві пропозиції та попиту за конкретними даними; Зміни пропозиції та величини пропозиції, попиту та величини попиту у графічному зображенні;

Встановлюють, розраховують і обґрунтовують: Вплив нецінових чинників на пропозицію та попит; Коефіцієнт еластичності попиту за ціною; Поняття «цінова еластичність»;

Аналізують і роблять висновки: Про зміни рівноважної ціни від впливу подій на взаємопов’язаних ринках.

У кінці кожного уроку учитель повинен надати матеріал на закріплення щойно вивченої теми, а також перевірити його на початку наступного заняття, виділивши кілька хвилин.

Тема 15. Безробіття та інфляція як прояв макроекономічної нестабільності. (10 класи 4 години, 11 класи – 3 години)

План уроку:

1. Інфляція. Причини, що викликають інфляцію. Інфляція попиту та пропозиції.

2. Безробіття та причини безробіття.

3. Темп інфляції. Види інфляції за темпом.

4. Заходи щодо обмеження рівня безробіття. Закон Оукена.

Тема досить важлива при вивченні курсу «Основи економіки. Потрібно застосувати бліц-гру для кращого закріплення матеріалу . Після кожного з пунктів плану уроку потрібно виконувати задачі, вирішувати проблемні питання, виконувати вправи на закріплення матеріалу.

Учні розпізнають: поняття «інфляція», «темп інфляції», «безробіття», «зайнятість», «робоча сила», «безробітні»;

Спостерігають і характеризують: види інфляції, види безробіття;

Встановлюють, розраховують і обґрунтовують: рівень інфляції, рівень безробіття;

Аналізують і роблять висновки: про рівень інфляції в Україні; про вплив інфляції на рівень реальних доходів сім’ї, населення, країни; як можна захистити свої доходи від інфляції.

Після висновків щодо щойно вивченого матеріалу, учитель повинен зробити повідомлення домашнього завдання, інструктування щодо нього. У самому кінці уроку робить виставлення поурочних балів учням, які брали участь в уроці, їх обґрунтування вчителем.

2.2 Розробка плану-конспекту занять «Естафета» з теми «Попит, пропозиція та ціна рівноваги»

План конспект уроку – «Естафети» (розрахований на учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи)

Тема: Попит і пропозиція та ціна рівноваги

Освітня мета: закріпити уміння та навички учнів розрізняти попит і пропозицію, встановлювати ринкову ціну;

Виховна мета: виховувати позитивне ставлення учнів до факторів формування ринкової ціни;

Розвиваюча мета: розвивати економічне мислення, уміння аналізувати, робити висновки, самостійно досліджувати економічні явища.

Форма заняття – урок закріплення умінь і навичок.

Тип уроку – нетрадиційний урок (гра «Естафета») .

Методи: аналіз, індукції та дедукції, словесний, метод контролю, наочний, практичний.

Дидактичне забезпечення: підручник “Основы экономики” И.Ф. Радіонова, схема естафети, словнички економічних термінів, картки із завданнями.

Структура уроку

(45 хвилин)

І. Організаційний момент (2 хвилини);

ІІ. Перевірка виконання домашнього завдання (8 хвилин);

ІІІ Повідомлення теми, мети, завдання заняття. (5 хв)

IV. Перенесення знань, умінь учнів в нестандартні умови (20 хвилин);

V. Підведення підсумків (8 хвилин);

VІ. Домашнє завдання (2 хвилини).

Хід заняття

І. Організаційний момент. Викладач перевіряє готовність учнів до заняття, формує сприятливу атмосферу для проведення гри.

ІІ. Перевірка виконання домашнього завдання, корекція опорних знань й практичного досвіду учнів.

Вчитель перевіряє наявність записаних до словничків термінів: попит і пропозиція, закон попиту, закон пропозиції, додатковий товар, товар-замінник, ринкова ціна.

ІІІ. Викладач повідомляє аудиторії тему заняття – «Попит і пропозиція та ціна рівноваги», мета - закріпити уміння та навички розрізняти попит і пропозицію, і встановлювати ринкову ціну.

Мотивація уроку йде через розігрування ситуації (при цьому вчитель акцентує увагу на необхідності досягнення рівноважної ціни).

Дійові особи: продавець і покупець.

Товар (дійові особи) обирають самостійно.

Зміст ситуації.

Продавець і покупець прибувають на ринок зі своїми уявленнями про ціну й обсяг продукції, що може бути куплена (продана); необхідно досягти домовленості про ціну.

Ситуацію розігрують два учні, а усі інші аналізують результат і приходять до висновку, що такий ринок найкращим чином демонструє процес узгодження інтересів, а це відбувається тоді, коли бажання покупців придбати товар співпадає з бажанням продавців продати його.

І V . Хід естафети

1 Інструктаж перед грою та розподіл учнів на команди

Учні розбиваються на дві рівнозначні за розумовими здібностями команди. Команди обирають собі капітанів. На (мал. 1) зображена схема маршруту, учні обирають по-порядку на даній ялинці іграшки з номерами, номер іграшки – номер завдання, всього 5 завдань, ціль гри – справитись зі всіма завданнями і піднятися на вершину ялинки до зірки. Виграє та команда, яка перша виконає всі 5 завдань.

Мал 1. Схема маршруту

2. Завдання до естафети:

Завдання 1

Командам видаються картки з термінами, які їм потрібно визначити, щоб перейти на наступний рівень.

Приклад:

Картка №1

Визначте терміни:

Попит

Пропозиція

Товар-замінник

Картка №2

Визначте терміни:

Додатковий товар

Закон попиту

Закон пропозиції

Завдання 2. Вчитель пропонує учням різні нецінові фактори які потрібно віднести до попиту, чи пропозиції.

Завдання 3 На картці командам роздаються тести в яких потрібно проставити напроти економічних понять «так» , якщо погоджуються з ним, або ж «ні» , якщо не погоджуються.

відповідь “ні”

відповідь “так”

1. Попит і пропозиція – головні фактори ринку ( )

2. Попит - це кількість продукції, яку виробник може доставити на ринок в певний час і за визначеною ціною ( )

3. Залежність пропозиції від ціни пряма ( )

4. Зображена на графіку залежність попиту від ціни називають кривою індивідуального попиту ( )

5. Кожна точка кривої індивідуальної пропозиції відображає варіанти встановлення обсягу попиту при різних цінах ( )

Завдання 4 Капітани сідають окремо від команд, і отримують завдання. Потрібно продовжити речення.

1). Основна мета вільної ринкової економіки заключається в …

Відповідь: максимізації прибутку і мінімізації витрат.

2). За допомогою регулюючою функції …

Відповідь: ринок регулює обмін товарів і послуг

3). Попит - це:

Відповідь: кількість продуктів, яку споживачі готові і в стані купити по деякій ціні протягом певного часу.

4). Точка, в якій величина попиту і пропозиції співпадають називається…

Відповідь: точкою рівноваги попиту і пропозиції, рівноважною ціною.

5). Модель ринкового кругообігу складається з таких блоків, як…

Відповідь: Блок підприємств, блок домогосподарств, ринок ресурсів, ринок продуктів.

Завдання 5 Команді надається умова задачі, яку необхідно як найшвидше і вірно вирішити.

Таблиця 2.1

Пропозиція зерна пшениці від індивідуального виробника

Умова: нехай є 5 можливих варіантів ціни на зерно пшениці – від 100 грн. за 1 ц зерна, до 500 грн. за 1 ц. При найвищій ціні - 500 грн. за 1 ц зерна формується й найвища пропозиція (32 ц. На місяць). Якщо ринкова ціна 1 ц. зерна знизиться до 200 грн. , то відповідно зменшиться і його пропозиція ( до 15 ц за місяць). Якщо ціна на зерно буде 100 грн. за 1 ц. , жоден з фермерів не буде продавати пшеницю.

Розв’язок: перенесемо дані таблиці 2.1 на графік у якому рівень ринкової ціни показаний на вертикальній осі, а величина індивідуальної пропозиції – на горизонтальній.

Крива пропозиції SS (пшениці) піднімається вверх і праворуч, що означає пряму залежність пропозиції від рівня ціни. Рухаючись по кривій, можна спостерігати різні варіанти зміни величини пропозиції залежно від ціни.

Мал 2. Крива індивідуальної пропозиції на зерно пшениці

V . Підведення підсумків.

Вчитель підводить підсумки гри, та оцінює учнів за активність на уроці.

V І . Домашнє завдання: задача №2 стор. 6, підручник “Основы экономики ” / Под ред. А.Ф. Радионовой.

Висновки

При виконанні курсової роботи на тему «Ігрові методи навчання та їх використання при вивченні факультативного курсу «Основи економічних знань»»нами переслідувалася певна мета. Вона полягає в тому, щоб визначити зміст та специфічні особливості ігрового навчання, а також доречності його впровадження в навчальний процес з курсу «Основи економічних знань». Мета дослідження визначила постановку деяких завдань, які розкрилися у даній курсовій роботі.

У ході курсової роботи було розкрито зміст та специфічні особливості ігрового навчання, проаналізовано структуру та умови ефективності використання ігор в навчальному процесі, обґрунтовано доречність використання ігрового навчання з факультативного курсу «Основи економічних знань», а також розроблено заняття у формі гри-естафети з теми «Попит, пропозиція та ціна рівноваги», враховуючи ігровий підхід.

На основі аналізу літературних джерел, які були використані при написанні курсової роботи, можна зробити висновок, що дійсно використання методів ігрового навчання в процесі економічної освіти є досить актуальним, так-як воно допомагає зорієнтуватися в теперішній соціально-економічній ситуації, яка існує в нашій країні.

Ігрове навчання, як активна пізнавальна діяльність у ігровій формі, дозволяє учням, які являються учасниками ігрової ситуації, проявляти ініціативу, самодіяльність та дух змагання, оволодівати економічними знаннями, уміннями, навичками, відпрацьовувати активну соціально-економічну позицію та творчий стиль діяльності.

Використання імітаційно-ігрового підходу в факультативному курсі «Основи економічних знань», забезпечує процес формування і розвитку людини, як освіченої, творчої особистості, яка здатна не тільки побудувати суспільство, але і ефективно функціонувати в ньому.

За допомогою ігор, які пропонуються при вивченні цього курсу, учні легше та на довше запам’ятовують той теоретичний матеріал ,що дається на занятті.

Отже, методика ігрового навчання при викладанні факультативного курсу «Основи економічних знань» є важливою частиною навчального процесу, так-як сприяє формуванню такої людини, яка здатна працювати активно, зацікавлено, з високою професійною майстерністю та з новаторським підходом.

Список використаних джерел

1. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки. – К.: КНЕУ, 1998

2. Балягін І.А. Методика викладання економіки/ Балягін І.А. , Богорад М.А., Ковальчук Г.О. – К.: КНЕУ, 2006

3. Вергасов В.М. Активізація пізнавальної діяльності студентів у вищій школі. К.: Вища школа, 1985

4. Гідрович С.Р. Ігрове моделювання економічних процесів/ С.Р. Гідрович, І.М Сироїжка. – М.: Економіка, 1986

5. Данчева О.В. Практична психологія в економіці та бізнесі/ О.В. Данчева, Ю.М. Швабл.– К.: «Лібра», 1998

6. Економіка: Навч. Посібник для загальноосвітніх навчальних закладів / за ред.. С.В. Степаненко. – К.: КНЕУ, 2001

7. Ємельянов Є.Н. Психологія бізнесу/ Є.Н. Ємельянов, С.Є. Поварницина. – К.: «Армада», 1998

8. Ковальчук Г.О. Активізація навчання в економічній освіті: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2005

9. Ковальчук Г.С. Активізація навчання в економічній освіті. – К. : КНЕУ, 1999

10. Кондрашова Л.В., Імітаційно-ігрове навчання у вищій школі: Навч. Посібник/ Кондрашова Л.В., Вієвська М.Г., Савченко Л.А. – Кривий ріг, 2001

11. Кулішов В.В. Економіка від простого до складного: Навч. посібник. – Львів: Магнолія,2006

12. Медведєв М.Г. Ігрові методи моделювання економічних систем. – К.: Думка, 2002

13. Мороз М.Л., Ігрове навчання в системі освіти: Навч. Посібник/ М.Л. Мороз, Т. П. Шпак. – К.: Омега, 1999

14. Носаченко І.М. Ігрові методи навчання в економіці: Навч.-методичний посібник. – К.: МАУП, 1995

15. Павленко О. О. Робоча програма з курсу «Основи економічних знань» для факультативних занять загальноосвітньої школи. – Кривий Ріг: КЕІ ДВЗН «КНЕУ ім.. Вадима Гетьмана», 1999

16. Пачковський Ю.Ф. Психологія підприємництва: Навч. посібник – К.: Каравела,2006

17. Садовая Т.А. Игровые технологии обучения в профессиональной подготовке будущих педагогов. – М.: , 1986

18. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.

19. Терський В. Н., Гра – творчість життя/ В.Н. Тернський, О. С. Кель. – М.: Просвіта, 1996

20. Хруцький Є.А. Організація проведення ділових ігор. – К.: Вища школа,1991

21. Яковенко В.Б. Введення інноваційних технологій в навчальний процес. –К.: Вища школа, 2002

22. Інтернет портал - http://www.ngo.by/ru/news/gurt/f920/889fe7714eg.html