| Форми співучасті.
Види співучасників.
У ст.19 дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника і пособника. В основу такого поділу: 1) ступінь участі (інтенсивність діяння кожної з осіб); 2) характер участі (функціональна роль співучасника у злочині). Виконавцем злочину визнається особа, яка безпосередньо виконала злочин., тобто дії якої містять склад конкретного злочину, передбаченого Особливої частиною КК, той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Організатором визнається особа яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатором є особа, яка не тільки викликала в інших бажання вчинити злочин, але й об‘єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням діяльності, спрямованої на досягнення злочинного результату. Підмовником відповідно до ч.5 ст.19 вважається особа, яка схилила до вчинення злочину. Він свідомо викликає у іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин, який виник у неї раніше. Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину, тобто давала поради, вказівки, надавала засоби для вчинення злочину, усувала перешкоди для його вчинення, обіцяла сховати злочинця, знаряддя або засоби вчинення злочину, сліди злочину, предмети, добуті злочинним шляхом (ст.19).
Особливості кваліфікації дій співучасників та призначення їм покарання.
Виконавець несе відповідальність за законом, передбачену за вчинений ним злочин. Дії організатора, підмовника і пособника кваліфікуються, як правило, за статтею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст.19. якщо є дії організатора чи підмовника злочину дістають вияв також і в його співвиконавстві, то вони кваліфікуються без посилання на ст.19. у випадках, коли виконавцем злочину є спеціальний суб‘єкт (посадова особа – у посадових злочинах, військовослужбовець – у військових злочинах), дії співучасників, які не є спеціальними суб‘єктами, мають кваліфікуватися за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця злочину, як правило, з посиланням на відповідну частину ст.19. Іноді співучасники одного злочину несуть відповідальність за різними законами, залежно від змісту та обсягу їх умислу та деяких інших обставин. Зокрема дії підмовника, організатора чи пособника можуть кваліфікуватися за одними статтями чи частинами статті Особливої частини КК, а дії виконавця – за іншими. Це можливе, зокрема, в таких випадках: 1) при вчиненні певних злочинів, коли одні з учасників досягли 16-річного віку, а інші – ні, напр. 15-ти річна особа. Що брала участь у бандитському нападі і вчинила вбивство або умисне тяжке тілесне ушкодження, буде відповідати не за бандитизм, а за ст.93 або ст.101; 2) пособник надав допомогу виконавцю, який раніше вже вчинив крадіжку майна, у вчиненні розкрадання державного майна шляхом крадіжки, виконавець – ч.2 ст.81 (за повторністю), пособник – ч.6 ст.19 і ч.1 ст.8; 3) у разі вчинення виконавцем злочинних дій, що не охоплювались умислом інших учасників злочину, тобто коли має місце так званий ексцес виконавця. При визначенні покарання за злочин, вчинений у співучасті, враховуються характер і ступінь фактичної участі кожного співучасника у вчиненні такого злочину, значення цієї участі для досягнення мети злочину та розмір заподіяної (можливої) шкоди. При добровільній відмові виконавця від вчинення злочину дії пособника тягнуть відповідальність як за готування до злочину. У разі недоведення виконавцем злочину до кінця з незалежних від його волі причин пособник несе відповідальність за пособництво в замаху на злочин. У разі добровільної відмови організатора і підмовника від подальшої участі в злочині ці особи не притягуються до кримінальної відповідальності, якщо вони вчинили дії, які відвернули розвиток злочину і настання злочинного результату.
Причетність до злочину та її форми.
У КК термін “причетність” не вживається. Причетність до злочину – це різновид суспільно небезпечної поведінки особи, що не містить ознак співучасті у злочині вчиненому чи такому, що вчиняється іншою особою, але знаходиться з ним у певному зв‘язку і тим самим об‘єктивно сприяє вчиненню цього злочину чи перешкоджає його виявленню або розкриттю. Відповідно до КК причетність до злочину може виявитися в одній із двох форм: 1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину (ст.20); 2) недонесення про злочин (ст.21). Теорія кримінального права знає і третю форму – потурання вчиненню злочину. Причетність до злочину – родове поняття. Воно охоплює встановлену у загальному вигляді (ст.20, 21) і в конкретних статтях ОЧ КК відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування злочинів (ст.186) і за недонесення про достовірно відомі підготовлювані або вчинені злочини (ст.187). Заздалегідь не обіцяне приховування злочину може виявлятися у: 1) переховуванні злочинця; 2) приховуванні знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом. Правова відповідальність за недонесення про злочин закріплена в ст.21. у ній говориться, що недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених ст.187 КК. У ст.187 дається вичерпний перелік злочинів, недонесення про які є караним. До таких злочинів належить, зокрема, значна кількість злочинів проти держави, розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах, розбій, умисне вбивство, згвалтування за особливо обтяжуючих обставин, одержання хабара за обтяжуючих обставин. Недонесення про інші не перелічені в ст.187 злочини не визнається злочином. Об‘єктивна сторона недонесення – бездіяльність. Ст.21 не визначає терміну, протягом якого слід донести про злочин, обов‘язок виникає з моменту вчинення злочину, повідомлення в будь-якій формі: усній, письмовій. Факт недонесення утворює склад закінченого злочину. Недонесення не може бути визнано співучастю в злочині. Суб‘єктивна сторона недонесення: наявність прямого умислу. Суб‘єктом недонесення може бути особа від 16 років. Посадова особа, якщо вона за своїм посадовим становищем мала вжити заходів для недопущення злочину або для затримання злочинця, відповідає за недонесення при наявності усіх інших, необхідних для цього ознак, за ст.165 КК. У КУ ст.63 – особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї родини чи близьких родичів, коло яких визначається законом. На підставі цього такі близькі та родичі не підлягають кримінальній відповідальності, якщо вони не повідомили про злочин, вчинений кимось з родичів. Потуранням вчиненого злочину прийнято вважати неперешкоджання вчиненню злочину особою, яка була зобов‘язана і мала можливість відвернути злочин. Відповідальність за потурання вчиненню злочину настає лише за ті конкретні злочини, об‘єктивна сторона яких може бути виражена в невиконанні особою спеціальних або професійних обов‘язків: зловживання владою або посадовим становищем (ст.165), і такі склади злочинів, які передбачені ст.91 та ст.167 КК. Потурання злочину не створює окремої правової інституції, оскільки: 1) потурання злочину не передбачено кримінальним законом; 2) немає закону (і недоцільно мати його) про обов‘язок громадянина перешкоджати вчиненню протиправних дій, які вчиняються в його присутності, окремі такі випадки охоплюються поняттям недонесення про злочин; 3) потурання злочину може мати місце лише з боку посадової особи, яка зобов‘язана йому перешкоджати (ст.165). потурання вчиненого злочину – умисне діяння, тому до нього не можуть бути віднесені необережні дії, що входять до складів злочинів, які передбачені ст.91 та ст.167.
|
