ПЛАН

1. Вступ.

2. Кримінально-правова характеристика одержання хабара.

3. Хуліганство. Склад злочину. Відмінність його від суміжних злочинів.

4. Висновок

5. Нормативний матеріал, література.

В С Т У П.

В даній контрольній роботі будуть висвітлені два важливі питання: кримінально-правова характеристика одержання хабара та хуліганство. Дані питання є досить актуальними в наш час.

Такий злочин як одержання хабара (ст. 368 КК) відноситься до злочинів у сфері службової діяльності (розділ ХVІІ /особливої частини/ КК), цей розділ має на меті: запобігання злочинів в сфері службової діяльності (криміналізації влади).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб’єктом цього злочину може бути тільки службова особа (спеціальний суб’єкт злочину).

Хуліганство – це один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Суспільна небезпека діяння полягає в тому, що він заподіює або ставить під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганство – найбільш поширений злочин серед молодого населення України, тобто суб’єктами злочину є неповнолітні або молоді люди до 30 років.

Кримінально-правова характеристика одержання хабара.

Одержання хабара – це одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Хабар як предмет цього злочину – це незаконна винагорода матеріального характеру, яка може являти собою майно, в тому числі вилучене з вільного обороту (гороші, в тому числі в іноземній валюті, цінні папери, матеріальні цінності), право на майно (документи, що дають право на одержання майна або право вимагати майнових зобов’язань тощо), будь-які дії майнового характеру.

Послуги, пільги і привілеї, що не мають матеріального змісту, не можуть визнаватися предметом одержання хабара. Не може розглядатися як хабар і надання службовій особі таких матеріальних послуг, які нею повністю оплачуються.

Оскільки одержання хабара є корисливим злочином, то предметом хабара не можуть визнаватися послуги, вигоди немайнового характеру (наприклад, сприяння просуванню по службі, схвальні характеристики і відзиви в засобах масової інформації, спростування критики на адресу службової особи тощо). Послуги немайнового характеру можуть визнаватися іншими особистими інтересами службової особи при зловживанні владою або службовим становищем і, за наявності інших необхідних ознак, можуть кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364.

З об’єктивної строни злочин, передбачений ч. 1 ст. 368, характеризується прийняттям службовою особою від іншої особи предмета хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар або третьої особи, будь-якої дії з використанням наданої такій службовій особі влади чи займаного нею службового становища. Прийняття службовою особою предмета хабара може відбуватися як у формі його безпосереднього отримання від хабародавця самою службовою особою або через інших осіб – посередників (знайомих, родичів), так і іншими способами: одержання поштового відправлення; перерахування коштів на рахунки в установах банків, вказані службовою особою. Одержання хабара може бути і у завуальованій формі: під виглядом програшу в карти; шляхом укладення договору купівлі-продажу коштовної речі за значно зниженою ціною; під виглядом подарунка або отримання коштів у борг без наміру їх повернення тощо. Для кваліфікації одержання хабара не має значення, яким чином службова особа одержала та розпорядилася хабарем (використала для власних потреб, для потреб своєї родини чи інших осіб).

Одержання хабара вважається закінченим злочином з моменту прийняття службовою особою хоча б частини матеріальних цінностей або вигід (пільг) майнового характеру незалежно від того, виконала чи не виконала службова особа певні дії в інтересах того, хто дає хабар, або в інтересах третьої особи, а також незалежно від того, чи мала намір службова особа взагалі виконувати (невиконувати) обумовлені дії. Час отримання хабара – до моменту виконання чи невиконання певних дій службовою особою (хабар – підкуп) або після їх виконання або невиконання (хабар-винагорода) – на кваліфікацію злочину не впливає.

Під інтересами того, хто дає хабара розуміються будь-які інтереси самого хабародавця, а під інтересами третьої особи – інтереси будь-якої іншої особи, на користь якої вчиняються або невчиняються певні дії службовою особою.

Для кваліфікації дій службової особи за ст. 368 не має значення, одержала вона хабар за вчинення правомірного чи протиправного діяння по службі. Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 3 постанови “Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 року N 5, роз’яснив якщо виконані службовою особою у зв'язку з одержанням хабара дії самі є злочинними (службове підроблення, зловживання владою чи службовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 368, характеризується виною у формі прямого умислу: службова особа усвідомлює, що отримує хабар за виконання чи невиконання певних дій в інтересах хабародавця чи в інтересах третьої особи з використанням наданої їй влади чи службового становища, і бажає отримати цю незаконну винагороду.

Для кваліфікації одержання хабара має значення обізнаність як службової особи, яка одержує хабар, так і хабародавця про характер вчинюваних ними дій. Тому отримання службовою особою від іншої особи матеріальних цінностей або вигід матеріального характеру шляхом обману чи зловживання довірою, не утворюють складу злочину одержання хабара, а, за наявності інших необхідних ознак, повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 190 та 364.

Дії службової особи, яка одержала матеріальні цінності чи вигоди майнового характеру наче б то для передачі іншій службовій особі без наміру їх передати, не утворюють складу злочину одержання хабара і повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 190 та 364, а за наявності інших необхідних ознак – за відповідними частинами ст. 15, 27 і 369 (підбурювання до замаху на давання хабара). За таких умов дії хабародавця повинні кваліфікуватися як замах на давання хабара.

Суб’єктом одержання хабара може бути згідно з чинним законом за одержання хабара можуть бути лише службові особи. При вирішенні питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, які викладено в пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364 КК.

При цьому слід мати на увазі, що до представників влади належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

Службовими особами можуть визнаватись як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства.[1]

Суб’єктом одержання хабара має визнаватися і службова особа, яка в силу свого службового становища не могла вчинити або не вчинити певні дії в інтересах хабародавця, але вжила заходів до вчинення таких дій іншою службовою особою (наприклад, прохання, рекомендація тощо).

До обтяжуючих обставин передбачених ч. 2 ст. 368, відноситься одержання хабара:

- у великому розмірі;

- службовою особою, яка займає відповідальне становище;

- за попередньою змовою групою осіб;

- повторно;

- поєднане з його вимаганням.

До особливо обтяжуючих, передбачених ч. 3 ст. 368, належать обставини:

- одержання хабара в особливо великому розмірі;

- одержання хабара службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому - такий, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. [2] При цьому вартість вигід майнового характеру обов’язково повинна мати грошовий еквівалент.

До службових осіб, які займають відповідальне і особливо відповідальне становище відносяться особи зазначені у пункті 1 примітки до статті 368 (судді,

прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць), посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої (посади заступників керівників структурних підрозділів, завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші прирівняні до них посади), четвертої (посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади), п'ятої (посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади) та шостої (посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади;) категорій.

До службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, визначаються частиною першою статті 9 Закону України "Про державну службу" (Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голови та члени Конституційного Суду України, Голови та судді Верховного Суду України, Голови та арбітри Вищого господарського суду України, Генеральний прокурор України та його заступники), та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої (посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, представників Президента України в областях, містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;) та другої (посади заступників керівника Адміністрації Президента України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України, заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України, секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших заступників глав обласних та інші прирівняні до них посади) категорій.[3]

Під одержанням хабара за попередньою змовою групою осіб розуміється вчинення цього злочину двома і більше службовими особами, які попередньо домовилися про його спільне вчинення і діяли як співвиконавці. Така домовленість про спільні дії в якості співвиконавців повинна бути досягнута до моменту одержання хабара.

Відповідно з п. 3 примітки до ст. 368 повторним визнається вчинення злочину особою, яка раніше вчинила одержання хабара або давання хабара, незалежно від того, чи притягувалася така особа за раніше вчинений злочин до кримінальної відповідальності. Ознака повторності буде відсутня в тому випадку, коли судимість за раніше вчинений злочин (злочини) погашена або знята у встановленому законом порядку. Одержання хабара службовою особою в декілька прийомів від однієї особи або від декількох осіб одночасно за виконання чи невиконання в їх суспільних інтересах єдиного діяння по службі не утворює повторності, дії такої службової особи кваліфікуються як один продовжуваний злочин. Одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він дається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб.[4]

Згідно з п. 4 примітки до ст. 368 КК вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення нею умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

У випадках, коли особа, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин цього не зробила, дії службової особи, яка його вимагала, залежно від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання чи як замах на вчинення цього злочину.[5]

За вчинення цього злочину в КК передбачене покарання: за ч. 1 ст. 368 – штраф від семисот п’ятидесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, з позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 368 – позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 368 – позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

2. Хуліганство. Склад злочину. Відмінність його від суміжних злочинів.

Хуліганство відноситься до злочинів проти громадського порядку та моральності (розділ ХІІ ст. 296 КК). Суспільна небезпека злочинів проти громадського порядку та моральності полягає в тому, що вони заподіюють або ставлять під загрозу заподіяння істотної шкоди громадському порядку і моральним основам життя суспільства.

Безпосереднім об’єктом злочину є громадський порядок як сукупність суспільних відносин, які забеспечують громадський спокій, нормальні умови праці, побуту і відпочинку людей. Треба мати на увазі, що ці суспільні віносини виникають, як правило, в громадських місцях, зокрема в місцях спільного проживання, праці, відпочинку, а також спілкування людей з метою задоволення різноманітних житєвих потреб. Водночас за необхідних умов навіть квартира може бути визнана громадським місцем.

Об’єктивною стороною хуліганства є грубе порушення громадського прядку, тобто вчинення активних дій. Обов’язковою ознакою злочину є наявність мотивів дій винного – явна неповага до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки. За змістом диспозиції частини першої ст. 296 КК, грубим порушенням порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства може бути визнано лише таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

При кваліфікації хуліганських дій за ст. 296 КК України за ознакою особливої зухвалості враховується в кожному випадку конкретні обставини справи, в тому числі час, місце та характер вчинення цього злочину.

Хуліганство за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, наприклад, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось, або було пов'язане із знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше. [6]

Вчиненими з винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані, та ін.

Для кваліфікації вчиненого за ч. 1 ст. 296 достатньо однієї з ознак у діях винного – особливої зухвалості або виняткового цинізму.

За змістом ст. 33 насильство, як і погроза пошкодження майна або пошкодження чи знищення майна, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 296 та відповідними статтями чинного Кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи або проти власності та за інші злочини (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу тощо).

Заподіяна з необережності під час вчиненння хуліганських дій шкода не охоплюється складом злочину, предбаченого ст. 296, і за необхідних умов такі дії потребують додаткової кваліфікації як злочин, вчинений з необережності (наприклад, необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження та ін.)

Ч. 2 ст. 296 передбачає кваліфікуючу ознаку скоєння злочину, як вичнення злочину групою осіб. Злочин визнається скоєним групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб.

Групове хуліганство (ч. 2 ст. 296 КК) слід відрізняти, від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК), масових заворушень (ст. 294 КК) та закликів до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295 КК). Проаналізувавши диспозиції ст.ст. 396, 293, 294, 295 КК, характериним тільки для хуліганських діє є наявність мотивів явної неповаги до суспільства. Для інших злочинів ці мотиви не є обов’язковими.

Ч. 3 ст. 296 передбачає відповідальність за вчинення хуліганства (ч.1) або групового хуліганства (ч. 2) з кваліфікуючими ознаками: особою, раніше судимою за хуліганство чи за злочини, пов’язані з опором предствникові влади або предствникові громадськості, які виконували обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам які припиняла хуліганські дії. За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство можливо кваліфікувати дії винного за умов, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.

Повторність скоєння хуліганства при відсутності судимості особи за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296.

Опір виражається в активній протидії представникові влади чи предствникові громадськості, які виконують свій службовий або громадський обов’язок щодо охорони громадського порядку, або громадянинові, який присікає хуліганські дії. Додаткова кваліфікація дій винного у вичненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 не потребується. В інших випадках дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

Дії, передбачені ч.1, 2 або 3 ст. 296, якщо вони вчиненні із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, утворюють склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 296.

Із суб’єктивної сторони хуліганство – це злочин, вчинений із прямим умислом. Однак умисел стосовно заподіяння шкоди в результаті вчинення хуліганських дії може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п’яний хуліган, зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров’ю будь-кому з оточуючих, але свідому допускав такі наслідки. Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським (хуліганські спонукання). Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо. У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства.[7]

Суб’єктом злочину є фізична особа, якій на момент вчинення злочину, предбаченого будь-якою з частин ст. 296, виповнилося 14 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 296 – штраф до п’ятидесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 296 – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 ст. 296 – позбавлення волі на строк від двох до п’яти років; за ч. 4 ст. 296 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Що стосується штрафу в розмірі до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то викликає сумнів, що з неповнолітніх можливо стягнути цю суму. Тому на підставі ст. 53 КК суд при неможливості сплати штрафу неповнолітнім може замінити його покаранням у вигляді суспільних робіт.

В И С Н О В О К

Отже, ми розглянули кримінально-правову характеристику одержання хабара та хуліганство. Визначили об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, та суб’єктивну сторону даних злочинів, їх ступінь суспільної небезпеки. Чітко визначили понняття хабара та хуліганства, прокваліфікували дії суб’єктів даних злочинів.

НОРМАТИВНИЙ МАТЕРІАЛ ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України. К., 1996.

2. Кримінальний Кодекс України. – К.: Юрінком, 2001.

3. Кримінально процесуальний Кодекс. – К.: Юрінком, 1999.

4. Закон України “Про державну службу” ВВР, 1993, N 52, ст. 496

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» "Юридичний вісник України", N 28, 13 - 19 липня 2002 р.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року N 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» /нормативно правова база «LIGA»

1. Науково практичний коментар Кримінального Кодексу України. К.: Юрінком, 2001 с. 345.

2. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник / За редакцією професорів М. І. Бажанова, В.В. Сташиса, В. Я. Тація/. К.: Юрінком, 2001 с. 298, 411.

[1] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» "Юридичний вісник України", N 28, 13 - 19 липня 2002 р. ст. 24.

[2] Кримінальний кодекс України ВВР, 2001, N 25-26, ст.146.

[3] Закон України “Про державну службу” ВВР, 1993, N 52, ст. 496

[4] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» ст. 28.

[5] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року N 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» ст. 29.

[6] Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року N 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» /нормативно правова база «LIGA» ст. 8.

[7] М. І. Бажанов, В.В. Сташис, В. Я. Тацій, Кримінальне право України (особлива частина) К. «ЮрінкомІнтер» Ст. 299