Міністерство освіти України
Економіко-правничий інститут
м. Чернівці
відділення правознавства
Курсова робота з Цивільного права
студента ІІІ курсу (заочн.відділення)
Пенджоли
Ігора Ярославовича
Науковий керівник:
д.ю.н., проф. Коссак В.М.
Дата захисту:
________________________
Оцінка:
________________________
Чернівці, 1998 р.
План
Вступ.
1. Правова суть інституту по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими.
а) визнання громадянина безвісно відсутнім
б) оголошення громадянина померлим.
Розділ 2. Правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим.
3. Юридичні наслідки явки громадянина, визнаного безвісно відсутнім і оголошеного померлим.
Висновки
Література
Вступ
В Конституції України закріплено право громадян на судовий захист від посягань на життя і здоров’я, майно і особисту свободу, честь та гідність. Забезпечення здійснення конституційних прав громадян України - одне з важливих завдань української держави. Піднесення суб’єктивних прав громадян в ранг конституційного права обумовлює велике теоретичне і практичне значення дослідження питань, цивільного права. Специфічними засобами захисту суб’єктивних прав є цивільні справи по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими. Міжгалузева приналежність даного інститу пояснюється тим, що його норми знаходяться як в матеріальному (статті 18-22 ЦК України) так і процесуальному праві (статті 261-265 ЦПК України).
Тривала невизначеність місцеперебування одного з суб’єктів цивільних правовідносин створює труднощі для захисту своїх прав інших учасників цих правовідносин або їх реалізацію, або виконання обов’язків.
Метою даної роботи є аналіз чинного законодавства, що регулює інститути безвісної відсутності та оголошення громадянина померлим. Для досягнення поставленої мети, необхідно розкрити наступні питання: правова суть інституту по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими; правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим; юридичні наслідки явки громадянина, визнаного безвісно відсутнім і оголошеного померлим.
Розділ 1. Правова суть інституту по визнанню громадян безвісно відсутніми і оголошення їх померлими.
В житті можливі випадки, коли громадянин тривалий час відсутній в місці постійного проживання. Він не повідомляє про себе, а заходи по встановленню цих відомостей не дають позитивних результатів. Виникає невизначеність у правовідносинах за участю відсутнього. Наприклад, тривала невизначеність місця перебування батьків є перешкодою для інших осіб усиновити дитину безвісно відсутніх батьків; безвісна відсутність одного з подружжя є для іншого перешкодою для розриву шлюбу і вступу в новий тощо. Якщо він живий, а відсутність сталася з незалежних від нього причин, необхідно вжити заходів по збереженню його майна, задоволенню вимоги його кредиторів тощо. В разі смерті відсутнього правововідносини з його участю повинні припинити свою дію. Його майно за правом спадкоємності переходить до спадкоємців. Заінтересовані особи в праві заявити вимоги про це.
Зазначені дії можна вчинити за допомогою двох цивільноправових інститутів: "Визнання громадянина безвісно відсутнім" і "Оголошення громадянина померлим" (статті 18-22 ЦК України).
а) визнання громадянина безвісно відсутнім.
Інститут безвісної відсутності покликаний ліквідувати невизначеність яка пов’язана з віідсутністю одного з суб’єктів цивільних правовідносин, і специфічними засобами забезпечити безпосередньо захист охоронюваних законом інтересів громадян і організацій і опосередковано- суб’єктивних прав громадян і організацій, що перебувають в правовідносинах з безвісно відсутньою особою.
Відповідно до статті 18 ЦК України громадянин може бути визнаний безвісно відсутнім за умов:
a) протягом року громадянин відсутній в місці його постійного проживання;
b) протягом того ж року в місці його постійного проживання не має відомостей про місце його перебування;
c) невідомість місця перебування не можна усунути за допомогою відповідних заходів.
Перебіг річного строку починається з дня одержання відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день початком береться перше число місяця, що йде за тим, в якому були одержані останні відомості. Коли ж неможливо встановити місяць в якому були одержані останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з першого січня наступного року.
Визнання громадянина безвісно відсутнім здійснюється в судовому порядку. Порядок визнання громадянина безвісно відсутнім визначається главою 35 Цивільного процесуального кодексу України. Справи про це розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання заявника (ст. 261 ЦПК України). Суддя вживає заходів для встановлення відомостей про відсутнього: виявлення родичів, співробітників, знайомих; надсилання запитів до відповідних організацій за останнім місцем проживання (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ, виконкоми тощо). Суд постановляє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про відмову в задоволенні заяви про це.
Якщо з’явиться громадянин, визнаний безвісно відсутнім, або буде виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання і скасовує своє попереднє рішення (ст. 20. ЦК України).
Одним з питань, які викликають деякі ускладнення на практиці, є питання визначення і фактичного встановлення обставин безвісної відсутності. До них у відповідності з законом відносяться крім перерахованих вище обставин, ще й відсутність в суду передбачень про про умисне приховування особою свого місце перебування[1]
. Саме ці обставини належить вияснити суду для визнання громадянина безвісно відсутнім. Поряд з цим вагомого уточнення вимагає стаття 18 ЦК України. Так, громадянин може
бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім. Отже це положення закону має диспозитивний характер і це означає, що суд за любих обставин повинен встановити всі умови вказані у статті, і визнавати громадянина безвісно відсутнім. Якщо у суда є дані, що особа умисно приховує місце свого перебування з метою ухилення від сплати аліментів, ухилення від кримінальної відповідальності чи іншої відповідальності суд не повинен визнавати такого громадянина безвісно відсутнім.
Таким чином, що фактичний склад безвісної відсутності повинен включати такі обставини, при наявності яких суд може визнати громадянина безвісно відсутнім:
a)відсутність протягом року, що передував зверненню в суд, відомостей про громадянина по місцю постійного проживання, а також приблизного місцезнаходження громадянина;
b)неможливість для суду і всіх зацікавлених осіб всіма законними засобами отримати відомості про відсутнього громадянина;
c)відсутність даних про те, що особа умисно приховує своє місце перебування;
d)наявність у позивача цивільно-правової мети, яка може бути досягнута шляхом судового визнання громадянина безвісно відсутнім. Реальність цієї мети повинна підтверджуватись існуючими між позивачем і безвісно відсутнім громадянином цивільно-правових відносин (що виникли до моменту безвісної відсутності) і об’єктивної необхідності ліквідації перешкод для реалізації прав або виконання юридичних обов’язків шляхом визнання громадянина безвісно відсутнім.
Отже, безвісна відсутність - це сукупність фактів, досліджених і встановлених судом, що дають підстави визнання громадянина безвісно відсутнім.
б) Оголошення громадянина померлим
Згідно чинного законодавства, громадянин може бути оголошений померлим, якщо громадянин відсутній в місці постійного проживання протягом трьох років; якщо протягом того ж строку в місці постійного проживання громадянина немає відомостей про місце його перебування; вжиті заходи для виявлення місця перебування громадянина і одержання відомостей про нього не дали позитивних наслідків. Трирічний строк скорочується до 6 місяців, коли громадянин пропав безвісно за обставин, що загрожували смертю, або є підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку.
Наприклад, громадянин був пасажиром залізничного поїзду, з яким сталася аварія. Серед вбитих і поранених його не виявлено. За таких обставин він може бути оголошений померлим через 6 місяців після аварії. Інший строк встановлено для військово службовців або інших громадян, які пропали безвісти у зв’язку з воєнними діями. Вони можуть бути оголошені померлими не раніше ніж після закінчення двох років з дня припинення бойових дій.
Питання про оголошення громадянина померлим розглядає районних (міський) суд за місцем проживання заявника. Суд постановляє рішення про оголошення громадянина померлим або про відмому в задоволенні заяви про це.
Якою є юридична природа такого явища як оголошення громадянина померлим?
В основу судового рішення про оголошення громадянина померлим покладено спростовну презумпцію його смерті - певного юридичного факту, який стверджується довідкою лікувального закладу або показаннями свідків про настання смерті. Право- і дієздатність припиняються зі смертю громадянина. Оголошення ж громадянина померлим не призводить до припинення правоздатності і дієздатності. Наприклад, громадянин, оголошений померлим, насправді виявився живим. Він учиняє угоди, має майно у власності, займається певною роботою тощо. Отже, він фактично здійснює право- і дієздатність.
Інститут оголошення громадянина померлим має багато спільного з визнанням громадянина безвісно відсутнім, однак вони мають і суттєві відмінності. Так якщо безвісна відсутність громадянина, як зазначалося вище, перебдачає відсутність відомостей про громадянина живого чи мертвого, то оголошення громадянина померлим, поглинаючи безвісну відсутність громадянина, є одночасно складним правовим явищем, яке включає декілька фактичних складів. В юридичній літературі загально визнано, що оголошення громадянина померлим на відміну від визнання безвісно відсутнім ґрунтується на призумпції смерті громадянина.
Фактичний склад оголошення громадянина померлим включає в себе як фактичний склад безвісної відсутності, так і обставини які дають підстави передбачати смерть безвісно відсутнього.
Крім цього, зоконодавець визначає декілька строків визнання громадянина померлим вони бувають загальними і скороченими. У відповідності з загальним строком якщо про громадянина не було відомостей протягом трьох років, суд оголошує його померлим. В цьому випадку [трирічна відсутність] обставини передбачуваної загибелі не конкретизуються, то при скорочених строках безвісної відсутності вони вказуються. Це: 1) явища природи, які несуть загрозу для життя людини (стихійні лиха); 2) нещасні випадки, що можуть бути причиною смерті (пожеже, аварія).
Таким чином, якщо не встановлено факт стихійного лиха або нещасного випадку, то діє загальний трирічний термін.
В свою чергу фактичний склад оголошення громадянина померлим в силу його шестимісячної відсутності, крім загальних підстав перерахованих вище, повинен включати наступні моменти:
1) наявність причинного зв’язку між безвісною відсутністю і обставинами, що загрожують життю або дають підстави передбачати загибель громадянина внаслідок конкретного нещасного випадку;
2) співпадіння у часі і просторі подій, що загрожують смертю, і перебування громадянина в зоні цього нещасного випадку або стихійного лиха;
3) неможливість по закінченню шести місяців з дня нещасного випадку або стихійного лиха виявити громадянина живим або мертвим.
Стаття 21 ЦК України вказує ще на одну обставину оголошення громадянина померлим: військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.
Особливість оголошення громадянина померлим на цій підставі полягає перш за все в тому, що тут конкретизується суб’єктний склад, а також дається конкретна характеристика об’єктивних обставин. Специфіка полягає в тому, що вказаними об’єктивними обставинами є воєнні дії, їх початок, тривалість і закінцення, а також перебування в районі цих дій військовослужбовців та інших громадян.
Специфіка оголошення військовослужбовця або іншого громадянина померлим у зв’язку з воєнними діями полягає в тому, що суд повинен встановити причинно-наслідковий зв’язок між воєнними діями і безвісною пропажею громадянина, з приводу якого в суд поступила заява з проханням про оголошення такого померлим.
Бувають випадки коли цього причинно-наслідкового зв’язку немає. Так, якщо військовослужбовець перебував у районі воєнних дій, але суд встановив, що безвісна відсутність не пов’язана з ними, а пов’язана наприклад, з стихійним лихом, що загрожувало його життю, то суд оголошує його померлим після шести місяців з моменту зникнення, а не після двох років після закінчення воєнних дій.
Таким чином, узагальнюючи, оголошення громадянина померлим повинно включати в себе такий фактичний склад:
- відсутність відомостей про громадянина протягом часу, вказаного у законі;
- неможливість для суду і осіб, що приймають участь у справі, усунути цю невизначеність;
- відсутність у суду передбачення про умисне приховування місця свого перебування безвісно відсутньо громадянина;
- наявність у заявника правової цілі оголошення громадянина померлим;
- встановлення судом обставин, що дають підстави для презумпції смерті громадянина.
Днем смерті громадянина оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішення суду. Суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку[2]
.
Отже, оголошення громадянина померлим - це закріплення судовим рішенням передбачення про його смерть.
Розділ 2. Правові наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим.
Встановлена законом можливість у судовому порядку визнати громадянина безвісновідсутним або оголошення його померлим є специфічним способом ліквідації невизначеності в правовому становищі суб’ктів тих правовідносин, одним з учасників яких є безвісно відсутній громадянин. Судове рішення по справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, що вступає в законну силу, є юридичним фактом, що тягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин, пов’язаних з захистом і реалізацією особистих і майнових прав громадян та організацій.
Над майном громадянина, визнаного безвісно відсутнім, встановлюється опіка. Опікун призначається органом опіки та піклування на підставі судового рішення. Орган опіки та піклування має право і до закінчення річного строку за заявою зацікавлених осіб призначити опікуна для охорони майна відсутнього, а також для управління цим майном (ч. 2 ст. 19 ЦК України).
З майна, належного безвісно відсутньому, видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов’язаний за законом утримувати. За рахунок цього ж майна опікун задовольняє вимоги по сплаті боргів по різних зобов’язаннях безвісно відсутнього (ч. 1 ст. 19 ЦК України).
Неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина, незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає дітьми безвісно відсутнього, що недосягли восьми років, вправі вимагати призначення їм пенсії у зв’язку з визнання годувальника безвісно відсутнім (Закон України "Про пенсійне забезпечення").
3. Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи ЗАГСу (ст. 42 КпШС України).
4. Припиняються зобов’язання тісно зв’язані з особою безвісно відсутнього, наприклад, чинність довіреності (п.п. 6,7 ст. 69 ЦК України), договору доручення (п. 3 ст. 392 ЦК України).
Зазначені юридичні наслідки спрямовані на усунення невизначеності у правових відносинах за участю безвісно відсутнього громадянина.
Оголошення громадянина померлим є також підставою для виникнення спадкових правовідносин, припинення шлюбних відносин і т.п.
Разом з тим "оголошенням померлим" і фактично померлим, які торкаються юридичних наслідків:
Розділ 3. Юридичні наслідки явки громадянина, визнаного безвісно відсутнім і оголошеного померлим.
Цивільне законодавство України встановлює, що в разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина, оголошеного померлим, відповідне рішення скасовується судом. Крім цього Незалежно від часу свого з'явлення, громадянин може зажадати від будь-якої особи повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до інших осіб після оголошення громадянина померлим (стаття 22 ЦК України).
Правові наслідки скасування визнання безвісно відсутнім такі:
Якщо з’явится громадянин якого оголошено померлим або буде виявлено його місце перебування, суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання, скасовує своє рішення про оголошення громадянина померлим. Копію такого рішення суд надсилає органові ЗАГСу для анулювання запису про смерть (ст. 265 ЦПК України). При цьому поновлюється не лише особисто-правовий статус громадянина, а і його майновий стан. Незалежно від часу його з’явлення громадянин вправі зажадати повернення майна від певних осіб і держави:
Таким чином, з врахуванням певних особливостей тих чи інших правовідносин і їх суб’єктивного складу питання про відновлення прав та обов’язків осіб раніше визнаних безвісно відсутніми та оголошених померлими, повинні бути чітко врегульвані відповідними правовими нормами конкретно для кожного випадку. Таке становище дозволить забезпечити належний захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян.
Висновки
Таким чином, що фактичний склад безвісної відсутності повинен включати такі обставини, при наявності яких суд може визнати громадянина безвісно відсутнім: відсутність протягом року, що передував зверненню в суд, відомостей про громадянина по місцю постійного проживання, а також приблизного місцезнаходження громадянина; неможливість для суду і всіх зацікавлених осіб всіма законними засобами отримати відомості про відсутнього громадянина; відсутність даних про те, що особа умисно приховує своє місце перебування; наявність у позивача цивільно-правової мети, яка може бути досягнута шляхом судового визнання громадянина безвісно відсутнім. Реальність цієї мети повинна підтверджуватись існуючими між позивачем і безвісно відсутнім громадянином цивільно-правових відносин (що виникли до моменту безвісної відсутності) і об’єктивної необхідності ліквідації перешкод для реалізації прав або виконання юридичних обов’язків шляхом визнання громадянина безвісно відсутнім.
Отже, безвісна відсутність - це сукупність фактів, досліджених і встановлених судом, що дають підстави визнання громадянина безвісно відсутнім.
Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо в місці його постійного проживання нема відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.
Оголошення громадянина померлим повинно включати в себе такий фактичний склад: відсутність відомостей про громадянина протягом часу, вказаного у законі; неможливість для суду і осіб, що приймають участь у справі, усунути цю невизначеність; відсутність у суду передбачення про умисне приховування місця свого перебування безвісно відсутньо громадянина; наявність у заявника правової цілі оголошення громадянина померлим; встановлення судом обставин, що дають підстави для презумпції смерті громадянина.
Днем смерті громадянина оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішення суду.
Отже, оголошення громадянина померлим - це закріплення судовим рішенням передбачення про його смерть.
Розглянуті вище інститути "визнання громадянина безвісно відсутнім" і "оголошення громадянина померлим" не поширюються на осіб, які зникають за власним бажанням, а саме їх зникнення є неправомірною поведінкою. Це буває у випадках, коли громадянин ховається від суду і слідства, або ухиляється від виконання сімейно-правових обов'язків: сплати аліментів тощо.
Література
1.Кодекс про шлюб та сім’ю. // Право. - 1998. - № 10.
2.Попова Ю.А. Признание граждан безвесно отсутствующими. - М.: Юрид. Лит., 1985.
3.Цивільне право. Частина перша. - К.: Вентурі, 1997.
4.Цивільний кодекс України (проект) // Українське право. - 1996. - № 2 (4).
5.Цивільний кодекс України. Станом на 1 липня 1998 р. - Ужгород: ІВА, 1998.
6.Цивільний процесуальний кодекс України. - Ужгород: ІВА, 1998.
[1]
Попова Ю.А. Признание граждан безвесно отсутствующими. - М.: Юрид. Лит., 1985. - С.13.
[2]
Цивільне право. Частина перша. - К.: Вентурі, 1997. - С. 90.
|
