План
1. Природа України.
2. Населення.
3. Економічний розвиток.
ПРИРОДА
УКРАЇНИ
•
Україна — держава на півдні Східної Європи. На півдні омивається Чорним і Азовським морями. Загальна площа 603,7 тис. км2
. Населення 49,5 млн чоловік (2000 р.), міське 68%; українці (37 419 тис. чоловік, перепис 1989 р.). Офіційна мова — українська. Віруючі — переважно православні християни. У складі України 24 області, 2 міста республіканського підпорядкування і територіальна автономія — Автономна Республіка Крим. Столиця — Київ. Глава держави — президент. Законодавчий орган — Верховна Рада. Велику частину території України займають низовини (Поліська, Придніпровська, Причорноморська) і окремі малогорбисті височини заввишки до 300—500 м (Подільська, Придніпровська, Донецький кряж й ін.). Гори розташовані на заході (Карпатські) і на півдні (Кримські). Найвища вершина країни — г. Говерла в Карпатах (2061 м над рівнем моря). Основні ріки України — Дніпро, Південний Буг і Дунай, що впадають у Чорне море. Є більше 7000 озер (у заплавах рік, а також на північному заході, у Поліссі — найбільш заболоченому районі). Найбільші водоймища — Кременчуцьке, Каховське, Дніпродзержинське, Київське й Канівське. Клімат помір ноконтинентальний. Характерні сезонні розходження, зими помірно холодні, літо тривале, тепле або спекотне, середня температура липня 18—24°С, січня від 8°С до 2—4°С (на Південному березі Криму). Сумарна річна кількість опадів для більшої частини України складає 600 мм, у Карпатах — до 1600 мм, на півдні й південному сході 400—300 мм. Південний берег Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. В Україні добре виражена ґрунтоворослинна зональність. 2/3 території країни, (лісостеп і степ) зайняті чорноземами. На північ від чорноземного поясу поширені сірі лісові й дерневопідзолисті ґрунти під мішаними лісами, на південь — темнокаштанові й каштанові ґрунти під сухими степами. Ґрунтовим поясам відповідають три природні зони — лісова, лісостепова і степова. Лісова зона включає різноманітні змішані й листяні ліси з білою (європейською) ялицею, сосною, буком і дубом. У лісостеповій зоні ліси складаються здебільшого з дуба; часто острівці лісу оточені ріллями. Для степової зони характерні трави і стрічкові лісонасадження. До XVIIIст. степи не освоювалися, а тепер природна рослинність збереглася лише в заповідниках. Схили Карпат вкриті мішаними і хвойними лісами з дуба, бука, ялини і ялиці. На схилах Кримських гір — ліси з бука, дуба, сосни. Південний берег Криму має значні паркові насадження з різних видів середземноморської флори, тут поширені фруктові сади й виноградники. Унаслідок свого переважно рівнинного рельєфу й браку лісів в Україні мало ендемічних видів тварин. Усього представлено 28 тис. видів, включаючи 101 вид ссавців, 350 видів птахів, 21 вид плазунів, 19 видів земноводних і більше 200 видів риб. Ведмеді, зайці, дикі кабани, лиси, лосі, рись, тетереви, рябчики, орли, яструби й сови дотепер живуть на північному заході — у Карпатах і Поліссі. У лісостепу поширені олені, кабани, вовки, гризуни (хом'як, тхір), куріпки, сороки, іволги. Для степового поясу найбільш типовими є гризуни, польові птахи й комахи. Система заповідників, національних парків, природних заказників дає можливість частково зберегти і навіть розводити нові види диких тварин. В Україні створено 15 заповідників, найбільші й найвідоміші — Чорноморський, Поліський, АсканіяНова, Український степовий. Є Карпатський і Шацький природні національні парки. Український степовий заповідник був створений у 1961 р., має 3 ділянки: Хомутовський степ і Кам'яні могили (у Донецькій обл.), Михайлівська цілина (у Сумській обл.). Загальна площа 1634 га. У заповіднику знаходяться цілинні лугові, різнотравноковилові степи з характерною фауною (їжаки — вухастий і звичайний, лисиця, байбак, журавель сірий, бугай, шуліка й ін.).
НАСЕЛЕННЯ
За переписом і оцінками радянського періоду, населення України складало 26,9 млн чоловік у 1937 р., 47,1 млн — у 1970 р., 49,6 млн у 1979 р., 51,7 млн у 1989 р. У 1993 р. чисельність населення країни складала 52,2 млн чоловік, у 1996 р. — 51,3 млн чоловік. До січня 1998 р. населення України скоротилося до 50,5 млн чоловік, до січня 1999 р. — до 50,1 млн чоловік, а в 2000 р. — до 49,4 млн чоловік. У 1997 р. на 10 тис. чоловік число немовлят складало 87, померлих — 149, показник природного приросту населення склав мінус 6,2 на тисячу чоловік (у 1940 р. 13, 1950 р. 14,3, 1960 р. 13,6, 1970 р. 3,4, 1980 р. 2,9, 1990 р. 0,6, 1991 р. мінус 0,7, 1993 р. мінус 3,5, 1995 р. мінус 5,8). Найбільш густо заселені промислові області Подніпров'я і сходу (Донецька, Дніпропетровська, Харківська й Луганська), Київська; менше — аграрні західні області (Волинська, Закарпатська, Рівненська й Тернопільська). Природний приріст населення України в останні десятиліття знижувався й перейшов у депопуляцію за рахунок підвищення смертності серед чоловіків і погіршення умов життя загалом. У 1989 р. середня тривалість життя чоловіків дорівнювала 65, жінок — 75 років, однак із 1990х років відзначалася тенденція до її зниження. Чисельність населення різко скорочувалася в 1930х роках (через масовий голодомор 1932—1933 рр, і репресії загинуло від 3 до 7 млн чоловік), а також під час Другої світової війни (загинуло 6 млн чоловік). Перша світова війна і Громадянська війна 1917—1921 рр. обійшлися Україні в кілька мільйонів життів.
У 1959 р. кількість українців складала 76%, росіян — 17%, євреїв — 2%, поляків менше 1%. За переписом 1989 р., у країні проживало 37 419 тис. етнічних українців (72,4% усього населення країни) і 11 358 тис. етнічних росіян (22,0%). До інших великих етнічних груп належали євреї (486 тис. чоловік, або близько 1%), білоруси (440 тис. — 0,9%), молдавани (325 тис. 0,6%), болгари (234 тис. 0,5%), поляки (219 тис. 0,4%), угорці (163 тис. — 0,3%), румуни (135 тис. — 0,2%). У сільській місцевості частка українців сягає 80—90%, у містах знижується до 50—60%. Частка росіян і євреїв, навпаки, у містах зростає. Основні мови — українська й російська, їдиш і польська були поширені в містах, заходу і південного заходу до Другої світової війни. Більшість українського населення міст, особливо сходу й півдня, розмовляє російською мовою. Завдяки близькості російської й української мов більшість росіян України читають і розуміють поукраїнськи. Основні релігії г православ'я (розділене на Українську православну церкву Московського патріархату, Українську православну церкву Київського патріархату й Українську автокефальну православну церкву), католицизм (із грецьким і латинським обрядами), протестантизм, іудаїзм, іслам. Православ'я — найбільш розповсюджена віра, католицизм сповідується в Західній Україні. З 1989 р. загострилися відносини між гілками православної церкви, що виступають за збереження відносин із Російською православною церквою або за автономність церкви усередині України, а також між православними і грекокатоликами (діяльність останніх була заборонена, а їхня власність передана в 1946 р. Українській православній церкві, до якої у 1990х роках висуваються майнові й інші претензії.
До кінця 1990х років 68% населення проживало в містах; у 1926 р. частка міського населення складала 20%. Урбанізація швидко розвивалася в 1930ті роки, коли більшовицькою партією під керівництвом Сталіна проводилася кампанія індустріалізації й руйнування індивідуального селянського господарства. Наприкінці XIXст. найбільшими містами були Одеса, Київ, Харків, Катеринослав (Дніпропетровськ), Львів (входив до складу АвстроУгорщини) і Миколаїв. У 1998 р. найбільшими містами стали: Київ (2629,3 тис. чоловік), Харків (1521 тис.), Дніпропетровськ (1122 тис.), Донецьк (1065 тис.), Одеса (1027 тис.). 46 міст мали населення більше 100 тис. чоловік. Київ — столиця держави. Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя, Луганськ і Кривій Ріг— промислові, наукові й гірничодобувні центри. Харків і Дніпропетровськ — центри військовопромислового комплексу України. Одеса, Херсон і Миколаїв — портові міста із суднобудівною промисловістю. Севастополь — головна база колишнього радянського Чорноморського флоту. Західноукраїнські Львів і Чернівці протягом довгого часу знаходилися в складі АвстроУгорщини, тому їхня культура своє рідна, а архітектура нагадує архітектуру Відня, Кракова й Бухареста.
ЕКОНОМІЧНИЙ
РОЗВИТОК
Економічна історія.
Розквіту Київської Русі в IX—XI ст. сприяло її вигідне положення на перехресті торговельних шляхів і створення єдиного економічного й культурного простору. У XIIст., після перекриття кочівниками торговельного шляху по Дніпру «з варяг у греки», відбувся розпад Київської Русі на незалежні князівства. Виснажені міжусобицями, нападами половців, монголотатар, поляків і литовців, вони стали окраїнними землями інших, могутніших держав. Зруйнована економіка була відновлена лише в XV—XVIст. як частина аграрного господарства Польського королівства, а потім польськолитовської Речі Посполитої. Після інтеграції з Російською імперією в XVII—XVIII ст. Україна зробилася головною житницею Росії. Наприкінці XIXст. Донецький басейн (Донбас) перетворився на один із головних гірничодобувних і металургійних центрів Росії, а Одеса стала одним з її головних морських портів. При радянській владі Україна зберегла статус розвинутого аграрного й гірничодобувного регіону. Крім того, розвивалися обробна промисловість, транспорт і сфера послуг. Незважаючи на значні руйнування під час Другої світової війни, Україна залишилася однією з найбільш розвинутих республік СРСР.
Національний дохід.
Відповідно до західних оцінок, національний дохід України на душу населення в 1970х роках був вищий, ніж в Італії. Наприкінці 1970х років ріст припинився, у 1980х роках почався спад, а після 1990 р. вибухнула економічна криза. Зниження національного доходу склало 11 — 15% на рік за період з 1991 по 1994 рр.; у 1995 р. валовий національний продукт складав 2400 дол. на душу населення. Результатом гіперінфляції стало майже повне руйнування в 1993—1994 рр. економіки країни, більшість жителів України були змушені зайнятися вирощуванням продуктів харчування на власних городах і працювати на декількох роботах. До 1997 р. інфляцію вдалося призупинити, але середньомісячний дохід громадян складав 90 дол., а в 1998—1999 рр. продовжував знижуватися.
Економічна географія.
В Україні є три економічні райони: ДонецькоПридніпровський, ЦентральноЗахідний і Південний. У першому зосереджені підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної й важкої промисловості. У другому — обробна, легка і харчова промисловість. У Південному районі переважають суднобудування, портове господарство й індустрія відпочинку. Найбільш привабливі для туризму райони — Крим і Карпати. Повсюдно є сприятливі умови для сільського господарства. Західні й центральні області України спеціалізуються на технічних і харчових культурах (цукровий буряк, хміль, кукурудза, картопля), у південній Україні переважає зернове господарство й садівництво, біля великих міст розвинуте овочівництво.
Трудові ресурси.
У 1997 р. чисельність трудових ресурсів склала 22,6 млн чоловік. У галузевій структурі зайнятості переважає сфера послуг — 49%. У промисловості й будівництві зайнято 30%, у сільському, лісовому і рибному господарстві — 21%. Загальна кількість безробітних у 1998— 1999 рр. сягнула 2 млн чоловік. Частка жінок серед безробітних складає 66%, молодих людей (у віці до ЗО років) — 36%. У пошуках роботи багато жителів республіки виїжджають у Російську Федерацію, східноєвропейські й середземноморські країни.
Енергетика.
Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і ЛьвівськоВолинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті й на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих теплових електростанціях (Вуглегірській, Криворізької, Бурштинській, Зміївській та ін.). На Дніпрі побудований каскад гідроелектростанцій (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська й ін.). Більше чверті вироблюваної в Україні електроенергії дають атомні електростанції (Рівненська, Запорізька, Південноукраїнська й ін.). Безпека їхньої роботи викликала сумніви після вибуху реактора на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р., що призвів до радіоактивного забруднення північної України, деяких районів на заході Росії і більшої частини Білорусії. Виробництво електроенергії в 1995 р. склало 194 млрд кВт год. Оскільки власні паливні ресурси забезпечують лише 58% потреб України, інша їхня частина надходить з Росії й Туркменістану. В умовах кризи в нафтовій промисловості Росії й зростання цін на паливо паливноенергетичний сектор економіки України став украй неефективним і викликав загальне падіння виробництва.
Транспорт.
У країні добре розвинуті шляхи сполучення. Є 247,3 тис. км автодоріг, у тому числі 82% із твердим покриттям, і 22,7 тис. км залізниць. Обсяг вантажних і пасажирських перевезень у 1990ті роки постійно знижувався. Важливим джерелом доходу є перекачування російської нафти і газу в центральну й західну Європу по транзитних трубопроводах. У Києві, Харкові й Дніпропетровську є метрополітен. Розвинутий морський і річковий (по Дніпру) водний транспорт, а також система повітряних сполучень. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні українські авіалінії», «Київавіа», «Аеросвіт» й ін.).
Організація й планування виробництва.
У період існування СРСР економіка України була підпорядкована дикта» тові Держплану СРСР, що разом з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани її розвитку як інтегральної части^ ни радянської економіки. Українські підприємства підпорядковувалися союзним міністерствам у Москві або республіканських міністерствах у Києві. Після 1991 р. підприємства, незважаючи на збережену формально приналежність до державної власності, потрапили під контроль своїх директорів. До 1996 р. близько 6 тис. середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 р. було приватизовано 45 тис. невеликих підприємств і майже 99% магазинів роздрібної торгівлі, підприємств торгівлі й сфери послуг.
Сільське господарство.
Приватні селянські господарства України, як і інших республік СРСР, на початку 1930х років зазнали насильницької колективізації. У результаті створення колгоспів і радгоспів найбільш активна частина селянства була репресована і позбавилася стимулу до виробництва. Подальший розвиток індустрії забезпечив вищий рівень механізації сільськогосподарського виробництва і певне підвищення продуктивності праці. Однак колгоспи й радгоспи койтролювалися місцевими представниками компартії й орієнтувалися на плани державних постачань, що стримувало виробництво. У 1960ті роки селянам булр дозволено мати невеликі власні наділи землі, що забезпечували до третини загального сільськогосподарського виробництва країни. Приватизація сільгоспугідь стала однією з головних цілей, поставлених українською державою після 1991 р. Перешкоди на шляху приватизації землі досить значні: літнє сільське населення (в основному жінки), брак капіталу в селянства, відсутність допомоги держави. До січня 1998 р. в Україні було майже 36 тис. приватних селянських господарств і 8 тис. великих колективних господарств. Сприятливі кліматичні умови й грунти України забезпечували в умовах СРСР відносно високу врожайність. У 1985 р. УРСР дала 46% усієї пшениці, 56% кукурудзи, 60% цукрового буряка, 50% соняшника СРСР. Виробництво яловичини складало 24% від загальносоюзного. У наступні роки сільськогосподарське виробництво України почало знижуватися: у 1991 р. (1997) Україна виробила 38,7 (35,4) млн т зерна, 36,3 (17,5) млн т цукрового буряку, 4,1 (1,9) млн т м'яса і 22,7 (13,7) млн т молока. Скорочення виробництва пов'язане з дезорганізацією господарства, скороченням ринку збуту сільськогосподарської продукції й зростанням конкуренції з боку закордонних товаровиробників.
Рибальство і рибопереробна промисловість.
Незважаючи на виснаження рибних запасів, у Чорному й Азовському морях, а також на нижньому Дніпрі дотепер ведеться комерційний лов риби, насамперед осетрових, хамси, ставриди, скумбрії, камбали й коропа. У 1976 р. улов риби в Україні склав 1,1 млн т (12% від загальносоюзного), у 1991 р. — 816 тис. т. Найбільші рибоконсервні заводи знаходяться в Маріуполі, Керчі, Бердянську, Одесі й Валковому.
Лісове господарство і лісова промисловість.
У 1890х роках 18% території України були вкриті лісами. Знищення лісів протягом двох світових воєн, хижацька експлуатація в царський час і при Габсбургах, але особливо при радянському режимі, призвели до скорочення лісової площі до 13% на початку 1990х років. У 1957 р. було вжито законодавчих заходів для регулювання лісозаготівель і лісовідновлення, однак вони не виконувалися. Україна має розвинуту лісопереробну промисловість, особливо в Карпатах. Целюлознопаперові фабрики є на півночі й північному заході. Кілька заводів і фабрик зайняті обробкою деревини і виробництвом меблів. У 1991 р. було вироблено 8 млн кубометрів лісоматеріалів, 353 тис. т паперу, 463 тис. т картону. В подальші роки обсяги виробництва різко впали.
: Гірничодобувна й переробна промисловість.
Окрім вугілля Україна має багаті р'одовища залізної руди (близько 46% усіх запасів колишнього СРСР), марганцю, калію, титана, ртуті, магнію, урану, графіту, мінеральних солей, гіпсу й алебастру. Великі металургійні заводи побудовані в Запоріжжі, Маріуполі, Дніпропетровську, Донецьку, нафтопереробні заводи є в Херсоні, Одесі, Дрогобичі, Кременчуці, Лисичансьїсу. У 1991 (1997) р. вироблено 136 (76) млн т вугілля, 5(4,1) млн т сирої нафти, 37 млн т чавуна, 45 (26) млн т сталі, 33 (20) млн т прокату. У Донбасі й Наддніпрянщині розвинута хімічна промисловість, що виробляє соду, сірчану кислоту, добрива, синтетичні смоли, пластмаси, волокна, шини і різні хімікати.
Машинобудування.
Україна виробляє устаткування для важкої промисловості, енергетики (електромотори, турбіни, потужні трансформатори), залізничного транспорту (локомотиви, вантажні вагони), гірничодобувної промисловості (екскаватори, бульдозери, вугільні комбайни), автотранспорту (вантажівки, автобуси, легкові автомобілі), цивільної авіації (пасажирські літаки, авіаційні двигуни) і сільського господарства (трактори, сільгосптехніка). Крім того, виробляється весь спектр побутової, а також комп'ютерної техніки. Космічні технології й озброєння — важливий напрямок розвитку машинобудування України. Військовопромисловий комплекс на по чатку 1990х років давав близько 1/4 обсягу промислового виробництва України.
Будівництво.
Промисловість будівельних матеріалів виробляє цемент (5 млн т у 1997), залізобетонні конструкції, в'яжучі й ізоляційні, лицювальні й стінові матеріали, азбестоцементні вироби і шифер, силікатне скло, кераміку і фаянс. За період з 1918 по 1980 рр. близько 62% усіх капіталовкладень було спрямовано в будівництво, що дозволило ввести в експлуатацію 656 млн кв. м житлової площі й 26,4 тис. шкіл. У 1981 — 1990 рр. було побудовано ще 200 млн кв. метрів житлової площі. Однак починаючи з 1991 р. інвестиції у будівництво скоротилися. Найбільше зниження відзначене в будівництві загальноосвітніх шкіл і лікарень. У 1997 р. у будівництві було зайнято 5,8% працездатного населення.
Внутрішня торгівля й сфера послуг.
Ліквідація ринку наприкінці 1920х років змусила підприємства одержувати напівфабрикати і постачати готові товари через державну систему постачання й торгівлі відповідно до правил і норм, розроблених Держпланом і Держпостачем. Колгоспи відправляли на підприємства харчової промисловості заплановану кількість сільгосппродукції; селяни зберігали можливість продавати на колгоспних ринках овочі й фрукти, вирощені в особистих господарствах. Приватні кооперативи почали з'являтися в 1989 р., а в 1990 р. їх було вже 34 823. У 1990 р. в Україні нараховувалося 120 тис. магазинів, 1576 колгоспних ринків, 421 тис. торговельних кіосків. Брак товарів і послуг високої якості, податки й контроль держави стимулювали розвиток тіньової економіки і чорного ринку. Гіперінфляція 1993—1994рр. призвела до натурального (бартерного) обміну й використання як основної валюти американського долара. Введення в 1996 р. гривні стало знаком стабілізації економіки і додатковим способом зниження інфляції, однак наприкінці 1990х років не припинялися затримки з виплатою заробітної плати і соціальних виплат (особливо на селі).
Зовнішня торгівля й платежі.
У радянський період 98% зовнішньої торгівлі України припадало на соціалістичні країни, у т.ч. на РСФРР (50% всього експорту і 75% всього імпорту), Білорусію (більше 10% експорту і близько 2% імпорту)," країни Східної Європи (близько 12% експорту й імпорту) і Прибалтики (9% експорту і 2% імпорту). Тільки 2% обсягу торгівлі України припадали на розвинуті капіталістичні країни. Розпад СРСР і країн соціалістичного блоку призвів до різкого скорочення експорту машинобудівної продукції України, імпорт палива й сировини, в основному з Росії, продовжувався. У результаті виник величезний торговельний дефіцит (щорічно 3,5—4 млрд дол.). Головними статтями експорту України є метали, машини й сільгосппродукти; імпорту — нафта, природний газ, автомобілі, текстиль, одяг, ліс і папір. За 1997 р. експорт України до країн СНД склав 5 млрд дол. (із них 67% у Росію), імпорт — 8,8 млрд дол. (80% із Росії). За той самий період експорт до інших країн сягнув 7,8 млрд дол., а імпорт 6,4 млрд дол. Отже, експортноімпортні операції України із зовнішнім світом уже перевищують обсяг торгівлі з
країнами СНД, і ця тенденція з кожним роком зростає.
Гроші й банківська справа.
З 1921 по 1991 рр. Україна використовувала радянську грошову одиницю — карбованець (рубль). У 1992 р. він був замінений новими карбованцями («купонами»). У вересні 1996 р. карбованець був замінений національною грошовою одиницею — гривнею (гривня = 100 тис. карбованців). Національному банкові України протягом перших двох років обігу гривні вдавалося утримувати курс обміну стабільним, але після фінансової кризи в Росії
влітку 1998 р. курс усетаки впав. До 1991 р. Україна мала тільки відділення союзних банків — Держбанку СРСР, Зовнторгбанку і Будбанку. У березні 1991 р. був створений власний центральний банк — Національний банк України. У березні 1998 р. в Українській асоціації банків було 113 банків із загальним активом 5,9 млрд дол.
Державні фінанси.
При радянському режимі бюджет України повністю залежав від передачі трансфертів із Москви, шо збирала податки з підприємств, колгоспів, а також із громадян СРСР. Основна частина промисловості, сільського господарства й торгівлі України фінансувалася з бюджету Радянського Союзу. Хоча частка чисельності населення України й внеску її економіки в загальносоюзну сягала 20%, бюджет республіки складав тільки 10,3% бюджету СРСР у 1960 р., 9,8% — у 1965 р., 8,5% у 1970 і 1975 рр., 8,6% у 1979 р. До 1991 р. бюджет мав позитивне сальдо, потім став дефіцитним. У 1993 р. дефіцит бюджету склав 17% від ВВП. У 1995 р. уряд прийняв план фінансової стабілізації, завдяки якому вдалося знизити інфляцію і збільшити збір податків. До 1998 р. бюджетний дефіцит знизився до 6,8% від ВВП, хоча на утримання держави витрачалося 18,3%, а на дотації підприємствам і виплати приватним особам — 13%.
|
