Реферат: Оцiнка iнвестицiйноi привабливостi пiдприэмства

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет

імені Петра Могили

Факультет економічних наук

Кафедра фінансів, обліку і аудиту

КУРСОВА РОБОТА З НАПРЯМКУ «ФІНАНСИ»

оЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Виконала

студентка ІІІ курсу

312 групи

Петрак Тетяна Леонідівна

“Допущено до захисту”

Керівник курсової роботи

Смірнов Олександр Юрійович

«21» червня 2010 р.

Миколаїв – 2010

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП

Одним з результатів економічної реформи в Україні є можливість учасників економічних відносин отримувати додаткові прибутки шляхом використання ресурсів в інвестиційній діяльності. Водночас, внаслідок реалізації програм приватизації відбулася зміна власників великої кількості підприємств різних галузей, що раніше перебували у державній власності. При цьому підприємства отримали можливість самостійного залучення додаткових джерел фінансування діяльності шляхом отримання нових інвестицій або залучення кредитів.Актуальність даної теми полягає в тому, що на даному етапі розвитку одним з найпоширеніших та найефективніших джерел розвитку та розширення підприємств є залучення інвестицій. Саме інвестиційні ресурси відіграють найбільшу роль у складі залучених ресурсів підприємства. Тому дуже важливим для підприємства, як для об’єкта інвестування, є створення умов за яких інвестор вклав би свої кошти саме в це підприємство. Основою для рішення інвестора про вкладення коштів буде позитивна інвестиційна привабливість цього підприємства, тому аналітичним працівникам просто необхідно вміти правильно та професійно оцінити інвестиційну привабливість підприємства та виправити знайдені помилки, що звичайно буде мати позитивний ефект при прийнятті рішення інвестором.

Метою написання даної роботи є обґрунтування інструментів підвищення інвестиційної привабливості підприємства.

Для досягнення мети курсової роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити сутність інвестиційної привабливості як економічної категорії та обґрунтувати фактори, які на неї впливають;

- визначити методики оціненняінвестиційної привабливості;

- провести оцінку інвестиційної привабливості сільського господарства в Україні з метою виявлення загальних тенденцій, характерних для цієї галузі економіки;

проаналізувати інвестиційну привабливість сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка за даними фінансової звітності;

- виявити закономірності залежності інвестиційної привабливості від галузі, до якої належить підприємство та розробити рекомендації щодо покращення інвестиційної привабливості підприємства.

Об´єктом єпроцес формування інвестиційних ресурсів підприємства, а предметом – наявна система показників, що зумовлюють оцінку інвестиційної привабливості підприємства.

В рамках обраної теми використовуватимуться наступні методи.

Методи систематизації, синтезу надають змогу виявити еволюцію наукових підходів щодо визначення сутності та методичного забезпечення поняттевого апарату інвестиційної привабливості як економічної категорії.

Застосування методу аналогії та протиставлення допомагає визначити переваги та недоліки, наприклад існуючих методів визначення інвестиційної привабливості.

Методи порівняльного аналізу, динамічних рядів, економіко-математичного моделювання дозволяють об’єднати різноманітну статистичну інформацію щодо стану предмету дослідження курсової роботи за структурою.

Розглядається наукова та навчально-методична література з фінансово-економічної тематики курсової: «Інвестиції», «Інвестиційна діяльність», «Інвестиційний клімат», «Інвестиційна привабливість та потенціал».

Нормативно-законодавча база: Закони України, Укази Президента України, Міжнародні договори, – використовується для чіткого визначення основних термінів курсової роботи згідно чинного законодавства України.

Періодичні видання: журнал „Фінанси України”, „Економіка України”, „Регіональна економіка”, - інформація про різні точки зору відомих вітчизняних та іноземних науковців, що також займаються проблематикою, аналогічною зазначеній у курсовій роботі, її теоретичним дослідженням, вдосконаленням та практичним впровадженням.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність інвестиційної привабливості підприємства

Фінансово-господарська діяльність будь-якого підприємства є неможливою без вкладення коштів, які можуть мати власний та залучений характер, тобто без залучення власних та залучених інвестиційних ресурсів. Причому питання залучення інвестиційних ресурсів є важливим на будь-якому етапі функціонування підприємства: починаючи із етапу створення та закінчуючи його ліквідацією. Підприємство, яке використовує залучені інвестиційні ресурси, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, проте в більшій мірі утворює фінансовий ризик і загрозу банкрутства, які зростають при зростання питомої ваги залучених засобів в загальній сумі капіталу, що використовується.

Для отримання залучених інвестиційних ресурсів підприємство повинно відповідати ряду характеристик, тобто бути інвестиційно привабливим.

Інвестиційна привабливість це не тільки фінансово-економічний показник, а модель кількісних і якісних показників – оцінок зовнішнього середовища (політичного, економічного, соціального правового) і внутрішнього позиціонування об’єкта у зовнішньому середовищі, оцінка його фінансово технічного потенціалу, що дає змогу варіювати кінцевий результат.

В сучасній економічній літературі немає чіткості у визначенні сутності інвестиційної привабливості та системи її оцінки. Так, Глазунов В.І. стверджує, що оцінка інвестиційної привабливості повинна дати відповідь на питання куди, коли і скільки ресурсів може спрямувати інвестор у процесі здійснення інвестицій.

Звідси, інвестиційна привабливість стосується порівняння кількох об’єктів з метою визначення кращого, гіршого, середнього.

Багато спеціалістів прирівнюють інвестиційну привабливість до оцінки ефективності інвестиційних проектів.

Інвестиційна привабливість підприємства – це сукупність характеристик його виробничої, комерційної, фінансової, управлінської діяльності та особливостей інвестиційного клімату, що свідчать про доцільність здійснення інвестицій в нього. Перемогу отримує інвестиційно-привабливіший об’єкт вкладення інвестицій. Отже, першочерговим завданням, виконання якого зумовлює успіх у цій конкурентній боротьбі, є максимальне підвищення інвестиційної привабливості [6 c. 119-137].

Першим кроком вирішення даного завдання буде визначення існуючого рівня інвестиційної привабливості того чи іншого об’єкта. Тобто є необхідність кваліфікованої оцінки багаторівневої інвестиційної привабливості: міжнародної, внутрішньодержавної – секторної, міжгалузевої внутрішньогалузевої, конкретного підприємства, проекту.

Основними цілями оцінки інвестиційної привабливості є:

- визначення поточного стану підприємства та перспектив його розвитку;

- розробка заходів підвищення інвестиційної привабливості;

- залучення інвестицій у відповідних до інвестиційної привабливості обсягах та отримання комплексного позитивного ефекту від освоєння залученого капіталу.

Заключним етапом вивчення інвестиційного ринку є аналіз і оцінка інвестиційної привабливості окремих компаній і фірм, розглянутих як потенційні об'єкти інвестування. Така оцінка проводиться інвестором при визначенні доцільності здійснення капітальних вкладень у розширення й технічне переозброєння діючих підприємств; виборі для придбання альтернативних об'єктів приватизації; покупці акцій окремих компаній. Але й кожен господарюючий суб'єкт повинен виявити свої можливості для залучення зовнішніх інвестицій. Тому оцінка інвестиційної привабливості аналізується у зовнішньому і внутрішньому фінансовому аналізі.

Західними вченими-економістами визначено, що для оцінки інвестиційної привабливості підприємства, як об’єкта інвестування пріоритетне значення має аналіз наступних сторін його діяльності:

1. Аналіз оборотність активів. Ефективність інвестування в значній мірі визначається тим, на скільки швидко вкладені засоби обертаються в процесі діяльності підприємства.

2. Аналіз прибутковості капіталу. Однією з головних цілей інвестування являється забезпечення високого прибутку в процесі використання вкладених засобів. Але в сучасних умовах підприємства можуть в значній мірі керувати показниками прибутковості( за рахунок амортизаційної політики, ефективності податкового планування і т.п.), в процесі аналізу можна досить повно дослідити потенціал його формування в співставленні з вкладеним капіталом.

3. Аналіз фінансової стійкості. Такий аналіз дозволяє оцінити інвестиційний ризик, пов’язаний з структурним формуванням інвестиційних ресурсів, а також виявити оптимальність фінансування поточної господарської діяльності.

4. Аналіз ліквідності активів. Оцінка ліквідності активів дозволяє дозволяє визначити здатність підприємства платити по своїм короткостроковим зобов’язанням, попередити можливість банкрутства за рахунок швидкої реалізації окремих видів активів. Іншими словами, стан активів характеризує рівень інвестиційних ризиків в короткостроковому періоді.

Причому оцінка інвестиційної привабливості підприємства за зазначеними показниками здійснюється враховуючи стадії його життєвого циклу, оскільки на різній стадії значення одних і тих же показників матимуть різну цінність для підприємства та його інвесторів.

Агентством з питань запобігання банкрутства підприємств та організацій розроблено ще одну методику оцінки інвестиційної привабливості підприємств з метою визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємств та організацій, прискорення реалізації інвестиційних проектів, заохочення до інвестицій вітчизняних та іноземних підприємців, надання методичної допомоги спеціалістам, які займаються розробкою заходів з проведення оздоровлення виробничої сфери. Проте отримані великі масиви значень показників фактично не дають змогу зробити остаточний висновок. Також в методиці не наведено шкали інтегральних показників, за якою можна визначати фінансовий стан підприємства.

Дуже актуальною є проблема вибору для інвестування промислових підприємств, що мають найкращі перспективи розвитку і зможуть забезпечити високу ефективність вкладеного капіталу. Розв'язанням цієї проблеми займаються багато науковців, як вітчизняних так і зарубіжних, які прагнуть розробити об'єктивну модель оцінки інвестиційної привабливості окремих підприємств - потенційних об'єктів інвестування. Іноді при оцінці доцільності інвестування коштів в певне підприємство використовують методики оцінки кредитоспроможності [10 c. 213-256].

1.2. Методи оцінки інвестиційної привабливості підприємства

Аналіз існуючих методик оцінки інвестиційної привабливості підприємства, дозволяє відзначити велику кількість підходів, які в основному ґрунтуються на показниках фінансового стану підприємства, окремі з них враховують показники управлінського потенціалу, потенціалу акцій, тощо. Над даною тематикою працює багато вчених-економістів, кожен з яких пропонує той чи інший підхід до визначення інвестиційної привабливості. Тому, доцільно буде розглянути декілька методик оцінки інвестиційної привабливості підприємства та проаналізувати їх, визначити недоліки та позитивні сторони.

О.В.Нечипорук пропонує власну методику рейтингової оцінки інвестиційної привабливості промислових підприємств, зокрема, він пропонує, на його погляд, єдиний загальний (універсальний, інтегральний) показник інвестиційної привабливості (в якості такого показника запропоновано використовувати узагальнену функцію Харрингтона), за допомогою якого можна оцінити інвестиційну привабливість промислового підприємства та вибрати найкращий варіант для інвестора з-поміж ряду альтернативних.

При аналізі навіть деякої окремої частини чинників, які впливають на рівень рейтингу, можливі неоднозначні ситуації, коли за цими певними чинниками об’єкт оцінки можна віднести відразу до декількох класів рейтингу. Тому для вирішення даної проблеми автор пропонує застосування методології та математичного апарату теорії нечітких множин. Узагальнена функція Харрингтона є кількісним, однозначним, єдиним та універсальним показником якості досліджуваного об’єкту, а якщо додати ще такі якості, як адекватність, ефективність і статистична чутливість, то стає зрозумілим, що її можна використовувати як критерій оптимізації. Для застосування даної методики, потрібно провести фінансовий аналіз декількох підприємств. Аналіз фінансової звітності промислового підприємства складається з обчислення певних фінансово-економічних показників – коефіцієнтів ліквідності, фінансової стабільності, рентабельності та ін. Для застосування шкали Харрингтона необхідно всі досліджувані показники (які визначаються аналітиком) привести до безрозмірного вигляду відповідно до осі абсцисс та розрахувати величини частинних функцій Харрингтона. Число отриманих частинних функцій дорівнює числу показників інвестиційної привабливості промислових підприємств. Далі обчислюється узагальнений показник інвестиційної привабливості промислового підприємства на основі значень частинних функції, які визначені для кожного підприємства окремо. Таким чином, за допомогою даного показника можна оцінити інвестиційну привабливість промислового підприємства та вибрати найкращий варіант для інвестора з-поміж ряду альтернативних. Проблемами рейтингової оцінки є нечіткість критеріїв при визначенні класів рейтингу. Точність наданих рейтинговими агентствами деяких рейтингів підлягає сумніву з боку професійних учасників фондового ринку, адже рейтинг – це лише якісна експертна оцінка, яка не є досить об’єктивною.

С.С. Донцов пропонує оцінювати інвестиційну привабливість підприємства за допомогою аналізу надійності цінних паперів. Для оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів конкретного підприємства можна використовувати низку коефіцієнтів, що характеризують його фінансову стійкість і економічну ефективність. Надійність цінних паперів оцінюється за фінансовою звітністю емітента. Аналізуючи бухгалтерський баланс і звіт про результати фінансово-господарської діяльності, розраховують три групи показників, що характеризують фінансовий стан емітента: 1) показники першої групи характеризують надійність підприємства в цілому (борг на капітал, коефіцієнт покриття поточних зобов’язань ліквідними активами); 2) показники другої групи визначають надійність емітента з погляду повернення коштів, вкладених інвестором у цінні папери підприємства (Коефіцієнт покриття облігацій, Коефіцієнт покриття привілейованих акцій, Коефіцієнт покриття простих акцій); 3) за третьою групою показників можна оцінити надійність емітента з погляду гарантії одержання інвестором доходу за конкретними цінними паперами (коефіцієнт покриття процентних виплат за облігаціями, коефіцієнт покриття дивідендів за привілейованими акціями, коефіцієнт покриття дивідендів за простими акціями). Позитивною стороною даного методу є те, що з його допомогою можна швидко, розрахувавши вісім показників, оцінити інвестиційну привабливість підприємства та доцільність вкладання коштів в його цінні папери .Негативним же моментом є те, що оцінити з допомогою цього методу можна лише підприємства акціонерної форми власності.

Т.В. Майорова пропонує методику оцінки інвестиційної привабливості підприємства на основі розрахунку ряду коефіцієнтів, які представлені в Положенні «Про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» з подальшим визначення рейтингу інвестиційної привабливості. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства по методиці Т.В. Майорової проводиться на основі аналізу фінансового стану підприємства. Результатом застосування запропонованої методики має бути рейтингова оцінка. Після розрахунку цих показників й визначення їх відповідності до нормативу, користуються табл., в якій представлена рейтингова система для оцінки рейтингу інвестиційної привабливості підприємства .

Таблиця 1.1

Рейтингова оцінка підприємства

Отже, підприємство відносять до тієї чи іншої категорії рейтингу й таким чином оцінюють рівень його інвестиційної привабливості .

Дана методика є відносно простою у застосуванні й підходить для підприємств практично всіх форм власності .

Але основним недоліком даної методики є те, що, як правило, на основі проведеного аналізу встановлюється не повна відповідність деяких показників нормативним значенням і це призводить до того, що формула розрахунку рейтингу, може мати певні похибки, тобто потрібно замінювати деякі складові даної формули .

Г.Ю. Шульга пропонує свій варіант оцінки інвестиційної привабливості підприємств. Даний метод полягає в розрахунку інтегрального показника, який є досить легким у застосуванні і дозволяє урахувати усі фактори інвестиційної привабливості підприємства.

Залежно від розміру інтегрального показника визначається рівень інвестиційної привабливості підприємства за 3-х бальною шкалою : 0,1 – 0,4 – низький рівень ; 0,5 – 0,7 – середній рівень ; 0,8 – 1 – високий рівень.

Перевагами даної методики є те, що вона є достатньо легкою у застосуванні й не потребує довготривалих розрахунків, а також підходить для розрахунку підприємств всіх форм власності . Але, слід зазначити, що негативним фактором є застосування показників, яких, можливо, недостатньо для точних розрахунків. Тобто, якщо зрівняти дану методику з методикою Т.В.Майорової, бачимо набагато меншу кількість застосованих Г.Ю.Шульгою фінансових показників. Також, негативним є наведення автором алгоритму розрахунку даного показника. Зокрема, не розписано, що означають показники Z_1j , Z_0j , d₁ , c_0j , c₀ .

О.М. Ястремська пропонує свою методику. Вона базується на визначенні моделі оцінки інвестиційної привабливості підприємства із узагальненням результатів господарювання не тільки за фінансовими, але й за всіма видами економічних ресурсів підприємства.

Дослідження довели, що інвестиційну привабливість промислових підприємств доцільно оцінювати з визначенням загальних тенденцій, притаманних суб’єктам господарювання, методом багатовимірного факторного аналізу .

Загалом, можна зробити висновок, щодо даної методики. Позитивною стороною є те, що наведені показники характеризують привабливість підприємства повною мірою і можуть бути визначені на підставі даних діючих в Україні офіційних статистичних форм річної і квартальної звітності.

Негативним же є те, що значна кількість показників утруднює застосування факторного аналізу, а також те, що деякі показники взагалі не впливають на інвестиційну привабливість підприємства.

Отже, якщо підсумувати все описане вище, можна сказати, що кожна методика аналізу інвестиційної привабливості підприємства потребує внесення коректив та нових підходів. Зі зміною економічних умов на ринку змінюється трактування та застосування різних показників, тому виникає необхідність у більш конкретному трактуванні та методиці визначенні показників аналізу діяльності підприємства.

Галузева специфіка суб’єктів господарювання обумовлює індивідуальний підхід до аналізу діяльності кожного підприємства. А тому необхідно розробити загальну методику для аналізу підприємств за видами діяльності, з урахуванням притаманних їм ризиків, витрат на основну діяльність та структуру формування прибутку.

Важливо при аналізі інвестиційної привабливості підприємств проводити аналіз не лише за однією конкретною методикою, але і корегувати основні показники відповідно до сфери діяльності підприємства (визначати, які є необхідні показники для аграрнихпідприємств, а які слід використати при аналізі промислових підприємств тощо).

При аналізі, наприклад, корпорацій необхідно враховувати як різносторонність діяльності так і прибутковість. Тому потрібно в першу чергу провести аналіз за підпорядкованими відділеннями в розрізі якісних та кількісних показників. Визначити найприбутковіші ділянки, а також ділянки які потребують коректив та внесення змін в саму діяльність, облікову політику тощо. Визначити можливіваріанти для виправлення ситуації (авансування коштів за рахунок інвестиційних вкладів чи за рахунок кредитування). Тільки після проведення такого виду аналізу можна узагальнювати та зводити показники по корпорації в цілому.

Таким чином, узагальнюючи проведений аналіз слід зазначити, що на сьогоднішній день існує дуже багато підходів до оцінки інвестиційної привабливості. Завдяки роботі вчених-економістів, вони постійно удосконалюються і стають більш пристосованими для оцінки того чи іншого суб’єкта господарювання . Кожна з методик має свої переваги, є унікальною й має право на існування. Звичайно, кожен підхід має свої негативні сторони та недоліки. Але це не завжди погано, навпаки це спонукає до появи нових , більш універсальних формул, розробок інших методів розрахунку і як наслідок, виведення більш універсальної методики взагалі .Тому чим більше існує методик оцінки інвестиційної привабливості, тим точніше її можна визначити . Слід сказати й те, що кожна методика може бути застосована в певних умовах для будь-якого підприємства, але в деяких випадках її потрібно для цього адаптувати, використовуючи саме ті показники, які й справді характеризують рівень інвестиційної привабливості [8 c. 118-125]

1.3. Нормативно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в Україні

Сучасні умови розвитку України, яким притаманні поглиблення демократизації, спрямованість на європейську інтеграцію, інформатизація всіх сфер життєдіяльності людини, потребують існування ефективних та результативних механізмів державного управління.Розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій є актуальними завданнями в умовах ринкових перетворень.

Державне регулювання інвестиційної діяльності криє в собі управління державними інвестиціями, визначення умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Регулювання здійснюється через: систему оподаткування, державні норми та стандарти, антимонопольні та інші заходи.

Одним з найважливіших чинників поліпшення інвестиційного клімату в Україні є створення адекватного ринковій економіці правового поля. Інвестиційні відносини зазнають нормативно-правового регулювання за допомогою актів законодавства правових документів локального характеру - установчих, внутрішніх тощо, договорів інвестиційного характеру.

Хоча всі правові джерела виконують важливу роль у регулюванні інвестиційних відносин, однак провідне місце серед них посідає інвестиційне законодавство.

Інвестиційне законодавство - це сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування. Інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства (як комплексної галузі права).

Риси інвестиційного законодавства наступні: розгалуженість і велика кількість нормативних актів; причини цього: об'єктивні - складність відносин у сфері інвестування,динамізм цих відносин та їх правового регулювання; суб'єктивні - недостатня увага до оптимізації інвестиційного законодавства з боку держави та численні експерименти у сфері інвестування, кожний з яких має своє правове забезпечення; наявність у системі інвестиційного законодавства значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії: відомчих (НБУ, інекономіки, інфіну, А К, Держбуду, ДКЦПФР, ОН та ін.), регіональних (правила забудови населених пунктів та ін.) і локальних (установчих документів суб'єктів інвестування та суб'єктів організаційно - господарських повноважень у сфері інвестування); відсутність інвестиційного кодексу; роль кодифікованого нормативного акта відіграє досить-таки лаконічний, прийнятий на початку запровадження ринкових відносин.Закон України від 18.09.1991 р - "Про інвестиційну Діяльність", що є стрижнем інвестиційного законодавства; Господарський кодекс України – за відсутності в ньому загальних положень щодо інвестування (за деякими винятками).

Як підгалузь господарського права, інвестиційне право базується на господарському законодавстві. Спеціальне інвестиційне законодавство - це система нормативних актів, які регулюють інвестиційні відносини з врахуванням їх специфіки. Спеціальне інвестиційне законодавство складається із загальної і особливої частин. Перша (загальна частина) містить нормативно-правові акти та норми,що визначають основні засади організації та здійснення інвестування,загальні вимоги до її суб'єктів (в т.ч.їх права та обов'язки), правову форму взаємовідносин між учасниками інвестиційного процесу,та однаковою мірою стосуються всіх суб'єктів інвестиційного права, видів, форм і стадій інвестування, а також галузей народного господарства,в яких здійснюється інвестування і встановлюються інвестиційні договірні відносини. Друга (спеціальна або особлива) частина включає нормативні акти,що регулюють певні види, форми інвестування, встановлюють спеціальні режими інвестування, визначаючи особливість організації та здійснення інвестиційної діяльності на певних територіях (зонах), щодо певних об'єктів, за участю певних суб'єктів.

Для удосконалення державного управління інвестиційною діяльністю в Україні визначені основні положення інвестиційної політики Держави у Постанові Кабінету Міністрів України від 01.06.1995 р.№384, якою затверджено "Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки" та в Указі Президента України "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні від 18.07.1996 р.Що ж стосується формування програм перспективного планування розвитку інвестиційної діяльності,то згідно з Указом Президента України від 18. 08. 1999 р.№ 1004/99 було визначено головні напрями інвестиційної політики. Це насамперед збільшення обсягів інвестицій і підвищення їх ефективності за рахунок розв'язання таких першочергових завдань:уточнення пріоритетних напрямів залучення інвестицій і підвищення їх ефективності використання державних інвестиційних ресурсів,надання державної підтримки суб'єктам господарювання,запровадження механізмів стимулювання довгострокового кредитування виробництва комерційними банками, удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності та інше. Ефективне виконання цих завдань підвищить якісний рівень інвестиційної діяльності, що зумовить поліпшення інвестиційного клімату та пожвавлення інвестиційної активності.

Відповідно до ст.1 Закону України від 18.09.91 р.№ 1560-Х11 "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації,навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріатьно-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Відповідно до ст.2 Закону України від 18.09.91 р. № 1560-ХІ1 "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі інвестуння здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України,іноземних держав.

Відповідно до ст.390 Господарського кодексу України іноземними інвесторами визнаються такі суб'єкти, що здійснюють інвестиційну діяльність на території України: юридичні особи,утворені за законодавством іншим, ніж законодавство України; іноземці та особи без громадянства,які не мають постійного місця проживання на території України; міжнародні урядові та неурядові організації; інші держави; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, визначені законом.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріатьно-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Відповідно до ст.2 Закону України від 18.09.91 р.№ 1560-ХІ1 "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян,юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі інвестуння здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями,спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями,іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів,позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності,є міждержавні угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані вже близько з 50 країнами світу. Ціла низка проектів угод знаходиться в стадії узгодження.

Отже, до переваг українського інвестиційного законодавства можна віднести:

1. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом здійснюється в національному режимі.

2. Практично не існує обмежень на розмір іноземних інвестицій.

3. Створено сприятливі умови для репатріації капіталів та переказу прибутків.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України, будь - якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; інших цінностей (майна), які відповідно до закону визнаються іноземними інвестиціями [3].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Інвестиційна привабливість сільського господарства в Україні.

Сільське господарство – стратегічна галузь економіки України, яка забезпечує не лише продовольчу безпеку, а також є сектором, котрий позитивно впливає на макропоказники та ситуацію на валютному ринку. Останнім часом на фоні стагнації провідних експортних галузей – металургійної та хімічної, по суті, експорт зерна та соняшнику є майже єдиним стабільним джерелом надходження валюти в економіку України. Виробництво саме цих видів продукції найбільше приваблює інвесторів. Так, Європейський банк реконструкції та розвитку планує в 2011 році направити 220 млн євро в розвиток виробництва зерна, соняшнику, соняшникової олії, а також молочної продукції та роздрібної торгівлі.

Вкладення інвестицій в сільське господарство має як позитивні сторони, так і негативні. Чинники, що гальмують вкладення інвестицій в галузь сільського господарства, можна умовно поділити на дві групи:

- загальні (властиві інвестиційній діяльності в будь-якій галузі) та специфічні (характерні лише для

- сільського господарства).

До загальних слід віднести: відставання від реальних потреб економіки законодавчої бази у сфері інвестиційної діяльності; складні процедури експертизи інвестиційних проектів і отримання дозволів на їх реалізацію; низький рівень захисту прав інвесторів; відносно низьку якість управління підприємствами; недостатність інформаційного забезпечення інвестиційної діяльності, нерозвинутість інфраструктури ринку в цілому та інвестиційної інфраструктури зокрема.

У свою чергу, до специфічних чинників належать: висока капіталомісткість продукції; тривалий період окупності вкладеного капіталу; сезонність виробництва; вплив природно-кліматичних умов; низька якість розробки бізнес-планів інвестиційних проектів; неврегульованість ринку матеріально-технічних ресурсів і сільськогосподарських продуктів; низький рівень кредитоспроможності аграрних підприємств.

Але поряд з негативними факторами, інвестування в аграрний сектор має і привабливі сторони: сільське господарство є традиційним видом діяльності для більшості регіонів України; Україна має сприятливий природно-кліматичний потенціал для розвитку цієї галузі; в наявності є значний обсяг дешевої та кваліфікованої робочої сили; розгалужена система освітніх та науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю; рівень попиту на сільськогосподарську продукцію у світі постійно зростає.

Крім того, сільськогосподарські підприємства мають відносно невисокий рівень податкового навантаження завдяки сплаті фіксованого сільськогосподарського податку, який справляється з одиниці земельної площі та сплачується в рахунок: податку на прибуток підприємств; плати (податку) за землю; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне водокористування.

Характерною ознакою сільського господарства як об’єкта інвестування є його підтримка на державному рівні. Так, сільгоспвиробники можуть отримувати доплати за екологічно чисте молоко власного виробництва, продане молокопереробним підприємствам для виготовлення продуктів дитячого харчування на молочній основі ; проданий на забій молодняк ВРХ; за приріст та наявне поголів’я вівцематок старше одного року; за наявні бджолосім’ї; за закуплені племінні нетелі або племінні корови молочного напряму продуктивності; за реалізацію вовни; за поголів’я телиць, закуплених в особистих селянських господарствах для поповнення основного стада та ін. Також сільськогосподарські підприємства мають право на: отримання дотацій на гектар посівів зернових культур; часткову компенсацію вартості електроенергії для поливу сільськогосподарських культур на зрошуваних землях; часткову компенсацію вартості мінеральних добрив вітчизняного виробництва; часткову компенсацію вартості сільськогосподарської техніки; здешевлення кредитів та вартості страхових премій. Але все ж таки, як зазначають самі виробники сільськогосподарської продукції, найбільш суттєвими для них є пільги з ПДВ (дотації за рахунок сум ПДВ та нульова ставка ПДВ). Натомість, господарства населення, котрі не є платниками ПДВ, більш зацікавлені в отриманні прямих бюджетних дотацій.

Однак, існуючий механізм державної підтримки потребує вдосконалення. Необхідно чіткіше визначати критерії розподілу бюджетних коштів; створити сільгоспвиробникам рівні умови доступу до бюджетних коштів; здійснювати фінансування сільськогосподарських підприємств лише за умови надання ними повної та достовірної інформації про використання бюджетних коштів, отриманих у попередніх періодах.

Незважаючи на таку кількість факторів, котрі повинні стимулювати інвестиційну діяльність в сільському господарстві, інвесторів більше цікавить харчова промисловість (завдяки меншим ризикам та вищій прибутковості), яка є найбільшим реципієнтом інвестицій, в тому числі іноземних, в економіці України.

Загалом, в Україні спостерігаються позитивні тенденції щодо інвестиційного забезпечення галузі сільського господарства. Так, частка галузі (разом з галуззю мисливства) в загальному обсязі інвестицій в основний капітал в 2009 році склала 7,1 %, що на 2,8 % (або 13404,4 млн грн) більше, ніж у 2008 році

Однак, сільське господарство України має можливості щодо активізації інвестиційної діяльності. На думку ЄБРР та Світового банку, до головних з них відносять: збільшення інвестицій у сховища, обробку, транспортування сировини, а також забезпечення ринкової інформації; створення інституційної основи для обігу державних актів на право власності на землю і скасування мораторію на продаж землі; розвиток регуляторної бази для підтримки таких фінансових інструментів, як складські розписки та ф’ючерсні договори; значне збільшення державних інвестицій у наукові дослідження і розробки, розширення послуг та професійну підготовку фахівців сільського господарства і менеджерів фермерських господарств; створення системи ветеринарного контролю та безпеки харчування із дотриманням вимог ЄС та інвестування в інфраструктуру сертифікації, яка відкриває Україні доступ до європейського ринку; зміцнення ринку сільськогосподарських матеріально-технічних ресурсів (насіння, добрив, техніки та послуг).

Таблиця 2.1.

Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності

за 2009 рік

© Держкомстат України, 1998-2010

Таблиця 2.2 .

Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності

за січень–березень 2010 року

© Держкомстат України, 1998-2010

Оскільки сільське господарство не входить до переліку інвестиційно привабливих галузей, а інвестори віддають перевагу харчовій промисловості, доцільним, на нашу думку, буде поєднання цих галузей, що допоможе залучити інвесторів. Таким чином, необхідно створювати агропромислові формування, котрі є особливою формою організації виробництва і управління, що прискорює доведення сільськогосподарської продукції до кінцевого споживача, сприяє створенню стабільних зв’язків між підприємствами АПК та підвищенню ефективності їх функціонування.

Отже, сільське господарство України, безперечно, потребує додаткового інвестиційного забезпечення для того, щоб мати змогу вирішувати завдання соціально-економічного характеру. Ця галузь приваблює інвесторів з ряду причин, і перш за все, завдяки сприятливим природно-кліматичним умовам, дешевій робочій силі, наявному механізму оподаткування та державної підтримки. Необхідно відмітити, що система державної підтримки сільського господарства потребує удосконалення. Зокрема, варто визначити чіткі умови розподілу бюджетних коштів; створити рівні умови доступу до бюджетних коштів усім суб’єктам; надавати фінансування сільськогосподарським підприємствам лише за умови звітування ними щодо використання бюджетних коштів, отриманих у попередніх періодах.

Але поряд з незаперечними привабливими сторонами інвестування в галузь сільського господарства, на шляху інвесторів постають численні перешкоди. Це, зокрема, неврегульованість інвестиційного законодавства, наявність численних ризиків в галузі, тривалий період окупності вкладеного капіталу; низький рівень кредитоспроможності аграрних підприємств тощо. Незважаючи на те, що в останні роки інвестиційна діяльність в сільському господарстві дещо пожвавилася, для інвесторів завдяки більшій прибутковості, значно привабливішою є харчова промисловість. Тому для сільськогосподарських підприємств доцільним буде участь в агропромислових формуваннях.

2.2. Аналіз інвестиційної привабливості сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка за даними фінансової звітності

Для аналізу інвестиційної привабливості сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка треба аналізувати ряд показників. Використані дані взяті з сайту про фінансову звітність підприємств - smida.gov.ua. (Додаток А,Б,В)

Для того, щоб оцінити інвестиційну привабливість підприємства за даними фінансової звітності необхідно розрахувати показники оцінки майнового стану, ліквідності, платоспроможності, ділової активності, рентабельності

Оцінка майнового стану підприємства ТОВ ім. Шевченка.

Для цього розраховуємо такі показники:

- коефіцієнт зносу основних засобів на початок та на кінець звітного періоду, що розраховується за формулою:

Коефіцієнт зносу основних засобів = З(ф) / Б(ф) (2.1),

де З(ф) - знос основних фондів, Б(ф) - балансова вартість основних засобів.

Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Вико­ристовується в аналізі для характеристики стану основних засо­бів.

Кзнп= 1658,8/3666,2 = 0,45 Кзнк = 1782,9/3696,1 =0,48

Для даного показника характерною повинна бути тенденція до зменшення, але зараз ми можемо спостерігати його збільшення, що негативно характеризує амортизаційну політику підприємства.

- коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку части­ну наявних на кінець звітного періоду основних засобів станов­лять нові основні засоби, коефіцієнт оновлення основних фондів у даному випадку дорівнює нулю, оскільки за звітний рік не надійшло жодних нових основних фондів.

- коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин. Коефіцієнт вибуття також дорівнює нулю, бо жоден об’єкт основних фондів не вибув з виробництва за звітний рік.

Оцінка ліквідності підприємства ТОВ ім. Шевченка. На даному етапі

потрібно розрахувати такі показники як:

- коефіцієнт покриття, що розрахується а формулою:

Коефіцієнт покриття = А(п) / П(2), (2.2)

де А(п) - поточні активи, короткострокові пасиви - П(2).

Цей показник характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функці­онування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його — позитивна тенденція. Орієнтовне значення показ­ника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від що­денної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

Кпп=1159,0/6338,6=0,18 Кпк= 7703/6142,5=0,13

- коефіцієнт швидкої ліквідності, аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — вироб­ничі запаси).

Kоефіцієнт швидкої ліквідності= (ГК+ДЗ)/ПЗ (2.3),

де ГК – сума грошових коштів, ДЗ – сума дебіторської заборгованості, ПЗ – сума поточних зобов’язань.

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробни­чих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбан­ня. За ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40 % і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

Кшлп=(1159,0–153,8-0-5509)/633806=0,07

Кшлк=(770,3-15,38-348,1)/6142,5=0,04

Значення цього показника в нормі повинно коливатися між 0,6 та0,8.

- коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = ГК/ ПЗ (2.4)

Він є найжорсткішим критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності пога­сити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.

Калп=7,1/6142,5=0,00011 Калк=7,8/6338,4=0,001

Оцінка платоспроможності підприємства ТОВ ім. Шевченка.Для того, щоб оцінити платоспроможність підприємства розраховуємо такі показники:

- коефіцієнт автономії

Коефіцієнт незалежності (автономії) = В(к) / С(р) (2.5)

де В(к) - власний капітал, С(р) - загальна сума господарських ресурсів.

Кап= -34855,2/6881,7=-5,1 Как= -29030,9/6399,6=-4,5

Нормативне значення цього показника встановлено на рівні 0,5.

Розрахунок показників ділової активності підприємства ТОВ ім. Шевченка. Щоб оцінити ділову активність підприємства необхідно визначити такі показники:

- коефіцієнт оборотності активів

Оборотність активів = В(р) / Д(р) (2.6),

де В(р) - виручка від реалізації продукції, Д(р) - дебіторська заборгованість

Коап=215,3/6881,7+6399,6/2=3199,8 Коак=193,5/6399,6+6399,6/2=3199,83

У нормі для даного показника повинна зберігатися тенденція до збільшення.

- коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості= К(р) / Д(р) (2.7),

де К(р) - кредиторська заборгованість; Д(р) - дебіторська заборгованість.

Кобкп=215,3:3234,15=0,0067

Кобкрп=193,5:32343,15=0,00598

Розрахунок показників рентабельності підприємства ТОВ ім. Шевченка.

Для того, що оцінити рентабельність підприємства потрібно розрахувати такі показники:

- коефіцієнт рентабельності активів (2.8)

Крап= 198,8: 6640,7=0,029 або 2,9%

Крак=220,4:6640,7=0,033 або 3,3 %

При аналізі даного показника ми бачимо негативну тенденцію до збільшення збитку.

- коефіцієнт рентабельності власного капіталу (2.9)

Крвкп=198,8:(-31943,05)=-0,0062 або 0,62%

Крвкк=220,4:(-31943,05)=-0,0069 або 0,69%

Знову ж спостерігається негативна тенденція до збільшення збитків

та формування від’ємного значення вищенаведеного показника.

- коефіцієнт рентабельності діяльності (2.10)

Крдп=198,6:215,3=0,92 або 92%

Крдк= 220,4:193,5=1,14 або 114%

- коефіцієнт рентабельності продукції (2.11)

Крпп=(198,8+86,2-50,8)/(208,6+170,1)=0,62або 62 %

Крпк=(220,4+224,1-47,2)/(153,2+245,7)=0,99 або 99%

На прикладі цього показника ми знову бачимо збільшення збитку.

Отже, проаналізувавши інвестиційну привабливість підприємства за даними фінансової звітності можна зробити висновок, дане підприємство не є привабливим для потенційних інвесторів, оскільки майже всі розраховані показники відхиляються від нормативного значення у негативно контексті.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Відповідно до принципів організації моделі управління гро­шовими потоками, а отже і інвестиційною привабливістю суб'єкта господарювання остання включає такі основні функціональні елементи:

• формування та прискорення надходження вхідних грошових
потоків суб'єкта господарювання;

• концентрація надходження грошових коштів;

• контроль за формуванням вихідних грошових потоків суб'єктів­ та господарювання у часі;

• прогнозування та планування резерву ліквідності;

• формування системи моніторингу, управління та контролю резерву ліквідності підприємства;

• оптимізація використання тимчасового надлишку грошових
коштів у розпорядженні підприємства.

Управління грошовими потоками, як і будь-яка свідомо керо­вана діяльність, реалізується відповідно до встановлених мене­джментом цілями та завданнями, адекватна ідентифікація та об­ґрунтування яких є вихідним етапом формування моделі управ­ління грошовими потоками. Так, сукупність заходів, які ставляться перед моделлю управління грошовими потоками, включає як за­гальні заходи управління фінансами суб'єкта господарювання, так і специфічні:

1) повнота та своєчасність покриття потреби підприємства у
капіталі для фінансування його операційної, інвестиційної та фі­нансової діяльності;

2) підтримання прийнятного рівня платоспроможності та ліквід­ності, а також попередження формування чи розвитку фінансової кризи;

3) збільшення вхідних грошових потоків як основного джере­ла фінансування підприємства та їх оптимізації у розрізі видів;

4) скорочення циклу обороту грошових коштів;

5) підтримання адекватного балансу між формуванням резер­ву ліквідності та втраченими альтернативними можливостями;

6) забезпечення ефективності використання грошових коштів
підприємства через оптимальний їх розподіл у часі та просторі;

7) скорочення накладних затрат підприємства, пов'язаних із генеруванням його грошових потоків, насамперед із надходжен­ням вхідних грошових потоків.

Визначена вище сукупність заходів які можуть бути проведені, управління грошовими по­токами конкретизується відповідно до індивідуальних потреб підприємства в конкретний момент часу шляхом установленняпроміжних (поточних) завдань управління грошовими потоками. Обґрунтування заходів та встановлення поточних завдань управ­ління грошовими потоками має здійснюватися із дотриманням таких правил.

• По-перше,системність формування цільових фінансових по­казників та коефіцієнтів управління рухом грошових коштів від­повідно до сукупності цілей та завдань моделі управління грошо­вими потоками підприємства.

• По-друге,повнота та достовірність формування вхідної пер­винної інформації щодо управління грошовими потоками за на­прямами такого управління - у розрізі вхідних та вихідних гро­шових потоків, грошових потоків від операційної, інвестиційної
та фінансової діяльності підприємства.

• По-третє,забезпечення зіставності та інформативності фі­нансових показників та коефіцієнтів з метою їх адекватної стати­стичної та математичної обробки для обґрунтування та прийнят­тя управлінських фінансових рішень фінансовим менеджером
підприємства.

• По-четверте,обґрунтування використання методів обробки з метою адекватної консолідації вхідних первинних інформацій­них ресурсів та подальшої ідентифікації на їх основі цільових па­раметрів моделі управління грошовими потоками суб'єкта госпо­дарювання.

• По-п'яте, формування якісних та кількісних параметрів грошових потоків на основі визначення сукупності цільових фі­нансових показників як результуючих відносно усталеної сукуп­ності відособлених фінансових показників, що характеризують
окремі сторони руху грошових коштів підприємства.

• По-шосте,забезпечення можливості адекватного контролінгу системи цільових параметрів руху грошових коштів підприєм­ства з метою забезпечення виконання управлінських фінансових рішень (моніторинг виконання плану, виявлення відхилень та
проведення коригування параметрів грошових потоків).

• По-сьоме, забезпечення прийнятності цільових параметрів грошових потоків для їх використання в управлінні грошовими
потоками підприємства у наступних періодах [9 c. 123-138].

Визначення заходів та конкретизація сукупності поточних за­вдань управління грошовими потоками здійснюється за напряма­ми реалізації такого управління, які виділяються відповідно до ви­дів грошових потоків (див. структурування грошових потоків). Як напрям вдосконалення інвестиційної привабливості має формуватися цілісна, логічно завершена сукупність господарських операцій підприємства, спрямована на виконання певних функцій фінансового мене­джменту. Базовими об’єктами фінансового менеджменту для підвищення інвестиційної привабливості підприємства є:

• операційний грошовий потік;

• інвестиційний грошовий потік;

• фінансовий потік.

У рамках зазначених напрямів управління грошовими потока­ми здійснюється концентрація уваги на вхідних та вихідних гро­шових потоках. Фінансово-організаційні особливості управ­ління інвестиційною привабливістю у розрізі основних напрямів будуть розглянуті нижче.

Формування та аналіз інвестиційної привабливості підприємства відповідно до визначених на­прямів здійснюється фінансовим менеджером з урахуванням суку­пності критеріїв, дотримання яких має на меті забезпечення адек­ватності та ефективності управління. Інвестиційна привабливість підприємства нерозривно пов'язані з питаннями фінансування та фінансового забезпечення потреби у капіталі, що дає змогу використовувати під час при­йняття управлінських рішень загальні критерії, які впливають на обґрунтування таких рішень щодо фінансування, — прибуток (ре­нтабельність); ліквідність; структура капіталу; мінімізація оподат­кування; об'єктивні (ринкові) та нормативно-правові (законодавчі) обмеження. Крім того, управління грошовими потоками у розрізі вхідних та вихідних потоків має здійснюватися з урахуванням ви­мог до забезпечення фінансової рівноваги, які формалізовані у ви­гляді правил фінансування. Однак фінансово-організаційні заходи по підвищенню інвестиційної привабливості вимагають застосу­вання специфічних критеріїв прийняття управлінських фінансових рішень, які можна формалізувати так:

• абсолютна величина грошового потоку, розподіл грошового;

• накладні витрати, пов'язані із генеруванням грошового потоку;

• вплив грошового потоку на абсолютну величину потреби
підприємства у капіталі;

• вплив грошового потоку на рівень платоспроможності під­приємства (планування ліквідності), строк мобілізації (іммобілізації) грошових коштів підприєм­ства;

• пріоритет вхідних грошових потоків від операційної діяль­ності порівняно з іншими видами вхідних грошових потоків.

Вищенаведені заходи в більшій мірі можна охарактеризувати як фінансові. Що ж до організаційних та можна виділити кілька заходів які підприємство може використовувати для підвищення інвестиційної привабливості [2 c. 119-128].

Одним із специфічних напрямків менеджмен­ту, інструментом організаційних заходів зміни стану підприємства є реструктуризація підприємства. Використання рест­руктуризації як ефективного засобу відновлення конкурентоспро­можності підприємства є дуже поширеним.

Реструктуризація підприємства — це проведення організа­ційно-господарських, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну структури суб'єкта господарювання, його управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва. Як випливає із наведеного визначення, рест­руктуризація включає заходи з адаптації (приведення у відповід­ність) виробництва, системи управління та організаційної струк­тури, бізнес-процесів тощо до вимог стратегії відновлення при­бутковості та конкурентоспроможності підприємства. На відміну від цього, поняття «санація» охоплює також і заходи фінансового характеру, спрямовані переважно на вирішення проблеми фінан­сового забезпечення підприємства.

Реструктуризацію доцільно розпочинати на ранніх стадіях кризи. Вона спрямована переважно на подолання причин страте­гічної кризи та кризи прибутковості. Меншою мірою реструкту­ризація сприяє вирішенню проблеми платоспроможності підпри­ємства.

У сучасних концепціях реструктуризації підприємств перева­жає так званий реінжиніринговий підхід,який передбачає систе­мне моделювання й оптимізацію ресурсних та інформаційних по­токів, у результаті чого спрощується організаційна структура, мінімізуються матеріальні, фінансові та трудові затрати.

У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструк­туризації підприємств, залежно від характеру заходів, які засто­совуються, виділяють такі форми реструктуризації:

• реструктуризація управління підприємством;

• реструктуризація виробництва та активів;

• фінансова реструктуризація пасивів;

Заходи щодо реструктуризації управління підприємством по­винні впроваджуватися на плановій основі і лише після моделю­вання відповідних організаційних змін та аналізу можливих сце­наріїв. Перш ніж планувати майбутню структуру управління, слід проаналізувати основні елементи, переваги та недоліки існуючої. Усі затрати, пов'язані з реструктуризацією управління, покрива­ються, як правило, за рахунок внутрішніх фінансових джерел [13 c. 250-255].

Реструктуризація пасивівпов'язана зі зміною структури та розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства.

До основних заходів у рамках фінансової реструктуризації можна віднести такі:

- реструктуризація заборгованості перед кредиторами;

- списання заборгованості;

- одержання додаткових кредитів;

- збільшення статутного капіталу;

- обмін боргових зобов'язань на корпоративні права;

Зазначимо, що фінансова реструктуризація пасивів повинна в обов'язковому порядку супроводжуватися реструктуризацією ви­робництва, в противному разі заходи щодо покращення ситуації з фінансування можуть лише відстрочити ліквідацію підприємства на більш пізній період.

Реструктуризація виробництва та активівпередбачає вне­сення змін у виробничо-господарській сфері підприємства з ме­тою раціоналізації виробничих процесів, зниження рівня витрат, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Рест­руктуризація виробництва супроводжується, як правило, рестру­ктуризацією активів (зміни в структурі та складі активної сторо­ни балансу). У рамках даного виду реструктуризації можуть проводитися такі заходи:

• модернізація, оновлення виробничих засобів;

• диверсифікація асортименту продукції та покращення її якості;

Отже, можна сказати, що проведення вищенаведених заходів як організаційних так і фінансових покращить фінансовий стан підприємства загалом та інвестиційну привабливість зокрема.

ВИСНОВКИ

Отже, можна зробити висновок, що оцінка інвестиційної привабливості підприємства є дуже важливим аспектом діяльності кожного суб’єкта господарювання, оскільки інвестиційно привабливе підприємство має значний потенціал.

У даній курсовій роботі висвітлено як теоретичні так і практичні аспекти оцінки інвестиційної привабливості.

Можна сказати, що для кожного підприємства повинно бути важливо те, як на нього дивляться інвестори, як його оцінюють. І звичайно перед працівниками підприємства стоїть дуже складне завдання: задовольнити вимоги та бажання найвибагливішого інвестора, адже інвестиційні ресурси є основним джерелом розвитку підприємств на сучасному етапі розвитку нашої економіки.

На прикладі підприємства ТОВ ім Шевченка був розглянутий етап оцінки інвестиційної привабливості, що була виконана на основі показників фінансової звітності за даними на smida.govua. Узагальнивши всі дані, що були розраховані можна сказати, що підприємство не є інвестиційно привабливим. Це пов'язано з тим, що сільське господарство України, потребує додаткового інвестиційногозабезпечення для того, щоб мати змогу вирішувати завдання соціально-економічного характеру. Хоча галузьприваблює інвесторів з ряду причин, і перш за все, завдяки сприятливим природно-кліматичним умовам,дешевій робочій силі, наявному механізму оподаткування та державної підтримки. Необхідно відмітити,що система державної підтримки сільського господарства потребує удосконалення. Зокрема, вартовизначити чіткі умови розподілу бюджетних коштів; створити рівні умови доступу до бюджетних коштівусім суб’єктам; надавати фінансування сільськогосподарським підприємствам лише за умови звітуванняними щодо використання бюджетних коштів, отриманих у попередніх періодах.

Оцінка інвестиційної привабливості підприємства відкриває нові можливості диверсифікації для вітчизняних й іноземних інвесторів, підвищує гарантію вкладення коштів іноземних інвесторів в інвестиційні проекти. Впровадження комплексної програми інвестування в конкурентноспроможні галузістимулюватиме перехід на якісно новийінноваційний тип розвитку.

Підвищення конкурентноспроможного рівня нерентабельних підприємств буде сприяти модернізації економіки,підвищенню економічного рівня розвитку держави. Створення механізму координації інвестицій змакро– дорегіонального рівнів та з галузевого допідприємства розширює інвестиційні можливостіпідприємств, стимулює зростання інвестицій векономіку і зміцнює фінансову систему держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Буткевич С.А. Инвестиционная привлекательность аграрного сектора экономики. – К.:Изд-во Епроп. ун-та, 2003. – 133-152 с.

2. Гайдуцький А. П. Оцінка інвестиційної привабливості економіки // Економіка і прогнозування. – 2004. – № 3. – С. 119-128 с.

3. Закон України “Про інвестиційну діяльність” вiд 18.09.1991 № 1560-XII

4. Зятковський І.В., Фінанси підприємств: посібн. 2-ге вид. – К.: Кондор, 2003 р. 146-152 с.

5. Мамуль Л.О., Чернявська Т. А. Нові методичні підходи до аналізу інвестиційної привабливості регіонів // Вісник економічної науки України. – 2005. – № 1(7). – с. 83-89.

6. Носова О.В. Оцінка інвестиційної привабливості України: основні підходи // Економіка і прогнозування. – 2003. – № 3. – С. 119-137.

7. П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції” від 26.04.2000 № 91

8. Періодичні видання “Фінанси України”, “Економіка України”, “Вісник НБУ”.

9. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 123-138 с.

10. Управление инвестициями / Под ред.В. В. Шеремет, В. М.Павлюченко, В.Д. Шапирои др. – М.: Высшая школа, 1998. – 213-256 с.

11. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій/ За ред.д.е.н., проф.Г.Г.Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 178-205 с

12. Юр’єва О. Г. Теоретико-методолгічні аспекти оцінки інвестиційного клімату // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – 2002. – 3 (10). – С. 250-255.

14. Урядовий портал КМУ [Посилання з інтернету] http://www.kmu.gov.ua/

15. Фінансова звітність підприємств [Посилання з Інтернету] smida.gov.ua

ДОДАТКИ

Додаток А

Додаток 3

Джерело: фінансова звітність підприємств smida.gov.ua