Реферат: Полеміка як форма ораторського мистецтва сутність, принципи, прийоми

РЕФЕРАТ

На тему:

Полеміка як форма ораторського мистецтва: сутність, принципи, прийоми

Теорія і методика красномовства розглядає методи ора­торської діяльності, що являють собою основний спосіб зв'язку між оратором і аудиторією, завдяки якому переда­ється і засвоюється інформація, здійснюється вплив на слухачів.

Серед методів і прийомів спілкування з аудиторією важ­ливе місце посідає полеміка — одна з ефективних форм впливу на слухачів, найважливіший засіб їх переконання. Щодо цього, розгляньмо питання про те, як і за яких об­ставин вона виникає, як організовується, як активізує слухачів.

Уміння організовувати полеміку, скеровувати її потре­бує від оратора великої майстерності, глибоких знань. Го­стра полемічна бесіда — найскладніша форма зближення з аудиторією.

Термін «полеміка» походить від давньогрецького слова «полемікос» — войовничий, ворожий. Більш чітке визна­чення даного поняття можна знайти, наприклад, у енци­клопедичному словнику, де зазначається, що полеміка — гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічне обговорення, при якому є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього, полеміку можна визна­чити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою за­хистити, обстояти свою точку зору і спростувати думку опонента.

Зданого визначення випливає, що полеміка відрізня­ється від дискусії, диспуту саме своєю цілеспрямованістю. Учасники дискусії, диспуту, зіставляючи суперечливі су­дження, намагаються дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину. Мета полеміки інша — по­трібно здобути перемогу над опонентом, обстояти і затвер­дити власну позицію. Полеміка — це наука і мистецтво переконувати. Вона вчить стверджувати думки аргументовнішими, переконливими і безперечними науковими дока­зами. Отже, мета полеміки —досягнення істини чи її пере­вірка.

Як слід вести полеміку, щоб вона була корисною і про­ дуктивною? Насамперед необхідно оволодіти деякими принципами полеміки. Один із принципів ведення полеміки є чесність і принциповість ведення полеміки. Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предмета спору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки.

У жодному разі не можна перекручувати позицію опо­нента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні й істинні положення опонента і вміти критикувати їх.

Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці. Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб'єктивного ставлення до питань, що обстоюються. Проте не слід перебувати у полоні емоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом.

Характерний принцип полеміки — виявлення невід­повідностей і суперечностей у поглядах опонента, одно­бічності його позицій. Зрозуміло, воно потребує опану­вання діалектичною і формальною логікою, наявності високої культури мислення. Якщо оратор глибоко і до кінця переконаний в істинності своєї позиції (а інакше немає сенсу її обстоювати), належить розкрити хибність позицій опонента: продемонструвати слухачам, чому вона помилково уявляється їм правильною, привабливою; ви­світлити, внаслідок яких лавірувань опонент зміг зроби­ти свою позицію зовні переконливою і логічною.

Відомо, що істина потребує не декларування, а до­казу. Не роблячи екскурсу в логіку, можна висловити низку міркувань про застосування різних способів ар­гументації.

У дискусії з малопідготовленою аудиторією, мабуть, до­речно застосувати метод індукції, тобто спочатку висунути тезу, а потім на переконливих прикладах довести її істин­ність.

Для підготовленої аудиторії доцільніше використовувати метод дедукції.

Існує й третій спосіб доказу — аналогія, яка відрізня­ється особливою наочністю. Вона дозволяє доступно пояс­нити, доказати надто складні положення, активізує увагу* слухачів і підвищує переконливість мови.

Важливим принципом ведення полеміки є також уміле використання гумору, іронії, сарказму, сатири. Висмію­вання опонента — прийнятний захід у ході полемічної бе­сіди. Однак його застосування потребує дотримання певних вимог.

По-перше, ніяким гумором, ніякою іронією, жодним сарказмом не можна підміняти логічну критику і розкрит­тя позицій опонента. У полеміці сарказм, гумор, жарт над суперечником повинні вживатися в поєднанні, в сукупнос­ті з усіма іншими заходами розкриття і критики позиції опонента.

По-друге, як у ході полеміки в цілому, так і у викорис­танні гумору необхідна тактовність. До гумору слід удава­тися тактовно, не торкаючись гідності особистості.

Перелічені принципи є обов'язковими під час ведення будь-якої полеміки, але це зовсім не означає, що ними ви­черпуються всі поради і твердження. Щоразу полеміка вимагає, звичайна річ, своїх особливих засобів, своєї мето­дики ведення.

У процесі полеміки використовуються різні прийоми. Дуже добре, якщо сторона, яка стоїть на правильних по­зиціях, зможе передбачити можливі заперечення сторони протилежної і навіть відкрито висловити це передбачення: нам скажуть...», « тут нам можуть, мабуть, заперечити...» і т. ін.

Дозволеним у полеміці є прийоми доведення аргументів опонента до абсурду. Буцімто становлячись на його місце, мовби договорюючи за нього, можна показати, до якої безвиході за логікою приведуть його безпідставні суджен­ня. Між іншим, до цього прийому і зводилась Сократова іронія.

Можна використовувати прийом «відтягнути запере­чення». Він означає, що заперечення можна, хоча і неба­жано, трохи відтягувати, якщо з якихось причин (розгуб­леність, безпам'ятність.) в даний момент немає сил одразу заперечити і необхідний деякий час, щоб зібратися з дум­ками. Зрозуміло, бажано бити одразу по головних і сильних аргументах противника. Але якщо проти них не знайшлося миттєвих вагомих заперечень, потрібно спочатку спрос­товувати другорядні доводи, а потім, зібравши сили, спря­мувати удар на головні.

В полеміці можна використовувати прийом «заковту­вання гачка», суть якого полягає в наведенні доводів на користь противника (з якими той згодний), а потім — не­сподівана демонстрація їх неспроможності.

В окремих випадках доцільно застосовувати полемічні прийоми «зіставлення суб'єктивних прагнень опонента з об'єктивним значенням його позиції». Даний прийом роз’яснює тому, хто помиляється, істинний, в деякій мірі прихований від нього смисл його позиції (на чий млин він ллє воду).

Всі ці прийоми вважаються припустимими, вони можуть використовуватися в публічному спорі. їх застосування не заважає з'ясуванню істини, не компрометує опонента.

Література

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

4. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

7. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

8. Історія красномовства. – к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.