МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Право інтелектуальної власності»

На тему: Державна система охорони інтелектуальної власності України – складова частина міжнародної системи охорони промислової власності

Виконала: студентка групи 10-зІВ-2008-ХМ

Фримерштейн В.Г.

Перевірила: Рига Г.В.

Хмельницький

2009

ЗМІСТ

Вступ

1. Державна система охорони інтелектуальної власності в Україні

1.1 Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні

1.2 Установи державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні

2. Міжнародна система охорони промислової власності

2.1 Міжнародні установи охорони інтелектуальної власності

2.2 Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності

Висновки

Перелік посилань

Використані джерела

Додаток А. Державна система правової охорони інтелектуальної власності України (виконавча гілка)

ВСТУП

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо починаючи з другої половини XX століття, свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією – інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.

Там, де поважають науку, культуру і мистецтво, люди живуть краще, адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення визначають рівень виробництва, що стає лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викликає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і можуть бути використані у будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Як і будь-які досягнення та здобутки суспільства, результати інтелектуальної діяльності потребують охорони та захисту.

Охорона інтелектуальної власності сприяє використанню та подальшому розвитку винахідницьких і творчих талантів та досягнень, підтримує та зберігає національний потенціал у сфері інтелектуальної діяльності та залучає інвестиції, стабілізуючи економічний стан, при якому як вітчизняні, так і зарубіжні інвестори можуть бути впевнені в тому, що їх права будуть поважати. Створення саме такої системи має особливе значення для України – країни зі значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом.

Відповідно до Конституції України, яка гарантує кожному громадянину свободу художньої, наукової і технічної творчості, наша незалежна держава послідовно створює свої власні механізми захисту інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

На шляху до євроінтеграції та в світлі вступу України до СОТ постають питання відповідності державної системи охорони інтелектуальної власності міжнародним стандартам. Для цього, а також з метою забезпечення гарантованих Конституцією прав громадян, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності, в країні створено сучасну нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності, яка відповідає міжнародним нормам, розроблено ефективні механізми реалізації правових норм та сформовано дієздатну інфраструктуру , яка забезпечує реалізацію державної політики в цієї сфері [1, с.3].

В даній роботі становлення та структуру державної системи охорони інтелектуальної власності України розглянуто в світлі міжнародної системи охорони промислової власності.

1. ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

1.1 Становлення державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні

Ефективність захисту прав у сфері інтелектуальної власності залежить від:

- досконалості нормативно-правової бази;

- сформованої інфраструктури національної системи правової охорони інтелектуальної власності,

- ефективності підготовки та підвищення кваліфікації фахівців;

- інформаційного забезпечення її діяльності [2, с.1].

З утворенням України як самостійної держави виникла потреба у створенні та поступовому вдосконаленні власного законодавства у сфері інтелектуальної власності та приведення його у відповідність до міжнародного законодавства. Цей процес відбувався у декілька етапів [2, с. 1-2].

І. Перший етап становлення системи охорони прав інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.) став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Цей процес розвивався за наступними напрямами:

1. Підтвердження участі України в міжнародних угодах з питань захисту прав інтелектуальної власності: в Паризькій конвенції про охорону промислової власності (дата набуття чинності стосовно України – 25 грудня 1991 р.), Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків (25 грудня 1991 р.), Договорі про патентну кооперацію (25 грудня 1991 р.), а також у Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (26 квітня 1970 р.), у Всесвітній конвенції про авторське право (27 травня 1973 р.).

2. Прийняття, з урахуванням міжнародних регулятивних норм, низки спеціальних законів України щодо охорони інтелектуальної власності в окремих сферах: «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993 р.), «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (15 грудня 1993 р.), «Про охорону прав на промислові зразки» (15 грудня 1993 р.), «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (15 грудня 1993 р.), «Про авторське право і суміжні права» (23 грудня 1993 р.), а також Указу Президента України «Про Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» (№479/92, 18 вересня 1992 р.).

3. Внесення положень про охорону інтелектуальної власності до інших законів, що регулюють окремі сфери соціально-економічної діяльності: «Про власність» (7 лютого 1991 р.) — розділ «Право на інтелектуальну власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність» (16 квітня 1991 р.), Митний кодекс України (12 грудня 1991 р.), Основи законодавства України про культуру (14 лютого 1992 р.), «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (18 лютого 1992 р.), «Про інформацію» (2 жовтня 1992 р.), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (16 листопада 1992 р.), «Про науково-технічну інформацію» (25 червня 1993 р.), «Про телебачення і радіомовлення» (21 грудня 1993 р.), «Про захист інформації в автоматизованих системах» (5 липня 1994 р.) та ін.

4. Прийняття низки нормативних документів, що захищають економічні інтереси творчих працівників — постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва» (№108, 3 березня 1992 р.), «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (№784, 18 листопада 1994 р.).

5. Створення у складі Комітету з науково-технічного прогресу при Кабінеті Міністрів України на базі Патентного фонду України Державного патентного відомства України ( 1992 р.) , що почало виконувати функції центрального органу державної виконавчої влади у сфері охорони промислової власності.

6. Створення на базі Українського республіканського агентства з авторських і суміжних прав Державного агентства з авторських і суміжних прав ( 1992 р.) .

ІІ. Другий етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов’язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, — укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ). Цей етап характеризувався наступним:

1. Помітним розширенням міжнародно-правової основи охорони інтелектуальної власності в країні – за рахунок приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (25 жовтня 1995 р.), Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (3 листопада 1995 р.), Договору про закони щодо товарних знаків (1 серпня 1996 р.), Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (2 липня 1997 р.), Найробського договору про охорону Олімпійського символу (20 грудня 1998 р.), Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 року (18 лютого 2000 р).

2. Закріпленням у 1996 р. в Конституції України гарантій захисту інтелектуальної власності (статті 41, 54).

3. Подальшим розвитком спеціального національного законодавства з виходом його на ряд нових, не традиційних для України сфер регулювання — за рахунок прийняття законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996 р.), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5 листопада 1997 р.), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (16 червня 1999 р.). В той же час були внесені суттєві зміни та доповнення до вже чинного законодавства з метою його вдосконалення (до Законів України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності» (28 лютого 1995 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (16 червня 1999 р.).

4. Істотним розширенням регулювання окремих питань охорони інтелектуальної власності в законах, що нормують різноманітні аспекти творчої діяльності. А саме: в законах України «Про наукову і науково-технічну експертизу» (10 лютого 1995 р.), «Про інформаційні агентства» (28 лютого 1995 р.), «Про рекламу» (3 липня 1996 р.), «Про видавничу діяльність» (5 червня 1997 р.), «Про систему Громадського телебачення і радіомовлення України» (18 липня 1997 р.), «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (23 вересня 1997 р.), «Про професійних творчих працівників і творчі союзи» (7 жовтня 1997 р.), «Про кінематографію» (13 січня 1998 р.).

5. Запровадженням порядку державної реєстрації прав автора на твори науки, літератури та мистецтва.

6. Здійсненням перших спроб врегулювати такі актуальні й болючі для України питання, як розповсюдження аудіовізуальних творів і примірників фонограм.

7. Завершенням створення та офіційним відкриттям 22 жовтня 1999 р. відомчої патентної бібліотеки Державного патентного відомства України , що здійснює функції патентно-інформаційного забезпечення фізичних і юридичних осіб національною та зарубіжною патентною документацією.

8. Спробою інтегрувати в єдину систему два основних блоки регулювання захисту охорони інтелектуальної власності – авторського права й промислової власності та створенням нині діючого Міністерства освіти і науки України , до компетенції якого віднесено управління системою захисту прав інтелектуальної власності.

Указом Президента України «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» №250 від 13 березня 1999 р. передбачалося створити Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України (№ 987 від 13 серпня 1999р.) було затверджене Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності. Але Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності не зміг забезпечити ефективне функціонування Державної системи захисту прав інтелектуальної власності; не була створена організаційна структура, здатна належним чином виконувати всі функції діючого патентного відомства. У зв’язку з цим, Президент України підписав Указ «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» №1573 від 15 грудня 1999 р., який зупинив дію Указу Президента України №250 від 13 березня 1999 р. і постановив утворити Міністерство освіти і науки України – на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідувалися.

ІІІ. Третій етап становлення Державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні розпочався у 2000 р. Він пов’язаний із завершенням кризового періоду розвитку економіки України та проголошеними стратегічними планами переходу на інноваційну модель розвитку.

Суттєвий вплив на нього справляють прийняття у вересні 2000 р. Програми інтеграції України до Європейського Союзу, активізація політики щодо приєднання України до COT, а також помітний тиск на Україну в цьому питанні з боку США. Характерними особливостями третього етапу є наступні:

1. Посилення комплексного підходу до вдосконалення охорони інтелектуальної власності, про що свідчать, зокрема, Указ Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» №285 від 27 квітня 2001 р. та Програма розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні на 2001-2004 рр., ухвалена 22 грудня 2000 р. на засіданні Колегії Міністерства освіти і науки України.

2. Інтенсифікація участі України в системі міжнародних конвенцій і договорів з інтелектуальної власності (з акцентом на найновітніші міжнародні регулюючі норми, що включають так звані Інтернет-договори ВОІВ 1996 р.).

3. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми та про авторське право, прийняті Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р. Забезпечена участь України в Протоколі до Мадридської Угоди про міжнародну реєстрацію знаків (20 грудня 2000 р.), в Ніццькій угоді про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (29 грудня 2000 р.) і Міжнародній конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (20 травня 2002 р.).

4.Узгодження національного законодавства з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди TRIPS) Світової організації торгівлі (СОТ).

1.2 Установи державної системи охорони інтелектуальної власності

За роки незалежності в Україні розбудовано організаційну структуру органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності [2, с. 9].

У структурі законодавчої гілки : у Верховній Раді України в складі Комітету з питань науки і освіти діє підкомітет з питань інтелектуальної власності.

У структурі судової гілки , представленій судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами, запроваджена спеціалізація суддів у сфері інтелектуальної власності. Так, у 2000 р. сформована Судова палата Вищого господарського суду України з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності , а також відповідні колегії у складі місцевих та апеляційних господарських судів. Окремі судді господарських судів АР Крим, обласних, міст Києва та Севастополя спеціалізуються на розгляді спорів щодо зазначених прав.

Структура органів виконавчої гілки влади (додаток А) охоплює такі установи [3, 4]:

Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності – постійно діючий орган при Кабінеті Міністрів України, створений у лютому 2000 р. для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності.

Державний департамент інтелектуальної власності , створений у квітні 2000 р. в складі Міністерства освіти і науки України [5].Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і забезпечувати підтримання на території України прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, зазначення походження товарів тощо, а також здійснювати реєстрацію об’єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері правової охорони прав об’єктів інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власністю.

До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: «Український інститут промислової власності» разом з його філією «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг», «Українське агентство з авторських і суміжних прав», «Інтелзахист», а також вищий навчальний заклад – Державний інститут інтелектуальної власності.

При Департаменті створено Консультативну раду з представників усіх творчих спілок України та відомих творчих діячів України. Діє Апеляційна палата для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем і зазначення походження товарів. З 2005 р. у його складі діє Громадська колегія.

Повноважними представниками Державного департаменту інтелектуальної власності в регіонах України є державні інспектори з питань інтелектуальної власності . Головним завданням державних інспекторів є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності.

Головними функціями Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є: здійснення прийому та експертизи заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності (винаходи та корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, топографії інтегральних мікросхем, зазначення походження товару), забезпечення державної реєстрації охоронних документів та ліцензійних договорів, формування пропозицій по вдосконаленню та гармонізації чинного законодавства, інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності, актуалізація патентно-інформаційної бази та національних фондів патентної документації.

До функцій філії «Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» (УкрЦІПІП) Укрпатенту належить: інформаційне забезпечення та організаційна підтримка інноваційного бізнесу, надання широкого спектру патентно-інформаційних послуг, проведення інформаційних пошуків та патентних досліджень, складання заявок на видачу охоронних документів в Україні і за кордоном, складання ліцензійних договорів; консалтинг щодо набуття, використання та захисту об’єктів промислової власності; підготовка тематичних добірок патентної документації та аналітичних оглядів; забезпечення функціонування Інтернет-біржі промислової власності, сприяння розвитку винахідницької діяльності, проведення семінарів, конференцій, конкурсів винахідницької діяльності.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП, за бажанням автора, здійснює реєстрацію суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав та об’єктів авторських прав і (або) суміжних прав, які охороняються національним законодавством. Важливою функцією УААСП’у є надання допомоги щодо захисту прав авторів у разі їх порушення.

Державний інститут інтелектуальної власності виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю «Інтелектуальна власність», кандидатів у патентні повірені та професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, суддів, викладачів вищих та загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових підприємств тощо. Інститут входить до складу навчально-науково-виробничого комплексу, який утворено Державним департаментом інтелектуальної власності, Українським інститутом промислової власності та Українським агентством з авторських і суміжних прав.

Державне підприємство "Інтелзахист" створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів фонограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також посилення захисту прав інтелектуальної власності та попередження правопорушень у цій сфері.

Існують також громадські організації, що опікуються проблемами інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Серед них – Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України . За чинним законодавством, саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання та захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам певну допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.

Функцію охорони прав на сорти рослин як об’єкт права промислової власності здійснює Державна служба з охорони прав на сорти рослин (Держсортслужба), підпорядкована Міністерству аграрної політики України [6]. Серед її завдань є такі як забезпечення державного контролю та нагляду за збереженістю сортів рослин, реєстрацією ліцензійних договорів на їх використання та виплатою авторської винагороди; проведення державної науково-технічної експертизи сортів рослин як об'єктів інтелектуальної власності; організація та здійснення державного випробування сортів рослин з метою визначення придатності для поширення їх в Україні; здійснення контролю за додержанням юридичними і фізичними особами законодавства з питань охорони прав на сорти рослин тощо.

Держсортслужба та підпорядковані їй Український інститут експертизи сортів рослин, Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, Державний центр Автономної Республіки Крим з державною інспекцією з охорони прав на сорти рослин Автономної Республіки Крим, обласні державні центри експертизи сортів рослин з державними інспекціями з охорони прав на сорти рослин областей, державні сортодослідні станції, лабораторії та інші заклади експертизи, підприємства становлять державну систему охорони прав на сорти рослин .

2. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1 Установи охорони інтелектуальної власності

Охорона прав інтелектуальної власності потребує наявності спеціалізованих установ, як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Глобальними питаннями стосовно інтелектуальної власності опікується Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ, World Intellectual Property Organization, WIPO), яка була заснована в 1970 році в ході реалізації Конвенції про створення ВОІВ, підписаної на Дипломатичній конференції в Стокгольмі 14 липня 1967 року. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, у тому числі й Україна [7].

Попередником ВОІВ було БІПРІ (від фр. Bureaux Internationaux Réunis pour la Protection de la Propriété Intellectuelle – Об’єднане міжнародне бюро захисту інтелектуальної власності). Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1883), а також Паризької конвенції про охорону промислової власності (1886).

З 1974 р. ВОІВ входить в систему Організації Об’єднаних Націй в якості спеціалізованої установи. Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, яка є членом одного з двох (Паризького чи Бернського) союзів, а також будь-яка держава, яка є членом ООН, однієї з спеціалізованих установ ООН, МАГАТЕ чи учасником Статуту Міжнародного суду або ж запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.

Основними цілями діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності є охорона інтелектуальної власності в цілому світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями та розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності. Відповідно до поставлених цілей, ВОІВ виконує такі функції:

– укладення нових міжнародних договорів по вдосконаленню національного законодавства в сфері підтримання охорони інтелектуальної власності в цілому світі;

– надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;

– збір розповсюдження інформації;

– підтримка при одночасному отриманні прав на винаходи, торгові марки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах.

Контроль за виконанням угод здійснюють керівні органи ВОІВ: Генеральна Асамблея, Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (секретаріат).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації – країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет – це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет – щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву “Міжнародне бюро” і знаходиться в Женеві (Швейцарія).

Проблеми правової охорони промислової власностіще наприкінці XIX століття настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-правової охорони промислової власності.

Відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності(1883 р.). утворено так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності (також відомий як Паризький союз). Згідно конвенції для одержання правової охорони промислової власності її об’єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

В Європі створена Європейська патентна організація , заснована в 1973 р. відповідно підписаної у Мюнхені Європейської патентної конвенції [1] , що видає патент, який є чинним на території держав – учасниць Конвенції.

Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства за патентними заявками в країнах Європи, тобто, замість декількох заявок, які необхідно складати різними мовами та подавати в патентні відомства різних країн, є можливість подати одну заявку на одній мові в одне патентне відомство – Європейське патентне відомство з метою одержання патентів у декількох європейських країнах. В результаті заявник одержує патент, який, по суті, являє ціле «сімейство» національних патентів, вказаних у заявці держав.

Штаб-квартира ЄПО знаходиться в Мюнхені (Німеччина), в Гаазі (Нідерланди) – місцеве відділення, в Відні (Австрія) і в Берліні (Німеччина) – бюро. Європейська патентна система основана на активному співробітництві Європейського патентного відомства з національними відомствами країн-контрагентів і передбачає узгодження національного патентного права з Конвенцією про видачу європейських патентів. На сьогодні членами ЄПО є 34 країни, в число яких Україна не входить [8].

З 1993 року Європейська патентна організація заключає з державами-не членами ЄПО договори про розповсюдження дії європейських патентів на їх території за умови, що ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності. Видані за таких умов патенти представляють в цих країнах такий же захист, як і європейські патенти ЄПО. Таким чином, основні цілі діяльності Європейської патентної організації – видача європейських патентів, поширення співробітництва між європейськими державами в галузі охорони інтелектуальної власності та посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів.

На території держав-учасниць СНД ця діяльність здійснюється відповідно до Євразійської патентної конвенції , офіційне підписання якої відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції. Згідно даної конвенції засноване Євразійське патентне відомство, членами якого є 9 країн[2] .

Реєстрація знаків здійснюється відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків. Її перевагами можуть користуватися 43 держави. Відомство Бенілюкс реєструє знаки з чинністю на території трьох держав – Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави – Бельгію, Нідерланди і Люксембург.

Африканська організація промислової власності чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африканських держав (АРОПС, Хараре). Інша Африканська організація інтелектуальної власності (АОІВ, Яунде) чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 14 африканських держав.

Союз з охорони селекційних досягнень (UPOV, International Union for the Protection of New Varieties of Plants) створений згідно Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (1961). Місцезнаходження постійних органів Союзу – Женева. Станом на 15.01.09 учасницями Союзу є 67 держав [9].

Кожна держава-член Союзу може визнавати за селекціонером та його правонаступниками право на новий сорт рослини, виведений ним, шляхом видачі охоронного документа або патенту. При цьому кожна держава-член Союзу може обмежити застосування цієї Конвенції у межах того чи іншого сорту, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве використання. Конвенція проголосила принцип національного режиму. Щодо визнання та охорони прав селекціонерів фізичні і юридичні особи, місцепроживанням чи місцезнаходженням яких є будь-яка із держав-учасниць, користуються в інших державах-учасницях таким самим правовим режимом, яким користуються її власні громадяни за умови, що іноземні громадяни дотримуються умов і формальностей, яких зобов'язані дотримуватися власні громадяни.

2.2 Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 24 угоди, 14 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності. Україна приєдналася до 11 з них і продовжує роботу щодо приєднання до інших.

Загалом міжнародна система охорони промислової власності регулюється наступними міжнародно-правовими актами [10, 11][3] :

1. Загальні договори.

1.1. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Укладена на Дипломатичній конференції в Стокгольмі 14 липня 1967 року з метою сприяння охороні інтелектуальної власності в цілому світі у прагненні модернізувати та підвищити ефективність адміністрування установ у сфері охорони промислової власності, охорони літературних та художніх творів. Україна приєдналась до Конвенції

1.2. Міжнародна конвенція про охорону нових сортів рослин (International Convention for the Protection of New Varieties of Plants, інша вживана назва – Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень).Укладена 2 грудня 1961 p., переглянута в Женеві 10 листопада 1972 р., 23 жовтня 1978 р. та 19 березня 1991 р.

Метою зазначеної конвенції є визнання і забезпечення за селекціонерами, які вивели новий сорт рослини, та їх правонаступниками. Держави-учасники конвенції утворюють Союз по охороні селекційних досягнень. Україна приєдналася до Конвенції відповідно до Закону України від 2 червня 1995 р. № 209/95-ВР.

2. Угоди з охорони інтелектуальної власності. Ця група угод визначає міжнародно-визнані основні стандарти охорони інтелектуальної власності в кожній країні.

2.1. Паризька конвенція про охорону промислової власності – перший міжнародно-правовий документ у сфері інтелектуальної власності.

Перша редакція від 20 березня 1883 р. Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому-березні 1984 р. На початок 2009 року учасниками Паризької конвенції є 173 держави, у тому числі й Україна. В країнах-учасниках Паризька конвенція діє під різними редакціями в залежності від того, який з її текстів був ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності (також відомий як Паризький союз).

На сьогодні Паризька конвенція є основним міжнародно-правовим документом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, що стосуються охорони промислової власності.

Паризька конвенція визначила національний режим, за яким іноземний патентовласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, що і її власні громадяни. Патент все ж залишається таким, що має територіальний характер. Для одержання правової охорони промислової власності її об’єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

2.2. Найробський договір про охорону олімпійського символу (Nairobі Treaty on the Protection of the Olympic Symbol). Укладений у столиці Кенії Найробі 26 вересня 1981 р. У березні 1998 р. Президент України підписав Указ про приєднання України до Договору. З 20 грудня 1998 р. Договір набав чинності стосовно України 20.12.1998.

2.3. Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів (Madrid Agreement for the Repression of False or Deceptive Indications of Source of Goods). Укладена у Мадриді у 1891 р.

2.4. Договір про Закон щодо товарного знака (Trademark Law Treaty). Укладений на Дипломатичній конференції в Женеві 27 жовтня 1994 р. Верховна Рада України ратифікувала Договір Законом від 13 жовтня 1995 р. № 380/95-ВР. Договір набрав чинності для України з 1 серпня 1996 р.

2.5. Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем (Washinghton Treaty on Intellectual Property in Respect of Integrated Circuits). Укладений у Вашингтоні 26 травня 1989 р. На даний момент не вступив у дію. Підписаний вісьмома державами[4] , з них ратифікований лише Єгиптом;

2.6. Договір про патентне право (PLT – Patent Law Treaty). Прийнятий 1 червня 2000 року на дипломатичній конференції в Женеві. Мета договору – гармонізувати та спростити формальні процедури, що стосуються національних та регіональних заявок та патентів.

Договір містить суттєві виключення до вимог до дати подачі заявки, а також забезпечує максимальний набір вимог, які можуть застосовувати відомства сторін-учасниць Договору: відомство може не приймати до уваги будь-які додаткові формальні вимоги відповідно до причин, розглянутих в даному Договорі.

3. Угоди про глобальну систему охорони або реєстраційні міжнародні угоди, які забезпечують дію кожної міжнародної реєстрації чи подачі заявки в будь-якій країні-учасниці цих угод.

3.1. Договірпро патентну кооперацію (Patent Cooperation Treaty). Укладений у Вашингтоні 19 червня 1970 р. Відомий як Договір PCT ("пі-сі-ті"). Переглянутий 2 жовтня 1979 р. і 3 лютого 1984 р. Держави-учасники цього Договору (Договірні Держави) утворюють Союз для співробітництва у галузі подачі заявок на охорону винаходів, проведення за ними пошуку та експертизи, а також надання спеціальних технічних послуг.

Договір визначає спеціальну процедуру розгляду міжнародних заявок на охорону винаходів. Заявка на охорону винаходів у будь-якій договірній державі може подаватися відповідно до нього як міжнародна заявка.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1977 р. цей договір було ратифіковано. Щодо СРСР він набув чинності 29 березня 1978 р. (у деяких джерелах вказується 1 червня 1978 р.). Україна — учасниця Договору з 25 грудня 1991 р.

3.2. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (Budapest Treaty on the International Recognition of the Deposit of Microorganisms for the Purposes of Patent Procedure) від 28 квітня 1977 р. та Інструкція до нього від 31 січня 1981 р.

Він встановлює, що договірні держави, які дозволяють або вимагають депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури, визнають для таких цілей депонування мікроорганізмів у будь-якому міжнародному органі з депонування.

Україна приєдналася до Договору та Інструкції відповідно до Закону України від 1 листопада 1996 р. № 474/96-ВР. Договір набрав чинності 31 січня 1981 р., для України — 2 липня 1997 р.

3.3. Лісабонська угода про найменування місць походження і їх міжнародну реєстрацію (Lisbon Agreement for the Protection of Appelations of Origin and their International Registration). Укладена у 1958 р.

3.4. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Madrid Agreement Concerning the International Registration of Marks) та Протокол від 28 грудня 1989 р. до неї.

Україна бере участь в Угоді з 25 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків" від 1 червня 2000 р. № 1763-ІІІ.

3.5. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Hague Agreement Concerning the International Deposit of Industrial Designs). Укладена 06.11.1925 р.

Необхідність розробки і прийняття Гаазької угоди була зумовлена потребою спростити охорону промислових зразків на міжнародному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони — достатньо заявити промисловий зразок.

Україна приєдналася до угоди відповідно до Закону України вiд 17.01.2002 № 2992-III. Набула чинності для України 28.08.2002 року.

3.6. Сингапурський договір про право з торговельних марок (Singapore Treaty on the Law of Trademarks). Укладений 27 березня 2006 р. у Сингапурі. Набув чинності 16 березня 2009 року. Україна не є членом даного договору.

4. Договори про класифікації .

4.1. Локарнська угода про встановлення Міжнародної класифікації промислових зразків (Locarno Agreement Establishing an International Classification for Industrial Designs). Укладена в італійському місті Локарно 8 жовтня 1968 р.

Класи і підкласи Локарнської класифікації повинні включатися до всіх офіційних документів, що стосуються промислових зразків. Якщо здійснюються офіційні публікації про промислові зразки, то вони також мають супроводжуватися зазначенням класу і підкласу товару, форма якого є промисловим зразком.

Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків набагато полегшує їх реєстрацію, облік та користування. Проте застосування Локарнської класифікації промислових зразків не є обов’язковим для будь-якої держави, обов’язково нею мають користуватись тільки члени Локарнського союзу. Разом з тим держави-члени Локарнської угоди про міжнародну класифікацію промислових зразків можуть поряд з цією класифікацією користуватися і своєю національною, якщо вони визнають це за доцільне.

4.2. Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (Nice Agreement Concerning the International Classification of Goods and Services for the Purposes of the Registration of Marks). Укладена у французькому місті Ніцца 15 червня 1957 р. Зміни до неї вносилися 28 вересня 1979 р.

Україна приєдналася до Угоди згідно із Законом України «Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків» від 1 червня 2000 р. № 1782-ІІІ.

4.3. Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (Strasbourg Agreement Concerning the International Patent Classification). Укладена у французькому місті Страсбурзі у 1971 р. Вступила в дію 7.10.1975 р. У 1979 р. до цієї Угоди були внесені поправки.

Зазначеною Угодою була заснована Міжнародна патентна класифікація (МПК, International Patent Classification, IPC), відповідно якої галузь техніки була поділена на вісім основних розділів, що містять у собі приблизно 67 тисяч дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно спеціальний символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Відповідним символом позначається будь-який патентний документ. За останні 10 років кількість зазначених документів щорічно досягає одного мільйона. Національні чи регіональні патентні відомства при публікації патентних документів проставляють на ньому відповідний символ.

Незважаючи на те, що Угоду про неї підписали лише 29 держав, Міжнародною класифікацією насправді користуються понад 70 держав, три регіональних відомства і Міжнародне бюро ВОІВ.

Кожні п’ять років МПК переглядається у зв’язку зі зростанням кількості рубрик. Перегляд здійснює Комітет експертів, заснований Угодою. Усі держави-учасники є членами Комітету. Угодою про МПК заснований Союз, який має Асамблею.

4.4. Віденська угода про встановлення міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків (Vienna Agreement Establishing an International Classification of the Figurative Elements of Marks). Прийнята в 1973 році.

Всесвітня організація інтелектуальної власності активно співпрацює із Світовою організацією торгівлі . Їхня співпраця основана на Угоді ВОІВ – СОТ (WIPO-WTOAgreement), підписаній генеральними директорами обох організацій 1 січня 1996 року. Угодою визначені три суттєві сфери спільної діяльності, а власне:

- видання та публікація законів та підзаконних актів,

- забезпечення виконання статті 6 Паризької конвенції (охорона знаків та емблем), а також

- спеціальна правова допомога країнам, що розвиваються.

Найважливішим міжнародним документом стосовно інтелектуальної власності в рамках СОТ, безумовно, є Угода про пов'язані з торгівлею аспекти прав інтелектуальної власності , зокрема торгівлю контрафактними товарами (Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Including Trade in Counterfeit Goods – TRIP). Трапляється і дещо інша абревіатура Угоди англійською мовою – TRIPS. Угода була укладена в рамках VIII (Уругвайського) раунду переговорів ГАТТ (GATT, the General Agreement on Tariffs and Trade, Загальна Угода з тарифів та торгівлі) у 15 квітня 1994 р. у марокканському місті Маракеш. Вона є одним із додатків до Угоди про заснування Світової організації торгівлі[5] , членство в якій Україна здобула 16 травня 2008 року.

Ця угода являє особою основний крок вперед всієї міжнародної системи у справі захисту прав інтелектуальної власності; розділ угоди, що стосується заходів із забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності – 21 стаття, що має за мету гарантувати ефективні заходи проти будь-яких дій, які порушують права інтелектуальної власності. Завдяки дотриманню цієї угоди стало можливим, зокрема, проведення таких масштабних заходів як вибіркові рейди із затримання піратської продукції, а також арешт та знищення контрафактних товарів.

ВИСНОВКИ

На куполі будинку штаб-квартири ВОІВ у Женеві звертає на себе увагу напис:

«Людський геній є джерелом всіх творів мистецтва і винаходів. Ці твори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтва і винаходів» (Арпад Богш)

Цей красномовний напис свідчить:

- усі досягнення науки, культури і техніки – плід творіння людського;

- лише вони можуть забезпечити людині життя, гідне її призначенню на землі;

- людство зобов’язане всілякими засобами і всебічно охороняти досягнення людської творчості як найцінніший капітал.

В сучасних економічних та політичних умовах розвитку України все більшу роль відіграють процеси, що відбуваються в інтелектуальній сфері. Саме вона є важливою частиною основних ресурсів держави, її науково-технічного потенціалу, який, зрештою, є не останнім чинником в сучасних економічних перетвореннях. Сприйняття інтелектуального продукту (зокрема об’єкту промислової власності – винаходу, промислової моделі тощо) як категорії власності, усвідомлення необхідності його охорони та захисту дозволяє законодавчо регулювати правовідносини, пов’язані зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів та інших інтелектуальних продуктів.

За роки незалежності в Україні створена сучасна законодавча база щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту, зокрема з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угоди TRIPS) Світової організації торгівлі. В рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України у зазначеній сфері. Однак гармонізація українського законодавства з нормативно-правовими актами ЄС у сфері інтелектуальної власності (в тій частині, в якій вони не дублюють чинні глобальні правила в цій сфері) потребуватиме значно більш тривалого періоду та здійснюватиметься згідно заходів, передбачених Програмою інтеграції України до Європейського Союзу.

Угоди з країнами СНД, укладені Україною за останні роки, зокрема, про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень та про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності, також підписано згідно з вимогами міжнародних конвенцій і договорів, зокрема Угоди ТРІПС, що сприяє вступу її учасників до СОТ [12, с. 2].

Такий досить широкий перелік міжнародно-правових актів у сфері правової охорони об'єктів промислової власності. У переважній більшості цих актів свого часу брав участь СРСР, а нині їх стороною є і Україна. Це означає, що як колишній СРСР, так і Україна сьогодні при розробці законодавства у цій сфері неодмінно враховують власну участь у відповідних міжнародних актах. У міжнародному приватному праві норма міжнародного договору, як відомо, прямо не застосовується, а трансформується у норму національного законодавства. Така трансформація, по суті, може бути автоматичною, оскільки ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вважаються частиною національного законодавства України. Відповідно, міжнародні договори у сфері промислової власності мають великий вплив на патентне законодавство України.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Звіт Департаменту інтелектуальної власності за 2007 рік.

2. Юрченко Олександр, к.ю.н. Современное состояние государственной системы прав интеллектуальной собственности в Украине: организационно-правовой аспект. – www.crime-research.ru , 25.10.2005

3. Цибульов П.М. Введення до інтелектуальної власності. – К.: «Державний інститут інтелектуальної власності», 2008.

4.Цибульов П. М., Чеботарьов В. П. Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М. В. Паладія. – К.: ТОВ "Альфа-ПІК", 2004. – 56 с.

5. Постанова Кабінету Міністрів України«Про затвердження положення про Державний департамент інтелектуальної власності» від 20.06.2000 № 997.

6. Постанова Кабінету Міністрів України«Про затвердження положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин» від 19.08.2002 № 1182.

7. Офіційний сайт Всесвітньої організації інтелектуальної власності. – Режим доступу: http://www.wipo.int/

8. Офіційний сайт Європейської патентної організації. – Режим доступу: http://www.epo.org/

9. Офіційний сайт Союзу з охорони селекційних досягнень (перелік членів). – Режим доступу:http://www.upov.int/en/about/members/

10. Молодіжний портал «DJERELO.com» / Розділ «Право інтелектуальної власності». / 63. Міжнародно-правова охорона промислової власності. – Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=7045&Itemid=352

11. Chapter 5. International Treaties and Conventions on Intellectual Property. –WIPO, 2008.

12.Рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» // Схвалено Постановою Верховної Ради України від 27.06.2007 № 1243-V.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Головкова О.М. Генезис правової охорони інтелектуальної власності. // «Форум права (електронне наукове фахове видання)». – Харківський національний університет внутрішніх справ, 2008. - № 1. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1.htm

2. Гура Максим. Система правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності. – «ЮрГазета», № 7 (19), 8.04.2004.

3. Дахно І.І. Міжнародне приватне право. – К., 2004.

4. Кожарська І.Ю. Право промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. – К: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2006.

5. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2002 р. № 321-р «Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності».

6. Сиденко Володимир. Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв’язання. – «Дзеркало тижня», № 43 (367), 3-9.11.2001.

7. Петров В. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні // Право України – №11. – 1998.

8. Сайт патентного повіреного України Ващука Я.П. – Режим доступу: http://patent.km.ua/

9. Офіційний сайт Державного департаменту інтелектуальної власності. – Режим доступу: http://www.sdip.gov.ua/

Додаток А

Державна система правової охорони інтелектуальної власності України (виконавча гілка)

[1] Convention on the Grant of European Patents, укладена у Мюнхені 5 жовтня 1973 р. на конференції, в якій узяла участь 21 держава. Україна не є стороною цієї Конвенції.

[2] Україна не є членом даної організації.

[3] Поділ договорів на класи запропонований П.М.Цибульовим [2, с. 36-38]

[4] Єгипет, Китай, Гана, Гватемала, Ліберія, Сербія та Замбія, пізніше до договору приєднались Сент-Люсія (18.12.2000) і Боснія та Герцеговина (8.03.2007).

[5] Угода про заснування Світової організації торгівлі, «Угода СОТ» (The Agreement Establishing the World Trade Organization, “WTO Agreement”), підписана 15 квітня 1994 року в м. Маракеш. Дана угода, включаючи в себе Угоду ТРІПС, що поширюється на всіх членів СОТ, набула чинності 1 січня 1995 року (фактична дата початку роботи Світової організації торгівлі).

[6] Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.02.2007 № 01-8/91

[7] Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.02.2007 № 01-8/91

[8] http://www.sdip.gov.ua/ua/normative_acts.html; http://patent.km.ua/rus/pages/i251