Поняття та значення спадкування і спадкового права. Основні поняття спадкового права
Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки, а також деякі немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або до інших осіб називається спадкуванням.
Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий цивільно-правовий інститут — спадкове право.
Отже, спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи до інших осіб.
Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (розділ VII, ст.524—564). Окремі норми спадкового права ми знаходимо і в інших розділах ЦК України (наприклад, ст.494), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність державних нотаріальних контор.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами Української РСР справ про спадкування» від 24 червня 1983p. містить керівні роз'яснення щодо практики застосування окремих норм спадкового права.
Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.
Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті.
Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї.
Перш ніж розглядати сам порядок спадкування, аналізувати норми, що його регламентують, необхідно з'ясувати зміст основних понять спадкового права, таких як спадкодавець, спадкоємець, спадкове майно.
Ї5 &-2S7
Спадкодавець —
це громадянин, майно якого після його смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.
Спадкодавцем може бути тільки громадянин. Причому він може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
Отже, спадкування відбувається як після смерті дієздатних, так і недієздатних громадян. Однак заповідати майно може лише дієздатна особа.
Підприємства, організації не можуть бути спадкодавцями.
Після припинення юридичних осіб спадкування не відбувається.
Спадкоємець —
це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно.
Спадкоємцем може бути громадянин, юридична особа, а також держава.
Громадянин може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо.
Отже, спадкоємцями можуть бути не тільки дієздатні, але й недієздатні громадяни. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.
Відповідно до статті 527 ЦК України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті.
Не завжди особа, яка входить в коло спадкоємців за законом, чи особа, якій заповідано майно, буде закликатися до спадкування. Законом передбачені умови, за яких спадкоємець усувається від спадщини.
. Як зазначено в статті 528 ЦК України, не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя.
Спадкоємцями за законом не мають права стати також:
1) батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;
2) батьки і неповнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Однак ці особи можуть одержати спадщину за заповітом.
Норми статті 528 ЦК України стимулюють дітей і батьків до сумлінного виконання покладених на них законом взаємних обов'язків особистого та майнового характеру, і в цьому полягає виховне значення цих норм.
Спірним, з нашого погляду, є твердження М.В.Гордона, що при вирішенні питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадщини слід враховувати, зокрема, час складання заповіту. «Якщо спадкодавець, — зауважує М.В.Гордон, — заповідає майно спадкоємцеві, який перед тим уже вчинив дії, що дають підстави ставити питання про його усунення від спадщини, то слід вважати, що спадкодавець пробачає цьому спадкоємцю і бажає, щоб він одержав спадщину. Тому останній не усувається від спадщини» (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст.528 ЦКУкраїни).
У зв'язку з цим можна зробити висновок, що коли зазначені дії вчинені після того, як було складено заповіт (наприклад, після складання заповіту спадкоємець почав злісно ухилятися від виконання покладених на нього обов'язків по утриманню спадкодавця), тоді таки спадкоємець усувається від спадкування за заповітом. На наш погляд, з цим висновком погодитись не можна.
Відповідно до статті 544 ЦК України заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Отже, коли дії, що дають підстави ставити питання про усунення спадкоємця від спадщини, останній вчинить і після складання на його користь заповіту — він від спадщини не усувається. Той факт, що спадкодавець не змінив і не скасував заповіту, знаючи про негідну поведінку спадкоємця, свідчить про те, що заповідач хоче, щоб цей спадкоємець все ж таки одержав спадщину.
Таким чином, на нашу думку, не має значення час складання заповіту для вирішення питання про усунення «негідних» спадкоємців від спадкування (маються на увазі лише ті спадкоємці, що згадуються в частині другій ст.528 ЦК України). т
Зазначені правила щодо усунення за певних умов спадкоємців вщ спадкування застосовуються і до права на заповідальний відказ.
Зазначені в статті 528 ЦК України «негідні» спадкоємці усуваються від спадщини в судовому порядку. При цьому обставини, що є підставою для позбавлення права спадкування, також повинні бути встановлені в судовому порядку.
Спадкове майно —
це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття застосовуються також і такі терміни, як «спадщина» або «спадкова маса». Серед майнових прав, що у складі спадкового майна переходять до спадкоємців, насамперед слід назвати право власності на різноманітне майно.
Це
право власності на будинок, дачу, автомашину, заощадження, предмети домашньої обстановки та особистого вжитку,інші речі, які є об'єктом права власності громадян. До майнових прав, що входять у спадщину, належить не тільки право власності на майно, а й право вимоги, що випливає з укладених спадкодавцем договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, договору позики, договору схову тощо).
Наприклад, громадянин за договором позики передав комусь певну суму грошей. Якщо позичкодавець помре до того, як позичальник поверне йому позичені гроші, то право вимагати від боржника повернення боргу переходить до спадкоємців позичкодавця.
У спадщину входить також право на неодержану спадкодавцем заробітну плату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винахідників, раціоналізаторів.
Як уже було зазначено, до складу спадкового майна входять і майнові обов'язки спадкодавця. Коли за життя спадкодавець мав борги, то вони переходять після його смерті до спадкоємців.
Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять так званий спадковий актив.
Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.
Необхідно зазначити, що не всі майнові права і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Тая; не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення (ст.392 ЦК України). Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок виконаного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).
Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму.
Відповідно до статті 564 ЦК України до складу спадкового майна не входить право на вклад в Ощадному або іншому банку за умови, що вкладник безпосередньо цим кредитним установам зробив розпорядження відносно вкладу. Не входить вклад до складу спадкового майна і тоді, коли розпорядження щодо вкладу зроблено в заповіті.
В тих випадках, коли вкладник не зробив розпорядження відносно вкладу банку і якщо таке розпорядження відсутнє в заповіті, посвідченому нотаріусом або іншими особами, які згідно з законом мають право посвідчувати заповіти, вклад входить у спадщину і переходить до спадкоємців померлого на загальних підставах.
За певних умов до складу спадкового майна не входять і страхові суми, що виплачує Держстрах за договорами добровільного особистого страхування.
Якщо такий договір страхування був укладений на користь певної особи, яка вказана страхувальником у страховому свідоцтві, то право на одержання страхової суми після смерті страхувальника в період дії договору страхування має тільки ця особа — вигодонабувач. У цьому випадку страхова сума не входить до складу спадкового майна.
До складу спадщини входять не тільки майнові права спадкодавця, а й деякі немайнові права. Так, деякі особисті права автора можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування. Зокрема, до спадкоємців переходить на певний час право вирішувати питання щодо можливості видання твору та деякі інші особисті права автора.
|
