| Реферат на тему:
Системи права і законодавства.
План.
1. Сутність системи права.
2. Сутність системи законодавства.
3. Співвідношення системи права і системи законодавства.
4. Інкорпорація і кодифікація.
СИСТЕМА ПРАВА I СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА
Основою нормативного підходу до праворозуміння є тлумачення права як системи правових норм, що підкреслює дві його важливі властивості: 1) право складається з норм права; 2) норми права у своїй сукупності утворюють право як цілісність, певну соціальну нормативну систему.
Поняття системи права, на відміну від правової системи, відображує не сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії, а тільки внутрішню будову права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права характеризується:
1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т. ін.;
2) диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об'єднань правових норм (галузі та інститути права);
3) наявністю різних видів зв'язків норм права та їх об'єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та інших).
Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв. Так, характер та зміст впливу норм права на суспільні відносини об'єднує їх, відповідно, у регулятивні та охоронні групи правових норм. Іншим критерієм може бути віднесення соціальних зв'язків, що регулюють норми права, до координаційних (на засадах рівності суб'єктів) чи субординаційних (на засадах підлеглості). Найбільш поширеними є об'єднання норм права у певні угруповання, на основі особливостей предмета і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішню структуру (форму) права складають міжгалузеві комплекси, галузі, підгалузі, інститути права. Провідною складовою частиною права є його галузь, яка об'єднує норми права, випливаючи із єдності предмета і методу правового регулювання, властивих цим нормам.
Предмет правового регулювань — це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов'язані з визначенням кари за злочин, управлінські і т. ін.).
Іншим критерієм об'єднання норм права і відокремлення галузей права є метод правового регулювання, що розуміє сукупність засобів впливу права на суспільні відносини. Складовими його є: 1) характер взаємозв'язків суб'єктів (відносини рівності чи підлеглості); 2) способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулювання); 3) юридичні наслідки — винагорода, юридична відповідальність. Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.
Галузь права — це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об'єднаних загальністю предмета і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права. Підгалузь права — це складова частина галузі права, яка об'єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Як приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового права — банківське право. Інститут права — це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.
Іноді деякі відносини регулюються нормами різних галузей права, тому ці норми утворюють комплексний інститут права. Це так звані вторинні угруповання системи права. До них крім комплексних інститутів, відносяться міжгалузеві комплекси, які об'єднують в собі деякі галузі, підгалузі і інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об'єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права і т. ін.
Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інші галузі права. Для кожної галузі прав характерні свої ознаки, з-поміж яких основною є специфіка предмета регулювання. Розглянемо, що становлять собою конкретні галузі права.
Конституційне (державне) право — це система правових норм, насамперед, принципів і норм Конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, засади політики і здійснення державної влади, взаємодії держави і громадян, їх основні права, свободи й обов'язки.
Адміністративне право — це система правових норм, які регулюють управлінські відносини в сфері здійснення виконавчої влади, розпорядчої діяльності державного апарату, його взаємовідносини з іншими державними, а також громадськими організаціями і громадянами. Неодмінною ознакою відносин, які регулюються адміністративним правом, є наявність у їх складі суб'єкта, що наділений державно-владними повноваженнями.
Фінансове право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі здійснення фінансової діяльності, накопичення і використання фінансових ресурсів. Суб'єктами фінансових відносин можуть бути держава, її органи й організації, громадські структури, окремі громадяни.
Цивільне право — це система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що складаються між фізичними і юридичними особами як рівноправними. Підгалузями цивільного права є авторське, винахідницьке, спадкоємницьке право.
Сімейне право — це система правових норм, які регулюють особисті і майнові відносини, що пов'язані зі шлюбом і спорідненістю людей.
Трудове право — це система норм права, які регулюють відносини у сфері здійснення трудової діяльності (порядок найму і звільнення з роботи, умови праці та її охорони, час праці й відпочинку і хін.). Суб'єкти цих відносин можуть бути як рівноправними, так і знаходитися (один з них) у стані підлеглості.
Земельне право — система правових норм, які регулюють відносини, пов'язані із використанням та охороною земельних ресурсів.
Цивільно-процесуальне право — це система правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із судовим розглядом цивільних, трудових, фінансових, сімейних та інших справ, здійсненням судових рішень, а також проведенням органами юстиції різноманітних дій юридичного значення.
Кримінальне право — це система правових норм, спрямованих на боротьбу із злочинами і встановленням міри кримінальної відповідальності за їх скоєння.
Кримінально-процесуальне право — це система правових норм, які регулюють відносини, що виникають у діяльності правоохоронних органів та судів у зв'язку з викриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, судовим їх розглядом та виконанням вироку.
Міжнародне право — це система правових норм, що регулюють взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) чи між громадянами різних країн та їх об'єднаннями (міжнародне приватне право). Міжнародне право не належить до галузей внутрішнього права держав, воно складається на основі міждержавних угод. Норми міжнародного права у випадку протиріч з нормами внутрішнього права держави превалюють.
На відміну від системи права система законодавства — це система нормативно-правових актів, насамперед, законів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об'єктивності, визначеності, загальності. Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма. Право і законодавство взаємопов'язані, але не тотожні явища.
Структуру системи права складають галузі, підгалузі, інститути, правові комплексні об'єднання та норми права; структуру законодавства — його галузі, комплексні галузі та нормативно-правові акти.
Відмінності внутрішньої структури системи законодавства від відповідної структури системи права зумовлені головним чином тим, що засадами у побудові законодавства є структура не тільки системи права, але й система здійснення державного керівництва у цілому. Саме тому структура системи законодавства залежить не тільки від логіки самої системи права, а й від інших чинників об'єктивного і суб'єктивного порядку.
Галузі законодавства в деяких випадках збігаються з галузями права (кримінальне, цивільне), в інших — з підгалузями права (авторське, водне законодавство) чи міжгалузевими комплексами (законодавство про охорону природи, морське законодавство, сільськогосподарське законодавство) .
Галузі законодавства складають його горизонтальну структуру, вертикальна — будується відповідно до юридичної чинності нормативно-правових актів і умов, що багато в чому залежить від місця суб'єкта законодавства в системі нормотворчих органів. Вертикальну структуру законодавства України складає Конституція та конституційні закони України; поточні органічні, надзвичайні закони України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; розпорядження представників Президента України тощо.
Розбіжності у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумовлюють необхідність їх упорядкування, погодження, усунення протиріч, тобто систематизації. Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему. Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявленні причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усуненні, а також застосуванні й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість його суб'єктів.
Існує два різновиди систематизації законодавства: інкорпорація і кодифікація. Інкорпорація нормативно-правових актів — це спосіб систематизації, за яким здійснюється зовнішнє їх упорядкування, а зміст не змінюється. При інкорпорації нормативно-правові акти і угоди об'єднують у зібрання за хронологічним, алфавітним, предметним чи якимось іншим порядком. Інкорпорація поділяється на: 1) офіційну, що здійснюється суб'єктами, які ухвалили акт, чи спеціально на те уповноваженими ("Відомості Верховної Ради України"); 2) неофіційну, що здійснюється іншими суб'єктами (видавництвами, навчальними закладами, громадянами).
Кодифікація — це спосіб систематизації, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує і т. ін.). Як результат кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, положення і т. ін.). Кодифікація має тільки офіційний характер і поділяється на: 1) загальну, в результаті чого утворюється кодифікований нормативний акт з основних галузей права (Звід законів); 2) галузеву, що охоплює нормативно-правові акти певної галузі законодавства (основи законодавства, кодекси); 3) міжгалузеву та підгалузеву (інституційну), що відповідно поширюється на декілька галузей (Повітряний кодекс) чи інститутів.
Література:
В.О. Котюк (теорія права).
В.В.Копейчиков (ТДП).
|
