| РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
„Стародавня Греція, Рим, Середньовіччя, 16-17 століття – розвиток акушерства”
Акушерство (від французького accoucher — народжувати) — найдавніша галузь медичної науки, присвячена вивченню фізіологічних і патологічних процесів, що відбуваються в організмі жінки у зв'язку з зачаттям, вагітністю, родами і післяродовим періодом, а також профілактиці патологічних процесів. Акушерство — частина гінекології (gyne — жінка, logos — слово, вчення), тобто науки, яка вивчає нормальну діяльність жіночого організму, а також профілактику і терапію захворювань, пов'язаних з анатомо-фізіологічними особливостями жінки.
У період первіснообщинного ладу жінка народжувала без будь-якої допомоги; іноді їй подавала допомогу старша в сім'ї.
У період рабовласницького ладу почалось формування «храмової» медицини і професійного лікування.
Видатним лікарем Стародавньої Греції, «батьком медицини» був Гіппократ (459—377 pp. до нашої ери); матір'ю його була відома акушерка Фенарета.
Гіппократа вважають автором великої праці з медицини, так званого «Гіппократового збірника». У ньому є такі розділи, як «Про природу жінки», «Про жіночі хвороби», «Про безплідність».
Уявлення Гіппократа в акушерстві були дуже примітивними. Так, він вважав, що роди настають внаслідок недостатнього живлення плода на дев'ятому місяці його розвитку; плід починає посилено рухатись, упирається ніжками в дно матки і відкриває матковий зів.
Акушерські уявлення єгипетських лікарів були більш обгрунтованими, очевидно, внаслідок вивчення анатомії не на тваринах, а на трупах людей. Так, вони вважали, що причиною патологічних родів є неправильна будова таза і хребта, поперечне положення плода, трудне розкриття маткового зіва. Разом з тим вони поділяли погляд Гіппократа, що роди при тазовому передлежанні плода не можуть пройти самостійно.
Ця помилкова думка трималася в акушерстві протягом тривалого часу й зумовила застосування небезпечних і травматичних плодоруйнуючих операцій.
Лікарі Риму і Греції застосовували, крім ембріотомії, зіскоблювання шийки, зондування матки та операцію кесаревого розтину. Але кесарів розтин застосовували тільки після смерті матері з метою врятування життя дитини.
Акушерську допомогу в Стародавній Русі подавали старші в сім'ї чоловіки; проте були не тільки лікарі-чоловіки, а й лікарі-жінки (наприклад, Євпраксія-Зоя, XII ст.). Але успішний розвиток науки, в тому числі й медицини, був різко порушений монгольським ігом (1237—1480).
У період феодалізму розвиток акушерства різко загальмувався. Далися взнаки гноблення християнської та ісламської релігії і пануюче тоді уявлення, що лікарям-чоловікам принизливо і непристойно займатися акушерством. Тільки в окремих творах тих часів знайшли відображення нові методи дослідження або знову рекомендувались давно забуті операції.
У знаменитому «Каноні лікарської науки» таджицького лікаря Абу Алі Ібн-Сіни (Авіценна —980—1037) є розділи з акушерства та жіночих хвороб. У них згадуються операції повороту плода на голівку, зведення ніжки плода, краніо- та ембріотомія.
При виборі операції Ібн-Сіна вважав за необхідне враховувати стан здоров'я жінки і можливість перенести операцію.
Період виникнення капіталізму характеризувався бурхливим розвитком наук, у тому числі природознавства. На цей час (XVI ст.) припадають глибокі анатомічні дослідження Везалія, Фаллопія, Євстахія, Боталло. Великим досягненням акушерства було впровадження в практику Амбруазом Паре (150&—1590) давно забутої операції повороту плода на ніжку, а також відкриття першої в історії повивальної школи при паризькому госпіталі.
XVII і XVIII ст. характеризувалися дальшими успіхами у вивченні акушерства. Так, французький акушер Франсуа Морісо (1637—1709) опублікував трактат про хвороби вагітних жінок, в якому знайшли відображення не тільки раніше розроблені розділи акушерства, а й його власний досвід. Морісо спростував погляд про, значне розходження лобкового зчленування під ,час родів, про більшу життєздатність 7-місячних, дітей, ніж 8-місячних. Він допускав можливість самовільних родів при тазовому передлежанні, рекомендував поворот на ніжку плода, запропонував спосіб звільнення голівки.
У XVII ст. Чемберлен винайшов акушерські щипці (Англія). Але сім'я Чемберленів тримала в таємниці свій винахід і використовувала його для наживи. Інструмент було виявлено в їхньому будинку тільки в XIX ст. Тому винахідником акушерських щипців справедливо вважають нідерландського хірурга й анатома Пальфіна, який у 1723 р. повідомив про свій інструмент у Паризькій медичній академії (розд. XXXVI).
До XVIII ст. належать чудові анатомічні праці: Девентера «Novumlumen» («Новий світ», 1701), у якій вперше було докладно описано загально рівно-мірнозвужений і плоский таз, і Хантера (Гунтер) «Anatomia uteri humani gravidi» («Анатомія людської вагітної матки», 1774). Французький акушер Жан Луї Боделок (1746—1810) запропонував зовнішнє вимірювання таза, яким користуються і тепер; англійський акушер Смеллі (1697—1763) звернув увагу на значення вимірювання діагональної кон'югати таза, описав нормальний механізм родів і його відхилення при вузьких тазах, сконструював нову модель щипців та «англійський» замок до них. Засновником чеської акушерської школи наприкінці XVIII і на початку XIX ст. був Юнг-ман (1775—1854).
Серед видатних акушерів XVIII ст. видне місце посідав Нестор Максимович Максимович-Амбодик. (1744-1812), якого справедливо називають «батьком російського акушерства». Н. М. Максимович-Амбодик був широко освіченим ученим-енциклопедистом, автором першого великого оригінального російського посібника з акушерства (в шести частинах) «Искусство повивання, или наука о бабичьем деле» (1784—1787). Він був палким патріотом своєї батьківщини, вперше запровадив викладання акушерства російською мовою, навчаючи учнів не тільки теоретично і на фантомі, а й у клініці, вперше у Петербурзі наклав акушерські щипці. При веденні родів Н. М. Максимович-Амбодик рекомендував обережність, відмовлення від поспішного застосування акушерських операцій. Треба зазначити, що умови роботи Н. М. Максимовича-Амбодика були дуже важкі: так, його прогресивні пропозиції зустрічали вороже, перевагу віддавали іноземцям, головним чином німцям, незалежно від їхньої кваліфікації.
Велике значення для розвитку акушерської науки мало відкриття в ряді міст (Страсбург - 1728; Берлін - 1751; Москва - 1751; Прага - 1770; Петербург -1771; Париж - 1797) родильних будинків. Але невдовзі після організації їх лікарі натрапили на тяжкі, часто смертельні ускладнення — «родильну гарячку» (післяродовий сепсис). Пандемії цієї «гарячки» були справжнім лихом родильних будинків і в першій половині XIX століття.
|
