“Карибська і Берлінська кризи”
БЕРЛІНСЬКА КРИЗА
Однієї з багатьох проблем, що стояли перед СРСР у зовнішній політиці, була задача стабілізації ситуації в післявоєнній Європі. Необхідно було юридично закріпити ситуацію, що склалася після другої світової війни.
Головною же європейською проблемою залишалося "німецьке" питання. Радянський Союз виступав за підписання мирного договору, що не був укладений за стільки років після війни, однак мова йшла об договори не з Німеччиною, якої більше не існувало, а з обома німецькими державами.
Пропозиція, висунута колективно країнами Варшавського Договору в травні 1958 року, була відкинута США і їхнього союзника, що виступили проти будь-якого офіційного визнання НДР.
Формально їхня політика була спрямована на старий варіант об'єднання, тобто під верховенством ФРН. Це спричиняло і невизнання блоком НАТО нових земель, що належали Польщі після закінчення війни, між ріками Одер і Нейсе.
Незговірливість двох різних блоків привела в результаті до серйозної кризи 1961 року в Німеччині. Згідно потсдамських мирних угод, Берлін, як і вся Німеччина, був розділений на три окупаційні зони: СРСР, США й Англії. СРСР віддав свою зону НДР у 1949 р., що після цього стала столицею соціалістичної Німеччини, а США й Англії утворили зі своїх зон Західний Берлін, територію, фактично підвладну ФРН. Територію Західного Берліна західні держави використовували як базу для роботи спецслужб. У той же час багато хто не згодний з порядками в Східній Німеччині розглядали Західний Берлін як транзитний пункт для переїзду на Захід, а ті, хто залишився в країні, - як зручне місце для контактів із представниками політичних сил Заходу.
Уряди СРСР і ГДР вважали Західний Берлін "розсадником імперіалізму", і робили все можливе для обмеження його негативного впливу на німецькій землі.
Улітку 1961 р. у НДР відбулося загострення політичної кризи, викликане тим, що значна частина населення країни, насамперед молодь у великих містах, стала відкрито виступати за зміну політичного ладу країни.
З території Західного Берліна Заходом проводилася активна політика надання широкої фінансової, матеріальної й організаційної допомоги незадоволеним. Перед урядом НДР із всією очевидністю встало питання про відділення Західного Берліна від його іншої частини. Для припинення контактів між "внутрішньою і зовнішньою контрреволюцією" була зведена знаменита стіна з бетонних плит. Після цього потрапити із Західного в Східний Берлін стало можливим тільки через контрольні або пропускні пункти.
Звичайно, створення Берлінської стіни привело не до зміцнення міжнародних відносин, а негативно позначилися на їхньому розвитку в Європі і в усьому світі. Налагодження відносин було відкладено ще на кілька років.
КАРИБСЬКА КРИЗА
Слідом за "берлінською кризою" пішов ще один, на тлі якого події "берлінської кризи" здавалися не настільки серйозними. Він одержав назву "карибська", чи, як його називають у країнах Заходу, "ракетна криза". Ця криза поставила світ на грань світової катастрофи, тому що СРСР і США, як ніколи раніше, виявилися в межах термоядерної війни.
1 січня 1959 року на Кубі відбулася революція, у результаті якої був скинутий тиранічний режим Батісти, підтримуваний США. До влади прийшли прихильники Фіделя Кастро, настроєний антиамериканськи. США розгорнули масовану пропагандистську і підривну війну проти Куби, планувалося навіть нанесення бомбових ударів по стратегічних пунктах країни. Але все обмежилося декількома вилазками американських найманців, з успіхом відбиті кубинською армією. Зрештою, уряд Куби був змушений шукати захисту в інших країн. Такою країною став СРСР.
Уряд СРСР побачив в даній проблемі можливість розширити соціалістичний табір і побудувати свій форпост прямо в берегів США. У цих умовах СРСР у 1962 р. прийняв рішення розмістити на острові ракети середнього радіуса дії з ядерними боєголовками. Протягом декількох місяців була зруйнована американська система безпеки, яка створювалася США ціле XX століття. Вона була заснована на тому, що ворожі війська не зможуть вразити своєю зброєю територію Америки.
Тепер же з'явилася військова база СРСР у самих берегів США.
Білий дім зажадав забрати з Куби уже встановлені ракети і повернути військові кораблі, що везли нові ракети. У противному випадку він загрожував нанести ракетно-бомбові удари по них, за чим неминуче пішла б повномасштабна війна між двома країнами. В останній момент (22-27 жовтня 1962 р.) лише завдяки прямим переговорам по трансатлантичному телефону між президентом США Джоном Кеннеді і лідером Радянського Союзу Хрущовим, удалося запобігти ядерний катаклізм. СРСР вивіз ядерні ракети з Куби, повернув кораблі у свої порти. Замість США пообіцяв не організовувати прямі вторгнення на острів, а також вивести з Туреччини ракети середньо радіусу дії з ядерними боєголовками, націленими на СРСР.
Карибська криза була кульмінацією загострення відносин держав періоду "холодної війни". Після цього став відбуватися повільний і непостійний процес поліпшення відносин між країнами соціалізму і капіталізму.
Таким чином, дійшовши до краю прірви, обоє супротивника відступили. Для США і СРСР атомна війна була неприйнятним засобом продовження політики. Тому не дивно, що після кубинської кризи відновився діалог двох країн. Між Москвою і Вашингтоном була відкрита лінія прямого зв'язку, що дозволила главам двох урядів негайно вступати в контакт у надзвичайних випадках. Між Хрущовим і Кеннеді був встановлений визначений ступінь співробітництва, але період відносного спокою продовжувався недовго, тому що незабаром американський президент був убитий.
Отже, підсумовуючи карибську кризу, можна сказати наступне:
По-перше
, карибська криза була дітищем «холодної війни». Конфронтація між великими державами, що супроводжувалася в ту пору політикою взаємних погроз, і стала тлом для подій осені 1962 р. Тому установка радянських ракет на Кубі в тих умовах була закономірною; тому що такий крок, з одного боку, захищав кубинську революцію від зовнішньої агресії, а з іншого боку - привів до рівності супротивних сторін, змусив США вступити в діалог з Радянським Союзом на паритетних засадах. Але ж паритет, зразкова рівність сил і дали можливість для проведеного сьогодні обома сторонами рівномірного зниження рівня озброєнь.
По-друге
, саме після ліквідації карибської кризи почалися практичні пошуки шляхів до загального ослаблення міжнародної напруженості, до розрядки, тому що усім стало ясно, що іншої альтернативи збереженню світу на землі немає. При ліквідації карибської кризи восторжествували розум, здоровий глузд.
По-третє
, об'єктивний аналіз ситуації, що склалася осінню 1962 р., показує, що розміщення радянських ракет на Кубі не породило, а, навпроти, в остаточному підсумку запобігли подальші агресивні і тому дуже небезпечні дії американського імперіалізму в районі Карибського моря; це, у свою чергу, врятувало революційну Кубу і змусило США, хотілося їм того чи ні, поважати суверенітет острова Волі. За минулі з тієї пори 26 років Куба успішно продовжувала будівництво соціалістичного суспільства. Соціалізм змусив визнати своє право на існування й у Західній півкулі.
Уроки карибської кризи були враховані обома сторонами. Виступаючи на сесії Верховної Ради СРСР 12 грудня 1962 р., Н.С.Хрущов визначив політику мирного співіснування як рішення спірних питань між державами без війни, мирним шляхом. Він відзначив, що досвід карибського конфлікту "змусить багатьох людей змінити свої погляди на розвиток міжнародного становища і свою оцінку співвідношення сил на міжнародній арені. Вони більш реально будуть представляти зараз небезпеку ядерної катастрофи". Говорячи про зміну поглядів, чи мав у виді Хрущев себе? Цілком можливо. Так чи інакше, не відмовляючись від підтримки революційних сил і рухів "третього світу", КПРС стала виявляти велику обережність у зовнішній політиці.
Зміна підходів до проблем світової політики, що відбило зростаюче усвідомлення тієї істини, що відсутність реальних заходів для зниження небезпеки війни неминуче приведе людство до катастрофи раніш, ніж та чи інша система зуміє довести свої переваги, дало свої плоди. Так, у 1963 році СРСР, США й Англія уклали Договір про заборону іспитів ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою. Це було відповідальне і мудре рішення - у результаті ядерних іспитів виникала небезпека радіоактивного зараження планети.
|