Зміст.
Вступ.
Сьогодні наша країна переживає етап переходу від командно-адміністративної системи до системи ринкових відносин. І однією з найважливіших задач формування сучасної ринкової економіки є створення розвинутої та ефективної структури господарських форм в економіці України. Однією з таких форм є господарські товариства. Ця категорія юридичних осіб виступає основним різновидом господарювання в розвинутій ринковій економіці. Йдеться про організаційно-правові форми добровільного об’єднання майна різними суб’єктами цивільного права для досягнення будь-якої господарської мети шляхом утворення нової юридичної особи, яка завжди стає самостійним власником переданого їй засновниками майна.
Слід відмітити універсальність цієї форми колективного підприємства, яка здатна служити організації різних видів господарської діяльності. Деякі господарські товариства як єдині юридичні особи можуть бути учасниками інших господарських товариств або створювати нові аналогічні організації.
Окрім того, господарські товариства виступають як спосіб формування ринкової свідомості основної маси населення, яка традиційно звикла до колективних форм управляння виробництвом.
2. Поняття юридичної особи, її ознаки.
Учасниками цивільних правовідносин, що регулюються сучасним цивільним законодавством, крім громадян, суверенних держав, автономних утворень чи адміністративно-теріторіальних одиниць, виступають різноманітні організації - державні, кооперативні, громадські, господарські товариства, орендні і колективні підприємства, господарські об’єднання (асоціації, спілки). Учасниками цих відносин можуть бути інші організації - спільні підприємства з участю зарубіжних фірм, релігійні організації тощо. Але для того, щоб названі організації могли бути суб’єктами цивільніх правовідносин, вони повинні відповідати зазначеним у законі ознакам, тобто мати права юридичної особи.[1]
Сьогодні Цивільний Кодекс України в ст.23 дає наступне поняття юридичної особи: юридичними особами визнаються организації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.
Виходячи з Закону та практики українські фахівці першою ознакою будь-якої організації як юридичної особи визначають організаційну єдність.
Юридична особа - це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація).[2]
Кожна така організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Але незалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражається і закріплюється в її установчих документах.[3]
Іншою важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна
. Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації. Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даної організації, від майна держави, чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій.[4]
З майновою відокремленістю нерозривно пов’язана і третя ознака юридичної особи - її самостійна майнова відповідальність
. Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу України, і ст.7 Закону «Про власність» та іншим законодавчим актам України.
Так як юридична особа - самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак є виступ у цивільному обігу від свого імені
. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатися з вимогами, що випливають з її зобов’язань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діяти від імені юридичної особи без її згоди.
Ознакою юридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді
.[5]
В разі потреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразом самостійності та цивільної правосуб’єктності юридичної особи.
Всі зазначені ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи.
Існують також другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку, печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб’єктності.
3. Поняття господарського товариства, критерії класифікації товариств.
Види товариств.
Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності, юридичного статусу товариства. Тому товариства діють на підставі Закону України від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства», який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права і обов’язки їх засновників і учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.
Господарськими товариствами визначаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку (ч.1, ст.1 Закону України «Про господарські товариства»).
Всі товариства згідно з Законом України «Про господарські товариства» є юридичними особами (ч.3, ст.1 Закону України «Про господарські товариства»). Проект Цивільного Кодексу України зазначає це положення в самому визначенні господарського товариства: господарськими товариствами визнаються юридичні особи з поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом.[6]
Історично товариства є традиційною формою підприємництва. Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться:
по-перше
- способами формування та функціонування статутного капіталу;
по-друге
- межами відповідальності учасників за забов’язаннями
товариства.[7]
Згідно з першим критерієм Закон розрізняє акціонерні товариства - товариства капіталів, тобто організації, в яких засновники приймають участь тільки своїми майновими внесками, але не обов’язково - особистою діяльністю та неакціонерні (інші) товариства - особові, тобто організації, де засновники приймають участь не тільки майновими внесками, а й неодмінно й особистою діяльністю.[8]
Відповідно до другого критерію - в залежності від характеру відповідальності учасників товариств за боргами - товариства розподіляються на товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства та командитні.
Господарські товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов’язання, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені, вони діють на підставі установчих документів, передбачених ст.4 Закону України «Про господарські товариства» (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору, затверджених учасниками, а ними згідно ст.3 Закону України «Про господарські товариства» можуть бути підприємства, установи, організації - юридичні особи та громадяни - фізичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації та реорганізації товариства та інші умови згідно чинного законодавства України.
Засновниками та учасниками господарських товариств, нарівні з громадянами та юридичними особами України, також можуть бути іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та міжнародні організації, крім випадків, встановлених законодавчими актами України (ч.3, ст.3 Закону України «Про господарські товариства»).
Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства не ліквідуються як юридичні особи.
Згідно ст.2 Закону України «Про господарські товариства» товариства мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства: «Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств - прізвища учасників товариства, а також інші необхідні відомості».
Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні ».
Згідно ст.5 Закону України «Про господарські товариства» товариство визнається створеним на невизначений строк, якщо в установчих документах не вказано строк його діяльності.
Умовою набуття товариством прав юридичної особи є його державна реєстрація, внаслідок цієї процесуально-правової дії всі підприємства включаються до державного реєстру підприємств України. Державна реєстрація товариства проводиться за правилами встановленими Законом України «Про підприємства в Україні».
Відповідно до законодавства України товариства мають право створювати на теріторії України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства.
Філіал юридичної особи - це структурно і теріторіально відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.
Представництво
- теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо). Філіали та представництва не мають прав юридичної особи.
Дочірньою може визнаватися організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої организації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація зазначається в статуті організації, що її створила. Проте дочірня організація не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця остання - по боргах дочірньої організації. При неплатіжездатності (банкрутстві) засновника стягнення по йго боргах може звертатись на майно дочірньої організації при умові ліквідації останньї і після задоволення претензій її кредиторів.[9]
Ст.19 Закону України “Про господарські товариства” передбачає випадки припинення господарського товариства:”Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимого антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов’язків товариства переходить до його правонаступників.
Товариство ліквідується :
а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;
б) за рішенням вищого органу товариства;
в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ними законодавства; на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України “Про банкрутство”;
г) з інших підстав, передбачених установчими документами.
Закон наділяє учасників господарських товариств правами та обов’язками.
Учасники товариства мають право:
брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, крім випадків, передбачених законом;
брати участь у розподілу прибутку товариства і одержувати йго частину (дивіденти);
вийти в установленому порядку із товариства;
одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку передбаченому установчими документами;
інші права, що передбачені законом та установчими документами товариства.
Учасники товариства забов’язані:
додержуватися установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;
виконувати свої забов’язання перед товаристиом, у тому числі ті, що пов’язані з майновою участю, а також робити внески (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, які передбачені установчими документами;
не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;
нести інші обов’язки, якщо це передбачено законом та статутними документами (наприклад: товариство зобов¢язане здійснювати бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність і подає її в установленому обсязі органам державної статистики).
Перевірку фінансової діяльності товариства здійснюють державні податкові адміністрації, інші державні органи в межах їх компетенції, ревізийні органи товариства та аудиторські організації; перевірки не повинні порушувати нормального режиму роботи товариства.
Виходячи з критеріїв класифікації господарських товариств, бачимо, що категорія типу товариств включає в себе загальні для всіх видів товариств ознаки і особливі ознаки окремих їх видів, які відповідним чином закріплені в Законі.
Згідно ч.2, ст.1 Закону України «Про господарські товариства» існують окремі види господарських товариств.
Одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України є товариство з обмеженою відповідальністю - це товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ч.1, ст.50 Закону України «Про господарські товариства»).[10]
Називаючи цей вид товариства “товариством з обмеженою відповідальністю”, законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб’єкта цивільного права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які не відповідають за зобов’язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’заних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними вкладів до статутног фонду. Згідно ч.3, ст.50 Закону України “Про господарські товариства” установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники , які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.[11]
Товариство з обмеженою відповідальністю створюється шляхом укладання установчого договору та затвердження статуту учасниками товариства. Установчі документи мають містити відомості про вид товариства, предмет, цілі його діяльності, склад учасників, назву і місцезнаходження, розмір статутного капіталу, розмір, склад, строки і порядок внесення вкладів учасниками товариства, відповідальність учасників за порушення обов’язку внесення вкладів, склад і компентенцію органів управління товариства і прийняття ними рішень - у тому числі і з питань, рішення щодо яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів, - а також інші відомості, передбачені законом.
Правовий статус, аналогічний правовому статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких встановлений установчими документами (таке визначення товариства з додатковою відповідальністю дає ст.65 Закону України «Про господарські товаріства».)[12]
Головна відмінність цього виду господарського товариства від товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Згідно ч.3, ст.65 Закону України «Про господарські товариства» до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статтей про товариство з обмеженою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарські товариства».
Акціонерне товариство. Згідно ст.24 Закону України «Про господарські товариства» акціонерним визнається засноване на договорі засновників про спільну діяльність та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за забов’язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу.
По-перше
, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій (акція - це різновид цінного паперу) фізичним та (або) юридичним особам.
Згідно з Законом України “Про цінни папери і фондову біржу” акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Оскільки акція є цінним папером, вона має точно визначені законом реквізити: визначення акції, фірмову назву і місцезнаходження товариства, порядковий номер, дату випуску, номінальну вартість, розмір статутного фонду на час випуску акції, ім’я власника (для іменної акції), строк виплати дивідентив та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. Крім права часткової участі, акція посвідчує членські права акціонера. Ст.4 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” передбачає поділ акцій на класи або види. Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в товаристві. Закон визначає за ознакою класу: привілейовані і прости акції; залежно від передбачених статутами обмежень прав відчуження: іменні акції і акції на пред’явника.
По-друге
, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає емітента цінних паперів як юридичну особу, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обо’язки, що випливають з умов їх випуску; емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбаченому законодавством України; права і обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов’язується своєчасно виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», іншими актами про фондовий ринок.
По-третє
, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у книгах реєстрації актів і набувають статусу акціонерів. Права та обов’язки акціонерів визначені статтями 10,11 Закону України «Про господарські товариства», статтями 4,5,8,9 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу».
По-четверте
, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариства з обмеженою відповідальністю, але його відрізняє обов’язкова рівність частки, що припадає на кожну окрему акцію.
Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об’єднань (участі в існуючих об’єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.[13]
Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торговопромисловій палаті України.
Види акціонерних товариств передбачені в ст.25 Закону України «Про господарські товариства»: «До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі».
Отже, закон за способом функціонування акцій розрізняє відкриті та закриті товариства.
Треба зазначити, що закрите акціонерне товариство може бути реоганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.
Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи,які згідно з ст.2 Закону України «Про підприємництво» та іншими законодавчими актами можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Ст.26 Закону України «Про господарські товариства» спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників.
Засновниками
є особи, які виконують передбачені законом дії щодо заснування товариства. Основна особливість їх правового статусу полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації товариства.
Учасники
- це особи, які виконують обов’язки передплатників на акції перед товариством засновників та акціонерів перед акціонерним товариством.
Громадяни України можуть бути засновниками та учасниками акціонерних товариств згідно з правилом «крім випадків, передбачених законодавчими актами України», тобто, якщо вони не мають обмежень підприємницької правосуб’єктності згідно з ст.2 Закону України «Про підприємництво», ст.16 Закону України «Про державну службу» та ін.
Згідно із зазначеним правилом засновниками та учасниками акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства; стосовно іноземних громадян діє Декркт Кабінету міністрів України «Про режим іноземного інвестування» та інше законодавство про іноземні інвестиції.
Недержавні юридичні особи можуть бути засновниками акціонерних товариств практично без обмежень, якщо їх статутами (положеннями) не встановлено заборони займатися підприємницькою діяльністю.
Державні юридичні особи (установи, організації) можуть бути засновниками й учасниками акціонерних товариств за «дозвільним» принципом.
Державні підприємства відповідно до Декрету Кабінету міністрів України від 31 грудня 1992 року «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств» безпосередньо не можуть бути засновниками акціонерних товариств (крім банків).
Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українськими юридичними особами (відповідно до законодавства про іноземні інвестиції).
Отже, виходячи з зазначених вище положень, створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв’язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію (ст.ст.26, 30, 31, 35 Закону України «Про господарські товариства»). Закон України передбачає процес створення акціонерного товариства, який складається з цілого ряду послідовних стадій.
Як вже було зазначено, установчим документом акціонерного товариства є його статут, в якому, крім відомостей, зазначених у ст.4 Закону України “Про господарські товариства” повинні міститися відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.
Повним товариством згідно ст.66 Закону України «Про господарські товариства» визначається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов¢язаннями товариства усім своїм майном.[14]
Ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. Учасники яким було доручено ведення справ повного товариства, забов’язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконують від імені та в інтересах товариства. Учасник який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити вимогу до товариства відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.
Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах, крім акціонерних товариств, які мають однорідну з повними товариствами мету діяльності (ч.1, ст.70 Закону України «Про господарські товариства»).
Ч.3, ст.70 Закону Україні «Про господарські товариства» передбачає відповідальність учасників повного господарського товариства, які порушили правило встановлене ч.1 цієї статті: « учасники повного товариства зобов¢язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями».
Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, як вже було зазначено вище, статуту цей вид господарського товриства не має.
Установчий договір підписується усіма учасниками повного товариства.
Окрім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства. Такі вимоги обумовлені особливим характером ведення справ повного товариства.
Як вже зазначалося, учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов¢язаннями товариства усім своїм майном. Механізм такої відповідальності конкретизовано в ст.74 Закону України «Про господарські товариства». Полягає він в тому, що якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплачування всіх боргів, за товариства у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернене стягнення. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства. Якщо борги товариства повністю сплатить один з учасників, він має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.
Як зазначено в ст.71 Закону України «Про господарські товариства», учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за три місяці; вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише при наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за шість місяців.
Щодо положення про виключення учасника з повного товариства, то закон передбачає наступне: «учасник повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов¢язки, покладені на нього товариством, або ж який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю) досягненню цілей товариства, може бути виключений з товариства в порядку, передбаченому установчими документами».
Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, яке включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов¢язаннями товариства всім своїм майном (повні товариши), також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладники або командитисти).[15]
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних товаришів, вони несуть солідарну відповідальність по боргах товариства (ст.75 Закону України «Про господарські товариства»).
Правовий статус командитного товариства визначається нормами ст.67-74 Закону України «Про господарські товариства», тобто законодавством про повні товариства, з урахуванням особливостей, передбачених у спеціальних статтях (ст.78-83) Закона України «Про господарські товариства», безпосередньо присвячених командитним товариствам.
Якщо у фірмове найменування командитного товариства включене ім¢я вкладника, такий вкладник стає повним учасником.
Командитне товариство створюється і діє на підставі установчого договору, який підписується усіма повними учасниками.
Крім відомостей, які містить установчий договір про командитне товариство має відображати участь вкладників в такому товаристві, а саме: стосовно вкладників вказується тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.
Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, установчий договір переоформлюється в одноосібну заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним учасником, то установчим документом є одноосібна заява (меморандум), яка містить усі потрібні реквізити.
Так як правовий статус повних товариств вже було розглянуто раніше, то доцільно буде розглянути особливості участі вкладників в командитному товаристві.
Вкладник може вступити до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів.
Не дивлячись на те, що за загальним правилом відповідальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законодавство (ст.2 Закону України «Про господарські товариства»), він також несе повну відповідальність.
Так, згідно ст.82 Закону України «Про господарські товариства», якщо вкладник здійснює угоду від імені і в інтересах товариства без відповповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з повними товаришами відповідає по угоді перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернене стягнення.
Якщо ж схвалення не буде одержано, владник відповідає перед третьою особою всім своїм майном самостійно.
Ч.3 цієї ж статті передбачає відповідальність вкладника командитного товариства перед третіми особами за борги товариства, які виникли до його вступу до товариства, в тому ж порядку, як і інші вкладники.
Крім загальних підстав припинення господарських товариств, що були висвітлені раніше, командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.
При вибутті з товариства всіх владників повні товариші мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його в повне товариство. В цьому випадку, як і в випадку ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до установчого договору та державного реєстру.
4. Органи управління та контролю господарських товариств.
Господарські функції і права товариства як суб’єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюються відповідно до виду товариства. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада) - голова та члени ради товариства (спостережної ради). Посадовими особами товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю. Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України. Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфеденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства (ст.23 Закону України «Про господарські товариства»).
Акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство
є об'єктом і суб'єктом права колективної (спільної) часткової власності акціонерів, права на частки якої за загальним
правилом є трансферними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.
З урахуванням такої особливості даного виду спільної часткової власності світова теорія акціонерного товариства (компанії, корпорації) виробила три основних принципи організації управління товариством, які традиційно застосовуються загальним і статутним акціонерним законодавством та практикою. За відомою аналогією можна говорити, що йдеться про правове розмежування у формі управлінської структури товариства трьох влад: вищої, контрольної і виконавчої.
Перший принцип
— це розмежування компетенційними,
пра
вовими
нормами (законодавчими, статутними) функцій колективного власника (акціонери) і функцій централізованого управління діяльністю товариства. Іншими словами — розмежування економічної влади колективної власності і функцій управління майном товариства в процесі звичайної ділової активності. Даний принцип втілює організацію і ви
ражає
діяльність та управлінську компетенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його загальні збори. Це орган влади й управл
інської компетенції всіх акціонерів товариства.
Другий принцип —
централізація керівництва поточною (звичайною) діяльністю товариства в руках компетентного виконавчого органу на чолі з керівником, який без доручення діє від імені товариства. Централізацію втілюють і виражають виконавчі органи, якими закон за загальним правилом визначив правління товариства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад, рада директорів, президент. Це виконавча управлінська влада в товаристві, яка складається з посадових осіб. Згідно зі ст.48
Закону «Про господарські товариства» головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тобто, дані посадові особи можуть мати у товаристві правовий статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а й найманих працівників.
Третій принцип —
вищого і постійного поточного контролю акціонерів (як засновників і співвласників товариства) за
управлінською та фінансово-господарською діяльністю правління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфери традиційно розділені. Тому товариство, за загальним правилом, має два контрольних органи — вищий контрольний і контрольний.[16]
Вищий контроль управлінської діяльності правління товариства здійснює спостережна рада (рада) товариства. Це незалежна від правління контрольна влада, яка є однією з форм реалізації економічної влади колективної власності акціонерів.
Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія товариства, яку обирають загальні збори з числа акціонерів. Голова і члени ревізійної комісії є посадовими особами.
Як функції, так і повноваження (компетенцію) трьох названих влад у товаристві нормативне розмежовано компетенційними (законодавчими та статутними) нормами.
В законодавстві функції та компетенцію органів товариства врегульовано методом виключення. Так, діє відкритий перелік питань компетенції загальних зборів, їх рішенням, згідно із статутом товариства, виконання окремих функцій (з делегуванням відповідних повноважень) цього органу може бути покладено на спостережну раду та правління. До компетенції правління належать будь-які питання діяльності товариства, крім тих, які знаходяться у віданні загальних зборів та спостережної ради.
Функції, компетенція та порядок діяльності загальних зборів врегульовані безпосередньо Законом «Про господарські товариства» (ст.41 -46). Залежно від змісту їх функції треба кваліфікувати на організаційні та фінансово-господарські.
Організаційні функції це: а) засновницькі
(визначення організаційної структури товариства; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представництв; припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу); б) нормотво-рчі
(внесення змін до статуту товариства: затвердження статутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв, правил процедури загальних зборів та інших внутрішніх актів товариства); в) «посадові»
(обрання та відкликання членів спостережної ради товариства, членів правління, членів ревізійної комісії; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, дочірніх підприємств, філій, представництв; винесення рішень про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб товариства).
Рішення щодо зміни статуту, припинення діяльності створення та припинення дочірніх підприємств, філій, представництв правомочні при прийнятті їх 3/4 учасників зборів, які голосують. З решти питань правомочні рішення простої більшості учасників зборів, що взяли участь у голосуванні.
Друга група повноважень і функцій товариства — це визначення найбільш важливих господарських питань і затвердження актів. Збори визначають: 1) основні напрями діяльності товариства; 2) порядок покриття його збитків. і Збори затверджують такі господарсько-правові акти, як:: а) бізнес-плани та звіти про їх виконання; б) звіти правління про річні результати діяльності товариства і дочірніх підприємств; в) звіти і висновки ревізійної комісії; г) порядок розподілу прибутку; д) договори, укладені на суму, що перевищує статутну компетенцію правління товариства. До компетенції зборів належить питання придбання товариством своїх акцій. Згідно із статутом збори (як вищий орган) можуть віднести до своєї компетенції й інші питання.
Функції і компетенція правління.
Правління є органом управління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності. Оперативне управління товариством передбачає, що правління вирішує усі питання, в тому числі делеговані зборами, діяльності товариства, крім питань компетенції зборів та спостережної ради.[17]
Посадовими особами правління є голова та члени. Статтею 23 Закону «Про господарські товариства» введені обмеження щодо посадових осіб товариств. Ці посади не можуть займати члени виборних органів громадських організацій, військові, посадові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які контролюють діяльність товариств.
У правовідносинах товариства правління діє від його імені в межах закону і статуту. Відповідні представницькі функції покладено на голову. Статутом може бути надане право представництва без доручення і членам правління. Голова і члени правління обираються або призначаються залежно від того, як це визначено статутом.
Спостережна рада (рада) товариства є органом, який реалізує законодавчі і статутні контрольні функції та повноваження акціонерів як колективного власника. Призначення цього органу і мета діяльності — захист інтересів акціонерів (в акціонерних товариствах з участю державних підприємств чи уповноважених органів — інтересів держави). Кабінетом міністрів України 19 липня 1993 р. затверджене Положення про спостережну раду (Державний інформаційний бюлетень про приватизацію.—1993.—№8.—Ст.19), яке поширюється на акціонерні товариства, створені в процесі корпоратизації державних підприємств та закритих акціонерних товариств. Цим актом, по-перше, визначено склад спостережних рад. Це представники засновника, акціонерів (крім членів правління), уповноважені представники обслуговуючих банківських установ. В корпоратизованих товариствах обов'язковими є представники трудових колективів, органів приватизації. Щодо інших суб'єктів (без участі держави) визначення складу спостережної ради відноситься до компетенції самих товариств. Якщо товариство віднесено до категорії монополістів, до спостережної ради може входити представник Антимонопольного комітету. По-друге, персональний склад ради в корпоратизованому товаристві формується зверху: за пропозицією засновника (міністерства, відомства) його затверджують Мінфін, Мінекономіки, Фонд державного майна України (їх спільна постійна комісія). Призначена зверху рада діє до перших загальних зборів акціонерів, які скликаються після прийняття рішення про приватизацію майна товариства. Перші збори обирають нову спостережну раду товариства.
Функції спостережної ради
поділяються на контрольні в сфері управління та контрольні в сфері господарської діяльності товариства. У першій сфері рада затверджує голову правління (якщо це не директор корпоратизованого державного підприємства), за його поданням — членів правління, аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає і аналізує звіти правління, ревізійної комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержання товариством номенклатури товару (послуг); є ініціатором позачергових ревізій та аудиторських перевірок господарських і фінансових результатів роботи товариства; погоджує операції товариства щодо розпорядження майном на визначену статутом суму; вносить засновнику і зборам пропозиції з питань діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.
Для виконання контрольних функцій рада наділена правом отримувати інформацію про діяльність товариства; заслуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих питань їх діяльності; припиняти повноваження тих членів правління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих питань експертів.[18]
Формою роботи ради є засідання (правомочні при наявності на них 2/3 членів ради), на яких приймаються рішення більшістю голосів (вирішальним при рівності є голос голови). Засідання проводяться щоквартально. Позачергові засідання ради можуть бути скликані на вимогу голови ради, правління та третини членів ради.
У межах повноважень члени ради як посадові особи товариства несуть відповідальність за дотримання інтересів держави, акціонерів.
Рада підзвітна засновникові (у процесі корпоратизації) і зборам. Вона подає їм річний звіт про свою роботу. При визнанні цими органами роботи ради незадовільною вони подають комісії пропозиції про зміни у складі ради. Утримується рада за рахунок товариства.
Найвищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників, що складається з учасників або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційно розміру їх часток у статутному фонді. Саме збори учасників обирають голову товариства (згідно ст.58 Закону України «Про господарські товариства»).
До виключної компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:
. визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
. внесення змін до статуту товариства;
. обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
. затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висноввків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;
. створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представників, затвердження їх статутів та положень;
. винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;
. затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
. встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
. вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
. виключення учасника з товариства (учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства, при цьому такий учасник (його представник) у голосуванні участі не бере);
. визначення умови оплати праці службових осіб товариства;
. затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищює вказану в статуті товариства;
. прийняття рішення про припинення діяльності товариства.
Статут товариства з обмеженою відповідальністю може відносити до компетенції зборів учасників й інші питання.
З питань, зазначених у першому, другому та десятому пунктах необхідна одностайність у вищому органі. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів.
Збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Позачергові збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, також у будь-якому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому , якщо виникає загроза значного скорочення статутного фонду. Збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори учасників товариства. Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються спосбом, що передбачаються статутом товариства із зазначенням часу, місця проведення зборів і порядку денного. Таке повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства має право вимагати розгляду питання на зборах учасників, якщо воно було поставлено ним не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, внесеними до порядку денного зборів не пізніш як за 7 днів до їх скликання.[19]
Збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60% голосів, а з питань що потребують одностайності - всі учасники. Брати участь у зборах з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є учасниками товариства. Учасники зборів, які беруть участь у зборах, реєструються з зазначенням кількосі голосів, яку має кожен учасник . Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.
Ст.60 Закону України «Про господарські товариства» визначає ще і інший метод прийняття рішень товариством - метод опитування, який допускається лише у випадках, передбачених установчими документами, у цьому разі проект рішення або питання для голосування надсилається учасникам, які повинні у письмовій формі сповістити щодо нього свою думку, і протягом десяти днів з моменту одержання повідомлення від останнього учасника голосування всі вони мають бути проінформовані головою про прийняте рішення. Рішення , що приймається методом опитування, вважається прийнятим за умови відсутності заперечень хоча б одного з учасників.
В товаристві з обмеженою відповідальністю одним з обв’язків голови зборів товариства є організація ведення протоколу. Книга протоколів має бути в будь-який час надана учасникам товариства, на їх вимогу з книги протоколів повинні видаватися засвідчені витяги.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган
: колегіалтний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також особи, які не є учасниками товариства.
Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, яким вона (він) підзвітна. Її повноваження при цьому визначені ст.62 Закону України «Про господарські товариства» та установчими документами товариства.
Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія
, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше трьох осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії. Її діяльність регламентована ст.63 Закону України «Про господарські товариства». В установчих документах господарського товариства може бути передбачено, що для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства згідно з рішенням загальних зборів товариства, а також в інших випадках може призначатися аудиторська перевірка.
З приводу питань щодо управління в товаристві з додатковою відповідальністю Закон відсилає нас до статтей, які регламентують порядок і форми управління в товаристві з обмеженою відповідальністю, а отже, управління товариством з додатковою відповідальністю буде здійснюватися аналогічно управлінню товариством з обмеженою відповідальністю.
Щодо управління в повному та командитному товариствах, то воно має свою специфіку.
Ця специфічність проявляється в тому, що в повних та командитних товариствах спеціальні органи управління не утворюються (крім загальних зборів учасників), оскільки кожен учасник з повною відповідальністю має право виступати від імені товариства в цілому. Але за їх взаємною згодою на одного з учасників можуть бути покладені функції управління товариством.[20]
Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників.
Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення кількості голосів.
Кожний учасник товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести загальні справи, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження - у тому числі за домовленістю учасників товариства - є недійсними.
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо в товаристві є тільки один такий такий учасник, управління справами здійснюється ним самостійно.
Вкладники не вправі перешкоджати діям повних товаришів по управлінню справами товариства.
Право власності господарських товариств.
Господарські товариства є організаційно-правова форма добровільного об¢єднання майна суб¢єктами цивільного права для господарської (комерційної) діяльності. Існуючі самостійними юридичними особами, названі організації хоча б і будують свою діяльність на засадах членства учасників, але є єдиними власниками належного їм майна. Тому право власності господарських товариств закріпляє приналежність матеріальних благ (майна) даним юридичним особам, а не їх засновникам або учасникам.[21]
Можливість добровільного об¢єднання вільних грошових коштів та іншого майна, належного окремим особам, для створіння ними нового суб¢єкта господарської діяльності і складає головну ознаку даних відношень.
Порядок об¢єднання (концентрації) майна і характер відповідальності (точніше ризику) учасників дозволяє виділяти різноманітні різновидності вказаних організацій. В одних випадках подібна концентрація відбувається шляхом випуску оборотних цінних паперів (акцій), в іншіх - за допомогою об¢єднання конкретного майна; іноді учасники товариства самостійно здійснюють комерційну діяльність і рискують всім або часткою свого майна (в повних і командитних товариствах та товариствах з додатковою відповідальністю), а іноді їх участь (і ризик) обмежується майновим вкладом в колетивну організацію (в акціонерном товаристві або товаристві з обмеженою відповідальністю).
Проте во всіх без виключення випадках саме господарське товариство стає єдиним власником переданого йому засновниками майна, а також майна, що було отримано в наслідок господарської діяльності та на іншіх законих підставах. Учасники такої організації набувають лише забов¢язальне право вимагати виплати належній їм частки доходу (а також право на участь в управлінні справами товариства та на частку майна, що залишилось після ліквідації товариства). Інакше кажучі, суб¢єктом присвоєння тут, як і в іншіх відносинах колективної власності, виступає колектив в цілому, але не кожний його учасник.
Майно господарських товариств складається з двох основних джерел : вкладів засновників і отриманих самим підприємством прибутків та іншого майна.
Як внесок учасника господарського товариства може виступати : майно в натуральній формі (будинки, споруди, обладнання, матеріали та інше), грошові кошти та цінні папіри (в національній або іншій валюті), права користування (наприклад земельною ділянкою, природними ресурсами), і інші майнові права (наприклад право на використання винаходу, «ноу-хау» та інше).
Учасники товариства з обмеженою відповідальністю і вкладники командитного товариства можуть бути забов’язаними робити додаткові вклади в майно організації (в розмірі і на умовах, передбачених установчими документами). Сукупний розмір часток вкладників командитного товариства, як правило, обмежуються, поскільки визначену частину його майна повинні формувати і повні товариші.
Майно, що знаходиться у власності будь-якого господарського товариства розподіляється на різні фонди. В обов’язковому порядку створюється установчий і резервний (страховий) фонди (ст.14 Закону «Про господарські товариства»). При цьому законодавство визначає їх мінімально необхідний розмір, при чьому для резервного фонду - як правило, у відсотках до установчого фонду (і зобов’язує робити відрахування до нього не нижче встановленого мінімального розміру до досягнення передбаченого установчими документами обсягу). Інші фонди утворюються в порядку, розмірах та видах які визначаються самим товариством (статуті чи за рішенням його членів).[22]
Установчий капітал розподіляється на частки (внески) учасників. Відповідно до них подалі розподіляються прибутки та збитки. Таки частки є відчуджувані і можуть згідно закону і уставу товариства переходити до іншіх осіб, а іноді і до самого товариства.
В товаристві з обмеженою відповідальністю,як і в більшості інших товариств, учасники що залишаються отримують право на придбання частки учасника що вибув. Статут товаства може передбачати і заборону передачі частки третім особам, що не є членами даного товариства.
Якщо доля учасника що виходить придбана самим товариством, то воно в усатановлений строк повинно передати її іншім учасникам або третім особам.Потрібно врахувати , що при виході з товариства учаснику обично виплачується лише вартість частки майна, пропорційна його долі в статутному фрнді (і частина прибутку). Внесок в натуральній формі може бути отриман лише за згодою товариства.
Майно, передане товариству в користування, првертається в натуральній формі (учасник як власник несе риск випадкової загібелі або порчи майна, якщо інше не передбачене статутом товариства).
В період функціонування товариства в залежності від наслідків його діяльності можлива зміна його установчого фонду. При цьому не відбувається автоматична зміна долей йго учасників (якщо інше не передбачене установчими документами авбо згодою учасників).
В акціонерному товаристві збільшення установчого фонду відбувається шляхом випуску нових акцій або збільшення номінальної вартості випущених акцій. Необхідно, щоб всі акції що були випущені раніше були оплачені їх держателями по вартості не нижче номінальної. Ця вимога відпадає, якщо установчий фонд збільшується шляхом передачі товариству майна в натуральній формі.
Для зменьшення розміру установчого фонду потрібна згода всіх кредиторів товариства, що зацікавлені в забезпеченні своїх вимог. Акціонерном товаристві в цьому випадку зменьшення номінальної вартості акцій або зменьшується їх кількість шляхом викупу їх частини для наступного анулюваня. Але всі зміни установчого фонду товариства фіксуються органом, що зареєстрував його статут, і набувають чинності з моменту внесення відповідних змін в реєстр державної реєстрації.
Виплачуються девіденди, як правило, пропорційно зробленими учасниками внескам, але деяки з них можуть отримувати деяку перевагу. Наприклад, акціонерні товариства можуть випускати не тільки звичайні, але й привілейовані акції що надають власнику переважне право на отримання дивіденда замість відмови від участі в управлінні товариством. Дивіденд по цим акціям встановлюється в твердому, фіксованому розмірі у відсотках до їх номінальної вартості і виплачується незалежно від отриманого товариством прибутку (в тому числі за рахунок резервного фонду).
Існування власників привілейованих акцій впливає на розподіл прибутку акціонерного товариства. Для виключення можливих зловживань законодавство обмежує суми, на які можуть бути випущені такі акції.Подібною перевагою користуються і вкладники (командисти) командитних товариств.
За рахунок отриманого доходу господарське товариство може придбувати необхідне майно, в тому числі і інші підприємства та організації (що виступають як майнові комплекси - об¢єкти, а не суб¢єкти права). Товариство може вкладати кошти в діяльнясть інших організацій, і стає учасником інших товариств і відповідно - власником вкладу або пая в їх майні. Підприємства і організації що поступили у власність товариства, зберігаючи юридичну самостійність, набувають обмежене майнове рпаво на закріплене за ними майно.[23]
Господарське товариство має самостійний баланс і забов¢язане вести облік та ревізію фінансово - господарської діяльності. При його ліквідації майно, що залишилось після розрахунків з кредиторами, розпродається і разом з іншімі коштами що залишились розподілюється ликвідаційною комісією між учасниками, пропорційно їх внескам.
Висновки та пропозиції.
Як бачимо, питання стосовно господарських товариств важливе з точки зору поліпшення економічного стану країни, бо дає можливість для зростання малого та середнього бізнесу, але має має деякі протерічча, які є цікавими з точки зору теорії права, але не можливі в законодавстві. Я би запропонував наступні кроки щодо вирішення цієї проблеми :
перш за все - вдосконалення законодавства в цьому питанні;
спрощення процедури реєстрації товариств, яка зараз ускладнена і дає можливість для корупції серед державних службовців (деякі кроки для цього вже зроблено. Ямаю на увазі нову Постанову Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740 "Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності");
вдосконалення правового захисту товариств;
сприяння утворенню підприємств для розвитку середнього та малого бізнесу в Україні.
Література :
Цивільний Кодекс України (18 липня 1963р.).
Закон України «Про господарські товариства» (19 вересня 1991р.).
Проект Цивільного Кодексу України (21 серпня 1996 р.).
«Цивільне право» за редакцією професорів : О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової (Київ - 95 «Вентурі»).
М.И. Кулагин «Предпринимательство и право : опыт Запада» (Москва - 92 «Дело»).
«Господарське право» Курс лекцій (Київ - 96 «Вентурі»).
Е.А. Суханов «Лекции по праву собственности» (Москва).
Толстой «Гражданское право» (Москва - 94 «БЕК»).
Закони України :
«Про підприємства в Україні»
«Про цінні папери і фондову біржу»
«Про власність»
«Про підприємництво»
[1]
«Цивільне право» (Підопригори О.А., Бобрової Д.Б., Київ - 96 «Вентурі») стр. 77
[2]
«Цивільне право» (Підопригори О.А., Бобрової Д.Б., Київ - 96 «Вентурі») стр. 77
[2] «Гражданское право» (Суханов Е.А. Москва - 94 «Бек») стр. 38
[3]
«Гражданское право» (Суханов Е.А. Москва - 94 «Бек») стр. 38
[4]
«Гражданское право» (Толстой Ю.К., Сергеев А.П. С.-Петербург - 96 «теис») стр. 108
[5]
«Гражданское право» (Суханов Е.А. Москва - 94 «Бек») стр. 41
[6]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 51
[7]
«Лекции по праву собственности» (Суханов У.А. Москва - 94) стр. 91
[8]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 51
[9]
«Цивільне право» (Підопригори О.А., Бобрової Д.Б., Київ - 96 «Вентурі») стр. 77
[10]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 63
[11]
«Гражданское право» (Толстой Ю.К., Сергеев А.П. С.-Петербург - 96 «теис») стр. 133
[12]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 66
[13]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 53
[14]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 67
[15]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 68
[16]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 80
[17]
«Гражданское право» (Толстой Ю.К., Сергеев А.П. С.-Петербург - 96 «теис») стр. 137
[18]
«Господарське право» (Курс лекцій, Київ - 96 «Вентурі») стр. 82
[19]
«Гражданское право» (Толстой Ю.К., Сергеев А.П. С.-Петербург - 96 «теис») стр. 134
[20]
«Гражданское право» (Суханов Е.А. Москва - 94 «Бек») стр. 163
[21]
«Лекции по праву собственности» (Суханов У.А. Москва - 94) стр. 92
[22]
«Гражданское право» (Суханов Е.А. Москва - 94 «Бек») стр. 239
[23]
«Лекции по праву собственности» (Суханов У.А. Москва - 94) стр. 98
|
