ЗМІСТ

ВСТУП

1. ФІНАНСОВИЙ РИНОК ЯК МЕХАНІЗМ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ КАПІТАЛУ

1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

1.2 Характеристика сучасного фондового ринку України

1.3 Вплив банківської системи на фондовий ринок

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ТА АНАЛІЗУ ІНВЕСТИЦІЯМИ БАНКІВ У ЦІННІ ПАПЕРИ

2.1 Організаційно-економічна та правова характеристика діяльності

2.2 Аналіз структури і динаміки портфеля цінних паперів

2.3 Аналіз ефективності операцій банку з цінними паперами

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УЧАСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

3.1 Диверсифікація, як метод управління портфелем цінних паперів

3.2 Удосконалення технологій залучення цінних паперів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ринок цінних паперів є важливим елементом ринкової інфраструктури і об’єктом державного регулювання. В Україні він перебуває в стадії формування, якій властивий пошук форм та інструментів, що визначили б норми поведінки основних учасників обміну специфічного товару – цінних паперів.

Великий потенціал активізації інвестиційної політики має банківська система. До останнього часу комерційні банки значною мірою усувалися вiд кредитування реального сектора економіки. Більша частина комерційних банків не мають достатнього капіталу для фінансування серйозних і довгострокових проектів у виробничий сфері. Вони в основному зорiєнтованi на здійснення операцій чи кредитування переважно “своїх” невеликих i середніх торговельних підприємств, власних фірм, структур, або придбання цінних паперiв.

Незначна ж кiлькiсть провiдних банкiв, здатних здiйснювати весь спектр банкiвських операцiй, переживають великi труднощi. Передусiм це пов’язано із значними обсягами неповернених кредитiв, у результатi чого чимала частка банкiвських активiв виявилася розпорошеною та знецiненою. До того ж, по - сутi вiдсутнiй дiйовий механiзм санації, реструктуризації i банкрутства банкiв, пiдвищення рiвня їх капiталiзації. Тому тривалий час операції з цінними паперами залишались або взагалі поза увагою комерційних банків, або обмежувались їх купівлею – продажем.

Але останнім часом ситуація значно змінилася і на сучасному етапі розвитку ринкових відносин до компетенції українських банків можна віднести широкий спектр операцій з цінними паперами. Ці операції є відносно новими, але надзвичайно перспективними, беручи до уваги активізацію фондового ринку України, основними учасниками якого виступають комерційні банки. Саме тому дана робота присвячена двом актуальним питанням: фондовому ринку та комерційним банкам, а саме їх взаємодії – операціям комерційних банків на фондовому ринку України.

Предметом дослідження є теоретичні аспекти діяльності комерційних банків на фондовому ринку. Об’єктом дослідження – діяльність на ринку цінних паперів АКБ соціального розвитку “Укрсоцбанк”. Структура роботи включає три розділи.

В першому розділі розглядається суть та риси фондового ринку як складового елементу фінансового ринку, подається характеристика сучасного фондового ринку України, тенденції його розвитку, проблеми та шляхи їх подолання, комерційні банки розглядаються як суб’єкти ринку цінних паперів України.

Другий розділ безпосередньо присвячений операціям комерційних банків на фондовому ринку на прикладі конкретного комерційного банку. У розділі розглядаються як теоретично можливі так і реальні операції дирекції з цінними паперами в 2008 році, їх структура, динаміка доходів від фондових операцій.

В третьому розділі запропоновано методи удосконалення управління обігом цінних паперів на фондовому ринку України

В роботі використані нормативні документи України стосовно фондового ринку та регулювання діяльності комерційних банків в галузі цінних паперів, звіти про діяльність АКБ «Укрсоцбанку» в 2008 році, широке коло публікаційних матеріалів, запропоновані практичні рекомендації по вдосконаленню діяльності дирекції з цінними паперами.

1. ФІНАНСОВИЙ РИНОК ЯК МЕХАНІЗМ ПЕРЕРОЗПОДІЛУ КАПІТАЛУ

1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад.

Сучасний фінансовий ринок – це складна структура з багатьма учасниками, фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління, як інвестиційними зокрема, так і взагалі економічними процесами.

Рис.1.1. Структура фінансового ринку

Фінансовий ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів (див. схему 1.).

Розглянемо конкретно складові елементи цієї схеми.

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових кредитних операцій (до одного року). В свою чергу грошовий ринок поділяється на обліковий, міжбанківський та валютний ринки. До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами є казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність та мобільність. [50,c.243]

Міжбанківський ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов’язаний зі сплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн.

Ринок капіталів охоплює середньо- та довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) та ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів. На відміну від грошового ринку, який задовольняє в основному короткострокові потреби, ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Задача РЦП – забезпечити найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції по ціні, яка влаштовувала б обидві сторони.

Таким чином, ринок цінних паперів являється тією частиною фінансового ринку яка охоплює, як кредитні відносини так і відносини співвласності. Учасниками ринку цінних паперів є емітенти цінних паперів, інвестори та інвестиційні інститути. [50, c.255]

Емітент цінних паперів – це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. В ролі емітенту може виступати держава, державні органи, підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним капіталом, зареєстровані на території України.

Інвесторами є юридичні та фізичні особи, які купують цінні папери від свого імені та за власний рахунок з метою отримання прибутку.

Інвестиційними інститутами є юридичні особи які здійснюють діяльність виключно з цінними паперами (наприклад, банки, фінансові посередники, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо).

Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, практично неможливо запровадити щодо них чітку і сталу класифікацію. Та все ж спробуємо зробити це за найтиповішими ознаками: характеристикою економічної поведінки та різновидами діяльності на ринку цінних паперів (див. схему 2, схему 3). [19,c.22]

Учасники ринку цiнних паперів, з урахуванням їх економiчної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації (так звані інституцiйнi учасники). У свою чергу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акцiонернi товариства, страхові, брокерські компанії та ін. Суб’єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професiйнi учасники працюють на ринку цiнних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. До найпоширеніших видів дiяльностi належать:

- посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперiв;

- депозитарна розрахунково - клірингова діяльнiсть з управління цінними паперами;

- діяльнiсть із ведення реєстру власників іменних цінних паперiв;

- організація торгівлі на ринку цінних паперів тощо.

Рис.2.2. Класифікація учасників РЦП в Україні за характеристикою економічної поведінки.

Рис.2.3. Класифікація учасників РЦП в Україні за видом діяльності на ринку.

Окремим видом професійної діяльності є торгівля цінними паперами, тобто реалізація цивільно-правових контрактів, пов’язаних із цінними паперами, якими передбачено їх “оплату проти поставки” новому власникові на підставi доручення або на засаді комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) чи від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльнiсть).

Випуск та обіг цiнних паперiв в Українi провадиться за посередництвом банків, акціонерних товариств, статутний фонд яких сформовано лише за рахунок іменних акцій, а також іншими торговцями, для яких операції із цінними паперами є єдиним видом діяльностi.

Інші підвиди професійної діяльності на ринку цiнних паперів пов’язані зі згаданими вищє. Це насамперед послуги у сфері обліку, зберігання, обслуговування угод із цінними паперами, а також послуги, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

За критеріями, визначеними Державною комісією з цінних паперiв та фондовому ринку України професійною діяльністю на ринку цiнних паперів вважається:

- для фізичних осіб - придбання ними цiнних паперiв від свого імені і за свій рахунок згідно з контрактами та відчуження цих цiнних паперів упродовж року. При цьому обсяг угод (на суму номінальної вартості) має перевищувати суму, адекватну 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні це 17 000 гривень); [19, c.21]

- для юридичних осіб - придбання за контрактами цінних паперiв і їх похідних та наступне відчуження цих цiнних паперів упродовж року після їх отримання. Загальний оборот з обігу (згідно з номінальною вартістю) за цими контрактами має перевищувати суму, адекватну 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 170 000 гривень). [19, c.21]

Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний. На первинному ринку цінних паперів відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів з допомогою інвестиційних фірм, банків, брокерських фірм або самим емітентом. Пропозицію цінних паперів на ринку забезпечують компанії, які здійснюють розміщення своїх цінних паперів з метою залучення додаткових грошових коштів для фінансування розширення своєї діяльності, а також держава шляхом емісії облігацій для фінансування державних програм чи покриття дефіциту державного бюджету.

Вторинний ринок цінних паперів – це ринок, на якому продаються і купляються раніше випущені цінні папери, тобто відбувається зміна власників цінних паперів.

Вторинний ринок, з точки зору його організації, поділяється на централізований і децентралізований.

Централізованим ринком цінних паперів є фондова біржа, децентралізованим – ринок, на якому обертається недопущені до обігу на фондові біржі цінні папери (але це не виключає обігу на цьому ринку допущених цінних паперів), і який, як правило, складається з великої кількості брокерсько - ділерських фірм.

Фондова біржа, в залежності від форми організації, може бути публічно правовою, тобто державною, або створюватися як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на таку діяльність. Основною задачею фондовою біржі є організація біржових операцій на належному рівні та здійснення цілого ряду операцій: прийняття цінних паперів, оформлення угод про їх купівлю-продаж, виконання взаєморозрахунків всередині біржі, проведення валютних аукціонів тощо.

На фондовій біржі обертаються цінні папери, допущені до обігу. Такі ціні папери проходять спеціальну експертизу і включаються в біржовий список (лістінг).

Ринок цінних паперів може кваліфікуватись виходячи з територій, на яких обертаються цінні папери. Виділяють регіональні, національні, світові (міжнародні) ринки цінних паперів.Згідно Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, “цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам”. Цінні папери можуть бути іменними та на пред’явника.

Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

1. Акції.

2. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.

3. Облігації підприємств.

4. Казначейські зобов’язання республіки.

5. Ощадні сертифікати.

6. Векселі.

7. Приватизаційні папери.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та простими.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту. Випускаються облігації таких видів:

1. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.

2. Облігації підприємств. Облігації можуть випускатися іменними та на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Казначейські зобов’язання України – вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов’язань:

· довгострокові – від 5 до 10 років;

· середньострокові – від 1 до 5 років;

· короткострокові – до одного року.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються прості та переказні векселя.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право на отримання доходу по ньому у вигляді дивіденду, а після закінчення встановленого строку викупається фондом. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред’явника.

Крім вищезгаданих фондових інструментів, існує багато інших, таких як ф’ючерси, опціони, гаранти тощо, які являються похідними цінними паперами.

Існують різні класифікації цінних паперів:

1. За емітентами:

· державні (випускаються центральним урядом, місцевими органами влади тощо);

· приватні;

· міжнародні;

2. За способом виплати доходу:

· з фіксованим доходом;

· з плаваючим доходом;

3. За способом реєстрації:

· іменні;

· на пред’явника.

Одним із найголовніших перспективних завдань для українського ринку цінних паперів є створення Національної фондової біржi. До її функцій можуть належати: котирування та обіг цiнних паперiв підприємств загальнонаціонального значення та державних цiнних паперiв; формування і підтримання курсу українського індексу цiнних паперів на основі котирування акцій 30-50 найбільших компанiй; розробка i встановлення єдиних для України правил біржової торгівлі; розробка й апробація методологічних та методичних підходів до розвитку ринку цiнних паперів, фондових технологій; створення системи підготовки нацiональних кадрiв та системи інформації фондового ринку; формування в Українi єдиної системи електронного обігу цінних паперів; котирування та обiг цiнних паперів іноземних компанiй, які мають відповiднi дозволи Міністерства фінансів України.

1.2 Характеристика сучасного фондового ринку України

Ринок цiнних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних внутрішньої і зовнішньої позик і мунiципальних облігацій, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів, векселів, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чекiв, інвестицiйних сертифiкатiв.

Розширюється позабіржовий ринок цінних паперів. Нині в Україні працює більше тисячі фінансових посередників, які займаються фондовими операціями. Це банки, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, торговці цінними паперами.

Зростає кількість емітентів цінних паперів та обсяги їхніх емісій. Якщо в 1992-1995 роках цінні папери в основному випускали фінансово - кредитні установи, то 1996 - 1998 роках збільшилася питома вага емітентів - промислових підприємств, що є результатом поглиблення приватизаційних процесів. [37, c.35]

Але, незважаючи на це, сьогодні фондового ринку в загально - визнаному в світі розумiннi в Україні поки що не існує. Це зумовлено багатьма причинами. Зокрема, не вироблено логічно завершеної законодавчої бази і депозитарної системи, окремі елементи вітчизняного фондового ринку не відповідають стандартам Міжнародної організації зі стандартизації (IS0). Не вирішено проблеми перереєстрації і надання гарантій щодо доставки цiнних паперів.

Недоліками ринку цінних паперів України є:

· на ринку обертаються, як правило не самі цінні папери, а їх замінники – сертифікати, які видаються акціонерам на загальну суму куплених акцій;

· відсутність інформації щодо рентабельності і надійності щойно створених акціонерних товариств;

· недостатня кількість цінних паперів промислових підприємств.

Подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найголовнішими серед них є такі:

· кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;

· відставання існуючої законодавчої та нормативно - правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому (як приклад можна згадати ситуацію, що склалася з трастами та іншими фінансовими посередниками);

· недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

· нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, незначна кількість операцій із похідними від цінних паперів;

· відсутність гарантій по операціях із цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

· зубожіння більшої частини населення, його низька купівельна спроможність, що заважає появі масового приватного інвестора;

· відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення, в тому числі й у цінних паперах. [37, c.35]

До проблем формування фондового ринку фахівцi відносять також невизначеність правового забезпечення механiзмiв котирування цiнних паперiв, тобто відсутність нормальної системи ціноутворення.

На відміну від розвинутих фондових ринків, угоди з купівлі-продажу в Україні часто укладаються не між торговцями цінними паперами на організованому вторинному ринку (оскільки не створено єдиного центру укладення таких угод), а безпосередньо між емітентом та інвестором або кількома інвесторами. Отож говорити про прозорiсть цього ринку не доводиться. Розвиткові біржової торгівлі цінними паперами перешкоджає курс на реалізацiю акцій великих і середнiх підприємств на комерційних і некомерційних конкурсах під певні зобов’язання. Досить часто мають місце випадки, коли на торгах Української фондової біржі з виставлених на продаж пакетів акцiй кількох емітентів купуються не всi або не купується жоден. Така ситуація виникає через неодноразову пропозицiю Фондом державного майна України неліквідних акцій. Часом не знаходять збуту на УФБ i Київській міжнародній фондовій біржі й векселі, що виставляються на продаж.

Поряд з вищенаведеними факторами на формування вітчизняного ринку цінних паперiв впливають також: рівень інфляції; розмір емісії і погашення цінних паперів; величина платоспроможного попиту інвесторів; значення облікової ставки НБУ; величина прибутковостi окремих інструментів фондового ринку; ступень інтересу нерезидентів до українських цінних паперів; рівень державного контролю за діяльнiстю на нацiональному фондовому ринку вiтчизняних та іноземних інвесторiв; швидкість і легкість переходу прав власності на цінні папери; якість системи розрахунків за угодами із цінними паперами; рівень підготовки професійних учасників фондового ринку; наявність необхідної інфраструктури; надiйність захисту прав інвесторів тощо. [14, c.21]

В той же час позитивним моментом, на думку фахівців Нацiонального банку України, є подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів (вперше випущених в квітні 1995 року), який дає можливість запровадити нові надійні та ліквіднi фiнансовi інструменти регулювання грошово - кредитного ринку. Слід звернути увагу на такі моменти.

По-перше, завдяки використанню державних цінних паперiв залучаються до фiнансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значно знижується інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

По-друге, за обсягами цінних паперів, що розміщуються і перебувають в обігу, державні облігації на фондовому ринку України посідають домінуюче становище і є найбільш привабливим інструментом для вкладання коштів юридичними і фiзичними особами, у тому числі нерезидентами. По-трете, набув значного розвитку вторинний ринок державних цінних паперів. При цьому якісно новим і прогресивним етапом у розвитку такого ринку є впровадження в липнi 1996 року спеціалiзованого електронного депозитарiю, з допомогою якого можна здійснювати операції, пов’язані з переведенням облігацій від одного власника до іншого, у режимі реального часу і вести реєстр власників державних цінних паперів. [14, c.21]

По-четверте, становлення фондового ринку державних цінних паперів в Україні стало можливим завдяки проведенню НБУ певної роботи, пов’язаної з підготовкою необхідних нормативно - методичних документів та введенням у дію комп’ютеризованих інформаційних технологій для обслуговування розміщення, обліку, обігу та погашення державних облігацій, а також сплати відсотків.

Позитивною слід вважати можливість використання населенням своїх приватизаційних сертифікатів. Велике значення в становленні фондового ринку належить корпоратизації підприємств. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства дає можливість виходу їх акцій на ринок капіталів, але власником залишається держава.

До конкурентноздатних сегментів ринку цінних паперів можна віднести ринок казначейських векселів та муніципальні позики.

Необхідність розвитку ринку казначейських векселів визначається їх особливою роллю на грошовому та фінансовому ринках. Випуск казначейських векселів слугує засобом мобілізації короткострокових ресурсів для покриття внутрішніх річних розривів у доходах та видатках держбюджету для обслуговування держборгу. І разом з тим казначейські векселі є найбільш гнучким інструментом кредитної політики центрального банку. Банк України, володіючи портфелем казначейських векселів, може активно впливати економічними методами на ринок міжбанківських кредитів.

В умовах дефіцитності міських бюджетів, поруч з приватизацією муніципальної власності, для залучення додаткових ресурсів на конкретні цілі розвитку міського господарства можуть широко використовуватись муніципальні позики, вони є необхідною складовою частиною приватизаційних заходів. Так, передача у власність населення житлового фонду, приватизація інших об’єктів муніципальної власності вимагають, з метою підтримання та розвитку міського господарства як єдиного комплексу, створення гнучких комерційних структур по ремонту житла та комунікацій, забудові нових районів, благоустрою міської території тощо. Мобільним джерелом фінансування названих проектів є випуск облігацій муніципальних позик. Для підвищення привабливості таких позик для населення міста та інституційних інвесторів, окрім гарантованого доходу, доцільно вводити додаткові пільги держателям досить великих пакетів, наприклад, право на пільгове придбання квоти житла, яка спеціально виділяється при житловій позиці, право на придбання інших матеріальних ресурсів із міського фонду тощо. Муніципальні позики не тільки забезпечують швидку мобілізацію ресурсів, але й гарантують відповідальність місцевої адміністрації за цільове використання коштів.

Окрім боргових зобов’язань уряду та місцевих органів влади, існують також боргові зобов'язання підприємств. У розвинених країнах борговi зобов’язання підприємств, переважно у формі облігаційних позик, здобули широкий розвиток у зв’язку з можливостями акумуляції великих обсягів капіталів та розосередженням кредитних ризиків. По суті ці позики замінили довгостроковий банківський кредит. На фінансовому ринку України облігаційні позики перебувають на стадії первинного розміщення облігацій деяких науково-виробничих фірм та асоціацій.

Основним фактором, що визначає і низьку кон’юнктуру на ринку облігацій, є високі темпи зростання інфляції, які зменшують схильність до довгострокового інвестування. По суті, на ринку корпоративних облігацій діють ті ж тенденції що й на ринку державних цінних паперів.

Сучасний ринок акцій, окрім особливостей структури пропозиції, має ряд додаткових специфічних рис. Передусім, це низька ліквідність даного ринку. Так, по відношенню до загального числа пропозицій кількість укладених угод коливається від 0% до 30-35%. По відношенню до обсягу пропозиції (сукупної ціни продавця) спостерігається ще більш низька ліквідність, сума укладених угод становить 0-15% від обсягу пропозиції. [50, c.371]

Низька ліквідність ринку акцій, окрім малих оборотів, характеризується також значною різницею цін пропозицiї на різних біржах, великими розривами цін продавців та покупців, різкими кон’юнктурними коливаннями курсів акцій бірж. Усе це надає ринку акцій вельми нестійкий характер.

У цілому низька ліквідність організованого ринку акцій визначається відсутністю вторинного ринку як такого, роль якого й повинні відігравати фондові біржі.

В умовах інфляції та загальної економічної нестабільності, починаючи з 1992 року досить стійким є ринок комерційних банків. Серед факторів стійкості даного ринку до негативних економічних впливів можна віднести такі: жорстке регулювання ліквідності комерційних банків з боку центрального банку; широка диверсифікація вкладів, що забезпечує збереження капіталу та отримання середньої норми доходу всіма акціонерами банку; можливість створення активного, тобто біржового, вторинного ринку, оскільки банки створюються в основному як акціонерні товариства відкритого типу. [50, c.371]

Розглянуті фактори, що визначають сталість ринку акцій банків, набувають зовнішнього виразу у формі динаміки курсів даних акцій: для них характерні, як правило, невеликий розрив між ринковим курсом та номінальною вартістю; стійке, хоч і повільне, підвищення ринкового курсу. Таким чином, капіталізована оцінка фінансового капіталу банків у цілому відповідає ефективності позикового капіталу.

У зв’язку з приватизацією, у тому числі у формі акціонування, передбачається більш швидке зростання ринку акцiй виробничих підприємств (підприємств нефінансового сектора). Нинішній первинний ринок акцій цих підприємств невеликий. Розміщення акцій здійснюється в основному самими емітентами без посередництва бірж та банків. Розміщення акцій здiйснюється у формі конкурсу замовлень. У сучасних умовах в Україні розпочався процес формування суб’єктів фондового ринку. За станом на 1 січня 1996 року у Міністерстві фінансів України зареєстровані випуски цінних паперів понад 300 емітентів з обсягом акціонерного капіталу більше 100 млрд. крб. У ролі торговців ланцюговими паперами діють більше 200 структур. [50, c.372]

Проте слід зазначити, що банки розміщують тільки свої цінні папери, будучи торговцями цінними паперами чисто номінально в силу володіння відповідною ліцензією, оскільки для них операції з цінними паперами ще менш прибуткові, ніж кредитування. Більш-менш активно діють на фондовому ринку поки що не більше 20-25 компаній. Емітентів, що колись були державними підприємствами, а зараз розмiщують свої акції у ході приватизації, налічується ще менше. Держава як емітент цінних паперів поки ще не проявляє активності. Розроблені в деяких регіонах так звані пілотнi проекти муніципальних позик просуваються до реалізації дуже повільно через непідготовленість місцевих органів влади. Такі фондові інструменти, як опцiони та ф’ючерси у практиці навіть не згадуються, а вексель, будучи універсальним цінним папером, не застосовується, хоч підприємства відчувають гостру кризу платежів. [50, c.372]

У даний час ринок цінних паперів проявляється в небіржовій торгівлі. У порівнянні з розміщенням цiнних паперiв на первинному ринку, вторинний ринок поки ще перебуває у зародковому стані. Становлення його буде визначатись передусім рівнем приватизації, появою ліквідних цінних паперів та створенням інфраструктури фондового ринку - широкої мережі фінансових посередників, депозитаріїв та клірингових палат.

Процес формування фондового ринку повинен проходити одночасно з процесом приватизації державної власності. Ці процеси тісно взаємопов’язані та взаємозумовлені. Отже, активізація процесів приватизації та акціонування підприємств є невід’ємною умовою розвитку фондового ринку. Приватизація є потужним поштовхом до формування фондового ринку через створення відкритих акціонерних товариств на базі середніх та великих промислових підприємств. Проте цей процес поки що не здобув свого розвитку. У той же час досить широкий розвиток здобули орендні стосунки, у результаті реалізації яких колективи підприємств більшу частину майна викуповують за рахунок власних коштів.

Серед інших важливих причин, що стримують процес приватизації та, як наслідок, розвиток ринку цінних паперів, можна назвати такі:

· пасивність та прихована протидія верхніх рівнів управління (міністерств, держкомітетів, корпорацій) процесу приватизації;

· відсутність законодавства для створення інфраструктури приватизації в особі різних фінансових посередників, зокрема інвестиційних фондів та компаній;

· відсутність гнучкої нормативної бази приватизації численних об’єднань, асоціацій, концернів, що включають кілька юридичних осіб, через систему холдінгових компаній і т.ін.

Завданням, яке стоїть перед ФР України, є створення дієздатних механізмів для проведення акціонування державних підприємств. Тому важливим видається знайти найефективніші шляхи розміщення акцій приватизованих підприємств, що сприятимуть розвитку ФР України. Первинне розмiщення акцій підприємств може здійснюватись шляхом підписки, відкритого продажу або аукціону. Як один з варіантів розміщення акцій доцiльно розглянути можливості використання комп’ютерно - комунікаційної мережі АТ “Центральний депозитарій”, створеної групою торговців цінними паперами для проведення аукціонного продажу акцій приватизованих підприємств. За допомогою даної мережі можливе створення єдиного простору для реалізації акцій у межах України, швидкого здійснення операцій по купівлі-продажу цінних паперів, не вдаючись до їх випуску в матеріалізованій формі. Дана система дозволяє також створити основу для обігу акцiй підприємств, що приватизуються, на вторинному ринку.

Необхідною умовою існування ФР є створення вторинного ринку, що забезпечує ліквідність цінних паперів, які випускаються. У формуванні вторинного ринку цінних паперів важливе місце належить позабіржовому ринку.

Одним з напрямків розвитку позабіржового ринку, основою його організаційної структури може стати Центральна торговельна дилерська система (ЦТДС), створена на основі єдиної мережі незалежних локальних депозитаріїв торговців цінними паперами, що забезпечує конфеденційність інформації та її захист від несанкціонованого доступу,

Система повинна включати в себе такі елементи:

· систему депозитарного обліку;

· розрахункову систему;

· торговельну (клірингову) систему.

Для вдосконалення функціонування фондового ринку в Україні слід здійснити ряд заходів:

· встановити для всіх фінансових посередників, ВАТ, банків, фондових бірж правила роботи на фондовому ринку (розкриття емітентом інформації про себе та цінні папери не тільки в момент їх випуску і закінчення емісії, а й протягом наступного обігу);

· ввести нормативи ліквідності цінних паперів, зменшити мінімальні відрахування до страхових резервів емітента;

· обмежити скупку емітентом власних цінних паперів у період їх емісії з метою попередження надмірно ризикових операцій з інвестиціями;

· запровадити обов’язкове державне страхування приватизаційних вкладів населення;

· створити інститут незалежних реєстраторів;

· ввести спеціальні обмеження на суміщення певних видів професійної діяльності на фондовому ринку (брокер або дилер не може бути держателем реєстру) з метою зменшення зловживань на ринку цінних паперів;

· розробити і законодавчо закріпити злиття і поглинання комерційних структур, в активах яких є фондові нагромадження;

· посилити контроль з боку ДКЦПФР за рівнем професійної підготовки працівників інвестиційних інститутів;

· до Закону України “Про акціонерні товариства” ввести положення про те, що повним гарантом прав інвесторів (акціонерів) з належною відповідальністю може виступати спостережна рада АТ;

· ввести пільговий порядок оподаткування доходів по цінних паперах.

Крім того необхідно збільшити темпи розвитку уніфікації програмного забезпечення операцій з фондовими цінностями, особливо на позабіржовому ринку, а також прискорити формування єдиних комунікаційних мереж на території України. Комп’ютеризація фондових операцій є найпотужнішим фактором прискорення створення єдиного фінансового ринку України, зміцнення та стандартизації взаємозв’язків з фінансовими ринками інших країн та, у кінцевому підсумку, основою для найшвидшого приєднання України як повноправного партнера до світового ринку позикових капіталів.

Необхідно також значно збільшити обсяги випуску й обігу держаних цінних паперів, відновивши до них довіру з боку населення. Йдеться як про всеукраїнські державні папери – облігації внутрішніх і зовнішніх позик, державні казначейські зобов’язання, - так і про муніципальні облігації загальних та цільових місцевих позик.

Питання обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній не вирішено перш за все на законодавчому рівні. Тут повинні бути прийняті державні нормативно - правові акти щодо вирішення принципових питань котирування й обігу в нашій країні іноземних паперів: хто дає на це дозвіл, за якими критеріями тощо. Водночас необхідно визначитися і з суто технічними питаннями: перевезення (чи переведення) цінних паперів через кордони, механізм сплати дивідендів, у якій продаються папери і сплачуються дивіденди, і таке інше.

Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову - таки постають питання законодавчого характеру. Та й є і інші. З них чи не найголовніше – конкурентоспроможність наших цінних паперів.

1.3 Вплив банківської системи на фондовий ринок

Процес організації, формування та розвитку фінансового ринку як важливого елемента системи ринкової моделі економіки спричинив активізацію діяльності банків не тільки в ролі головних депозиторів і кредиторів, а й вимагає якнайширшого та досконалого виконання банками ролі головних професіоналів підсистем фінансових ринків. Необхідність розвитку цього напрямку банківської діяльності спричинено потребами у здійсненні комплексного обслуговування. Проте особливо посилилась необхідність у виконанні ролі професіоналів фінансових ринків банками у зв’язку з формуванням та розвитком ринку цінних паперів в Україні.

За таких умов на сучасному етапі розвитку банківської діяльності особливо важлива роль банків з виконання функцій професіоналів фінансових ринків, що реалізується через здійснення ними посередницької діяльності. Серед фінансових посередників, що виконують роль професіоналів фінансових ринків, банки мають ряд особливостей. Так, зокрема, інвестиційні компанії, фонди, трастові та фінансові компанії, акумулюючи кошти приватних інвесторів, шляхом емісії власних цінних паперів розміщують їх в акції та облігації держави та підприємств. Вони є посередниками між позичальниками та індивідуальними інвесторами, що виражають їхні інтереси, але не мають права контролювати їхню діяльність. Більшість комерційних банків займаються не тільки посередництвом, наприклад з емісії цінних паперів та їх розміщення, але й мають можливість організовувати спеціальні банківські синдикати – гаранти, надають кредити покупцям цінних паперів, сприяють формуванню вторинного ринку тощо. Цей вид діяльності має важливе значення для ефективного функціонування фінансових ринків, оскільки банки опосередковано активно формують первинний ринок цінних паперів, забезпечують ліквідність фінансових інструментів, що призводить до організації та функціонування вторинного ринку, важливої частини фондового ринку. Банки є саме тими фінансовими інститутами, які за допомогою посередницької діяльності найбільш гармонійно поєднують інтереси емітентів та інвесторів з одночасним розв’язанням завдань банку щодо здійснення комерційної діяльності у найрізноманітніших її формах з використанням усіх необхідних сегментів та підсистем фінансових ринків. Отже банки слід вважати саме тими інститутами, що із виконанням ролі професіоналів при наданні посередницьких послуг спроможні забезпечити комплексне обслуговування контрагентів, що демонструє переваги банківських установ та визначає їхнє провідне місце у виконанні ролі професіоналів як на фінансових ринках взагалі, так і на фондовому ринку України зокрема.

Вивчення та аналіз діяльності різноманітних учасників ринку в економічно розвинутих країнах дає підстави вважати, що роль комерційних банків на ринку цiнних паперів не всюди однакова. Так, у США комерційним банкам узагалі заборонено проводити операції із цінними паперами і бути членами фондових бірж, а в ряді європейських країн (Німеччина, Франція) навпаки: тільки комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій із цінними паперами, оскільки вважається, що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою задовольняє потреби клієнтів. В Україні започаткувалась третя модель: рівнодоступна участь усіх інвестиційних інститутів на РЦП. Дана модель не обмежує будь-якої діяльності банків на фондовому ринку. [9, c.51]

Банки спроможні надавати найрізноманітніші види та форми посередницьких послуг. На основі аналізу емітента та спільно з його керівництвом комерційний банк визначає оптимальну суму коштів, яку мобілізувати за допомогою емісії на фінансування певного проекту, визначають найкращі види цінних паперів, які необхідно використати, а також способи і терміни їх розміщення, тобто забезпечують технічне виконання проекту фінансування. В сфері трастових операцій банки виступають як професіонали агентських послуг, як правило, стосовно обігу цінних паперів. За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ, найближчим часом саме банки здатні будуть стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал комерційних банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках – на ринку цінних паперів та кредитному ринку, які відповідають за переливання заощаджень населення в інвестиції. На даному етапі розвитку банківської системи до інвестиційних функцій комерційних банків належать:

· емісія цінних паперів;

· посередницька діяльність;

· формування власного портфеля цінних паперів;

· робота з державними цінними паперами;

· консалтинг, аналіз ефективності інвестпроектів;

· інформаційна функція.

Можна виділити такі напрями надання послуг банками інвесторами:

- експертне сприяння інвесторами на всіх стадіях приватизаційного процесу;

- брокерські операції. За допомогою банків і іноземні інвестори можуть брати участь в аукціонах, торгувати акціями на фондовій біржі або на позабіржовому ринку, скуповувати акції у населення;

- послуги реєстратора і зберігача;

- дослідження і консалтинг, допомога зарубіжним інвесторам у виборі та аналізі українських компаній.

В Україні, де є усі передумови для перетворення комерційних банків на найактивніших учасників фондового ринку, освоєння і постійне застосування кредитними закладами операцій із цінними паперами має особливу перспективу.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ТА АНАЛІЗУ ІНВЕСТИЦІЯМИ БАНКІВ У ЦІННІ ПАПЕРИ

2.1Організаційно-економічна та правова характеристика діяльності

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» на сьогодні — один з найбільших системних універсальних банків України, чисті активи якого станом на 1 квітня 2009 року становлять 46,674 млрд. грн. Як одна з найнадійніших фінансових установ України Банк пропонує повний комплекс сучасних фінансових та платіжних інструментів, що допомагають організаціям досягнути комерційного успіху, а людям – підвищити рівень добробуту.

У межах чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України Положення про облікову політику АКБ “Укрсоцбанк” визначає основні принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку і формування статей звітності.

Для ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності активи і зобов’язання банку оприбутковуються та обліковуються за вартістю їх придбання чи виникнення, справедливою (ринковою) вартістю.

Облікова політика АКБ “Укрсоцбанк” на 2008 рік за правилом послідовності зберігає всі принципи і методи оцінки статей балансу та ведення бухгалтерського обліку, визначені Положенням про облікову політику АКБ “Укрсоцбанк” на 2007 рік. Протягом 2008 року в Облікову політику вносилися зміни, якими встановлено здійснення щомісячного нарахування резерву під забезпечення сплати премії за результати роботи за поточний рік. Зазначені зміни не привели до коригувань нерозподіленого прибутку на початок звітного року.

Укрсоцбанк має всі необхідні ліцензії на здійснення фінансової діяльності:

· Ліцензію Національного банку України від 29.12.01 № 5 та Дозвіл Національного банку України від 29.07.03 № 5—2 на право здійснення операцій, термін дії яких не обмежений;

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» здійснює професійну діяльність на фондовому ринку – діяльність з торгівлі цінними паперами:

· брокерську діяльність на підставі Ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку cерія АВ № 376936, дата видачі 12.10.07 року;

· дилерську діяльність — cерія АВ № 376937, дата видачі 12.10.07 року;

· андеррайтинг — cерія АВ № 376938, дата видачі 12.10.07 року

Термін дії ліцензій – до 13.10.2012 року.

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» здійснює професійну діяльність на фондовому ринку – депозитарну діяльність зберігача цінних паперів на підставі Ліцензії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку cерія АВ № 376969, дата видачі 12.10.07 року. Термін дії ліцензій – до 13.10.2012 року.

Види діяльності, які здійснює банк:

1. На підставі банківської ліцензії Банк здійснює такі банківські операції:

1.1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

1.2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з таких рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

1.3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

2. За наявності банківської ліцензії Банк без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:

.2.1. надання гарантій і поручительств, та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

2.2. придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);

2.3. лізинг;

2.4. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду (майновий найом) сейфів для зберігання цінностей та документів;

2.5. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

2.6. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

2.7. надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

3. За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України Банк здійснює такі операції:

3.1. операції з валютними цінностями:

3.1.1. неторговельні операції з валютними цінностями;

3.1.2. ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

3.1.3. ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

3.1.4.ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;

3.1.5. відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

3.1.6. відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

3.1.7. залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

3.1.8. залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

3.1.9. операції з банківськими металами на валютному ринку України;

3.1.10.операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

3.1.11. інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;

3.2. емісію власних цінних паперів;

3.3. організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

3.4. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

3.5. здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

3.6. здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

3.7. перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

3.8. операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

3.8.1. з інструментами грошового ринку;

3.8.2. з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

3.8.3. фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

4. довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

5. депозитарну діяльність зберігача цінних паперів і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

6. Банк здійснює іншу діяльність згідно з чинним законодавством України, в тому числі виконує функції страхового посередника.

7. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

8. Банк має право придбавати акції та брати участь власними коштами і майном в утворенні господарських структур в Україні і за кордоном. Загальна сума внесків Банку регулюється чинним законодавством України.

9. Для здійснення своєї діяльності Банк має кореспондентський рахунок у Національному банку України та кореспондентські рахунки в інших банках в Україні і за її кордоном, а також відкриває банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» на сьогодні — один з найбільших системних універсальних банків України який входить в міжнародну UniCredit Group.

Укрсоцбанк протягом 2008 року продовжив динамічно розвиватися й пропонував клієнтам широкий перелік послуг та високий рівень обслуговування, що стало запорукою успіху банку, а отже, і успіху наших клієнтів. Укрсоцбанк досяг запланованих результатів, навіть в умовах світової економічної кризи, завдяки таким якостям як: прагнення до лідерства, ділова репутація, корпоративні стратегія і політика, впровадження сучасних технологій, орієнтація на клієнтів, HR-політика та інші.. Здобутки банку було відзначено у провідних бізнес – рейтингах. Зокрема Укрсоцбанк увійшов до:

- ТОП-3 найнадійніших українських банків (рейтинг журналу «Контракти»);

- ТОП-10 найбільш капіталізованих українських компаній;

- ТОП-5 кредитних карток, пропонованих українськими банками відповідно до рейтингу «Простобанк консалтинг»;

- ТОП-4 банків, які викликають найбільшу довіру в населення (дослідження групи «Центр»);

- ТОП-20 українських компаній, які надихають (рейтинг журналу «Компаньон»);

- ТОП-2 українських банків, які пропонують найвигідніші умови автокредитування (рейтинг журналу «Личный счет»);

- ТОП-9 найбільших українських банків з кредитування юридичних осіб;

- ТОП-10 найпривабливіших українських банків для оформлення депозитного вкладу та до ТОП-3 банків, що пропонують найвигідніші умови розміщення депозитів (рейтинг компанії PRAVDA Research);

- ТОП-3 організаторів випусків облігацій серед інвестиційних банків країни (рейтинг інформаційного агентства Cbonds);

- ТОП-5 українських банків, які надають найбільш вигідні умови кредитування житла на первинному ринку (рейтинг «Простобанк консалтинг»).

АКБ «Укрсоцбанк» є одним з провідних банків України, чисті активи якого станом на 1 січня 2009 року становлять 49 695 млн. грн. та за звітний рік виросли в 1,6 рази або на 18 468 млн.грн. і, як наслідок, банком отримано прибуток в розмірі 792 млн.грн., що в 2,2 рази більше ніж в минулому році.

Постійне вдосконалення процедур кредитування фізичних осіб та різноманітність й гнучкість продуктового ряду АКБ «Укрсоцбанк» дало можливість з початку 2008 року збільшити обсяг кредитного портфелю фізичних осіб на 10 984 млн.грн. (в т.ч. на 5 405 – за рахунок зростання курсу іноземних валют до гривні) та досягти на 01.01.2009 року 24 177 млн.грн.

За звітний рік банк отримав доходи за кредитами, наданими фізичним особам в сумі 2 412 млн.грн. Це в 1,7 рази більше (на 1 016 млн.грн.) ніж у попередньому році.

АКБ „Укрсоцбанк” у 2008 році активно співпрацював з корпоративними клієнтами – лідерами галузей, що найбільш динамічно розвиваються. Реалізуючи партнерські програми для клієнтів, менеджери корпоративного бізнесу забезпечили комплексне обслуговування підприємств з усіма перевагами сучасного універсального банку. Для корпоративних клієнтів банк активно розвивав діючи кредитні продукти, зокрема «Проектне фінансування». В рамках запровадженої комплексної програми фінансування забудовників, Укрсоцбанк як управитель Фонду фінансування будівництва в повному обсязі здійснив фінансування дівелоперських проектів. Реалізовувались також кредитні програми з обслуговування компаній різних напрямків діяльності, зокрема: одного із найбільших операторів на ринку українського рітейлу - групи компаній «ПАККО Холдинг», яка працює в 11 регіонах України; мережі ресторанів «Пузата Хата», яка налічує 34 заклади швидкого харчування в великих містах України, виробника пряжі – закритому акціонерному товариству «Золоте руно – Донецьк» та ін..

Розвивались механізми роботи банку з клієнтами середнього та малого бізнесу. Протягом 2008 року діяли такі програми кредитування середнього та малого бізнесу:

- кредитування на купівлю обладнання;

- кредитування на придбання основних засобів та нематеріальних активів;

- кредитування на поповнення обігових коштів на поточні потреби;

- експрес – кредитування;

- кредитування на купівлю автотранспортних засобів;

- дисконтне кредитування клієнтів СМБ із встановленням іпотеки;

- овердрафт.

Співпраця з середнім та малим бізнесом є одним із стратегічних напрямків розвитку банку. Укрсоцбанк пропонує клієнтам конкурентоспроможні кредитні продукти та високу якість обслуговування. Результатом наполегливої праці спеціалістів банку стало включення Укрсоцбанку до ТОР – 5 банків які пропонують найбільш привабливі продукти для кредитування середнього та малого бізнесу (дослідження компанії «Простобанк Консалтинг»).

Результатом ефективної роботи банку з компаніями й підприємцями є збільшення кредитного портфелю юридичних осіб в 1,8 рази (на 8 541 млн.грн. в т.ч. на 2 870 – за рахунок зростання курсу іноземних валют до гривні) та отримання доходу від кредитування корпоративних клієнтів та клієнтів малого та середнього бізнесу за 2008 рік в розмірі 2 032 млн.грн., що на 84% (на 931 млн.грн.) більше ніж за попередній період.

Кількість акцій Банку, якими володіють члени Правління та Головний бухгалтер Банку, станом на 01.01.2009 – 2 261 646 шт., що складає 0,02 % статутного капіталу Банку.

Розмір зареєстрованого статутного капіталу банку – 1 070 000,0 тис. грн.

Таблиця 2.1.

Перелік акціонерів, що мають істотну участь у банку, станом на 01.01.2009 р.

Таблиця 2.2.

Станом на 01.01.2009 загальна (пряма) участь акціонерів – нерезидентів перебільшує 16% від розміру статутного капіталу, з них:

Відповідно до Статуту Банку рішення про викуп акцій в акціонерів приймається Спостережною радою Банку. Протягом 2008 року таке рішення не приймалося.

Викуплені Банком акції мають обліковуватися за номінальною вартістю на балансовому рахунку № 5002 “Власні акції (частки, паї), що викуплені в акціонерів (учасників)”.

Залишок коштів на балансовому рахунку № 5002 за станом на 01.01.2008 р. відсутній.

Протягом 2008 року Банк не здійснював викуп акцій.

Залишок коштів на балансовому рахунку № 5002 за станом на 01.01.2009 р. відсутній.

2.2 Аналіз структури і динаміки портфеля цінних паперів

Цінні папери в торговому портфелі – це боргові цінні папери, акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, що придбані банком з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань ринкової ціни в найближчий час або які мають котирувальну ціну на активному ринку, що дозволяє обліковувати їх за справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки/збитки.

В торговому портфелі в т.ч. обліковуються цінні папери придбані на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною. Вартість зворотного викупу цінних паперів встановлюється у результаті взаємної згоди сторін, про що фіксується у договорі.

Трансформація економічних відносин в Україні передбачає створення ефективного та прозорого механізму акумуляції й перерозподілу фінансових ресурсів між суб’єктами економічної діяльності у відповідності до ринкових правил та законів. Одним з таких генеруючих та перерозподільчих каналів повинен стати фондовий ринок як невід’ємна складова забезпечення цілісності та узгодженості функціонування всіх елементів економічної системи держави.

Важливу роль у розбудові ринку цінних паперів відіграють банківські установи, які є його провідними інституційними учасниками. Здійснення операцій з цінними паперами сприяє диверсифікації банківської діяльності та посиленню конкуренції у фінансово-кредитній сфері. Саме наявність конкурентного середовища визначає розвиток інноваційних фінансових методів та технологій, що в сукупності з іншими заходами щодо побудови ринкової економіки в Україні, забезпечуватиме суспільний прогрес у державі.

Вихідні дані для аналізу операцій АКБ «Укрсоцбанк» з цінними паперами, представлені в таблиці 2.3 та 2.4.

Таблиця 2.3

Операції банку з цінними паперами у ІІ кварталі 2008 р.

Таблиця 2.4

Операції банку з цінними паперами у ІV кварталі 2008 р.

Таблиця 2.5.

Проведемо аналіз структури цінних паперів у портфелі банку

Виходячи з аналізу структури цінних паперів в портфелі банку, робимо наступні висновки (табл.2.5): найбільшу питому вагу займають цінні папери в портфелі банку на продаж та цінні папери в портфелі банку на продаж за вирахуванням резервів. Зміна частки цінних паперів на протязі року відбувалася між вищенаведеними категоріями цінних паперів та казначейськими цінними паперами, що рефінансується Національним банком України, близько на 2%. На рисунку 2.1. приведена зміна частки в цінних паперів банку.

Рис. 2.1. Динаміка зміни частки в портфелі цінних паперів банку

Різниця між ціною купівлі та ціною зворотного продажу є процентним доходом.

Придбані цінні папери в торговий портфель первісно оцінюються за справедливою вартістю на дату розрахунку, на дату балансу переоцінюються до їх справедливої вартості.

Для цінного папера справедливою вартістю є вартість, що визначена за його котирувальною ціною покупця (ціною bid) за даними оприлюднених котирувань цінних паперів на фондових біржах за станом на час закриття останнього біржового дня звітного місяця. У разі неможливості визначення справедливої вартості цінних паперів виходячи з їх котирування на ринку, для визначення справедливої вартості використовується одна з методик: ринкова ціна подібного фінансового інструмента, аналіз дисконтованих грошових потоків, аналіз укладених угод на позабіржовому ринку тощо.

У разі неможливості визначення справедливої вартості цінних паперів придбаних на умовах зворотного продажу за їх котируванням на ринку, для визначення справедливої вартості використовується аналіз дисконтованих грошових потоків виходячи з ціни зворотного продажу за ефективною ставкою.

У звіті про фінансові результати проценти від цінних паперів у торговому портфелі банку відображаються як процентні доходи, а прибутки та збитки від продажу та переоцінка цінних паперів до їх ринкової вартості – як торговельний результат.

АКБ „Укрсоцбанк” здійснює професійну діяльність торговця цінними паперами на підставі Ліцензій ДКЦПФР на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку – діяльність з торгівлі цінними паперами та Дозволу Національного банку України на здійснення банківських операцій (табл..2.6).

Таблиця 2.6

Торгові цінні папери (тис. грн.)

Наприкінці жовтня 2004 року АКБ «Укрсоцбанк» одержав у ДКЦПФР ліцензію серії АБ під №113003 на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, а саме: випуск та обіг цінних паперів; діяльність зберігача й ведення реєстрів власників цінних паперів. Копії ліцензій на здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів одержали 16 філій банку.

Укрсоцбанк здійснює торговельні операції з цінними паперами на всіх основних торгових майданчиках України. Банк пропонує своїм клієнтам повний комплекс брокерських послуг на біржовому та позабіржовому ринках.

Таблиця 2.7

Аналіз кредитної якості боргових торгових цінних паперів за 2008 рік (тис. грн.)

Найбільше зростання обсягів активів відбулось за рахунок кредитних вкладень (в 1,8 рази, + 19 525 млн.грн., в т.ч. на 8 275 – за рахунок зростання курсу іноземних валют до гривні), які на 01.01.2009 року склали 43 689 млн. грн.

Найбільшу питому вагу в кредитному портфелі банку (55%) становлять позики, надані населенню. В звітному році АКБ „Укрсоцбанк” залишався одним з лідерів серед банків, що пропонують найбільш вигідні умови щодо надання послуг населенню, в тому числі з кредитування фізичних осіб. В 2008 році продовжено розвиток кредитних продуктів й поповнено асортимент послуг, направлених на задоволення потреб населення, зокрема, одного з основних кредитних продуктів для населення – іпотеки (76% кредитного портфелю фізичних осіб). За даними Української національної іпотечної асоціації, за підсумками 2008 року частка АКБ „Укрсоцбанк” на ринку іпотечного кредитування становила 12,2%, що відповідає другому місцю в іпотечному рейтингу українських банків. В 2008 році Укрсоцбанк реалізував цілий ряд іпотечних програм спільно з такими компаніями – забудовниками як: ТОВ «Будівельна компанія «Міськжитлобуд», АТ «Житлобуд-2», «Молодіжним житловим будівельним комплексом «Інтернаціоналіст-1», інвестиційно-будівельною фірмою «ВБК» та ін. Загалом з АКБ „Укрсоцбанк” в рамках іпотечних програм в звітному році співпрацювали близько 80 компаній – забудовників. Згідно іпотечних програм банку, перший рік покупець квартири може не виплачувати тіло кредиту, заплативши тільки відсотки за кредитом. Строк кредитування становить 25 років, валюта – долари США. Крім того, позичальник може достроково погасити кредит без штрафних санкцій з боку банку. В звітному році Укрсоцбанк взяв участь у спеціалізованій виставці автомобільних брендів «Східно-український автомобільний салон» та «АВТО – 2008» на яких презентував програми з кредитування на купівлю авто провідних світових брендів: Mercedes, Audi, Volkswagen, Seat, Skoda, Lancia і Alfa Romeo, Lexus, Infiniti, Acura, Subaru, Mazda, Honda, Fiat, Ford, Opel, Chevrolet, Hyundai, KIA, Ssang Yong, Dodge, Chrysler, Сhery. Протягом 2008 року розвивалися й кредитні продукти створені на основі використання банківських платіжник карток. Так в звітному році картковий продукт «Кредитка про всяк випадок», за рейтингом «Простобанк консалтинг», увійшла до ТОП-4 кредитних карток, пропонованих банками України. Цим продуктом користувалися клієнти, які брали кредит в Укрсоцбанку, вкладники банку, а також військові пенсіонери й інші клієнти, які бажали мати кредитну картку Укрсоцбанку. За допомогою «Кредитки про всяк випадок» можна купувати товари й оплачувати послуги, якщо не вистачає власних коштів.

Таблиця 2.8

Аналіз кредитної якості боргових торгових цінних паперів за 2007 рік (тис. грн.)

Основна мета банку — досягнення високого рівня обслуговування клієнтів шляхом розвитку новітніх банківських технологій, посилення його присутності на фінансовому ринку регіонів, участі в інвестиційних програмах, впливу на ділову активність регіонів.

Довірче управління коштами та цінними паперами клієнтів

· Формування портфеля цінних паперів для клієнта та управління цим портфелем.

· Управління коштами клієнта, наданими для інвестування в цінні папери.

Операції з борговими цінними паперами

· Операції на первинному та вторинному ринку державних цінних паперів (купівля ОВДП на аукціонах НБУ, купівля-продаж державних цінних паперів на Фондовій секції УМВБ, ПФТС, пропозиції позабіржового ринку та власного пакета державних цінних паперів).

· Операції з облігаціями місцевих позик.

· Комісійні операції з борговими цінними паперами фінансових та нефінансових установ.

Таблиця 2.9

Цінні папери в портфелі банку на продаж (тис. грн.)

2.3 Аналіз ефективності операцій банку з цінними паперами

Основною характеристикою кожного цінного паперу є норма прибутку, її визначають як відношення прибутку, котрий приносить даний папір, до затрат, пов'язаних з купівлею цього цінного паперу. Норма прибутку є одним з основних критеріїв, якими, керуються інвестори під час прийняття рішення щодо купівлі цінного паперу. Для проведення аналітичної роботи введемо наступні позначення: п -кількість можливих для спостереження величин норми прибутку; Rі - і-те можливе значення норми прибутку; Рі - ймовірність і-ї величини норми прибутку. За допомогою цих позначень можливо визначити, так звану, сподівану норму прибутку її можна обчислити за формулою:

m= å Рі´Яі

З наведеної формули випливає, що сподівана норма прибутку визначається як середьозважена з можливих щодо реалізації норм прибутку зі зваженою ймовірністю їх реалізації.

Таблиця 2.10

Аналіз прибутковості цінних паперів

Необхідно обчислити сподівані норми прибутку на основі таблиці 2.10.

Для цього позначимо сподівані норми прибутку відповідно М. По вищенаведеній формулі отримаємо:

Mb = 0,1 ´ 10 % + 0,3 ´ 5 % + 0,2 ´ 2 % + 0,3 ´ 1 % + 0,1 ´ (-5 %) = 27 %

Як бачимо, проста акція характеризується нормою прибутку 2,7 %, а тому з точки зору максимізації прибутку може бути обрана інвесторами. Невизначеність, що пов'язана з величиною реалізованої норми прибутку приводить до того, що інвестування в цінні папери, а перш за все в звичайні акції пов'язане з ризиком. Це видно, коли у випадку двох акцій існує небезпека, що реалізована норма прибутку буде нижчою за сподівану обчислену згідно з формулою. Досить того, щоб настала стагнація, або рецесія, тоді норма прибутку буде меншою, а прибуток перетвориться у збитки.

Тобто, можемо зазначте, що акція, приносячи більшу сподівану норму прибутку, обтяжена більшим ризиком. Існують й інші підходи стосовно інформаційної бази для обчислення сподіваної норми прибутку. Приймають, зокрема, що поводження цінного паперу в майбутньому значно залежить від того, як формувалися його норми прибутку в минулому. Це означає, що майбутня норма може бути наближено визначена за допомогою норм прибутку, що мали місце в минулому . Введемо такі позначення:

Т - кількість періодів, що минули (роки, місяці, тижні);

Rt- норма прибутку від цінного паперу;

Рt - ціна паперу в І-період

D - дивіденди, нараховані в I-му періоді.

У випадку звичайної акції норма прибутку визначається за формулою:

Rt = ((Рt-Р(t-1 ) + Dt) ´ 100/Р(t-1)

Сподівана норма прибутку цінного паперу може бути обчислена за формулою:

m=(å Rt)/Т

Проведемо аналіз прибутковості цінних паперів АКБ «Укрсоцбанк». Для здійснення даного виду фінансових вкладень було проаналізовано дані за 2007-2008роки (табл.2.11).

Таблиця 2.11

Данні прибутковості акцій

m=61.48/4=15.37%

Очевидно, що курсова вартість акцій ВАТ "Крона" невпинно росте, крім того зростає величина сплачуємих дивідендів та прибутку. Це дуже добре характеризує даний об'єкт фінансових інвестицій з точки зору інвестора і пояснює, чому саме в ці акції було вкладено кошти.

Крім вищенаведеної методики, для розрахунку ефективності вкладень в акції, в практиці менеджменту використовують ще ряд стандартних формул, які будуть наведені нижче.

1) Прибутковість привілейованих акцій = (Сума дивідендів /Ринкова ціна привілейованих акцій) ´ 100%

Для успішної діяльності важливо, щоб цей показник був якомога більшим, але добрими є значення вже від 12% і вище.

2) Прибутковість звичайних акцій = (Сума дивідендів / Ринкова ціна звичайних акцій)´100%. Тут вважаються добрими значення починаючи з 2-3%.

Ці два показники можна використовувати, як для оцінки власної діяльності по випуску цінних паперів, так і для аналізу ефективності фінансових вкладень в акції інших підприємств. Якщо ж нас більше цікавить визначення ефективності власної емісійної діяльності, то слід використовувати в аналізі такі показники, які характеризують стабільність положення фірми. Це:

1) Прибуток на звичайну акцію = (Прибуток після сплати податку і дивідендів по привілейованим акціям / Кількість звичайних акцій)

Доволі добрими тут вважаються значення від 1,6 і вище.

2) Співвідношення ціни та прибутковості звичайних акцій = (Поточна ринкова ціна звичайних акцій / Останній показник прибутковості звичайних акцій)

Якщо даний показник становить 15 і вище, то можна сказати, що акції високо цінуються на фінансовому ринку.

За допомогою вищенаведеної методики та розрахунку згаданих показників фінансовий менеджер може значно зменшити невизначеність стосовно того зиску, який він міг би мати від здійснення фінансових вкладень в цінні папери. Але ще одним дуже важливим важелем, на який треба обов'язково звертати увагу при проведенні аналітичної роботи щодо фінансових інвестицій в цінні папери є оцінка пов'язаного з цим ризику.

Другою, поряд зі сподіваною нормою прибутку, важливою характеристикою кожного цінного паперу є його ризик. Наведемо приклад обчислення кількісних оцінок ризику стосовно цінних паперів. Однією з характеристик ризику, пов'язаного з невизначеністю є варіація. В даному випадку можна говорити про варіацію норми прибутку цінного паперу або середньоквадратичне відхилення, що обчислюється за формулою:

d=V 0,5

де V - варіація цінного паперу:

V =å Рі(Rі -m) 2

Rі - і-те можливе значення норми прибутку; Рі - ймовірність і-тої можливої величини норми прибутку; m - сподівана норма прибутку.

Варіація завжди може бути лише невід'ємною величиною. Лише в специфічній ситуації вона може дорівнювати нулеві, власне тоді, коли всі можливі значення норми прибутку є рівними між собою. Ясно, що в цьому випадку немає підстав говорити про невизначеність. Середньоквадратичне ж відхилення цінних паперів, виражене у відсотках, дає можливість оцінити, яке є у середньому відхилення можливих норм прибутку від сподіваної величини.

Можливі такі стани економіки:

Таблиця 2.8

Аналіз ризикованості інвестицій в цінні папери

Необхідно обчислити ризик для кожного з двох цінних паперів. Для цього позначимо варіації акцій А та В відповідно Vа та Vв, а Середньоквадратичне відхилення через dа та dв .

Користуючись формулою розрахунку варіації отримаємо:

Vа =0,1´(20-3,8) 2+0,3´ (10-3,8) Л2+0,2´ (2-3,8) Л2+0,3´ (2-3,8) Л2+0,1´ (-10-3,8) А2-67,56

Vв= 0 1´ (10- 2.7) А2+0,3´ (5-2.7) Л2+0,2´ (2- 2.7) Л2+0,3´ ( 1-2,7) А2+0,1´ (5-2,7) Л2=13,81

Середньоквадратичне відхилення буде, відповідно dа=8,22 %, dв=3, 72%.

Як видно, ступінь ризику, пов'язаний з акцією АКБ «Трансбанк», яка характеризується вищою сподіваною нормою прибутку, є значно вищий за ризик, яким обтяжена акція ВАТ "Крона". Тому при прийнятті інвестиційних рішень потрібно на це зважити. У випадку ж, коли наявні статистичні дані щодо минулого, варіацію і середньокадратичне відхилення визначають за формулами:

V=(å(Rt-m) 2)/(Т-1)

де Rt - норма прибутку, що мала місце в ї-періоді;

Т- кількість періодів, за які беруть відповідну інформацію; т - сподівана норма прибутку .

В нашому конкретному прикладі з фінансовими вкладеннями в акції ВАТ, які були зроблені ДАТ "Сантехніка" у 2001 році, можливо визначити й величину пов'язаного з цим ризику. У розрахунках використаємо попередньо обчислену сподівану норму прибутку, що становить 15.37 %. Отримаємо

V=41.19/3 = 13.73

d=3.71%

Отриману величину середньоквадратичного відхилення можна охарактеризувати як сприятливу, а це значить, що акції обтяжені не досить великим ризиком.

Таблиця 2.9

Розрахунок вкладень ВАТ “Крона”

Наступним елементом, який потрібно розглянути, є проведення аналізу не для кожної окремої акції, а для їх сукупності. Це зумовлене тим, що дуже мало хто формує інвестиційний портфель з одного або кількох цінних паперів. Портфель, як правило, включає до десяти й більше найменувань різноманітних цінних паперів і все це потребує аналітичної обробки та оцінки. А для цього розглянемо ситуацію портфелю з кількох різних акцій.

Таблиця 2.10

Цінні папери в портфелі банку до погашення

(тис. грн.)

В 2008 році обсяг векселів зменшився з 8108 до 288, що покривається резервом під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення.

Таблиця 2.11

Рух цінних паперів у портфелі банку до погашення

(тис. грн.)

Таблиця 2.12

Аналіз зміни резерву під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення за 2008 рік

(тис. грн.)

Облігації, емітовані банком, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю (вартістю розміщення) з використанням ефективної ставки відсотка, з урахуванням нарахованих та сплачених процентів.

Справедлива вартість облігацій серії B, емітованих банком, які станом на 31 грудня 2008 року перебували в обігу на організаційно оформленому ринку (позалістинговий рівень ПФТС) за даними котирувань становила 60 141 тис.грн. (балансова вартість облігацій серії B 64 233 тис.грн).

Таблиця 2.13

Боргові цінні папери, емітовані банком

(тис. грн.)

Справедливу вартість облігацій серій D, емітованих банком, які станом на 31 грудня 2008 року перебували в обігу на організаційно оформленому ринку (2 рівень лістингу ПФТС) за даними котирувань достовірно визначити неможливо через відсутність активного ринку (балансова вартість облігацій серії D 16 730 тис.грн).

Справедливу вартість облігацій серії G, емітованих банком, за даними котирувань визначити неможливо, оскільки станом на 31 грудня 2008 року облігації не перебували в обігу на організаційно оформленому ринку (балансова вартість облігацій серії G 519 420 тис.грн.).

Справедлива вартість облігацій серії E, емітованих банком, які станом на 31 грудня 2007 року перебували в обігу на організаційно оформленому ринку (позалістинговий рівень ПФТС) за даними котирувань становила 520 990 тис.грн. (балансова вартість облігацій серії E 519 546 тис.грн.).

Справедливу вартість облігацій серій B та D, емітованих банком, які станом на 31 грудня 2007 року перебували в обігу на організаційно оформленому ринку (позалістинговий рівень ПФТС та 2 рівень лістингу ПФТС відповідно) за даними котирувань достовірно визначити неможливо через відсутність активного ринку (балансова вартість облігацій серій B та D 588 254 тис.грн).

Справедливу вартість облігацій серій С та F, емітованих банком, за даними котирувань визначити неможливо, оскільки станом на 31 грудня 2007 року облігації не перебували в обігу на організаційно оформленому ринку (балансова вартість облігацій серій С та F 1 082 993 тис.грн.).

Таблиця 2.14

Розрахунок прибутку/ (збитку), що належать акціонерам власникам простих та привілейованих акцій банку

(тис. грн.)

Згідно з рішеннями Загальних зборів акціонерів АКБ «Укрсоцбанк», що відбулися в 2007 та 2008 роках, виплата дивідендів здійснювалась лише за привілейованими акціями.

Відповідно до Статуту АКБ «Укрсоцбанк» розмір дивідендів на 1 привілейовану акцію становить 5% від її номінальної вартості.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УЧАСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ

3.1 Диверсифікація, як метод управління портфелем цінних паперів

Як вже зазначалося вище, - для успішного формування та управління інвестиційним портфелем необхідно диверсифікувати портфель. Інвестиційний портфель цінних паперів має у своєму складі два і більше інвестиційних інструмента і формується з метою диверсифікації ризиків, що означає використання різноманітних за якостями цінних паперів, в першу чергу це рівень доходності та ризиковості, їх співвідношення для зменшення ризику втрат. Інвестиційний портфель диверсифікується до тих меж, поки не будуть досягнуті цілі інвестора з точки зору збалансування доходності та ризику. Якщо така мета досягнута, можна казати, що сформований збалансований портфель, якщо ні – то існує незбалансований портфель.

Кожному інвестиційному інструменту, в тому числі і цінним паперам, присутні два основних види ризиків – несистематичний і систематичний. Коли цінний папір включено до портфелю, то інвестор приймає на себе обидва ризики. Так, диверсифікуємий ризик – це унікальний діловий та фінансовий ризик, який належить лише конкретному фінансовому інструменту і від якого можна позбутися за допомогою диверсифікації ризиків. Недиверсифікуємий ризик – ризик, який характерний для усіх видів цінних паперів, який не може бути усунитий за допомогою диверсифікації. Корпорація, яка формує інвестиційний портфель, повинна усі диверсифікаційні ризики звести до мінімального рівня. Диверсифікація ризику портфелю досягається шляхом процедури збалансування – тобто підбором цінних паперів з високою дохідністю і високим рівнем ризику і їх заміною в портфелі менш ризиковими, і, як правило, вони є менш дохідними, цінними паперами.

Існує зв’язок між доходністю та недиверсифікуємим ризиком. Високий рівень диверсифікуємого ризику не завжди зв’язаний з високою доходністю інвестиційних інструментів. Тому інвестор повинен мінімізувати диверсифікуємий ризик в загальному ризику інвестиційного портфелю. Це досягається шляхом диверсифікації портфелю таким чином, щоб залишився лише недиверсифікуємий ризик. Рівень недиверсифікуємого ризику залишається постійним незалежно від того, скільки інструментів і яких видів в ньому знаходиться. Диверсифікуємий ризик знижується з ростом кількості видів цінних паперів в портфелі (практичні дослідження вказують на оптимальну кількість – від 8 до 20). При подальшій диверсифікації портфелю – подальшому підборі і включенні в портфель цінних паперів повинні розглядатися витрати по цім операціям, які необхідно співставити з доходами, які очікуються внаслідок зменшення ризиків.

Принцип домінування визначає, що інвестиційний портфель цінних паперів буде ефективним, якщо :

1. Ніякий інший портфель не обіцяє такого ж доходу при меншому ризику.

2. Ніякий інший портфель не обіцяє більш високого доходу при такому ж рівні ризику.

Розрізняють два підходи управління інвестиційним портфелем цінних паперів: традиційний і сучасний. Традиційний підхід полягає в забезпеченні його збалансованості шляхом включення в портфель цінних паперів різних підприємств і галузей. При цьому слід зазначити, що підприємства, які раніше успішно виконували свою операційну діяльність, в подальшому будуть намагатися залишитись такими ж. Цінні папери великих компаній більш ліквідні і достатні у великій кількості, що дозволяє інвестору для досягнення ефективного розміру портфелю купувати цінні папери у великій кількості. Більш вірогідно переконати інвестора придбати цінні папери відомих компаній.

Для ефективного управління протяжністю інвестиційного горизонту інвестор повинен більш уважно відноситись до розгляду кривої доходності цінного паперу і середніх строків їх погашення. Управляти портфелем можна активно і пасивно. При активному управлінні портфелем реалізується можливість отримання доходу за рахунок постійних операцій купівлі-продажу цінних паперів, тобто за рахунок зміни структури портфелю. При пасивному управлінні цінні папери придбаються з метою отримання додаткових доходів у вигляді дивідендів і процентів. Складність в керуванні портфелем полягає в тому, що всі методи і моделі управління, які застосовуються до портфелю, достатньо приблизні, тому їх використання не завжди приводить до позитивного результату. [17, с.87 ]

Необхідною умовою створення достатньо ефективного ринку цінних паперів і зростання посередницької ролі комерційних банків на цьому ринку є рівень його прозорості. Це потребує вимог, щодо захисту інформації від фактів інсайдерства, зважаючи на особливість банківської діяльності. У законодавчому порядку для підвищення активності в операціях комерційних банків з цінними паперами необхідним є більш чітко визначити основні положення щодо сполучення прийнятного для інвесторів рівня прозорості ринку цінних паперів з питаннями розкриття інформації та для кожного банку, визначити заходи щодо запобігання фактам інсайдерства з урахування зарубіжної практики.

Для підвищення ролі ринку цінних паперів у перерозподілі капіталу в Україні слід вирішити питання створення інформаційного середовища ринку цінних паперів з урахуванням практики розвинутих країн Заходу. Слід було б уточнити або змінити сучасне законодавство, яке має відношення до наявності постійних джерел інформації, обсягу і якості самої інформації, автоматизації, стандартизації інформаційних джерел, використання сучасного математичного апарату при обробці інформації. Для підвищення ефективності операцій комерційних банків України з цінними паперами та використання всіх можливостей інформаційного середовища доцільно було б запропонувати розроблену модель взаємодії комерційного банку та інформаційного середовища при проведенні операцій з цінними паперами і пропозиції, щодо автоматизації діяльності банків на ринку цінних паперів. Велике значення на перспективу для комерційних банків України, як одних з найбільш активних учасників ринку цінних паперів, власникам інтелектуального капіталу та носіям реальних коштів має запровадження нових операцій. Слід поширювати операції з похідними цінними паперами, операції на основі глобальних та американських депозитарних розписок або аналогічних інструментів, впровадження нових технологій їх проведення, а також проводити сек’юритизацію кредитних операцій. З одного боку, фінансові інновації підвищують ефективність проведення операцій і прибуток, з іншого – це могло б забезпечити у майбутньому вищі темпи розвитку ринку цінних паперів.

Україні належить докласти чимало зусиль для збільшення долі держави у глобальних інвестиційних потоках. Першим кроком до цього є мобілізація внутрішніх джерел інвестування. Це, по-перше, кошти амортизаційного фонду і внутрішньогосподарські нагромадження підприємств; по-друге, кредитні ресурси банків; по-третє, заощадження населення, нагромадження населення в готівковій валюті й інших цінностях; учетверте, надлишковий промисловий капітал сировинних експортерів; по-п'яте, омертвлений і спекулятивний фінансовий капітал. Головні труднощі на даному етапі полягають в обмежених можливостях мобілізації внутрішніх нагромаджень в країні і нездатності приватних інвесторів повною мірою компенсувати нестачу капіталовкладень для забезпечення сталості економічного розвитку. Вкладення в реальний сектор через високий ризик непривабливі для банківського капіталу і населення.

Фондовий ринок, що є стратегічно важливою галуззю економіки України, сьогодні не повною мірою виконує головне призначення - створення фінансового механізму для запуску інвестицій у промисловість, мобілізацію інвестицій і забезпечення трансформації нагромаджень у доступні для виробництва фінансові ресурси. Наприклад, у США саме фондовий ринок став двигуном зростання економіки. Український ринок цінних паперів, створивши красиву і правильну форму-оболонку, втратив сутність і прагматичний зміст, і сьогодні виконує лише роль своєрідного індикатора політичних і економічних подій в країні. Відсутність розвинених фінансових ринків призводить до ускладнення міжгалузевого переливу капіталу.

За таких умов фінансування інвестицій в реальний сектор через канали ринку цінних паперів і залучення на ці цілі неспекулятивних вітчизняних і іноземних капіталів повинно стати найважливішим джерелом нового етапу промислового підйому. Замість ринку з величезною перевагою державних цінних паперів повинен з'явитися фондовий ринок економічного зростання. Подолання антиінвестиційного синдрому, характерного для взаємин потенційних інвесторів і виробничої сфери, передусім залежить від розвитку законодавчої бази фінансового ринку і формування на цій основі ефективних інвестиційних інститутів.

Оптимізація відносин "реальний сектор - фондовий ринок - банки". Гальмуючим фактором на шляху трансформації приватних нагромаджень в інвестиції виступає низький рівень розвитку банківської системи. Адже банки є проміжною ланкою, вони виступають як своєрідний посередник між населенням та підприємствами. Як показує світовий досвід, у країнах з розвиненою ринковою економікою прибутки банків від основних банківських послуг порівняно незначні, а іноді цей сектор навіть збитковий. Переважну частину прибутку приносять операції з цінними паперами, а банки є основними операторами ринку цінних паперів. Банківські інвестиції в цінні папери корпоративного сектора в Україні не відповідають класичним канонам інвестиційних операцій: вони не є для банків засобом підтримки ліквідності, не служать джерелом стабільного додаткового доходу. Тобто вкладення банків в акції здійснюються в основному з метою придбання контролю над власністю, що є способом збільшення економічного потенціалу банку. Вкладення банків у капітал корпорацій з метою впливу на керівництво підприємством і його розвиток у даний час є пріоритетними в порівнянні з операціями, орієнтованими на одержання доходу на ринку акцій.

З іншого боку, зберігаються досить серйозні перешкоди росту інвестиційної активності банків у самій банківській сфері: падіння рентабельності активів, незадовільний кредитний портфель, підвищений ризик довгострокового вкладення коштів. Слабкість банківської системи призвела до того, що тільки вузьке коло великих стійких банків має можливість розширювати напрями інвестицій і вкладати кошти в ризиковані акції нових корпорацій. Більшість комерційних банків не мають можливості здійснювати великомасштабні інвестиційні програми через обмеженість ресурсної бази. Водночас, в Україні існує багато ніш для здійснення інвестиційних банківських операцій. В країнах, де банки мають право здійснювати усі види операцій з цінними паперами (наприклад, Німеччина), вони активно виходять на ринки як емітенти, фінансові посередники й інвестори. У тих країнах, де роль комерційних банків на фондовому ринку обмежена (США, Канада, Японія), вони перебувають на ньому опосередковано шляхом участі в інвестиційній і посередницькій діяльності через трастові операції, кредитування інвестиційних компаній і фондів, співробітництво з брокерськими фірмами.

Звертаючись до міжнародного досвіду, важко не помітити, що рано чи пізно більшість країн зіткнулися з проблемою поділу банківського сектора, на інвестиційний і кредитний. Для України інвестиційний банківський сектор, насамперед, перспективна інноваційна галузь і здійснення діяльності інвестиційних банків в Україні в майбутньому є необхідною умовою для становлення повноцінного фондового ринку, а також розвитку й удосконалення інвестиційного механізму, властивого цьому ринку. Разом з тим, у вітчизняному законодавстві немає визначення інвестиційних банків, тому питання функціонування таких інвестиційних структур в Україні вимагає насамперед законодавчого врегулювання.

Трансформація заощаджень в інвестиції через інститути спільного інвестування. В Україні існує значний нереалізований інвестиційний потенціал фізичних осіб. Так, по різних розрахунках, у населення знаходиться 10-15 млрд доларів США, тоді як банківською системою України мобілізовано в депозити і цінні папери близько 5 млрд. гривень. Розвиток і вдосконалення інститутів спільного інвестування може стати одним з основних механізмів мобілізації заощаджень населення і спрямування їх на задоволення інвестиційних потреб економіки.

Перманентна фінансова криза зруйнувала систему приватних заощаджень, а діючі схеми колективних інвестицій тільки починають розвиватися. Залучення в економічний обіг грошових нагромаджень населення за допомогою відновлення схем колективного інвестування дозволить:

- суттєво знизити витрати інвесторів без шкоди для надійності інвестицій;

- створити на базі діючих інфраструктурних організацій простий і прозорий механізм функціонування колективних інвестицій, доступний дійсно широким верствам українських інвесторів;

- істотно знизити ризики приватних інвесторів;

- вивести на фондовий ринок нові фінансові інструменти і надати потужний імпульс для прискореного відновлення і розвитку системи приватних заощаджень.

Становлення відносин спільного інвестування в Україні базувалося на проведенні приватизації державного майна з використанням приватизаційних майнових сертифікатів. З загального числа інвестиційних фондів, створених за час функціонування інститутів спільного інвестування (ІСІ) в Україні, на частку закритих приходиться близько 96 %. З завершенням обігу приватизаційних паперів питання полягає в трансформації старих інвестиційних фондів в структури відкритого типу. І одним з основних завдань при цьому є відновлення підірваної довіри населення до інвестиційних фондів і компаній. Для рішення даного завдання необхідні підтримка і, разом з тим, твердий контроль з боку держави, проведення рекламних і просвітницьких заходів, оскільки фізичні особи мало знають про можливості і механізм функціонування ІСІ. Розвиток системи таких інститутів дозволяє інвестору повною мірою використовувати переваги чинних схем колективного інвестування, а саме:

- високий рівень диверсифікації портфелів інвестиційних фондів, що дозволяє обмежувати ризики інвесторів;

- орієнтація при розміщенні, обігу і викупі цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами, на потенціал сформованої інфраструктури фондових ринків;

- високий рівень ліквідності цінних паперів, що випускаються інвестиційними фондами відкритого типу;

- високий ступінь захищеності прав і інтересів інвесторів за рахунок уведення підвищених вимог законодавства, створення спеціальної системи керування ризиками інвесторів і забезпечення жорсткого нагляду з боку регулюючих органів.

Підсумовуючи наведені дані, можна запропонувати перелік пріоритетних дій щодо вирішення проблеми мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів:

- створення умов для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних і інноваційних фондів, розширення грошової приватизації;

- збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення;

- введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

- створення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки.

Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною а українські підприємства збитковими.

З початку реформи у постсоціалістичних країнах Східної Європи та деяких країнах СНД створення національного фондового ринку відбувалося водночас з розбудовою сучасної моделі його інфраструктури в суворій відповідності до рекомендацій Групи Тридцяти, IOSCO, та вимог міжнародних фінансових організацій[23].

Як відповідь на глобальні тенденції в Україні було прийнято Закони “Про цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарські товариства”. Акцент на біржову торгівлю сприймався як знак ринкових перетворень. При цьому фундаментальні передумови існування біржової торгівлі, які створювались в інших країнах десятиріччями, вважалось виникнуть якось собою. Відсутність систем виконання угод і обліку прав власності обумовили появу низки законодавчих (Укази Президента України №247/94, 160/96 тощо) і нормативних документів. Цей поступовий розвиток привів до появи Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Указу Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99 “Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України”.

Необхідно визнати, що до сьогоднішнього дня ринкова інфраструктура в Україні формувалась безсистемно та контролювалась різними державними установами за принципом “у семи няньок дитина без ока”. За допомогою різних міжнародних організацій в Україні намагалися “методом прямого впровадження вживити” ринкові інфраструктури. Кожний з цих інфраструктурних елементів, нажаль, не враховував у повній мірі українське законодавство і національні особливості. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, стала “експериментальним полігоном” щодо “схрещення” континентального і англосаксонського права. Вважалося, що імплантація ззовні готової системи буде мати користь для країни – реципієнта. Однак “віз і нині там”.

Поява цілковито нового фактору на світовому ринку - єдиної платіжної та фондової систем Європи може унеможливити нормальні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між фінансовими установами Європи і України та знижує надходження закордонних портфельних інвестицій.

На жаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та депозитарної систем в Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних та об’єктивних факторів. На відміну від інших країн, в яких причиною розвитку депозитарної діяльності було стрімке зростання операцій на ринках цінних паперів, в Україні розвиток Національної депозитарної системи вимагали результати проведення масової приватизації.

Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2004 –2008 рр. зазначено: неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічного зміцнення позицій національного капіталу.

Зміна форми управління і неможливість власників управляти належною їм власністю призвела до відсутності стимулів для покращання показників роботи цих підприємств а навпаки сприяло спаду виробництва. Це призвело до відсутності будь-якого взаємозв’язку між формою власності і показниками роботи цих підприємств. Президент України визначив необхідність “забезпечити прозорість та поглиблення процесу грошової приватизації. Його основна мета – формування ефективного власника”.

В результаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми:

· дієвості структури управління виробництвом, які пов’язані із розпорошеністю капіталу;

· обігу великої кількості неліквідних цінних паперів;

· обліку прав власності на цінні папери акціонованих підприємств.

Показники рентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах економіки призвели до стагнації ринку цінних паперів. Невисока рентабельність капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій - одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів, а податки – причина, яка знижує цю рентабельність ще більше. Цей процес пов'язаний також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованих сфер капіталовкладень.

Дрібний або некваліфікований інвестор психологічно ще не став “господарем” і частіше приймає рішення щодо інвестування за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів. Професійний учасник, який оперує цінними паперами у організатора торгівлі цінними паперами, фактично намагається обумовити майбутню прибутковість корпорації. Визначення такої ціни - одна з головних задач професійних учасників ринку цінних паперів, які в Україні мають невисокий рівень капіталізації.

Стагнація українського ринку корпоративних цінних паперів має негативні наслідки для України не тільки зниженням обсягу інвестицій, а й для найбільшого власника корпоративних цінних паперів - держави. Складність визначення справедливої ціни на цінні папери поза функціонуючим ринком цінних паперів може призвести до збитків держави у випадку продажу пакетів цінних паперів. Визначення такої ціни (котирувальної ціни, що формується між попитом і пропозицією, при якому укладається максимальна кількість угод щодо цінних паперів) можливо для ліквідних цінних паперів у організатора торгівлі цінними паперами. Враховуючи це Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” передбачено вжити заходів для зосередження вторинної торгівлі цінними паперами інвестиційно - привабливих підприємств виключно на фондових біржах та у ліцензованих торговельно-інформаційних системах.

Відзначається загрозлива тенденція зростання кількості правопорушень щодо обліку прав власності. Так за 1997 рік на ринку цінних паперів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 2200 правопорушень, а за 1998 рік у тричі більше. Становище, що склалося в даний час стосовно фіксації прав власності на цінні папери наближається до критичного стану.

Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” передбачено пріоритети в діяльності Уряду, серед яких визначено:

· вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів

· сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

· забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), та продажу акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;

· забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі.

За відсутності єдиного в країні фондового центру майже неможливою стає прозорість ринку. Прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього не приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Принцип цілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всій території України. Світова практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує від хаотичності і роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно для усієї фінансової системи ринкових відносин - як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Концентрація капіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і зростання їхньої рентабельності (включаючи прибутковість для інвестора), централізація Національної депозитарної системи разом з розвитком і концентрацією біржової і позабіржової торгівлі, розумна достатність державного регулювання та податкового пресингу - от далеко не повний, алеважливий комплекс мір для підйому ринку цінних паперів в Україні.

Національна депозитарна система повинна для більше половини населення України забезпечувати облік їхніх прав власності, а це в грошовому вираженні більше 20 мільярдів гривень. Крім того, для розвитку ринку цінних паперів саме Національна депозитарна система забезпечує зниження ризиків інвестиційної діяльності.

Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначено ряд головних завдань, які необхідно вирішити для розвитку фондового ринку в Україні, серед яких[33] :

· розбудова інфраструктури фондового ринку;

· вдосконалення системи захисту прав інвесторів.

Інфраструктурні елементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити утворений Національний депозитарій України. Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України.

Правові особливості цінного паперу, що перетворюють звичайні зобов'язальні права боржника і кредитора також у майно, підвищують оборотність цих зобов'язань і, у кінцевому рахунку, роблять фінансові відношення в економіці більш мобільними й ефективними. Однак ця обставина робить цінні папери відмінними від інших фінансових інструментів (наприклад, грошових коштів). Це, у свою чергу, обумовлює необхідність розробки і використання спеціалізованих способів обігу цінних паперів і обліку прав на цінні папери. Суто кількісні характеристики (35 тисяча емісій цінних паперів і 30 мільйонів власників цінних паперів) диктують додаткові технологічні вимоги, що визначають складність вирішення всього комплексу проблем, пов'язаного з формуванням Національної депозитарної системи України.

Радянське цивільне законодавство не приділяло багато уваги цінним паперам і розглядало їх як річ. Наявність в обігу паперових облігацій 3% позики ставили первинним майнове право на цінний папір. Такий підхід цілком справедливий, якщо ми маємо справу з надрукованими на папері документами – цінними паперами на пред'явника. Саме вони є найбільш яскравим прикладом сполучення зобов'язальних прав, що надаються емітентом інвестору, і майнових прав на цінний папір. Однак, в Україні вся приватизація здійснювалась іменними цінними паперами, за умови практично повної відсутності їх правового аналізу.

Важливо зауважити, що на даний час обіг (укладання та виконання угод щодо цінних паперів) цінних паперів регулюється великою кількістю законодавчих і підзаконних актів, що регулюють майнові взаємовідносини. З одного боку загальне законодавство (Цивільний кодекс України, Закон “Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкою підзаконних актів, а з іншого – спеціальне законодавство. Цілком можливо при обігу цінних паперів порушити (практично не можливо не порушити) хоча б один з цих актів. Це може відбутися незважаючи на Закон України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який також регулює “обіг цінних паперів”. Однак цей закон для багатьох правознавців є чомусь вторинним. І це відбувається незважаючи на п.7 розділу 4 Закону України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” “До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативні акти України, прийняті до набрання чинності Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", діють у частині, що не суперечить цьому Закону.”

Відсутність чіткої визначеності щодо порядку застосування загальних та /або спеціальних нормативно - правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринку цінних паперів суб’єктивно.

Україна в даному випадку навіть не вчиться на власному досвіді, вже не кажучи про досвід інших країн. Українське загальне законодавство визначає, що обіг фінансового інструменту – грошей регулюється спеціальним законодавством і документами Національного банку України. Невже у відношенні ще більш специфічного фінансового інструменту – цінних паперів важко застосувати ту ж саму норму. Тим більше таке спеціальне законодавство існує а стандарти, встановлені Національним депозитарієм України підлягають обов’язковому виконанню всіма учасниками Національної депозитарної системи(Указ Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99). Цілком зрозуміло, що для впровадження цієї ідеї необхідно ревізувати нормативну базу щодо ринку цінних паперів. Однак, досвід інших країн і стан справ в Україні наполегливо підштовхує до вирішення цієї проблеми.

Створення чітко зрозумілої і прозорої системи законодавчого регулювання надасть інвестору впевненість, що в Україні його права власності захищені. У випадку обрання цього шляху вирішення проблем обліку прав, закріплених цінними паперами можливо регулювати спеціальним (чітко визначеним) законодавством.

Відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку обумовлює необхідність концентрації інтелектуальних і фінансових зусиль навколо Національного депозитарію, до компетенції якого відноситься стандартизація депозитарного обліку і стандартизація документообігу. Допомогу у створенні депозитарного обліку в Україні можуть зробити практичні розробки в цьому напрямку інших країнах. Найбільшою проблемою цього напрямку є обмежений доступ українських фахівців до найкращого практичного досвіду іноземних депозитарних систем, який є “ноу-хау” і не підлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретних депозитарних систем може стати за порукою не допущення помилок та підгрунтям для адаптації та інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки. При вирішення цієї задачі застосування “під копірку” таких “готових рецептів” країн із розвинутими ринками цінних паперів повинно враховувати правові норми України й особливості пост-приватизаційного періоду. Такі практичні розробки повинні бути вивчені й адаптовані з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Важливу роль у справі створення депозитарного обліку в Україні може зіграти також багатий досвід Національного банку України, накопичений при створенні банківської системи, а також при розробці і впровадженні передових інформаційних банківських технологій (система електронних платежів НБУ - одна з кращих у Європі).

Президент України в Указі від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначив, що розбудова інфраструктури фондового ринку передбачає, зокрема, запровадження стандартів діяльності професійних учасників фондового ринку щодо обліку прав власності на цінні папери на основі подальшого розвитку Національного депозитарію України і клірингового депозитарію, запровадження сучасних фінансових та інформаційних технологій.

Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України за рахунок відповідних податків[10].

Стандартизація Національним депозитарієм операцій на ринку цінних паперів дає можливість сформувати фундамент ефективного ринку цінних паперів, забезпечити дієвий контроль з боку державних органів та створює умови для надійного захисту прав інвесторів. З метою створення єдиної системи депозитарного обліку Національним депозитарієм із залученням фахівців державних органів, експертів фондового ринку і представників міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандарт депозитарного обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНД вдалося створити основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як для державних так і для корпоративних цінних паперів.

Але норми законодавства і стандартизація не можуть замінити собою високі технології та програмні продукти, що мають забезпечити функціонування Національної депозитарної системи. Розбудова Національної депозитарної системи передбачає впровадження сучасних принципів і технологій, які відповідають тенденціям глобалізації ринків і в світовому масштабі. Запровадження стандартів має супроводжуватися створенням системної технології, що поєднує облікову і виконавчу систему інфраструктури ринку цінних паперів. Приклад такого будівництва в Україні вже є. Це поєднання методологічної роботи Національного банку зі створенням системи електронних платежів. Вирішення цієї проблеми забезпечить рух інвестицій в Україну, вихід цінних паперів українських емітентів на іноземні фондові ринки, буде сприяти прозорості і надійності фондового ринку України.

3.2 Удосконалення технологій залучення цінних паперів

Дослідження щодо впровадження сучасних технологій формування портфеля цінних паперів та управління ним свідчать про наявність значних можливостей для банків щодо збільшення прибутків та оптимізації системи ризик-менеджменту при здійсненні активних операцій.

Поряд з фундаментальним аналізом цінних паперів, комерційні банки можуть визначати об’єкти інвестування з допомогою технічного аналізу та досягнень сучасної портфельної теорії. Проведено емпіричну перевірку придатності вказаних технологій для їх впровадження українськими комерційними банками при формуванні портфеля цінних паперів шляхом аналізу котирувань вітчизняних акцій “блакитних фішок”.

Визначено, що найбільший обсяг доходів на вітчизняному ринку цінних паперів комерційні банки можуть отримати з допомогою торгової системи (певного набору правил та процедур, що використовується для ідентифікації сигналів купівлі-продажу цінних паперів на основі технічних індикаторів), яка буде генерувати сигнали, отримані від динаміки руху простої ковзкої середньої та перетину ковзких середніх з різними часовими періодами. До використання осциляторів слід підходити обережніше, оскільки вони не завжди забезпечують отримання позитивних результатів, та прийнятними є індикатори імпульсів ціни, які базуються на використанні у якості вхідної інформації лише одного цінового поля.

Разом з тим, для ефективного використання сучасних методик формування інвестиційного портфеля Національному банку України і Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку доцільно створити умови для реалізації на практиці переваг механізму “коротких” продаж, який передбачає надання клієнту кредиту в цінних паперах для їх продажу на ринку, з наступною купівлею через певний проміжок часу за нижчою ціною.

Поряд з технічним аналізом, банкам з метою більш точного визначення розміру очікуваного прибутку та диверсифікації ризиків доцільно скористатися досягненнями сучасної портфельної теорії, що базуються на методології квадратичного програмування. Це, перш за все, моделі Г.Марковіца та У.Шарпа. Перша з них придатна для використання лише у випадку позитивних часток кожного цінного паперу в структурі інвестиційного портфеля банку. При використанні моделі Шарпа, а саме коефіцієнта бета (визначає величину взаємозв’язку дохідності того чи іншого цінного паперу з ринковим портфелем), необхідно здійснювати постійний моніторинг коефіцієнта детермінації для перевірки адекватності моделі. Здійснюючи побудову багатофакторних моделей для аналізу цінних паперів, банківським фахівцям слід звертати увагу на необхідність включення в модель не лише факторів діяльності емітента, але та макроіндикаторів (зміна ВВП, облікової ставки і т.п.) та якісних змінних (форма власності емітента).

Значна увага в роботі приділяється також застосуванню у вітчизняних умовах ідентифікації ризиків цінних паперів на основі сучасних розробок західних інвестиційно-банківських установ, а саме з допомогою методу оцінки ризику, що визначає його вартісну величину (VaR).

Операції з цінними паперами дозволяють банківським установам управляти і ризиками (кредитним, відсотковим, валютним, ринковим), що генерують інші банківські операції. У цьому випадку найбільш прийнятним є використання похідних фінансових інструментів (ф’ючерсів, опціонів, свопів). Впровадження у банківський ризик-менеджмент похідних цінних паперів залежить від законодавчого врегулювання порядку випуску та обігу деривативів і процедури проведення хеджування, яке полягає в нівелюванні ризику, пов’язаного з володінням (або наміром володіти) фінансовим інструментом шляхом укладання протилежної угоди з деривативом, який тісно або повністю від’ємно корелює з базовим активом. Тому необхідно прийняти базовий закон про похідні цінні папери, який повинен визначити основні види деривативів, що можуть здійснювати обіг в Україні (ф’ючерси, форварди, варранти та опціони); порядок їх емісії та обігу; базові активи, які можуть бути в основі похідних фінансових інструментів (цінні папери, валюта, відсоткові ставки, товарні ресурси); суть хеджових та спекулятивних операцій; учасників ринку деривативів; організацію клірингових розрахунків; порядок регулювання обігу даних цінних паперів. Лише за такого правового забезпечення, при наявності економічних передумов, можна створити ефективний строковий ринок, а ініціаторами його побудови повинні бути комерційні банки як найбільш зацікавлені сторони у страхуванні ризиків.

Зменшити ризики банківські установи можуть також з допомогою різноманітних методів управління портфелем цінних паперів, в тому числі, використовуючи показник дюрації, тобто середньозважений строк до погашення цінних паперів з фіксованим доходом. Здійснимо розрахунок даного показника для українських боргових зобов’язань та досліджено його придатність для застосування при пасивному управлінні банківським портфелем облігацій, що може забезпечити нейтралізацію відсоткового ризику, пов’язаного з обслуговуванням банківських ресурсів.

У роботі проаналізовано можливість отримання невисокого, але стабільного доходу для консервативних банківських установ з допомогою побудови інвестиційного портфеля у відповідності до певного фондового індексу, що характеризує середню норму дохідності ринку цінних паперів у цілому. Щодо облігацій, то банкам, активним учасникам ринку боргових цінних паперів, слід розробити власні фондові індикатори, що повинні включати індекс, який відображатиме рух котирувань на ринку державних цінних паперів, індекс корпоративних боргових інструментів та композитний індекс ринку облігацій (державних та корпоративних цінних паперів разом).

Для агресивного та схильного до ризику банку прийнятні методи активного управління інвестиційним портфелем шляхом прогнозування зміни тих чи інших економічних показників, що тісно корелюють з ринком цінних паперів.

При управлінні інвестиційним портфелем, використовуючи стратегію індивідуального вибору цінних паперів (пошук недооцінених фінансових інструментів), основними параметрами, що визначають дійсну вартість облігацій, є величина купону та коефіцієнт дисконтування. Значною проблемою вітчизняних комерційних банків при розрахунку справедливої вартості цінних паперів є відсутність єдиної методології визначення коефіцієнта дисконтування. Дисконтна ставка за корпоративними облігаціями для визначення їх справедливої вартості повинна включати: 1) ставку дохідності з розміщення державних цінних паперів на первинних аукціонах Міністерства фінансів України, строки погашення яких співпадають зі строками погашення корпоративної облігації; 2) відсоткову ставку, що компенсує ризик меншої ліквідності; 3) відсоткову ставку, що компенсує нижчий кредитний рейтинг.

Розглянуті напрями розвитку операцій з цінними паперами дозволять банківській системі України вдосконалити наявні фінансові технології та наблизитися до міжнародної практики менеджменту інвестиційної діяльності.

Активність функціонування фондового ринку сьогодні є одним з чинників, який вказує на успішність розвитку всієї економічної системи країни. В різних країнах цей ринок має особливості фінансових інструментів, що використовуються на ньому, інституціональних інвесторів, що беруть участь в його організації, впливу державних органів, що регулюють ринок за допомогою нормативних обмежень, тощо. Сучасний фондовий ринок України перебуває на етапі становлення і не може конкурувати навіть з ринками сусідніх держав, не кажучи вже про загальновизнаних лідерів, таких як США, Японія, Велика Британія, Франція та інших. Одним із сегментів фондового ринку України є ринок корпоративних облігацій (РКО).

Значний внесок у розвиток досліджень теоретичних та практичних засад функціонування ринку корпоративних облігацій України зробили вітчизняні фахівці: A.M. Мороз, О.В. Мозговий, А.А. Пересада, М.І. Савлук, В.Г. Савчук. Проте ще багато питань залишаються нез'ясованими, а інші потребують подальшого поглибленого вивчення.

Дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) за 2007 р. свідчать, що на фондовому ринку домінуюча частка виконаних договорів (за обсягами) припадає на "чистих торговців" — 216 176,81 млн. грн., або 67,28 % ; на комерційні банки — 70 918,98 млн. грн., або 22,07 %; на інвестиційні компанії — лише 34 172,06 млн. грн., або 10,63 % . В 2007 р. обсяги операцій учасників ринку з комісійної діяльності становили 180 776,4 млн. грн., або 56,26 %, від загального обсягу договорів, операції з комерційної діяльності — 13 8579,9 млн. грн., або 43,13 % , обсяги операцій з розміщення — 1833,83 млн. грн., або 0,57 %, а операцій з управління — 77,75 млн. грн., або 0,02 %. І така ситуація стала Для українського фондового ринку традиційною[60].

Український фондовий ринок має принаймні дві, на нашу думку, негативні ознаки: по-перше, переважна більшість операцій здійснюються на неорганізованому ринку — 78 643,40 млн. грн., або 95,56 %, з них більша частка належить до операцій на вторинному ринку — 77 360,90 млн. грн., або 98,30 % ; по-друге, за обсягами операцій, ринок здебільшого представлений лише двома видами фінансових інструментів, а саме акціями — 43,28 % та векселями — 36,66 %.

Використання акцій та векселів пов'язано з низкою загальних проблем вітчизняного фондового ринку, а саме: засиллям інсайдерів в управлінні акціонерними товариствами, порушенням прав міноритарних акціонерів на ринку акцій, відносно невеликою часткою угод з цими видами цінних паперів на організованих ринках. Ці чинники створюють певні перешкоди для використання акцій та векселів на більш інформаційно відкритому організованому ринку та дають певні переваги іншим цінним паперам, до яких, насамперед, можна віднести облігації підприємств або корпоративні облігації. Ринок корпоративних облігацій становить економічну систему, яка задовольняє вимоги недержавних емітентів щодо випуску і розповсюдження облігацій та вимоги інвесторів щодо купівлі-продажу цього виду цінних паперів на первинному і вторинному ринках. Випуск корпоративних облігацій має переваги з погляду інституціональних інвесторів: отримання прогнозованого доходу; можливість оферти (дострокового викупу); можливість виконання операцій РЕПО; диверсифікація інвестування грошових коштів; забезпечення майном підприємства та пріоритет у задоволенні претензій у разі банкрутства емітента. Певні переваги порівняно з випуском звичайних акцій надають емісії облігацій і емітентам: вони не призводять до втрати контролю над підприємством; облігації можуть випускатися за невисоких фінансових зобов'язань за відсотками; світова практика засвідчує більшу зацікавленість інвесторів у придбанні облігацій через менший ступінь їх ризику порівняно з акціями.

Поряд з позитивними чинниками, що сприяють розвитку РКО, є певні проблеми, вирішення яких підвищить ефективність його функціонування. Перша з них — необхідність створення вітчизняних представництв рейтингових агентств зі світовим ім'ям, таких як Standard & Poors, Moody's, Fitch. Крім того на українському ринку гостро постає питання браку інформації щодо емітентів облігацій, адже фінансова звітність, що її подають до ДКЦПФР, на наше переконання, не є достатньо інформативною і надійною. Якщо річний звіт компаній-емітентів до американської Комісії з цінних паперів (SEC) має 250—300 сторінок тексту і його перевіряють аудиторські агентства з групи "чотирьох китів" (Ernst & Young, Deloitte & Touche USC, KPMG, Pricewaterhouse Coopers), то набагато стислішу за обсягами звітність українських компаній перевіряють, зазвичай, маловідомі аудитори.

Науковці України пропонують вжити заходів щодо підвищення інформативності, обліку та контролю за фондовим ринком. Насамперед, це стосується уніфікації форми випуску цінних паперів за категоріями цінних паперів, уніфікації взаємозв'язків між учасниками Національної депозитарної системи України, створення Центрального депозитарію України1. Якщо урядом України будуть запроваджені такі дії, це сприятиме підвищенню прозорості фондового ринку, що в свою чергу підвищить його привабливість для міжнародних рейтингових агентств і інвесторів.

Невирішеним залишається питання про розподіл облігацій на інвестиційні та "бросові", що важливо для подальшого розвитку РКО. Світова практика свідчить, що на розвинутому фондовому ринку є "ніша" і для інвестиційних (з високим рейтингом), і для "бросових" облігацій. Поширення того чи іншого фінансового інструменту в такому разі залежить від наявності взаємних фондів, що беруть на себе зобов'язання управління певним пакетом цінних паперів та мають необхідний досвід роботи з ним. Якщо у світі діє достатня кількість великих взаємних фондів (Vanguard High — Yield Corporate, Buffalo High Yield, Northeast Investors, Janus High Yield, T.Rowe Price High Yield, Fidelity), то в Україні їх обмаль. Тому постає питання про їх створення та підтримку з боку держави.

В Україні склалася ситуація, коли на неорганізованому ринку надають перевагу торгівлі акціями та векселями, а на організованому — облігаціями підприємств. За даними ДКЦПФР, вторинний не біржовий організований ринок в Україні представлений Першою фондовою торговельною системою (ПФТС). В третьому кварталі 2007 р. обсяг угод, укладених на ПФТС, становив 1379,55 млн. грн.. (1,67 % загального обсягу на фондовому ринку), з них 1129,79 млн. грн.. (81,90 %) припадає на облігації підприємств. Порівняно з даними за другий квартал 2007 р. обсяг угод, укладених на ПФТС (2018,32 млн. грн.., або 2,96 % загального обсягу на фондовому ринку), зменшився на 1,29 % . Загальний обсяг торгів ПФТС у 2007 р. досяг найвищого рівня за десять років її існування — 7 млрд. грн.. (75 % загального обсягу торгів організованого фондового ринку України). Загальний обсяг корпоративних облігацій, що оберталися на українському ринку, становив 6,05 млрд. грн. Для порівняння: капіталізація ринку облігацій США, за даними Асоціації ринків облігацій (The Bond Market Association), досягла на 01.01.2008 p. 21 трлн. дол., а обсяги торгів у першому кварталі 2008 р. — 1,3 трлн дол.[2]

На підставі даних про роботу ПФТС можна дійти висновку про домінуючу роль операцій з облігаціями підприємств в системі торгів. Ця торговельно-інформаційна система (TIC) є найбільшою на українському ринку, що на нашу думку, зумовлює відсутність дієвої конкуренції з боку інших організацій. Доступ до ресурсів цієї саморегульованої організації є доволі дорогим для фізичних осіб, і вони нерідко надають перевагу російському ринку, де ціни на фінансові послуги значно нижчі, а вибір цінних паперів ширший. За таких умов на організованому вторинному ринку гостро постає питання збільшення кількості TIC, а також доступу до них широкого кола споживачів та проблема раціонального оподаткування фізичних осіб, що прагнуть працювати на фондовому ринку.

Ситуація на РКО може ускладнитися не прогнозованими наслідками змін у податковому законодавстві. Із введенням в дію в 2004 р. Закону "Про оподаткування доходів фізичних осіб" [3] ставка оподаткування депозитів становитиме 5 % (сьогодні такі доходи взагалі не оподатковуються), а доходи за облігаціями — за ставкою 13 % . Хоча ця норма набуває чинності лише 1 січня 2010 p., але вже зараз увага фізичних осіб — інвесторів до РКО зменшена.

На рішення інвесторів РКО часто негативно впливають дії підприємств-емітентів, які встановлюють плаваючу купонну ставку, роблячи потенційно привабливі облігації непривабливими. Так, наприклад, в 2005—2007 pp. TOB "Метален" знизило купонну ставку з 18,65 % до 12,37, а ЗАТ "Альфа-банк" — з 14 до 8 %, що свідчить про значні, неочікувані, інвесторами, коливання купонної ставки за корпоративними облігаціями. Важливим у розвитку РКО є запровадження нових фінансових інструментів, що збільшують його потенційну привабливість для інвесторів. На світовому ринку облігацій новими продуктами є операції стрипування — поділу звичайної облігації на купон і номінал, які можуть обертатися окремо, поява так званих стихійних облігацій, облігацій з оберненим плаваючим курсом, індексованих облігацій, "бросових" облігацій, облігацій забезпечених різними типами активів (Asset-backed securities [4]) та ін. На жаль, через високу вартість фінансового інжинірингу та недостатній розвиток інфраструктури РКО, його учасники ще не можуть дозволити собі не тільки розробку і запровадження власних інноваційних інструментів, а й використання багатьох з тих, що вже функціонують у світовій практиці. В Україні тільки починається структуризація та поділ ринку. Наразі можна виокремити лише три групи корпоративних облігацій: облігації реального сектору, облігації комерційних банків та облігації державної компанії "Південно-західна залізниця".

Зауважимо, що проблеми українського РКО привертають увагу не тільки вітчизняних фахівців. Ми погоджуємося з російським автором В. Петровим [5], який вказує на типові помилки в роботі українських емітентів та консультантів: відсутність єдиних стандартів випуску; неоптимальна структура випусків; недостатня кількість і слабкість андерайтерів та неефективне регулювання державою вторинного ринку. Вказуємо на конкретні недоліки випусків: велику різницю номіналів облігацій; відсутність подібності купонних виплат; прив'язку купону до валютного курсу; недостатню поширеність оферт; велику кількість серій випусків облігацій одного емітента. На ці проблеми було вказано ще в 2002 р., однак більшість з них не були вирішені в процесі функціонування РКО України і залишаються актуальними й сьогодні.

Певний вплив на розвиток фондового ринку загалом та РКО як його складової мали політичні події, пов'язані з президентськими виборами 2004 р. В процесі передвиборчої компанії, й особливо під час вирішення Верховним Судом питання про їх фальсифікацію, більшість економістів висловлювалися стосовно негативного впливу цих подій на РКО. За даними ДКЦПФР, за дев'ять місяців 2004 р. обсяг емісій облігацій скоротився на 1,05 млрд. грн. Ця ситуація загострилася із введенням в дію рішення ДКЦПФР про обов'язкове рейтингування емітентів недержавних облігацій. Значна шкода від політичної кризи була відчутна для українських емітентів і на ринку євробондів. Рейтингові агентства значно знизили рейтинги українських емітентів євробондів, що в свою чергу негативно позначилося на їхніх цінних паперах.

Однак на сьогодні можна з впевненістю стверджувати, що ринок облігацій, якщо і постраждав, проте не настільки, наскільки це було прогнозовано. На сайті Cbonds [6] опубліковано нові проспекти емісій, значення базового українського індексу для корпоративних облігацій (ПФТС-Cbonds) має тенденцію до зростання (рис.3.1).

Рис.3.1. Індекс ПФТС-Cbonds за період з 01.10.2008 по 01.06.2009

За даними сайту Cbonds на 10.01.2008 український фондовий ринок виріс за неповні півроку 2007 р. у 2,4 раза, а за підсумками року зростання головного індексу країни — ПФТС, становило 3,1 раза. Іноземні інвестори покращили своє ставлення до України у зв'язку з результатами виборів 2004 p., що створює певні позитивні перспективи для РКО[31].

Розглянемо завдання, що постали перед підприємствами та комерційними банками на цьому ринку. Необхідно звернути увагу на те, що не можна відокремлювати банківські облігації від облігацій підприємств, адже вони є складовими РКО загалом, проте потрібно розрізняти діяльність підприємств та банків на ринку. Також необхідно усвідомити роль і місце банків на РКО, адже вони виконують на ньому набагато більше функцій, ніж інші його учасники.

В Україні зареєстрована велика кількість потужних промислових, торговельних і інноваційних підприємств — потенційних емітентів корпоративних облігацій. Проте їх діяльність на фондовому ринку зазвичай пов'язана з випуском акцій для виконання вимог корпоративного контролю та управління. У 2007 р. фахівці констатували так званий бум на РКО через появу одинадцяти нових емітентів. На наше переконання, це не можна вважати бумом, позаяк підприємств, які могли б використати облігаційні позики в Україні, набагато більше. Доступу до ринку цих підприємств перешкоджають певні чинники, серед яких: неуміння керувати фінансовими активами; відсутність консультантів-професіоналів на самих підприємствах; те, що керівництву підприємств простіше оформити кредит, ніж мати справу з процедурою емісії; відсутність вільних коштів для випуску корпоративних облігацій. Ці проблеми роблять привабливою консультативну діяльність банків щодо заохочення підприємств до випуску корпоративних облігацій.

За даними сайту Cbonds, емісія облігацій пов'язана з низкою витрат, які не завжди по кишені окремим компаніям. Орієнтовні витрати на емісію облігацій складаються з держмита — 0,10 % від номінальної вартості емісії, публікації інформації про емісію, послуг депозитарію, друкування бланків сертифікатів, послуг аудитора та послуг банку/компанії — торговця цінними паперами. Сьогодні визначений тільки розмір держмита (до речі, він порівняно невеликий — у Росії мито становить 0,80 %). Інші статті витрат не мають заздалегідь визначених тарифів і залежать від параметрів і конкретних умов випуску облігацій. Наприклад, різну вартість мають бланки цінних паперів (іменних чи на пред'явника), випуск облігацій у без документарній формі дешевше, ніж у паперовій, а послуги аудитора і банку/компанії — торговця цінними паперами надаються за домовленістю.

Ще однією проблемою, яку доведеться вирішувати найближчим часом учасникам РКО, є відсутність широкого кола андерайтерів, які пропонують свої послуги. Так, більшість операцій з розміщення здійснюється обмеженою групою великих банків, що спричиняє відсутність конкуренції між ними та створює певне банківське "лобі" на ринку.

Певним чином гальмує розвиток РКО України і перешкоджає виходу корпоративних облігацій на міжнародні ринки відсутність у емітентів рейтингів міжнародних агентств вітчизняних емітентів. На 01.01.2005 p., за даними сайту Cbonds, довгостроковий рейтинг отримали лише два вітчизняних підприємства. ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем." отримало рейтинги від агентств Standart & Poor's (В, позитивний) та Moody's (B2, позитивний). Нафтогаз України мав рейтинги від агентств Moody's (B2, у розвитку) та Fitch (BB-, стабільний).

Аналітики сайту Cbonds постійно наголошують на неринковому типі розміщення корпоративних облігацій, що негативно впливає на вторинний ринок облігацій в Україні. РКО лише формується і не можна визначити, хто є емітентом інвестиційних облігацій, а хто — "бросових". Однак, за даними сайту Cbonds, на ринку кількість емітентів на РКО зростає. На жаль, переважна частка випусків належить ТОВ з репутацією, не відомою широкому колу інвесторів та різними купонними ставками (від 1 до 25 %).

У зв'язку з особливостями функціонування українського РКО діяльність комерційних банків справляє на його розвиток якщо не визначальний, то великий вплив. Комерційні банки, за фінансовим та інформаційним потенціалом можна поділити на великі банки, які мають достатні фінансові й інформаційні можливості для здійснення значних обсягів як власних, так і інших емісій, та малі банки, спроможні здійснювати лише власні емісії. Діяльність банків на РКО можна розглядати у трьох напрямах (табл. 2): як емітентів, андерайтерів (консультантів) та інвесторів. Отже, доцільно розглянути діяльність банків та завдання, що стоять перед банками на РКО, з наведених позицій.

У 2005—2007 pp. банки не були лідерами з первинної емісії облігацій (табл. 3.1; розраховано авторами за даними ДКЦПФР). У звіті четвертого кварталу 2007 р. даних про випуски облігацій за суб'єктами підприємницької діяльності ДКЦПФР не надала). Відсутність мотивації збільшення обсягів випусків облігацій пояснюється значним припливом капіталу до банківської системи з інших джерел фінансування.

Аналіз даних ДКЦПФР за дев'ять місяців 2008 р. показує, що невелика частка банківських емісій у загальному обсязі випуску корпоративних облігацій спостерігалася лише в квітні—вересні (рис.3.2).

Рис. 3.2 Обсяги та кількість випусків корпоративних облігацій у січні-вересні 2008 р. в Україні

Таблиця 3.1

Основні види діяльності комерційних банків на РКО України

Таблиця 3.2

Обсяги емісій облігацій суб'єктами підприємницької діяльності в Україні у 2006-2008 рр

де 1 – зареєстровано випусків усього

2- у тому числі: комерційні банки

3 – страхові компанії

4 – державні підприємства

5 – дочірні підприємства

6 – акціонерні товариства

7 – ТОВ

8 – об'єднання, орендні підприємства та ін[20].

Така ситуація склалася з кількох причин. По-перше, діяло обмеження випуску лише 25 % від статутного фонду. І хоча сьогодні таке обмеження скасовано і змінено на 100 % , однак для банків з їх специфічною структурою балансу (норма регулятивного капіталу становить 8 %), таку зміну не можна вважати прогресивною. Є думки стосовно доцільності зміни залежності цієї норми для банків не від статутного фонду, а від розміру його активів [7]. По-друге, встановлення невисокої ставки відсотків за залученими депозитами робить їх за співвідношенням "ризик — дохідність" привабливішими за корпоративні облігації. Відсутність великих обсягів емісій великими банками можна пояснити також і їх можливістю залучати кошти на умовах кредитів від НБУ та на міжбанківському кредитному ринку за меншими ставками. Так, НБУ на 12.01.2005 р. встановив ставку "overnight" на рівні 14 % річних при кредитуванні під державні цінні папери і на рівні 20 % річних — для незабезпечених кредитів.

На сьогодні одним з головних завдань, що постало перед банківською системою, є підвищення ефективності розміщення випусків облігацій. Адже за домінування великих банків на ринку андерайтерських послуг малі банки мають проблеми з повнотою розміщення навіть власного випуску. А якщо малий банк звернеться до великого за послугою андерайтингу, він зазнає значних витрат на обслуговування випуску.

Ще одним завданням є підвищення рейтингів малих банків та підприємств, тому що великі банки з рейтингом міжнародних агентств мають доступ до ринку євробондів, а інші учасники ринку через відсутність такого рейтингу позбавлені цієї можливості. Ситуація, що склалася в невеликих банках, призводить до того, що вони можуть функціонувати на цьому ринку лише як торговці цінними паперами, та здійснюючи дилерські операції, а підприємства, на жаль, мають або користуватися послугами великого банку, або спробувати здійснити емісію облігацій власними силами, що відповідно створює ще одну вагому проблему на РКО. В табл. 4 наведено рейтинг банків-андерайтерів в Україні.

За таких обставин значно підвищується ризик неповного розміщення власної емісії. Крім того, навіть випуски потенційно привабливих підприємств можуть стати непривабливими, якщо банк-андерайтер не оголошує про можливість операції РЕПО з потенційними інвесторами.

Розглянемо діяльність комерційних банків на РКО як інвесторів. Випускаючи потенційно привабливі облігації своїх клієнтів, великі комерційні банки залишають ці цінні папери у власному портфелі, тим самим обмежуючи можливості вільного обігу їх на вторинному ринку. Тобто українські банки зазвичай використовують пасивну інвестиційну стратегію щодо корпоративних облігацій, якщо цей фінансовий інструмент виконує лише функції підвищення ліквідності та імунізації. При цьому використання активної стратегії управління паперами з фіксованою дохідністю обмежено самими умовами функціонування фондового ринку України.

На організованому вторинному ринку присутність банків-торговців доволі відчутна. У групі найактивніших інвесторів ПФТС — великі банки АКІБ "УкрСіббанк", ЗАТ "ПУМБ", АППБ "Аваль", АКБ "Укрсоцбанк", ВАТ АБ "Укргазбанк", ЗАТ "Донгорбанк", АКБ "Аркада", ВАТ "ВАБанк", ВАТ СКБ "Дністер" і лише ТОВ "Он-лайн капітал" є інвестиційною компанією[60].

Отже, діяльність комерційних банків, особливо великих, пов'язана з низкою проблем, котрі їм доведеться вирішити в найближчому майбутньому. І хоча цих проблем менше, ніж в інших учасників ринку, проте вони важливіші. Саме банки, через особливості національного фондового ринку, своєю діяльністю чинять значний вплив на ринок загалом та окремих його учасників зокрема. Для подальшого розвитку РКО великі комерційні банки мають діяти в тісній співпраці з іншими фінансовими інститутами, що працюють на цьому ринку, — з підприємствами-емітентами, організаторами торгів, невеликими банками, державою. З цією метою, на нашу думку, доцільно створити емісійний синдикат, до якого входитимуть як великі, так і невеликі банки. При цьому можна встановити певні нормативні обмеження щодо тривалості проведення андерайтингу, частки, що буде розміщуватись членами синдикату, та інше. Однак в умовах українських реалій у потенційних емітентів є альтернатива: або звернутися за послугами до великого банку, якщо є кошти на обслуговування емісії, або відмовитися від випуску облігацій та розглянути доцільність отримання банківського кредиту.

Initial Public Offering (IPO) - зроблене вперше, публічна пропозиція інвесторам стати акціонерами компанії - це складний комплекс організаційних, юридичних і фінансових процедур, у якому крім самої компанії й потенційних інвесторів задіяна безліч посередників. Мети основних учасників IPO не завжди збігаються, кожний з них у процесі підготовки й проведення IPO зіштовхується зі своїми проблемами й вирішує свої завдання, проте, всі вони зацікавлені друг у другу, зацікавлені в тім, щоб IPO відбулося. Тому весь комплекс проблем IPO повинен розглядатися з різних точок зору - компанії-емітента, інвесторів, посередників[12].

Актуальність проблематики IPO для емітента в основному зосереджена в питаннях вибору схеми IPO, вибору торговельної площадки (країни), на якій буде проводитися розміщення, вибору андеррайтера, проведення комплексу мер по реструктуризації компанії, по розкриттю інформації про компанію як під час проведення IPO, так і після нього. Головні цілі компанії в IPO - залучення довгострокових фінансових ресурсів у максимальному обсязі, створення й підтримка статусу публічної компанії. Немаловажним моментом є мінімізація витрат на підготовку й проведення IPO.

Головна мета потенційного інвестора - одержання максимального доходу в майбутньому при мінімальному ризику, диверсифікованість інвестиційного портфеля. Тому під час підготовки й проведення IPO для інвестора найбільш важливим є коло проблем, пов'язаних з точною оцінкою перспектив компанії, ринкових ризиків, пов'язаних з її діяльністю, і специфічних ризиків, пов'язаних із проведенням угод при IPO - як фінансових, так і юридичних.

Основний посередник між компанією й інвесторами - андеррайтер. Головна мета андеррайтера - проведення успішного IPO, результати якого задовольнили б як самого емітента, так і інвесторів, що одержали нові акції. Основні завдання андеррайтера - вибір схеми IPO, аналіз емітента, підготовка й здійснення всіх юридичних процедур, інформаційний супровід, залучення інвесторів, організація роботи інших посередників, що допомагають у процесі підготовки й проведення IPO. Ключовий момент у діяльності андеррайтера - визначення ціни пропозиції акцій. Майже для будь-якого посередника фінансовий результат при IPO визначений, тому найчастіше основним результатом для будь-якого посередника стає репутація надійного партнера.

Можливість взаємодії цих основних груп учасників багато в чому визначається нормативно-законодавчою базою, діяльністю регуляторів, рівнем розвитку ринкової інфраструктури. І від того, наскільки успішно будуть взаємодіяти між собою ці групи учасників, багато в чому залежить розвиток фінансового ринку в країні й економіки в цілому.

Ядром команди по розміщенню є сама компанія - діючі акціонери, які й приймають рішення про IPO, а також топ-менеджмент, відповідальний за підготовку інформації про компанію й безпосередньо взаємодіючий з іншими учасниками командами. Однак провідна роль у команді належить лид-менеджерові (андеррайтеру), у якості якого звичайно виступає великий інвестиційний банк.

Андеррайтер готовить аналітичні матеріали, розробляє план і схему IPO, координує роботу всіх членів команди, взаємодіє з регулювальними органами, формує книгу заявок, гарантує розміщення, підтримує ринок після IPO і т.д. Правильний вибір андеррайтера багато в чому визначає успіх IPO. Що повинне й може використовуватися як критерій вибору? Вартість послуг і строки проекту, наявність великої бази інвесторів, досвідчена команда з високими аналітичними можливостями, репутація, фінансові ресурси для здійснення виданих гарантій - що більше важливо? Наскільки важливий досвід роботи банку з даною компанією? Чи різняться вимоги до андеррайтеру при IPO на зовнішньому ринку й у Росії?

Важливу роль у процесі підготовки до IPO грає юридичний супровід проекту. Які фактори найбільш важливі при виборі юридичної фірми - досвід, репутація, міжнародна практика? У чиїх інтересах повинні діяти юристи - в інтересах емітента або в інтересах потенційних інвесторів? Чи існує конфлікт інтересів і як він вирішується?

Роль аудитора номінально зводиться до підтвердження вірогідності фінансової звітності емітента в інформаційному меморандумі й проспекті емісії, причому для IPO російської компанії, орієнтованої на західних інвесторів, необхідна звітність як за російськими стандартами, так і по МСФО. Незважаючи на номінальну роль аудитора, від рівня довіри інвесторів до аудита багато в чому залежить успіх IPO. Чи досить високої репутації аудиторської компанії, або необхідно врахувати й інші фактори при виборі аудитора?

Залучення фінансового консультанта для IPO у Росії зараз носить добровільний характер, хоча іноземні біржі вимагають, щоб у команді був присутній спеціальний радник, з яким взаємодіє біржа. Наскільки скасування вимоги про обов'язкову наявність консультанта полегшила вихід компаній на російський ринок? Які додаткові переваги може дати залучення фінансового консультанта? Яким вимогам повинна задовольняти компанія, що надає такі послуги?

Інформаційна кампанія (взаємодія з інвесторами й ЗМІ, презентації й road show) може здійснюватися як чинностями притягнутого професійного PR=агентства, так і за допомогою PR, IR-Відділів самого потенційного емітента або андеррайтера розміщення. У чому плюси й мінуси цих двох варіантів з погляду кінцевого результату? Якими факторами варто керуватися компанії при виборі PR-Агентства? [24]

Кожний учасник команди по розміщенню може переслідувати свої локальні цілі, завдання укладається в тім, щоб підкорити всієї їхньої дії головної мети - успішному проведенню IPO. Від цього залежить професійна репутація всіх учасників розміщення. Проте - чи можливий конфлікт інтересів? Що можуть зробити регулювальні органи, щоб запобігти такого роду конфлікти?

Функції організатора розміщення настільки багатогранні, що найчастіше він не може впоратися з ними поодинці. Тому функції розподіляються серед декількох інвестиційних банків, що утворять своєрідний синдикат з певними зонами відповідальності. Головний у синдикает - лид-менеджер розміщення - інвестиційний банк, що курирує весь процес IPO, залучає для розширення кола інвесторів урильників, завдання яких укладається в забезпеченні інформацією своїх клієнтів - потенційних інвесторів, зборі заявок на акції, підтримці інтересу до акцій на вторинному ринку. Крім того, може бути сформована група дилерів для більше ефективного поширення акцій. Які вимоги пред'являють лид-менеджер і емітент до урильників розміщення - досвід роботи на даному ринку, досвід проведення IPO, широка клієнтська база, напрацьовані зв'язки з іншими інвестбанками, аналітичні, юридичні й інформаційні ресурси? Чи залежить структура синдикату від схеми розміщення, галузевої приналежності емітента, від розміру компанії, що виходить на IPO?

Формування синдикату андеррайтерів супроводжується підписанням ряду договорів - угодами з андеррайтерами й дилерами. Ключовий момент - угода про андеррайтингу, що емітент укладає з лід менеджером, і який визначає спосіб розміщення акцій при IPO.

Окреме питання - визначення вартості послуг андеррайтинга й структура розподілу витрат усередині синдикату андеррайтерів. Винагорода андеррайтера може бути фіксованим або залежати від притягнутого в процесі IPO капіталу. Які фактори впливають на розмір винагороди при розміщенні в Росії й за рубежем? Наскільки висока конкуренція в цій сфері послуг у Росії й за рубежем? Чому російські емітенти залучають як організаторів іноземні інвестиційні банки, незважаючи на більше високу вартість їхніх послуг?

Строго говорячи, майже всі розміщення, які проводили російські компанії, не є IPO у повному розумінні слова. Через складність російського законодавства в Росії в якості IPO розуміється реалізація вже існуючих акцій, часто сполучена з емісією нового випуску для заповнення частки «старих» акціонерів у статутному капіталі. Така схема проведення IPO більше складна й містить певні ризики й податкові обмеження. Чи існує в цей час у російських умовах «оптимальна» схема розміщення? Чи зміняться схеми розміщення після прийняття ряду виправлень, що спрощують процедуру проведення IPO?

Принципи розміщення цінних паперів при IPO обмовляються під час вибору андеррайтера й висновку андеррайтерських угод. Існує два основних принципи розміщення - коли андеррайтер бере на себе тверді зобов'язання за ціною й гарантує весь обсяг розміщення, другий - коли розміщення здійснюється за принципом «максимальних зусиль». Кожний з варіантів має для компанії-емітента свої плюси й мінуси. Наскільки сильно можуть вплинути на розміщення наявність тих або інших застережень в андеррайтерській угоді, наприклад, застереження «всі або нічого»?

При розміщенні важливо заздалегідь розробити техніку проведення угод з урахуванням наявної інфраструктури: спосіб депонування коштів і цінних паперів, спосіб проведення аукціону, можливість розміщення на декількох торговельних площадках, можливість сполучення біржового й небіржового розміщення й т.д.. У цьому процесі беруть участь не тільки емітент і андеррайтери, але й представники з боку організатора торгів і інших профучастників ринку (Розрахункової та Торгової палати, депозитарію, реєстродержателя).

Часто на західних ринках при розміщенні нових акцій використовуються спеціальні механізми стабілізації ціни акцій у початковий період вторинних торгів, і умови застосування цих механізмів заздалегідь обмовляються в угоді про андеррайтинг й заздалегідь оголошуються інвесторам. Найбільше широко застосовуваний механізм - green shoe - своєрідний опціон, що дає право андеррайтеру купити додаткове число акцій у випадку високого попиту з боку інвесторів. Чи застосовуються подібні механізми при розміщеннях у Росії й наскільки вони вигідні для емітента?

Після завершення IPO, з виходом акцій на вторинний ринок з'являється можливість оцінити, наскільки успішним воно виявилося. По-перше, для емітента очевидною ознакою успіху є той інтерес, що акції викликали в інвесторів - обсяг попиту, зафіксований у книзі андеррайтера, і перевищення остаточної ціни над тими оцінками, які були наведені в меморандумі (проспекті).

Однак багато хто вважають, що критерієм удалого розміщення є поява ліквідного ринку акцій і різкий ріст ціни акцій на вторинних торгах. Очевидно, що в даному питанні мети емітента й інвесторів прямо протилежні, - інвестори, а найчастіше й андеррайтер, зацікавлені у високій премії за первинне розміщення, емітент же зацікавлений у зворотному. Слід зазначити, що ефект «заниження ціни розміщення» характерний для всіх ринків, і IPO російських компаній не виключення. З іншого боку, можна затверджувати, що різке зниження ціни акцій компанії однозначно розцінюється як негативна ознака, оскільки навіть дії андеррайтера не змогли запобігти падінню цін.

Крім того, існують і інші фактори, на які варто звертати увагу - наприклад, структура й склад інвесторів. За деякими оцінками, число інвесторів, що звичайно одержує акції при типовому IPO, не перевищує тисячі чоловік. Якщо акції придбали інвестори-спекулянти, то вторинний ринок буде ліквідним, але ціни можуть виявитися досить волатильними. Якщо ж акції придбали фонди, те, з огляду на тривалість їхніх обріїв інвестування, це негативно вплине на ліквідність, але стабілізує ціну. Компанія емітент повинна визначитися з навкруги потенційних інвесторів ще на етапі вибору лид-менеджера, і якщо коло інвесторів, які придбали акції, виявився не відповідним очікуванням емітента й андеррайтера, навряд чи таке розміщення можна назвати успішним.

ВИСНОВКИ

Дослідження банківських операцій з цінними паперами в умовах реформування української економіки дозволило зробити ряд висновків науково-теоретичного та прикладного характеру.

1. Ринок цінних паперів є невід’ємною складовою економічної системи держави, що відрізняється від решти її складових, опосередкуванням відносин між суб’єктами економічної діяльності з допомогою цінних паперів та включає певні структурні елементи фінансового ринку, а саме частину грошового ринку (обіг цінних паперів з терміном дії до одного року – депозитні сертифікати, короткострокові облігації), частину ринку капіталів, на якому обертаються довгострокові цінні папери терміном більше 1 року, а також сегменти товарного ринку, де економічні відносини опосередковані з допомогою коносаментів, складських свідоцтв та ринок похідних цінних паперів (ф’ючерси, форварди, опціони, варранти). Всі суб’єкти даного ринку (емітенти, інвестори, фінансові посередники, інфраструктурні учасники та регулюючі органи) перебувають в нерозривній єдності й взаємозв’язку, що є важливим елементом забезпечення цілісності та стабільності фінансової системи держави.

2. В Україні триває становлення змішаної моделі фондового ринку, що передбачає можливість проведення операцій з цінними паперами як банками, так і парабанківськими інститутами. Банківські установи можуть здійснювати будь-який вид діяльності з цінними паперами – емісійну, комерційну, комісійну, депозитарну, а також виступати в ролі інвесторів (при формуванні портфеля цінних паперів). Для більш повного розуміння суті банківських операцій з цінними паперами Національний банк України та інші державні установи в своїх нормативних актах повинні усунути наявні протиріччя між вкладенням коштів у цінні папери та інвестиційною діяльністю. На наш погляд, вкладення банками грошових ресурсів у цінні папери є фінансовими інвестиціями незалежно від терміну придбання. Крім того, банкам притаманні специфічні риси, що відрізняють їх від решти фінансових інститутів (універсальність діяльності, спектр операцій з цінними паперами та ін.). Саме це сприяє становленню банківських установ як провідних учасників на вітчизняному ринку цінних паперів.

3. Аналіз діяльності Національного банку України на фінансовому ринку свідчить про доцільність зміни інструментарію грошово-кредитної політики в напрямку більш широкого використання операцій з цінними паперами для регулювання обсягу грошової маси та ліквідності банківської системи згідно світових тенденцій. Крім того, слід скоригувати депозитарно-клірингову систему обслуговування обігу державних цінних паперів в бік її узгодження з міжнародними стандартами (в тому числі впровадження поставки проти платежу при розрахункових операціях за угодами з цінними паперами як на біржовому, так і на позабіржовому ринках). Разом з Міністерством фінансів Національний банк України повинен сприяти збільшенню ліквідності, привабливості та ефективності ринку державних боргових зобов’язань. Нагляд за операціями комерційних банків з цінними паперами слід вдосконалити в напрямку нормативного обмеження Національним банком України вкладень в боргові інструменти та в деривативи.

4. Комерційні банки можуть значно диверсифікувати джерела залучення ресурсів шляхом емісії цінних паперів, що забезпечить збільшення пропозиції цінних паперів на ринку, а як наслідок, ріст конкуренції між емітентами за кошти інвесторів, який призведе до активізації ринку цінних паперів. Стимулювати попит на власні фінансові інструменти комерційні банки можуть, пропонуючи облігації з вбудованими опціонами та “плаваючою” відсотковою ставкою, здійснюючи сек’юритизацію наявних активів, випуск євробондів тощо. Збільшити власну ліквідність, а також створити надійне джерело пошуку коштів банки можуть шляхом побудови міжбанківського ринку депозитних сертифікатів.

5. Всебічне дослідження практики здійснення комерційними банками операцій з цінними паперами свідчить про використання переважно фундаментального аналізу при формуванні портфелів фінансових інвестицій. При цьому банківським менеджерам слід враховувати низький рівень взаємозв’язку всіх складових фінансової системи держави, необхідність доповнення аналізу фінансового стану емітентів вивченням якісної сторони діяльності, оцінкою показників, що характеризують інвестиційні характеристики цінних паперів та впровадженням різних стандартів аналізу в залежності від терміну, на який придбаваються цінні папери та розміру пакету акцій. Це дозволить комерційним банкам сформувати портфелі цінних паперів, які забезпечать вищу дохідність у порівнянні з кредитними операціями, та більш повно відповідатимуть цілям, що викладені в інвестиційній декларації. Крім побудови власних портфелів цінних паперів вітчизняним банкам доцільно розширювати надання інвестиційних послуг, які на даному етапі ринкових перетворень здійснюються на слабкому рівні та при малому спектрі. Для їх активізації, перш за все, необхідне правове врегулювання трастових послуг. Разом з тим, виходячи з існуючого законодавчого забезпечення, банківським установам доцільно розвивати андеррайтинг випуску цінних паперів, виступати в ролі інвестиційного керуючого інститутів спільного інвестування (через дочірні установи), впроваджувати електронні брокерські системи та здійснювати обслуговування обігу клієнтських цінних паперів (надання депозитарних послуг).

6. Комерційні банки можуть значно покращити оцінку цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля за рахунок використання технічного аналізу та досягнень сучасної портфельної теорії. Технічний аналіз придатний до використання в якості механізму прийняття інвестиційних рішень при вкладенні вітчизняними банками коштів в короткостроковому періоді (перш за все, з допомогою стратегій, побудованих на основі руху ковзких середніх). Щодо досягнень сучасної портфельної теорії, то моделі Г.Марковіца і У.Шарпа є придатними до використання з певними обмеженнями, а багатофакторні моделі придатніпісля достатньо глибоких емпіричних перевірок з використанням економетричних процедур. При побудові множинних регресій поряд з факторами, що характеризують емітента, доцільно включити макроекономічні фактори та якісні (бінарні) змінні. Використання досягнень сучасної портфельної теорії допоможе банку більш повно ідентифікувати та визначити вплив тих чи інших факторів на ціну фінансового інструмента, а також кількісно вимірювати та управляти ризиком портфеля цінних паперів.

7. Управління ризиками банківської діяльності вважаємо за доцільне здійснювати також через використання похідних цінних паперів як одного з найбільш ефективних інструментів захисту від несприятливих обставин. На сучасному етапі в Україні ринок цих інструментів відсутній і комерційні банки повинні стати головними рушійними силами створення ринку деривативів. А в даний момент банківські установи можуть здійснювати побудову синтетичних опціонів та ф’ючерсів шляхом комбінування придбання акцій й облігацій, а також зменшувати ризики через проведення своп-технологій.

8. Одним з важливих питань покращення банківських операцій з цінними паперами є впровадження нових методик управління портфелем фінансових інвестицій. Перш за все, це стосується розвитку індексних стратегій, які потребують від банків, провідних операторів ринку цінних паперів, зусиль з розробки власних індексів цінних паперів, особливо щодо облігацій. Іншою провідною стратегією для облігаційних портфелів повинна бути імунізація портфеля цінних паперів, тобто співставлення грошових потоків від облігацій та пасивів на основі дюрації з метою нівелювання відсоткового ризику. Банківським установам, схильним до ризику, слід розвивати активні методи управління, а саме пошук недооцінених цінних паперів, врахування руху кривих дохідності.

Отже, банківські операції з цінними паперами мають значні перспективи для свого подальшого розвитку в Україні як діяльність, яка на міжнародних ринках капіталу є найбільш прибутковою та продукує велику кількість фінансових інновацій. Західні методи інвестування коштів в переважній більшості є придатними до використання в Україні, хоча потребують коригування у відповідності до вітчизняних правил функціонування фондового ринку. Завдяки розвитку операцій з цінними паперами, банківські установи зможуть значно розширити спектр власних послуг, збільшити величину прибутків та оптимізувати технології ризик-менеджменту банківської діяльності. Крім того, розвиток операцій з цінними паперами може стати одним з провідних елементів забезпечення інтеграції банківської системиУкраїни у світовий економічний простір.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.200.№2121-ІІІ

3. Закон України «По цінні папери та фондовий ринок» від 23.06.2006.№3480-ІV

4. Закон України «Про Національну депозитну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10.12.1997р.№710/97/ВР

5. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.1991№1576-XІІ

6. Положення «Про порядок реєстрації випуску акцій» 26.042007 №942

7. Положення «Про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства» 22.02.2007

8. Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час створення акціонерних товариств 15.03.2007 №487

9. Положення «Про порядок реєстрації випуску звичайних іпотечних облігацій, проспекту емісії, звіту про підсумки випуску іпотечних облігацій, погашення та скасування реєстрації випуску іпотечних облігацій» 11.04.2003 №234

10. Положення «Про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик» 07.10.2003 №414

11. Постанова Правління НБУ від 28.08.01 р. № 368 «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»

12. Адекенов Т.М. Банки и фондовый рынок.-М.:Издательство «Ось-89», 1997р.-160с.

13. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія.-К.:КНЕУ, 2002р.-276с.

14. Аналіз банківської діяльності: Підручник. — За ред. А. М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2006. — 600 с.

15. Банківські операції: підручник / За ред.. В.І. Міщенка, Н.Г. Слав янської. – К.: Знання, 2006. – 727 с.

16. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2002. — 476 с.

17. Банковское дело: Учебник: Навчальне видання.- Изд. 4-е, стер.- М.: КНОРУС, 2006.- 768 c.

18. Бердникова Т.Б. Рынок ценных бумаг.-М.: ИНФРА-М, 2002р.-278с.

19. Благонравин М. Как сделать будущее прозрачным // Эксперт Украина. -2006. - №5 (56). - С. 22-27.

20. Бутинець Ф.Ф., Герасимович А.М. Аналіз діяльності комерційного банку: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів за спеціальністю «Банківський менеджмент» - Житомир: ПП «Рута», 2001р.-384с.

21. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник: Навчальне видання.- 3-є вид., стереот.- К.: Знання, 2002.- 255 c.

22. Волков М.В. Структура и классификация рынка ценных бумаг. Операции с ценными бумагами в деятельности банков. Управление портфелем ценных бумаг // Финансы и кредит (рус.).- 2005.- № 10.- C.31-41.

23. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002.

24. Гулькин П. Г. Практическое пособие по первоначальному публичному предложению акций (IPO). - СПб: Аналитический центр Альпари СПб , 2004. - 238 с.

25. Драгон Т., Макагон О. «Ринок цінних паперів у 2004 році» // Цінні папери України.-№14.-10.04.2005р.-с.8-10

26. Драгун Д., Арутюнян Н., Евланчик С. Трезвый расчет очарованного странника // Компаньон. -2006. - №5. - С. 44-46.

27. Єпіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2007. – 523.

28. Землячок С.В. Поняття ресурсної бази комерційного банку с.95-97. Забезпечення сталого розвитку банківської діяльності. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 01.10.2007р. Відп.за вип.М.І. Диба.-К.КНЕУ 2007р.с.320

29. Каба О.В. Проблема капіталізації банків на шляху інтеграції фінансово-кредитної системи України

30. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. — К.: КНЕУ, 2001.

31. Кузнєцова Р.С., Назарчук І.Р. «Ринок цінних паперів України: правові основи формування та функціонування».-К.: Юрніком Інтер, 1998р.-528с.

32. Криклій А.С. Капіталізація банківської системи України в умовах глобалізації: проблеми та перспективи // Економіка і держава. – 2006. - №5. – С.32.

33. Лагутін В.Д. Кредитування: Теорія і практика:Навч. посібник. — 4.вид., стер. — К.: Знання, 2004. — 215 с.

34. Левченко З. «Банки на ринку цінних паперів: яка модель найкраща?» // Цінні папери України.-№36.-27 вересня 2001р. с.10

35. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навч. посіб. — К.: ЦУЛ, 2004. — 376 с.

36. Мендрул О.Г., Шевчук І.А. «Ринок цінних паперів», К.: КНЕУ, 1998р.

37. Мозковий О.М. Фондовий ринок: Навч. Посібник.-К.: КНЕУ, 1999р.-с.316

38. Миркин Я.М. Банковские операции: Ч. 3: Инвестиционные операции банков. Эмиссионнo-учредительская деятельность банков: Учебное пособие: - М.: Инфра-М, 1996.- 144 c.

39. Никитин. Л. Как привлечь инвестиции // Финансовый директор. - 2004. -№9. - С. 36-39.

40. Облік і аудит у банках: Підручник. — К.: КНЕУ, 2004

41. Операції комерцiйних банкiв: Курс лекцій: Навчальне видання: - Львів: Центр Европи, 1997.- 280 c.

42. Операції комерційних банків: Навчальний посібник: Навчальне видання.- 3-є вид.- К.-Львів: Алерта ЛБІ НБУ, 2003.- 500 c.

43. Охріменко О. Корпоративні облігації в умовах нестабільності на фінансовому ринку України // Газета Цінні папери України

44. Пересада А. А. Інвестування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2004. — 250 с.

45. Пересада А. А., Шевченко О. Г. та ін. Портфельне інвестування: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2004. — 408 с.

46. Пересада А. А., Онікієнко С. В., Коваленко Ю. М. Інвестиційний аналіз: Підручник. — К.: КНЕУ, 2003. — 350 с.

47. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: Кондор, 2004.- 461 c.

48. Пуховкіна М. Ф., Остапишин Т. П, Білошапка В. С. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч.-метод. посіб. для самост.
вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002.

49. Стойко О.Я. Банківські операції. –К.: Лібра, 2000. – 258 с.

50. Суганяка М.В. Проблеми емісійної діяльності банків України // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.): Збірник: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2005.- 95 c.

51. Тиркало Р.І., Кравчук І.С. Банківські операції з цінними паперами: Монографія: Наукове видання.- Тернопіль: Карт-бланш, 2004.- 211 c.

52. Чернова Г.В., Терехов В.Н. Выпуск ценных бумаг коммерческим банком: Учебное пособие.- СПб.: Сентябрь, 2001.- 112 c.

53. Ческидов Б.М. Развитие банковских операций с ценными бумагами.- М.: Финансы и статистика, 1997.- 336 c.

54. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А. М. Мороза, М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005.

55. Шевченко Р. І. Банківські операції: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 180 с.

56. Офіційний сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку / http://www.ssmsc.gov.ua

57. Интервью президента ВиЭйБи Банка Сергея Максимова информационному агентству Интерфакс-Украина15 октября 2007 // http://www.interfax.com.ua/ru/press-center/press-conference/64212/

58. Деловая столица №39(333) 2007-09-24/ http://www.dsnews.ua/finance

59. Офіційний сайт VAB Банку //http://www.vab.ua/rus/

60. Офіційний сайт Асоціації Українських банків //http://www.aub.com.ua/

Баланс

за станом на кінець дня 31 грудня 2008 року

(тис.грн.)

Звіт про рух грошових коштів

за 2008 рік

(непрямий метод)

(тис.грн.)

*/ При розрахунку показників по вказаних рядках Банком були враховані суми не доходу а вибуття по наведених статтях звіту

**/ Рядок добавлений банком

Голова Правління Б.В.Тимонькін

Головний бухгалтер - начальник управління

бухгалтерського обліку та звітності І.О.Чорна