Контрольна робота
з предмету
“Аграрне право України”
План
1. Аграрні правовідносини.
2. Правове положення сільсько-господарських кооперативів.
3. Задача.
4. Список використаної літератури.
Умова задачі:
На загальних зборах КСП “Світанок” були прийняті такі рішення стосовно організації і дисципліни праці:
1) У зв'язку з виробничою необхідністю протягом одного місяця збільшити тривалість робочого дня на 2 год;
2) Зменшити на ½ розмір присадибної ділянки сім'ї Петренко, два члени якої не виконали мінімуму трудової участі в сусп.виробництві;
3) Відмовити гр.-ну Зіновієву і його дружині у прийомі в членстві КСП у зв’язку з тим, що в них немає майна, яке б вони могли внести, як майновий пай;
4) Члену КСП Ткаченку знизити на 20% розмір дивідендів на майновий пай за минулий рік у зв'язку з невик. мінімуму трудової участі в сусп.виробництві.
Чи законні дані рішення?
І. Аграрні правовідносини:
1. Аграрні правовідносини у найзагальніших обрисах – це правова форма реалізації положень правових норм через застосування їх у процесі визначення й функціонування прав та обов’язків суб’єктів. Через систему аграрних правовідносин здійснюється правове регулювання тієї частини відносин, яку законодавець унаслідок їхньої відповідної суспільної ролі визнав за необхідне регулювати правовими нормами аграрного права; а це частина правовідносин, відповідно, є предметом аграрного права. Завдяки цьому аграрні правовідносини характеризуються як вольові, бо в нормах аграрного права відображено законодавця. Вольовими вони є також і тому, що недержавні, по суті, приватні юридичні особи у будь-яких організаційно-правових формах (КСГП, СпС, АТ, ТОВ та ін.) в рамках самоврядування приймають відповідні рішення з питань їхньої статутної діяльності. Вольовими вони є й тому, що селянське (фермерське) господарство в особі його голови також самостійно приймає рішення.
Суспільні аграрні відносини, що становлять предмет аграрного права, через систему правовідносин набувають значимості об’єкта аграрних правовідносин і, як такі, функціонують у процесі аграрного правозастосування. Своєрідність предмета аграрного право регулювання визначають характер, багатогранність і особливості об’єктів аграрних правовідносин. Своєю чергою, своєрідність і особливість об’єктів визначають зміст правовідносин (права та обов’язки), що виникають і реально функціонують з приводу цих об’єктів.
2. При окресленні поняття аграрних правовідносин слід виходити з визначення поняття і кола суб’єктів, їхнього правового становища, цільового призначення і функцій, а також об’єктів і змісту конкретної складової цих правовідносин, що визначаються метою, завданнями, функціями їх суб’єктів.
3. Суб’єкти аграрних правовідносин – це, насамперед, власники, які самостійно чи завдяки об’єднанню свого капіталу (створення юридичних осіб кооперативного і корпоративного типів) наділяють створених ними юридичних осіб повноваженнями суб’єктів аграрних та інших правовідносин.
Залежно від сфери діяльності, мети, завдання, функцій суб’єкти аграрних правовідносин поділяються на три групи:
а) суб’єкти ц сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження. Це – суб’єкти, засновані на різних і рівноправних формах власності та організаційно-правових формах аграрного підприємства. До них належать: приватні селянські (фермерські) господарства, підсобні господарства громадян, недержавні, по суті приватні, юридичні особи (КСГП, СпС, СВК, АТ, ТОВ), державні юридичні особи (радгоспи, інші державні аграрні товаровиробники), а також спільні аграрні підприємства (зі змішаною формою власності, з залученням іноземного капіталу).
б) суб’єкти аграрних правовідносин у сфері агровиробничого сервісу, що засновані на різних формах власності та легальних організаційно-правових формах. Це – підприємства (товариства, кооперативи), які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємств з метою забезпечення нормальної, ефективної діяльності першої групи суб’єктів.
в) суб’єкти аграрних правовідносин у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі, зокрема агро- та інші банки, агро біржі, страхові компанії. Особливістю цієї групи суб’єктів є те, що вони можуть засновуватися і засновуються суб’єктами, що належать до першої групи. Це група суб’єктів покликана забезпечити нормальне функціонування першої групи як учасників ринкових відносин. Зазначені банки, біржі, страхові компанії, обслуговуючи аграрних товаровиробників, одночасно виступають, як суб’єкти ринкових аграрних правовідносин і як об’єкти права спільної часткової приватної (чи часткової колективної) власності самих аграрних товаровиробників – клієнтів цих банків, бірж.
4. Об’єкти аграрних правовідносин багатогранні. До них, насамперед, належать об’єднання загально аграрних (означених метою і предметами діяльності вищезгаданих суб’єктів аграрного підприємства) майнових, земельних, управлінських і трудових суспільних відносин як базових. Своєрідними об’єктами в базових аграрних правовідносинах виступають різні вияви останніх, зокрема, фінансово-кредитні, господарсько-договірні, соціально-побутові та інші. Суспільні відносини, що випливають із мети, предмета діяльності та функцій суб’єктів аграрного підприємства.
Ці суспільні аграрні відносини, з одного боку, охоплюють сферу внутрішніх виробничо-господарських та соціальних функцій суб’єктів аграрного підприємства і одночасно самих підприємницьких відносин. Тут перетинаються, взаємодоповнюють і взаємо виключають одна одну соціальні та підприємницькі функції (зокрема, це проявляється у випадку потреби вивільнення надлишків робочої сили чи її переміщення задля нормального підприємства, але таке вивільнення суперечить соціальним функціям самих суб’єктів підприємства, засібна КСГП і СВК, де позбавляються роботи члени цих кооперативного типу приватних юридичних осіб). з іншого боку, ці суспільні відносини охоплюють сфери зовнішніх підприємницько-комерційних, договірних і позадоговірних (з органами державної влади і управління) суб’єктів аграрного підприємства і ринкової інфраструктури.
5. Головними, базовими складовими системи аграрних правовідносин є майнові, земельні, управлінські й трудові правовідносини.
З переходом України до регульованої ринкової економіки, відновленням інституту права приватної власності на нерухомість, встановленням рівноправності всіх форм власності на різних організаційно-правових форм господарювання на землі сучасні аграрні правовідносини характеризуються зміщенням акценту у бік їх майнових аспектів. Це виявляється, зокрема, у збільшенні питомої ваги майнових правовідносин, у розширенні кола їх суб’єктів. Зумовлено це насамперед тим, що земля визнається об’єктом права приватної та колективної власності. Вона знову легально повертається до цивільного обігу. Майнові аспекти аграрних правовідносин, як і раніше до 1917 р., почали включати в себе реалізацію права власника – фізичної чи приватної юридичної особи, вимагати від іншої сторони виконання зобов’язань, викладених у нормах закону або/і договору (наприклад, надання землі у приватну власність голові СФГ, своєчасне внесення орендної плати, плати за виконані договірні зобов’язання, самостійного здійснення на власний ризик діяльності з метою одержання прибутку тощо).
Збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин. Йдеться, насамперед, про одержання суб’єктами аграрного підприємства прибутків од своєї діяльності. І, як наслідок, ці суб’єкти самостійно визначають асортимент та обсяги виробництва продуктів харчування і сировини виходячи виключно з попиту на них, витрат на виробництво, очікуваної (такої, що прогнозується) ціни й інших економічних факторів. Тут саме економічні фактори є визначальними в тому, як суб’єкти аграрного підприємства реалізують свої майнові права та беруть на себе юридичні зобов’язання.
Розширення частини майнових аспектів у системі аграрних правовідносин відбувається також і за рахунок створення спільних елементів ринкової економіки (ринку цінних паперів, праці, зміни ринку продуктів харчування, ринку капіталу, нерухомості).
Піднесення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин сталося ще й тому, що об’єктом цих правовідносин вже нині є всі підстави вважати:
а) нерухомість, передовсім землі;
б) товарні продукти харчування рослинного і тваринного (у тому числі водного та мисливського) походження;
в) грошові кошти, утому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо;
г) інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці та мають грошове вираження (вартість).
За сучасних умов саме майнові аспекти аграрних правовідносин є визначальним у вагомості, співвідношенні та змісті інших складових системи аграрних правовідносин.
6. За умов переходу до ринкової економіки, рівності різних форм власності аграрних правовідносинам властиві нові за змістом земельні аспекти. Нині вони охоплюють правове забезпечення раціонального використання природних ресурсів, насамперед, сільськогосподарських, рибаловецьких і мисливських угідь, а також правовідносини, що складаються у повсякденній діяльності суб’єктів аграрного підприємництва при використанні й охороні земель як головного засобу аграрного виробництва та об’єкта навколишнього природного середовища. Із становленням різних форм власності та форм господарювання сталися також певні зміни трудових і управлінських аспектів у системі аграрних правовідносин. Перші на цей час являють собою форму реалізації норм трудового законодавства на всіх підприємствах незалежно від їх форми власності. Особливість їх полягає втому, що ці трудові відносини складаються у сфері сільськогосподарського виробництва, регулюються вони також спеціальними нормами права (робочий час, охорона праці в рослинництві тощо). До того ж, у суб’єктів підприємництва кооперативного типу трудові відносини є похідними від членства працівників як співвласників майна цих кооперативних, по суті, приватних юридичних осіб, аграрних підприємств. Певні особливості трудових аграрних правовідносин простежуються й у СФГ. Тут, будучи членами однієї родини, громадяни вступають у трудові відносини зі своїм же господарством в особі його голови. Ці члени родини є робочою силою, за яку господарство справляє певні, встановлені законодавством, виплати державі (пенсійний фонд), та яким СФГ в особі фактично його голови надає роботу.
З розширенням легальних організаційно-правових форм господарювання наповнилися новим змістом і управлінські аспекти аграрних правовідносин.
Так, залежно від обраної форми господарювання розмежовуються зміст і форми управлінських правовідносин. Зокрема, у приватних кооперативного типу юридичних осіб (КСГП, СВК, СпС тощо) управлінські правовідносини мають певні форми вияву, принципи (орган управління там – загальні збори, правління; голосування здійснюється за принципом “один член – один голос”; їм властиві принципи демократії, гласності, самоконтролю через ревізійну комісію тощо). Дещо інакше характеризуються зазначені форми вияву та принципи суб’єктів підприємництва корпоративного типу (АТ, ТОВ), де визначальною є тільки їх участь (частка) у статутному фонді.
7. Змістом аграрних правовідносин є взяті в єдності конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки кожного з учасників виробничої сільськогосподарської діяльності. Маються на увазі ті конкретні права та обов’язки, які визначаються законодавством при утворенні і правовому закріпленні прав юридичної особи за сільськогосподарськими підприємствами, зокрема КСГП, ДСП та іншими сільськогосподарськими підприємствами (організаціями, об’єднаннями).
Це стосується визначення правового статусу СФГ, приватного підсобного господарства громадян (ППГГ), що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та її реалізацією з метою задоволення особистих потреб і потреб ринку продовольства.
Зміст аграрних правовідносин становлять конкретні права та обов’язки, пов'язані з правовим регулюванням тих суспільно-аграрних відносин, що є об’єктами аграрних правовідносин. Сполучення об’єктів і змісту аграрних правовідносин має безпосереднє відношення до визначення правоздатності суб’єктів аграрного права в юридичної природи аграрних правовідносин. Останні характеризуються своєрідним сполученням і єдністю правового становища їх суб’єктів, об’єктів та змісту.
8. Аграрні правовідносини є комплексними, що означає наявність спільних рис і правовому становищі суб’єктів цих правовідносин, їхній правоздатності, спільність рис суспільно-аграрних відносин, що складаються в процесі досягнення мети і здійснення діяльності з виробництва сировини і продукції рослинного і тваринного походження та іншої діяльності, а також спільність багатьох рис суб’єктивних прав та юридичних обов’язків цих суб’єктів. Комплексність аграрних правовідносин зумовлена єдністю і спільністю виробничої сільськогосподарської діяльності, однорідністю їх правового регулювання, соціально-економічним призначенням, місцем, роллю і значимістю у сфері товарно-грошових відносин.
9. Сучасні аграрні правовідносини являють собою реально існуючі, урегульовані юридичними нормами (закону і/чи договору) елементи системи суспільних відносин, заснованих на юридичних фактах і відповідності прав ті обов’язків суб’єктів, зайнятих у процесі виробництва та забезпеченні виробництва продуктів харчування рослинного і тваринного (водного і мисливського) походження. Аграрні правовідносини – це реально існуючі в повсякденній діяльності суб’єктів аграрного підприємництва (агробізнесу) багатогранні відносини, виповнені якісно новим змістом у зв'язку з визнанням цих аграрних товаровиробників суб’єктами права приватної та іншої недержавної форми власності на землю та інші засоби виробництва, вироблені продукти харчування, а також суб’єктами підприємницької діяльності, що функціонують поряд із державним аграрними товаровиробниками. Аграрні правовідносини – правова форма реалізації положень норм аграрного права через застосування їх у процесі визначенні функціонування прав та обов’язків суб’єктів, що виробляють і забезпечують виробництво продуктів харчування.
10. Під час переходу до ринкової економіки принципово відмінними особливостями аграрних правовідносин є:
а) розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємництва (від селянських господарств до різних легальних юридичних осіб) поряд із державними юридичними особами;
б) існування й функціонування цих відносин на засадах приватної, її вияву – колективної та державної форми власності на землю та інше нерухоме майно, зокрема засоби виробництва;
в) поступовий перехід від державної форми аграрного господарювання до приватної форм;
г) розширення кола об’єктів правовідносин, які включають у себе всю повноту змісту й суті аграрного підприємництва, продукти харчування рослинного і тваринного походження і , зрештою, - включення до кола об’єктів аграрних правовідносин ряду тих, які раніше за радянським законодавством належали до об’єктів виключно інших галузей прав і галузей народного господарства;
д) збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин, а відтак – зміна суті останніх, що знаходить свій вияв у приматі майнових аспектів, майнових правовідносин, відносин здійснення підприємницької діяльності, у реалізації права власності, головним членом приватної та колективної, над іншими, вже похідними, аспектами (елементами системи) агарних правовідносин;
ж) відновлення значущості економічних функцій аграрного підприємництва і, значить, зміна ролі і питомої ваги інших, особливо соціальних, функцій всіх легальних організаційно-правових форм суб’єктів.
ІІ. Правове положення сільськогосподарських кооперативів:
1. Право засновництва громадян сільськогосподарських, по суті, приватних підприємств кооперативного типу (відкритих і закритих АТ, товариств з обмеженою відповідальністю) являє собою сукупність правових норм законів і підзаконних актів, якими встановлюються певні правила щодо формування особами (зокрема громадянами) статутного капіталу (статутного фонду) акціонерного товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, щодо укладенні між громадянами установчої угоди, сплати першого внеску до статного капіталу (фонду), державної реєстрації АТ чи товариства з обмеженою відповідальністю, а також щодо сплати остаточного внеску до статутного капіталу (фонду) підприємства (товариства) корпоративного типу. Право участі громадян в сільськогосподарських товариствах корпоративного типу являє собою сукупність правових норм законів та установчих документів щодо цих товариств, якими встановлюються певні правила реалізації цими громадянами-акціонерами (учасниками) набутих корпоративних прав. Право участі охоплює юридичне оформлення участі в корпоративних правах (зокрема формування статутного капіталу товариства, одержання акцій товариства тощо). Виникнення статутних прав та обов'язків учасника цього товариства корпоративного типу.
Право засновництва (участі громадян в аграрних підприємствах корпоративного типу ґрунтується на положеннях загальних законодавчих актів, зокрема законів “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про приватизацію майна державного підприємства”. Це право засновано також і на спеціальних аграрних законодавчих та підзаконних актах, таких як Земельний кодекс України, Декрет Кабінету Міністрів “Про приватизацію земельних ділянок”, “Закон “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. Порядок перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкритті АТ затверджено постановою Уряду України від 7 грудня 1992 р. та іншими урядовими і відомчими актами.
2. Соціально-економічна природа аграрного підприємства – підприємця корпоративного типу, як одна з форм прояву об’єднання селянами свого капіталу способом створення приватної юридичної особи з певними цілями, видами аграрно-підприємницької діяльності зумовлює характер взаємин між його акціонером чи учасникам та самим підприємством (товариством) корпоративного типу.
3. В аграрних АТЬ і товариствах з обмеженою відповідальністю селяни-учасники є інвесторами цих аграрних підприємств-підприємців корпоративного типу. І ці підприємства (товариства) – націлені на задоволення інтересів інвесторів, на одержання останніми прибутків (дивідендів) від інвестицій, зроблених внесенням свого майна та коштів у капітал товариства. Наведене є спільним для АТ і товариств з обмеженою відповідальністю у будь-якій сфері підприємництва (промисловості, торгівлі тощо). Особливістю, притаманною саме аграрним господарським товариствам, є, по-перше, предмет діяльності, по-друге, майно та/чи майнові права (зокрема землі сільськогосподарського призначення чи права користування нею), що носяться до статутного капіталу, по-третє – коло суб’єктів громадян-селян, котрі об’єднують своє майно, кошти, майнові та немайнові права для створення аграрного підприємства, покликаного не тільки приносити їм як інвесторам дивіденди, але й виконувати певні соціальні функції, ці підприємства створюють також і робочі місця, які займають головним чином акціонери чи учасники цих агарних товариств.
4. Право засновництва/участі характеризується такими головними рисами, як і права членства у підприємстві кооперативного типу. Це право є загальним, рівним і особистим. Вирішення кожним селянином питання про створення для себе прав та обов’язків засновника (учасника товариства, про придбання акцій (часток) товариства і розпорядження цими акціями є особистою правомочністю всіх право- та дієздатних громадян України.
5. Право засновництва/участі виключає можливість взаємної відповідальності підприємства і його учасників по боргах один одного. Воднораз кредитори мають право вимагати від боржника-учасника товариства частки (акцій) у майні цих підприємств у рахунок погашення боргу. Громадянин-учасник, який несповна вніс свою частку, обумовлену в установчому договорі, несе відповідальність перед кредиторами підприємства в розмірі внесеної частки.
ІІІ: Відповідь:
1. Рішення з цього питання – є незаконним, оскільки максимальна тривалість робочого тижня за чинним трудовим законодавством може складати не більше 40 год. Це рішення буде неправомірним, якщо робочий день на підприємстві складав 8 днів. Але питання щодо тривалості робочого дня може бути вирішено на загальних зборах трудового колективу або зазначено в статуті КСП (стаття 23 Закону України “Про КСП”).
2. Рішення щодо зменшення присадибної ділянки сім'ї Петренка на ½ є неправомірними, оскільки дана ділянка належить всій сім'ї на праві власності (приватної), і не є спільним майном КСП.
3. Дане рішення є правомірним, у відповідності з аграрним законодавством, вступ у КСП може реалізовуватися шляхом приєднання приватного майна громадянина до майна КСП. ст.9 (частина ІІ п.1, п.3, ст.19)
4. Дане рішення є неправомірним. Член КСП отримує дивіденди у відповідності внесеної ним частки до статутного фонду КСП. Право на дивіденди є невід’ємним. У зв'язку з невиконанням трудового мінімуму може застосовуватись інша санкція ст.9 (частина ІІ п.1, п.3, ст.19)
Список використаної літератури.
1. Конституція України.
2. Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” – від 17 липня 1997р., зі змінами і доповненнями від 02.11.2000р.
3. Закон України “Про господарське товариство” – від 19 вересня 1991р.
4. Закон України “Про колективне господарське товариство” – від 14 лютого 1992р.
5. Аграрне право України. – підручник. – за редакцією академіка АПН, проф. В.З.Янчука.
|
