Курсовая работа: Проблеми в розвитку сільськогосподарського страхування в Україні

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Курсова робота

з курсу «Страхові послуги»

на тему:

«Проблеми в розвитку сільськогосподарського страхування в Україні»

Київ – 2008 рік

Зміст

Вступ

1. Специфіка, механізм, об'єкти та форми страхування в сільському господарстві

2. Страхування продукції рослинництва

3. Страхування сільськогосподарських тварин

4. Страхування будівель, споруд та іншого майна в сільському господарстві

5. Актуальні проблеми розвитку сільськогосподарського страхування в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В умовах ринкової економіки, коли підприємства здійснюють підприємницьку діяльність на власний ризик, кожне підприємство відповідає за усі свої дії.

Сільськогосподарське виробництво є одним із найбільш ризикованих видів підприємницької діяльності. Ризиковість аграрного бізнесу визначає ряд факторів, таких як сезонність виробництва, залежність від погодних та кліматичних умов, тривалий період обороту капіталу, велика складність зміни асортименту продукції та технології, ряд інших причин. Дане твердження справедливе для сільського господарства всіх країн, але особливо великим ризикам підлягає сільськогосподарське виробництво країн, економіки яких розвиваються або перебувають в процесі трансформації. Аграрні реформи та становлення ринкових взаємовідносин, зміна форм власності та форм господарювання значно збільшують ступінь невизначеності соціально-економічних процесів в сільському господарстві і, відповідно, підсилюють вплив ризиків на аграрний бізнес. Зростає вплив макроекономічних рішень на діяльність кожного сільськогосподарського виробника. Можна стверджувати, що сама аграрна реформа є фактором ризику.

В Україні процеси реформування аграрного сектору проходять непросто. На сьогодні їх результатом є складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств, значне зменшення поголів’я сільськогосподарських тварин, збитковість тваринницької галузі, а також зниження рівня життя в сільській місцевості. Однією з причин такого стану є те, що на початку реформ в аграрно виробництві не були враховані можливі ризики реформування та їх вплив на результати діяльності сільгосппідприємств, а також не були напрацьовані адекватні інструменти та механізми їх мінімізації.

Стає зрозумілим, що система страхування як система мінімізації агро ризиків, як комплекс ефективних механізмів та інструментів держави та приватного сектору є необхідною складовою частиною ринкової інфраструктури та одним з базових елементів сталого розвитку галузі.

Правильне управління сільськогосподарськими ризиками здатне підвищити стабільність доходів від агробізнесу, підвищити конкурентоспроможність вітчизняних сільгоспвиробників на зовнішньому ринку, сприятиме більш інтенсивному залученню іноземних інвестицій в агропромислових комплекс, а також підвищити прибутковість окремих операцій завдяки зменшенню втрат від настання неочікуваних або не застрахованих подій.

1. Специфіка, механізм, об'єкти та форми страхування в сільському господарстві

Сільське господарство - найдавніша і традиційно одна з найважливіших і водночас найбільш ризикованих галузей економіки, яка постійно перебуває під впливом стихійних сил природи. Одним із важливих елементів гарантування економічної безпеки й стабілізації фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників повинно стати страхування.

У перспективі АПК має стати осередком підвищеної економічної активності, від якої залежатиме зростання добробуту громадян. Ці процеси потребують ефективного завершення економічної реформи на селі, в тому числі і створення ринку землі. Реформа повинна усунути деформації структури виробництва (нині понад дві третини продукції виробляється в дрібних господарствах, де неможливо застосувати передові технології виробництва та організації ведення агробізнесу), вимагає вирішення проблема ліквідації невиправданих диспропорцій у співвідношеннях між цінами на сільськогосподарську продукцію та цінами на матеріально-технічні ресурси, які використовуються в аграрному секторі. Украй критичним (понад 70 %) залишається рівень зношення основних виробничих фондів. До цього варто додати, що за останні десять років кількість працівників, зайнятих у сільському господарстві, зменшилася майже втричі.

Отже, забезпечення стабільного економічного зростання має здійснюватися шляхом створення умов для розвитку ефективного підприємництва в аграрному секторі, підвищення конкурентоспроможності продукції, створення цивілізованих засад для проживання й відтворення людського капіталу. Усе це вимагає серйозного фінансового оздоровлення господарств, належних механізмів розширеного відтворення факторів виробництва за рахунок збільшення власних коштів і притоку банківських і бюджетних інвестицій в цю галузь.

Залучення як власних, так і зовнішніх інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить і від того, як вирішується проблема зменшення ризику та розподілу втрати авансованих коштів унаслідок як природних катаклізмів, так і багатьох інших непередбачуваних і незалежних від господарств обставин.

Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Об'єкти страхування майна сільськогосподарських підприємств поділяють на такі основні групи:

 урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку, крім урожаю природних сінокосів та пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, культур, які господарство висівало протягом 3-5 років, але жодного разу не отримувало врожаю;

 дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу;

 сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями;

 будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову[4,с.162].

Страхування сільськогосподарських підприємств можуть здійснювати лише ті страховики, які мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, фахівців у даній галузі.

Світовий досвід доводить, що значні і постійно зростаючі інвестиції в агропромисловий комплекс, а також дедалі складніші сучасні технології сільськогосподарського виробництва ставлять країни світу перед необхідністю створення національних систем страхування врожаю сільськогосподарських культур. Правильно організована система страхування врожаю створює потенціал для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також державних і приватних страхових компаній у будь-якій країні світу. Тому з метою створення сприятливих умов для розвитку аграрного сектора економіки, формування прозорого фінансового ринку, захисту економічних інтересів сільськогосподарських виробників, гарантування економічної і продовольчої безпеки держави видано Указ Президента України «Про основні засади державної політики фінансово-кредитного забезпечення сільського господарства» від 24 квітня 2001 року №16 (517).

Законом України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки» від 18.01.2001 р. № 2238-111 запроваджено обов'язкове страхування майна державних (у тому числі сільськогосподарських підприємств). Відповідно до Закону України «Про страхування» в обов'язковій формі здійснюється страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності. Кабінет Міністрів України у вересні 2002 р. затвердив порядок і правила проведення обов'язкового страхування врожаю.

Крім того, обов'язкова форма страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень не виключає його страхування в добровільній формі. До об'єктів добровільного страхування належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби, обладнання, ловецькі судна та засоби лову, інвентар, сільськогосподарські тварини та інші об'єкти.

Для різноманітних об'єктів страхування характерні різні ризики, які враховуються страховими компаніями при розробці конкретних умов і правил страхування.

Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Рис.1. Ризики, що найбільше загрожують сільськогосподарському виробництву

Склад ризиків в аграрному секторі зумовлюється безпосередньо видами діяльності або наявними ресурсами, які під впливом певних подій можуть зазнати пошкодження або бути втраченими (див. рис. 1).

Наявність багатьох і різноманітних за природою, вірогідністю настання й розміром ризиків зумовлює специфіку формування й структуру ресурсів, що спрямовуються на потреби страхового захисту господарств аграрного сектору. Такий захист забезпечується:

• за рахунок натуральних запасів і грошових резервів, що формуються безпосередньо в господарствах. До натуральних запасів відносять певну кількість насіннєвого матеріалу, що використовується у разі необхідності для пересіву культур на площах, де вони знищені або пошкоджені. Господарства можуть утворювати також страхові запаси фуражу. Визначення потреби в цих запасах здійснюється в процесі нормування власних оборотних коштів, що, на наш погляд, немає достатнього обґрунтування.

Рис.2. Страхові і не страхові сільськогосподарські ризики[12, с.184].

Страхові запаси насіння та фуражу доцільно розглядати як активи, джерелом яких є резервний фонд підприємства. Відрахування від прибутку до цього фонду здійснюються з таким розрахунком, щоб його залишок не перевищував в акціонерних товариствах 25 % розміру статутного фонду господарства. Варто мати такі рекомендації й для неакціонерних підприємств. При цьому слід виходити з того, що кошти резервного фонду використовуються для покриття непередбачених і до того ж порівняно невеликих втрат;

• надання адміністративним одиницям (областям, районам) або окремим господарствам, що постраждали від стихійного лиха чи форс-мажорних обставин, фінансових субсидій з бюджету або державних матеріальних резервів на здійснення певних заходів щодо відновлення виробництва чи нормалізації життєдіяльності громадян. Світовий досвід свідчить про серйозну допомогу держави у разі катастрофічних і великих ризиків, зумовлених впливом природних чи політичних чинників. Така допомога надається і в Україні;

• страхування сільськогосподарських підприємств.

Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, серед джерел покриття збитків, зумовлених ризиками в сільськогосподарському виробництві, перше місце належить фондам, створеним методом страхування. Це добре розуміли й уряди країн з плановою економікою. Ще в середині 60-х років минулого століття після тривалих дискусій було визнано доцільним запровадити обов'язкове страхування майна колгоспів, а за десять років і майна державних сільськогосподарських підприємств. Таке страхування разом з іншими важелями значною мірою сприяло зміцненню госпрозрахункових відносин на селі, що дало можливість запровадити гарантовану грошову оплату праці, перейти до прямого банківського кредитування, ввести соціальне страхування для колгоспників, розвинути госпрозрахункові відносини й на державних сільськогосподарських підприємствах.

2. Страхування продукції рослинництва

Рослинництво найбільше з усіх галузей сільськогосподарського виробництва піддається впливу несприятливих природнокліматичних умов, які прийнято поділяти на дві групи:

 постійні, тобто звичайні для даної місцевості фактори - короткий вегетаційний період, середньорічні коливання температури повітря, низька якість ґрунту та ін.;

 незвичайні, випадкові відхилення від нормальних умов розвитку рослин: ранні заморозки, град, посуха, повінь, довготривала відсутність опадів.

Дія першої групи факторів нейтралізується за допомогою фінансування необхідних витрат на вирощування швидкозріючих сортів зернових та інших культур, здійснення витрат на покращання якості ґрунтів, впливу на ціну через механізм надбавок та інших методів. Щодо другої групи, то тут неабияку роль відіграє система грошових фондів, яка створюється безпосередньо страховими компаніями. Тому для реалізації завдання щодо поширення страхового захисту сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності було прийнято ряд законодавчих актів, які передбачають здійснення такого виду страхування в обов'язковій формі.

Системи гарантійного захисту сільськогосподарських підприємств від природно-кліматичних умов діють у багатьох країнах і функціонують кілька десятків років. Варто зауважити, що в більшості розвинутих країн держава у страхуванні врожаю сільськогосподарських культур відіграє неабияку роль. У страхових компаніях з участю держави концентруються значні фінансові кошти, що дає змогу охопити страхове поле і не залишити без уваги серйозні страхові ризики.

Головним об'єктом страхування в аграрних господарствах є вирощування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень. Під таке виробництво відведено більш як половину території України. Воно відбувається переважно під відкритим небом, і на результати господарювання істотно впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які ще важко спрогнозувати.

Згідно з чинним законодавством в Україні, починаючи з 1990 року страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і приватних господарствах було лише добровільним, а в державних підприємствах залишалося обов'язковим. З реформуванням аграрного сектору економіки питома вага державних підприємств у виробництві продукції рослинництва й тваринництва різко скоротилась. У державній власності залишилися переважно господарства при аграрних наукових і навчальних закладах і деяких відомствах, які переважно використовують продукцію для внутрішніх потреб (насіннєві господарства) або реалізації її зі стягненням високого акцизу на користь бюджету. Тривалий час спеціального положення про обов'язкове страхування посівів сільськогосподарських культур не було. Діяли умови страхування, затверджені ще в 1977 році Мінфіном СРСР для радгоспів. Та оскільки кооперативні та державні сільськогосподарські підприємства впродовж десяти років незалежності України були здебільшого неплатоспроможними, страхових внесків вони не сплачували. Тому страхування майна державних підприємств, незважаючи на його обов'язковість зазвичай не здійснювалося.

Суб'єкти обов'язкового страхування. Уже сама назва зазначеного документа чітко визначає, хто може бути страхувальником за обов'язковою формою страхування. Що ж до страховиків, то ними можуть виступати юридичні особи, які отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур.

Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, пов'язані з неотриманням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, а у сільськогосподарських товаровиробників усіх інших форм власності — урожаю зернових культур і цукрових буряків.

Страхові ризики. До них належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, селеві потоки, засуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Відповідальність страховика починається з миті:

а) появи сходів озимих культур восени, інших культур (крім багаторічних сіяних трав) — навесні, культур, посіяних у парниках або теплицях — будь-якої пори року;

б) посадки однорічних культур і картоплі, а також посадкових культур у парниках і теплицях;

в) забарвлення бутонів культур у садах та ягідниках;

г) викидання суцвіття у виноградниках;

д) входу в зиму багаторічних сіяних трав;

є) появи весняних гонів інших багаторічних культур, зокрема й у розсадниках.

Відповідальність страховика зберігається до закінчення збирання врожаю, але не пізніше визначеного терміну збирання врожаю в цій місцевості.

Страховий випадок — завдання страхувальнику з числа державних підприємств прямих збитків унаслідок часткової або повної загибелі врожаю всіх сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, а в господарствах інших форм власності — урожаю зернових культур і цукрових буряків унаслідок прямої дії страхових ризиків.

Існує перелік культур, урожай яких не може бути об'єктом страхування. До них належать: природні сінокоси й пасовища; культури, посіяні на зелене добриво; культури, які впродовж трьох років поспіль жодного разу не дали врожаю; підпокривні і безпокривні багаторічні трави; посіви багаторічних насаджень, які розміщені поза зоною офіційного землевпорядкування.

Страхова сума визначається в розмірі вартості врожаю, яку обчислюють шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні п'ять років на ціну 1 ц продукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену в установленому порядку), і на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай.

Щодо багаторічних насаджень страхова сума визначається у такому самому порядку, як і щодо сільськогосподарських культур з урахуванням площі, зайнятої під насадження у тому самому році, що й збирання врожаю. За умови чіткої періодичності плодоношення багаторічних насаджень середня врожайність визначається за показниками п'яти років. У разі, коли господарство вирощує культуру менш як три роки, у розрахунок вартості врожаю береться планова врожайність на поточний рік, але не вище, ніж середня врожайність у цьому адміністративному районі за останній рік. На наш погляд, зазначений тут порядок визначення страхової суми дещо відрізняється від традиційного. Страхова сума має відображати максимальний розмір відшкодування за договором страхування. Це межа відповідальності страховика перед страхувальником. Отже, щоб остання відповідала цьому призначенню, страхова вартість має бути скорегована на рівень страхового покриття. За цим видом страхування він становить 70 % страхової вартості.

Страхові тарифи. Урядом затверджені максимальні розміри страхових тарифів у розрізі видів (груп) сільськогосподарських культур. Вони диференційовані для АР Крим і всіх областей України. Розмір тарифів коливається за культурами та областями від 6 до 9,5 %.

Страхові платежі. Розмір страхового платежу, який підлягає внесенню за договором обов'язкового страхування, визначається шляхом множення страхової суми на страховий тариф (у %) і відсоток страхового покриття (якщо цей фактор не враховано під час визначення страхової суми). У разі безперервного страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень і неотримання страхового відшкодування впродовж двох і більше років страхувальник має право на зменшення розміру базового страхового тарифу на 10 %.

Строки сплати страхових премій. Страховий платіж перераховується на поточний рахунок страховика (або вноситься готівкою в його касу) в повному обсязі чи двома частинами. Платіж у повному обсязі чи першої частини в розмірі не менше як 50 відсотків визначеної суми сплачується зразу ж після дати укладення договору обов'язкового страхування, другої — не пізніше трьох місяців з початку дії договору.

Загальний збиток. Таким є втрата врожаю зернових та інших застрахованих сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, що зумовлена настанням страхового випадку. Цей показник обчислюється шляхом множення різниці між урожайністю з гектара, визначеною в договорі страхування з врахуванням розміру страхового покриття, й фактичною врожайністю з гектара в поточному році на площу посіву (насаджень) та на ціну, визначену в договорі страхування, але не вищу за фактичну ціну певної продукції на мить виплати страхового відшкодування.

Якщо після загибелі сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснювався їх пересів (пересадження), для визначення загального збитку також ураховується вартість одержаного врожаю за рахунок підсіву (пересіву, пересадження), визначена за цінами поточного року.

Розмір загального збитку визначається після оприбуткування врожаю, виходячи з вартості неотриманого чи недоотриманого врожаю.

Страхове відшкодування. Відшкодуванню підлягає лише сума, яка не перевищує прямого збитку. Він визначається страховиком у відсотках до розміру загального збитку, який зафіксовано у відповідних актах обстеження після настання кожного страхового випадку.

Якщо страхувальник на день страхового випадку не сплатив страхові платежі у розмірі, визначеному договором (є прострочена заборгованість з платежів), то прямий збиток відшкодовується пропорційно сумі сплачених страхових платежів.

Для отримання відшкодування страхувальник упродовж трьох днів після визначення суми збитку подає страховику заяву на страхове відшкодування. Крім заяви, для вирішення питання про виплату страхового відшкодування необхідні такі документи:

 договір обов'язкового страхування;

 акт огляду стану посівів сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, складений страховиком за участю страхувальника;

 документ, що підтверджує настання страхового випадку. Ним може бути довідка, отримана від гідрометеорологічної служби, органів державного пожежного нагляду, станції захисту рослин, карантинної служби тощо;

 копії статистичних звітів, первинних бухгалтерських документів щодо здійснення посіву, пересіву культур та їх збирання;

 дані про оприбуткування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень.

Після розгляду зазначених документів представник страхової компанії за участю представника страхувальника складає страховий акт. Він поряд з названими документами є підставою для вирішення питання про виплату страхового відшкодування.

Страховик може відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник:

 ужив навмисні дії, що призвели до настання страхового випадку;

 свідомо подав неправдиві відомості про об'єкт страхування або факт настання страхового випадку;

 отримав повне відшкодування збитків від особи, винної у їх завданні;

 порушив агротехнічні вимоги до вирощування сільськогосподарської культури та правил протипожежної безпеки;

 мали місце інші випадки, передбачені чинним законодавством.

Рішення про виплату страхового відшкодування або відмову в його виплаті страховик повинен прийняти впродовж 10 днів з дати отримання всіх необхідних документів. У разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страховик у триденний термін з дня його прийняття повідомляє заявника в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Відмова у виплаті страхового відшкодування може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.

Сума страхового відшкодування має бути перерахована страховиком на рахунок страхувальника впродовж 10 робочих днів з часу прийняття рішення про таку виплату. За порушення цього терміну страховик сплачує пеню.

Добровільне страхування врожаю сільськогосподарських культур

Потреба в такому страхуванні не відпаде навіть тоді, коли всі господарства будуть охоплені обов'язковим страхуванням. Справа в тім, що врожай не всіх культур підлягає обов'язковому страхуванню. У недержавних господарствах, яких переважна більшість, лише на добровільних засадах може бути застраховано врожай соняшнику, льону, картоплі, овочів, кормових культур, багаторічних насаджень.

За умови додаткового добровільного страхування може бути також розширено перелік страхових подій на об'єктах, що охоплюються обов'язковим страхуванням.

Правила добровільного страхування визначені кожною страховою компанією, яка отримала відповідну ліцензію на такий вид страхування.

Наприклад, НАСК «Оранта» пропонує декілька програм добровільного страхування сільськогосподарських формувань.

Перша з них охоплює страхування врожаю сільськогосподарських культур.

Механізм застосування цього страхування близький до описаного вище порядку обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур. Проте тут ширший перелік сільськогосподарських культур, врожай яких може бути застрахований, і більший перелік страхових подій. Це позначається й на страхових тарифах, які значно вищі, ніж за обов'язкового страхування.

Об'єктом страхування тут є вартість втраченого врожаю певної культури, яка визначається порівнянням врожайності цієї культури з гектара за поточний рік і середньої її врожайності за попередні п'ять років.

Страхові ризики. Цей вид страхування передбачає страхове покриття на випадок втрати врожаю внаслідок таких подій: замо-розку, ожеледі, вимерзання, граду або удару блискавки, землетрусу, лавини, земельного зсуву, пожежі, бурі, урагану, бурану, зливи, повені, посухи (зневоднення земель), епітофітійного розвитку хвороб і розмноження шкідників рослин, протиправних дій осіб (крадіжки, хуліганські дії стосовно рослинницьких насаджень, руйнування теплиць тощо).

Страховим випадком визнається завдання прямих збитків майновим інтересам страхувальника, пов'язаних з неотриманням або недоотриманням урожаю сільськогосподарських культур унаслідок однієї чи кількох зазначених вище подій, якщо вони передбачені договором страхування.

Під повною загибеллю сільськогосподарських культур слід розуміти знищення чи пошкодження більш як 70 % рослин на ділянці, на якій спостерігалася дія страхових ризиків, зазначених у страховому договорі. Це має бути підтверджено відповідним актом, підписаним представниками страховика та страхувальника. Факт настання страхових ризиків визначається компетентними органами: Українським Гідрометцентром, підрозділом Міністерства з надзвичайних ситуацій, Державною службою рятування, Службою захисту рослин, підрозділом Міністерства внутрішніх справ.

Винятки зі страхування. Подія, що мала місце, не може бути визнаною страховим випадком, якщо вона настала внаслідок:

 захворювань рослин, якщо їх поширення не визнане епіфітотією;

 вторинних хвороб;

 впливу ядерного вибуху, радіації чи радіоактивного зараження;

 техногенних аварій, будь-якого забруднення або зараження навколишнього середовища;

 воєнних дій, а також маневрів чи інших військових заходів;

 громадянської війни, народних заворушень, страйків, локаутів, конфіскацій, арештів, націоналізації, терористичних актів;

 вилучення або знищення застрахованого майна за розпорядженням державних органів;

 невиконання (або часткового виконання) страхувальником умов і строків технологічної карти, інших агротехнічних правил і вимог агротехніки;

 невиконання (або часткового виконання) страхувальником рекомендацій страховика або уповноваженого ним експерта, правил і приписів органів пожежного нагляду, енергонагляду, інших компетентних органів в зазначені строки;

 порушення страхувальником установлених правил зберігання вогненебезпечних і вибухонебезпечних речовин і предметів чи інших правил експлуатації, визначених для інших категорій майна.

Страхова сума визначається як вартість майбутнього врожаю шляхом множення середньої врожайності в господарстві страхувальника (для новостворених — середня урожайність в районі) за попередні п'ять років на площу посівів сільськогосподарських культур та вартість метричної одиниці (ц, т) врожаю відповідної сільськогосподарської продукції.

Страхова сума (СС) щодо кожної, застрахованої за цим договором сільськогосподарської культури розраховується за формулою:

СС = Ц* S * В_ср ,

де Ц — ціна узгодженої зі страхувальником вартості метричної одиниці врожаю застрахованої сільськогосподарської культури (грн); S — площа сільськогосподарської культури, що приймається на страхування (га); В_ср — середня урожайності сільськогосподарської культури в господарстві (районі) за попередні п'ять років (ц/га).

Страховий тариф для кожної застрахованої сільськогосподарської культури визначається актуарно. Він фіксується в додатку до договору.Тарифні ставки з добровільного страхування витрат на вирощування сільськогосподарських культур залежно від виду страхової події наведена у таблиці 1.

Франшиза. За цим видом страхування встановлюється безумовна франшизи в відсотках від страхової суми щодо кожної застрахованої сільськогосподарської культури.

Договір страхування набуває чинності з миті надходження страхового платежу на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до кінця строку збирання врожаю застрахованої сільськогосподарської культури, установленого для неї агротехнічними вимогами у відповідному регіоні, але не пізніше 20 дня, що йде за датою початку збиральних робіт відповідної сільгоспкультури, установленої чинними нормами.

Права та обов'язки сторін — загальні. Вони визначені Законом України «Про страхування» і висвітлені в другому розділі цього підручника.

Таблиця №1.

Тарифні ставки (частка від страхової суми, %) з добровільного страхування витрат на вирощування сільськогосподарських культур залежно від виду страхової події

Умови здійснення виплати страхового відшкодування. Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховику такі документи:

 заяву на виплату страхового відшкодування з посиланням на номер договору, докладним описом страхових випадків;

 договір страхування з усіма додатками;

 документи відповідних компетентних органів, які підтверджують факт та/чи причину настання ризиків;

 інші документи, необхідні для встановлення факту настання страхового випадку та розміру страхового відшкодування.

Після повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, страховик за участю страхувальника та інших компетентних осіб проводить огляд пошкоджених (загиблих) посівів і складає акт оцінювання збитку урожаю сільськогосподарської культури.

Підставою для виплати страхового відшкодування є страховий акт. Він оформлюється страховиком в 15-денний термін (враховуються робочі дні) на підставі письмової заяви страхувальника і документів, що підтверджують факт настання страхового випадку, його причини та обставини, а також розмір збитків.

Розмір прямого збитку, завданого посівам застрахованих сіль-госпкультур, визначається загалом щодо застрахованих площ як частина запланованого врожаю, що втрачена внаслідок впливу страхових ризиків, зазначених у договорі, й встановлена згідно з оцінюванням збитку, зафіксованим в актах первинного та вторинного (після граду) огляду пошкоджених посівів, а також за результатами контрольного збирання чи визначення біологічної врожайності.

Розмір страхового відшкодування за кожною із застрахованих сільгоспкультур (СВ) обраховується в суті збитку, зменшеного на розмір франшизи, відповідно до формули:

СВ = (В_ср -В_ф )*S*Ц-ФБ,

де В_ср — середня врожайність застрахованої сільгоспкультури за договором (ц/га); Вф — фактична врожайність застрахованої сільськогосподарської культури за договором (відповідно до актів огляду пошкоджених посівів і результатів контрольного збирання, ц/га); S — площа застрахованих посівів і-тої сільгоспкультури (га); Ц — ціна відшкодування, що дорівнює узгодженій зі страхувальником вартості метричної одиниці врожаю, застрахованої і-тої сільгоспкультури (грн/ц); ФБ — франшиза безумовна, встановлена для і-тої сільгоспкультури (грн).

Контрольне збирання — збирання врожаю з площі в один га з наступним зважуванням та перерахунком на стандартні показники щодо засміченості та вологості для відповідної сільськогосподарської культури.

Якщо значення СВ, розраховане за формулою, менше або дорівнює нулю, то страхова виплата за сільськогосподарську культуру не здійснюється.

У разі повної загибелі застрахованих сільськогосподарських культур розмір страхового відшкодування розраховується як різниця між розміром страхової суми та розміром франшизи. При цьому дія договору страхування щодо загиблих застрахованих посівів припиняється після виконання страховиком своїх зобов'язань.

Якщо посіви визнані повністю загиблими, а страхувальник приймає рішення про збирання фактично сформованого на загиблій дільниці врожаю, із страхового відшкодування утримується вартість одержаної продукції згідно з її вартістю, вказаною в договорі.

Сума страхових виплат за кожну із застрахованих сільгоспкультур не може перевищувати страхову суму за відповідну сільськогосподарську культуру, вказану в додатку до договору страхування.

Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком упродовж 15-ти робочих днів з дня складання страхового акта.

Якщо розмір страхової суми становить певну частку вартості майбутнього врожаю застрахованої сільськогосподарської культури, зазначеної в додатку до договору страхування, то розмір страхового відшкодування визначається у такій само частці від завданих страхувальником збитків.

Якщо порушено кримінальну справу щодо настання страхового випадку й ведеться розслідування обставин, що призвели до його настання, страховик має право відстрочити термін прийняття рішення про виплату страхового відшкодування до закінчення розслідування або судового розгляду.

Відмова у виплаті страхового відшкодування. Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у випадках, передбачених законодавством України, а також у разі, якщо:

 страхувальник без поважних причин не повідомив страховика про настання події, що має ознаки страхового випадку у встановлений договором термін та не представив необхідних документів від компетентних органів чи не допустив представника страховика на місце події, що має ознаки страхового випадку, у зв'язку з чим не можна визначити причини і розмір збитку;

 страхувальник учинив навмисні дії, спрямовані на настання страхового випадку, або не вжив заходів, спрямованих на запобігання страхового випадку й зменшення розміру збитку;

 страхувальник повідомив свідомо неправдиві відомості про об'єкт страхування або факт настання страхового випадку;

 страхувальник у встановлені строки не розпочинав збирання вирощеного врожаю;

 страхувальник суттєво порушив агротехнічні норми вирощування сільськогосподарських культур або умови страхування, передбачені договором та правилами, що спричинило та зумовило виникнення збитків;

 страхувальник порушив рекомендації страховика або уповноваженого ним експерта, правила та приписи органів пожежного нагляду, енергонагляду, інших компетентних органів, спрямовані на зменшення збитків;

 страхувальник не вжив заходів з урятування застрахованих сільгоспкультур під час і після страхового випадку, забезпечення збереження його залишків і запобігання їх подальшого пошкодження;

 рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування повідомляється страхувальнику в письмовій формі з мотивованим обґрунтуванням причин відмови в п'ятнадцятиденний термін з миті надходження всіх документів.

Останніми роками з'явилися також погоджені з уповноваженим органом державного страхового нагляду програми страхування врожаю сільськогосподарських культур СК «Лемма», СК «Кредо-класик», СГ «ТАС», СК «АСКА» та деяких інших страховиків. Усі вони ще не мають такого широкого застосування, як програми НАСК «Оранта».

Під час страхування кількісних втрат врожаю сільськогосподарських культур на випадок прямої дії ризиків відповідальність страховика встановлюється в межах 70 % страхової суми. Решту, по суті, становить власне утримання ризику. Така велика фран-шиза не може бути покрита резервним фондом господарства. Крім того, не всі аграрії створюють такі фонди. Значні відхилення допускаються під час розрахунку планової врожайності, ігноруються втрати, зумовлені інфляцією.

Є спроби визначати планово-нормативну суму витрат страхувальника на вирощування культури згідно з технологічною картою. Це ускладнює процес страхування. Особливо такий порядок незручний для малих і середніх господарств, які не мають можливості утримувати фахівців для виконання складних планових розрахунків і здійснення моніторингу дотримання технології польових робіт. Водночас навіть незначне порушення технологічної карти може бути підставою для відмови страховика у відшкодуванні збитків.

Існує проект страхування сільськогосподарських культур на основі врахування агрокліматичної ймовірності сільськогосподарських ризиків з огляду на території України та бонітет грунтів. Цей, на перший погляд, «справедливий підхід» до розкладки ризиків також викликає сумніви. Його вадою є заниження розміру відповідальності страховика. Останній несе відповідальність за втрати врожаю, якщо вони перевищують 30 % загального обсягу продукції. Отже, більшість господарств буде позбавлена можливості претендувати на страхові відшкодування за частково загиблий врожай.

Таким чином, методологія страхування врожаю сільськогосподарських культур ще потребує серйозного вдосконалення. Вона повинна ґрунтуватися на використанні кращого зарубіжного досвіду. Останній передбачає суттєву державну складову в формуванні страхового захисту аграріїв.

3. Страхування сільськогосподарських тварин

Принциповою особливістю страхування сільськогосподарських тварин є відшкодування збитків лише у випадку загибелі тварини. Як відомо, при страхуванні іншого майна можливе відшкодування збитків, що настали внаслідок часткового пошкодження майна.

Як правило страхування проводиться не у повній вартості тварин, що примушує власника бути більше зацікавленим у збереженні поголів'я.

Диференціацію ставок страхових платежів при страхуванні тварин слід пов'язувати не з територіальною належністю того чи іншого сільгоспвиробника (як при страхуванні посівів), а з рівнем його господарювання, зокрема з додержанням технологічних вимог утримання й відгодівлі тварин, з ефективністю проведення ветеринарно-профілактичних та інших заходів. Найпростішою формою такого обліку є зіставлення конкретної ставки страхового платежу з показниками фактичного падежу тварин за попередній період.

На основі різниці у величині страхової відповідальності всю сукупність застрахованих тварин поділяють на три групи:

 продуктивна худоба;

 молодняк;

 племінні і високоцінні тварини.

Продуктивна худоба складає основну групу і вважається застрахованою на випадок загибелі внаслідок стихійного лиха, інфекційних хвороб, пожежі і дії електричного струму.

Молодняк тварин потребує особливого догляду і може бути застрахований лише від стихійних лих, пожеж та електричного струму.

Для останньої групи тварин застосовують більш високий обсяг страхової відповідальності, враховуючи падіж тварин від інфекційних та загальних захворювань, нещасних випадків.

Страхування продуктивних сільськогосподарських тварин, що є приватною власністю громадян, проводиться як обов'язкове, так і добровільне.

Тварини приймаються на страхування в договірній сумі, але не вищій за балансову вартість. Страховими ризиками зі страхування тварин є інфекційні хвороби, пожежі, аварії, вибух, стихійне лихо, обвал, сель, нещасний випадок, ожеледиця, попадання під рухомий транспорт, під дію електричного струму та вимушений забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

Страхова сума встановлюється за заявою страхувальника, але не більше ринкової вартості тварини на день укладання договору чи балансової вартості.

Тварини страхуються за двома варіантами:

 страхування від хвороби, пожежі, урагану, електроструму, замерзання, укусу змій, отруйних комах, травм, викрадення;

 всі ризики, що є в першому варіанті, плюс напад диких звірів та вимушений забій.

Страхувальнику відшкодовується тільки прямий збиток (загибель, падіж або вимушений забій), але не відшкодовується втрата продукції, яка є непрямим збитком. При загибелі тварин цей збиток рівний балансовій вартості тварин, що загинули. Якщо індивідуальний облік балансової вартості тварин не ведеться, то вона визначається як середня за всіма тваринами даного виду. При вимушеному забої великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, коней, верблюдів, а також домашньої птиці, збиток визначається в розмірі різниці між їх балансовою вартістю і сумою, отриманою від реалізації придатного в їжу м'яса. Якщо м'ясо повністю непридатне для вживання, то збиток обчислюється як при падежу. При падежу або вимушеному забої пушних звірів збиток визначається з врахуванням зміни вартості шкірок у результаті інфекційної хвороби, стихійного лиха чи пожежі. Ціна реалізованої шкірки встановлюється на основі відповідних довідок заготівельної організації.

За договором можуть бути застраховані: свині, хутрові звірі і кролі - після досягнення ними чотиримісячного віку; домашня птиця яйценосних порід - п'ятимісячного; птиця в господарствах, що спеціалізуються на вирощуванні бройлерів, - одномісячного; ВРХ, вівці, кози шестимісячного віку; коні - після одного року.

Договір вступає в силу після сплати страхувальником страхової премії повністю або частково, не менше 50% відповідної суми, але не пізніше 30 днів після його підписання.

Договір набуває чинності:

 у разі внесення платежу готівкою - з наступного дня після його сплати;

 у разі безготівкового розрахунку - з дня надходження страхового платежу на рахунок страховика.

Страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування за застрахованих тварин:

 у разі викрадення, загибелі від стихійного лиха і нещасних випадків - з дня початку дії договору;

 у разі загибелі тварин від хвороби - після закінчення 10 днів від дня початку дії договору.

В разі настання страхового випадку страхувальник повинен у добовий термін заявити про загибель тварин спеціалісту ветеринарної служби, страховику, а при викраденні - в органи міліції.

Після одержання заяви страховик на підставі висновків спеціаліста та двох свідків у триденний термін складає акт за ф. № 26-ТВ, який є основою для виплати відшкодування.

Договір такого страхування укладається на один рік. Страхову вартість визначають на підставі балансової вартості тварин, але не вище ринкової. Максимальний страховий тариф сягає нині 5 %.

Розмір збитків та одночасно розмір страхового відшкодування визначається як різниця між страховою сумою кожної тварини та вартістю придатних (у разі її загибелі) для використання м'яса, шкіри тощо. Якщо ветеринарний працівник визнає м'ясо та шкіру вимушено забитої тварини непридатною для використання, страхове відшкодування виплачується в розмірі страхової суми.

Усі інші сільськогосподарські тварини можуть бути застраховані на добровільних засадах. Такі послуги може надати будь яка страхова компанія, що має на це відповідну ліцензію.

Існує низка винятків із страхових випадків. До них, зокрема, віднесено події, зумовлені навмисними діями або грубою необережністю страхувальника та третіх осіб, терористичні акти, військові дії, акти громадянської непокори, конфіскація тварин, арешт страхувальника; використання ним тварин не за призначенням; неякісного та несвоєчасного проведення профілактичних ін'єкцій і щеплень; планового забою тварин, визнаних непридатними для подальшого господарського використання, або в результаті проведеної селекції чи забою з господарських міркувань; недбалості під час годівлі через відсутність корму, годівлі невідповідним або неякісним кормом, невиконання зооветеринарних правил утримання тварин; порушення умов використання технологічного та інженерного обладнання, недотримання техніки безпеки тощо.

Страхова сума визначається за домовленістю між сторонами страхового договору в межах дійсної вартості застрахованих тварин на мить укладення договору чи внесення змін до нього.

У разі, коли страхова сума виявиться більшою за дійсну вартість тварин, договір діє лише в тій частині страхової суми, яка не перевищує дійсну вартість застрахованих тварин.

Якщо впродовж дії договору страхування вартість тварин, прийнятих на страхування, збільшилася, то страховик несе зобов'язання пропорційно відношенню страхової суми, встановленої для таких тварин в договорі страхування, до нової вартості тварин, або Договір страхування підлягає переукладенню чи внесенню в нього змін.

У разі здійснення виплати страхового відшкодування страхова сума вважається зменшеною на розмір виплати.

Франшиза. Сторони страхового договору можуть передбачити умовну або безумовну франшизу.

Страховий тариф і страхова премія. Базові страхові тарифи встановлюються залежно від вікової групи тварин, їх господарського призначення, умов утримання, характеру страхового ризику, форми власності страхувальника. Так, у НАСК «Оранта» визначені такі базові тарифи для страхування: ВРХ — 2 %, овець і кіз — З, свиней і бджіл — 4, птиці та хутрових звірів — 5 % їхньої дійсної вартості.

Страхова премія розраховується за кожним страховим ризиком або групою ризиків, виходячи з величини страхової суми, базового тарифу та поправочних (підвищувальних і знижувальних) коефіцієнтів. Вони залежать від наявності факторів, що впливають на ступінь надійності страхувальника (Кі), строку сплати страхових платежів (К₂ ), обсягу власного покриття страхувальником (франшизи) (К₃ ), строку дії договору страхування (К₄ ). За багаторазового страхування та за умови відсутності виплат страхового відшкодування впродовж одного, двох, трьох і більше років можливе застосування знижувального коефіцієнту К₅ .

У разі внесення у договір страхування додаткових умов, що мають істотне значення для оцінювання ризику або інших нестандартних умов, попередньо розрахований страховий платіж корегується шляхом множення на підвищувальний (від 1,1 до 5,0) або знижувальний (від 0,99 до 0,7) коефіцієнт, узгоджений сторонами.

Господарства, що впродовж двох і більше років безперервно страхували тварини й не отримали страхового відшкодування, мають право на знижку суми обчислених страхових платежів. Страхувальнику також надається місячний пільговий термін для укладення нового договору, незалежно від того, отримав він страхове відшкодування чи ні.

Страхова премія сплачується безготівковим перерахуванням на поточний рахунок страховика чи готівкою в сумі та терміни, передбачені договором страхування.

У разі розстрочки страхового платежу страховик несе зобов'язання за укладеним договором страхування в межах періоду страхування, за який сплачено страхову премію.

За несплати чергової частки страхової премії дія договору страхування припиняється з наступного дня після закінчення періоду страхування, за який сплачено страхову премію.

За часткової сплати чергової частки страхової премії страховик несе зобов'язання пропорційно відношенню сплаченої страхової премії до загальної суми цієї чергової частки страхової премії.

Коли страховий випадок стався до сплати чергової частини премії, страховик у разі визначення розміру відшкодування вираховує суму несплаченої страхової премії.

Розглянуті щойно умови страхування сільськогосподарських підприємств переконливо свідчать, що страховики відійшли від шаблонного, непосильного та неефективного застосування принципу «страхування від усіх бід». Набір страхових послуг поступово стає індивідуалізованим і дедалі повніше враховує інтереси страхувальника. Водночас механізм страхового захисту аграріїв потребує значного вдосконалення. Насамперед він має значно більше сприяти залученню капіталу, який можна спрямовувати на розвиток усіх галузей виробництва та переробки сільськогосподарської продукції. Доцільно посилити взаємозв'язок між страхуванням і кредитуванням, натуральними та грошовими резервами, передбачити страхування відповідальності за контрактами із сільськогосподарськими товаровиробниками та їхніми партнерами, зменшити страхові тарифи, скоротивши витрати на ведення справи та звільнивши страховиків від оподаткування премій, отриманих за страхування сільськогосподарських ризиків.

У більшості країн Західної Європи застосовується лише добровільна форма страхування ризиків у рослинництві й тваринництві. При цьому страхові поліси купують майже всі фермери. У Великій Британії, Нідерландах, Франції та багатьох інших країнах фермери створили товариства взаємного страхування (ТВС), які тісно взаємодіють з національними фермерськими спілками, банками та іншими суб'єктами бізнесу. Можна сподіватися, що в перспективі й в Україні захист сільськогосподарських товаровиробників також здійснюватиметься на засадах, притаманних для країн з розвинутою системою страхування.

4. Страхування будівель, споруд та іншого майна в сільському господарстві

Страхування будівель, споруд та іншого майна здійснюється на випадок знищення або пошкодження внаслідок пожежі, вибуху, удару блискавки, повені, паводку, землетрусу, бурі, урагану, зливи, граду, зсуву, незвичайних для даної місцевості снігопадів, селів, припинення постачання електроенергії (спричинене страховою подією). Засоби транспорту страхуються на випадок ДТП. Крім того, тварини, обладнання, машини та інше майно можуть бути застраховані на випадок крадіжки та неправомірних дій третіх осіб.

Договір страхування укладається на підставі письмової заяви сільськогосподарського підприємства. Невіддільною частиною договору є розрахунок вартості майна та страхових платежів. Договір може бути укладений на все майно або на окремий його вид. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству, а саме: будівлі, споруди, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, обладнання, транспортні засоби, риболовецькі судна, знаряддя лову, об'єкти незавершеного будівництва, інвентар, готова продукція, сировина, товари, матеріали та інше майно.

За додатковими договорами може бути застраховане майно, отримане підприємством згідно з договором майнового найму (якщо вонс не застраховане у наймодавця) або прийняте від інших підприємств чи населення для перероблення, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо; майно на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Договір страхування всього майна може бути укладеним на таких засадах: на балансову вартість, на договірну вартість, на певну частку (відсоток) вартості.

Майно, що надійшло до страхувальника в період дії договору, вважається автоматично застрахованим, а те, що вибуло - вилученим з: страхового захисту без зміни страхової суми і страхового платежу.

Якщо майно страхується на час проведення експериментальних чи дослідницьких робіт або експонування на виставці, то воно вважається застрахованим з моменту, коли взяте з постійного місця перебування для упакування і транспортування до місця випробування або експонування. Страховий захист на таке майно поширюється на період його тимчасового складування, випробування, експонування та зворотного транспортування до того моменту, поки не буде встановлено на постійне місце перебування в пункті, визначеному в договорі.

Не приймаються на умовах добровільного страхування:

 гроші готівкою та дорогоцінні метали;

 акції, облігації та інші цінні папери;

 рукописи, креслення та інші документи, бухгалтерські та ділові книги;

 технічні носії інформації, комп'ютерних та аналогічних систем (магнітні плівки, касети, магнітні диски та ін.);

 майно, що зберігається у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальникові.

Для оцінювання основних фондів застосовується їхня повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу. Товарно-матеріальні цінності власного виробництва, а також придбані підприємством, оцінюються в розмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договору з урахуванням зносу, а об'єкти незавершеного будівництва - в розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Згідно з чинним законодавством договір страхування укладається на підставі письмової заяви страхувальника, в якій описується майно, яке приймається на страхування, зазначається його місцезнаходження і призначення, вказуються збитки, які мали місце та їх причини. Ці дані дають змогу правильно визначити ступінь ризику, розмір страхової премії та врегульовувати спірні питання щодо відшкодування збитку.

Страхувальник подає окремо заяву про добровільне страхування майна, що належить підприємству, і заяву про добровільне страхування майна згідно з договором майнового найму. Якщо договір страхування укладається щодо частини майна, то до заяви додається опис відповідного майна.

Якщо страхувальник подав завідомо неправдиві відомості, то страхова компанія має право визнати такий договір недійсним або, якщо це передбачено правилами страхування, зменшити розмір відшкодування збитку та відмовити у його виплаті.

За умови, що після укладання договору страхування зі застрахованим майном відбулися зміни (наприклад, реконструкція, заміна обладнання та ін.), то про них необхідно повідомити страхову компанію. Якщо страхувальник страхує майно, яке вже застраховано в інших страхових компаніях, він має повідомити нову страхову компанію про чинні договори та зазначити страхову суму, оскільки страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості.

Договір страхування укладається, як правило, на рік і оформляється видачею страхувальникові страхового полісу, який починає діяти наступного дня після сплати нарахованих платежів (усієї суми або визначеної договором певної її частини).

5. Актуальні проблеми розвитку сільськогосподарського страхування в Україні

Сільськогосподарське виробництво – одне з найбільш ризикованих напрямів господарської діяльності. Непередбачуваність природних умов та мінливість обсягів збору врожаїв, зміна заходів державної політики щодо регулювання аграрних ринків, коливання цін на сільськогосподарську продукцію є основними факторами, що впливають на зміни в доходах сільськогосподарських товаровиробників.

Страховий захист сільськогосподарського виробництва скрізь у світі є оптимальним способом забезпечення безперервності, збалансованості і стабільності розвитку аграрного ринку та одним із ефективних методів повернення збитків в аграрному секторі, оскільки страхові компанії заздалегідь формують необхідні резерви для майбутніх виплат, не вдаючись до зовнішніх і внутрішніх позик. Основна мета страхування сільськогосподарських ризиків – це часткова чи повна компенсація суб’єкту господарювання втрат через несприятливі, в основному, природні явища. Об’єктивна економічна необхідність використання страхування в сільському господарстві пояснюється недостатніми можливостями держави і ринку забезпечити широку маневреність фінансовими ресурсами господарюючих суб’єктів.

У 2007 році в Україні за програмою субсидованого страхування застраховано близько 2,4 млн га посівів, тоді як в 2006 р. - близько 668,3 тис. га, а в 2005 р. - 390,6 тис. га [13].

Рис. 3. Площа застрахованих посівів за програмою субсидованого страхування за 2005- 2006 рр.

Загалом, на цьому ринку торік укладено 4397 угод (1330 - в 2006 р.), страховики отримали 117,12 млн грн премій, з них субсидії становили 47,77 млн грн. На ринку діяли 62 страхові компанії, з яких на 21 компанію припадало 95% угод, 85% застрахованих площ, 55% отриманих премій (Див. Рис. 4.)

Вартість страхування озимих культур в середньому дорівнювала 40-45 грн/га, ярових - 80-120 грн/га, середня тарифна ставка становила 4,54%.

Частка мультиризикового страхування становила 90% (85% всієї застрахованої площі), а частка індексу урожайності дорівнювала 10% (15% застрахованої площі). Страхувалися, в основному, площі, засіяні пшеницею, рапсом, ячменем. Обсяг страхування овочів, фруктів, винограду - дуже малий[13].

За даними Держфінпослуг //http://www.dfp.gov.ua/

Останні роки в країні дуже гостро підняті питання, пов’язані з розвитком сільськогосподарського виробництва, з вирішенням проблем забезпечення населення України сільськогосподарською продукцією. На цьому фоні дуже важливими є питання, що стосуються гарантій сільськогосподарських виробників через систему реального страхування сільськогосподарських ризиків.

Для виконання цих завдань органами Державної влади нашої країни прийнято ряд важливих заходів, з точки зору законодавчого і нормативного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

А також заходів, що стосуються кредитування та страхування аграрного сектору нашої країни.

Проблеми, які виникають на ринку страхування сільськогосподарських ризиків:

1. Страхові тарифи, затверджені постановою занижені. З іншого боку, ті самі тарифи є надто високими для сільськогосподарських виробників.

Сільськогосподарські виробники ще не отримують достатніх прибутків та не мають достатніх обсягів оборотних коштів, щоб таке страхування не відображалося негативно на їх фінансовому стані.

2. Демпінгування тарифів, що спричиняє:

 недобросовісну конкуренцію серед страхових організацій;

 загрозу невиконання страховими організаціями взятих на себе зобов’язань.

Тому є пропозиція до Кабінету Міністрів України – ввести нижній граничний розмір тарифів.

3. Виконання страховими організаціями взятих на себе зобов’язань та покриття їх активами.

4. Страхування об’єкту застави – формальне страхування.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур здійснюється сьогодні, головним чином, у формі страхування застави з метою отримання кредиту.

5. Здійснення страхування сільськогосподарських ризиків в обов’язковій формі не відповідає нормам класичного страхування.

Адаптація нормативно-правової бази України до Європейського законодавства. Міжнародні угоди.

Статтею 1 Закону України „Про підприємництво в Україні” підприємство визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством[17].

Згідно зі статтею 15 цього Закону, втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.

Статтею 10 Закону України „Про підприємства в Україні” визначено, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Майно підприємства відповідно до Законів України належить йому на праві власності, повного господарського відання. Відповідно до статті 4 Закону України „Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

6. Відсутність інформації у потенціального страхувальника. Значна частина сільгоспвиробників не довіряє страховим компаніям, вважаючи, що в разі настання страхового випадку їх шанси отримати відшкодування є незначними.

7. На сьогоднішній день високий ступень ризиків, притаманний страхуванню врожаю, спричиняє складнощі при перестрахуванні. В більшості випадків їх перестрахування в Україні неможливе, тому що високий рівень обсягів відповідальності.

8. В Україні відсутня державна стратегія розвитку системи управління агроризиками, намає достовірної статистики по агрострахуванню. Законодавство змінюється хаотично, постанови № 86 (немає механізму реалізації) і 261 потребують змін, немає ефективного контролю при виплаті субсидій, підтримки страхування сільськогосподарських тварин, хоча кошти на розвиток тваринництва виділяються великі.

Аналізуючи стан справ з аграрного страхування у сусідів, наприклад у Росії є потужна програма субсидування рослинництва і тваринництва (50% від страхової премії). На кожний сегмент існує по одному страховому продукту. Однак, через відсутність контролю значні суми втрачаються.

У Молдові субсидується 50%-80% від суми страхової премії, в основному, високовартісні види продукції. Спостерігається добра взаємодія страховиків і держави.

В Казахстані і Білорусі здійснюється обов'язкове агрострахування. В Казахстані, наприклад, виробників штрафують за відсутність страховки, а страховщики не справляються з обсягами робіт.

Проект розвитку агрострахування в Україні, що здійснюється МФК за фінансової підтримки Канадського агенства міжнародного розвитку (CIDA), покликний сприяти розвитку страхування в сільському господарстві, зокрема, вдосконаленню законодавчої бази, що регулює цей сектор, розробці стратегічного плану, підходів до субсидованого страхування, створенню відповідної інфраструктури, нарощуванню технічної спроможності страхових компаній, підвищенню культури страхування в Україні.

Пропонується створити Агенство з управління ризиками, яке виконуватиме роль координатора щодо розробки нових продуктів, розрахунку базових тарифних ставок, визначення стандартних умов страхування, розробки моделей портфелів ризиків тощо. В рамках проекту буде створений Депозитарій даних, які використовуватимуться для розробки нових страхових продуктів на основі обгрунтованих розрахунків.

Стратегічні напрямки розвитку страхування сільськогосподарських ризиків в Україні:

1. Вироблення єдиних узгоджених принципів діяльності страхових організацій України на ринку страхування сільськогосподарських ризиків.

2. Існує потреба та підстави для запровадження державних програм підтримки страхування врожаю, оскільки, як показує міжнародний досвід, без державної підтримки таке страхування є надто дорогим для сільськогосподарських виробників.

3. Тісна співпраця з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, особливо з Міністерством аграрної політики України.

4. Тісна співпраця з Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг України.

5. Пропаганда важливості страхування серед суб’єктів підприємницької діяльності (сільгоспвиробників, фермерів).

6. Створення позитивного іміджу страхування[10].

7. Проект розвитку агрострахування в Україні міжнародної фінансової корпорації сприятиме розвитку страхового захисту сільгоспвиробників.

Одним із факторів, який формує стереотип стриманого прийняття суб’єктами сільськогосподарського виробництва страхування є суперечливий характер страхових відносин. Ця суперечність полягає в тому, що і страхувальник, і страховик мають свої економічні інтереси в здійсненні страхування. Так, страхувальник намагається забезпечити собі максимальний розмір страхового покриття (передати максимальний обсяг страхової відповідальності) при оптимальному розмірі страхових платежів (страхової премії). Якщо розмір страхової премії може здатися йому невиправдано великим, то він вимушений буде відмовитись від передачі частини ризиків страховику і зберегти їх у себе. В той же час страховик переслідує зворотні цілі – прийняття мінімальних ризиків (мінімізація обсягів страхової відповідальності) при збереженні максимальних страхових платежів (страхових премій). Отже, існує проблема недооцінки страхувальником фінансової корисності страхових операцій та відсутність критеріїв і показників її визначення.

Основними причинами, що також стримують розвиток сільськогосподарського страхування є недосконала законодавча база та відсутність необхідних суспільних інституцій. Хоч в Україні зареєстровано 310 страхових компаній, з них реально працюють лише 114. Водночас кількість страхових компаній, що діють на аграрному ринку, незначна.

З іншого боку існує проблема незрозумілості і надмірно суворих умов страхування стосовно страхувальників (сільськогосподарських товаровиробників), про які вони часто довідуються після настання страхового випадку. Це “пастки”, в котрі легко потрапляють страхувальники і в результаті одержують відмову у виплаті відшкодування.

Крім відміченого, стримуючими факторами для сільськогосподарських виробників щодо страхування є: складний фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств та несвоєчасні виплати страхових виплат страховикам; недостатня гарантія одержання страхових відшкодувань страхувальниками; відсутність реальної державної підтримки аграрного страхування.

Водночас можна погодитися і зі страховими компаніями, які стверджують, що страхування сільськогосподарського виробництва є більш ризиковим і затратним видом страхування порівняно з іншими їх видами. Підвищена ризиковість страхування врожаю полягає в тому, що в разі настання страхового випадку втрат можуть зазнати не тільки окремі страхувальники, а й цілі території, внаслідок чого кількість звернень щодо отримання відшкодування може бути занадто великою і негативно позначатиметься на фінансовому стані страхової компанії.

В результаті, страхування ризиків сільськогосподарськими підприємствами знаходиться на дуже низькому рівні. Проте не виключено, що у майбутньому така ситуація може змінитися на краще, адже відповідно до Указу Президента України “Про деякі заходи щодо розвитку ринку зерна” передбачається розробка та прийняття національної програми розвитку страхування сільськогосподарських ризиків, запровадження страхування сільськогосподарських ризиків як обов’язкової умови при наданні відповідних видів державної фінансової підтримки сільськогосподарським виробникам, створення за участю держави фонду страхування сільськогосподарських ризиків та інші заходи.

Зокрема п. 1 розділуIV “Державної цільової програми

розвитку українського села на період до 2015 року” зазначено, що розвиток системи страхування аграрного сектору здійснюється за такими напрямами: удосконалення законодавчої бази з питань страхування в сільському господарстві; створення Національного агентства з державної підтримки аграрного страхування; розроблення та прийняття Програми державної підтримки страхування в аграрному секторі економіки; сприяння створенню пулів компаній, що займаються страхуванням ризиків в аграрному секторі[12].

Отже, враховуючи важливість проблеми, а також виходячи із ситуації, що склалася необхідність державної підтримки не відкидається при страхуванні. Навпаки, підтримка має виконувати ще й таку важливу функцію, як стимулювання сільськогосподарських товаровиробників до участі у страхуванні, що вимагає опрацювання дієвих механізмів використання таких коштів. Так, Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” на здешевлення вартості страхових премій фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку передбачено 50 млн. грн., а Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” – 200 млн. грн.

Звісно, сума компенсації страхових премій страхувальнику значно обмежена, адже складає 50 % вартості страхових премій у межах страхової премії, яка не перевищує 5 % суми застрахованого ризику, розрахованого виходячи з розміру мінімальної закупівельної ціни загибелі (втрати): пшениці, жита, суміші пшениці та жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соєвих бобів, льону, ріпаку, соняшнику, хмелю, цукрових буряків, але це вже є певні кроки щодо стимулювання розвитку сільськогосподарського страхування. Крім того, паралельно таким діям повинно здійснюватись: удосконалення нормативно-правових актів щодо страхування, які б забезпечували, насамперед, прозорість субсидування страхових премій та реальне відшкодування, завданих стихійними лихами збитків.

Висновки

Сільськогосподарське виробництво в будь-якій країні світу завжди відноситься до високоризикованого виробництва. Тим не менше, у спеціальних наукових дисциплінах, пов'язаних з управлінням ризиком, цій галузі уваги практично не приділяється. Аналіз літературних джерел показує, що дуже часто поняття "сільськогосподарський ризик" у класифікації видів ризиків не використовується. Лише в деяких виданнях можна знайти опис специфічних ознак сільськогосподарських ризиків, що виділяє їх із загальної класифікаційної сукупності.

По своїх характеристиках сільськогосподарські ризики можна цілком віднести до категорії ризиків, що являють собою небезпеку нанесення збитку сільськогосподарському підприємству (чи господарству сільського товаровиробника) внаслідок порушення нормального ходу виробничого процесу. Під нормальним виробничим процесом ми розуміємо виробничий процес, що проходить при таких погодних умовах, коли сільськогосподарське підприємство одержує врожай не нижче середніх значень для даної природно-кліматичної зони.

Вплив на ризик включає три групи методів: зниження, збереження й передачу ризику. Страхування ж це метод перенесення або часткового перенесення сільськогосподарських ризиків безпосередньо з виробника на страхову компанію.

Згідно з чинним законодавством в Україні протягом останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а в державних — обов'язковим.

За правилами добровільного страхування об'єкти страхування розбито на чотири групи.

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку.

2. Дерева й плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70 %, а також ті, що підлягають списанню з балансу.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, сім "і бджіл у вуликах.

4. Будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція.

Реальний стан речей склався таким чином, що страхування сільськогосподарських ризиків не вигідно а ні страховим компаніям, а ні самим аграріям. З одного боку, страховики не хочуть брати на себе досить високі ризики зі сільськогосподарського страхування. Таким чином, якщо вони і беруться за страхування, то компенсація ризиків здійснюється шляхом підвищення вартості власне страхування. Це аж ніяк не заохочує аграріїв до добровільного користування страховими послугами.

З іншого боку, аграрії часто-густо не мають належної суми вільних коштів, щоб оплатити послуги зі страхування. Таким чином вони надають перевагу ризику. Ось і маємо замкнуте коло.

Ряд компаній-страховиків, надаючи послуги зі страхування, свідомо ідуть на збитки. Тобто виплати за страховими полісами перевищують розмір отриманих страхових премій. Так, за інформацією НСК "Оранта", в ній таке перевищення складає майже 2 рази. Компанія змушена іти на такі кроки заради підтримки іміджу.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду.

Виходячи з інтересів та можливостей учасників системи, центральна роль у ній має належати уряду, який, реалізуючи державну політику підтримки аграрного страхування, забезпечує узгодження інтересів інших учасників системи та консолідацію їх зусиль, спрямовуючи їх на досягнення основної мети розвитку системи.

Економічні розрахунки та позитивний міжнародний досвід доводять, що найкращою формою надання підтримки аграрному страхуванню є здешевлення для сільгоспвиробників вартості страхових премій через надання субсидії та забезпечення при цьому державного перестрахування ризиків.

В процесі дослідження є можливість зробити висновок, що система аграрного страхування має розвиватися за такими напрямами:

 сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових страхових продуктів та користуватися страховими послугами;

 удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

 інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;

 стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору;

Здійснення запропонованих заходів з розбудови системи аграрного страхування в Україні, шляхом ефективного використання державних ресурсів та максимального використання можливостей аграрного та страхового ринку, має привести до зростання стабільності сільськогосподарського виробництва та доходів сільського населення, як необхідних передумов стабільного економічного зростання країни та зростання добробуту її громадян.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 р. № 489-V.

2. Закон України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI.

3. Указ Президента України „Про деякі заходи щодо розвитку ринку зерна” від 18.09.2007 р. № 890/2007.

4. Вовчак Ольга Дмитрівна, Завійська Олена Іванівна. Страхові послуги: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — Л.: Компакт-ЛВ, 2005. — 656с.

5. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року від 19.09.2007 р. № 1158.

6. Дем’яненко М.Я. Фінансові проблеми формування та розвитку аграрного ринку // Облік і фінанси АПК, 2007. – №5.

7. Економічний довідник аграрника. В.І. Дробот, Г.І. Зуб, М.П. Кононенко та ін. / За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука. – К.: “Преса України”, 2003. – с. 143

8. Заруба О. Страхова справа: Підручник.-К.:Тов. «Знання», КОО, 1998. -321с

9. Облік державної підтримки Навчальний посібник / За ред. Лузана Ю.Я., Жука В.М., Герасимука І.В. – К.: Видавництво ТОВ “Юр-Агро-Веста”, 2007. – с.

10. Олександр Філонюк Ринок страхування сільськогосподарських ризиків в Україні //http://forinsurer.com/public/03/06/16/546

11. Осадець С.С. Страхування: Підручник..-Вид. 2-ге, перероб і доп. –К.:КНЕУ, 2002. -599с

12. Осадець старховы послуги

13. Портал про страхування сільськогосподарських ризиків//http://www.agrosector.com.ua

14. Щоденний журнал про страхування 2004-2007: forINSURER.com

15. Офіційний сайт Міністерства аграрної політики www.minagro.gov.ua

16. Офіційний сайт Державної комісії з врегулювання ринків фінансових послуг www.dfp.gov.ua

17. http://www.rusnauka.com/2_KAND_2008/Economics/26141.doc.htm