Реферат: Суть види та функції податків

Суть, види та функції податків.

ПЛАН

ВСТУП................................................................................................................................................ 3

1. Теоретичні основи дослідження системи оподаткування......................................................... 4

1.1 Еволюція теоретичних уявлень про природу і функції податків....................................... 4

1.2 Суть з точки зору сучасних підходів..................................................................................... 9

1.3 Функції податків.................................................................................................................... 11

2. Сутність і структура системи оподаткування........................................................................... 16

2.1 Основні елементи.................................................................................................................. 16

2.2 Принципи оподаткування.................................................................................................... 19

2.3 Види податків......................................................................................................................... 23

3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України.................................. 25

3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України........................... 25

3.2 Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні................................. 29

ВИСНОВОК..................................................................................................................................... 35

Список використаної літератури................................................................................................... 36

ВСТУП.

Напрямком розвитку української економіки сьогодні є перехід до ринку. Цей процес виявився надзвичайно складним і навіть болісним. Все ускладнили ще й прорахунки, допущені на початку реформи. Ілюзія саморегульованого стихійного ринку займала панівне місце в уявленнях нашого керівництва, в той час як країни з дійсно ринковими відносинами давно вже навчилися регулювати економічні процеси, визначаючи їм потрібний напрямок.

Одним із головних інструментів державної політики є податки . Слід підкреслити, що західні країни також не відразу дійшли цього висновку. Але там досить давно зрозуміли, що податки не повинні мати виключно фіскальний характер. Зменшення податкового тягаря є заходом, спрямованим на розширення податкової бази з метою покращання показників діяльності національного господарства. Але скорочення податків інколи може й завдати збитків економіці та суспільству. Це і доводить необхідність проведення дослідження з даної теми.

Актуальність теми. Наші знання у сфері податків є не досить широкими. Адже десятиріччями вважалося, що це архаїчна форма перерозподілу створеного продукту, яка відмирає. Податки з юридичних осіб було замінено на індивідуальні відрахування до бюджету, податки з фізичних осіб стягувались майже виключно через бухгалтерії підприємств і установ при виплаті заробітної плати. Потім всі ми водночас стали платниками податків, і, звичайно, виявилися непідготовленими до цього. Досить швидкими темпами було напрацьовано податкове законодавство, підготовлено фінансові кадри для підприємств, створено потужну податкову службу країни. Звичайно, це законодавство поки що недосконале і має вади. Але це природно за умови відсутності досвіду. Створення податкової системи вимагало вивчення закордонного досвіду, який довгий час висвітлювався у нас лише з негативної сторони. Поспішне його копіювання (у деяких випадках) також не дало позитивних результатів.

Таке складне економічне явище, як податки, слід розглядати з історичної точки зору, узагальнюючи досвід інших держав. Тим більше, що під час творення податкової системи постають проблеми, що притаманні економіці будь-якої країни світу. Це - протиріччя між потребами в податкових доходах і можливостями їх отримання. Вирішити цю проблему можна лише за умови вивчення впливу податків на ефективність та обсяги виробництва. Гострота цього питання сьогодні в Україні вимагає його найшвидшого вирішення. Це й обумовило вибір теми курсового дослідження.

Актуальність теми підтверджується також тим, що проблемам оподаткування присвячуються праці таких відомих в Україні вчених, як Федосов В. М., Василик О. Д., Кучерявенко М. П. та ін.. За кордоном аналіз таких питань провадився А. Лаффером, Д. Черніком, В.Родіоновою, А. Бризгаліним, П. Мостовим, Є. Єгоровим, Ю. Петровим та ін.

Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно аналізується сутність і структура системи оподаткування та проблеми і перспективи становлення податкової системи України.

1. Теоретичні основи дослідження системи оподаткування.

1 .1 Еволюція теоретичних уявлень про природу і функції податків.

Податки як основне джерело утворення державних фінансів через вилучення у виді обов'язкових платежів частини суспільного продукту відомі з незапам'ятних часів. Причому оподатковування як елемент економічної культури властивий усім державним системам як ринкового, так і неринкового типу господарювання. У зв'язку з цим про оподатковування можна говорити як про феномен людської цивілізації, як про її невід'ємну частину.

Історія податків нараховує тисячоріччя. Вони виступили необхідною ланкою економічних відносин з моменту виникнення держави і поділу суспільства на класи. За словами англійського економіста С. Паркінсона : "Оподатковування старе, як світ, і його початкова форма виникла, коли який-небудь місцевий вождь перегороджував устя ріки, місце злиття двох рік чи гірський перевал і стягував плату за прохід з купців і мандрівників"[1] .

В. Пушкарьова в розвитку оподатковування виділяє три періоди, кожний з який характеризується тими чи іншими ознаками й особливостями.[2]

1. Перший період розвитку оподатковування , що включає в себе господарські системи древнього світу і середніх століть, відрізняється нерозвиненістю і випадковим характером податків. Саме на цьому етапі податки і механізми їхнього стягування виникають у зародковому стані.

Виникнення податків відносять до періоду становлення перших державних утворень, коли з'являється товарне виробництво, формується державний апарат - чиновники, армія, суди. Саме необхідністю в утриманні держави і його інститутів і було обумовлене виникнення оподатковування.

Спочатку податки існували у виді безсистемних платежів, що носять переважно натуральну форму. Піддані несли повинності особистого характеру (панщина, участь у походах), а також сплачували податки продовольством, фуражем, спорядженням для армії. У Римській імперії й Афінах у мирний час податків не було і їхнє введення і стягування обумовлювалося настанням воєнного часу. По свідченнях істориків, перський цар Дарій (ІV в. до н.е. ) брав податки навіть євнухами. Іншими словами, форми оподатковування визначалися суспільною потребою.

В міру розвитку і зміцнення товарно-грошових відносин податки поступово приймають майже повсюдно винятково грошову форму. Якщо колись податки стягувалися в основному на утримання палаців і армій, на зведення укріплень навколо міст, на будівництво храмів і доріг, то згодом податки стають основним джерелом доходів для грошового утримання держави.

Обов'язкові платежі древнього світу віддалено нагадували нині існуючі податки в їхньому сучасному розумінні. Це були скоріше квазиподатки поряд з іншими джерелами державних доходів: військовий видобуток, доміни (доходи від державного майна), регалії (окремі галузі виробництва і види діяльності, вилучені на користь держави). Квазиподатки являли собою перехідну ступінь до податків.

Однієї з перших організованих податкових систем, багато сторін якої знаходять висвітлення й у сучасному оподатковуванні, є податкова система Древнього Рима.

На ранніх етапах розвитку Римської держави податкові механізми використовувалися винятково для фінансування воєнних дій. Громадяни Рима обкладалися податками у відповідності зі своїм статком на підставі заяви про свій майновий стан і родиний стан (прообраз декларації про доходи). Визначення суми податку (ценз) проводилося спеціально обраними чиновниками.

В ІV-ІІІ вв. до н.е. розвиток податкової системи привів до виникнення як загальнодержавних, так і місцевих (комунальних) податків. Однак єдиної податкової системи в той період не існувало й оподатковування окремих місцевостей визначалося лояльністю місцевого населення до метрополії, а також успіхами у військових заходах держави. У випадку переможних воєн податки знижувалися, а порію скасовувалися зовсім і замінялися винятково контрибуцією.

Розвиток державних інститутів Рима об'єктивно привело до проведення імператором Августом Октавіаном (63 року до н.е. - 14 року н.е. ) кардинальної податкової реформи, у результаті якої з'явився найперший загальний грошовий податок, так називаний "трибут ". Контроль за оподатковуванням стали здійснювати спеціально створені фінансові установи. Основним податком держави виступив поземельний податок. Податками обкладалися також нерухомість, раби, худоба й інші цінності. Крім прямих з'явилися і непрямі податки, наприклад, податок з обороту - 1 %, податок з обороту при торгівлі рабами - 4 % і ін.

Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальну функцію, але і функцію регулятора тих чи інших економічних відносин.

Загальна ж кількість податкових платежів у Древньому Римі досягало більш 2000.

Наступні податкові системи в основному повторювали у видозміненому виді податкові системи стародавності.

Цікаво відзначити, що багато принципів визначення об'єктів оподатковування і підходи по встановленню тих чи інших податкових зборів збереглися до наших днів. Якщо порівнювати податкові системи Древнього Рима і сучасної України, то ряд платежів вражають своєю схожістю. (див. табл.. 1.1)

Таблиця 1.1

Порівняння систем оподаткування.

На щастя, Україна не успадкувала такі екзотичні римські податки як збір на золотий вінок для вираження цезарю вірнопідданньських почуттів, збір за ярлик для ослів чи збір за прикладання печатки. Цікаво відзначити, що відомий афоризм "Гроші не пахнуть" також зв'язаний з податками. Це фразу вимовив римський імператор Тит Флавій Веспасіан (9-79 р.м.), що ввів податок на відхожі місця. Так імператор відповів на запитання - навіщо ти береш податок за це.

У Європі XVІ-XVІІ ст. розвиті податкові системи були відсутні. Повсюдно податкові платежі мали характер разових вилучень, причому періодично парламенти держав надавали правителям повноваження, в основному надзвичайні, по стягуванню тих чи інших видів податків. Збором податків займалися так називані відкупники, що викуповували встановлені податки в держави, вносячи суму податку в скарбницю цілком. Далі, заручившись державними повноваженнями і застосовуючи примус за допомогою помічників і суботкупщиків, відкупник здійснював збір податку з населення, з врахуванням свого прибутку, який де коли досягав однієї четвертої від ціни відкупу.

2.Другий період розвитку оподаткування. Однак розвиток європейської державності об'єктивно вимагало заміни "випадкових" податків і інституту відкупників стрункою, раціональною й обґрунтованою системою оподатковування. Саме наприкінці XVІІ - початку XVІІІ ст. настає другий період розвитку оподатковування. У цей період податки стають ведучим джерелом дохідної частини бюджетного устрою.

У цей період відбувається формування перших податкових систем, що включають у себе прямі і непрямі податки. Особливу роль грали акцизи, стягнуті, як правило, у міських воріт із усіх ввезених і вивезених товарів, а також подушний і прибутковий податки.

Розвиток демократичних процесів у європейських країнах знайшло своє відображення в питаннях встановлення і введення податків. Так, в Англії в 1215 року в "Великій хартії вільностей" було уперше встановлене, що податки вводяться тільки за згодою нації: "Ні щитові гроші, ні посібники не повинні стягуватися в королівстві нашому інакше, як по загальній раді королівства нашого". Даний принцип був повторений і в 1648 році, а в 1689 році Білль про права остаточно закріпив за представницькими органами влади затверджувати всі державні витрати і доходи.

В Франції парламент став затверджувати бюджет і податки тільки в 1791 році після Великої французької революції.

Цікаво відзначити, що багато історичних подій починалися в результаті податкових конфліктів. За словами Н.Тургенєва: "Податки, чи, правильніше сказати, дурні системи податків, були одною з причин як видно з історії, що нідерландці зробилися незалежними від Іспанії, швейцарці від Австрії, фрісляндці від Данії, і, нарешті, козаки від Польщі..."[3] .

Крім того, боротьба північноамериканських колоній Англії за незалежність (1775-1783 р.р.) була багато в чому обумовлена прийняттям англійським парламентом закону про гербовий збір (1763 рік), що торкався інтересів майже кожного жителя колоній, тому що податками обкладалися вся комерційна діяльність, судова документація, періодичні видання і т.д. Початок безпосередніх воєнних дій повсталих, історики відносять до епізоду так називаного "Бостонського чаювання" (1773 рік), коли англійський уряд надав Ост-Індійській компанії право безмитного ввозу у північноамериканські колонії. Митні пільги фактично поставили цю компанію поза конкуренцією і завдали серйозного удару по позиціях місцевих торговців. У грудні 1773 року група колоністів проникнула на прибулі в Бостонский порт англійські кораблі і викинула в море велику партію товарів, що загострило конфлікт між метрополією і колоніями.

Одночасно з розвитком державного оподатковування починає формуватися наукова теорія оподатковування, основоположником якої є шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723-1790 р.р.). У своїй роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 рік) він уперше сформулював принципи оподатковування, дав визначення податковим платежам, позначив їхнє місце у фінансовій системі держави, а також визначив, що податки для платника є показник волі, а не рабства.

3.Третій період розвитку оподатковування починає свою історію в XІ ст. і відрізняється зменшенням кількості податків і великим значенням права при їхньому встановленні і стягуванні. Поступово в суспільстві поряд з розвитком фінансової науки відбувається становлення науково-теоретичних поглядів на природу, проблеми і методики оподатковування. Жодна економічна школа, жодна фінансова теорія не обійшли своєю увагою питання фіскалітета. В другій половині XІ в. багато держав почали спроби втілити наукові погляди на практиці.

Однак, як відзначає В. Пушкарьова, вінцем фінансової науки виявилися податкові реформи, проведені після Першої світової війни, цілком обґрунтовані науковими принципами оподатковування. Саме тоді була закладена конструкція сучасної податкової системи, у якій прямі податки і, насамперед, індивідуальний прибутково-прогресивний податок, зайняли ведуче місце6.

У той же час варто визнати, що людство дотепер не придумало ідеальної податкової системи. Фінансова наука і понині не може однозначно відповісти на багато податкових питань, а постійні податкові реформи практично у всіх розвитих країнах свідчать про перманентний процес створення справедливої, розмірної й обґрунтованої системи оподатковування.

1.2 Суть з точки зору сучасних підходів.

Найважливіше місце в діловому житті підприємця займають відносини, що виникають із приводу сплати податків. Вони торкаються як сфери бізнесу, коли зайде мова про сплату податків із прибутків, так і приватну сферу, коли справа стосується податків з особистих доходів. Як правило; - підкреслює А. Маршал, "існує загальне правило: коли деякий податок натискає на будь-який фактор, що використовується однією групою осіб у виробництві товарів чи послуг, призначених для продажу іншим особам, він веде до стримування виробництва. Це у свою чергу приводить до перекладання значної частини податкового тягаря на споживачів...[4] ".

На сьогодення існують декілька податкових теорій, розглянемо сучасні теорії. Кейнсианська теорія , була заснована на розробках англійських економістів Джона Кейнса (1883-1946 р.р.) і його послідовників. Центральна думка цієї теорії полягала в тому, що податки є головним важелем регулювання економікою і виступають однією з доданків її успішного розвитку. На думку Дж. Кейнса, викладену їм у його книзі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936 рік), економічний ріст залежить від грошових заощаджень тільки в умовах повної зайнятості. Однак повної зайнятості практично неможливо досягти. У цих умовах великі заощадження заважають економічному росту, оскільки вони не вкладаються у виробництво і являють собою пасивне джерело доходу. Для того щоб усунути негативні наслідки, зайві заощадження повинні вилучатися за допомогою податків.[5]

Податкова теорія монетаризма була висунута в 50-х роках професором економіки Чикагського університету Мілтоном Фрідменом і заснована на кількісній теорії грошей. На думку її автора, регулювання економікою може здійснюватися через грошовий обіг, що залежить від кількості грошей і банківських процентних ставок. При цьому податкам не приділяється така важлива роль, як у кейнсианських економічних концепціях. У даному випадку податки поряд з іншими механізмами впливають на грошовий обіг. Зокрема, через податки вилучаються зайва кількість грошей. У теорії монетаризма і кейнсіанській теорії податки зменшують несприятливі фактори розвитку економіки. Однак якщо в першому випадку цим фактором є зайві гроші, то в другому - зайві збереження. [6]

Теорія економіки пропозиції сформульована на початку 80-х роках американськими вченими М. Бернсом, Г. Стайном і А. Леффером[7] у більшому ступені чим кейнсіанська теорія розглядає податки в якості одного з факторів економічного розвитку і регулювання. Дана теорія виходить з того, що високе оподатковування негативне впливає на підприємницьку й інвестиційну активність, що в остаточному підсумку приводить і до зменшення податкових платежів. Тому в рамках теорії пропонується знизити ставки оподатковування і надати корпораціям усілякі пільги. Таким чином, зниження податкового тягаря, на думку авторів теорії, приводить до бурхливого економічного росту.

Одна з основних проблем оподатковування знайшла своє відображення в теорії перекладання податків . Причому питання про перекладання податків дотепер є одним з найменш розроблених питань в оподатковуванні і це з врахуванням того, що її практичне значення дуже величезне. Суть теорії перекладання заснована на тім, що розподіл податкового тягаря можливо тільки в процесі обміну, результатом якого є формування ціни. Саме через обмінні і розподільні процеси юридичний платник податку здатний перекласти податковий тягар на іншу особу - носія податку, що і буде нести весь тягар оподатковування.

Наприкінці 19ст. професор Колумбійського університету Едвін Селігмен (1861-1939 р.р.) у своїй книзі "Перекладання і падіння податків" (1892 рік) виклав основні положення перекладання податків і вказав два їхніх різновиди:

- перекладання з продавця на покупця (як правило, це відбувається при непрямому оподатковуванні)

- перекладання з покупця на продавця (непрямі податки у випадках, коли ціна на який-небудь товар неймовірно велика через високі ставки (наприклад, акцизів), що істотно обмежує попит на цей товар).

Проблема перекладання податків остаточно не вирішена дотепер. За словами сучасних американських економістів К. Макконелла і С. Брю: "Податки не завжди виходять з тих джерел, що підлягають оподатковуванню. Деякі податки можуть бути перекладені. З цієї причини необхідно точно визначити сферу можливого перекладання основних видів податків і виявити кінцеві пункти, куди податки переміщаються"[8] . На думку інших західних економістів Р. Масгрейва і Д. Мінза від 30 до 50 % податків, що сплачуються капіталістами, перекладається ними на споживачів[9] . Проблема перекладання особливо актуальна в даний момент і в Україні.

Таким чином, для точного визначення тенденцій перекладання кожного податкового платежу необхідно враховувати природу податку, а також всі економічні і політичні умови його стягування.

1.3 Функції податків.

Якщо розглядати функції податків у суспільстві, то в першу чергу необхідно відзначити, що в податках безпосередньо реалізується їхнє соціальне призначення як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу доходів держави.[10] У той же час, необхідно відзначити, що на практичному рівні оподатковування виконує кілька функцій, у кожній з яких реалізується те чи інше призначення податків. Взаємодіючи, дані функції утворять систему.

Розглядаючи сучасну систему оподатковування, можна зробити висновок про те, що на даному етапі податки виконують наступні основні функції: фіскальну, розподільну (соціальну), контрольну , заохочувальну , регулюючу .

1. Фіскальна функція є основною функцією оподатковування, за допомогою якої реалізується головне призначення податків: формування і мобілізація фінансових ресурсів держави, а також акумулювання в бюджеті засобів для виконання загальнодержавних чи цільових державних програм. Всі інші функції оподатковування можна назвати похідними по відношенні до цієї. У всякому разі, поряд з чисто фіскальними цілями податки можуть переслідувати й інші мети, наприклад економічні чи соціальні. Тобто фінансові цілі, будучи самими істотними, не є винятковими.

2. Розподільна (соціальна) функція податків складається в перерозподілі суспільних доходів між різними категоріями населення. Як відзначає професор Л.Ходов, через оподатковування досягається "підтримка соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між доходами окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними".

Іншими словами відбувається передача засобів на користь більш слабких і незахищених категорій громадян за рахунок покладання податкового тягаря на більш сильні категорії платників.

За словами шведського економіста К.Еклунда: "Велика частина державного виробництва і послуг фінансується від зібраних податків і потім розподіляється більш-менш безкоштовно серед громадян. Це стосується освіти, медичного обслуговування, виховання дітей і ряду інших напрямків. Ціль - зробити розподіл життєво важливих засобів більш рівномірним"[11] .

У підсумку відбувається вилучення частини доходу одних і передача його іншим. Яскравим прикладом реалізації фіскально-розподільної функції є акцизи, установлювані, як правило, на окремі види товарів і в першу чергу предмети розкоші, а також механізми прогресивного оподатковування. У деяких соціально-орієнтованих країнах (Швеція, Норвегія, Швейцарія) майже на офіційному рівні визнається, що податки являють собою плату високоприбуткової частини населення менш дохідній за соціальну стабільність.

3. Контрольна функція податків. Через податки держава здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю організацій і громадян, а також за джерелами доходів і витратами. Завдяки грошовій оцінці сум податків можливо кількісне зіставлення показників доходів з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкової системи, забезпечується контроль за видами діяльності і фінансових потоків. Крім того, через контрольну функцію оподатковування виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику.[12]

4. Заохочувальна функція податків. Порядок оподатковування може відбивати визнання державою особливих заслуг визначених категорій громадян перед суспільством (надання податкових пільг учасникам Великої Вітчизняної війни, Героїв СРСР і т.д.).[13] Однак дана функція являє собою просте пристосування податкових механізмів з метою реалізації соціальної політики держави і є скоріше супутньої, чим ведучої.

5. Регулююча функція податків. Вже в Римській імперії податки виконували не тільки фіскальне призначення - у деяких випадках їм придавалось і функції керування соціальними процесами. Однак питання про місце і значення податків як регулятора тих чи інших суспільних відносин до цих пір не має одностайної оцінки.

Відповідно до класичної теорії податків (теорія податкового нейтралітету), розробленої Адамом Смітом (1723-1790 р.р.), Давидом Рікардо (1772-1823 р.р.) і їхніми послідовниками податки - є один з видів державних доходів, що повинні покривати витрати по утриманню уряду. При цьому яка-небудь інша роль (регулювання економіки, страховий платіж, плата за послуги й ін.) податкам не приділялася. А.Сміт вважав, що оскільки в умовах ринку частка прямих доходів держави (від державної власності) істотно зменшується, то основним джерелом покриття зазначених вище витрат повинні стати надходження від податків. Що стосується фінансуванню інших витрат (будівництво і утримання доріг, утримання судових установ і т.д.), то вони повинні покриватися за рахунок мита і зборів, що сплачуються зацікавленими в цьому особами. При цьому вважалося, що, оскільки податки носять безоплатний характер, то мита і збори не повинні розглядатися як податки.

Саме в даний момент варто визнати, що регулююча функція податків спрямована в першу чергу на досягнення за допомогою податкових механізмів тих чи інших задач фінансово-економічної політики держави.

Аналізуючи цей аспект податкових відносин, представляється необхідним виділити стимулюючу , дестимулюючу і відтворювальну підфункції оподатковування.

Стимулююча підфункція спрямована на підтримку розвитку тих чи інших економічних явищ. Вона реалізується через систему пільг і звільнень. Нинішня українська податкова система надає широкий набір податкових пільг малим підприємствам, підприємствам інвалідів, сільськогосподарським виробникам, організаціям, що здійснюють капітальні вкладення у виробництво і благодійну діяльність і т.д.

Історія також знає приклади введення спеціальних податків для досягнення конкретних тих чи інших економічних результатів. Так, у 1948 році у Франції був установлений "винятковий податок для боротьби з інфляцією". Його економічна мета - зменшити надлишкову купівельну спроможність і була відбита в самій назві.[14]

Дестимулююча підфункція навпроти спрямована на встановлення через податковий тягар перешкод для розвитку яких-небудь економічних процесів, наприклад через реалізацію державою своєї протекціоністської економічної політики. Це виявляється через введення підвищених ставок податків (наприклад, для казино), установлення податку на вивіз капіталу, підвищених митних тарифів, податку на майно, акцизів і ін.

Можна назвати також відтворювальну підфункцію , що призначена для акумуляції засобів на відновлення використовуваних ресурсів. Цю підфункцію виконують відрахування на відтворення мінерально-сировинної бази, плата за воду і т.д.

У той же час, фіскальна і регулююча функції суперечливі не тільки самі по собі - вони також суперечать один одному. Зокрема, фіскальний компонент здобуває велике стабілізуюче значення, коли тягне за собою зниження загального податкового тягаря. Це можливо тільки шляхом перерозподілу податкової ваги між платниками, що безпосередньо вимагає врахування регулюючих механізмів оподатковування. Однак у будь-якому випадку, податок не має на меті підриву власної основи: податок існує для одержання засобів і не повинний обмежувати, гнітити джерело цих засобів. Він не призначений для обмеження, заборони, конфіскації, покарання. Так, збільшенню митних імпортних тарифів викликається в основному протекціоністсько-політичними розуміннями, а підвищене оподатковування ігорного й алкогольного бізнесу обумовлено платоспроможністю, а не заборонними мірами.[15]

Однак представляється, що значення податкових механізмів у регулюванні і керуванні економікою держави все-таки досить перебільшена. На думку деяких суспільних діячів податки є ледве чи не єдиним регулятором усіх фінансово-економічних процесів у суспільстві. Однак розвиток тих чи інших економічних процесів у суспільстві підкоряється своїм закономірностям, у яких податкам відведене все-таки аж ніяк не вирішальне значення.

У цьому зв'язку можна погодитися із С.Пепеляєвим, на думку якого податок у сучасних умовах установлюється з метою одержання бюджетного доходу, тому вплив на поводження платника податків з метою домогтися якого-небудь результату не може бути основною метою податку. Однак якщо які-небудь податкові платежі починають виконувати регулюючі функції, не переслідуючи фінансової мети, то вони перестають виступати податками в строгому розумінні слова.[16]

Так, що стимулююча функція податків впливає на економічне поводження суб'єктів більш ніж опосередковано, побічно, через деякі аспекти мотивації. Податок аж ніяк не стимулює заробляння грошей і сам по собі не спонукує заробляти, він лише претендує на частину заробленого. Якщо який-небудь вид бізнесу споконвічно неприбутковий і неефективний, його розвитку не допоможуть ніякі податкові пільги і звільнення.

Наприклад, українське сільське господарство завжди користалося колосальними пільгами практично по всіх податках, однак цей "суперпільговий" режим не став основою для прогресу і процвітання вітчизняного аграрного сектора. Податкове стимулювання інвестицій у відриві від інших економічних факторів також не приносить результату, оскільки інвестиційні процеси обумовлені не податковими пільгами, а потребами розвитку виробництва і розширення бізнесу. У цьому зв'язку представляється справедливим твердження В.Потапова про те, що податкові стимулятори вторинні.[17]

Однак у ряді випадків наявність податкових пільг може послужити додатковим (але все-таки не основним) аргументом на користь тієї чи іншої діяльності чи ділової активності.

Так само не можна переоцінювати "новомодну" у даний час тезу "чим менше податки - тим вище економіка". Дане твердження взяло свій початок в середовищі околополітичних економістів з легкої руки президента США Рональда Рейгана, що здійснив на початку 80-х років глобальну податкову реформу. Його неоднозначний податковий експеримент у даний момент у тих же США свідчить, що до податкових реформ "рейгономіки" відношення двояке, а в теорії оподатковування постулат "низькі податки - висока економіка" дотепер не доведений і не обґрунтований.

Навпаки багато закордонних економістів переконані, що різке і непродумане зниження податків може завдати серйозної шкоди економіці. Так, незважаючи на широке зниження податкових ставок у 80-і роки, в Америці стрімко зростав дефіцит державного бюджету, а норма заощаджень у 1986 році, у розпал податкової "рейгономіки", складала всього 3,9 % - це найнижчий рівень цього показника серед усіх промислових країн того періоду.[18]

Необхідно відзначити, що відповідно до теорії, зниження ставок податків може сприяти економічному росту різними шляхами. Так, зниження граничних податкових ставок може спонукати людей працювати більш напружено. Це виразно приведе до росту пропозиції робочої сили і збільшенню продуктивності праці.

Крім того, при низьких податках ростуть заощадження, і з'являється стимул до інвестування. Але це лише теорія, підтвердження якої більш ніж відносні. Так, прихильники зниження податків люблять посилатися на "стрибки росту", що у багатьох випадках мали місце за кожним скільки-небудь значним зниженням податків. Після їхнього зниження при Р.Рейгані на початку 80-х, говорять вони, пішли сім років прискореного економічного росту (з 1983 по 1989 р.). Але це - омана: протягом коротких періодів на темпи росту впливає безліч факторів, і тут у першу чергу слід зазначити хронологію циклу ділової активності. На цій підставі важко робити однозначні висновки про те, якою мірою зниження податків може сприяти економічному росту.

Як вважають фахівці економічне зростання доходів у США було також обумовлене тим, що в умовах низького оподатковування в багатих американців ослабшав стимул приховувати декларовані свої доходи і вони попадали у національну статистичну звітність. Таким чином, зовсім не просто розрахувати, чи дійсно зниження ставок прибуткового податку сприяло прискоренню економічного росту.

Необхідно враховувати, що загальновизнаною в теорії оподатковування виступає крива Лаффера (Laffer currve), що показує зв'язок між податковими ставками й обсягом податкових надходжень у бюджет. Відповідно до цієї кривої зниження ставок до граничної крапки оподатковування викликає пряме зниження надходжень у бюджет. У той же час підвищення ставок після граничної крапки спричиняє скорочення податкових доходів. Представляється, що саме цей аспект необхідно враховувати в першу чергу, розглядаючи питання про вплив розміру податків на темпи економічного розвитку, а не ставити в главу податкового реформування неперевірені і спірні положення.

Однак найбільше наочно регулююча функція податків виявляється при дестимулюючому податковому підході, коли ті чи інші заходи держави по жорсткості податкового гніта діють відразу і безпосередньо.

Істинність крилатого вираження "усе, що обкладається податком - убуває" не підлягає сумніву. Створення непомірного податкового тягаря практично завжди тягне спад виробництва в зв'язку з утратою його ефективності. Так, непомірний податковий гніт українського селянства в 30-х роках привів до його ліквідації за кілька років. Крім того, дестимулювання імпорту шляхом установлення підвищених митних тарифів (політика протекціонізму) також тягне різке скорочення ввозу тих чи інших товарів.

За допомогою податків держава дійсна здатна створити більш-менш сприятливі і конкурентноздатні умови для визначених ділових сфер. У той же час, не можна забувати, що при цьому відбувається податкове придушення інших сфер. У зв'язку з цим недооцінка, як і переоцінка державою соціального значення деяких виробництв неприпустимі, тому що в противному випадку неминуче порушується воля конкуренції і принцип справедливості.

2. Сутність і структура системи оподаткування.

2.1 Основні елементи

Податок - обов'язковий внесок юридичних і фізичних осіб у бюджет чи у позабюджетний фонд, здійснюваний у порядку і на умовах обумовлених законодавством. Податок- одне з основних понять фінансової науки.[19]

Окремий податок характеризується набором типових ознак, що визначають роль податку в економічному механізмі держави, правила розрахунку і збору податку. Усю сукупність типових ознак податку можна розділити на три групи:

- Цільові ознаки;

- Організаційні;

- Системні;

Цільовими ознаками є:

1. Підтримувані органи керування;

2. Цільове призначення податку (склад витрат, що покриваються податковим збором);

3. Цільове призначення наданих пільг (область вкладення засобів, залишених у платника податків);

Організаційними ознаками податку є:

1. Об'єкт оподаткування - те, що обкладається податком (доход, майно і т.п. );

2. Джерело виплати податку - фонд чи засоби, з яких сплачується податок (поточний доход, кредит і т.п. );

3. База оподаткування - сума, з якої стягується податок;

4. Ставка (шкала вставок) податку - розмір податку на одиницю обкладання;

5. Суб'єкт оподатковування - особа, яка зобов'язане за законом платити податок;

Системні ознаки податку дозволяють дати характеристику його місця в загальному процесі фінансових потоків:

- Частка податку в бюджетних надходженнях;

- Частка податку в загальному податковому тиску на платника податків;

- Ступінь задоволення податком фінансових потреб сфери свого призначення;

- Ступінь збирання податку;

- Економічні наслідки наданих пільг по податку (збитки, майбутні доходи);

- Витрати на збір податку;

-

Кожен податок містить наступні елементи:

- Суб'єкт оподаткування чи платник податків - фізична чи юридична особа, на яку законом покладений обов'язок платити податок.

- Носій податку - фізична чи юридична особа, що у кінцевому рахунку несе витрати і збиток по сплаті податку.

Суб'єкт оподаткування чи платник не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, обкладаючи митом який-небудь товар, зрозуміло що він буде перекладений на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб'єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого то він уже не носій податку.

- Сфера дії податку - сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому рахунку лягає його тягар.

- Об'єкт оподаткування - предмет, що підлягає обкладанню (доход, товари, майно). Часто і сама назва податку випливає з об'єкта, наприклад, поземельний, прибутковий, і др...

- Джерело податку - доход суб'єкта (заробітна плата, відсоток, рента) з якого виплачується податок. По деяких податках об'єкт і джерело збігаються.

- Масштаб оподатковування - одиниця, що кладеться в основу виміру податку; у промисловому податку масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т.д..

- Одиниця обкладання - одиниця виміру об'єкта (по прибутковому податку - грошова одиниця країни, по земельному податку - гектар, акр і т.д. ).

Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тім, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання - як міра.

- Податкова ставка являє собою величину податку на одиницю обкладання; виражена у відсотках (вони звуться „квоти ”).

У залежності від побудови податків розрізняють тверді і часткові ставки.

Тверді ставки встановлюються в сумі на одиницю об'єкта. Часткові ставки виражаються у визначених частках об'єкта обкладання.

- Податковий оклад- сума податку, що сплачується суб'єктом з одного об'єкта.

- Податковий поріг - розрахункова величина податкового окладу до доходів.

- Податкові пільги - повне чи часткове звільнення від податків суб'єкта відповідно до чинного законодавства (знижки відрахування й ін.).

Найважливішою податковою пільгою є неоподатковуваний мінімум (безподаткова зона) - частина об'єкта, цілком звільнена від податку.

Наявність суб'єкта оподатковування (особиста податкова повинність), предмета оподатковування (матеріальна податкова повинність) і ставки оподатковування задають схему оподаткування .

Способи стягування податків.

У податковій практиці існує три способи стягування податків. Перший спосіб - кадастровий - пропонує використання кадастру. Кадастр це реєстр, що містить перелік типових об'єктів (землі, доходів), які класифікуються по зовнішніх ознаках і встановлює середню прибутковість об'єкта обкладання.[20]

До зовнішніх ознак відносяться: при поземельному податку - розмір ділянки, кількість худоби, віддаленість від транспортних шляхів; при домовому - кількість вікон, дверей, труб, характер будівлі; при промисловому - чисельність робітників, кількість верстатів і т.д..

Середня прибутковість об'єкта, що базується на цих ознаках, значно відрізняється від дійсної. Існують поземельний, подомовий, промисловий кадастри. Даний спосіб має значною мірою історичний характер. Він застосовується при слабкому розвитку податкового апарата.

При другому способі податок утримується бухгалтерією тієї юридичної особи, що виплачує доход суб'єкту податку. Таким шляхом виплачується податок із заробітної плати. Податок утримується посередником - збирачем до одержання доходу суб'єктом, що знижує можливість відхилення його від сплати податку.

Третій спосіб передбачає подачу платником податків у податкові органи декларації, тобто офіційної заяви про одержувані їм доходи.

Види ставок оподаткування.

Розрізняють тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки.

- Тверді ставки - встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розміру доходу.

- Пропорційні - діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта оподаткування без врахування диференціації його величини.

- Прогресивні - середня ставка прогресивного податку підвищується в міру зростання доходу.

- Регресивні - середня ставка регресивного податку знижується в міру росту доходу.

Загалом видно, що прогресивні податки - це ті податки, тягар яких найбільше сильно давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільше важко вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.

2.2 Принципи оподаткування.

Принципи (від лат. prіncіpіum - основа, першооснова) - це основні і керівні ідеї, ведучі положення, що визначають початки чого-небудь. Стосовно до оподатковування принципами варто вважати ті базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері.

Однак з огляду на багатоаспектність змісту податків, їхній комплексний характер і неоднозначну природу, необхідно відзначити, що кожній сфері податкових відносин відповідає своя система принципів.

Так, можна умовно виділити три системи таких принципів:

- економічні принципи оподатковування;

- юридичні принципи оподатковування (принципи податкового права);

- організаційні принципи податкової системи.

Крім того, у рамках кожної з вищевказаних систем принципів необхідно виділяти загальні принципи оподатковування, що присущі всій системі оподатковування в цілому.

Розглянемо більш докладніше економічні принципи оподаткування . Економічні принципи оподатковування являють собою сутнісні, базисні положення, що стосуються доцільності й оцінки податків як економічного явища. Уперше ці принципи були сформульовані в 1776 році Адамом Смітом у його роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" . Адам Сміт виділив п’ять принципів оподатковування, названих пізніше "декларацією прав платника":

1. Принцип господарської незалежності і волі платника податків заснований на праві приватної власності. Як вважав Адам Сміт всі інші принципи займають підлегле даному принципу положення.

2. Принцип справедливості , що полягає в рівному обов'язку громадян платити податки відповідно до своїх доходів "...відповідно їх доходу, яким вони користаються під заступництвом і захистом держави".[21]

3. Принцип визначеності , з якого випливає, що сума, спосіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платникові податків.

4. Принцип зручності , відповідно до якого податок повинний стягуватися в такий час і такий спосіб, що представляють найбільші зручності для платника.

5. Принцип економії , відповідно до якого витрати по стягуванню податку повинні бути менше ніж самі податкові надходження.

Принципи, запропоновані А. Смітом, зберегли свою актуальність і понині. Однак за більш ніж 200 літній розвиток суспільства система принципів Сміта перетерпіла визначені зміни. Представляється, що в даний час реально втілені в дійсності чотири наступних економічних принципи оподатковування:

1. принцип справедливості;

2. принцип домірності;

3. принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків;

4. принцип економічності (ефективності);

Кожний з названих принципів має потребу в окремому розгляді.

Принцип справедливості.

Відповідно до принципу справедливості кожен підданий держави зобов'язаний брати участь у фінансуванні витрат держави відповідно до своїх доходів і можливостей. Однак зміст цього принципу настільки багатогранний, неоднозначний і широкий, що вимагає свого спеціального дослідження.

Принцип домірності.

Принцип домірності полягає в співвідношенні наповнюваності бюджету і несприятливих для платника податків наслідків оподатковування. Даний принцип також можна сформулювати як принцип економічної збалансованості інтересів платника податків і державної скарбниці.

Принцип домірності яскраво ілюструється кривою Лэффера (Laffer currve).

Задача законодавця - на основі економічно обґрунтованих пропозицій установити такий режим оподатковування, що не придушував би економічну активність платника податків і в той же час забезпечував необхідний рівень податкових надходжень у бюджет.

Таким чином, оподатковування, як економічна категорія, має свої межі, обумовлені відповідно до принципу домірності.

Податкова межа - умовна крапка в оподатковуванні, при якій досягається оптимальна для платників і державної скарбниці частка валового національного продукту, що перерозподіляється через бюджетну систему. Зрушення умовної крапки в ту чи іншу сторону породжує суперечливу ситуацію, проявами якої є: політичні конфлікти, непокора платників податків податковій владі, утеча капіталу, масове відхилення від податків, переселення населення й ін.

Рівень податкової межі може підвищуватися, як правило, тільки в надзвичайних ситуаціях, як це було, наприклад, у США під час 2-ї світової війни, коли податкова межа складала 80 % - 90 %. У Великобританії після 2-ї світової війни вилучалося 100 % одержуваного надприбутку на умовах зворотності.[22]

Принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків.

Відповідно до даного принципу оподатковування повинне характеризуватися визначеністю і зручністю для платника податків.

Іншим проявом цього принципу є информированность платника податків - про всі зміни податкового законодавства, платник податків повинний бути проінформований заздалегідь, а також простота при обчисленні і сплаті податку.

Крім того, одним із проявів даного принципу можна вважати можливість вибору платником податків того чи іншого способу поводження з запропонованих податковим законодавством.

Принцип економічності (ефективності).

Принцип економічності також називають принципом ефективності, тому що по суті він означає, що суми зборів по кожнім окремому податку повинні перевищувати витрати на його збір і обслуговування.

Справедливість як основний принцип і базова категорія оподатковування.

Принцип справедливості, незважаючи на запеклі суперечки з приводу його суті і змісту, от уже протягом 200 років є головним орієнтиром будь-якої цивілізованої системи оподатковування. На думку В. Пушкарьової історична суперечка про пріоритетність у принципах оподатковування зробив своєрідний рух по спіралі: від справедливості по А. Сміту, достатності по А. Вагнерові, знову до принципів справедливості в податкових системах промислово розвитих країн кінця XX століття.[23]

Ідея податкової справедливості в ряді країн одержала законодавче, а найчастіше і конституційне закріплення. Так, у Конституції Ліхтенштейну передбачено, що держава передбачає справедливе оподатковування, звільняючи від оподатковування мінімум для існування й обкладаючи більш високими ставками більш великі доходи і майна. У деяких випадках категорія справедливості закріплювалася безпосередньо в назвах самих податкових законів. Так, наприклад, фінансові реформи Рональда Рейгана в 1982 році в США починалися саме з Закону про справедливе оподатковування і фіскальну відповідальність .

Проблема справедливості - це проблема в першу чергу етичного характеру. Ще в 1887 році російський дослідник М. Алєксєєнко відзначав, що при формуванні податків люди прагнуть до "справедливості", але "людська справедливість" відносна і залежить від соціально-політичного устрою.[24]

Однак говорячи про принцип справедливості в податковій сфері, необхідно враховувати, що це економіко-правовий принцип, що змушує розглядати цю категорію з двох точок зору: економічної і юридичної.

В економічному плані принцип справедливості означає, що державні податки і витрати повинні впливати на розподіл доходів, покладаючи тягар на одних людей і надаючи блага іншим. Причому в закордонній економічній науці розрізняють два основних аспекти цього принципу: горизонтальний і вертикальний .[25]

Принцип горизонтальної справедливості припускає, що платники, що знаходяться в рівному економічному становищі, повинні знаходитися й у рівній податковій позиції, тобто кожний повинний виплачувати податок однакової величини (принцип платоспроможності). В основі цього принципу лежить наступна ідея про те, що сума стягнутих податків повинна визначатися в залежності від величини доходів платника.

Однак у даному випадку встає етична проблема визначення рівності, оскільки не завжди рівність може досягатися шляхом зіставлення поточних доходів. Візьмемо, наприклад, двох людей, що працюють на одному заводі, що роблять однакову роботу й одержують однакову зарплату. Один з них не має не однієї дитини, а інший має на утриманні п'ятьох дітей. Чи можна вважати їх в рівному положенні? Очевидно, ні.

Відповідно до принципу вертикальної справедливості , особи, що знаходяться в нерівному положенні, повинні знаходитися в нерівній податковій позиції, іншими словами, хто одержує більше від держави тих чи інших благ, той повинний більше платити у виді податків (принцип вигод). Однак наскільки справедливий принцип вигод, залежить від того, на що витрачаються державні засоби, отримані через податки. Так, загальновідомо, що люди похилого віку з одного боку, мають більш низькі доходи в порівнянні з молодим працездатним населенням, а з іншого боку, частіше прибігають до послуг державної охорони здоров'я. Принцип платоспроможності говорить про те, що люди похилого віку повинні платити більш низькі податки. У той час як відповідно до принципу вигод люди похилого віку повинні платити податків більше, тому що вони покористуються від державного фінансування лікарень і клінік. Очевидно, що в даному випадку застосування принципу вигод до пенсіонерів і осіб літнього віку буде несправедливим.

Якщо ж розглядати питання фінансування будівництва і ремонту автомобільних доріг, то багато хто погодяться з тим, що користувачі автомобільних доріг і власники автотранспорту повинні віддавати більше інших на утримання автодоріг.

Слід зазначити, що виділення "вертикальної" і "горизонтальної" справедливості все-таки не вирішує одну з головних проблем, що існують у податковій сфері сьогодні - як визначити ступінь справедливості оподатковування?

2.3 Види податків.

Податки бувають двох видів: - прямі та непрямі .

Прямі податки. Прямі податки прямо стягуються із суб'єкта оподаткування (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток, податки у фонд соціального страхування і т.д.). Прямі податки прямо пропорційні платоспроможності.

Непрямі податки - це податки на визначені товари і послуги. Непрямі податки стягуються через надбавку до ціни.

Види непрямих податків: податок на додану вартість (охоплює широкий діапазон продукції), акцизи (обкладається щодо невеликого переліку обраних товарів), мита.

Прямі податки підрозділяються на реальні й особисті .

Об'єктом оподатковування прямих податків є окремі види майна платника податків (земля, будівлі), вартість яких визначається по кадастру і враховує середню, а не дійсну його прибутковість. Різновид реальних податків залежать від того, який вид майна обкладається податком: земля, будинок, промисел, цінні папери. Ставки реальних податків зазвичай пропорційні. Як податкові пільги найчастіше застосовуються неоподатковуваний мінімум і різні відрахування.

У розвитих країнах реальні податки застосовуються, в основному, у системі місцевого оподатковування.

Більш поширені особисті прямі податки - податки на доход чи майно фізичних і юридичних осіб.

Вони відрізняються від реальних податків тим, що при стягуванні враховуються особисті, чи точніше сказати індивідуальні особливості кожного платника податків. В увагу приймається і склад родини, і фінансове положення, і родинні зв'язки, і особливості підприємства, якщо це стосується юридичної особи, що дозволяє точніше визначити суму податку стосовно до кожного індивідуума чи підприємству.

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, встановлювані у виді надбавки до ціни чи тарифу. На відміну від прямих податків, що по своїй суті є податками на доходи чи майно, і більше їх сплачують ті, хто має більше доходів чи майна, непрямі податки - це податки на витрати і платить їх більше той, хто більше витрачає, тобто це податки на споживання. Платником таких податків завжди є кінцевий споживач продукції, робіт і послуг, купуючи їх за ціною, у яку уже входить податок. Особливість цих податків полягає в тім, що перераховує їх у бюджет не той, хто платить, а той, хто збирає податки з покупців при продажі їм товарів, наданні послуг, тому вони і називаються непрямими.

До достоїнств непрямих податків відноситься їхня фіскальна вигода, що виражається, по-перше, у тім, що, оскільки ці податки падають насамперед на широкий ужиток, то вони дуже доходні для держави.

По-друге, непрямі податки, оскільки містяться в ціні товару, платяться непомітно для споживача. При цьому губиться безпосередній зв'язок між платежем податку і свідомістю цього платежу.

Третя перевага непрямих податків зв'язана з тим, що непрямі податки платяться під час покупки, тобто тоді, коли в кишені є гроші і тому не повинні супроводжуватися недоїмками, як це відбувається з податками на виробництві (прямі податки).

Оподаткування та ставки податків, що діють на Україні

І. Оподаткування юридичних осіб

1. Непрямі податки:

- податок на додану вартість (20%)

- акцизний збір (тільки на підакцизні товари)

- мита

2. Прямі податки:

- податок на прибуток (30%)

- єдиний податок (6% + ПДВ; 10% без ПДВ)

- плата за землю (оенда, земельний податок)

- податок з власників транспортних засобів (від об'єму двигуна)

3. Внески до державних цільових фондів:

- пенсійний фонд (32%)

- фонд соціального страхування (2,5%), від фонду оплати праці

- фонд зайнятості (2,5%)

4. Інші податки:

- державне мито

- місцеві податки (комунальний податок, податок з реклами, збір за право використання місцевої символіки тощо)

- плата за використання природних ресурсів

- плата за забруднення навколишнього середовища

- відрахування на геолого-розвідувальні работи

ІІ. Оподаткування фізичних осіб

- Подоходний податок (відповідно до шкали) або 20%

- Податок на промисел (для підприємця)

- Податок з власних транспортних засобів (від об'єму двигуна)

- Мито

- Державне мито

- Плата за забруднення навколишнього середовища

- Внески до Пенсійного фонду, фонд соціального страхування, фонд зайнятості

- Місцеві податки та збори

- Єдиний податок

3. Проблеми і перспективи реформування податкової системи України.

3.1 Необхідність проведення реформування податкової системи України.

Податкове законодавство в Україні сформоване на основі нормативної бази, успадкованої від командно-адміністративної системи. Основи української національної податкової політики розроблялись під тиском обставин без належного наукового обґрунтування та аналізу макро- і мікроекономічних наслідків запровадження різних податків і розміру їх ставок, без урахування світового та історичного досвіду формування й розвитку податкових систем. Більшість рішень щодо формування податкової системи в Україні приймалась відповідно до особистих знань, інтуїції або інтересів керівництва держави та її організаційних структур.

Відсутність науково обґрунтованих підходів до формування національної податкової системи та до аналізу наслідків від її впровадження робили і роблять податкову політику не ефективним антикризовим засобом, а однією із основних причин загострення економічної кризи.[26]

Проблема побудови ефективної податкової системи – одна із найбільш актуальних в процесі становлення в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Чинному податковому законодавству України притаманно включення його до бюджетного права, що й виділяє у податковому регулюванні фіскальні функції.[27] Розповсюджена ідея про те, що податки – це лише засіб для наповнення державного бюджету або, інакше, джерело коштів, необхідних для функціонування держави – безпідставна та обмежена. В дійсності податки суттєво впливають на діяльність господарюючих суб’єктів, податкова система виконує функцію структурування економіки, створює та посилює одні зв’язки або знищує інші. Недоцільно акцентувати увагу лише на наповненні бюджету з податкових джерел, ігноруючи при цьому те, яким чином процедура його наповнення впливає на економічні процеси. Мова повинна йти про розробку такої податкової системи, яка би забезпечувала або, хоча б, не стримувала розвиток економіки.

Існуюча податкова система не тільки не заохочує, а в ряді випадків прямо перешкоджає зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності. Вона не відповідає цілям економічної, у тому числі промислової, політики держави.

Податки не люблять платити всі і це характерно для будь-якої країни. Але в Україні багато хто не сплачує податки не тільки тому, що вони великі, несправедливі та їх сума не відповідає тій корисності, що отримується від держави. Закони, що регламентували податкову систему в Україні, весь час змінювались з метою їх погодження з процесами, які мали місце у житті суспільства, за відсутності єдиної податкової політики. Закони про нові податки, збори та обов’язкові платежі приймалися відповідно до поточних потреб в фінансуванні доходної частини бюджету (станом на кінець 1999 року в Україні встановлено 23 загальнодержавних і 16 місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів). За таких умов суб’єкти господарювання та фізичні особи опиняються в критичному становищі – більшість громадян в державі просто не в змозі встигнути за змінами, вони не знають, що саме, коли і за яким механізмом вони повинні сплачувати.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:[28]

1. Велика чисельність нормативних документів та невідповідність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини – станом на початок 2000 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням.

2. Нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни та поправки до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень та уточнень.

3. Відсутність регулюючої функції та зосередження на фіскальній ролі податків.

4. Наявність законів, які належать до інших галузей права, але зачіпають питання регулювання податкових відносин.

5. Відсутність достатніх правових гарантій для учасників податкових відносин. Так, відповідно до Закону України "Про систему оподаткування", платники податків та зборів мають право подавати документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування, одержувати та ознайомлюватися з актами податкових перевірок та оскаржувати рішення податкових органів. Права ж податкових органів налічують 16 пунктів на шести сторінках у законі "Про державну податкову службу".

Поширеними вадами вітчизняної податкової системи вважаються нестабільність, заплутаність та складність. Але найголовнішим недоліком є те, що існуюча система пригнічує підприємництво. На сьогоднішній день в Україні відповідно до закону України "Про систему оподаткування" налічується 39 податків та зборів. У разі добросовісної сплати усіх цих податків та зборів підприємство зобов’язано перераховувати до бюджету 40-46% створюваної на ньому доданої вартості. Навіть розвиненим країнам із стабільним соціально-економічним становищем такий рівень не властивий і, як правило, призводить до низьких темпів економічного зростання. Українським підприємствам, на відміну від західних, доводиться пристосовуватися до змін у відносинах власності, опановувати принципи корпоративного управління, адаптуватися до конкуренції. За умов існування несприятливого податкового режиму це маловірогідне, що і підтверджується вітчизняною практикою.

Крім того, велика кількість податків та численних бюджетних і позабюджетних фондів цільового призначення істотно ускладнює сплату податків і зборів, контроль за їх сплатою та форми звітності. Така громіздка система створює значні незручності безпосередньо для платників податків. Численні зміни та поправки до податкових законів не дають можливості підприємствам нормально функціонувати, впроваджувати нові технології та випускати конкурентноспроможну продукцію.

За існуючої податкової системи стає невигідно здійснювати амортизацію та модернізацію основних засобів, адже законодавчо встановлені норми амортизації дуже низькі, а враховуючи застосування понижуючого коефіцієнту взагалі унеможливлюють оновлення матеріально-технічної бази виробників. Зовсім не застосовується таке поняття як реінвестування. Це у свою чергу призводить до падіння рентабельності та конкурентоспромож­ності суб’єктів господарювання.

Загальний аналіз політики держави свідчить, що головним принципом і напрямом діяльності відповідних державних структур протягом тривалого часу було створення умов значного податкового навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності. Податкова система характеризувалась посиленням адміністративного контролю за сплатою податків та зборів. При цьому не враховувалося, що дохід, який отримує держава внаслідок збільшення податкового тиску та адміністративного контролю, є менший, ніж економічний збиток, що завдається такими діями господарюючим суб’єктам. Створюється замкнене коло, в якому опиняються держава з постійним і значним дефіцитом бюджету та господарство із спадаючим темпом виробництва.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять відносини між споживачем та виробником, а також свої доходи у тіньовий сектор економіки, частка якого за різними підрахунками становить від 45% до 65% валового внутрішнього продукту. Результатом цього становиться недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів – наприклад, гербового збору, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют, з торгівлі ювелірними виробами та при відчуженні легкових автомобілів, відрахувань у Пенсійний фонд користувачами послуг стільникового зв’язку та ін.

Але збільшення податкового навантаження означає або банкрутство платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Таким чином, діюча податкова система – це та сила, яка підриває національну економіку.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона сприяє поглибленню економічної кризи. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

3.2 Засади та шляхи реформування системи оподаткування в Україні.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:[29]

1. загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;

2. уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

3. зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

4. зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

5. зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;

6. збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;

7. застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України;

8. підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

9. стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;

10. урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.

Зміни податкової системи, проведення яких передбачається під час здійснення податкової реформи в Україні, направлені на вирішення наступних завдань реформування податкової системи України:

1.Побудова стабільної, зрозумілої та прозорої податкової системи, встановлення правових механізмів взаємодії всіх її елементів у рамках єдиного податкового простору.

З метою забезпечення стабільності податкового законодавства після закінчення проведення податкової реформи передбачається встановлення 5 річного мораторію на внесення змін до законодавчих актів з питань оподаткування, якщо такі зміни торкаються основних складових податкової системи (переліку податків і зборів, їх ставок (крім акцизів), принципів нарахування, заборони безспірного стягнення коштів з рахунків платників податку). Щодо ставок акцизного податку, то будуть визначені їх граничні значення, в межах яких за поданням Кабінету Міністрів України будуть встановлюватись та затверджуватись Верховною Радою України конкретні величини ставок акцизного податку.

Після закінчення терміну мораторію нормативно-правові акти, які регулюють податкові правовідносини, приймаються не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набирають чинності не раніше, ніж з початку нового бюджетного року.

Що стосується дії податкового законодавства у часі, то буде встановлено, що акти податкового законодавства не можуть мати зворотної дії у часі, крім випадків, коли такі акти скасовують податки, зменшують розміри податкових ставок, скасовують чи пом’якшують відповідальність за правопорушення в сфері оподаткування при умові, що в зворотна дія передбачено цим актом.

Спрощення податкової системи досягається зменшенням загальної кількості податків і зборів, зокрема шляхом об’єднання тих податків і зборів одного рівня, які мають однакову податкову базу, а також скасуванням неефективних та безпідставних податків з незначними частками в бюджетних доходах. Для спрощення процесу обліку та нарахування податків (зборів) і зменшення витрат на контроль за їх сплатою, для основних податків і зборів встановлюються однакові податкові та звітні періоди.

2.Формування єдиної податкової правової бази.

Єдність податкової системи та законодавчої бази оподаткування забезпечується повним охопленням всіх питань з оподаткування в одному законодавчому акті, яким встановлюється вичерпний перелік податків та зборів, що справляються на загальнодержавному і місцевому рівнях, та визначаються конкретні ставки загальнодержавних та граничні ставки місцевих податків і зборів. Таким законодавчим актом прямої дії повинен стати Податковий кодекс України. Право на встановлення загальнодержавних і місцевих податків і зборів необхідно закріпити за одним органом законодавчої влади – Верховною Радою України.

3.Створення раціональної податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню національного багатства України.

Проблема наповнення доходної частини бюджету не повинна прямо відбиватися на рівні податкового навантаження. Зростання обсягів податкових надходжень повинно забезпечуватись за рахунок прискорення оборотності капіталу та підвищення ділової активності суб’єктів господарювання. Сприяти цьому необхідно шляхом реалізації регулюючої функції податків. Під час побудови податкової системи передбачається раціональне співвідношення прямих та непрямих податків, кожний з яких має свої вади та позитивні риси. Непрямі податки впливають на рівень цін, підвищуючи їх, але механізм їх стягнення є відносно простим і забезпечує стабільні надходження в бюджет. Прямі ж податки враховують рівень доходів, впливають на обсяги споживання і таким чином виконують регулюючу роль.

4.Встановлення рівних умов оподаткування для всіх категорій платників податків та скасування безпідставних пільг з оподаткування.

Положення податкового законодавства повинні однаково поширюватись на всі категорії платників податків незалежно від їх приналежності до тієї чи іншої галузі промисловості або сфери діяльності. Стимулювання підприємницької діяльності шляхом застосування податкових пільг та надання їх певним категоріям, окремим підприємствам чи фінансовим групам поза системи загальнодержавних пріоритетів недоцільне і сприяє розвитку тіньової економіки та створює основи для корупції. Тому одним із завдань реформування податкової системи є скасування безпідставних та невиправданих пільг з оподаткування. Такий підхід дасть змогу досягти розширення бази оподаткування і підвищення ділової активності суб’єктів господарювання, адже всі вони будуть працювати в рівних конкурентних умовах. Наслідком скасування пільг буде значне збільшення податкових надходжень до бюджету. Однак, вважається за доцільне залишення деяких пільг і введення системи заохочення стабільно працюючих підприємств, а також стимулювання приросту кількості працівників та їх офіційного прийняття на роботу.

За умов скасування пільг з оподаткування підтримка малозабезпечених верств населення та пріоритетних галузей українського господарства здійснюватиметься через систему прямих дотацій. Щодо соціально незахищених груп населення, то їх доходи не підпадатимуть під оподаткування завдяки підвищенню розміру неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб, зменшенню ставок податку на доходи фізичних осіб та застосуванню максимальної ставки цього податку лише до платників податку з високим рівнем доходів.

5.Забезпечення гарантій соціального захисту щодо малозабезпечених верств населення.

Доходи, які не перевищують рівня межі малозабезпеченості, не повинні оподатковуватись, адже вони є незначними, і витрати на їх адміністрування перевищують бюджетні надходження від їх оподаткування. Тому необхідною передумовою запровадження дійового механізму оподаткування доходів фізичних осіб вважається підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму до офіційної межі малозабезпеченості, яка встановлюється Верховною Радою України.

Під час опрацювання положень податкового законодавства щодо оподаткування доходів фізичних осіб потрібно передбачити пільгове оподаткування доходів, отриманих певними соціально вразливими категоріями громадян, зокрема пенсіонерами, інвалідами Великої Вітчизняної війни та сім’ями воїнів (партизанів), інвалідами I та II групи.

З метою забезпечення соціальних гарантій не повинні включатись до об’єкту оподаткування доходи, отримані у вигляді стипендій, пенсій, аліментів, суми державної адресної допомоги, житлових та інших субсидій, суми допомоги по державному соціальному страхуванню і державному соціальному забезпеченню, компенсації за шкоду, в тому числі моральну, заподіяну фізичній особі при виконанні нею службових обов’язків та у зв’язку із втратою годувальника.

6.Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів та оновлення матеріально-технічної бази.

В податковому законодавстві закладаються положення, згідно з якими до витрат, на які зменшується валовий дохід при визначенні об’єкту оподаткування за податком на прибуток, будуть відноситись кошти, направлені підприємством на проведення інноваційної діяльності, зокрема витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, фундаментальні та прикладні дослідження та впровадження нововведень. Також звільняються від оподаткування кошти, використані на реінвестування, тобто придбання основних фондів, які є об’єктами амортизації, коли така операція здійснюється платником податку за рахунок частини отриманого ним прибутку. Це робиться з метою мотивувати підприємства спрямовувати кошти на розвиток власного виробництва та активізацію капіталовкладень в основні фонди і застосування нових технологій.

Передумовою забезпечення конкурентоспроможності продукції національних виробників є використання сучасного обладнання та технологій. З цією метою встановлюються норми, за якими збільшуються ставки амортизації і, відповідно, зменшуються її терміни.

7. Забезпечення умов розвитку суб’єктів малого підприємництва.

З метою створення сприятливого середовища для розвитку та поширення діяльності малих підприємств в податковому законодавстві передбачається застосування особливих режимів оподаткування цих категорій платників податків. При цьому як один з можливих варіантів особливого режиму оподаткування суб’єктів малого підприємництва виступатиме застосування податку з продаж до певних категорій платників податків. Це дасть змогу зменшити витрати на адміністрування сплати податків суб’єктами малого підприємництва та зменшить їх податковий тягар. Звільнення представників малого підприємництва від обов’язку ведення докладного обліку витрат, послаблення податкового тиску на них та реалізація політики підтримки суб’єктів малого бізнесу на державному рівні призведе до створення додаткових робочих місць, зростання прошарку середнього класу та загальної стабілізації економіки країни.

8.Розробка нового механізму податкового адміністрування та вдосконалення системи відповідальності за податкові правопорушення.

Для побудови ефективної системи стягнення податків та гарантії прав і законних інтересів платників податків (зборів) вирішення справ про виконання податкових зобов’язань та стягнення несплачених сум податків, пені та штрафних санкцій має проводитись лише у судовому порядку. При застосуванні такого порядку у разі виявлення податковим органом порушення щодо виконання платником податку свого обов’язку по сплаті податку (збору), такий податковий орган надсилає платнику податку податкову вимогу. У разі незгоди платника податку з висновками податкового органу, податковий орган звертається до суду з заявою про стягнення суми податку (збору) та передбачених податковим законодавством фінансових санкцій.

В податкове законодавство необхідно ввести таке поняття, за яким буде встановлена відносна величина впливу заподіяного правопорушення в сфері оподаткування, у випадку не перевищення якої платник податку буде звільнений від відповідальності за таке малозначне правопорушення і повинен буде лише виконати своє податкове зобов’язання. Крім цього, у разі виникнення різночитань в податковому законодавстві, подібні колізії повинні тлумачитись виключно на користь платника податків.

Одним з ключових моментів проведення реформи системи оподаткування в Україні має стати прийняття Податкового кодексу України, в якому би врегулювалися усі відносини, пов’язані з оподаткуванням в Україні, та визначилися правові основи, принципи побудови і функціонування податкової системи. Податковий кодекс України повинен виконувати такі функції:[30]

1. встановлення системи податків та зборів, які стягуються на всій території України;

2. визначення порядку встановлення, зміни та скасування податків та зборів;

3. встановлення прав та обов’язків платників податків та зборів, податкових органів та інших учасників правовідносин, які регулюються податковим законодавством;

4. встановлення підстав виникнення, зміни, припинення та порядку виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

5. визначення форм та методів податкового контролю;

6. встановлення порядку та умов притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства платників податків та посадових осіб податкових органів;

7. встановлення порядку оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

В Податковому кодексі України має бути закладено правовий фундамент системи податкових відносин, визначено основні засади процесу оподаткування в Україні, а також вміщено положення, які регламентують:

1. основні засади правового регулювання податкових правовідносин;

2. склад податкового законодавства України, його дію в часі та співвідношення з міжнародними договорами;

3. систему податків та зборів, їх перелік та сутність елементів податків (зборів);

4. компетенцію органів щодо встановлення та скасування податків та зборів;

5. коло суб’єктів податкових правовідносин і права та обов’язки кожного з них;

6. підстави виникнення (зміни, припинення) та порядок виконання обов’язків щодо сплати податків (зборів);

7. склад і порядок подання податкової звітності та форми і методи проведення податкового контролю;

8. види податкових правопорушень і відповідальності за їх вчинення (фінансова, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова), давність притягнення до такої відповідальності, а також розмір податкових санкцій;

9. процесуальні моменти податкового провадження під час вирішення справ про належне виконання обов’язку платником податку (збору) та про податкові правопорушення;

10. порядок оскарження дій (бездіяльності) податкових органів та їх посадових осіб.

ВИСНОВОК.

Податки - це відношення власності, а оскільки саме проблеми власності викликають у даний час найбільше протистояння між галузями законодавчої і виконавчої влади і тим більше немає єдності думок і в складі самого уряду і парламенту, то до вирішення чисто економічних проблем домішуються і політичні інтереси. Вирішення економікою політичних протиріч вимагає тривалого часу і зусиль усіх зацікавлених осіб. Усе це свідчить про те, що в даний час не можуть бути створені податкові відносини, що відповідають світовим стандартам. Більш того, вони не можуть бути ідентичні цим стандартам, оскільки кожній країні присущи свої індивідуальні особливості політичного й економічного розвитку.

Усе вищесказане обумовлює об'єктивну необхідність пильної уваги до сучасного стану оподатковування. Необхідний і методологічний, і методичний перегляд основ оподатковування з метою виведення податкової системи на оптимальний рівень. Податки повинні стати не тільки знаряддям забезпечення збалансованого бюджету, але і могутнім стимулом розвитку народного господарства країни. Вони повинні сприяти структурно-технічному удосконалюванню виробництва, збалансуванню на паритетних засадах усіх форм власності.

Для відпрацьовування оптимального рівня оподатковування, на думку автора, необхідно вирішити наступний ряд задач:

- скорочення державних витрат до оптимального, суспільно необхідного рівня за рахунок скасування різного роду фінансових вливань у неефективні підприємства і галузі;

- створення податкової системи, що стимулює розвиток економічного базису, а це - зниження податкового тягаря для підприємств - виробників конкурентноздатних товарів, послуг;

- державне стимулювання інвестицій різними методами (науково обґрунтовані: ціноутворення, кредитування, валютне фінансування й ін.).

Таким чином, удосконалювання оподатковування нерозривно зв'язано зі створенням міцного економічного базису і стабільних політичних умов суспільного розвитку. Від того, як незабаром це буде створено, залежить формування стійких передумов для поступового перетворення системи оподатковування у фактор економічного росту.

Список використаної літератури.

1. Закон України “Про систему оподаткування"//Відомості Верховної Ради, 1991, №38.

2. Алексеенко М. Подоходный налог и условия его применения. Харьков, 1985. (ретроспективное издание)

3. Анкинсон Э., Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. Пер. с англ. под ред. Л. Любимова. - М.: Аспект Пресс, 1995.

4. Бутаков М.П Податковий кодекс України: яким йому бути. // Фінанси України, 2001, №7.

5. Германчук П.К. Проблеми податкової системи України // Фінанси України, 2000, № 12.

6. Годме П. Финансовое право. - М: Прогресс, 1978.

7. Горский И. Налоги в механизме стабилизации//Экономика и жизнь, 1994.-№ 36.

8. Дадашев А. Функции налогов. В кн. "Налоги. Учебное пособие". Под ред. Черника.Д. - М.: Финансы и статистика, 1996.

9. Доходы бюджета/Под ред. Дробозиной, Москва, 1995г.

10. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978.

11. Козырин А. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. - М.: Независимое издательство «Манускрипт», 1993.

12. Макконелл К. и Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. М.: Инфра-М Пер с англ., Т.1.

13. Маршал А. Принципы экономической науки Т. 2. М., 1993.

14. Огонь Ц.Г. Фінансова політика і доходи бюджету України.//Фінанси України, 200, №8.

15. Основы налогового права. Учебно-методическое пособие. Под ред. С.Пепеляева. - М.: Инвест Фонд, 1995.

16. Павлишенко М. Реформування податкової системи України.//Економіка України, 2001, №7.

17. Паркінсон С. Закон і доходи. - К.: "Інтерконтакт", 1992.

18. Податкова система України / за ред. Федосова В.М. - Київ, "Либідь", 1994

19. Покачалова Е. Налоги, их понятие и роль. в кн. "Финансовое право. Учебник". - М.: Издательство БЕК, 1995.

20. Потапов В. О некоторых вопросах налоговой политики//Налоговый вестник.-1995.-№ 7.

21. Пушкарьова В. Історія фінансової думки і політики податків. Навчальний посібник. - Харків.: Фоліант, 1997.

22. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962.

23. Соколовська А.М. Податки та їх вплив на макроекономічні процеси.//Фінанси України, 1996, №7.

24. Степанова М.П. Налоги в системе государственных финансов.//Деньги и кредит, 2001, №11,

25. Тургенєв Н. Досвід теорії податків. - К.: Діло, 1997..

26. Усоскин В. Теории денег. - М., 1976, - гл.3.

27. Федосов В. Современный капитализм и налоги. - Киев: Вища школа, 1987.

28. Финансы/Под ред. Родионовой В.М. Москва:”Финансы и статистика", 1995г

29. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. "Экономика". Пер. с англ. со 2-го изд. - М., "Дело ЛТД", 1993.

30. Ходов Л. Функции налогов. В кн. "Экономика. Учебник". Под ред. А.Булатова - М.: Издательство БЕК.

31. Эклунд К. Эффективная экономика - шведская модель. Пер. со швед. - М.: Экономика, 1991.

[1] Паркінсон С. Закон і доходи. - К.: "Інтерконтакт", 1992. - С.14-15.

[2] Пушкарьова В. Історія фінансової думки і політики податків. Навчальний посібник. - Харків.: Фоліант, 1997. - С.17.

[3] Тургенєв Н. Досвід теорії податків. - К.: Діло, 1997. - С.114.

[4] Маршал А. Принципы экономической науки Т. 2. М., 1993. С. 104, 105.

[5] Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. - М.: Прогресс, 1978. - С.365.

[6] Усоскин В. Теории денег. - М., 1976, - гл.3.

[7] Федосов В. Современный капитализм и налоги. - Киев: Вища школа, 1987. - С.107.

[8] Макконелл К. и Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. М.: Инфра-М Пер с англ., Т.1. - С.126.

[9] Анкинсон Э., Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. Пер. с англ. под ред. Л. Любимова. - М.: Аспект Пресс, 1995. - С.223.

[10] Ходов Л. Функции налогов. В кн. "Экономика. Учебник". Под ред. А.Булатова - М.: Издательство БЕК, 1994.-С.309.

[11] Эклунд К. Эффективная экономика - шведская модель. Пер. со швед. - М.: Экономика, 1991.-С.163.

[12] Дадашев А. Функции налогов. В кн. "Налоги. Учебное пособие". Под ред. Черника.Д. - М.: Финансы и статистика, 1996.-С.51.

[13] Покачалова Е. Налоги, их понятие и роль. в кн. "Финансовое право. Учебник". - М.: Издательство БЕК, 1995.-С.226.

[14] Годме П. Финансовое право. - М: Прогресс, 1978.-С.385.

[15] Горский И. Налоги в механизме стабилизации//Экономика и жизнь, 1994.-№ 36.

[16] Основы налогового права. Учебно-методическое пособие. Под ред. С.Пепеляева. - М.: Инвест Фонд, 1995.-С.25.

[17] Потапов В. О некоторых вопросах налоговой политики//Налоговый вестник.-1995.-№ 7.-С.3.

[18] С.Фишер, Р.Дорнбуш, Р.Шмалензи "Экономика". Пер. с англ. со 2-го изд. - М., "Дело ЛТД", 1993, С.440.

[19] Податкова система України / за ред. Федосова В.М. - Київ, "Либідь", 1994

[20] Соколовська А.М. Податки та їх вплив на макроекономічні процеси.//Фінанси України, 1996, №7. с.7

[21] Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962. - С.603.

[22] Козырин А. Налоговое право зарубежных стран: вопросы теории и практики. - М.: Независимое издательство «Манускрипт», 1993. - С.8.

[23] Пушкарева В. История финансовой мысли и политики налогов. Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1996. - С.84.

[24] Алексеенко М. Подоходный налог и условия его применения. Харьков, 1985. (ретроспективное издание) - С.6-7.

[25] Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: Дело ЛТД, 1993. - С.380-381.

[26] Степанова М.П. Налоги в системе государственных финансов.//Деньги и кредит, 2001, №11, с.11-14

[27] Огонь Ц.Г. Фінансова політика і доходи бюджету України.//Фінанси України, 200, №8. с.8-10

[28] Германчук П.К. Проблеми податкової системи України // Фінанси України, 2000, № 12. с.15-16

[29] Павлишенко М. Реформування податкової системи України.//Економіка України, 2001, №7. с.11-14

[30] Бутаков М.П Податковий кодекс України: яким йому бути. // Фінанси України, 2001, №7, с.5-9