ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................3
1. Поняття третейського суду ....................................................4
2. Види третейських судів ..........................................................7
Висновок.....................................................................................10
Використана література.............................................................11
ВСТУП
У третейський суд, за згодою сторін третейського розгляду, може бути переданий будь-який спір, що виникає в цивільних або господарських правовідносинах, окрім випадків, передбачених законом.
Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого видана Верховною Радою України, встановлено інший порядок організації, діяльності та вирішення спору третейським судом, аніж ті, які встановлює законодавство, у такому випадку застосовуються норми міжнародного договору.
Закон України "Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж" виходить з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, і необхідності комплексного врегулювання міжнародного комерційного арбітражу в законодавчому порядку; враховує положення про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України, а також в типовому законі, прийнятому в 1985 році Комісією ООН з права міжнародної торгівлі і схваленому Генеральною Асамблеєю ООН для можливого використання державами у своєму законодавстві.
1. Поняття третейського суду
Розвиток альтернативних методів (способів) вирішення спорів – це необхідна умова створення ефективної системи захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав, свобод чи інтересів громадян та юридичних осіб. Однією з таких демократичних альтернативних форм вирішення цивільно-правових спорів є інститут третейського судочинства, що дозволяє цивілізованим шляхом врегульовувати конфлікти, що виникають між суб'єктами конкретних правовідносин. Зростаюча кількість звернень до альтернативних форм вирішення спорів пояснюється тим, що вони засновані не на пріоритеті захисту інтересів держави, а на пріоритеті захисту прав окремих осіб – учасників цивільного обігу.
Зарубіжний досвід свідчить, що третейський розгляд по праву стає інститутом, здатним ефективно конкурувати з державною монополією на здійснення правосуддя у цивільних та господарських спорах, тому підприємці часто вважають за краще звертатися до недержавних судів. Наприклад, лише в США близько 80% всіх приватних спорів у підприємницькій сфері розглядаються за допомогою недержавних арбітрів або посередників.
У сучасних умовах ведення бізнесу неминуче виникає конфлікт інтересів його учасників. Причому з розвитком електронних технологій динаміка розвитку підприємницьких відносин породжує нові проблеми і вимоги до оперативності та професійності у захисті прав учасників цивільного обігу.
Всі способи альтернативного вирішення конфліктів об'єднує договірна основа їх створення і діяльності, а також єдина мета – досягнення компромісу, мирне врегулювання спорів і збереження партнерських відносин сторін. Ці способи досить різноманітні, але умовно їх можна класифікувати на кілька груп:
· арбітраж з обов'язковим для сторін рішенням (“класичний третейський суд”) – це процедура вирішення спору незалежним нейтральним арбітром (арбітрами), що обирається сторонами і за результатами розгляду спору виносить обов’язкове для сторін рішення;
· рекомендаційний арбітраж – це процедура вирішення спору нейтральним арбітром (арбітрами), який обирається сторонами, але його рішення носить лише рекомендаційний характер і використовується сторонами як експертний висновок при вирішенні спору за допомогою інших засобів врегулювання;
· посередництво (медіація) – спосіб мирного врегулювання спору між сторонами за участю посередника, який покликаний сприяти виробленню прийнятного рішення для обох сторін шляхом пропозиції свого варіанта або формулювання такого рішення.
Беззаперечні переваги третейського судочинства на сьогодні не викликають жодних сумнівів у юридичної громадськості України, однак, попри все, залишається низка невирішених проблемних питань як теоретичного, так і суто практичного характеру.
Прийнятий Верховною Радою 11 травня 2004 р. Закон України “Про третейські суди” оновив інститут третейського розгляду у сучасній правовій системі України. З дати опублікування Закону втратило чинність Положення про третейський суд та Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженого постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121. Постійно діючі третейські суди (арбітражні комісії), що діяли відповідно до цих документів упродовж трьох місяців із дня набрання чинності Законом повинні були привести у відповідність із вимогами Закону свої правовстановлюючі документи.
Отже, третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у встановленому законом порядку для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст. 2 Закону). У своїй діяльності третейський суд керується Конституцією України, Законом “Про третейські суди”, іншими законами, нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України. У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують аналогію закону або аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам.
Третейські суди не входять до судової системи України (ст. 3 Закону України “Про судоустрій України”), а відтак, не є органами правосуддя. Різниця між третейськими судами і судами загальної юрисдикції полягає у тому, що компетенція третейських судів не поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, рішення (ухвали) третейських судів не постановляються іменем України і не є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами, крім сторін третейського розгляду. Але головна відмінність третейських судів від органів державної судової влади полягає у договірній основі діяльності третейського судочинства: третейський суд розглядає справи на підставі письмової третейської угоди (третейського застереження або угоди про третейський розгляд), в якій міститься згода сторін на звернення до постійно діючого третейського суду або суду “ad hoc” для остаточного вирішення спору, передбаченого третейською угодою.
Визначальним для з’ясування правового статусу третейського суду є його компетенція та обов’язковість рішення третейського суду для сторін спору. Відповідно до Закону третейські суди можуть розглядати будь-які спори, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Однак у зв’язку з тим, що третейські суди за своєю суттю не відправляють правосуддя, законодавець обмежив їх підвідомчість, зокрема, третейським судам не підвідомчі справи: у спорах про визнання недійними нормативно-правових актів; у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб; у спорах, пов’язаних з державною таємницею; у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім випадків справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню винятково судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справи, коли хоча б одна із сторін є нерезидентом України.
2. Види третейських судів
В Україні можуть створюватися та діяти третейські суди для вирішення окремого конкретного спору (тимчасові третейські суди) та постійно діючі третейські суди.
Тимчасові третейські суди створюються без статусу юридичної особи. Постійно діючі третейські суди можуть створюватися як зі статусом юридичної особи, так і без такого статусу.
За сферою діяльності третейські суди поділяються на:
- міжнародні третейські суди, що здійснюють третейський розгляд ;
- внутрішні третейські суді, що розглядають спори виключно між резидентами;
- змішані - що розглядають справи як між резидентами.
Вид третейського суду за сферою діяльності визначається Статутом чи Положенням постійно діючого третейського суду.
Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається відповідно Статутом чи Положенням цього третейського суду.
Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при:
- зареєстрованих, згідно з чинним законодавством України, всеукраїнських громадських організаціях;
- фондових і товарних біржах;
- об'єднаннях підприємств;
- торгово-промислових палатах.
Утворення постійно діючих третейських судів нерезидентами не допускається.
Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у частині першій цієї статті вимагає:
1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду;
2) затвердження Статуту постійно діючого третейського суду зі статусом юридичної особи, або Положення про постійно діючий третейський суд без статусу юридичної особи;
3) затвердження Регламенту (Правил) третейського суду;
4) затвердження списку третейських суддів.
Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи, загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю.
Постійно діючий третейський суд зі статусом юридичної особи визнається утвореним з моменту його державної реєстрації в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.
Постійно діючий третейський суд без статусу юридичної особи визнається утвореним з моменту виконання всіх вимог, передбачених у частині третій цієї статті.
Юридична особа, що утворила постійно діючий третейський суд без статусу юридичної особи, в семиденний термін від дня його утворення, направляє до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за місцезнаходженням цього постійно діючого третейського суду повідомлення про його утворення, скріплене підписом керівника та круглою печаткою цієї юридичної особи - засновника третейського суду. До повідомлення додаються належним чином посвідчені копії документів, зазначених у частині третій цієї статті, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, її статуту та довідка з органів державної статистики про включення до державного реєстру.
Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду без статусу юридичної особи є місцезнаходження його засновника.
Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду зі статусом юридичної особи є зазначена в свідоцтві про державну реєстрацію юридична адреса такого суду.
Порядок утворення тимчасового третейського суду визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням цього Закону.
Статут постійно діючого третейського суду зі статусом юридичної особи та Положення про постійно діючий третейський суд без статусу юридичної особи затверджується його засновником (засновниками).
Статут третейського суду або Положення про нього повинні містити відомості про засновника (засновників) третейського суду (найменування, юридичну адресу), назву та місцезнаходження третейського суду, порядок утворення його майна, порядок його матеріального забезпечення засновниками, склад, компетенцію та порядок створення органів самоврядування третейських суддів, порядок обрання голови третейського суду, порядок фінансування діяльності третейського суду, підстави та порядок (процедуру) припинення діяльності третейського суду.
Постійно діючий третейський суд зі статусом юридичної особи не може бути реорганізований в будь-який суб'єкт підприємницької діяльності.
Порядок розгляду справ в третейських судах встановлюється цим Законом та Регламентом (Правилами) третейського суду.
Невідповідність Статуту (Положення) третейського суду чи окремих його положень вимогам закону є підставою для звернення щодо визнання компетентним судом такого Статуту чи його окремих положень, недійсними.
Разом із визнанням недійсним Статуту третейського суду компетентний суд приймає рішення про скасування державної реєстрації третейського суду.
У випадку визнання компетентним судом недійсним Положення третейського суду, компетентний суд розглядає питання про визнання недійсним рішення засновника (засновників) про створення такого третейського суду.
В разі визнання недійсними окремих положень Статуту (Положення) третейського суду, його засновник (засновники) протягом одного місяця зобов'язані привести положення Статуту (Положення) у відповідність до закону.
Регламент (Правила) третейського суду повинні визначати порядок та правила звернення до третейського суду, формування складу третейського суду, вирішення спорів третейським судом, інші питання віднесені до компетенції третейського суду цим Законом. Регламент (Правила) третейського суду можуть містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду та законодавству України.
Регламент (Правила) третейського суду чи його окремі положення, в разі невідповідності їх закону, можуть бути оскаржені учасниками третейського розгляду до компетентного суду.
Постійно діючі третейські суди, що утворюються зі статусом юридичної особи, підлягають державній реєстрації.
Міжнародний арбітраж в Україні здійснюється постійно діючими третейськими судами, заснованими у відповідності з Законом України „Про третейські суди”, Міжнародним комерційним третейським судом та Морською третейською комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Міжнародний арбітраж здійснюється у випадках, коли:
а) сторони (або одна сторона) третейської угоди на момент її укладення є нерезидентами;
б) місце виконання зобов'язання чи місце, де повинна бути виконана більша частина зобов'язань сторін, або місце, з яким найбільш тісно пов'язаний предмет спору, знаходиться за межами України.
При здійсненні міжнародного арбітражу, з питань не врегульованих Законом України „Про третейські суди”, застосовуються норми Закону України "Про міжнародний комерційний арбітражний суд".
висновок
Отже, третейський суд – недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у встановленому законом порядку для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст. 2 Закону). У своїй діяльності третейський суд керується Конституцією України, Законом “Про третейські суди”, іншими законами, нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України. У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують аналогію закону або аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам.
За сферою діяльності третейські суди поділяються на:
- міжнародні третейські суди, що здійснюють третейський розгляд ;
- внутрішні третейські суді, що розглядають спори виключно між резидентами;
- змішані - що розглядають справи як між резидентами.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Братківський Клим. Правовий статус третейських судів в Україні // Юридична газета. - №7(43). – 27 квітня 2005 року.
2. Закон України "Про мiжнародний комерцiйний арбiтраж"24 лютого 1994 року N 4002-XII
3. Законом України „Про третейські суди” 11 травня 2004 року 1701-IV
4. Третейським судам – бути. Верховна Рада України минулого четверга ухвалила закон про третейські суди (арбітраж) // Дзеркало тижня. - №21 (446). - Субота, 7 - 13 Червня 2003 року.
|
