РЕФЕРАТ
Взаємодія політики
з іншими
C
ТОРОНАМИ суспільного життя
Політика відчуває на собі вплив економіки, моралі, права, художньої культури тощо. Але ж й вона діє на ці та інші сфери.
Тривалий час політика сприймалась як всезагальна універсальна форма людської активності. Розуміння певної автономії політики дало змогу більш чітко співвіднести політику з іншими сферами життя.
Це співвідношення різні мислителі оцінювали доволі неоднозначно. Деякі бачили її як першорядну сферу людської діяльності (Моска); інші, навпаки, розчиняли її в різних видах діяльності, заперечували можливість її автономізації (Фрейд); декотрі розглядали її як залежну від економіки (Маркс), права (Гоббс), моралі (Арістотель) чи релігії (теологічна парадигма); інші - визначали її як відносно автономну рівноправну з іншими сферу суспільного життя.
Існують дві крайні точки зору: одна з них детермінує політичні процеси неполітичними факторами, інша гіперболізує самодетермінованість політики, говорить про її непідвладність впливу інших сфер життя. Здається, що більш об’єктивним є підхід, за яким політика та інші сфери взаємодіють, взаємозалежать як відносно самостійні системи регулювання соціальних процесів. Можлива перевага тих чи інших регуляторів обумовлюється різними причинами (історична ситуація, менталітет та ін.).
В умовах стабільних демократій зв’язок політики з іншими сферами має стійкий динамічний характер. Простежується тенденція до зниження ролі методів політичного регулювання, посилення впливу моральних, релігійних норм, методів самоорганізації в суспільстві.
Перехідний стан політичного режиму, який часто супроводжується кризою, сприяє посиленню впливу факторів політичного характеру, підвищує значення політичної волі та рівня інституалізації політичних відносин. Особливо це виявляється в логіці дії авторитарного режиму, для якого політика - засіб пріоритетного впливу на посилення регульованості соціальних процесів.
Щодо тоталітарного режиму, то в ньому політична сваволя досягає неосяжних розмірів. Політичні методи за суттю підміняють та девальвують чинники іншого порядку. Навіть економічна доцільність віддає місце ідеологічним міркуванням. Політика набуває гіпертрофованого значення, вона проникає навіть у особисте життя громадян.
Тепер розглянемо конкретну взаємодію політики з деякими сферами людської життєдіяльності.
Економіка має значний детермінуючий вплив на формування політичної влади. Зокрема, девелопменський підхід (з англ. - “розвиток”) визначає, що слабо розвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. Високий рівень економічного розвитку є важливим фактором встановлення та збереження стабільної демократії.
Зарубіжні дослідники використовують таке поняття, як індекс комплексного розвитку, в якому економічні показники посідають важливе місце. В залежності від їх розвинутості прогнозується перспектива встановлення стабільної демократії в тій чи іншій країні, що переживає етап модернізації.
Такий дослідник, як Б.Рассел, синтезував показники соціально-економічного та політичного характеру, та виділив п’ять типів держав, що відповідають п’яти типам соціально-економічного розвитку суспільства. Традиційні, примітивні суспільства; традиційні цивілізації; перехідні суспільства; суспільства промислових революцій; суспільства високого масового споживання.
Зв’язок політики та економіки необхідно розглядати діалектично. Політика також має регулюючі можливості щодо економіки, бо є формою владно - державного примусу. В разі необхідності вплив її набуває особливого значення. Сьогодні як ліберальні ідеологи заходу, так і консервативні відмовляються від різко негативного ставлення до державного регулювання економіки. Вони визнають необхідність застосування цих важелів.
В сучасній Україні, як і в інших державах, що проводять посттоталітарні трансформації, питання посилення регульованості соціальних процесів є найбільш актуальним. Політичний аналіз потрібен для проведення ефективних економічних перетворень: встановлення конкурентного середовища, ствердження ринкових відносин, розвитку підприємництва. Міри політичного характеру необхідні й для подолання негативних наслідків минулої системи та подолання кризових явищ перехідного періоду.
Однак успіх демократичних перетворень буде залежати від збереження динамічного балансу між чинниками політичного та економічного характеру. Наприклад, не менш значущим виявляється розвиток вільної економічної діяльності, ствердження господарської ініціативи та широкий розвиток підприємництва.
Економіка та політика взаємодіють опосередковано через соціальні відносини. Тому характер їх взаємодії багато в чому залежить від змісту інтересів соціальних груп, що складають те чи інше суспільство.
Правова, юридична сфера закріплює в законодавстві основні принципи політичного панування. Воно постає своєрідним індикатором дозрілості політики, держави. Визначає межі припустимої політичної поведінки суб’єктів політичної діяльності. Особливо це повинно стосуватися правлячих кіл. Щодо нашої нещодавньої історії: в умовах тоталітарного режиму право слугувало політиці, ніяк не регламентувало правове, владне свавілля. Абсолютна влада розбещує абсолютно.
Дослідження проблеми співвідношення політики і моралі бере свій початок ще за давні часи. В цілому в історії філософської та політичної думки можна визначити три основні підходи.
Перший підхід (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентам) відкидає будь-яке серйозне значення моралі для політики.
Другий підхід (Платон, Арістотель, Фромм), навпаки, розчиняли політичні підходи в морально-етичних оцінках. Висловлювалась точка зору, що етичні орієнтири є найсуттєвішими в людській життєдіяльності (однаково в усіх сферах, не відокремлюючи політику).
Третій підхід (А.Швейцер, М.Ганді) відстоювали думку ушляхетнювання політики мораллю. З цього погляду, мораль є важливим чинником оцінки політичної діяльності взагалі.
В політиці процес формування та реалізації інтересів первісно пов’язаний з моральним вибором людини. Уявлення про справедливість, характер відносин з державою, про межі свободи та рівність впливають на політичні настанови та поведінку. У відносинах з державою (державною владою) людина керується вимогами користі та моральності. Мораль розміщує політичні питання у площині взаємовідносин “добра” та “зла”. Індивідуальний вибір більшою мірою залежить від морального апробування, тоді як професійні аспекти управлінської діяльності еліт містять мінімальний рівень моральної рефлексії.
Зрозуміло, що моральність політики відносна, тим більше, що моральна оцінка політичних засобів, що застосовуються, залежить від конкретної ситуації. Наприклад, держава може ефективно використовувати своє монопольне право на використання сили тільки тоді, коли має легітимність. Інакше кажучи, коли моральні почуття народу збігаються з нормами офіційної владної моралі.
У відносинах моралі та політики також необхідний баланс неприпустимий як гіперморалізм, що призводить до містифікації політичних уявлень, що є шляхом до соціальних катастроф, так і нехтування соціальними принципами, що характерно для всіх відомих історії диктаторських режимів.
Якщо політика не цурається моральних вимог, тоді їй принадне прагнення досягти цілей за рахунок меншої соціальної ціни, зберегти мир та громадянську згоду.
Індивідуальний, груповий та загальнолюдський рівні політичної свідомості повинні отримувати інтегральну формулу. Перевага одного з них негативна за своїм впливом, бо порушує динамічний баланс між політикою та мораллю, реальним та ідеальним. Для збереження цього балансу необхідно посилювати ті настанови, що об’єднують суспільство, а не призводять до його розпаду. Стабільність суспільства передбачає одним з важливих чинників мораль як джерело політичного розвитку та політику - як засіб укріплення універсальних норм та цінностей моралі.
|
