Розпочатийв 1999 роціміністрамиосвітита керівникамиуніверситетівз 29 країн, Болонськийпроцесмає на метістворенняЄвропейськогопросторувищоїосвіти (ЄПВО) до 2010 року,надаліпроцесрозвинувсяв крупнуреформу, щобазуєтьсянаспівробітництвіміжміністрами, вищиминавчальнимизакладами, студентамитавикладачамиз46 країн, зучастюміжнароднихорганізацій. Участьв Болонськомупроцесі — це добровільнерішення, прийнятекожноюкраїноюі її спільнотоювищоїосвіти, — підтриматипринципи, виділенів Європейськомупросторівищоїосвіти. Болонський процес не має на меті гармонізувати національні освітні системи, а швидше забезпечити інструмент для їх поєднання. Суть полягає в тому, щоб дозволити різноманітності національних систем і університетів бути підтриманими, поки Європейський простір вищої освіти покращить прозорість між системами вищої освіти, а також забезпечить інструменти для полегшення визнання ступенів і академічних кваліфікацій, мобільності та міжуніверситетських обмінів. Реформи базуються на десяти простих цілях, які зараз впроваджуються урядами та навчальними закладами. Найбільш важливим є те, що всі країни-учасники погодилися з три-цикловою порівнюваною системою: до одержання академічного ступеня (ступінь бакалавра) та після його одержання (ступені магістра та доктора філософії). Що по суті зараз означає введення ступеневої освіти? Зрозуміло, що це не просто формальне перетворення п'ятирічних освітніх програм у шестирічні, що мають проміжні закінчені результати після чотирьох років і наступних двох років навчання.
Ступеневої освіти за роки його введення призвело до цілого комплексу змін у системі вищой освіти:
1. Воно торкнулося зміни змісту і структури освітніх програм. Пріоритетом тепер є реалізація компетентнісного підходу при розробці не тільки основних освітніх програм в цілому, але й кожної навчальної дисципліни, що входить до програми, розробка календарно-тематичних планів з кожної дисципліни з зазначенням змісту та форм організації та проведення аудиторних занять та самостійноїроботистудентів.
2. Трансформується сама організація навчального процесу. Реалізується принцип індивідуалізації навчання, скорочується обсяг обов'язкових дисциплін і збільшується кількість дисциплін за вибором як вузу, так і студента. Формуються індивідуальні траєкторії навчання та відповідні навчальні плани. Поступово вводиться нелінійна організація навчального процесу, інститут академічних консультантів (тьюторів). Зауважу, що тепер ця посада є в штатному розкладі вузів, на неї сформована кваліфікаційна характеристика. Можливість взяти спеціаліста на роботу з відповідним записом у трудовій книжці стала цілком легітимною.
3. Впроваджуються нові технології навчання. Центр ваги переноситься на самостійну роботу студентів, використовуються активні форми навчання (кейс-метод, ділові ігри), вводиться згадана мною бально-рейтингова система оцінки результатів навчання студентів, впроваджуються нові організаційні форми науково-дослідної роботи студентів із залученням роботодавців. Природно, що широкої практикою стало використання дистанційних технологійнавчання.
4. І, нарешті, ресурсне забезпечення навчального процесу. Оновлюється матеріально-технічна база навчання, здійснюються перепідготовка та підвищення кваліфікації викладачів і управлінського персоналу, впроваджуються нові нормативи обліку навантаження і оплати праці професорсько-пеподавательскогоскладу.
Тільки за останні два роки - з 2006 по 2008 кількість реалізованих вузами програм бакалаврів зросла з 11,7% до 14%, а магістрів - з 3,7% до 4,8%. Природно росте і кількість студентів, що навчаються за програмами підготовкибакалаврівімагістрів.
Таким чином, всі ці доводи, роз'яснення та аргументи на користь ступеневої освіти нам ще доведеться пояснювати громадянам, роботодавцям, робитинадбаннямширокихверствгромадськості.
Тепер безпосередньо про практику введення ступеневої освіти у вузах України.
З метою розширення інноваційної діяльності вищих навчальних закладів з переходу на систему залікових одиниць, посилення ролі самостійної роботи студента та оптимізації навчального навантаження педагогічних працівників Міністерством у 2005 р. було видано наказ, відповідно до якого більше 70 ВНЗ стали учасниками інноваційної діяльності з переходу на систему залікових одиниць.
Проведення цього експерименту дозволило розробити тимчасове рекомендаційний положення про організацію освітнього процесу на основі залікових одиниць. А робота, проведена вузами, стала основою формування нових нормативних документів, що супроводжують введення федеральних державних освітніх стандартів у вузах.
Тут, перш за все, слід відзначити діяльність Російського університету дружби народів як головного вузу з вивчення і введення системи залікових одиниць (EСTS) як інструменту академічної мобільності студентів.
Хотілося б відзначити також роботу ЛЕТІ як базового вузу щодо впровадження типової моделі управління якістю освіти. Університет забезпечив методичними матеріалами і провів велику організаційну роботу разом з Рособрнадзора з впровадження у вузах Росії типової моделі управління якістю вищої професійної освіти.
Розвиток ступеневої вищої професійної освіти здійснювалося в рамках пріоритетного національного проекту "Освіта" як найважливіший показник при розгляді конкурсних заявок для визначення потенціалу вузів-переможців, що реалізують інноваційні освітні програми.
Процесиєвропейськоїінтеграціїохоплюютьдедалібільше ghj сфержиттєдіяльності. Несталавиняткоміосвіта, особливовищашкола. УкраїначітковизначилаорієнтирнавходженнявосвітнійпростірЄвропи, здійснюємодернізаціюосвітньоїдіяльностівконтекстієвропейськихвимог, дедалінаполегливішепрацюєнадпрактичнимприєднаннямдоБолонськогопроцесу.
Досить зазначити, що з питання приєднання до Болонської декларації Міністерство освіти і науки України звернулось до міністрів освіти країн Європи. Від їх абсолютної більшості отримані запевнення в підтримці, проведені переговори з чільними представниками Європейського Союзу, Ради Європи, де також наші устремління знайшли повну підтримку. Хоча, безумовно, вирішальну роль буде відігравати наша власна робота по модернізації вищої освіти як у загальнонаціональному масштабі, так і в кожному університеті та інституті.
На науково-практичному семінарі, що проводився МОН 21—22 листопада 2003 р. на базі Національного технічного університету «Львівська політехніка», було напрацьовано наступні кроки із впровадження кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів, що буде сумісною із системою (ЕСТS), прийнятою в Європі.
Ширше розглядалася проблема ролі та місця України у створенні в Європі єдиного освітнього простору на міжнародному науково-практичному семінарі, організованому Міністерством освіти і науки спільно з Департаментом з питань вищої освіти і науки Генерального директорату ІV Ради Європи. На семінар прибула група експертів Ради Європи на чолі з директором департаменту, а також представником групи підтримки Болонського процесу. Учасники семінару відзначили високий рівень готовності України та її прагнення приєднатися до цього процесу, визначилися щодо основних завдань і проблемних питань.
Усе це й спонукало мене поділитися своїми думками щодо участі України в Болонському процесі, оскільки саме цей напрям роботи був і є пріоритетним.
Варто зауважити, що спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це насамперед програми приведення національного законодавства у сфері освіти до норм, напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і підвищення
академічної мобільності студентів та їхньої мобільності на ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя та багатовимірні завдання зі зближення освітніх програм і систем, які вирішувались у рамках численних програм TEMPUS/TACIS.
Нарешті, 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.
Уже через рік чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина – підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який, на думку авторів, має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи її деяких відмінностей від тез Болонської декларації, можна стверджувати: в основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це – двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) і т.п. Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та наданням йому права продовжувати навчання за програмами магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу, Україна зробила крок у цьому напрямі ще 1993 року). А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році.
Саме таким чином поступово реалізовувались інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн.
Україна була і є активним учасником цих процесів. Наведу кілька прикладів: закони України «Про освіту» та «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювались із практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний.
Якщо подивитись на новації цих Законів, то основними з них є: двоступеневість освітніх циклів, введення системи контролю якості через ліцензування і акредитацію, виборність ректорів, демократизація через розширення прав органів самоврядування, у тому числі студентського.
За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.
Якщо порівняти все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то неважко дійти висновку: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти ідентичні загальноєвропейським підходам. Хоча необхідно виконати ще значну роботу.
Варто зазначити, що проголошення країнами-підписантами принципів побудови спільного європейського освітнього простору не означає, що в цих країнах вони вже реалізовані. Якщо бути точним, то перший етап такого завдання вони планують виконати до 2005 року. І кожному з них це буде зробити непросто, адже національні системи освіти характеризуються різноманіттям профілів вищої освіти та ступенів, що присвоюються випускникам, які навчались за тими чи іншими університетськими програмами.
Для підтвердження цієї тези можна скористатися даними, що наведені в довіднику ЮНЕСКО за 1996 рік до системи освіти десяти країн, що характеризують всі відомі в Європі моделі вищої освіти. Так наприклад, ступінь бакалавра як першого циклу навчання мали тільки три з цих країн, а магістра – 4. Кількість типів документів про закінчення навчальних програм університетського рівня знаходиться в межах від 2-х у Швеції та 5-ти у Німеччині, Голландії, в Англії, Італії – до 14-ти, та 23-х – у Франції. Очевидно, що раптово відмовитись від установлених традицій усім буде непросто.
Висловлюються різні пропозиції щодо вдосконалення схеми побудови ступеневої вищої освіти. Ми в Міністерстві освіти і науки України з розумінням їх сприймаємо і підтримуємо експерименти наших університетів. Як приклад назву цікаву схему Національного аграрного університету, що органічно поєднує в собі принципи нашої та американської структур вищої освіти. Проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та програм підготовки, як свідчить досвід усіх країн, у тому числі й України, — процес надзвичайно складний. Новації мають сприйматися не тільки освітянською громадськістю. Головне — щоб їх розуміли і сприймали ті, хто вчиться, й ті, хто надає роботу. Саме тому принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.
Навряд чи хтось сьогодні зможе спрогнозувати всі кінцеві результати для європейської освіти від реалізації ідей Болонської декларації. Але зрозуміло одне: зволікати, вичікувати і таким чином віддалятися від Європи неприпустимо. Позаяк більшість здобутків і традицій в освіті кожної країни має бути збережено.
Попри те – та ж таки, Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільною на європейському ринку праці. Громадянам нової Європи мають бути доступними спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн. Мені
особисто імпонує думка експертів, які оцінюють Болонський процес як такий, що скерований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.
Думаю, що і більшість представників країн Європи поділяють таку думку. Адже в тексті Болонської декларації, після формулювання принципів та завдань щодо досягнення більшої сумісності та порівняльності систем освіти говориться: «Таким чином, ми беремо на себе зобов’язання досягти окреслених вище цілей – в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності в культурі, мові, національних системах, а також автономію університетів – з метою зміцнення європейської сфери вищої освіти».
Про це говориться також і в Комюніке конференції міністрів освіти з питань розвитку Болонського процесу, яка відбулася в Берліні у вересні цього року, в якому я теж брав участь. Девіз конференції – «Створення Простору вищої освіти Європи» у поєднанні із «Простором Європейських наукових досліджень», що забезпечить фундамент для створення «Європи знань». Ідея спільного розвитку науки та вищої освіти, органічного використання науки як бази забезпечення високої якості вищої освіти присутня на всіх напрямах діяльності, що оголошені в Болонській декларації. Метою такої взаємодії є збереження культурного та лінгвістичного багатства Європи, яке базується на успадкованій різноманітності традицій, та сприяння потенціалу інновацій, соціальному і економічному розвитку через зміцнення співробітництва між Європейськими вищими навчальними закладами.
На якій же основі та за рахунок чого пропонується розширити ще співробітництво?
Насамперед ідеться про використання прозорих схем та етапів підготовки, які будуть порівнюваними для різних країн. Як модель пропонується двоступенева система освітньо-кваліфікаційних рівнів за схемою бакалавр – не менше 3- х років та магістр – два роки навчання. Перший етап в академічному плані повинен повністю забезпечити доступ до другого етапу – підготовки магістра. У свою чергу, освіта на магістерському рівні дає право продовжити післядипломну освіту і здобувати ступінь доктора наук (доктора філософії), еквівалентом якого у нас є кандидат наук.
Важлива, але складна з погляду практичної реалізації, вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Ця проблема раніше обговорювалась в Україні. Визнавалося, що навіть за умови чотирирічного терміну навчання бакалавра, що дає більші можливості для його профільної та практичної підготовки, це зробити нелегко. При трирічній навчальній програмі забезпечити одночасно високий рівень загальноосвітньої, фундаментальної та профільної освіти і достатньої для присвоєння кваліфікації компетентності ще складніше. Тому потрібно очікувати, що більшість країн обиратимуть чотирирічну програму навчання бакалавра. Такі програми впроваджені у Великій Британії, Росії та Україні. Однак не виключено, що для певних спеціальностей буде доцільніше використовувати схему: три роки бакалавр плюс два роки магістратури
магістратури. При цьому слід підкреслити: запроваджена у нас схема має різні варіації щодо профільної підготовки бакалавра – з введенням на молодших курсах спеціалізації бакалавра відповідно до спеціальності, яку він опановуватиме на рівні магістра, і без ранньої спеціалізації. В останньому варіанті всі бакалаври готуються практично за однаковими програмами, відповідно до стандарту, але мають можливість обирати різні профільні дисципліни в межах 30 відсотків годин навчального плану. Слід зауважити: ряд країн зіштовхнувся з труднощами щодо запровадження програм бакалавра в певних предметних галузях, наприклад, в інженерних науках. Проте не можна допустити, щоб програми бакалавра ставали суто професійними, без елементів наукової підготовки, або були просто редукованими програмами підготовки спеціаліста, які використовувались у нас десь до 1995 року.
Думаю, тут ми повинні уважно вивчати дії країн-учасників Болонського процесу щодо визначення програм підготовки і відповідно діяти в Україні, де вже також напрацьовано досвід такої підготовки, адаптуючи його до норм, які будуть стверджуватись в Європі.
На цьогорічній вересневій конференції міністрів освіти і науки в Берліні її учасники також висловилися за необхідність продумати систему сумісних та легко порівнюваних кваліфікацій для своїх систем вищої освіти. При цьому кваліфікації мають описуватися з погляду обсягів роботи, рівня навчального результату, компетентності та профілю. На часі – вироблення загальної системи кваліфікацій для простору європейської вищої освіти.
Сьогодні в Україні на законодавчому рівні вже затверджено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю підготовки. Стандарти, розроблені в нас уже для 80 відсотків напрямів підготовки, містять усі вимоги до компетентності та кваліфікаційну характеристику і системи діагностики якості знань. Міністерство розробило форму додатку до диплома європейського зразка, його планувалося видавати за бажанням студента. Оскільки в рамках Болонського процесу прийнято рішення видавати такий додаток безплатно всім студентам, які закінчать університет після 2005 року, нам тепер доведеться приймати відповідну постанову уряду, щоб вирішити фінансові питання. Зауважу: розвиваючи Болонський процес, пропонується, крім національного диплома, видавати також міжнародний диплом єдиного для Європи зразка, який повинен визнаватися роботодавцями на європейському ринку праці. Останнє питання непросте, але воно вже стало предметом обговорення між університетами та роботодавцями.
На думку представників багатьох університетів України, досить масштабним буде передбачене Болонською декларацією завдання запровадити систему академічних кредитів, аналогічну ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її
розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Цьому не заважає наявність у цих країнах власних або вузівських кредитних систем. Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи є можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.
В окремих країнах як умову нарахування кредитів ставлять вимогу: навчальне навантаження має містити в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента. Відзначу й таке – поки що університети Європи мають досить відмінні схеми кредитних систем. Схожа ситуація і у нас. У багатьох університетах України запроваджено власні схеми оцінювання досягнень студента: модульно-рейтингова, рейтингова і т.п. Проте прив’язки до ЕСТS, як правило, немає. Наше завдання – найближчим часом напрацювати адекватні загальноєвропейським принципи побудови навчального процесу. Це, зокрема, стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента і викладача за результати спільної, я б сказав – партнерської – праці. З цією метою міністерство визнало за можливе започаткувати експеримент із запровадження нової моделі кредитно-модульної системи. Про своє бажання взяти в ньому участь уже заявило близько п’ятдесяти університетів. Робоча група, створена розпорядженнями по міністерству, напрацювала необхідні нормативні документи для забезпечення проведення експерименту та відповідний наказ.
Проте не тільки технічна та змістова складові цієї роботи визначатимуть успішність проведення експерименту. Найголовніше – досягти розуміння необхідності його проведення серед вузівської громадськості. Саме психологічна неготовність, а в окремих випадках і небажання ламати стереотипи та обтяжувати себе додатковою працею, за свідченням окремих ректорів, були суттєвими перепонами в процесі оновлення схеми організації навчального процесу в їхніх університетах.
Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента стануть основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети – створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.
Експерти відзначають, що для досягнення кінцевої мети Болонського процесу – побудови єдиного простору освіти – замало формального запровадження її принципів. Потрібні прозорі та зрозумілі всім методології контролю якості освіти. Обов’язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти, перш за все називають ліцензування або акредитацію
ВУкраїнітакіпроцедуривведенодавно, вонипостійновдосконалюються. НакожномузасіданніДержавноїакредитаційноїкомісії (ДАК) розглядаютьсякритеріїоцінкиготовностінавчальногозакладунадаватиякісніосвітніпослугитарезультатиекспертизиконкретнихзакладів. Хочаостаннімчасомвимогливістьекспертизиістотнозросла (ДАКтількипротягомостанніхчотирьохмісяцівприйняларішенняпроприпиненнядіяльностіблизько 25 відокремленихпідрозділівуніверситетів), протепроблемаїїякостізалишаєтьсядоситьгострою.
Сподіваюсь, що розвиток міжнародного співробітництва в рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовки фахівців. А це головне. Адже, у посланні з’їзду вищих навчальних закладів у Сала манці, визначальні завдання Болонського процесу формулюються так: якість – наріжний камінь підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
У розвиток тези про якість освіти доцільно навести цитату з Комюніке Берлінської Конференції міністрів освіти європейських країн: «Якість вищої освіти безумовно є основою створення Простору Європейської вищої освіти. Міністри підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони наголошують на необхідності розвитку критеріїв та методологій для загального користування у сфері якості освіти.
Вони також підкреслюють, що, згідно з принципами автономії навчальних закладів, первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках».
У 2005 році національні системи гарантії якості повинні включати:
— визначення відповідальності органів та навчальних закладів;
— оцінку програм закладів, яка включає внутрішній контроль, зовнішню перевірку, участь студентів та публікацію результатів;
— систему акредитації, сертифікації або подібні процедури;
— міжнародну участь, співробітництво та створення спілок, що опікуються перевіркою якості.
На європейському рівні міністри домовилися про розробку узгоджених стандартів, процедур та рекомендацій із питань гарантії якості, а також щодо впровадження системи рівноправного розгляду та акредитації агенцій чи органів, які цим займаються.
Перелічене можна розглядати як певну програму наших дій з удосконалення наявних в Україні систем внутрішнього (ректорський контроль) та зовнішнього (Державна інспекція, експертні ради ДАК) контролю.
Предметніше мусимо зайнятися залученням студентства до конструктивної участі в реалізації принципів Болонської конвенції в цілому і до контролю якості освіти зокрема. Для цього нещодавно укладено спеціальний Договір про співпрацю між Міністерством освіти і науки та Українською асоціацією студентського самоврядування. Адже активна участь органів студентського самоврядування в реалізації завдань Болонського процесу — один із його пріоритетів.
Міністерство освіти і науки України стурбоване тим, що останнім часом керівники деяких вищих навчальних закладів, розширюючи обсяги підготовки студентів, не вживають адекватних заходів із забезпечення гідних умов проживання й навчання молоді. На жаль, перевірки засвідчили, що, незважаючи на міністерські листи та застереження, умови проживання в студентських гуртожитках багатьох вищих навчальних закладів практично не покращилися, а в окремих випадках навіть погіршилися, наприклад, за рахунок здавання значних площ в оренду. Міністерство цього року видало наказ, згідно з яким заборонено здавати в оренду площі в гуртожитках, і зобов’язало навчальні заклади розірвати такі угоди. Цю невідповідність європейським нормам слід терміново усунути, і міністерство вживатиме всіх заходів, спираючись і на конструктивну допомогу органів студентського самоврядування. Ми повинні також прискорити розробку закону про систему неперервної освіти протягом усього життя. Мета – збільшити можливості для навчання незалежно від віку, включаючи різноманітні програми, в тому числі професійні з визнанням попередньої освіти. Структура і окремі розділи цього документа вже сформовані, вони, зокрема, включають розділи щодо дистанційної та післядипломної освіти.
Таким чином, зрозуміло – спектр завдань, що стоять перед вищою школою України, досить широкий і стосується багатьох аспектів діяльності, які передбачені в Програмі дій Уряду, Національній доктрині розвитку освіти. Проте головний акцент має бути зроблено на мобілізацію зусиль університетів, викладачів, студентів щодо входження України до Болонського Процесу.
З цією метою у Міністерстві затверджено спеціальні заходи, які передбачають проведення серії конференцій, семінарів, робочих нарад, завершення розробки і впровадження нормативних документів, що визначають шляхи модернізації системи вищої освіти в контексті Болонського процесу, покращання інформування громадськості, розвиток міжнародного співробітництва і презентації освіти України на міжнародній арені.
Впевнений, що все це дозволить нам гідно представити вищу школу України у 2005 році на черговій зустрічі міністрів освіти країн учасників Болонського процесу, а головне – підвищити якість підготовки фахівців в нашій країні.
Міністри дійшли згоди з приводу загальних завдань для створення узгодженого єдиного загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 року. Під час попередньої конференції, котра відбулась у Празі 19 травня 2001 р., кількість завдань було збільшено, і було підтверджене зобов’язання створити загальноєвропейський простір вищої освіти до 2010 р. Розглянуто досягнуті результати і визначено пріоритети і нові завдання на майбутнє з метою прискорення процесу встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти. Були прийняті такі положення, принципи і пріоритети:
Міністри приймають до уваги звіт про стан робіт, доручений Комісії з розвитку Болонського процесу між Прагою і Берліном. Також приймається до уваги звіт Тrends-III, підготовлений Європейською Асоціацією Університетів (ЕUA), а також результати семінарів, організованих як частина робочої програми між Прагою і Берліном декількома країнами-учасницями й установами вищої освіти, організаціями і студентами. Міністри стежать за подальшими національними звітами, що є свідченням значного проґресу в галузі застосування принципів Болонського процесу. Нарешті, міністри беруть до уваги зауваження Європейської Комісії і Ради Європи і визнають їхню підтримку в процесі реалізації Процесу.
Міністри поділяють думку про те, що зусилля будуть спрямовані на забезпечення більш тісних зв’язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі матиме велику користь від спільної діяльності з європейським дослідницьким простором, зміцнюючи в такий спосіб фундамент для Європи Знань. Метою, безперечно, є збереження європейського культурного багатства і мовної різноманітності, що ґрунтуються на культурній спадщині різних традицій і стимулюванні інноваційного потенціалу та соціального й економічного розвитку за допомогою розширеного співробітництва між європейськими вузами.
Міністри визнають фундаментальну роль вузів і студентських організацій у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Також береться до уваги повідомлення від Європейської Асоціації Університетів (ЕAU), що є результатом Грацької Конвенції вищих навчальних закладів, виступи Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (ЕURASHE) і повідомлення ESIB – Національних спілок студентів Європи.
Міністри вітають зацікавленість інших реґіонів світу в розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти, а також вітають, зокрема, присутність представників європейських країн, які ще вступили в Болонський процес, а також представників робочої групи Загального простору вищої освіти Європейського Союзу, Латинської Америки і Карибського реґіону (EULAC) як гостей конференції.
Прогрес
Міністри вітають різні ініціативи, що починаються після Празького Самміту з вищої освіти, спрямовані на збільшення сумісності і сумірності освіти, на створення більш прозорих структур вищої освіти і поліпшення якості вищої освіти в Європі на рівні вузів і на національному рівні. Міністри, з цією метою, цінують співробітництво і зобов’язання всіх партнерів – вищих навчальних закладів, студентів і інших зацікавлених осіб.
Міністри підкреслюють важливість усіх елементів Болонського процесу для створення загальноєвропейського простору вищої освіти і наголошують на необхідності активізувати зусилля на рівні вузів, національному і загальноєвропейському рівнях. Однак, щоб стимулювати подальший розвиток процесу, міністри зобов’язуються дотримуватися проміжних пріоритетів у плині наступних двох років, активізуючи зусилля для розвитку ефективних систем забезпечення якості, просування ефективного використання системи, заснованої на двох циклах, і удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання.
Забезпечення якості
Як показує практика, якість вищої освіти лежить в основі розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Міністри зобов’язуються підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і загальноєвропейському рівнях. Вони також підкреслюють необхідність розвитку загальних критеріїв і методологій із забезпечення якості.
Міністри також підкреслюють, що, відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості лежить на кожному з вузів, що є основою для реальної підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості.
Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:
- Визначення обов’язків органів і установ, які беруть участь.
- Оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку, з врахуванням участі студентів і публікації результатів.
- Система акредитації, атестації і сумірних процедур.
- Міжнародне партнерство, співробітництво і створення мережі.
На європейському рівні міністри закликають ENQA за допомогою впливу на членів цієї організації, у співробітництві з EUA, EURASHE і ESIB створити набір погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості. Дослідити способи забезпечення адекватної погодженої системи перевірки якості і/або акредитації аґентств і організацій, а також дати звіт із цих питань міністрам через комісії в 2005 р. Належним чином буде врахований і досвід інших асоціацій і організацій у забезпеченні якості.
Структура ступенів: прийняття системи, яка складається з двох основних ступенів.
Міністри із задоволенням відзначають, що після прийняття зобов’язання про двоступеневу систему в Болонській Декларації всебічна реструктуризація системи європейської вищої освіти активно просувається вперед. Усі міністри зобов’язуються почати реалізацію двоступеневої системи до 2005 р.
Міністри наголошують на важливості консолідації досягнутих результатів і поліпшення розуміння і прийняття нових кваліфікацій за допомогою поглиблення діалогу й у рамках вузів, і між вузами та працедавцями.
Міністри підтримують ініціативу країн-учасниць у розробці структури погоджених і адекватних / зіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б прагнула дати визначення кваліфікаціям, з огляду на показники об’єму роботи, рівня, результати навчального процесу, компетенції і профіль. Вони також беруть на себе відповідальність за розробку узагальненої структури кваліфікацій для загальноєвропейського простору вищої освіти.
У цих рамках ступені повинні мати різні чітко визначені результати. Ступені першого і другого рівнів повинні мати різні спрямованості і профілі, щоб забезпечувати різноманітні індивідуальні, академічні нестатки і потреби трудового ринку. Ступені першого рівня повинні давати доступ, відповідно до Лісабонської Конвенції про Визнання, щодо програм другого рівня. Ступені другого рівня повинні надавати можливість подальших досліджень для одержання докторського ступеня.
Міністри запрошують Комісію розглянути питання, яким чином і чи може більш коротка вища освіта бути зв’язана з першим ступенем структури кваліфікацій, створеної для загальноєвропейського простору вищої освіти.
Міністри наголошують на своєму зобов’язанні зробити вищу освіту доступною для всіх, використовуючи всі можливості і відповідні засоби:
- Збільшення мобільності.
- Запровадження системи кредитів.
- Визнання ступенів: прийняття системи чітких і сумірних ступенів.
- Вищі навчальні заклади й студенти.
- Підтримка європейської складової у сфері вищої освіти.
-
Підтримка привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти.
- Навчання протягом усього життя.
Додаткові дії
Загальноєвропейський простір вищої освіти (EHEA) і загальноєвропейський простір дослідження (ERA) – два основних принципи суспільства, заснованого на знаннях
Усвідомлюючи необхідність створення більш тісних зв’язків між EHEA і ERA у Європі знань, а також важливість дослідження як складової частини вищої освіти на території Європи, міністри вважають за необхідне додати докторський рівень як третій щабель Болонського процесу, що доповнює два основних щаблі вищої освіти. Вони також підкреслюють важливість дослідження, дослідницького навчання і підтримки міждисциплінності в досягненні й поліпшенні потрібного рівня якості вищої освіти й у збільшенні конкурентноздатності вищої європейської освіти в загальному. Міністри закликають до збільшення мобільності на докторському і постдокторському рівнях, а також спонукають зацікавлені навчальні установи збільшувати їхнє співробітництво в рамках навчання на одержання докторського ступеня і підготовки молодих дослідників.
Міністри починають робити усі необхідні кроки для того, щоб зробити вищі навчальні заклади Європи стали більш привабливим і ефективним партнером. Тому міністри звернулися до вузів із проханням про збільшення ролі та вагомості досліджень задля технологічної, соціальної і культурної еволюції і потреб суспільства.
Міністри розуміють, що на шляху досягнення цих цілей є перешкоди, із якими вузи не в змозі подолати поодинці. Необхідна вагома підтримка, у тому числі фінансова, а також відповідні рішення від національних урядів і європейських організацій.
Відтак, міністри заявляють про необхідність підтримати мережі, утворені на докторському рівні, з їх подальшим удосконаленням задля становлення однієї із визначальних ознак загальноєвропейського простору вищої освіти.
Огляд результатів
Заплановані до 2010 р. дії спонукають до вживання заходів для аналізу результатів, досягнутих у рамках Болонського процесу. Як наслідок попереднього розгляду буде подана інформація про реальні досягнення Процесу і можливість внесення деяких виправлень.
На період до 2005 р. – до майбутньої зустрічі міністрів – Комісії було доручено дослідити розвиток Болонського процесу і підготувати детальні звіти з його проґресу і досягнення проміжних пріоритетів, установлених на наступні два роки:
- забезпечення якості;
- двоступінчата система;
- визнання ступенів і періодів навчання.
Окрім того, країни-учасники будуть готові надати доступ до інформації, необхідної для дослідження в галузі вищої освіти щодо цілей Болонського процесу. Доступ до банків даних з дослідження, що провадиться, і його результатів повинен бути спрощеним.
Наступні доповнення
Нові члени
Міністри вважають за необхідне адаптувати пункт Празького комюніке щодо заяв про членство в такий спосіб:
Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом загальноєвропейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Заява має містити інформацію про способи досягнення принципів і мети декларації.
Міністри погоджуються прийняти заяви про членство таких країн: Албанії, Андорри, Боснії і Ґерцоговини, Ватикана, Росії, Сербії, Чорногорії та Македонії – і привітали держави як нових членів, таким чином, розповсюджуючи дію процесу на 40 європейських країн.
Міністри визнають, що участь у Болонському процесі вимагає істотних змін і реформ у всіх країнах, що підписалися. Вони вирішують надати підтримку всім новим учасникам у здійсненні цих реформ за допомогою організації взаємних обговорень і допомоги, як передбачено Болонським процесом.
Робоча програма 2003-2005
Міністри просять Комісію координувати дії для досягнення успіху Болонського процесу з питань, окреслених тематично та поетапно, позначених у цьому комюніке, і поінформувати про результати на наступній зустрічі міністрів у 2005 році.
Наступна конференція
Міністри приймають рішення провести наступну конференцію в травні 2005 р. у м. Берґен (Норвегія).
Два дні представники Ради Європи ознайомлювали керівників українських інститутів, університетів та академій із шляхами реалізації в європейських країнах ідей та мети Болонського процесу. Водночас ректори вітчизняних ВНЗ показали закордонним учасникам на прикладах роботи провідних університетів України, що оновлення української вищої школи корелюється з ідеями Болоньї. Однак для входження в Болонськийпроцес цього замало. Українській вищій школі потрібно ще багато зробити в цьому напрямі і водночас зберегти традиції, які складались у наших кращих університетах протягом багатьох років і навіть кількох століть їхньої діяльності.
«Освіта України відповідно до руху країни в Європу беззаперечно і однозначно визначила як основний напрям інтеграцію в європейський освітній простір, – зазначив на відкритті семінару міністр освіти і науки Василь Кремень. – Болонський процес, як відомо, спрямований на перетворення Європи на найбільш конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір у світі. Болонською декларацією, яку підписали європейські міністри освіти 1999 року, передбачено реалізацію багатьох ідей і перетворень. Передусім, це формування єдиного, відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців у межах європейського регіону, прийняття системи освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка складається з двох циклів, спрощення процедури визнання кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці, розвитку європейської співпраці в сфері контролю за якістю вищої освіти та підсилення європейського виміру освіти. Болонський процес завдяки істотним досягненням стає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян. Перспектива приєднання України до цього процесу, – підкреслив Василь Кремень, – надає нашій країні можливість поглибити відносини з європейськими державами в подальшій інтеграції до ЄС».
Україна має намір приєднатись до Болонського процесу через два роки, під час зустрічі міністрів освіти європейських країн у Норвегії. Щоб це стало реальністю, українські вищі навчальні заклади мають провести внутрішню ревізію своєї діяльності щодо її відповідності вимогам Болоньї. Хоча зміни, які нині відбуваються в наших університетах та інститутах, корелюються з вимогами, які постають перед країнами-претендентами на приєднання до Болонської угоди. Цьому сприяє законодавче поле української вищої школи, яке формувалось майже одночасно із принципами Болонського процесу.
Верховна Рада, за словами голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Станіслава Ніколаєнка, на рівні законодавства працювала над створенням сприятливих умов з огляду на приєднання до Болонської угоди. Передусім, це кроки, спрямовані на демократизацію й автономність українських ВНЗ: виборність ректора і керівників структурних підрозділів, самоуправління університетів та вплив на процеси управління студентства і громадськості, створення пільгових умов щодо фінансової діяльності ВНЗ. Водночас нині, як розповів Станіслав Миколайович, ідеться про зміни до Закону «Про вищу освіту», які торкнуться і документів, що отримують студенти після закінчення навчання у ВНЗ, підвищення статусу наглядових рад і прозорість процесів управління в університетах та інститутах.
Стратегічно українська політика щодо вищої освіти зорієнтована на потреби особистості в подальшому працевлаштуванні, – зазначив під час семінару, представляючи систему вітчизняної вищої школи, заступник міністра освіти і науки Михайло Степко. – Це відбувається завдяки розширенню доступу до якісної освіти, що є одним із завдань Болонського процесу та міститься в документах Ради Європи.
Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних заклади, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні. Розвинутою є система ВНЗ недержавної форми власності. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 408 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому. За кошти держави навчається 50 відсотків українських студентів, інші – за рахунок власних коштів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків – професори.
Вища освіта України забезпечує весь спектр спеціальностей, які є в усьому світі. Найбільші сектори за напрямами підготовки, як розказав Михайло Филимонович, – гуманітарні і педагогічні, економічні й управлінські науки, інженерно-технічна освіта і природнича. Останнім напрямом Україна по праву пишається. Ці фахівці знані не лише на батьківщині, а й у Європі та світі.
Щодо перетворень, то нині постійно змінюється динаміка переліку напрямів і спеціальностей. Сьогодні налічується 76 напрямів підготовки – це бакалаврські програми. Із середини 90-х років в українській вищій школі введено систему освітніх рівнів – неповна вища освіта (молодший спеціаліст), базова (бакалавр) і повна вища освіта. Фактично, за словами Михайла Степка, це відповідає вимогам Болонської конвенції і тому, що в Європі називається «двоцикловою підготовкою».
Сьогодні в Україні затверджено стандарти для 80 спеціальностей. Якщо говорити про аудиторне навантаження з точки зору системи кредитів на зразок прийнятої в країнах-учасницях системи ECTS, то за 3,5 року бакалавр в українських ВНЗ може набрати 225 кредитів, за чотири роки – 258, магістр – 93 кредити за півтора року, що становить 351 кредит ЕСТS. Європейська система кредитів (трансферів), за словами експерта Ради Європи С.Берган, передбачає, що бакалаврський ступінь включає 180 кредитів, а магістерський – 240.
Найважливішим серед вимог Болоньї є контроль якості. В Україні – два типи контролю. Внутрішній, пов’язаний із семестровим складанням іспитів, з ректорськими контрольними, поточним тестуванням тощо. Зовнішній контроль – це державна інспекція навчальних закладів та ДАК.
Можна сказати, що українська вища школа має елементи, які відповідають ідеям і принципам Болонського процесу. Ці ідеї в своїй роботі і процесі оновлення використовують українські класичні, автентичні і водночас по-сучасному потужні університети, які добре відомі в Європі. Такі, як Львівський національний університет, Львівська політехніка, Національний технічний університет «КПІ», Харківський університет імені В.Каразіна та ще багато інших вищих навчальних закладів. Під- твердженням цього може бути й те, що під час підготовки до всеукраїнського експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу бажання взяти в ньому участь виявило понад чотири десятки українських університетів. А це означає, що кожен із них має свої напрацювання.
Водночас українська вища школа має безліч проблем, які треба розв’язувати незалежно від Болонського процесу і які, якщо подивитися з точки зору входження в «Європу знань», погіршують розпізнавання нашої вищої освіти у зовнішньому світі. Головними з них, на думку ректора Національного технічного університету «Київська політехніка» Михайла Згуровського, є надлишкова кількість навчальних напрямів та спеціальностей, збільшення розриву між освітянами та роботодавцями, складна для розпізнавання в Європі система наукових ступенів, а також неучасть наших університетів у суспільних перетвореннях і недостатня автономія українських ВНЗ. На думку Михайла Захаровича, важливим для української вищої школи є застосування європейських стандартів якості у вітчизняній системі ліцензування і акредитації та наша участь в європейській мережі з оцінки якості у вищій освіті (ENQA). Акредитуватись мають не лише навчальні заклади і спеціальності, а й окремі освітні програми, а контроль якості має торкатись і кадрового складу університету, і матеріальної бази, а передусім знань студентів, випускників щодо їхньої компетенції та спроможності відповідати вимогам ринку праці. Щодо кредитних одиниць, аналогічних ЕCTS, то альтернативи їх упровадження в Україні немає.
Ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Рудавський, посилаючись на досвід свого університету, говорить, що на шляху до входження в Болонський процес потрібно ввести кваліфікацію магістра-інженера у систему підготовки фахівців технічного профілю, вирішити питання двоступеневості в середній школі з огляду на великий гуманітарний блок у підготовці бакалаврів. Має також відбутися зміна підходу до формування галузевих стандартів вищої освіти – від магістра до бакалавра і, нарешті, потрібна нова форма додатка до диплома, яка б відповідала вимогам Болонської угоди і в якій була б анотація дисциплін та їх кредитний вимір.
На думку ректора Харківського національного університету ім. В.Каразіна Віля Бакірова, проблеми, що стоять перед українською вищою школою щодо входження в Болонський процес, потребують спільних зусиль університетів, органів управління національною освітою і наукою та допомоги європейських експертів. Потрібні аналіз і оцінка освітньо-професійних програм та державних стандартів освіти щодо їх узгодження із загальноприйнятими європейськими стандартами, можливостями застосування ЕCTS. Треба розглянути питання співставлення ступенів, можливо, об’єднання спеціальностей, назв навчальних дисциплін, залікових одиниць, систем контролю й оцінки знань тощо. Важлива проблема – створення єдиного семантичного простору з уніфікованої термінології, понятійним апаратом для спілкування з питань якості навчання та інших. Потрібні аналіз систем забезпечення гарантування й управління якістю вищої освіти, вивчення практики оцінки і моніторингу якості освіти, що формується у Болонському процесі, а також детальніше ознайомлення з діяльністю міжнародних організацій, які долучилися до процесу оцінки якості.
Семінар «Реформування вищої освіти і Болонський процес» був значущим для розвитку відносин між Україною та Радою Європи. Для участі в ньому до Києва приїхала велика і представницька делегація експертів. Спілкування ректорів вітчизняних вищих навчальних закладів з експертами було обопільно корисним. Експерти Ради Європи більше дізнались про наші навчальні заклади, їхню внутрішню структуру, процеси оновлення, розповіли про головні напрями Болонського процесу.
Важливою складовою Болонського процесу є кваліфікації. Сьогодні, коли визначена документально і в багатьох європейських країнах діє двоступенева або двоциклова система – бакалавр і магістр, питання кваліфікацій у загальноєвропейському розумінні є відкритим. І навіть не тому, що в Берліні міністри зосередили увагу на третьому щаблі кваліфікацій – докторському рівні. Експерт Ради Європи А.Марфі зауважує, що нині стоїть питання навантаження, наповнення кваліфікацій. Тобто не лише їх кредитна відповідність, хоча і це дуже важливо, а те, що має знати і вміти людина з тією чи іншою кваліфікацією – її компетентність, профіль, знання. І в Берліні наголошувалося на необхідності детальнішого і ширшого опису кваліфікацій, які надають вищі навчальні заклади на національному рівні, аби їх можна було порівнювати. Європейська спільнота нині намагається розробити критерії, за якими описуватимуться кваліфікації, але це неможливо, на думку європейських експертів, без чіткого уявлення, що відбувається в навчальних закладах країн-учасниць. Це полегшить процес визнання, нострифікації дипломів, дасть змогу роботодавцям розуміти різницю між бакалаврами і магістрами. Це один із елементів тієї системи накопичення та акумуляції кредитів, яка є основою для мобільності студентів і науковців. Без чіткого уявлення про наповненість, зміст кваліфікацій буде складно ввести єдиний додаток до диплома, який має з’явитись у Європі згідно з домовленостями міністрів країн-учасниць Болонського процесу у 2005 році. Наповненість нерозривно пов’язана з якістю освіти, рівнем професіоналізму людини, її мобільності, конкурентоспроможності на ринку праці – головною метою створення суспільства «Європи знань».
Для нашої країни сьогодні не стоїть питання: потрібна чи ні ступенева система у вищій освіті. Сьогодні українська університетська освіта є ступеневою. Однак український роботодавець з недовірою ставиться до «бакалаврів». У фахівцях цієї кваліфікації незацікавлені економічні структури та й більшість університетів випускає не бакалаврів, а спеціалістів. А роботодавець має дуже приблизне уявлення про різницю між спеціалістом і магістром, відзначив ректор Київської політехніки Михайло Згуровський. Працедавець, додав його колега, ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Рудавський, не знає тонкощів, але розуміє, що на магістра вчаться кращі студенти, тому вони і мають попит на вітчизняному ринку праці.
Якість освіти – на п’ятому місці серед пріоритетів Болонського процесу, але оцінка якості освіти в Європі по суті передувала Болонському процесу. В процесі моніторингу на національних рівнях освіти можуть бути задіяні урядові структури, незалежні агенції, самі навчальні заклади та незалежні експерти. В кожній країні, говорить експерт Ради Європи К.Кемпбел, є хоча б одна агенція, яка займається проблемами якості. Є і різні об’єкти оцінки: від програм та безпосередньо навчальних закладів до вивчення певних проблем чи питань на загальноуніверситетському рівні, як, наприклад, у Шотландії. Якщо говорити про представництво в національних агенціях, які займаються питаннями якості освіти, то за кордоном до їх складу входять представники університетів, урядових структур, незалежні експерти, а також студентство. За словами пані Кемпбел, у деяких країнах вважають, що самі університети повинні акредитувати свої програми, а в країнах Східної та Центральної Європи стандарти акредитації, як і в Україні, встановлює держава. Але основну відповідальність за якість несуть самі університети – вони мають її забезпечити. Викладацький склад сприяє цьому. Законодавство ж має дати університетам можливість забезпечити таку якість навчання. За словами пані Кемпбел, нині поширена практика надання громадськості інформації про якість та стандарти. Це важливо для мобільності студентів, які, звичайно, хочуть знати про те, що і як їм будуть викладати. Так як у Польщі, США, Великій Британії. На європейському рівні з учасниками Асоціації університетів працює міжнародна організація «ENQA» та «EUPASHE», яка займається навчальними закладами типу коледжів. Робота «ENQA» та «EUPASHЕ» спрямована на розроблення стандартів, процедури забезпечення якості.
Один із китів, на якому будується Болонський процес, – автономія університетів. Європейська спільнота розглядає їх як партнерів у побудові суспільства «Європи знань». На думку доктора П.Ніборга, не можна уявити університети без автономії. І водночас автономія, свобода щодо процесу навчання та наукових досліджень означає і підзвітність. Підзвітність передусім щодо якості навчання, рівня засвоєння студентом матеріалу. Сьогодні, за словами доктора Ніборга, традиційні моделі управління університетів змінюються. Університети дедалі більше відчувають зовнішній вплив, і не завжди від держави, а швидше – ринкових сил та комерційних інтересів. Поширюється модель управління, коли університети мають наглядові ради, до яких входять поряд із представниками академічної спільноти зовнішні спостерігачі та студенти.
Усі зміни в навчальних закладах відбуваються, аби задовольнити вимоги студентів до освіти. Тому одне із питань, які порушує європейська спільнота, – розширення участі студентського загалу в процесах управління університетів, заохочення студентства до вирішення питань умов життя і навчання в закладах освіти, якості освіти. Ці процеси властиві і українським ВНЗ. У нас на законодавчому рівні закріплено право вихованців університетів та інститутів на створення в межах закладу студентських парламентів, сенатів, старостатів. Є і цікавий досвід, наприклад, у Львівському національному університеті ім. Івана Франка. «Ми не просто підтримуємо студентські ініціативи, – розповів ректор університету Іван Вакарчук, – а прагнемо закріпити систему студентського самоврядування, яка б на основі певних механізмів забезпечила активну роль студентства як суб’єкта в навчальному процесі. Йдеться про систему. Постійно відбуваються зустрічі ректора зі студентами. Один раз на місяць дві години ректор спілкується з ними з певного питання, яке стосується чи соціальних проблем, чи викладання того чи іншого предмета, чи питань самоврядування. Діють студентські центри, організації, які за підтримки ректорату випускають свої видання, у них – оцінка нашої діяльності. Це ресурс прозорості».
На семінарі експерти Ради Європи також розглянули проблему визнання кваліфікацій у Європейському регіоні та питання забезпечення освіти впродовж життя в контексті Болонського процесу.
На мій погляд, Болонська система відкриває великі перспективи та можливості. Інтеграція Росії на захід вимагає повної відповідності усталеній практиці. Проте така система вимагає дуже чіткої розробки перенесення на практику. Не можна прищепити чужорідний «орган», якій в тій чи іншій мірі суперечить усталеним порядкам. І в мене виникла низка питань, що стосуються Болонського процесу і реальної російської дійсності.
По-перше, необхідно реформувати не тільки структуру вищої освіти, а й школу і наступну систему працевлаштування. Студент витрачає багато часу на адаптацію при переході з «радянської школи» (більшість шкіл ще не позбавилися від радянської спадщини) в «прозахідний вуз». Про невіданні роботодавців і самих випускників про різницю «бакалавр - спеціаліст - магістр» вже багато говорилося, тому не буду акцентувати увагу. Тільки зауважу, що важливо враховувати й психологічну складову цього явища - часто, втрачається мотивація у навчанні, що відбивається на якості освіти «Навіщо витрачати зайві роки?».
По-друге, ідея про студентської мобільності геніальна сама по собі, і ця практика несе в собі величезну користь для якості диплому. Але абсолютно правильно було поставлено питання, хто буде оплачувати це «задоволення»??? З великим жалем я нещодавно помітила, що більшість грантів, які можна знайти - іноземні. Наша держава і бізнес, на жаль, не готові або не хочуть спонсорувати молодих вчених.
По-третє, ідея про автономності університетів, на мій погляд, стає абсурдною, коли 2 вузу: МДУ і СПбДУ отримують статус «федеральних». А інші чим гірше???
По-четверте, виникає ще одне питання - чи готові викладачі «викладати по-новому»??? Великий відсоток викладачів старого гарту, яких самих треба вчити інноваційним технологіям (Дистанційне навчання, електронні курси), новим стилем роботи.
Ось такі моменти, на мою думку, потребують більш детального вивчення і розробки, щоб вийшло "як краще", а не "як завжди".
|
