Р Е Ф Е Р А Т
Об’єднання підприємств.
План:
1. Вступ
2. Поняття та ознаки
3. Види господарських об’єднань
4. Функції та компетенції господарських об’єднань
5. Висновки
6. Список літератури
1.
Вступ
Як відомо основними „трьома китами” ринкової економіки є вільна конкуренція, свободі вибору та приватна власність. Якщо ці три складові є присутніми на ринку, то у цій країні має місце ринкова економіка. Якщо хоч одна із складових порушується, тоді відбувається дестабілізація та реорганізація ринку.
Час плинний, із виникненням нових товарів та розвитку ринків, ускладнюються і умови гри на ринку.
Для того, щоб успішно існувати в умовах ринкової конкуренції, як однієї із складових „трьох китів” вільного ринку, підприємства прагнуть об’єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи.
Такі групи підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об’єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не об’єднаннями.
Саме господарські об’єднання мають таку особливу рису як тяжіння до монополії. Через це вони і отримують згоду Антимонопольного комітету на їх створення. Саме Антимонопольний комітет і здійснює над господарським об’єднанням контроль по дотриманню вимог антимонопольного-конкурентного середовища.
У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який містив би норми про господарські об’єднання. Загальними для всіх видів об’єднань актами є: Закон України „Про підприємства в Україні” (стаття № 3), що визначає види господарських об’єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об’єднання як суб’єкта права, правове становище підприємств-членів об’єднання; Закон України „Про власність”, у статті 20 якого визначено господарське об’єднання як суб’єкт права колективної власності, у статті 21 зазначено підстави виникнення цього права.
Правове становище Господарських об’єднань визначається у Господарському Кодексі України в статтях 118 – 124, законами „Про банки та банківську діяльність” у статті 26, „Про кооперацію” статті 30 – 33, „Про сільськогосподарську кооперацію” у статті 26 та інших нормативно-правових документах.
Оскільки, створення господарських об’єднань не може суперечити законодавству про захист економічної конкуренції, законодавство про господарські об’єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України „Про захист вільної конкуренції”.
2. Поняття та ознаки
Господарське об’єднання –
це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.[1]
Господарське об’єднання являє собою один із видів суб’єктів господарського права, і як суб’єкт права має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємництва:
1. Підприємництва консолідуються у групи – об’єднання на основі економічних, спільних та інших інтересів;
2. Це об’єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання з централізацією управлінських, координаційних функцій;
3. Матеріальні інтереси об’єднання як основа визначаються у договорі або статуті, який укладають між собою підприємства-засновники;
4. Об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання;
- основні фонди і оборотні кошти, передані йому на його баланс членами об’єднання;
- майно, набуте об’єднаннями в результаті господарської діяльності;
- майно, створених об’єднаних підприємств;
- майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання[2]
;
5. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а вони не відповідають за зобов’язаннями об’єднання;
6. Майно, яке залишається після задоволення вимог кредитора, розподіляється між його колишніми членами;
7. Централізація в руках об’єднання функцій і повноважень його членів;
8. Особлива правосуб’єктність. ЇЇ особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства – юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону України „Про підприємництво”. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Водночас об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. З точки зору правосуб’єктності, об’єднання становить собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує обєднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.
9. Необхідність отримання згоди від Антимонопольного комітету;
10. Членами об’єднання є лише юридичні особи, кожна з них, входячи до об’єднання, зберегла свої права юридичної особи і діє на підставі Закону „Про підприємництво в Україні”;
11. Об’єднання створюється і діє на основі договору або статуту, володіє відособленим майном, має самостійний зведений і спільний для членів баланси, розрахунковий та інший рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою і є юридичною особою.[3]
Отже, господарське об’єднання являє собою складну господарську організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств – учасників, діє на підставі договору або статуту і реєструється як юридична особа.
3. Види господарських об’єднань
Господарські об’єднання класифікуються за певними матеріальними та юридичними критеріями.
Матеріальним критерієм є основа їх створення: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів, координація їх діяльності, централізоване виконання виробничих та інших функцій тощо.
Юридичним критерієм класифікацій на види є правовий режим членства учасників об’єднання.
Відповідно за ознакою обов’язкового установчого документа розрізняють договірні та статутні об’єднання.
Договірними є асоціації та корпорації, статутними – концерни та консорціуми. Законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватись і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом.
За галузевою ознакою – галузеві, тобто господарські об’єднання підприємств певної галузі, та міжгалузеві, до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки.
За територіальною ознакою поділяються на республіканські, обласні, міські тощо.
З договірних об’єднань найпоширенішими є корпорації державних підприємств.
Корпорації — договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.[4]
Асоціація – це також вид договірного об’єднання, створений з метою постійної координації господарської діяльності.[5]
Централізація управління в асоціації відсутня. Правлінню не дозволяється втручатись у виробничу та комерційну діяльність підприємств.[6]
Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками можуть бути підприємства усіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах, на підставі багатосторонніх установчих договорів.
Щоб створити корпорацію необхідна згода трудових колективів підприємств, які об’єднуються. Підприємства добровільно входять в об’єднання як засновники або члени. Підприємства – члени мають право вийти з об’єднання. У разі виходу залишаються чинними взаємні зобов’язання і укладені договори.
Право виходу не поширюється на чотири категорії суб’єктів:
- самостійні підприємства, що увійшли до складу об’єднання до 07.02.91 року, тобто до введення в дію Закону „Про підприємництво в Україні”, можуть вийти за згодою власника майна і за участі трудового колективу;
- підприємство, яке створене об’єднанням, згідно статті 27 Закону „Про власність”;
- підприємства, які обмежені декретами КМУ – галузеві об’єднання транспорту, зв’язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики.
Щодо статутних об’єднань, то основним видом є концерн, у який входять промислові, будівельні, транспортні, торгові підприємства, наукові організації, банки та інші державні корпорації, хоча за законом вони є договірними об’єднаннями.[7]
Особливостями статутних об’єднань є:
1) Засновниками і власниками є власники та уповноважені органи, а не самі підприємства – державні концерни та корпорації.
Корпорації та концерни України, які засновані на загальнодержавній власності, створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України, тобто їх декретами та постановами.
Склад членів і статути цих об’єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і державні комітети безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Міністерством Фінансів України та Міністерством Економіки.
Статутні об’єднання галузевого напрямку створюють галузеві міністерства і держкомітети.
Територіальні статутні об’єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів чи державними адміністраціями.
2) Статутні об’єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів.
3) Однією з особливостей правового становища є обмеження права підприємства виходити з об’єднання. Таке право надається тільки органами, які їх створили.[8]
Окрім держаних концернів та корпорацій є третій вид статутних об’єднань – це консорціум. Консорціум – це тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певних інвестиційно-будівельних проектів чи програм. Після досягнення поставлених цілей, консорціум ліквідується, або перетворюється і реєструється як постійне господарське об’єднання.
Враховуючи те, що асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та господарські об’єднання мають статус юридичної особи, існує господарське об’єднання, яке цього статусу не має – промислово-фінансова група.
Промислово-фінансова група – це об’єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, та яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.[9]
Характерними рисами промислово-фінансової груп як особливого виду господарських об’єднань є:
- заборона створювати промислово-фінансові групи у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;
- створюються за ініціативою підприємств та інших організацій низової ланки економіки за рішеннями Уряду України;
- відсутність у промислово-фінансових груп статусу юридичної особи;
- мета створення – реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;
- тимчасовість діяльності промислово-фінансової групи, оскільки створюється на певний строк;
- обов’язкова участь у промислово-фінансовій групі банку (банків) і підприємств; крім них можуть входити наукові, проектні та інші організації будь-яких форм власності.
4.
Функції та компетенції господарських об’єднань
Функції та компетенція господарських об’єднань визначаються нормативними актами, якими створюються об’єднання.
До функцій господарських об’єднань входить:
1) виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об’єднання;
2) вирішення спільних питань соціально-економічного розвитку;
3) здійснення єдиної науково-технічної політики щодо контролю якості продукції, технічного рівня виробництва, ефективного використання потужностей;
4) виконання за необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або установчим договором;
5) координації;
6) захист прав та інтересів підприємств об’єднання;[10]
Господарські об’єднання діють у відносинах з підприємствами, які до них входять, як вищий орган, виконують функції і реалізують наступні повноваження:
- приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств і організацій;
- затверджують статути цих суб’єктів або положень про них;
- контролюють дотримання підприємствами статутів;
- вживають заходи до керівників підприємств у разі порушення статутів;
- здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням майна, яке закріплене за підприємством;
- укладають і розривають контракти з керівниками підприємств.
Корпораціям заборонено безпосереднє втручання в господарську діяльність підприємств вищих органів, до яких вони входять.
5. Висновки
Важливість існування об’єднань підприємств в умовах сучасної ринкової економіки є вкрай необхідним. З посиленням західної та східної міжнародної конкуренції на ринку товарів та послуг, саме створення цих об’єднань на території України стало вкрай необхідним задля збереження здатності конкурувати. Останнім прикладом об’єднання підприємств на території України стало об’єднання 20 підприємств у корпорацію „Богдан”.
Беручи до уваги усе вище зазначене, можна зробити висновок, що господарське об’єднання є складною господарською організацією, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа, за виключенням промислово-фінансових груп.
Якщо на ринку підприємства не будуть об’єднуватись, то вони будуть у будь-якому разі поглинені більш потужними корпораціями чи іншими видами об’єднань. Саме тому, об’єднання – це єдиний захист задля збереження свого існування як на внутрішньому так і на зовнішньому міжнародному ринку товарів та послуг.
6.
Список літератури
1. Господарське право: курс лекцій. – К.: Атака, 2004, - 624 с.
2. Господарське законодавство: Навчальний посібник – 2-ге видання. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2004. – 172 с.
3. Господарське право: Підручник. – К. Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
4. Господарський кодекс України – К.: Видавничий дім „Скіф”, 2005. – 164 с.
5. Закон України „Про підприємство в Україні” від 07.02.91 №698-XII.
6. Закон України „Про власність”.
7. Закон „Про банки та банківську діяльність” від 07.12.00 № 2121 – III.
8. Закон „Про кооперацію” від 10.07.03 № 1087 – IV.
9. Закон „Про сільськогосподарську кооперацію” від 17.07.97 № 469/97-ВР.
10. Закон „Про власність” від 07.02.91 № 697 – XII.
11. Закон „Про підприємництва в Україні” від 27.03.91 № 887-XII.
12. Закон України „Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.95 № 437/95-ВР.
[1]
Господарське право: курс лекцій. – К.: Атака, 2004, – 128 с.
[2]
Закон „Про власність”, стаття 27.
[3]
Господарське законодавство: Навчальний посібник – 2-ге видання. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2004. – 50 – 51 с.
[4]
Закон „Про підприємництва в Україні”, стаття №3 п.1
[5]
Закон „Про підприємництва в Україні”, стаття №3 п.1
[6]
Господарське законодавство: Навчальний посібник – 2-ге видання. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2004. – 52 с.
[7]
Закон „Про підприємництва в Україні”, стаття №3 п.1
[8]
Господарське законодавство: Навчальний посібник – 2-ге видання. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2004. – 52 – 53 с.
[9]
Закон України „Про промислово-фінансові групи в Україні”, стаття 1.
[10]
Господарське право: Підручник. – К. Юрінком Інтер, 2003. – 102 – 105 с.
|
