ВСТУП

Центральним питанням сучасного перехідного періоду української економіки є питання оптимізації форм і методів її трансформації, пошук найбільш ефективних шляхів освоєння всіма суб'єктами господарювання сучасних ринкових механізмів. На жаль помилки і зневаги при відпрацьовуванні теорії і практики роботи як економіки в цілому, так і окремих її галузей і підприємств у вирішальній мері залежать від якості персоналу, залучення дійсно сучасних методів керування, володіння персоналом знаннями теорії і практики сучасної господарської діяльності.

В умовах ринкової економіки керування фінансами є найбільш складним і пріоритетним завданням, що коштує перед управлінським персоналом будь-якої компанії незалежно від сфери і масштабів її діяльності. Причини цього визначаються зсувом пріоритетів в об'єктах і цільових настановах системи керування в умовах ринкової економіки. Як відомо, укрупненими і відносно самостійними економічними об'єктами, що складають сферу доповнення загальних функцій керування, є фінансові ресурси (капітал), трудові ресурси, засоби і предмети праці. Як правило, у вітчизняних економічних дослідженнях пріоритети в керуванні цими об'єктами не розставлялися.

В умовах централізованої планової економіки такий підхід був зрозумілий і природний. Властивому цьому типу економіки загальне планування і лімітування ресурсів вимагали уведення твердого їхнього нормування. Воля в маніпулюванні ресурсами, їх взаимозамещении була дуже обмежена. Крім того, комерційні організації були поставлені у тверді фінансові границі, а виходить, не мали можливості вибирати найбільш раціональну (на їхню думку) структуру всіх ресурсів, що використовуються.

При введенні елементів ринкової економіки, ці границі значною мірою знімаються (скасовуються ліміти, знижується роль централізованих постачань і т.д.), а ефективне керування саме і передбачає оптимізацію ресурсного потенціалу комерційної організації. У цій ситуації різко підвищується значимість ефективного керівництва фінансовими ресурсами. А теорія структури капіталу по суті і являє собою основу науки і техніки керівництва фінансами компанії, тому що дозволяє одержати відповідь на принципових питання: відкіля брати і куди вкладати фінансові ресурси.

Рано чи пізно перед кожною компанією встає питання залучення додаткових засобів. І перед фінансовим менеджером компанії встає питання у відношенні точного і всебічного аналізу таких показників, як вартість позикового капіталу, вартість власного (акціонерного) капіталу для одержання практично безпомилкового рішення у відношенні виникнення і збільшення суми боргу.

Серед галузей сучасної української економіки не багато хто мають достатній досвід широкого реформування, прискорених темпів розвитку, значного потенціалу інвестування і домінуючого характеру розвитку недержавного сектора. Однієї з таких є галузь переробки і реалізації нафтопродуктів. Прорив у галузі став можливим завдяки успішній роботі фінансового менеджменту компаній, розвитку конкурентних відносин і ринкових механізмів.

Темою даної магістерської роботи є вивчення теоретичного і практичного досвіду керуванням капіталом компанії.

Метою даної роботи є аналіз власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» м.Миколаїв, а також розробити рекомендації до її оптимізації.

Для досягнення поставленої мети потрібно з'ясувати і вирішити наступні задачі:

- з'ясувати сутність фінансових ресурсів компанії і їхніх джерел;

-визначити основні підходи, що стосуються оцінки структури і вартості власного капіталу компанії;

- проаналізувати основні сучасні теорії структури капіталу і можливості їхнього застосування в Україні;

- дати оцінку фінансового стану господарської діяльності компанії;

- провести оцінку вартості і структури власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» м.Миколаїв і з'ясувати можливості її оптимізації;

- розробити пропозиции, що стосуються оптимізації структури капіталу за критеріями максимізації фінансової рентабельності і мінімізації вартості капіталу.

На жаль, у нашій країні відсутній заглиблений теоретичний матеріал для здійснення відповідного аналізу. Українські монографії і підручники найчастіше є лише перекладом іноземних видань, що не завжди дозволяє повною мірою врахувати специфічні умови економіки, що трансформується. Тому в даній роботі використовувалися як відомі українські і російські видання (наприклад "Основи фінансового менеджменту" І.О.Бланка), так і роботи відомих закордонних економістів - Р.Брейли і С.Майерса, Ю.Бригхема і Л.Гапенски.

Об'єктом дослідження було обрано підприємство «Дельта-Лоцман».

Предметом дослідження є вартість і структура власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» м.Миколаїв.

Аналіз вартості і структури власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» був проведений на підставі фінансової звітності, що надала компанія.

Дипломна робота складається з вступу, двохрозділів і висновку по даній роботі.В першому розділі викладені основні теоретичні концепції керування власним капіталом компанії.Другий розділ присвячений проведенню комплексного аналізу структури власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман». Наприкінці роботи були зроблені відповідні висновки за результатами дослідження.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Власний капітал підприємства, його структура та показники формування

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язаних із кругообігом коштів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва.За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових коштів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.

Капітал підприємства – одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

Якщо розглядати тлумачення капіталу з погляду різних економічних дисциплін, то можна помітити деяку неоднозначність. Так, наприклад, у своїй роботі "Бухгалтерський облік" Н.П. Кондраков [15 ст. 11] показує, що капіталом організації або підприємства є його майно. У той же час, відповідно до передмови до Міжнародних бухгалтерських стандартів, опублікованих Комітетом з міжнародних бухгалтерських стандартів у листопаді 1982 р., капітал являє собою різницю між активами і пасивами. [24 ст. 7]

Для своїх цілей економісти відбивають поняття капіталу з двох сторін. З однієї сторони капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестованих у формування його активів [32 ст. 15]. При цьому характеризується напрямок вкладення засобів. З іншого боку, якщо розглядати джерела фінансування, можна відзначити, що капітал - це можливість і сукупність форм мобілізації фінансових ресурсів для одержання прибутку.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики як:

1. Капітал підприємства є основним чинником виробництва. У системі факторів виробництва (капітал, земля, праця) капіталу належить пріоритетна роль, тому що він поєднує усі фактори в єдиний виробничий комплекс.

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять доход. У даному випадку він може виступати ізольовано від виробничого фактора у формі інвестованого капіталу.

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників. Частина капіталу в поточному періоді виходить з його складу і попадає в "кишеню" власника, а частина капіталу, що накопичується, забезпечує задоволення потреб власників у майбутньому.

4. Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості. У цій якості виступає насамперед власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Поряд з цим, обсяг використовуваного власного капіталу на підприємстві характеризує одночасно і потенціал залучення їм позикових фінансових засобів, що забезпечують одержання додаткового прибутку. У сукупності з іншими факторами - формує базу оцінки ринкової вартості підприємства.

5. Динаміка капіталу підприємства є найважливішим показником рівня ефективності його господарської діяльності. Здатність власного капіталу до самозростання високими темпами характеризує високий рівень формування й ефективний розподіл прибутку підприємства, його здатність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. У той же час, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком неефективної, збиткової діяльності підприємства.

Капітал підприємства характеризується різноманіттям видів і систематизується по цілому ряду категорій.[23 ст. 57]

По приналежності підприємству виділяють власний і позиковий капітал. Власний капітал характеризує загальну вартість засобів підприємства, що належать йому на праві власності і використовуваних їм для формування визначеної частини активів. Ця частина активу, сформована за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою чисті активи підприємства. Власний капітал містить у собі різні по своєму економічному змісті, принципам формування і використання джерела фінансових ресурсів: статутний, додатковий, резервний капітал. Крім того, до складу власного капіталу, яким може оперувати господарюючий суб'єкт, без застережень при здійсненні угод, входить нерозподілений прибуток; фонди спеціального призначення та інші резерви. Також до власних засобів відносяться безоплатні надходження й урядові субсидії. Величина статутного капіталу повинна бути визначена в статуті й інших установчих документах організації, зареєстрованих в органах виконавчої влади. Вона може бути змінена тільки після внесення відповідних змін в установчі документи. Додатковий капітал включає вартість майна, внесеного засновниками (акціонерами) понад зареєстровану величину статутного капіталу; суми, що утворяться в результаті змін вартості майна при його переоцінці; інші надходження у власний капітал підприємства.

Резервний капітал - це частина власного капіталу, що виділяється з прибутку організації для покриття можливих збитків і втрат. Величина резервного капіталу і порядок його утворення визначаються законодавством України і статутом організації.

Нерозподілений прибуток - основне джерело нагромадження майна підприємства чи організації. Це частина валового прибутку, що залишилася після сплати податку на прибуток у бюджет і відволікання засобів за рахунок прибутку на інші цілі.

Фонди спеціального призначення характеризують чистий прибуток, спрямований на виробничий розвиток і розширення підприємства, а також на заходи соціального характеру.

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Субсидії і надходження утворяться в результаті спеціальних асигнувань з бюджету, позабюджетних фондів, інших організацій і фізичних осіб.

Усі власні засоби в тім чи іншому ступені служать джерелами формування засобів, використовуваних організацією для досягнення поставлених цілей.

У статті "Аналіз власного капіталу" Єфімова О.В.[9 ст. 34] відзначає, що в складі власного капіталу можуть бути виділені дві основні складові: інвестований капітал, тобто капітал, вкладений власниками в підприємство; і накопичений капітал, тобто капітал, створений на підприємстві поверх того, що спочатку авансовано власниками.

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих і привілейованих акцій, а також додатково оплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. До даної групи звичайно відносять і безоплатно отримані цінності. Перша складова інвестованого капіталу представлена в балансі статутним капіталом, друга - додатковим капіталом (у частині отриманого емісійного доходу), третя - додатковим капіталом (у частині безоплатно отриманого майна) чи фондом соціальної сфери.

Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, що виникають у результаті розподілу чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, інші аналогічні статті). Незважаючи на те, що джерело утворення окремих складових накопиченого капіталу одне - нерозподілений прибуток, цілі і порядок формування, напрямки і можливості використання кожної його статті істотно відрізняються.

Усі статті власного капіталу формуються відповідно до законодавства України, установчими документами й обліковою політикою. Чинне законодавство визначає обов'язок акціонерного товариства створювати два фонди - статутний і резервний. Іншого обов'язкового переліку фондів, що повинне створювати підприємство, а також нормативи відрахувань у них, законодавство не містить. Питання використання резервного і інших фондів товариства відносяться до виняткової компетенції ради директорів товариства.

Позиковий капітал товариства характеризує залучені для фінансування розвитку підприємства на поворотній основі кошти чи інші майнові цінності. Джерела позикового капіталу можна розділити на дві групи - довгострокові і короткострокові. До довгострокового в українській практиці відносяться ті позикові джерела, термін погашення яких перевищує дванадцять місяців. У закордонній практиці позикові джерела, що видаються на термін від одного до п'яти років, вважаються середньостроковими. До короткострокового позикового капіталу можна віднести кредити, позики, а також вексельні зобов'язання - з терміном погашення менш одного року; кредиторську і дебіторську заборгованості.

По формах інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, використовуваний для формування статутного капіталу підприємства. Інвестування капіталу в цих формах дозволено законодавством при створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їхніх статутних фондів.

По об'єкту інвестування виділяють основний і оборотний види капіталу підприємства. Основний капітал характеризує ту частину використовуваного підприємством капіталу, що інвестований в усі види його необоротних активів. Оборотний капітал характеризує ту його частину, що інвестована в усі види його оборотних активів.

По формах власності виділяють приватний і державний капітал, інвестований у підприємство в процесі формування його статутного капіталу.

По організаційно - правових формах діяльності виділяють наступні види капіталу: акціонерний капітал (капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств); пайовий капітал (капітал партнерських підприємств - товариств з обмеженою відповідальністю, командитних і т.д.) і індивідуальний капітал (капітал індивідуальних підприємств - сімейних і т.д.).

По характеру використання власником виділяють споживчий і накопичувальний (реінвестуємий) види капіталу. Споживчий капітал після його розподілу на цілі споживання утрачає функції капіталу. Він являє собою відтік засобів підприємства, здійснюваний з метою споживання (виплати дивідендів, відсотків, соціальні потреби підприємства і його працівників). Капітал, що накопичується, характеризує різні форми його приросту в процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат і т.д.

Приведений перелік не відбиває всього різноманіття видів капіталу, використовуваних у науковій термінології і економічній практиці. У ньому присутні ті необхідні класифікаційні ознаки, що будуть використовуватися в роботі надалі.

Під власним капіталом розуміють сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту. [34 ст. 64]

На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними основними формами (рис. 1).

1.Статутний капітал. Статутний капітал характеризує сукупність внесків (у грошовому вимірнику) власників (учасників) у майно при утворенні підприємства для забезпечення його діяльності, визначеної установчими документами (статутом).

Статутний капітал підприємств державної форми власності утворюється за рахунок виділеної їм державою частки національного майна (необоротних і оборотних активів) для виконання покладених на них статутних завдань і в подальшому збільшується за рахунок власного прибутку.

Майно підприємств з іноземними інвестиціями формується за рахунок внесків засновників до статутного капіталу. Величина статутного капіталу таких підприємств підлягає державній реєстрації і може бути змінена тільки за рішенням засновників Статутний капітал підприємства з іноземними інвестиціями може бути збільшений або за рахунок додаткових внесків засновників (учасників), або за рахунок відрахувань в нього частки одержаного прибутку. учасників грошових коштів у національній або іноземній валюті).

Зменшення статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями може бути в результаті виходу із підприємства одного або кількох засновників, а також при списанні за рішенням правління понесених збитків, які учасники не зможуть покрити майбутнім прибутком.

Принципи формування статутного капіталу акціонерних товариств (АТ) і товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) регламентуються Законом України «Про господарські товариства», згідно з яким за організаційно-правовими формами діяльності АТ можуть створюватися як відкриті акціонерні товариства (ВАТ), які мають статутний капітал, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості (що можуть вільно поширюватися відкритою підпискою і купівлею-продажем на фондовому ринку), так і закриті акціонерні товариства (ЗАТ), акції яких поширюються тільки серед засновників і не можуть вільно продаватися або купуватися на фондовій біржі.

Для формування статутного капіталу АТ можуть залучатися власні накопичення акціонерів грошових коштів, цінних паперів, власне майно, передане АТ; приватизаційні папери (засвідчують право власності на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державного підприємства), які обмінюються на акції та інші цінні папери і надають право власності на частку майна, рівну номіналу приватизаційного паперу. Величина статутного капіталу ЗАТ визначається в сумі, передбаченій установчими документами; статутний капітал ВАТ визначається в сумі проведеної підписки на акції в розмірі їх номінальної вартості (незалежно від ціни їх фактичної реалізації).

Статутний капітал, об'явлений при реєстрації акціонерного товариства, має бути оплачений протягом року. У випадку, якщо протягом року статутний фонд повністю не оплачено, його величина має бути зменшена (перереєстрована) на суму нерозміщених акцій.

У звіті про результати випуску цінних паперів емітент здійснює розподіл одержаних від продажу коштів: до статутного капіталу - в сумі номінальної вартості реалізованих акцій і додаткове внесені кошти - в сумі перевищення фактичної ціни продажу акцій над їх номінальною вартістю. Згідно з п.п. 4.2.9 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» емісійний доход не підлягає оподаткуванню податком на прибуток. У балансі АТ емісійний доход відображається по статті «Додатковий капітал» і не підлягає будь-якому використанню, крім випадків реалізації акцій за ціною нижче номінальної вартості. Порядок зміни статутного капіталу акціонерного товариства регламентується Законом України «Про господарські товариства», згідно з яким збільшення статутного капіталу АТ може бути здійснено шляхом додаткового випуску акцій, обміну акцій на облігації або збільшення номінальної вартості акцій. Зменшення статутного капіталу АТ може бути в результаті зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій за рахунок викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій) наступного перепродажу або розповсюдження серед своїх працівників.

2. Резервний капітал. Являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Резервний капітал створюється підприємствами з метою усунення можливих у майбутньому тимчасових фінансових утруднень і забезпечення нормальної діяльності. Величина резервного капіталу визначається установчими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Зокрема, в акціонерних товариствах резервний капітал має становити не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку у розмірі, передбаченому установчими документами (в акціонерних товариствах — не менше 5% чистого прибутку).

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові затрати по виробничому і соціальному розвитку, на поповнення оборотних коштів підприємства, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів по привілейованих акціях (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені установчими документами.

3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їхньої наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів звичайно виділяють: амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд розвитку виробництва і т.д. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється статутом і іншими установчими документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток. Характеризує частина прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді і не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. По своєму економічному змісті вона є однієї з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.

5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу.

А тепер розглянемо всі складові власного капіталу підприємства більш докладніше.

Статутний капітал. Статутний капітал є одним з найважливіших показників, що дозволяють одержати уявлення про розміри і фінансовий стан економічних суб'єктів. Це один з найбільш стійких елементів власного капіталу організації, оскільки зміна його величини допускається в строго визначеному порядку, установленому законодавчо.

Статутний капітал організації - джерело формування засобів організації, які потрібні йому для виконання статутних зобов'язань. Це стартовий капітал для виробничої діяльності з метою одержання надалі прибутку. Статутний капітал являє собою засоби, вкладені власниками підприємства. Власниками підприємства можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи, а також окремі приватні особи.

Формування статутного капіталу зв'язано з цілями створення організації і її організаційно-правовою формою. Порядок формування статутного капіталу організацій різних організаційно-правових форм досить жорстко в даний час регулюють закони України. Крім того, ряд підзаконних актів регламентує дія по бухгалтерському відображенню цього процесу.

Відповідно до законодавства України статутний капітал, у залежності від організаційно-правової форми підприємства, може виступати у виді: статутного капіталу, статутного фонду, складового капіталу, пайового фонду.

Статутний капітал - сукупність у грошовому вираженні внесків засновників (учасників) у майно організації при її створенні для забезпечення діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Формується в господарчих товариств: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю.

Пайовий фонд - сукупність пайових внесків членів виробничого кооперативу для спільного ведення підприємницької діяльності, а також придбаного і створеного в процесі діяльності.

Однією з найпоширеніших форм підприємницької діяльності сьогодні є акціонерне товариство.

Можна виділити три основні функції, що виконує статутний капітал акціонерного товариства:

1) є майновою основою діяльності товариства, тобто первісним (стартовим) капіталом;

2) дозволяє визначити частку (відсоток) участі засновника (акціонера, учасника) у товаристві, оскільки їй відповідає кількість голосів учасника на загальних зборах і розмір його доходу (дивіденду);

3) гарантує виконання зобов'язань товариства перед третіми особами, тому законодавством установлений його мінімальний розмір. Відповідно до законодавства України акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал, якої поділений на визначене число акцій, що засвідчують обов'язкові права учасників товариства (акціонерів) стосовно товариства. Порядок створення і правове положення акціонерних товариств визначені Законом України "Про акціонерні товариства". [1 ст. 1]

Юридично власність акціонерного товариства не є власністю акціонерів, а саме воно не залежить від окремих фізичних осіб, що володіють акціями. Акціонери не відповідають по боргових зобов'язаннях товариства і не несуть фінансового збитку, якщо акціонерне товариство збанкрутувало, і його борги перевищують вартість реалізованого майна.

Відповідно до Закону України „Про акціонерні товариства” розмір статутного капіталу відкритого товариства повинен бути не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, закритого товариства - не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент створення товариства. [1 ст .2]

Розмір власного капіталу товариства дорівнює розміру перевищення балансової вартості активів товариства над балансовою вартістю його зобов'язань.

Якщо за даними річної фінансової звітності, яка подається на затвердження загальними зборами, власний капітал буде менше статутного капіталу товариства, до порядку денного річних загальних зборів повинно включатися питання про перетворення або ліквідацію товариства, зменшення статутного капіталу товариства, залучення додаткових коштів, санацію товариства, яка керується боржником, або вжиття інших заходів.

Відповідно до діючого законодавства, внеском у статутний капітал товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові права або інші права, що мають грошову оцінку.

Додатковий і резервний капітал. У процесі господарської діяльності в підприємства може з'явитися нове майно чи зрости облікова вартість уже наявного, тобто збільшуються розміри активів. Для обліку джерел такого майна чи приросту його вартості в бухгалтерському обліку введене поняття додаткового капіталу. Як об'єкт обліку він виник відповідно до змін правил оцінки статей бухгалтерської звітності організацій для відображення інфляційних процесів.

Доходи організації, що відносяться на додатковий капітал, збільшують власний капітал організації, однак не впливають на фінансовий результат діяльності організації в звітному періоді. Наприклад, організація може безоплатно одержати у власність дороге виробниче приміщення, у результаті її майно і капітал будуть мати істотний приріст, однак фінансовим результатом діяльності організації в звітному періоді може стати збиток. Наявність доходів, що включаються не у фінансовий результат діяльності, приймається в розрахунок у податковому обліку: при обчисленні оподатковуваного прибутку, доходи що відносяться на додатковий капітал, приєднуються до прибутку, який підлягає оподатковуванню.

Утворення засобів відбувається шляхом:

1. Приросту вартості необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень і інших капітальних вкладень) підприємства в результаті переоцінки;

2. Безоплатно отриманого майна і коштів від юридичних і фізичних осіб;

3. Додаткової емісії акцій чи підвищення номінальної вартості акцій, за рахунок суми різниці між продажною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною, що перевищує номінальну вартість;

4. Приросту вартості необоротних активів, створених за рахунок прибутку чи фондів підприємства;

5. Відображення позитивних курсових різниць по внесках іноземних інвесторів у статутні капітали українських підприємств.

Додатковий капітал може утворюватися не тільки за перерахованими вище причинами. Що включати до складу додаткового капіталу і як його використовувати, вирішують власники підприємства, що розробляють відповідні положення. Ці положення повинні бути затверджені протоколом загальних зборів засновників, після чого закріплюються наказом про облікову політику.

Резервний капітал створюється відповідно до законодавства й установчих документів організації на покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, утрат. Резервний капітал - це так називане запасне фінансове джерело, що створюється як гарантія безперебійної роботи підприємства і дотримання інтересів третіх осіб. Наявність такого фінансового джерела додає останнім впевненість у погашенні підприємством своїх зобов'язань. Чим більше резервний капітал, тим більша сума збитків може бути компенсована і тим більшу можливість маневру одержує керівництво підприємства при подоланні збитків.

Утворення резервного капіталу може носити обов'язковий і добровільний характер. У першому випадку він створюється відповідно до законодавства України, а в другому - відповідно до порядку, встановленому в установчих документах підприємства, чи з його обліковою політикою. В даний час створення резервного капіталу є обов'язковим тільки для акціонерних товариств і підприємств з іноземними інвестиціями.

Акціонерне товариство, відповідно до законодавства України [1 ст. 3], повинно створити резервний капітал у розмірі не менше ніж 15 відсотків статутного капіталу. Резервний капітал формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства. До досягнення встановленого статутом розміру резервного капіталу розмір щорічних відрахувань повинен бути не менше ніж 5 відсотків суми чистого прибутку товариства за рік. Резервний капітал є джерелом коштів тільки для покриття збитків.

Розмір резервного фонду для підприємств з іноземними інвестиціями має бути не більш 25% від статутного капіталу.

Якщо в організації є філії і представництва, зареєстровані як платники податків, то вони також можуть утворювати резервні фонди. Якщо в установчих документах не передбачений пункт створення резервного фонду, то підприємство не має право його створювати.

Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має надзвичайне значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, що розглядають резервний капітал, як запас фінансової міцності підприємства. Недостатня величина обов'язкового резервного капіталу свідчить або про недостатність прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків.

Засоби резервного фонду призначені для покриття балансового збитку за звітний рік, для погашення облігацій і викупу акцій акціонерного товариства при відсутності інших засобів. Резервний фонд створюється підприємствами також і на випадок припинення їхньої діяльності для покриття кредиторської заборгованості. Ні на які інші мети використовувати "резервні" гроші не можна.

Нерозподілений прибуток і фонди спеціального призначення. Фінансовим результатом підприємства, що здійснює підприємницьку діяльність, є прибуток чи збиток. Прибуток виступає джерелом, який може бути використаний, після обов'язкових платежів у бюджет, на цілі, обумовлені статутними документами чи відповідними рішеннями керівництва організації і засновників (акціонерів). При одержанні збитку виникає необхідність вишукування джерел його покриття.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати в бюджет податку на прибуток, у бухгалтерському обліку прийнято називати "нерозподіленим прибутком". Нерозподілений прибуток являє собою суму чистого прибутку, що не був розподілений у вигляді дивидендів між акціонерами організації.

Нерозподілений прибуток звітного року використовується на виплату дивідендів засновникам і на відрахування в резервний фонд (при його наявності). У відповідності зі своєю обліковою політикою організація може прийняти рішення про використання прибутку, що залишилася в розпорядженні підприємства, на фінансування своїх планових заходів.

Ці заходи можуть носити виробничий характер у випадку направлення коштів на розвиток і розширення виробництва, модернізацію використовуваного устаткування, і невиробничий характер у випадку використання коштів на заходи соціального характеру і матеріальну підтримку працівників організації та на інши цілі, не пов'язані з виробництвом продукції, або довгостроковими фінансовими вкладеннями організації.

Значна частина власного капіталу підприємства акумулюється у фондах спеціального призначення. Ці засоби резервуються і направляються на утворення джерел фінансування витрат, на створення нового майна виробничого призначення і соціальної інфраструктури, а також на потреби соціального розвитку (крім капітальних вкладень).

Головним джерелом формування фондів спеціального призначення служить, частина прибутку що залишаються в розпорядженні підприємства. З позиції фінансового контролю першорядне значення має чітке розмежування засобів, що направляються підприємством на виробничий розвиток і потреби споживання.

Реалізація політики організації, спрямованої на акумулювання свого чистого прибутку для фінансування цільових заходів, проводиться шляхом утворення фондів спеціального призначення. Кількість фондів, їхня назва і використання організація визначає самостійно.

Фонди спеціального призначення утворяться по нормах, установленим власниками, а також за рахунок безоплатних внесків засновників і інших підприємств. Вони, як правило, підрозділяються на фонд нагромадження, фонд соціальної сфери і фонд споживання.

Засоби фондів нагромадження направляються на виробничий розвиток організації й інші аналогічні цілі, зокрема на:

1. фінансування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і розширенню діючого виробництва і будівництва нових об'єктів;

2. проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;

3. витрати, пов'язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;

4. проведення науково-дослідних робіт, придбання устаткування, приладів;

5. витрати, пов'язані з випуском і поширенням акцій, облігацій і інших цінних паперів;

6. внески в створення інвестиційних фондів, спільних підприємств, акціонерних товариств і асоціацій;

7. списання витрат, що по діючим положеннях не включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), а проводяться безпосередньо за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств;

8. на фінансування природоохоронних заходів і ін.

Якщо підприємство використовує засоби для капітальних вкладень, то сам фонд нагромадження не зменшується, тому що відбувається перетворення фінансових засобів у майно організації. Якщо ж підприємство використовує засоби фонду на покриття збитків звітного року, на розподіл прибутку між засновниками, а також на списання витрат, включаються не в первісну вартість об'єктів основних засобів, що вводяться в експлуатацію, то величина фонду нагромадження зменшується.

Засоби фонду споживання, на відміну від фонду нагромадження, направляються на соціальний розвиток і матеріальне заохочення персоналу, а також інші заходи, що не приводять до утворення нового майна організації. Засоби спеціальних фондів використовуються відповідно до кошторису, що обговорюється і затверджується власниками організації (акціонерами). Про виконання кошторису вони інформуються у встановлений термін.

Фонд споживання призначений для забезпечення соціального захисту персоналу: дотацій на харчування, придбання проїзних квитків, путівок у санаторії, дитячі установи, на житлове будівництво, а також на матеріальне заохочення працівників (одноразові премії, подарунки, матеріальна допомога) і ін.

Фонд соціальної сфери являє собою зарезервовані суми як фінансове забезпечення розвитку соціальної сфери. Фонд соціальної сфери покриває капітальні вкладення не у виробництво як фонд нагромадження, а в соціальні служби підприємства, наприклад у будівництво дитячого саду. Засоби фонду направляються на фінансування витрат, пов'язаних з утриманням об'єктів житлово-комунального господарства, охорони здоров'я, культури, спорту, дитячих установ, будинків і баз відпочинку, що враховуються на балансі організації.

Власне, якщо не вважати амортизацію, нерозподілений прибуток є єдиним великим джерелом фінансування діяльності підприємства. Його підприємство завжди може направити на свої потреби чи створення спеціальних фондів. Відмінною рисою на знову створюваних підприємствах є складність у прогнозуванні прибутку через ще не виниклий попит на вироблені товари і послуги. На вже працюючих підприємствах можливі побудови прогнозів про величину прибутку в майбутньому, але тільки в складі загального прогнозу діяльності підприємства й аналізу кон'юнктури ринку. Уся справа в тім, що на розмір прибутку будуть впливати численні фактори як усередині підприємства, так і фактори зовнішнього середовища й абстрагований аналіз прибутку на майбутній період може привести до того, що засобів може попросту не вистачити навіть на підтримку поточної діяльності.

Субсидії, надходження та інші резерви. Цільове фінансування і надходження являють собою засоби некомерційної організації, призначені для фінансування тих чи інших заходів цільового призначення. До них відносяться засоби, що надійшли від інших підприємств, субсидії урядових органів, грошові внески батьків на утримання дітей у дитячих установах (садах, яслах) і ін.[ 11. ст.. 20]

До інших резервів відносяться резерви, що створюються на підприємстві в зв'язку з майбутніми великими витратами, що включаються в собівартість і витрати обігу. Наприклад, резерви: на оплату відпусток, на ремонт предметів, що здаються в прокат, для виплати щорічної винагороди за вислугу років, для винагород за підсумками роботи за рік, на виробничі витрати по підготовчих роботах у зв'язку із сезонним характером виробництва й ін. (на цылы, передбачені законодавством України, нормативними актами Мінфіну України).

Рішення про створення резервних фондів повинне бути зафіксоване в обліковій політиці організації. Якщо ж організація не створює резервних фондів, то цей факт можна не обмовляти в обліковій політиці.

1.2 Основні методологічні підходи до оптимізації структури капіталу

компанії

Оптимізація структури капіталу є однією з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у процесі фінансового керування підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

1. Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення тенденцій динаміки обсягу і складу капіталу в предплановом періоді і їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізурозглядається динаміка загального обсягу й основних складених елементів капіталу в зіставленні з динамікою обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго- і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

На другій стадії аналізурозглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміку наступні коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якому ступені використовувані підприємством активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їхній сумі;

б) коефіцієнт фінансового левериджа(коефіцієнт фінансування). Він дозволяє установити яка сума позикових засобів притягнута підприємством на одиницю власного капіталу;

в) коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності. Він характеризує відношення суми власного і довгострокового позикового капіталу до обший сумі використовуваного підприємством капіталу і дозволяє, виявити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;

г) коефіцієнт співвідношення довго- і короткострокової заборгованості.Він дозволяє визначити суму залучення довгострокових фінансових кредитів у розрахунку на одиницю короткострокового позикового капіталу, тобто характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок позикових засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують погрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу оцінюється ефективність використання капіталу в цілому й окремих його елементах. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміку наступні основні показники:

а) період обороту капіталу.Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових засобів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку;

б) коефіцієнт рентабельності усього використовуваного капіталу. По своєму чисельному значенню він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, тому що він служить одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддача.Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що приходиться на одиницю капіталу, тобто у визначеній мері служить вимірником ефективності операційної діяльності підприємства;

д) капиталоемкость реалізації продукції. Він показує який обсяг капіталу задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції і є базовим для моделювання потреби в капіталі в майбутньому періоді з урахуванням галузевих особливостей операційної діяльності.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу. Практика показує, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, але навіть і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку і при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків. Разом з тим, існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, облік яких дозволяє цілеспрямовано формувати структуру капіталу, забезпечуючи умови найбільш ефективного його використання на кожнім конкретному підприємстві. Основними з цих факторів є:

• Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їхня ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондоемкости виробництва продукції в силу високої частки внеоборотных активів, має звичайно більш низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим нижче період операційного циклу, тим у більшому ступені (за інших рівних умов) може бути використаний підприємством позиковий капітал.

• Стадія життєвого циклу підприємства. Зростаючі підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і имеющие конкурентноздатну продукцію, можуть залучати для свого розвитку велику частку позикового капіталу, хоча для таких підприємств вартість цього капіталу може бути вище среднерыночной (на підприємствах, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу, рівень фінансових ризиків більш високий, що враховується їх кредиторами). У той же час підприємства, що знаходяться в стадії зрілості, у більшій мері повинні використовувати власний капітал.

• Кон'юнктура товарного ринку. Чим стабильней кон'юнктура цього ринку, а відповідно і стабильней попит на продукцію підприємства, тим вище і безопасней стає використання позикового капіталу. І навпаки — в умовах несприятливої кон'юнктури і скорочення обсягу реалізації продукції використання позикового капіталу прискорено генерує зниження рівня прибутку і ризик утрати платоспроможності; у цих умовах необхідно оперативно знижувати коефіцієнт фінансового левериджа за рахунок зменшення обсягу використання позикового капіталу.

• Кон'юнктура фінансового ринку. У залежності від стану цієї кон'юнктури чи зростає знижується вартість позикового капіталу. При істотному зростанні цієї вартості диференціал фінансового левериджа може досягти негативного значення (при який використання позикового капіталу приведе до різкого зниження рівня фінансової рентабельності, а в ряді випадків — і до збиткової операційної діяльності). У свою чергу, при істотному зниженні цієї вартості різко знижується ефективність використання довгострокового позикового капіталу (якщо кредитними умовами не обговорене відповідна коректування ставки відсотка за кредит). Нарешті, кон'юнктура фінансового ринку впливає на вартість залучення власного капіталу з зовнішніх джерел — при зростанні рівня позичкового відсотка зростають і вимоги інвесторів до норми прибутку на вкладений капітал.

• Рівень рентабельності операційної діяльності. При високому значенні цього показника кредитний рейтинг підприємства зростає і воно розширює потенціал можливого використання позикового капіталу. Однак у практичних умовах цей потенціал часто залишається незатребуваним у зв'язку з тим, що при високому рівні рентабельності підприємство має можливість задовольняти додаткову потребу в капіталі за рахунок більш високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У цьому випадку власники воліють інвестувати отриманий прибуток у власне підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу, що за інших рівних умов знижує питому вагу використання позикових засобів.

• Коефіцієнт операційного левериджа. Зростання прибутку підприємства забезпечується спільним проявом ефекту операційного і фінансового левериджа. Тому підприємства зі зростаючим обсягом реалізації продукції, але виробництва, що мають у силу галузевих особливостей її, низький коефіцієнт операційного левериджа, можуть у набагато більшому ступені (за інших рівних умов) збільшувати коефіцієнт фінансового левериджа, тобто використовувати велику частку позикових засобів у загальній сумі капіталу.

• Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори при оцінці кредитного рейтингу підприємства керується своїми критеріями, що не збігаються іноді з критеріями оцінки власної кредитоспроможності підприємством. У ряді випадків, незважаючи на високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть керуватися й іншими критеріями, що формують негативний його імідж, а відповідно знижують і його кредитний рейтинг. Це робить відповідний негативний вплив на можливість залучення підприємством позикового капіталу, знижує його фінансову гнучкість, тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх джерел.

• Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на прибуток чи використання підприємством податкових пільг по прибутку, різниця у вартості власного і позикового капіталу, приваблюваного з зовнішніх джерел, знижується. Це зв'язано з тим, що ефект податкового коректора при використанні позикових засобів зменшується. У цих умовах більш кращим є формування капіталу з зовнішніх джерел за рахунок емісії акцій (залучення додаткового пайового капіталу). У той же час при високій ставці оподаткування прибутку істотно підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

• Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід власників і менеджерів до фінансування розвитку підприємства, при якому його основу складає власний капітал. І навпаки, прагнення дістати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на високий рівень ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства, при якому позиковий капітал використовується в максимально можливому розмірі.

• Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти фінансовий контроль за керуванням підприємством (контрольний пакет чи акцій контрольний обсяг пайового внеску), власникам підприємства не хочеться залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, навіть незважаючи на сприятливі до цього передумови. Задача збереження фінансового контролю за керуванням підприємством у цьому випадку є критерієм формування додаткового капіталу за рахунок позикових засобів.

З урахуванням цих факторів керування структурою капіталу на підприємстві зводиться до двох основних напрямків — 1) встановленню оптимальних для даного підприємства пропорцій використання власного і позикового капіталу; 2) забезпеченню залучення на підприємство необхідних видів і обсягів капіталу для досягнення розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності. Для проведення таких оптимизационных розрахунків використовується механізм фінансового левериджа.

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових засобів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових засобів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому дістати додатковий прибуток на власний капітал,

Показник, що відбиває рівень додатково генерируемой прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджа. Він розраховується по наступній формулі 1:

ЗК

ЭФЛ = (1-С_НП )х(КВР_а - ПК)х ——, (1)

СК

де ЭФЛ—эффект фінансового левериджа, що полягає в приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

С_НП -ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВР_а —коэффициент валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

Пк-середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;

ЗК—середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу;

Ск-середня сума власного капіталу підприємства.

Розглядаючи раніше приведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні составляюшие:

1) Податковий коректор фінансового левериджа(1-Снп), що показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджа в зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.

2)Диференціал фінансового левериджа(Квра-пк), що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт фінансового левериджа(ЗК/СК), що характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства.

Податковий коректор фінансового левериджа практично не залежить від діяльності підприємства, тому що ставка податку на прибуток установлюється законодавчо. Разом з тим, у процесі керування фінансовим левериджем диференційований податковий коректор може бути використаний у наступних випадках:

а) якщо по різних видах діяльності підприємства встановлені диференційовані ставки оподаткування прибутку;

б) якщо по окремих видах діяльності підприємство використовує податкові пільги по прибутку;

в) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим оподаткування прибутку;

г) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у державах з більш низьким рівнем оподаткування прибутку.

У цих випадках, впливаючи на галузеву чи регинальную структуру виробництва (а відповідно і на склад прибутку за рівнем її оподатковування), можна знизивши середню ставку оподаткування прибутку підвищити вплив податкового коректора фінансового левериджа па його ефект (за інших рівних умов).

Диференціал фінансового левериджа є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджа. Цей ефект виявляється тільки в тому випадку, якщо рівень валового прибутку, генерируємий активами підприємства, перевищує середній розмір відсотка за використовуваний кредит (включающий не тільки його пряму ставку, але й інші питомі витрати по його залученню, страхуванню й обслуговуванню), тобто якщо диференціал фінансового левериджа є позитивною величиною. Чим вище позитивне значення диференціала фінансового левериджа, тим вище за інших рівних умов буде його ефект.

У зв'язку з високою динамічністю цього показника він вимагає постійного моніторингу в процес керування ефектом фінансового левериджа. Цей динамізм обумовлений дією ряду факторів.

Насамперед, у період погіршення кон'юнктури фінансового ринку (у першу чергу, скорочення обсягу пропозиції на ньому вільного капіталу) вартість позикових засобів може різко зрости, перевищивши рівень валового прибутку, генерируемой активами підприємства.

Крім того, зниження фінансової стійкості підприємства в процесі підвищення частки використовуваного позикового капіталу приводить до збільшення ризику його банкрутства, що змушує кредиторів збільшувати рівень ставки відсотка за кредит з урахуванням включення в неї премії за додатковий фінансовий ризик. При визначеному рівні цього ризику (а відповідно і рівні загальної ставки відсотка за кредит) диференціал фінансового левериджа може бути зведений до нуля (при який використання позикового капіталу не дасть приросту рентабельності власного капіталу) і навіть мати негативну величину (при який рентабельність власного капіталу знизиться, тому що частина чистого прибутку, генерируемой власним капіталом, буде іти на обслуговування використовуваного позикового капіталу по високих ставках відсотка).

Нарешті, у період погіршення кон'юнктури товарного ринку скорочується обсяг реалізації продукції, а відповідно і розмір валового прибутку підприємства від операційної діяльності. У цих умовах негативна величина диференціала фінансового левериджа може формуватися навіть при незмінних ставках відсотка за кредит за рахунок зниження коефіцієнта валової рентабельності активів.

Формування негативного значення диференціала фінансового левериджа по кожній з перерахованих вище причин завжди приводить до зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У цьому випадку використання підприємством позикового капіталу дає негативний ефект.

Коефіцієнт фінансового левериджа є тим важелем ( leveradge у дослівному перекладі — важіль), що мультиплицирует (пропорційно чи мультиплікатору коефіцієнту змінює) позитивний чи негативний ефект, одержуваний за рахунок відповідного значення його диференціала. При позитивному значенні диференціала будь-який приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде викликати ще більший приріст коефіцієнта рентабельності власного капіталу, а при негативному значенні диференціала приріст коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до ще більшого темпу зниження коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, приріст коефіцієнта фінансового левериджа мультиплицирует ще більший приріст його ефекту (позитивного чи негативного в залежності від позитивної чи негативної величини диференціала финансовго левериджа). Аналогічне зниження коефіцієнта фінансового левериджа буде приводити до зворотного результату, знижуючи в ще більшому ступені його позитивний чи негативний ефект.

Таким чином, при незмінному диференціалі коефіцієнт фінансового левериджа є головним генератором як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансового ризику втрати цього прибутку. Аналогічним образом, при незмінному коефіцієнті фінансового левериджа позитивна чи негативна динаміка його диференціала генерує як зростання суми і рівня прибутку на власний капітал, так і фінансовий ризик її втрати.

Знання механізму впливу фінансового левериджа на рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано керувати як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості. Процес цієї оптимізації заснований на попередній оцінці вартості власного і позикового капіталу при різних умовах його залучення і здійсненні різноманітних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків. Цей метод оптимізації структури капіталу зв'язаний із процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства. У цих цілях всі активи підприємства підрозділяються на такі три групи:

а) Необоротні активи.

б)Постійна частина оборотних активів. Вона являє собою незмінну частину сукупного їхнього розміру, що не залежить від сезонних і інших коливань обсягу операційної діяльності і не зв'язана з формуванням запасів сезонного збереження, дострокового завезення і цільового призначення. Іншими словами, вона розглядається як песпижаемый мінімум оборотних активів, необхідний підприємству для здійснення поточної операційної діяльності.

в) Перемінна частина оборотних активів. Вона являє собою частину, що варіює, їхнього сукупного розміру, що зв'язана із сезонним зростанням обсягу реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди діяльності підприємства товарних запасів сезонного хропіння, дострокового завезення і цільового призначення. У складі цієї перемінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню потребу в них.

Існують три принципових підходи до фінансування різних груп активів підприємства (рис.2).

Склад активів підприємства	Консервативний підхід до фінансування активів підприємства	Помірний чи компромісний підхід до фінансуванню активів підприємства	Агресивний підхід до фінансування активів підприємства
Перемінначастина оборотних активів	КЗК -------------------	КЗК	КЗК
Постійна частина оборотних активів	ДЗК+СК	-----------------
Необоротні активи	ДЗК+СК	ДЗК+СК

Рис. 2. Принципові підходи до фінансування активів.

У залежності від свого відношення до фінансових ризиків чи власники менеджери підприємства обирають один з розглянутих варіантів фінансування активів. З огляду на, що на сучасному етапі довгострокові позики і позички підприємствам практично не надаються, обрана модель фінансування активів буде представляти співвідношення власного і позикового (короткострокового) капіталу, тобто оптимизировать його структуру з цих позицій.

6. Формування показника цільової структури капіталу. Граничні границі максимально рентабельної і мінімально ризикованої структури капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на плановий період. У процесі цього вибору враховуються раніше розглянуті фактори, що характеризують індивідуальні особливості діяльності даного підприємства.

Остаточне рішення, прийняте по цьому питанню, дозволяє сформувати на майбутній період показник "цільової структури капіталу", відповідно до якого буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових засобів з відповідних джерел.

1.3 Оцінка майнового положення підприємства

Підприємство «Дельта-Лоцман»працює на ринку з 1999 року. Фірма початку свою діяльність у 1992 році. Організаційно-правова форма діяльності — товариство з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд підприємства 16500.0 тис. грн. Внесок у статутний фонд був зроблений основними засобами. Основний вид діяльності компанії — оптова і роздрібна торгівля. На даний момент торгівля нафтопродуктами займає 100% діяльності.

За станом на 01.01.06.м. валюта балансу складає 189909.5 тис. грн. Кількість штатних працівників 485 чоловік. На балансі підприємства маються цілісні майнові комплекси, а саме: автозаправні комплекси, нафтобази, транспортні засоби. Фірма має свій автопарк у кількості 231 автомобіля, більшість з який приходиться на спеціалізований транспорт (бензовози і т.п.) Транспорт, крім перевезення нафтопродуктів для своєї діяльності, здається в оренду, що приносить непоганий прибуток. Доход від оренди автотранспортних засобів за 2004 рік склав 85.1 тис. грн. За результатами роботи за 2003, 2004, 2005 року підприємство дістало прибуток у розмірі 13 018.7 тис. грн. Питома вага прибутку від реалізації нафтопродуктів значний (96.5%).

Основні статті доходів компанії, з огляду на специфіку діяльності, складають:доход від реалізації продуктів;доход від реалізації робіт і послуг;доход від оперативної оренди;доход від участі в капіталі;інші фінансові доходи;доход від реалізації внеоборотных активів.

Основні статті витрат підприємства «Дельта-Лоцман»: витрати на закупівлю сировини; амортизація; оренда; автоуслуги; заробітна плата і нарахування на неї; реклама; командировочні витрати; відвантаженню, експедиторів, збереження, складування, банку, залізничного транспорту, зв'язку; господарські витрати; податки збори,

На підставі наданою бухгалтерією балансів і звітів за фінансовими результатами діяльності фірми за останні три роки, мною був проведений аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства «Дельта-Лоцман».

Для аналізу результатів фінансово-господарської діяльності й ефективності керування компанією будемо використовувати дані балансу за 2003,2004, 2005 роки. Аналіз діяльності має наступні пункти оцінки:

Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання

1.1. Оцінка майнового положення;

1.2. Аналіз рентабельності;

1.3. Оцінка ділової активності.

Оцінка починається з побудови укрупненого аналітичного балансу компанії за аналізований період.

Далі на підставі укрупненого балансу проводяться вертикальний і горизонтальний аналізи засобів підприємства і їхніх джерел, метою яких є показати структуру, абсолютні зміни і відносні темпи росту цих засобів і їхніх джерел. Сума господарських засобів, що знаходилися в розпорядженні підприємства в аналізованому періоді, представлена в таблиці 1.

Таблиця 1 Загальна сума господарських засобів підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Прирости суми господарських засобів компанії за цей же період стосовно попереднього рокам приведені в таблиці 2.

Таблиця 2.Прирости (збиток) суми господарських засобів підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

З представлених таблиць видно, що за останні три роки діяльності компанії найбільше значення загальної суми господарських засобів приходилося на 01.01.2004 і складало 192418.1 тис. грн, а найменше її значення в 155319.2 тис. грн на 01.01.2003. Тобто за 2003 рік відбулося збільшення господарських засобів на 23.9%. Основними причинами даного збільшення минулого ріст кредиторської заборгованості в пасиві балансу (43.6%) і дебіторської заборгованості (48.6%) і коштів і їхнього еквівалентів (97.2%) в активі балансу. За 2004 рік валюта балансу зменшилася на 4.6%, а за 2005 рік збільшилася на 3.4%. У цілому по аналізованому періоді сума господарських засобів, що знаходилися в розпорядженні компанії зросла на 22.3% і склало значення 189909.5 тис.грн. Приведені дані говорять про ріст економічного потенціалу компанії за три минулих роки.

Структура активу балансу компанії представлена в таблиці 3.

Таблиця 3 Структура активу балансу підприємства «Дельта-Лоцман»

у 2002-2005 роках

Дані, приведені в таблиці 3, свідчать про стабільність співвідношення оборотного й основного капіталів протягом досліджуваного періоду. Найбільша частка основного капіталу приходилася на початок 2002 року (46.4%), а найменша на кінець того ж року (38%). У період з 01.01.2002 по 01.01.2004 сума основного капіталу збільшилася на 6962.5 тис.грн., тобто приріст склав 11%. А оборотний капітал збільшився на 27627.8 тис.грн., чи на 33.2%.

Структура пасиву балансу за досліджуваний період приведена в таблиці 4.

Таблиця 4 Структура пасиву балансу Підприємство «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Зміни статей пасиву балансу компанії в 2002 – 2005 роках приведені в таблиці 5.

Таблиця 5 Зміни статей пасиву балансу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Дані, приведені в таблицях 4 і 5 показують, що основними джерелами засобів компанії є залученими. Так середня сума власних засобів у 2002 році складала 28153.1 тис.грн. (16.2%), у 2002 – 33682.5 тис.грн. (17.9%), у 2005 - 36182.3 тис.грн. (19.4%). Проглядається тенденція збільшення частки власного капіталу, що є позитивним чинником. Так за 2003 рік власний капітал збільшився на 33.2%, за 2004 рік на 9.45%, за 2003 – на 5.56%. У цілому за весь аналізований період власний капітал компанії збільшився на 53.9%. Однак, щорічно темп збільшення власного капіталу сповільнювався і,

якщо враховувати що приріст власних засобів відбувається тільки за рахунок прибутку, те можна сказати про погіршення ефективності роботи компанії.

2.АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА «ДЕЛЬТА-ЛОЦМАН»

2.1 Аналіз коефіцієнту ліквідності власного капіталу підприємства

Оцінка ліквідності компанії проводиться за допомогою розрахунків таких показників, як:

величина власних оборотних коштів

коефіцієнт поточної ліквідності

коефіцієнт швидкої ліквідності

коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними чи зобов'язаннями перевищенню суми власного і довгострокового залученого капіталів над сумою внеоборотных активів, по формулах 2 чи 3.

ВОК=ОА – ДО (2),

ВОК=(ВК+Пкд) – ВОА. (3),

де ВОК – власні оборотні кошти

ОА - оборотні активи

ДО – короткострокові зобов'язання

ВК – власний капітал

Пкд – притягнутий довгостроковий капітал

ВОА – внеоборотные активи.

Розрахунки даного показника на звітні дати приведені в таблиці 6.

Таблиця 6 Розрахунки величини власних оборотних коштів підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Дані, приведені в таблиці 6 показують, що власні оборотні кошти протягом аналізованого періоду займали незначну частку в оборотному капіталі компанії. Так на початок 2003 року на них приходилося 7.5%, на початок 2004 – 7.4%, на 01.01.2003 – 5.1%, на 01.01.2006 –0.5%. Розрахунки говорять про зниження даного показника протягом досліджуваного періоду. Так з 01.01.2003 по 01.01.2006 сума власних оборотних коштів зменшилася з 6272.5 тис. грн. до 519.6 ,тобто на 91.7%. Дане явище несприятливе й у найближчому майбутньому при сформованій динаміці може негативно вплинути на фінансовий стан компанії.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню зобов'язань і обчислюється по формулі 4.

Ктл = ОА / КП (4),

де Ктл – коефіцієнт поточної ліквідності

ОА – оборотні активи

КП – короткострокові пасиви.

Розрахунки даного показника на звітні дати аналізованого періоду представлені в таблиці 7.

Таблиця 7 Розрахунки коефіцієнта поточної ліквідності підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Дані таблиці 7 показують, що протягом досліджуваного періоду короткострокова заборгованість на підприємстві цілком покривалася за рахунок оборотних активів, що говорить про успішність функціонування підприємства (принаймні теоретично). Найкращі показники коефіцієнта приходилися на 2003 рік і складали 1.08 (на 1 гривню короткострокових зобов'язань приходилося 1.08 гривні оборотних активів). На кінець 2004 показник складав значення 1.05, а на кінець 2005 – 1.01. За три останні роки значення коефіцієнта знизилося з 1.08 до 1.01, що свідчить про погіршення ліквідності компанії.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Він аналогічний попередньому коефіцієнту, тільки в розрахунках у чисельнику з оборотних активів віднімається найменш ліквідна його форма – запаси і витрати і формула має вид 5.

Кбл = (ОА – З)/КП (5),

де Кбл – коефіцієнт швидкої ліквідності

ОА – оборотні активи

З – запаси

КП – короткострокові пасиви.

Розрахунки Кбл приведені в таблиці 8.

Вважається, що значення коефіцієнта повинне знаходиться в межах від 0.5 до 1. Дані, приведені в таблиці 8, показують, що протягом досліджуваного періоду коефіцієнти швидкої ліквідності знаходилися в нормі. Таким чином підприємство могло досить швидко розрахуватися по поточним зобов'язаннях.

Найбільший інтерес, з погляду платоспроможності, представляє коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язаньможебутипри необхідності

Таблиця 8 Розрахунки коефіцієнта швидкої ліквідності підприємства «Дельта-Лоцман» у 2002-2005 роках

погашена негайно. Коефіцієнт обчислюється по формулі 6.

Кал = ДС / КП (6)

де Кал – коефіцієнт абсолютної ліквідності

ДС – кошти і їхні еквіваленти

КП – короткострокові пасиви.

Розрахунки даного показника приведені в таблиці 9.

Дані, приведені в таблиці, показують, що протягом аналізованого періоду коефіцієнти абсолютної ліквідності значно перевершували мінімально припустиме його значення в 0.2. За три роки даний показник не перетерпів істотних змін і знаходився в районі значення 0.6. Таким чином кожна гривня короткострокової заборгованості покривалася 60 коп. коштів на рахунку компанії.

Таблиця 9 Розрахунки коефіцієнта абсолютної ліквідності підприємства «Дельта-Лоцман» протягом 2002 – 2005 років

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства – стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. У світовий і вітчизняну обліково-аналітичну практику оцінка фінансової стійкості проводиться на підставі системи таких показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення даного коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно і незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство. Розрахунок ведеться по формулі 7.

Ккск = ВК / А (7)

де Ккск - коефіцієнт концентрації власного капіталу

ВК – власний капітал компанії

А – загальна сума активів компанії.

Розрахунки даного коефіцієнта приведені в таблиці 10.

Дані, приведені в таблиці 10, показують, що протягом аналізованого періоду, частка власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність, була далека від загальноприйнятого значення в 0.6. Так на початок 2003 року на одну гривну господарських засобів приходилося 16 коп. власних, на початок 2004 – 17 коп., на початок 2005 – 19 коп., а на початок 2006 – 20 коп., тобто в динаміку даний коефіцієнт щорічно ріс, що являє собою поліпшення фінансової стійкості компанії. Ріст частки власних засобів відбувався за рахунок більш високого приросту власного капіталу (прибутку), стосовно загальної суми господарських засобів.

• Коефіцієнт маневреності власного капіталу (КМск). Він показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Які-небудь універсальні рекомендації з величини даного чи показника тенденціям його зміни навряд чи можливі; усе визначається специфікою чи галузі даного підприємства. Розрахунки цього показника здійснюються по формулі 8:Кмск = ВОК / ВК (8),

де ВОК - власні оборотні кошти;

ВК - власний капітал.

Розрахунки такого показника як ВОК виробляються виходячи з припущення, що внеоборотные активи покриваються за рахунок власного і довгострокового позикового капіталів, і ВОК обчислюється як різниця між сумою власного і довгострокового позикового капіталу і сумою необоротних активів. ВОК обчислюється по формулі ВОК=(ВК+Зкд)/НА.

Розрахунки даного показника приведені в таблиці 11.

Таблиця 11 Розрахунок маневреності власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

Як показують дані таблиці 11, частка власних оборотних коштів, протягом досліджуваного періоду, зменшилася з 26% на початку 2003 року до 1.3% на початку 2006. Дані зміни відбулися за рахунок різкого зменшення власних оборотних коштів. Результати говорять про збільшення капіталізації власного і прирівняного до нього капіталів з 76% до 98.7%.

• Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів і інших внеоборотных активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто належить їм, а не власникам компанії. Розрахунок ведеться по формулі 9.

Ксдв = ДП / ВОА (9)

де Ксдв - коефіцієнт структури довгострокових вкладень;

ДП – довгострокові пасиви;

ВОА – необоротні активи.

Розрахунки коефіцієнта за 2003 – 2005 року приведені в таблиці 12.

Таблиця 12Розрахунки коефіцієнта структури довгострокових вкладень підприємства «Дельта-Лоцман»протягом 2003-2005 років

Як видно з таблиці 12, на 01.01.2003 необоротні засоби на 75% покривалися за рахунок довгострокових пасивів, на 01.01.2004 – на 68%, на 01.01.2005 – на 61%, на 01.01.2006 – на 54%. Так, у динаміці відбувалося збільшення частки власних засобів у покритті необоротних активів. Фінансова стійкість у даному випадку зростає, що є позитивною тенденцією.

• Коефіцієнт співвідношення власних і залучених засобів, що характеризує обсяг притягнутих засобів на одиницю власного капіталу. Даний коефіцієнт обчислюється по формулі 10.

Кссп = ЗЗ / ВК (10),

де ЗЗ –залучені засоби;

ВК - власний капітал.

Розрахунки даного коефіцієнта по підприємству «Дельта-Лоцман»за аналізований період представлені в таблиці 13.

Таблиця 13 Розрахунок коефіцієнта співвідношення власних і притягнутих засобів фінансування підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003-2005 роках

За даними приведеним у таблиці 13, у плині всього аналізованого періоду, у компанії спостерігалася досить низька фінансова стійкість. Так на 01.01.2003 значення коефіцієнта співвідношення власних і притягнутих засобів складало 5.43 (тобто на кожну гривню власного капіталу, вкладеного в активи підприємства, приходилося 5.43 гривні притягнутого), на 01.01.2004 – 4.98, на 01.01.2005 – 4.21, а на 01.01.2006 – 4.11. У динаміці чітко просліджується зменшення даного коефіцієнта, тобто зменшення позикових засобів у джерелах фінансування господарських засобів, що говорить про поліпшення фінансової стійкості компанії.

• Коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності Кдфн. Даний коефіцієнт характеризує співвідношення суми власного і довгострокового позикового капіталів до загальної суми капіталу, що використовується підприємством, і дозволяє виявити фінансовий потенціал компанії. Формула розрахунку (6):

Кдфн = (ВК+Пкд) / А (11),

де ВК - власний капітал;

Пкд - притягнутий довгостроковий капітал;

А - загальна сума активів підприємства.

Розрахунки представлені в таблиці 14.

Таблиця 14 Розрахунки Кдфн підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 - 2005 роках

Дані таблиці 14 показують, що в аналізованому періоді значну частку капіталу складала короткострокова кредиторська заборгованість. Так на 01.01.2003 коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності мав значення 0.50 (тобто сума всіх господарських засобів, якими розпоряджалася компанія на 50% покривалася за рахунок короткострокових пасивів), а на наступні звітні дати практично не змінювався й у середньому був дорівнює 0.43. Зменшення значення Кдф у динаміку говорять про збільшення частки короткострокових пасивів у джерелах фінансування господарських засобів (57% на 01.01.2006), тобто компанія в довгостроковій перспективі стає усе більш фінансово залежно від зовнішніх кредиторів і інвесторів. Звідси і погіршенні фінансової стійкості компанії, аналізуючи даний параметр.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства виміряються абсолютними і відносними показниками: прибуток, рівень валових доходів, рентабельність і інші.

Для проведення аналізу рентабельності використовуються наступні показники.

• Коефіцієнт рентабельності всього капіталу (Рк) . Він характеризує рівень чистого прибутку, що генерується всім капіталом, що використовується підприємством і обчислюється по формулі 12.

Рк = НП / Кср (12),

де НП - чистий прибуток підприємства;

Кср - середня сума загального капіталу підприємства в звітному періоді.

Розрахунки коефіцієнта рентабельності капіталу приведені в таблиці 15.

За даними, приведеними у таблиці 15, можна сказати, що найбільш ефективна господарська діяльність була в 2003 році (на 1 грн. вкладеного капіталу приходилося 4.61 коп. чистого прибутку), а найменш прибуткової в 2005 році (1.05 коп). Протягом аналізованого періоду спостерігається несприятлива тенденція спаду рентабельності капіталу компанії. Так за 2004

Таблиця 15 Розрахунки коефіцієнта рентабельності капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

рік рентабельність скоротилася на 65% стосовно 2003 року, а за 2005 рік ще на 35% стосовно 2004 року. А в цілому за три роки рентабельність капіталу компанії зменшилася на 77%. Дані говорять про зменшення ефективності використання авансованого в компанію капіталу. Головною причиною цьому послужило зменшення абсолютного показника чистого прибутку (за 2004 рік її значення зменшився на 38% стосовно 2003 року; за 2005 падіння склало 35% до 2004 року; за три роки – 75%) при абсолютно невеликих відхиленнях загального капіталу в минулих роках.

• Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Рск). Він характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство, тобто показує скількох приносить гривень чистого прибутку 1 грн. власного капіталу. Обчислюється по формулі 13:

Рск = НП / Скср (13),

де НП - чистий прибуток компанії;

Скср - середня сума власного капіталу.

Розрахунки коефіцієнта рентабельності власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках представлені в таблиці 16.

Таблиця 16 Розрахунки коефіцієнта рентабельності власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

Дані розрахунків показали, що найбільше ефективно власний капітал генерував чистий прибуток у 2003 році, коли значення рентабельності власного капіталу було дорівнює 0.285, тобто 1 гривня вкладеного власного капіталу генерувала 28.5 коп. чистого прибутку. Далі, через зменшення абсолютного значення чистого прибутку і збільшення середньої суми власного капіталу в наступних періодах, рентабельність власного капіталу падала. Так за 2004 рік його значення знизилося на 68% до 2003, а за 2005 рік на 40%. У цілому за три роки діяльності компанії рентабельність власного капіталу знизилася на 81%, що показує про зменшення ефективності використання власної частки капіталу.

Як доповнення можна привести ще такий показник, як коефіцієнт рентабельності притягнутого капіталу.

• Коефіцієнт рентабельності притягнутого капіталу (Рпк). Він характеризує рівень чистого прибутку, що генерується притягнутим капіталом підприємства й обчислюється по формулі 14.

Рпк = НП /Пкср (14),

де НП - чистий прибуток підприємства;

Пкср - середня сума притягнутого капіталу.

Розрахунки коефіцієнта рентабельності притягнутого капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках представлені в таблиці 17.

Таблиця 17 Розрахунки коефіцієнта рентабельності позикового капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

До узагальнюючого показникам оцінки ділової активності компанії відносяться показники ресурсовіддачі:

• Коефіцієнти оборотності капіталу. Вони характеризують кількість днів, у плині яких здійснює один оборот власний , а також капітал у цілому. Чим менше період оборотності капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку.

а) період оборотності всього капіталу підприємства в днях (ПОк). Цей показник обчислюється по формулі 15.

Пок = (ДО*360) / ОР (15)

де ДО - середня сума капіталу підприємства;

ОР - обсяг реалізації продукції.

б) період оборотності власного капіталу підприємства в днях (Поск). Цей показник вираховується по формулі 16.

Поск =(СК*360) / ОР (16),

де СК - середня сума власного капіталу;

ОР - обсяг реалізації продукції.

Розрахунки приведені в таблиці 18.

• Період оборотності засобів у розрахунках у днях (Пір) обчислюється по формулі 17:

Пір = (ДЗ*360)/ОР (17),

де ДЗ – середня дебіторська заборгованість;

ОР - обсяг реалізації продукції.

Розрахунки приведені в таблиці 18.

• Період оборотності кредиторської заборгованості в днях (Покз) розраховується по формулі 18:

Покз = (КЗ*360)/СР (18)

де КЗ – середня кредиторська заборгованість;

СР – собівартість реалізації.

Розрахунки приведені в таблиці 18.

• Період оборотності запасів у днях (Поз) по формулі 19:

Поз =(СЗ*360)/СР (19),

де СЗ – середня сума запасів;

СР – собівартість реалізації.

Розрахунки в таблиці 18.

• Тривалість операційного циклу (Поц) у днях; формула 20.

Поц = Пір +Поз (20)

де Пір - період оборотності засобів у розрахунках у днях;

Поз - період оборотності запасів у днях.

Розрахунки в таблиці 18.

Таблиця 18 Розрахунки показників оборотності підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

Дані, приведені в таблиці 18, показують, що :

найкращі показники оборотності власного капіталу і капіталу в цілому приходилися на 2003 рік (13 і 83 днів відповідно), найгірші на 2004 рік (18 і 99 днів). Головною причиною падіння було зниження на 10% виторги від реалізації. У 2005 році положення покращилося і показники мали значення відповідно 17 і 89 днів. У цілому з 2003 року по 2005 рік період оборотності власного капіталу збільшилася на 4 дні (на 31%), а період оборотності усього капіталу на 6 днів (на7%), що говорить про погіршення ділової активності в динаміці;

період оборотності засобів у розрахунках за три роки підтверджує висновки аналізу перших двох коефіцієнтів. Найменший період оборотності дебіторської заборгованості був у 2003 році (13 днів), найбільший у 2004 році (17 днів), у 2005 році положення покращилося (14 день). Дані говорять про погіршення ділової активності в цілому за період з 2003 по 2005 рік (період оборотності засобів у розрахунках збільшився на 1 день.

найменше значення періоду оборотності запасів було в 2004 році – 8 днів, що було зв'язано з з порівняно невеликими середніми сумами самих запасів цього року. Найбільше значення показника було в 2003 році. З 2003 по 2005 рік період оборотності запасів скоротився з 12 днів до 9 днів, тобто на 25%, що говорить про поліпшення ділової активності.

узагальнюючим показником останніх двох є період операційного циклу. Чим він менше, тим більше оборотів роблять оборотні кошти підприємства, тим великий прибуток генерують за інших рівних умов. Цей показник у 2005 році був 23 дня, у 2003- 2004 роках - 25 днів.

Підводячи підсумок на даному етапі аналізу, на підставі приведених показників майнового стану, фінансової стійкості, ефективності господарської діяльності і ділової активності підприємства, я можу затверджувати, що самим сприятливим періодом у господарській діяльності компанії був 2003 рік. При сформованій структурі капіталу, компанія змогла дістати найбільший прибуток і, завдяки цьому домогтися порівняно високих показників рентабельності. Конкуренція, що підвищується з року в рік, поява на українському ринку російських нафтових компаній, політична ситуація в країні, криза неплатежів, що приводить до збільшення дебіторської і кредиторської заборгованостей привели до зменшення ефективності господарської діяльності компанії останнім часом, про що говорять показники рентабельності, ділової активності.

2.2 Оцінка вартості власного капіталу підприємства

Виробничий розвиток підприємства, тобто приріст його оборотних і внеоборотных активів у процесі здійснення різних форм інвестиційної діяльності, повинне бути забезпечено необхідними фінансовими ресурсами. Ці ресурси формуються підприємством самостійно за рахунок різних джерел. Основна увага при цьому в процесі фінансового менеджменту повинна бути приділена формуванню власних фінансових ресурсів, тобто збільшенню власного капіталу, тому що це забезпечує підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, мінімізацію вартості капіталу в цілому і в остаточному підсумку - ріст ринкової вартості підприємства. Власний капітал підприємства має наступні форми:

Статутний фонд. Він являє собою первісну суму власного капіталу підприємства, формовану для початку здійснення господарської діяльності, розмір якого визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством. При створенні підприємства «Дельта-Лоцман» був заявлений статутний фонд у розмірі 16500 тис.грн. Внески в статутний фонд були зроблені у виді основних засобів. За станом на 1 січня 2005 року статутний фонд був сформований цілком.

2. Резервний фонд. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його діяльності. Розмір резервного фонду визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством). Протягом 2003 – 2005 років величина резервного фонду акціонерного товариства підтримувалася на рівні 3780 тис.грн.

3. Цільові фінансові фонди. До них відносяться різні спеціальні фонди, формовані з метою майбутнього цільової витрати фінансових засобів. У складі цих фондів виділяють амортизаційний фонд, фонд стимулювання праці, фонд виробничого розвитку, фонд соціального розвитку і ряд інших. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється установчими документами підприємства. Протягом аналізованого періоду ніяких цільових фінансових фондів напідприємстві «Дельта-Лоцман» не створювалося. Однак відсутність за даними звітності якихось цільових фондів зовсім не означає, що на підприємстві не ведеться або не планується розвиток його матеріально-технічної бази або соціальної сфери. Дані програми найчастіше здійснюються, якщо в підприємстві маються в достатньому обсязі вільні кошти, а не тому, що створено деякий фонд. Не випадково багато підприємств уже не поспішають створювати усілякі фонди, а акумулюють їх у виді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика є повсякденною в більшості економічно розвитих країн. Даної політики і дотримує керуючий склад даної компанії.

4. Нерозподілений прибуток. Вона являє собою різницю між сумою отриманого прибутку і розподіленою її сумою, включаючи використану. По своєму економічному змісті вона є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів підприємства. У розділі «власний капітал» пасиву балансу в статті «нерозподілений прибуток» відбивається сума нерозподіленого прибутку за всі попередні періоди діяльності компанії, що була капіталізована, тобто спрямована на розвиток компанії. Як уже відзначався нерозподілений прибуток за три аналізованих роки мав значення:у 2003 році 8019 тис.грн., у 2004 - 3039 тис.грн., у 2005 – 1960 тис.грн.

5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі чи дивідендів відсотків) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу. На підприємстві «Дельта-Лоцман»до таких форм у розділі «Власний капітал» пасиву балансу можна віднести таку статтю як «Додатковий капітал». Дана стаття утворилася в наслідку одержання емісійного доходу, тобто різниці між продажною ціною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною вище номіналу. Також основними компонентами додаткового капіталу можуть бути: приріст вартості майна при його переоцінці (виникає як наслідок подвійного запису – збільшення вартості основних засобів через інфляцію, відбиваний в активі балансу, супроводжується рівновеликим збільшенням пасивної статті «Додатковий капітал» як джерела активу, що з'явився,); безоплатно отримані цінності. Керівництво власним капіталом зв'язано не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що можуть забезпечити майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси підприємства формуються з різних джерел. Розрізняють внутрішні і зовнішні джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства чільну роль належить чистому прибутку, що направляється на виробничий розвиток. Конкретний розмір чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток, залежить від багатьох умов: загальної суми балансового прибутку підприємства, рівня її оподатковування, системи і пропорцій розподілу чистого прибутку на споживану і накопичувану частини, порядку формування резервного фонду.

Сформована за рахунок цього джерела частина власних фінансових ресурсів може бути використана на будь-які мети виробничого розвитку - поповнення оборотних активів; інвестування в нове будівництво, реконструкцію і модернізацію підприємства; придбання цілісних майнових комплексів або їхній викуп у процесі приватизації; відновлення окремих видів основних засобів; придбання різних нематеріальних активів; розширення портфеля фінансових інвестицій і т.п.

Перевагою даного джерела забезпечення внутрішнього фінансування є і те, що формування його розміру не регламентується і здійснюється підприємством самостійно з урахуванням загальної суми чистого прибутку, що залишається в його розпорядженні, і політики його розподілу (дивідендної політики), заснованої на обраній фінансовій стратегії в цілому.

Істотна роль у формуванні власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел належить і амортизаційним відрахуванням. Це джерело є найбільш стабільним у системі внутрішніх джерел фінансування виробничого розвитку. Його розмір залежить від обсягу і складу використовуваних підприємством основних засобів і нематеріальних активів і прийнятої політики їхньої амортизації. Як правило, амортизаційні відрахування направляються на фінансування відтворення необоротних активів (основних фондів і нематеріальних активів), хоча в даний час допускається й інше їхнє використання.

Інші внутрішні джерела не грають значної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства в зв'язку з незначністю їхніх розмірів. До них відносяться окремі раніше сформовані цільові фонди, частина нерозподіленого прибутку минулого періоду і деякі інші.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню додаткового акціонерного чи пайового (у залежності від організаційно-правової форми підприємства) капіталу. Можливі розміри такого залучення капіталу в значній мірі визначаються рівнем інвестиційної привабливості даного підприємства. До інших зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів відносять безкоштовно отримані матеріальні і нематеріальні активи, що включаються в баланс підприємства.

Протягом аналізованого періоду в підприємстві «Дельта-Лоцман»основним джерелом формування власного капіталу був прибуток. Власні фінансові ресурси з зовнішніх джерел компанією не залучалися.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється звичайно спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється по наступних основних етапах:

Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

Протягом 2003 – 2005 років власний капітал підприємства «Дельта-Лоцман»збільшувався тільки завдяки прибутку. Капіталізований прибуток за 2003 рік склала значення 8019 тис.грн., у 2004 році 3039.7тис.грн. (зменшилася на 62%; основна причина зменшення обсягу реалізації на 9.2%, що у свою чергу привело до падіння валового прибутку на 36%), у 2005 році 1960 тис.грн. (до 2004 зменшилася на 35%, до 2003 на 76%; основною причиною послужило збільшення витрат компанії). Так, виходячи з вище приведеного, приріст власного капіталу в 2003 році склав 33%, у 2004 – 9.5%, у 2005 – 5.6%.

У 2003 році темп приросту активів компанії склав 23.8%. У 2004 –темп зниження склав 4.6%. У 2005 році темп приросту – 3.4%.

У 2003 році темп приросту обсягу реалізованої продукції склав 13.7%, у 2004 темп зниження – 9.2%, у 2005 темп приросту – 9.9%.

З приведених даних, можна сказати, що темпи приросту власного капіталу компанії випереджають темпи приросту активів і обсягів реалізації.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел. Тому що підприємство «Дельта-Лоцман»залучає засоби винятково з внутрішніх джерел (прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства), то в цьому етапі аналізу немає необхідності.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в предплановом періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник «коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства». Його динаміка відбиває тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах визначається по формулі 21:

Псфр = (Пк*Уск)-Скн+Пр (21),

де Псфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах компанії в планованому періоді;

Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планованого періоду;

Уск – планована питома вага власного капіталу в загальній його сумі;

Скн – сума власного капіталу на початок планованого періоду;

Пр – сума прибутку направляється на споживання в плановому періоді.

Розрахуємо загальну потребу компанії у власних фінансових ресурсах у плановому 2004 році, якщо планована потреба компанії в капіталі на кінець планового періоду дорівнює 194909.5 тис.грн.( планується інвестиція в основні засоби і поповнення оборотних коштів у загальній сумі 5000 тис.грн.), планована питома вага власного капіталу 0.20, сума власного капіталу на початок 2004 року 37162.3 тис.грн., а сума прибутку споживаної в плановому періоді 1000 тис.грн:

Псфр = (194909,5*0,20)-37162,3+1000=2819,6 тис.грн.

Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих за рахунок внутрішніх джерел (чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства й амортизаційних відрахувань), тому що зовнішні джерела власних засобів залучатися не плануються. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів варто виходити з необхідності максимізації сукупної суми внутрішніх джерел, тобто з наступного критерію:

НП + АТ МАКСИМІЗАЦІЯ ,

де НП – планована сума чистого прибутку компанії;

АТ – планована сума амортизаційних відрахувань.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, формованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо виборів альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

Вартість функціонуючого власного капіталу (Скф , %) розраховується по формулі 20:

Скф=Чпс·100/Скср (20),

де Скф – вартість функціонуючого власного капіталу компанії в звітному періоді, % ;

Чпс – сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі її розподілу за звітний період;

Скср – середня сума власного капіталу підприємства в звітному періоді.

Розрахунки вартості функціонуючого власного капіталу компанії приведені в таблиці 19.

Таблиця 19 Розрахунки вартості функціонуючого власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 – 2005 роках

Як показують дані, приведені в таблиці 19, найдорожчим функціонуючий власний капітал компанії був у 2003 році, коли його значення було 6.57% (так на 1 грн. власного капіталу приходилося 6.57 коп. дивідендних виплат). Найдешевшим функціонуючий власний капітал був у 2005 році, коли на 1 грн. власного капіталу приходилося 1.18 коп. дивідендних виплат. З 2003 по 2005 рік даний показник зменшився на 82%.

У плині трьох років за рішенням збор власників у компанії залишався нерозподілений прибуток. Тому що нерозподілений прибуток являє собою ту капіталізовану її частину, що буде використана в майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить. З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку СНП прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства Скфп у плановому періоді і розраховується по формулі 22:

СНП = Скфп=Скфо·Пвт (22),

де Пвт – планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Пвт у 2004 році 0.35 (647:1852), у 2005- 0.65 (426:647), виходячи з дивідендних виплат за три роки. Нехай Пвт у 2004 році буде 1.05. Тоді можна розрахувати вартість нерозподіленого прибутку за період з 2003 по 2005 рік. Розрахунки приведені в таблиці 20.

Таблиця20 Розрахунки вартості нерозподіленого прибутку підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003 – 2005 роках

Виходячи з вище приведеного, можна розрахувати середньозважену вартість власного капіталу компанії в період з 2003 по 2005рік по формулі 23:

Сскс=Скф*Уф+СНП*Унп (23),

де Скф – вартість функціонуючого власного капіталу;

Уф – питома вага функціонуючого власного капіталу;

СНП – вартість нерозподіленого прибутку;

Унп – питома вага нерозподіленого прибутку.

Розрахунки приведені в таблиці 21.

Таким чином, середньозважена вартість власного капіталу компанії Підприємство «Дельта-Лоцман»зменшилася з 5.51% у 2003 році до 1.18% у 2005 році, тобто знизилася на 79%. Зменшення даного показника відбулося головним чином через зменшення дивідендних виплат власникам компанії, що у свою чергу знизилися через зменшення чистого прибутку компанії. Так темп зниження виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу в 2004 році склав значення 0.35, а в 2005 – 0.65, що в цілому за два цих роки стосовно дивідендних виплат 2003 року склало значення 0.23.

Таблиця 21 Розрахунки середньозваженої вартості власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 – 2005 роках

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинний відповідати поставленій мети.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства (Ксф) розраховується по наступній формулі 24:

Ксф=СФР/?А (24),

де СФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

?А – планований приріст активів компанії.

У 2006 році компанія планує збільшити обсяг своїх активів до 194909.5 тис. грн., тобто приріст активів 5000 тис. грн. Планований обсяг формування власних фінансових ресурсів був розрахований раніше і його значення дорівнює 2819 тис. грн. (за мінусом планованого споживання в 1000 тис.грн. у 2006 році). Виходячи з формули 24, я можу розрахувати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства «Дельта-Лоцман»у 2006 році:

Ксф=1819/5000=0.36

Коефіцієнт показав, що в 2006 році компанія планує профінансувати дану інвестицію в розмірі 36 коп. із власних фінансових ресурсів, при 20%-ой частки власного капіталу в структурі господарських засобів.

Далі я пропоную проаналізувати майбутню вартість власного капіталу, тобто його вартість у 2006 році, виходячи з раніше запланованих даних для збільшення активів компанії на 5000 тис.грн. і збереження співвідношення структури капіталу власні/позикові як 1:4. Т.к. власний капітал підприємства «Дельта-Лоцман»збільшується тільки за рахунок нерозподіленого прибутку (1819 тис.грн.), те функціонуючий власний капітал на кінець2006 року буде мати значення 37162.3+1819=38981.3 тис.грн. Звідси середнє значення функціонуючого власного капіталу буде дорівнює (37162.3+ 38981.3)/2=38071.8 тис.грн. Планована сума дивідендів у 2006 році 500 тис грн. Звідси вартість функціонуючого капіталу дорівнює (500:38071.8)*100=1.31%. Вартість же самого нерозподіленого прибутку в 1819 тис.грн., при планованому в 2005 році темпі росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу в 1.05, буде дорівнювати 1.31*1.05=1.38%. При цьому частка нерозподіленого прибутку у власному капіталі буде дорівнювати 1819:38071.8=0.048, а частка функціонуючого власного капіталу складе 1-0.048=0.952. Виходячи з отриманих даних середньозважена вартість власного капіталу в 2006 році по формулі 23 дорівнює:

Сскс=Скф*Уф+СНП*Унп =1.31*0.952+1.38*0.048 =1.32%.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів зв'язана з рішенням наступних основних задач:

проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) компанії;

формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової залучення додаткового пайового капіталу.

2.3 Напрямки вдосконалення структури власного капіталу підприємства

Як зазначалося, капітал підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності по джерелах формування розділяється на власний і позиковий.

Під величинами власного і позикового капіталу найчастіше розуміють значення сальдо відповідних рахунків правої частини балансу. Такий "бухгалтерський" підхід до структури капіталу є традиційним серед більшості вітчизняних економістів. Дані з пасиву балансу використовуються в методиках теорії фінансового аналізу для визначення показників платоспроможності підприємства. Цей напрямок дослідження капіталу фірми досить глибоко теоретично пророблено у вітчизняній економічній науці і знайшов широке практичне використання в методах економічного аналізу.

Однак поряд зі згаданим вище підходом існує інший напрямок аналізу капіталу, що є складною і найважливішою частиною сучасної теорії фінансів. Даний напрямок пов'язаний з теоретичним дослідженням структури капіталу ВАТ і пошуком оптимального співвідношення власного і позикового капіталу.

Практично рішення будь-якої задачі керування капіталом фірми пов'язано з методологією аналізу структури капіталу.[42] Головними поняттями сучасної теорії фінансів є ціна і вартість капіталу. Необхідно відзначити, що наведені нижче визначення і теоретичні положення можуть застосуватися до підприємств, організованим у формі відкритих акціонерних товариств.

Ціною власного капіталу ВАТ називають добуток ринкової ціни акції на кількість акцій, що знаходяться в обігу:

E = S * Ns , ( 25 )

де E - ціна власного капіталу ВАТ;

S - ринкова ціна однієї акції ВАТ;

Ns - кількість акцій ВАТ в обігу.

D = B * Nb , (26)

де D - ціна боргу ВАТ ;

B - ціна 1-ої облігації, емітованої ВАТ;

Nb - кількість облігацій у обігу.

Якщо визначення ціни боргу застосовувати до сучасної української дійсності, то виникають труднощі, пов'язані з тим, що практика запозичення капіталу шляхом продажу облігацій на фінансовому ринку поки дуже слабко поширена в українській економіці. Основну частину боргових зобов'язань відкритих акціонерних товариств складають банківські кредити. Тому ціною боргу можна вважати балансову вартість зобов'язань перед банком по отриманих позиках.

Загальною ціною фірми називають суму цін власного і позикового капіталу:

T = E + D , ( 27 )

де T - загальна ринкова ціна фірми.

Коефіцієнтом структури капіталу називається відношення:

x = D / T (28)

де x - коефіцієнт структури капіталу.

Крім ціни характеристикою кожного виду капіталу є вартість. Вартістю боргу називається процентна ставка, по якій нараховуються відсотки, що підлягають сплаті банку за користування кредитом. У випадку облігацій вартість боргу являє собою ставку прибутковості облігації (відмінну від купонної ставки). У загальному випадку ставка прибутковості облігації знаходиться шляхом рішення відповідного трансцендентного рівняння [42]. Припустимо, що борг корпорації складається з безстрокових облігацій і банківських позичок, тоді вартість боргу дорівнює:

kd = l / D , (29)

де kd - вартість боргу ВАТ ;

І - величина щорічних відсотків по обслуговуванню боргу.

Вартість власного капіталу являє собою аналог процентної ставки, по якій нараховується доход чи дивіденди власникам акцій фірми. Вартість власного капіталу фірми, по визначенню, дорівнює:

ke = DІ / E , (30)

де ke - вартість власного капіталу ВАТ;

DІ- величина виплачених акціонерам дивідендів.

Вартість власного капіталу можна також визначити як величину очікуваного доходу (дивідендів) на 1грн. ринкової ціни акції. Щоб визначити середній доход на 1грн. ринкової ціни капіталу, що включає ціну акціонерного і позикового капіталів, необхідно знайти середньозважену із вартостей кожного виду капіталу, тобто:

ka = kd * D/T + ke * E/T, (31)

Показник ka називають середньою вартістю капіталу фірми. Поняття середньої вартості капіталу є одним з найголовніших у сучасній теорії фінансів.

Якщо передбачається, що весь прибуток корпорації після сплати податку на прибуток буде виплачений акціонерам у формі дивідендів на акції, то:

DІ = (1 - r) * P, (32)

де P - величина прибутку корпорації;

r - ставка податку на прибуток.

Сумарний доход власників капіталу ВАТ буде складатися з дивідендів по акціях і відсотків, виплачених власникам боргових зобов'язань:

X = DІ + l = (1 - r) * P + l, (33)

де X - сумарний доход власників капіталу фірми.

Крім відсотків і дивідендів джерелом доходу власників капіталу фірми є зміни цін акцій чи боргу фірми , тобто DE і DD.

Якщо і - величини негативні, то в цьому випадку вони являють собою збиток власників капіталу.

Головною метою керування капіталом ВАТ в ринковій економіці є максимізація добробуту (доходу) власників капіталу. Існують два джерела збільшення добробуту власників капіталу ВАТ:

1) максимізація щорічного доходу Х;

2) максимізація ціни капіталу ВАТ E і D.

На перший погляд вимога максимізації доходу еквівалентна умові максимізації величини X. Однак проблема полягає в тім, що X є величиною випадкової.

Капітал фірми розглядається як джерело випадкових різночасних величин:

X(1), X(2), ... X(t), ... ,

де X(t) - сумарний доход власників капіталу в році t.

Випадкова величина X описується відповідним законом розподілу F(X) і має характеристики: математичне чекання X і дисперсію Dx. Якщо символом X позначити математичне чекання сукупного доходу після сплати податку, то з огляду на співвідношення рівняння можна представити в наступному виді:

(34)

Або:

(35)

Як видно з формули (35), максимізація ринкової ціни капіталу еквівалентна мінімізації показника ka - середньої вартості капіталу.

Таким чином, мінімізація середньої вартості капіталу прямо випливає з критерію ефективного керування фірмою.

Мінімальна середня вартість капіталу називається оптимальною, а структура капіталу, що відповідає оптимальній середній вартості капіталу, - оптимальною структурою капіталу фірми.

Задача визначення оптимальної структури капіталу фірми полягає в перебуванні такого коефіцієнта структури капіталу x, при якому показник ka приймає мінімальне значення.

Перші роботи, присвячені проблемам визначення оптимальної структури капіталу, з'явилися в 50-і роки. Лідерами в цій області дослідження стали американські економісти. Самими яскравими по своїй оригінальності і теоретичній аргументації з'явилися статті американських учених Модільяні і Міллера - лауреатів Нобелівської премії по економіці 1986 р.

Новаторські статті Модільяні і Міллера викликали оживлену реакцію серед економістів-теоретиків і стали причиною появи багатьох робіт, у яких використовувалися положення і логіка міркувань цих учених [26,29,42]. Незважаючи на критику і зауваження, загальновизнані слабості окремих висновків теорії Модільяні і Міллера, їхні роботи 50-х років залишилися найбільш цікавими і науково аргументованими в області дослідження структури капіталу і управління ним.

В даний час сформувалися два напрямки в теорії структури капіталу: традиційний і так називаний підхід ММ (Модільяні - Міллера).

Традиційна концепція структури капіталу відрізняється ясністю і простотою теоретичних припущень, а також раціональною несуперечністю кінцевих висновків. Недоліком традиційного підходу є слабка теоретична база, що робить дану теорію слабко аргументованої в порівнянні з альтернативною коцепцією Модільяні і Міллера.

Традиційна теорія аналізу структури капіталу і теорія ММ, незважаючи на відмінність початкових положень і кінцевих висновків, засновані на сучасній теорії ціноутворення капіталу CAPM (capіtal asset prіcіng model).

Відповідно до теорії CAPM вартість (ставка прибутковості) будь-якого капіталу можна представити в наступному виді:

R = Rf + Rp , (36)

де R - вартість (ставка прибутковості) капіталу;

Rf - вартість безризикових активів;

Rp - премія за ризик.

Як вартість безризикових активів звичайно береться ставка прибутковості по державних короткострокових боргових зобов'язаннях. Премія за ризик пов'язана з властивій ринковій економіці невизначеністю у величині результату фінансово-господарської діяльності, тобто невизначеності значення одержуваного доходу. Ризик інвестицій у виробничу фірму розділяється на ризик операційний і фінансовий. Операційний ризик пов'язаний з невизначеністю обсягу продажів продукції фірми. У свою чергу фінансовий ризик виникає внаслідок наявності позикових засобів у пасивах фірми і пов'язаний з коливаннями одержуваного доходу до сплати відсотків і податку [29]. Очевидно, що з ростом боргу в зобов'язаннях фірми росте ризик неплатоспроможності і, як наслідок, буде зростати вартість боргу й акціонерного капіталу. Це буде відбиватися в рості значення премії за ризик, тобто величини . Крім поділу складових ризику з причин виникнення існує також поділ на ризик систематичний і ризик несистематичний, тобто:

Rp = Rs + Rn , (37)

де Rs - премія за систематичний ризик;

Rn - премія за несистематичний ризик.

Відповідно до визначення, систематичний ризик не усувається диверсифікованістю портфеля активів, тому називається ризиком недиверсифікуємим. Диверсифікованість портфеля активів припускає, що капітал утвориться з декількох складових. У випадку виробничої фірми активи будуть представлені капітальним майном для виробництва різних видів товарів. Кожному активу чи виду виробництва, крім систематичного, присущий ризик. Чим вище ступінь диверсифікованості чи набір вироблених товарів і послуг, тим менше буде вплив несистематичного ризику. При досить великому ступені диверсифікованості несистематичний ризик можна не враховувати. Несистематичний ризик також називають ризиком диверсифікованим, тобто ризиком, що усувається шляхом диверсифікованості.

Недиверсифікуємий (систематичний) ризик виникає внаслідок залежності ставки прибутковості капіталу фірми від руху всього ринку в цілому. Чисельно це виражається в позитивній кореляції ставки прибутковості акції й усередненої ставки прибутковості всіх акцій на ринку. Ставка прибутковості, обумовлена шляхом усереднення ставки прибутковості акцій по всім акціях, що обертаются на фондовому ринку, називається ставкою прибутковості "середньої акції" чи ставкою прибутковості ринкового портфеля. Існування систематичного ризику означає, що при зміні ставки прибутковості ринкового портфеля відбувається взаємна й односпрямована зміна ставки прибутковості акції.

Відповідно до теорії CAPM, премія за систематичний ризик визначається по формулі:

Rcі = bі * (Rm - Rf) , (38)

де Rcі - премія за систематичний ризик фірми і;

Rm - cтавка прибутковості "середньої акції";

bі - коефіцієнт, що є ризиковою характеристикою акції фірми і.

Значення коефіцієнта bі, рівне 1, означає, що і з формул (1), (2) випливає:

Rі = Rf + Rm - Rf + Rnі = Rm + Rnі, (39)

де Rі- cтавка прибутковості (вартість) акціонерного капіталу фірми і;

Rnі- премія за несистематичний ризик фірми і.

Якщо номенклатура фірми досить диверсифікована, то можна зневажити несистематичним ризиком, тоді Rnі = 0 і Rі = Rm. Необхідно відзначити, що в цьому випадку bі буде являти собою середньозважену коефіцієнтів b усього портфеля активів фірми і [3]. Нехай загальні активи фірми й утворяться з активів чи проектів числом m і bіj коефіцієнт b проекту j. У цьому випадку bі буде обчислюватися по формулі:

(40)

де kі - коефіцієнт вагомості j-ого проекту.

(41)

Як коефіцієнт вагомості j-ого проекту можна покласти відношення:

(42)

де - величина активів проекту j;

- загальні активи фірми і.

(43)

Значення коефіцієнта b обчислюється на підставі статистичних даних про ставки прибутковості акцій фірми і про середню ставку прибутковості ринку. Недоліком такого методу визначення b є, по-перше, точність (оскільки погрішність оцінки неминуча) і, по-друге, стійкість результату в часі (b може сильно змінюватися в часі, тому використання раніше обчисленого значення стає практично марним). Спроби знайти аналітичне вираження для коефіцієнта b поки не принесли серйозних результатів [42].

Як було показано вище, при b=1 і достатньої диверсифікованості справедливе співвідношення Rі = Rm. Також можна показати, що при b<1 виконується нерівність Rі<Rm і при b>1 cправедливо Rі>Rm. Таким чином, коефіцієнт b є мірою систематичного ризику порівняно із середнім ризиком на ринку.

Рис.4. Взаємозв'язок коефіцієнта структури капіталу і вартості капіталу

При b<1 систематичний ризик фірми менше середньоринкового, при b>1 систематичний ризик фірми більше ризику "середньої акції".

Коефіцієнт структури капіталу є показником ступеня фінансового ризику. Зі збільшенням значення x вартість позикового і власного капіталу росте. Дослідники, що розділяють традиційні погляди стверджують, що вартість (ставка прибутковості) власного капіталу фірми різко росте, починаючи з деякого значення xm (див. рис.2). Основне припущення традиційного підходу полягає в тому, що існує таке значення коефіцієнта структури капіталу x, при якому середня вартість капіталу досягає яскраво вираженого мінімуму (рис.4).

Відсотки по боргу відносяться на собівартість продукції і тим самим зменшують базу податку на прибуток. Наприклад, відсотки по боргу величиною І зменшують значення податку на прибуток на значення r*І. Таке зменшення податку на прибуток, унаслідок наявності боргу в капіталі фірми, називають ефектом "податкового захисту". Щоб аналітично відбити ефект "податкового захисту" з відсотків І віднімають величину зменшення податку на прибуток r*І, тобто І-r*І. Тоді вартість боргу з урахуванням ефекту "податкового захисту" буде дорівнювати:

(44)

де krd - вартість боргу з урахуванням ефекту "податкового захисту".

Вартість власного (акціонерного) капіталу, відповідно до традиційної теорії, визначається як відношення величини виплачених дивідендів до поточної ринкової ціні акціонерного капіталу, тобто по формулі (40).

Формула (40) застосовується за умови напрямку на виплату дивідендів усього прибутку. Якщо ж фірма утворить із прибутку фонди нагромадження, тобто не весь прибуток розподіляється на дивіденди акціонерам, то , обчислена по формулі (40), являє собою дуже грубу оцінку вартості акціонерного капіталу фірми.

Середня вартість капіталу визначається по формулі:

(45)

З врахуванням формули (40) з (45) одержуємо:

(46)

Безумовно, результати приведеного розрахунку носять наближений характер. У дійсності буде існувати погрішність обчислених оцінок, що буде визначати точність прогнозу. Крім того, зміна показників характеризується деяким тимчасовим процесом. На динаміку цього процесу і кінцевий результат будуть впливати різні фактори, до числа яких відносяться: політична ситуація, діяльність спекулянтів на фондовій біржі, державна податкова і кредитно-грошова політика, чекання інвесторів, ринкова кон'юнктура й ін.

Однак незважаючи на оцінний характер отриманих результатів, використана методика розрахунку вірно відбиває тенденцію зміни і дає науково обґрунтований прогноз про значення фінансових показників у майбутньому.

ВИСНОВКИ

Зарезультатами роботи можна зробити наступні висновки:

Структура капіталу являє собою співвідношення власних і запозичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу підприємства визначає безліч аспектів не тільки фінансової, але й операційної й інвестиційної його діяльності, впливає на кінцеві результати своєї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто формує співвідношення міри прибутковості і ризику в процесі розвитку підприємства).

Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт фінансової залежності дорівнює одиниці), але при цьому воно обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але при цьому в більшій мері генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства ( щозбільшується в міру збільшення питомої ваги позикового капіталу в структурі капіталу підприємства).

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової залежності підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

На підставі таких даних бухгалтерської звітності як баланс і звіт про фінансові результати, мною був зроблений аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства «Дельта-Лоцман»за 2003 – 2005 роки. У рамках даного аналізу була проведена оцінка економічного потенціалу і результативності господарювання підприємства в даному періоді.

Найбільшого значення загальна сума господарських засобів досягла на 01.01.2006 і складала 192418.1 тис.грн., що в порівнянні зі значенням на 01.01.2005 коли, до речі, воно було найменшим (155319.2 тис.грн.), склало 123.9%. Дане збільшення відбулося головним чином за рахунок збільшення коштів і їхніх еквівалентів на 97.2% (фінансових інвестицій на 18710.1 тис.грн.) і збільшення дебіторської заборгованості на 48.6% в активі балансу підприємства, а також збільшення короткострокових пасивів на 43.7% і нерозподіленому прибутку на 104.9% у пасиві балансу. У наступні роки різких коливань валюти балансу не спостерігалося, так за 2004 рік вона знизилася на 4.6% і склала 183587.5 тис.грн., а за 2005 збільшилася на 3.4% і склала 189909.5 тис.грн. Таким чином, можна сказати про збільшення майнового потенціалу підприємства за три останніх роки.

Структура активу балансу протягом 2003 – 2005 років не перетерпіла різких змін і в середньому необоротні засоби складали 42% активів підприємства.

Аналіз структури пасиву за цей період показав, що основними джерелами засобів підприємства є позикові. Компанія активно залучала кредити банків, використовувала в розрахунках векселя, по максимуму користалася кредиторською заборгованістю з відстрочкою платежів. У середньому питому вагу позикового капіталу в структурі капіталу підприємства складав 83%. Факт, хоч і незначного, але збільшення щорічно питомої ваги власних засобів (у середньому на 1.5% у рік), можна вважати позитивною тенденцією. Дану структуру пасиву можна пояснити специфікою діяльності підприємства, основу якої складає торгівля.

Аналіз ефективності господарювання на підставі коефіцієнтів рентабельності показав, що найбільш успішним у цьому плані був 2003 рік. При співвідношенні власного і позикового капіталів у пропорції 16%:84% рентабельність капіталу підприємства склала 4.6%. Подальша динаміка даного показника була негативною: у 2004 році мінус 65%, у 2005 році мінус 35%. Таким чином, ефективність господарювання щорічно падала, що саме по собі повинно насторожувати керівництво і власників підприємства. Основними факторами зменшення ефективності господарювання можна назвати наступні: тверда конкуренція на ринку нафтопродуктів, поява на українському ринку російських нафтових суперкомпаній, що диктують ціни, нестабільна законодавча база, криза неплатежів.

Для з'ясування ефективності формування структури капіталу на підприємстві були проведені оптимізаціонні розрахунки. Процес оптимізації структури капіталу був розглянутий на підставі даних за 2003 рік по двох критеріях: максимізації рівня фінансової рентабельності і мінімізації вартості капіталу. За результатами проведених оптимізаційних розрахунків, можна констатувати, що, хоча цей період і був найефективнішим у діяльності підприємства протягом останніх трьох років, можна було при зміні структури капіталу домогтися ще більш вагомих результатів за інших рівних умов. Обрана структура капіталу (17%:83%) не дозволила підприємству мати більш високу рентабельність власного капіталу в 13.09% (як при 50%:50%), тобто збільшену на 2.19% за інших рівних умов. Структура капіталу 50%:50% також дозволила б знизити вартість капіталу підприємства з 11.04% до 9.78%, тобто на 1.26%, що дозволило б максимізувати реальну ринкову вартість підприємства. У такий спосіб співвідношення власного і позикового капіталів у пропорції 50:50 для підприємства «Дельта-Лоцман»є самим оптимальним, тобто максимізуючим фінансову рентабельність і одночасно мінімізуючим вартість капіталу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про господарські товариства » від 07.02.1991 р.

2. Закон України «Про підприємства в Україні » від 27.03.1991 р.

3. Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 р.

4. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.07.1991 р.

5. Закон України «Про акціонерні підприємства » від 25.03.1998 р.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал"

7. Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства. Затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від16.10. 2000 р.

8. Абалкин Л. Бегство капитала: природа, формы, методы борьбы.// Вопросы экономики, № 7, 1999 г.

9. Антология экономической классики. Состав. А. Столяров. — М.: Эконов- Ключ, 1993 г.

10. Афанасьев А.А. Кругооборот капитала в предприятии. — Л.: Экономическое образование, 2002 г.

11. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. 4-е изд. -М.: Финансы и статистика, 2003 г.

12. Бахчисарайцев Г.А. Первые уроки бухгалтерии на началах моей балансовой теории. –М.: МАКИЗ, 1999 г.

13. Глейх Е.И. Краткий курс бухгалтерского (балансового) учета. –М.: ВСЕКЗО, 1939 г.

14. Ефимов О.В. Анализ собственного капитала //Вопросы экономики, № 8, 1998 г.

15. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка., т. 2, — М.: Русский язык, 2000 г.

16. Дранко О. Управление капиталом. //Финансовая газета, № 42, 2004 г.

17. Кальмес А. Фабричная бухгалтерия (ретроспективное издание). –М.:, МАКИЗ, 1997 г.

18. Карлин Г., Макмин А. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP). –М.: ИНФРА-М, 2002 г.

19. Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. –М.: Финансы и статистика, 1999 г.

20. Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет. – К., Экспо, 2003г.

21. Кудряшов В. П. Фінанси. Навчальний посібник./ Херсон :

Олді-плюс 2003 р.

22. Ле-Кутре В. Основы балансоведения. –М.: МАКИЗ, 1996 г.

23. Лемківський Л.М. Управління капіталом підприємства // Фінанси України, №7, 2002 р.

24. Леонтьев В. Межотраслевая экономика. –М.: Экономика, 1999 г.

25. Любушин Н.А., Лещева В.Б., Дьякова В. Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. –М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004 г.

26. Маевский В. Эволюционная теория и макроэкономика. // Вопросы экономики, № 3, 2003 г.

27. Марковський С.Н. Аналіз діяльності підприємств // Економіка України, №2, 1999.

28. Маркович В.М. Функціонування підприємницького капіталу // Вісник НБУ, №5, 2005 р.

29. Мун С.В Теория капитала // Экономический вестник № 2, 2004 г.

30. Международный бухгалтерский учет GAAP и JAS. Справочник бухгалтера от А до Я. –М.: Дело и Сервис, 1998 г.

31. Метьюс М.Р., Перера М.Х. Теорія бухгалтерського обліку. пер. с англ. — К.: Діло, 2002 г.

32. Новодворский В.Д., Хорин А.Н. Балансовое обобщение как метод бухгалтерского учета. //Бухгалтерский учет, 1999 г., № 3.

33. Овсійчук М.Ф., Сидельникова Л.Б. Фінансовий менеджмент: методи інвестування капіталу. - К.: Либіль, 1996 г.

34. Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный анализ финансовой отчетности. –С.-П.: Изд. Михайлова В.А., 1999 г.

35. Рощаховский А.К. Балансы акционерных обществ. С.-П., Якорь, 2000 г.

36. Рудановский А.П. Построение баланса. –М.: МАКИЗ, 1999 г.

37. Рудановский А.П. Теория балансового учета. –М.: МАКИЗ, 1998 г.

38. Самуэльсон П. Экономика. — М.: МГП Алгон ВНИИСИ, 1992 г.

39. Система бухобліку на підприємстві. Пер. с франц. –К.: Либідь, 2002 г.

40. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. –М.: Экономика, 1962 г.

41. Сэй Ж.-Б. Трактат политической экономии. — М.: 1896 г.

42. Финансовый анализ деятельности фирмы. — М.: Ист-Сервис, 2002 г.

43. Хеддервік К. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Пер. с англ. –К.: Либідь, 2004 г.

44. Хелферт Э. Техника финансового анализа. Пер. с англ. –М.: ЮНИТИ, 2004 г.

45. Черняков А., Бирюкова М. Чистые активы предприятий: Учетный и оценочный подходы. //Финансовая газета, № 49, 1996 г.

46. Шеремет А.Д. Комплексный экономический анализ деятельности предприятия. –М.: Экономика, 1974 г.

47. Четыркин Е.М. Методы финансовых и коммерческих расчетов - М.: Финансы и статистика, 2002 г.