Перехід від адміністративної, централізовано-планової економіки до ринкової потребує кардинальної зміни системи намірів. Існування застарілої платіжної системи в умовах ринкових відносин, що зароджуються, призвело до глибокої платіжної кризи в економіці. А зростання безвідповідальності і зниження платіжної дисципліни внаслідок неплатоспроможності переважної більшості суб'єктів господарського життя настільки спотворили процес кредитування, що отримання платежів за продані в кредит товари й надані послуги стало непередбачуваним. Неплатежі стали справжньою бідою української економіки. У результаті рентабельність підприємств падає і, що найскладніше для економіки, збільшення заборгованості призводить до зростання її бартеризації. Тільки за січень–квітень 1999 року промисловими піприємствами реалізовано продукції на суму 28610,5 млн.грн., з неї на бартерних умовах – 10040,6 млн. грн., що складало 35,1% від обсягу реалізованої продукції. Найбільшою залишається питома вага продукції, реалізованої на бартерних умовах у промисловості будівельних матеріалів (70%), що пов`язано з неплатоспроможністю суміжної галузі – будівельного комплексу; хімічній та нафтохімічній промисловості (46,2%); деревообробній та целюлозно–паперовій промисловості (44,9%), машинобудуванні та металообробці (43%), паливній промисловості (42,8%) [1].
Взаємні неплатежі в широких масштабах - особливість країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин. І в нашому випадку потрібні заходи для подолання кризового становища. Подоланню кризи заважають насамперед низька платоспроможність населення, недосконала податкова політика, відсутність вексельного обігу. На державному рівні активно проробляються і здійснюються заходи щодо ліквідації неплатежів. У той же час проблема на сьогодні не вирішена, тому потрібен пошук нових підходів до вирішення проблеми неплатежів. Народна мудрість учить: все нове - це добре забуте старе. Тому в українській економіці відроджується вексель.
Потенційно векселі відкривають великі можливості, про що говорить вся історія їх обігу, у тому числі й у колишньому СРСР. Вексельний обіг ліквідований в СРСР 1930 р., коли була заперечена ринкова система й економіка переведена на централізоване управління. Життєздатність цього фінансового інструмента показав період нової економічної політики, коли стала відчуватися потреба в боргових зобов'язаннях, що могли б забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від інших боргових зобов'язань. Шкода, що цьому періоду було уготовано дуже коротке життя - до фінансово-кредитної реформи 1930 року. До 1990 року вексель у СРСР використовувався тільки в зовнішньоторговельних та інших міжнародних розрахунках. Порядок розрахунків векселями визначався Положенням «Про переказний і простий вексель», впровадженим Постановою ВЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 р., заснованому на «Однаковому законі про переказний і простий вексель» прийнятому Женевською конвенцією в 1930 році. Спроба відродити вексельний обіг на території СРСР була здійснена в роки перебудови. Після розпаду СРСР упровадження вексельного обігу в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їхній власній нормативній базі. На Україні 12.09.1991 р. за № 1543-ХІІ був прийнятий закон “Про правонаступництво України”, відповідно до ст.7 якого країна є правонаступницею прав і зобов`язань з міжнародних договорів СРСР, що не суперечить Конституції. Тим самим Україна підтвердила свою участь у Женевській конвенції 1930 року.
Безпосередній поштовх до початку вексельного обігу в Україні був даний Постановою Верховної Ради України від 17.07.1992 р. № 2470-ХІІ “Про застосування векселів у господарському обороті України”, яка фактично підтвердила всі цивільно-правові відносини, що виникають у зв'язку з використанням векселів і регулюються цим Положенням. Пунктом 1 цієї Постанови передбачене запровадження в Україні вексельного обігу з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року для ведення комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності. У постанові № 2470 не містилось ніяких вказівок на спосіб введення в Україні вексельного обігу. Не було дано відповідної вказівки МЗС здійснити переклад Конвенцій №№ 358-360 на українську мову. Кабінет Міністрів України і Національний банк України, затвердивши спільною постановою № 528 “Правила виготовлення і використання вексельних бланків”, включив ряд пропозицій, що вийшли за межі технічного питання «виготовлення і використання вексельних бланків».
Порядок видачі векселів строго регламентований. Виписується вексель лише на спеціальному бланку, що виготовляється зі спеціального паперу способом офсетного та високого друку. Відповідно до “Положення про переказний та простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341, використання вексельних бланків в Україні здійснюється із врахуванням таких особливостей: використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України, а також Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах, передбачених бюджетом Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими бюджетами, за окремими рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад про застосування векселів для погашення заборгованості з виплат з бюджету відповідно до рішень, прийнятих Кабінетом Міністрів України. Вексельний бланк заповнюється друкованим та недрукованим способами, сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами та літерами, підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та засвідчується печаткою. Проте в Положенні є й певні відхилення від загальноприйнятих у світі правил і нормативних положень. Перша особливість полягає в обмеженні кола суб'єктів вексельного обігу. Другим абзацом пункту 1 розділу II Правил № 528 установлено, що використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Ця особливість виключила із суб'єктів вексельного обігу як приватних підприємців і громадян, що не ведуть підприємницьку діяльність, так і юридичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. “Однаковий вексельний закон” і інші документи Женевської конвенції не встановлюють ніяких розходжень у використанні векселя в договірному процесі між юридичними і фізичними особами. Виникає резонне запитання, а чи можуть Мінфін і НБУ видати векселі не будучи суб'єктами підприємницької діяльності? Це ж стосується і Пенсійного фонду, і Державного казначейства. Ще одна особливість вексельного обігу, запроваджена Правилами №528, полягала в тому, що векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного банку та комерційних банків України. Таким чином, Кабінет Міністрів України та Національний банк необґрунтовано звузили права суб`єктів підприємницької діяльності, які здійснюють видачу векселів.
Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розрахунку вимагають негайно поставити проблему відновлення повноцінного вексельного обігу на новій економіко-правовій основі. Вексель у ринковій економіці став одним з найважливійших кредитно-розрахункових документів, який є безумовним зобов'язанням або наказом сторони, що виписала його, сплатити пред'явнику векселя у встановлений строк, у певному порядку визначену суму за поставлений товар, виконані роботи або надані послуги. Порядок платежу за векселем визначається взаємною домовленістю між постачальником і покупцем при оформленні вексельного договору. Відповідно до Закону «Про підприємства в Україні», ст. 24, п. 5 передбачається, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями процентів за користування цим кредитом. А раз можливе взаємне кредитування, це повинно оформлятися відповідним чином. Вексель саме цьому і служить. Перевага використання векселів у розрахунково-кредитних відносинах полягає в тому, що воно дозволяє:
- розвивати комерційні зв'язки і взаємовідносини між постачальниками і покупцями;
- покупцям одержати комерційний кредит у результаті надання їм відстрочки платежу за відвантажену продукцію на їхню адресу, а також за товари, виконані роботи і надані послуги;
- прискорити вливання в ринок зайвих товарно-матеріальних цінностей, що зберігаються на складах окремих підприємств, а також продукції з обмеженим попитом.
Аналізуючи увагу до проблеми обігу векселів в українській економіці з боку засобів масової інформації, банків, учасників комерційних угод, держави, можна сказати про підвищений інтерес до нового фінансового інструмента.
Вексель – це строго формальний документ, і відсутність будь-якого з обов'язкових реквізитів робить його недійсним.
Вексель – це безумовне грошове зобов'язання, тому що наказ його оплатити і прийняття зобов'язання зі сплати не можуть бути обмежені ніякими умовами.
Вексель – це абстрактне зобов'язання, тому що в його тексті не припускаються ніякі посилання на підставі його видачі.
Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.
Основою вексельної угоди є комерційний кредит, наданий підприємствами один одному. Оформлення такого кредиту векселем має ряд переваг перед, наприклад, кредитним договором. За кредитним договором підприємство, що видало кредит, звичайно, не може потребувати його повернення раніше обумовленого терміну. Вексель же є цінним папером, і його при необхідності можна продати на фондовому ринку або закласти в банк. Вексель - це абстрактне боргове зобов'язання, не пов'язане з конкретними умовами угоди, тому з його допомогою зручно робити взаємозалік заборгованостей між підприємствами, погашати заборгованість перед бюджетом [2].
Сьогодні вексельний обіг одержав новий імпульс до розвитку після вступу в дію Указу Президента від 04.03.1998 року № 167/98 «Про заходи для підвищення відповідальності за розрахунки із бюджетом і державними фондами», яким було установлено заборону на укладання договорів переводу боргу і поступки права вимоги. Введення цього Указу дозволило підприємцям побачити у векселі саме той фінансовий інструмент, що зможе забезпечити розрахунки через третіх осіб і розрахунки без грошей.
Подальше становлення вексельного обігу в Україні має супроводжуватися низкою комплексних заходів щодо створення законодавчих актів, відповідної інфраструктури, які б регулювали або опосередковано впливали на дії учасників вексельного процесу.
Література
1. Бюлетень Національного банку України // Щомісячне статистичне видання НБУ. - № 6. - 1999 р.
2. Фельдман А.А. Вексельное обращение. Российская и международная практика. – М.: ИНФРА – М., 1995. – 352с.
|
