КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Соціалістична держава (економічна основа, сутність, механізм, функції і форми)

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Концепція соціалістичної держави і права

1.1. Революційний спосіб виникнення соціалістичної держави

1.2. Передумови становлення та розвитку соціалістичної

держави та права

1.3. Диктатура пролетаріату – сутність нової держави

1.4. Етапи еволюційної зміни соціалістичної держави

1.5. Форма правління соціалістичної держави

1.6. Взаємозв’язок соціалістичної держави та права

1.7. Відмирання держави, права та її інститутів

Розділ 2. Поняття і ознаки соціалістичної держави

2.1. Риси соціалістичного типу держави

2.2. Характер державної влади

Розділ 3. Функції соціалістичної держави

3.1. Поняття функцій держави

3.2. Класифікація функцій соціалістичних держав

Розділ 4. Соціально-економічна основа

соціалістичної держави

4.1. Економічний базис та суспільна надбудова

4.2. Економічні відносини у соціалістичній державі

Висновки

Список використаної літератури

Зміст

Вступ.

Історичний період, який переживає сьогодні Україна, називають періодом постсоціалістичного розвитку або просто перехідним періодом. Таке визначення не надто змістовне. Останнє просто фіксує характер суспільних відносин, які не склались а також нестабільність суспільних процесів. Перше вказує на певну точку відліку, початковий пункт руху, розкриваючи той стан, який залишився в минулому.

Таким перехідним станом є соціалізм, який являє собою різновид жорсткого тоталітаризму з усіма притаманними йому соціальними деформаціями.

Для того, що зрозуміти нинішній етап розвитку української держави, необхідно детально проаналізувати поняття, суть та основні риси соціалістичного суспільства, з’ясувати економічну його основу та політичні процеси.

З моменту свого зародження вчення марксиста про державу і право взагалі і про соціалістичну державу і право особливо піддавалося різкій критиці збоку представників різних політичних течій і ідеологій. Піддається воно ним і в даний час. Це цілком природно і зрозуміло, якщо виходити з тези про те, що будь-яке вчення про державу і право завжди відображає певні, нерідко досить суперечливі політичні погляди і інтереси, а також несумісні один з іншим політичні цінності і амбіції.

Незважаючи на ті зміни, які відбулись в українському державотворенні за останні роки, проблема історичних типів держави (в тому числі соціалістичного) так і не отримали належної наукової розробки. При цьому в спеціальній і науковій літературі сформувались дві основні тенденції до висвітлення теми.

Відповідно до першої соціалістична держава і право – продукт концепцій, які ніколи не мали та не мають практичної реалізації у державотворенні. Прихильники іншої концепції вважають, що соціалістична держава існувала не тільки у наукових розробках. Окремі аспекти її функціонування втілювались у життя. І могли бути в переважній більшості його реаліями.

Завдання даної роботи – показати, що вчення про державу і право в державі соціалістичного типу ніколи не відповідало тим, здавалося б, обов’язковим для неї теоретичним конструкціям, суперечило їх основним положенням. Оскільки одним з критеріїв істинності будь-якої наукової теорії є формально логічна відповідність її головних постулатів та отриманих на їх основі висновків один одному, постільки є підстави стверджувати, що концепція держави соціалістичного типу з моменту свого виникнення не мала під собою реального підґрунтя, а тому не могла бути реалізована на практиці. Таке завдання актуальне, оскільки в останній час у навчальній літературі з’являються твердження про те, що вказана концепція була глибоко і обґрунтовано розроблена теоретично, а соціалістичний тип держави існував не тільки в теорії, але і в реальній дійсності. Неповна ж відповідність соціалізму реального від наукового продовжують пояснювати не теоретичною неспроможністю його традиційної моделі, а неповною реалізацією його принципів у державах соціалістичного табору.

1. Концепція соціалістичної держави і права.

Теоретичні основи соціалістичної держави і права були закладені в працях основоположників наукового комунізму До. Маркса і Ф. Енгельса і розвинуті в творах В. І. Леніна, а також в документах комуністичних партій і наукових дослідженнях вчених, що стоять на марксистсько-ленінських позиціях.

Марксистське вчення про соціалістичну державу і право на відміну від інших вчень і доктрин практично не було повністю реалізоване ні в одній з раніше існуючих або нині існуючих держав. В СРСР і в багатьох інших країнах, що називають себе соціалістичними, робилися спроби реалізації ідеї соціалістичної держави і права. Проте через багато об'єктивних і суб'єктивних причин вони виявилися безуспішними. Замість соціалістичної держави і права, якими вони представлялися в марксистській доктрині, були створені їх псевдомарксистські інститути держави і права.

Марксистські вчення всіх відтінків і напрямів говорять про науковість і прогресивність ідей, що розвиваються ними, про соціалістичну державу і право. Їхні політичні і ідеологічні опоненти, природно, стверджують зворотне [7, 573].

Проте, незалежно від оцінок і підходів до вивчення марксистське вчення про соціалістичну державу і право, основні його постулати і початкові положення залишаються наступними.

1.1. Революційний спосіб виникнення соціалістичної держави.

Соціалістична держава і право, згідно теорії марксизму, виникають не еволюційним шляхом, шляхом поступового переростання буржуазної держави в соціалістичне, а шляхом здійснення соціалістичної революції. Найближчою ціллю комуністів, говорилося в "Маніфесті Комуністичної партії", є "скинення панування буржуазії, завоювання пролетаріатом політичної влади". А "першим кроком в робочій революції" є "перетворення пролетаріату в пануючий клас, завоювання демократії".

В роботах класиків марксизму-ленінізму докладно розроблена теорія соціалістичної революції — її цілі, форми здійснення, основні напрями, методи. Ще в ранніх творах К. Маркса і Ф. Енгельса розвивалися, наприклад, ідеї про необхідність дотримання послідовності і безперервності соціалістичної революції. Наші інтереси і наші задачі, писали вони, полягають в тому, "щоб зробити революцію безперервною до тих пір, поки все більш або менш імущі класи не будуть усунені від панування, поки пролетаріат не завоює державною владою" [21, 24-27].

В їхніх більш пізніх роботах наводилася думка про необхідність використовування в процесі здійснення соціалістичної революції різних — мирної і немирної — форм. Повстання було б безумством там, доводив, зокрема, Ф. Енгельс, "де мирна агітація привела б до цілі більш швидким і вірним шляхом".

Використовуючи тезу марксистів про безперервність революції, В. І. Ленін розробив доктрину про переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. "Від революції демократичної — писав він — ми зараз же почнемо переходити і якраз в міру нашої сили, сили свідомого і організованого пролетаріату, почнемо переходити до соціалістичної революції. Ми стоїмо за безперервну революцію".

1.2. Передумови становлення та розвитку соціалістичної держави та права.

Важливою закономірністю і одночасно передумовою становлення і розвитку соціалістичної держави і права, згідно доктрини марксизму, є злам старої державної машини, знищення буржуазного державного апарату.

Всі перевороти, писав у зв'язку з цим К. Маркс, лише удосконалили стару державну машину "замість того, щоб зламати її. Партії, які, змінюючи одна одну, боролися за панування, розглядали захоплення цієї величезної державної будівлі, як головну здобич, при своїй перемозі".

Розвиваючи цю думку, В. І. Ленін переконував, що "революція повинна полягати не в тому, щоб новий клас командував, управляв за допомогою старої державної машини, а в тому, щоб він розбив цю машину і командував, управляв за допомогою нової машини" [7, 575].

На питання, як це зробити і чи все в старому державному апараті потрібно розбивати, Ленін відповідав, що до зламу старого, буржуазного апарату потрібно підходити чітко диференційовано, різнопланово. Річ у тому, що в кожній буржуазній державі, разом з переважно-гнобительськими органами і інститутами у вигляді армії, поліції, жандармерії і ін., які підлягають негайному зламу, є також такі органи, які пов'язані з банками і синдикатами, виконують обліково-реєстраційні функції. "Цього апарату розбивати не можна і не потрібно".

1.3. Диктатура пролетаріату – сутність нової держави.

Сутністю нової держави, що функціонує в перехідний від капіталізму до соціалізму період, є диктатура пролетаріату. Даному положенню в теорії марксизму надається настільки важливе, принципове значення, що з ним напряму зв'язують приналежність до марксизму або опортунізму.

Марксист лише той, писав В. І. Ленін, "хто поширює визнання боротьби класів до визнання диктатури пролетаріату. В цьому найглибша відмінність марксиста від дрібної (та і великої) буржуазії. На цьому треба випробовувати дійсне розуміння і визнання марксизму".

Що представляє собою диктатура пролетаріату і що вона означає? Якщо перевести це "історико-філософське поняття" на більш просту мову, роз'яснював В. І. Ленін, то вона означає те, що "тільки певний клас, саме міські і фабрично-заводські, промислові робочі, можуть керувати всією масою трудящих і експлуатованих в боротьбі за скидання ярма капіталу, в ході самого скидання, в боротьбі за утримання і зміцнення перемоги, в справі творення нового, соціалістичного суспільного устрою, у всій боротьбі за повне знищення класів". Диктатура пролетаріату "є особлива форма класового союзу між пролетаріатом, авангардом трудящих, і численними непролетарськими шарами трудящих".

1.4. Етапи еволюційної зміни соціалістичної держави.

В своєму становленні і розвитку соціалістична держава, а разом з ним і право, згідно теорії марксизму, проходить декілька етапів або ступенів еволюційної зміни.

В радянській і зарубіжній літературі марксизму тривалий час велися суперечки про кількість прохідних етапів, їхню послідовність, суть і зміст, кожного з них — їх якості, нарешті, про співвідношення кожного етапу в розвитку держави з відповідними етапами в розвитку суспільства.

Запанувала і отримала достатньо широке розповсюдження, а потім і офіційно закріпилася в СРСР точка зору, згідно якої знов створена після здійснення соціалістичної революції держава проходить наступні етапи в своєму розвитку: етап існування держави диктатури пролетаріату, етап функціонування власне соціалістичної держави і, нарешті, етап розвитку загальнонародної держави [16, 131-135].

Кожний з цих етапів в розвитку держави і права співвідносився з відповідним етапом в розвитку суспільства. А саме — етап існування держави диктатури пролетаріату співвідносився з перехідним від капіталізму до соціалізму етапом в розвитку суспільства. Етап функціонування власне соціалістичної держави і права відображав особливості етапу розвитку власне соціалістичного суспільства. І нарешті, етап розвитку загальнонародної держави співвідносився з етапом існування і функціонування розвинутого соціалістичного суспільства.

Дана концепція розвитку соціалістичної держави і права, що знаходиться в нерозривному зв'язку з теорією становлення і розвитку соціалістичного суспільства, отримала своє пряме відображення в конституційних актах соціалістичних країн і в їх поточному законодавстві. Так, в Конституції СРСР 1977 року затверджувалося, що "виконавши задачі диктатури пролетаріату, Радянська держава стала загальнонародною". Одночасно вказувалося на те, що в суспільстві відбулися величезні зміни, і воно перетворилося на "розвинуте соціалістичне суспільство", в "суспільство зрілих соціалістичних суспільних відносин" [23, 23-25].

Характерними особливостями загальнонародної держави є: вираз інтересів не тільки робочих, селян і інтелігенції, але і "трудящих всіх націй і народностей країни"; збереження ним класової сутності; розвиток "справжньої" демократії в умовах нового суспільства і держави; посилення ролі Комуністичної партії і ін.

1.5. Форма правління соціалістичної держави.

Формою правління соціалістичної держави, згідно світогляду марксиста, є республіка. Торкаючись даного питання, Ф. Енгельс писав: "Маркс і я протягом сорока років без кінця твердили, що для нас демократична республіка є єдиною політичною формою... ", проте вона, "як всяка інша форма правління визначається своїм змістом".

В перекладі на мову політичної практики це означає, що для соціалістичної держави прийнятною формою правління є лише та республіка, яка служить інтересам трудящих мас і яка, отже, наповнюється соціалістичним змістом. Що ж до всіх інших, несоціалістичних форм, зокрема, республіканської форми буржуазної держави, то вона, за словами Енгельса, "також ворожа нам, як будь-яка монархія (якщо відвернутися від форм вияву цієї ворожості)". Через це, робився висновок, "приймати її за форму по суті соціалістичну або довіряти їй, поки вона у владі буржуазії, соціалістичні задачі — це нічим не обґрунтована ілюзія".

Розвиваючи ідеї про республіканську форму правління соціалістичної держави стосовно Росії, В. І. Ленін визнавав в якості такої лише Поради. На перших етапах розвитку держави це були "Ради робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні, знизу доверху, а на подальших — Ради народних депутатів і Ради депутатів трудящих.

Що ж до форми державного устрою, то, згідно політичної концепції марксизму, перевага віддавалася унітарній державі, побудованій на основі принципу демократичного централізму. При цьому, як затверджував, зокрема, В. І. Ленін, демократичний централізм "не тільки не виключає місцевого самоврядування з автономією областей, відмінних особливими господарськими і побутовими умовами, особливим національним складом населення і ін., а навпаки, вимагає і того і іншого".

Висуваючи на перший план унітарну державу, теоретики марксизму-ленінізму в той же час не заперечували можливості існування при певних умовах і федеральної форми соціалістичної держави. В практичному плані спроби реалізації федеральної форми організації держави робилися в СРСР, Югославії і Росії [1, 180-181].

1.6. Взаємозв’язок соціалістичної держави та права.

В нерозривному зв'язку і взаємодії з соціалістичною державою знаходиться право. Воно є засобом розв'язання найближчих і стратегічних задач, що стоять перед державою.

Згідно концепції марксизму суть права полягає в тому, що воно виражає волю і інтереси пануючого класу. Якщо держава, на думку основоположників наукового комунізму, "є та форма, в якій індивіди, належні до пануючого класу, здійснюють свої загальні інтереси", та "форма організації, яку неминуче повинні прийняти буржуазію, щоб — як зовні, так і всередині країни — взаємно гарантувати свою власність і свої інтереси". Право є тим засобом, за допомогою якого ці інтереси, трансформуючись в державну волю, проводяться в життя.

На перших етапах становлення і розвитку соціалістичного суспільства держава і право, відповідно до доктрини марксизму, виражає інтереси робочих, селян і трудової інтелігенції. На етапі розвинутого соціалістичного суспільства — інтереси всього народу.

1.7. Відмирання держави, права та її інститутів.

Держава і право, згідно розумінню марксизму, не є вічними і незмінними явищами. У міру розвитку класового суспільства і поступового відмирання класів держава і право як класові інститути і явища також відмирають.

Що потрібне для відмирання держави і права? Які умови для цього необхідні? Відповідаючи на ці питання, прихильники марксизму вказують перш за все на необхідність створення відповідних матеріальних, соціальних і інших умов, що ведуть до стирання класових відмінностей, а також — до формування високого рівня суспільної свідомості. Вельми важливим є, зокрема, навчити людей працювати на суспільство "без жодних норм права", без жодних примушень; створити всі необхідні умови для того, щоб "основні правила людського гуртожитку" з часом стали для всіх людей звичкою.

Ця благородна по своїй природі, але утопічна ціль звільнити майбутнє людство від держави і права, від будь-яких форм державно-правового тиску і примушення, зробити всіх у вищій мірі свідомими і вільними оголошувалася не тільки в теорії, але і ставилася на практиці. В Конституції СРСР 1977 р. (в преамбулі) оголошувалося, наприклад, що "вища ціль Радянської держави — побудова безкласового комуністичного суспільства, в якому отримає розвиток суспільне комуністичне самоврядування" [6, 95].

Розвинуте соціалістичне суспільство оголошувалося "закономірним етапом" на шляху побудови безкласового суспільства, а загальнонародна держава і право, згідно теоретичним розробкам марксистів, вважались важливими віхами на шляху відмирання держави і права.

Це була теорія, що розвивалась в нашій країні і інших, які називали себе соціалістичними, країнах протягом ряду десятиріч. Проте часто практика була іншою. Закріплюючи, наприклад, в Конституції СРСР 1936 р. за радянськими громадянами широке коло прав і свобод, надаючи їх громадянам теоретично, державна влада діяла абсолютно інакше, практично. Політичні репресії кінця 30-х рр., незаконні засудження тисяч безневинних людей свідчать про глибокі суперечності в цей період соціалістичної державно-правової теорії і практики.

Такою ж далекою від теорії марксизму була практика державно-правового будівництва по ряду вельми важливих напрямів, що проводилась в нашій країні і інших країнах. Вона торкалася, наприклад, природи і характеру загальнонародної держави і права, які теоретично оголошувалися інститутами всіх шарів і класів суспільства, а практично знаходилися в руках правлячих кіл; державного устрою Радянської держави, яка теоретично вважалась федеральною державою, а на справді завжди залишалося унітарною, і ін [9, 312].

2. Поняття і ознаки соціалістичної держави.

2.1. Риси соціалістичного типу держави.

Соціалістична держава - якісно новий історичний тип держави, організація політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного життя суспільства з метою поступового перерозподілу соціалістичної державності в суспільне комуністичне самоврядування. Соціалістична держава виникає як держава диктатури пролетаріату. Другим етапом соціалістичної держави є етап загальнонародної держави [3, 203-204].

Соціалістична правова сім'я (або соціалістичні правові системи) складає або, точніше, багато в чому складала у минулому третиною правову сім'ю, виділену в основному по ідеологічній ознаці. Правові системи країн, що входять в «соціалістичний табір», раніше належали до романо-германської правової сім'ї. Вони і зараз зберігають ряд її рис. Норма права тут завжди розглядалася і розглядається як загальне правило поведінки. Збереглися в значній мірі і система права, і термінологія юридичної науки, створена зусиллями європейських і радянських вчених і висхідна до римського права.

При значній схожості з континентальним правом правові системи соціалізму мали істотні особливості, обумовлені явно вираженим класовим характером. Єдиним джерелом соціалістичного права була спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше — нормативно-правові акти, відносно яких декларувалося, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім — всього народу, керованого комуністичною партією. Саме здійснення соціалістичної революції пов'язувалося з цілями побудови справжнього соціалізму, але за умови світової соціалістичної революції [22, 49]. Такий соціалізм побудований не був. Нормативно-правові акти, що приймалися, велику частину яких складали підзаконні (секретні і напівсекретні накази, інструкції і ін.), фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату.

Панувало вузьконормативне розуміння права. Приватне право поступалося пануючим місцем праву публічному. Для радянської правової системи залишалися чужою ідея панування права і думка про те, що треба знаходити право, відповідне принципу справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було найтіснішим чином пов'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовій силою правоохоронних (каральних) органів [20, 34].

В теорії виключалося можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Їй відводилася лише роль строгого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалася і відсутністю в країні судової влади, яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади, якщо не змагається з нею. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу (групи), забезпечував його панування і охороняв перш за все його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу діяльність влади. В СРСР було важко знайти що-небудь подібне контролю за конституційністю законів.

На соціалістичні правові системи Європи, Азії і Латинської Америки, що становлять «соціалістичний табір», істотний вплив зробила перша правова система, що вважається соціалістичною — радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних країн були і є (Китай, Північна Корея) різновидами соціалістичного права [19, 5-9].

В даний час можна констатувати істотні зміни в правовій системі України і інших держав, що відносились до соціалістичної правової сім'ї. Україна проголосила рух по шляху формування правової, демократичної, соціальної держави, загальнонародної по своїй суті. Це дозволяє прогнозувати зближення її правової системи на новому якісному рівні, при збереженні специфіки, з романо-германською правовою системою як найбільш схожою, а також сприйняття деяких рис прецедентного права, властивих системі «загального права». Здійснюється комплекс заходів щодо оновлення законодавства, забезпечення панування права і верховенства закону, непорушності основних прав і свобод особи, захисту суспільства від свавілля властей, взаємної відповідальності держави і особи. Йде судова реформа. Набирає силу плюралізм в економіці, політиці і ідеології, тобто істотно міняються правова доктрина, спосіб мислення і життя.

В більшості виданих в минулі роки робіт, присвячених державі, її суть розглядається однозначно з класових позицій — як знаряддя необмеженої влади, диктатури пануючого класу. Навпаки, в західних теоріях держава показана як надкласова освіта, інструмент примирення класових, соціальних суперечностей, що представляє інтереси всього суспільства.

Суть держави — це головне в цьому явищі, що визначає її зміст, цілі, функціонування, тобто влада, її приналежність [14, 216].

Держава, як це було показано вище, виникає тоді, коли розвиток економіки досягає певного рівня, при якому існуюча протягом багатьох тисячоліть система порівняльного розподілу суспільного продукту стає об'єктивно невигідною і для подальшого розвитку суспільства необхідне виділення певного елітного класу, що займається управлінням: або у сфері політичної (в «східному» суспільстві), або в політичній і економічній сферах (в Європі). Це привело до соціального розшарування суспільства, до того, що влада, що раніше належить всім його членам, набула політичний характер, стала здійснюватися в інтересах перш за все привілейованих соціальних груп, класів [11, 328].

Проте зародження соціальної нерівності, соціальної несправедливості об'єктивно носить прогресивний характер: в умовах ще вкрай низької продуктивності праці з'являється хоча б в частини людей можливість звільнитися від повсякденної важкої фізичної праці. Це приводить не тільки до істотного поліпшення соціального управління, але і до виникнення науки і мистецтва, до помітного зростання економічної і військової могутності такого суспільства.

Отже, виникнення держави завжди пов'язане із зміною характеру публічної влади, з перетворенням її в політичну владу, здійснювану, на відміну від влади первісного суспільства, в інтересах головним чином привілейованої частини суспільства. Тому класовий підхід дає багаті можливості для аналізу характеру такої влади, для визначення суті держави.

2.2. Характер державної влади.

Проте характер державної влади не завжди однаковий. Так, в стародавніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Влада однозначно належить класу рабовласників, які є власниками і основних засобів виробництва (землі), і самих виробників — рабів. Останні не тільки не беруть участь в здійсненні державної влади, але і взагалі позбавлені яких би те не було прав, є «говорячими знаряддями». Аналогічно положення влади і у феодальному суспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів — землевласників. Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних прав і нерідко знаходяться у власності (повній або частковій) феодалів. І в рабовласницькому, і у феодальному суспільстві в наявності явна соціальна нерівність і класова (станова) приналежність державної влади [24, 404].

Складніша оцінка, характеру влади в буржуазній державі. Формально всі люди рівні перед законом, володіють рівними правами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях [4, 75]. Фактично ж в ранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюють майновий, освітній і інші цензи, обмежуючі виборчі права молоімущих верств населення. Тим самим забезпечується реальна приналежність влади економічно пануючому класу — буржуазії.

В східних державах влада знаходилася в руках бюрократичного чиновницького апарату (точніше, його верхівки). При цьому вона також в значній мірі виражала інтересине всього суспільства, а відповідних соціальних груп, що стоять при владі.У багатьох випадках ці соціальні групи фактично стають класами, відрізняютьсявід інших шарів суспільства і особливим місцем в системі розподілу суспільного продукту, привласнюючи значну його частину, і особливим відношенням до засобів виробництва, стаючи фактично їхніми реальними власниками, закабаляючи і самих виробників, які потрапляють в положення «колективного рабства», хоча формально вони вільні і є власниками землі.

Подібне всевладдя державного (а іноді і партійно-державного) апарату може мати місце і в суспільстві з пануючою приватною власністю на основні засоби виробництва. Державний апарат придбаває «надзвичайну відносну самостійність», стає у багатьох випадках практично від суспільства незалежним. Це може досягатися, зокрема, за рахунок балансування між класами антагоністів, нацьковування їх один на одного, як це мало місце у Франції при бонапартистському режимі в 50—60-х рр. XIX в. Але той же результат нерідко виходить за допомогою здійснення жорстких заходів придушення будь-якого інакомислення, будь-якої протидії правлячої верхівки. Таке положення було, наприклад, в умовах фашистських режимів Німеччини і Італії, тоталітарних або авторитарних режимів країн Латинської Америки.

Отже, класовий підхід дає можливість виявити істотні риси держави, знайти наявні в ньому соціальні суперечності. Адже у всі історичні періоди мали місце виступи експлуатованих класів і шарів суспільства проти пригноблень, в руках яких знаходилася державна влада: повстання рабів в Римі, селянські повстання і війни в Англії, Франції, Німеччини, Китаї, страйковий і революційний рух робочих і ін.

Проте встановлення класового (станового) характеру державної влади не вичерпує проблеми суті держави, і використання тільки класового підходу істотно обмежує можливості наукового пізнання держави і політичної влади.

По-перше, влада в державі може знаходитися в руках порівняно невеликої соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереси того або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогрупових інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими).

По-друге, в багатьох країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається така обстановка, при якій жоденз соціальних класівне володіє достатньою силою і організованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (отримання незалежності, розвиток національної економіки і культури) виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців і ін.

По-третє, при певних умовах може виникнути держава, в якій влада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскільки загальнонародні інтереси стануть переважати над більш вузькими класовими або груповими [2, 392].

І нарешті, найважливіше. Суспільство завжди єдине, незважаючи на соціальні суперечності. Адже без рабів не може бути рабовласників, без селян — феодалів, без робочих — капіталістів. Умовою існування чиновницького апарату в «східній» державі є праця общинників і ін. Тому клас (або соціальна група), що стоїть при владі, завжди вимушений піклуватися в якійсь мірі про пригноблювані класи, про експлуатовані верстви населення.

Отже, будь-яка держава повинна здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти в інтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддям придушення, машиною панування якогось класу або соціальної групи, але і представляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом його інтеграції.

Загальносоціальна роль держави також є його сутнісною рисою, яка нерозривно пов'язана з класовою і складає, таким чином, другу сторону її суті. В державі завжди поєднуються вузькокласові або групові інтереси пануючої верхівки і інтереси всього суспільства. Співвідношення вказаних сторін суті держави в різних історичних умовах неоднакове, причому посилення однієї із сторін приводить до послаблення іншої [10, 152].

Вся повнота влади, юридичних прав, можливостей реалізувати свої інтереси належить пануючому класу. Проте існуюча думка про повне безправ'я рабів, «жахливі» умови життя, примусовому характері праці, беззахисності від будь-якої свавіллі, мабуть, перебільшена. Низька продуктивність праці неминуче приводила до того, що число рабів в багато разів перевищувало число вільних. При цьому раб, зайнятий на сільськогосподарських роботах, маючи в руках знаряддя своєї праці — мотику, цілком міг протистояти озброєному воїну. Таке суспільство не могло бути засноване на голому насильстві, тількина фізичному примушенні. Діяли і інші методи дії: ідеологічні, у тому числі релігійні, розпалювання національної і соціальної ворожнечі (становище рабів не було однаковим. В Афінах, наприклад, рабині виконували обов'язки поліцейських), і, безперечно, економічні методи — матеріальна зацікавленість раба в результатах своєї праці (краща їжа, умови життя, можливість створити сім'ю і ін.). Певною мірою рабині були захищені юридично — як і будь-яке цінне майно. Все це указує на більшу, ніж звичайно вважалося, загальносоціальну роль рабовласницької держави.

Значення загальносоціальної сторони державної діяльності зростало у міру руху суспільства від рабоволодіння до феодалізму, від феодалізму до капіталізму [5, 19-21]. Особливо велику роль вона грає в сучасному західному суспільстві: високі податки на прибуток підприємців, державне регулювання умов праці, широкий розвиток різноманітних соціальних програм привели до того, що в значній мірі стираються соціальні суперечності, знижується необхідність в заходах придушення класових супротивників, яких, природно, стає менше, підвищується політична стабільність суспільства. Таким чином, одночасно із збільшенням соціальної складової державної діяльності знижується частка його класового змісту [13, 416].

Отже, для повного і об'єктивного пізнання держави, розуміння її суті, недостатньо тільки класового підходу — слід використати положення і інших теорій держави — елітної, технократичної, плюралістичної демократії, держави «загального блаженства» і ін.

3. Функції соціалістичної держави.

3.1. Поняття функцій держави.

Функції держави — головні напрями її діяльності, що виражають суть і призначення держави в суспільстві.

В західній науці питання про функції держави практично не розглядається, звичайно йдеться про цілі і задачі держави. В нашій науці функції держави звичайно підрозділялися на внутрішні, які здійснюються всередині країни і пов'язані з реалізацією політичної влади, і зовнішні, які пов'язані з відносинами між даною державою і іншими країнами [12, 29].

Внутрішні функції експлуататорських держав, у свою чергу, ділилися на основні (класові) і додаткові (неосновні, загальносоціальні). Основні функції здійснюються виключно на користь пануючих класів (охорона існуючого державного і суспільного устрою, пануючої форми власності, придушення опору експлуатованих класів і ін.). Додаткові ж функції держави реалізуються на користь всього суспільства, у тому числі і пануючого, і підлеглих класів (будівництво доріг, іригаційних і інших суспільних споруд, боротьба із стихійними бідами, здійснення соціальних програм і ін.). Головною зовнішньою функцією експлуататорських держав признавалася функція захоплення чужих територій, разом з якою виділялися функції оборони і зовнішніх відносин (дипломатична) [18, 22].

3.2. Класифікація функцій соціалістичних держав.

Стосовно соціалістичної держави виділялися наступні внутрішні функції: господарсько-організаторська, культурно-виховна, регулювання норм праці і споживання, правоохоронна, природоохоронна, соціального обслуговування населення. Вказувалося і на те, що до початку 30-х рр. існувала функція придушення опору експлуататорських класів, яка надалі відмерла у зв'язку з ліквідацією цих класів. Іншим був і перелік зовнішніх функцій: підтримка миру, оборони країни, співпраця з іншими соціалістичними країнами, допомога країнам, що розвиваються, зовнішні стосунки [15, 459-460].

Розглядаючи дані питання, необхідно ураховувати наступні обставини.

1. Розподіл функцій на внутрішні і зовнішні багато в чому є умовним. Адже діяльність держави всередині країни — в сферах економіки, політики, культури і інших — залежить, а нерідко і в значній мірі, від зовнішніх умов, від зовнішньоекономічних і культурних зв'язків. Особливо яскраво це виявляється в сучасних умовах, коли виникають такі утворення, як Європейська Співдружність, Співдружність Незалежних Держав, і ін. Тут розрізнити зовнішні і внутрішні функції часто неможливо.

2. Не завжди можна розрізнити класові і суспільні функції. Природно, що соціальні сили, що стоять при владі, здійснюють діяльність, яка направлена на утримання влади і використання її в своїх власних інтересах. Але ж ця влада не у всіх випадках має класовий характер. Так, в багатьох державах «східного» типу чиновницький бюрократичний апарат, що стоїть при владі, не сформувався в особливий клас, а представляє собою вузьку соціальну групу. Аналогічне положення може мати місце і в європейських державах (наприклад, при бонапартистських і тоталітарних режимах). В цих випадках функції, які звичайно розглядаються як класові, придбавають швидше груповий, кастовий характер.

3. Навряд чи завжди можна розрізнити функції соціалістичної і експлуататорської держави. Так, всяка держава в більшому або меншому ступені здійснює функції, подібні тим, які відносяться виключно до соціалістичної держави, зокрема пов'язані з організацією економіки, розвитком науки, культури, охороною правопорядку, соціальним обслуговуванням населення. Особливо це відноситься до сучасних західних держав [17, 18].

4. Соціально-економічна основа соціалістичної держави .

4.1. Економічний базис та суспільна надбудова.

Історичний тип держави і права, в більшості випадків визначається як сукупність істотних ознак, рис і сторін, що відносяться до певної класової суспільно-економічної формації. Іншими словами, кожній такій формації відповідає свій історичний тип держави і права. Економічну основу суспільно-економічної формації складає пануюча система виробничих відносин, ядром яких виступають відносини власності. Ця система іменується економічним базисом суспільства. Самою найважливішою особливістю виробничих відносин є їхній матеріальний характер, який виявляється в тому, що їхня система не залежить від волі і свідомості людей. Вона об'єктивна і завжди така, який на даному етапі соціального буття рівень розвитку продуктивних сил (людей, виробляючих матеріальні блага, знарядь і засобів виробництва, використовуваних технологій), хоча кожне окреме виробниче відношення - це відношення вольове, що дозволяє управляючим структурам (наприклад, державі) їх регулювати і упорядковувати. Змінюються продуктивні сили, слідом за ними трансформуються і виробничі відносини. Система продуктивних сил і виробничих відносин, властивих відповідній формації, іменується способом виробництва [16, 397].

Над економічним базисом підноситься суспільна надбудова (соціальні інститути, відносини і ідеї), в яку входять держава і право. Специфіка надбудовних відносин (на відміну від базисних) вбачається в їхній ідеальності, в безпосередній залежності їхньої системи від волі і свідомості людей. Разом з тим зміст надбудовних відносин, не дивлячись на їх ідеологічність, в решті решт визначається існуючим економічним базисом: зміна останнього спричиняє за собою відповідні зміни в надбудові.

Суспільна надбудова (а отже, і держава, і право) володіє відносною самостійністю по відношенню до базису і справляє на нього зворотну дію, яка може бути позитивною, негативною або нейтральною. Іншими словами, люди самі творять свою історію, але тільки в тих формах і в тих межах, які об'єктивно існують на конкретному етапі історичного процесу і задані його економічною основою. Останню обставину варто підкреслити особливо, оскільки супротивники формаційного підходу його нерідко замовчують, безпідставно звинувачуючи дану теорію суспільного розвитку у фаталізмі [8, 168].

Суспільно-економічні формації послідовно змінюють один одного, тому розвиток людського суспільства є природноісторичним процесом переходу від низьких форм соціальної організованості до більш високих. Перехід від однієї формації до іншої відбувається у формі якісного стрибка, перерви поступовості розвитку, що називається соціальною революцією. Вона починається із зміцнення в надрах старої формації нового, більш прогресивного способу виробництва і лише після його перетворення в пануючий призводить перетворення політичної і правової систем: стара надбудова приводиться у відповідність з новим базисом [5, 72]. Причому жодна суспільно-економічна формація не зникає до тих пір, поки вона не вичерпає свого позитивного потенціалу, який зберігається новою формацією і використовується на наступному етапі історії, забезпечуючи її безперервність і спадкоємність.

Державно організоване економічне життя в суспільстві на грунті панівної державної власності на засоби виробництва. Держава-монополіст у спрямуванні й визначенні меж економічного життя. Економічна експлуатація меж економічного життя. Економічна експлуатація з боку держави шляхом постійної недоплати зарплати, що зменшує активність економічного життя.

Обмеження активності економічного життя людини шляхом відчуження від власності. Економічне зубожіння, збідніння мас призводить до вузькості форм економічного життя, його примітивності.

Ігнорування законів економічного життя. Прагнення до вирішення проблем економічного життя командними методами примусу. Ігнорування світових досягнень економічного знання, науково-технічного прогресу. Відсутність розвинених економічних зв'язків по горизонталі.

Відсутність достовірної інформації у сфері вітчизняного і світового економічного життя, певпиcаність у світовий економічний порядок.

Відсутність соціальних груп власників, зацікавлених у розвитку економічного і полі пічного життя. Mілітаризація економічного життя.

Недовговічність тоталітарного режиму політичного функціонування. Монополізація державою політичного життя, його злиття з партійним життям па ґрунті панування єдиної форми державної власності. Монополія па владу номенклатурної бюрократії. Злиття партійного і державного життя.

Політичне гноблення як привласнення волі державно залежної людини, що не дає простору для активного політичного життя. Пасивність політичного життя па основі відчуження людини від політичної влади, власності і від самої себе. У результаті державної залежності людини в економіці формуються політична пасивність, невіра в активний зміст політики. Незнання і неврахування законів політичного життя. Примус і насильство – основні методи політичного життя. Правовий нігілізм.

Несприйняття світових досягнень політичної і правової науки. Приховування політичної інформації, утаювання ознайомлення з нею. Обман, неправда - засоби політичного життя. Міфологія у сфері політичної ідеології. Відсутність зрілих політичних сил, здатних широко активізувати політичне життя па основі усвідомленого громадянського миру, злагоди. Розповсюдження охлократичних ідей, стихія у підході до політичного життя. Створення особливих форм бюрократичного життя, пірамідальної, вертикальної структур політичного управління, не контрольованого знизу. Наповнення політичного життя мілітаристськими устремліннями.

Поступове згортання економічного життя в умовах падіння ефективності економіки. Відсутність відкритих ефективних форм самоорганізації, самоуправління економічного життя в трудових колективах па ґрунті розвиненої виробничої демократії. Активність «тіньового» економічного життя. Нерозвиненість економічної культури економічного життя:

4.2. Економічні відносини у соціалістичній державі.

Економічні відносини у соціалістичній державі мали наступні риси.

- соціально-уніфіковане життя соціалістичного суспільства на основі нівелювання різноманітності соціальних інтересів, зведення їх до інтересів однієї або кількох соціальних груп. Національна уніфікація життя народів різних національностей.

- подолання відмінностей між людьми індустріальної й сільськогосподарської, розумової і фізичної праці як форм соціального життя, що історично склались.

- обезлюднення великих територій шляхом згортання різних форм соціального життя, переселення, знесення поселень тощо. Розвал сталих, що історично склалися, соціальних відносин в результаті революційних потрясінь, фізичного винищення великої кількості населення, насильницьких засобів переселення, згубності демографічної політики.

- порушення соціальної «екології» історично сталого природного життя соціальних груп па основі їхнього руйнування або навіть фізичного знищення. Привнесення штучно утворених форм життя. Знеособлювання соціального життя.

- розвиток тенденцій розпадуполітичного життя, звуження його впливу на економічну та інші сфери життя суспільства, крах політичної системи суспільства як не здатної до активної життєдіяльності. Включення широких мас у пошук нових форм політичного життя. Пошук нових форм політичного життя на противагу реально існуючим. Низька політична культура політичного життя призводить до стихійних форм поведінки, примітивних форм політичного життя.

Висновки.

Соціалістична держава - якісно новий історичний тип держави, організація політичної влади трудящих на чолі з робочим класом, основне знаряддя захисту революційних завоювань, творчі перетворення економічного і духовного життя суспільства з метою поступового перерозподілу соціалістичної державності в суспільне комуністичне самоврядування. Соціалістична держава виникає як держава диктатури пролетаріату. Другим етапом соціалістичної держави є етап загальнонародної держави

Правові системи соціалізму характеризуються істотними особливості, обумовлені явно вираженим класовим характером. Єдиним джерелом соціалістичного права була спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше — нормативно-правові акти, відносно яких декларувалося, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім — всього народу, керованого комуністичною партією.

Нормативно-правові акти, що приймалися, велику частину яких складали підзаконні (секретні і напівсекретні накази, інструкції і ін.), фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату.

Панувало вузьконормативне розуміння права. Приватне право поступалося пануючим місцем праву публічному. Для радянської правової системи залишалися чужою ідея панування права і думка про те, що треба знаходити право, відповідне принципу справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було найтіснішим чином пов'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовій силою правоохоронних (каральних) органів.

В теорії виключалося можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Їй відводилася лише роль строгого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалася і відсутністю в країні судової влади, яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади, якщо не змагається з нею. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу (групи), забезпечував його панування і охороняв перш за все його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу діяльність влади. В СРСР було важко знайти що-небудь подібне контролю за конституційністю законів.

Список використаної літератури.

1. Вятр Ежи. Типология политических режимов // Лекции но политологии, т. 1, Таллинн, 1991. – С. 180 – 181.

2. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2004. – С. 392.

3. Гумплович Л. Общее учение о государстве. СПб., 1910. – C. 203 – 204.

4. Захаров А. Ещё раз о теории формации //Общественные науки и современность. 1992. №2. – C. 75.

5. Зуев В.И. «Власть» в системе политических категорий // Советское государство и право. 1992. №5. – C. 19 – 21.

6. Кокотов А.Н. Русская нация и российская государственность. Екатеринбург, 1994. – С. 95.

7. Ленин В.И. Государство и революция // Полн. Собр. Соч. Т.33. – С. 573 – 575.

8. Основные задачи науки советского социалистического права. М., 1938. С. 183.

9. Петров В.С. Сущность, содержание и форма государства. Л., 1977. – С. 312.

10. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Конспект лекцій. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти України. Друге вид., доп. – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2003. – С. 152.

11. Політологія / Ф.М. Кирилюк, М.І. Осушний, М.І. Хильки та ін.: За ред Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоровя, 2004. – С. 328

12. Політологія За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, Київ, 1998. – C. 29.

13. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. / А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. – К.: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. – С. 416.

14. Політологія. Підручник // За заг. ред. Проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків: Друкарський центр “Єдінорог”, 2001. – С. 216.

15. Політологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька. – К.: Видавничий центр “Академія. – 2001. – C. 459 – 460.

16. Самыгин Е.Н. Теократическое государство. М., 1999. – С. 131 – 135.

17. Самыкин С.С. Охранительная функция права в сфере экономики. Автореф… Дис. Канд. Юрид. Наук. М., 1994. – С. 18.

18. Тихомиров М.Ю. О механизме обеспечения законности в управлении экономикой // Сов. Гос-во и право 1990. №2. – С. 22.

19. Україна посткомуністична: суперечності та перспективи соціально-політичного розвитку // Політична думка, 1993, № 1. – С. 5 – 9.

20. Фадеев Д. А. От авторитаризма к демократии: закономерности переходного периода // Полис, 1992, № 1-2. – С. 34.

21. Черкин В.Е. Переходное постсоциалистическое государство: содержание и форма // Государство и право. 1997. №1. – С. 24–27.

22. Черкин В.Е. Три ипостаси государства // Государство и право. 1993. №8. – С. 49.

23. Четверин В.А. Понятия права и государства. М., 1997. С. 23–25.

24. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – С. 404.

Зміст

С.

Вступ....................................................................................................... 3

Розділ 1. Концепція соціалістичної держави і права..................... 5

1.1. Революційний спосіб виникнення соціалістичної держави .......... 5

1.2. Передумови становлення та розвитку соціалістичної

держави та права. ....................................................................... 6

1.3. Диктатура пролетаріату – сутність нової держави .................. 7

1.4. Етапи еволюційної зміни соціалістичної держави ...................... 8

1.5. Форма правління соціалістичної держави ................................... 9

1.6. Взаємозв’язок соціалістичної держави та права ......................... 10

1.7. Відмирання держави, права та її інститутів ............................. 10

Розділ 2. Поняття і ознаки соціалістичної держави..................... 13

2.1. Риси соціалістичного типу держави ............................................ 13

2.2. Характер державної влади ........................................................... 16

Розділ 3. Функції соціалістичної держави...................................... 20

3.1. Поняття функцій держави .......................................................... 20

3.2. Класифікація функцій соціалістичних держав ............................. 20

Розділ 4. Соціально-економічна основа

соціалістичної держави ...................................................................... 22

4.1. Економічний базис та суспільна надбудова ................................... 21

4.2. Економічні відносини у соціалістичній державі ............................ 24

Висновки............................................................................................... 26

Список використаної літератури..................................................... 28

Зміст....................................................................................................... 30