Міністерство освіти України
РЕФЕРАТ
з
астрономії
Джордано Бруно
учениці 11-Г класу
школи-гімназії№
9
ГончаровоїОльги
м. Полтава
2000 р.
Спалити
—
не означає спростувати!
17 лютого 1600 р. на площі Квітів у Римі було спалено видатного італійського мислителя Джордано Бруно — філософа, який у своїх поглядах на Всесвіт пішов значно далі від Коперника. Бруно зруйнував кришталеву сферу нерухомих зір та услід за Миколою Казанським обстоював думку про те, що Всесвіт безмежний у просторі й часі...
Джордано Бруно (справжнє ім'я Філіп) народився 1548 р. в містечку Нолі поблизу Неаполя. Його батько був солдатом-найманцем, мати—убогою селянкою. Хлопчиною Бруно було віддано до монастиря, де він пробув десять років. У монастирі Бруно детально вивчив книгу Коперинка “Про обертання небесних сфер” та сміливо виступив проти поглядів Арістотеля, вказуючи на їхню наївність та невідповідність з даними спостережень. Запідозрений у єресі, Бруно втік з монастиря, залишив Італію і з 1574 по 1591 р. тинявся по різних країнах Європи, побував у Швейцарії, Франції, Англії та Німеччині.
У цей час Бруно пише свої славетні книги, блискуче виступає у диспутах, і скрізь врешті-решт його змушують припинити пропагування своїх ідей. Сановник, який давав згодом висновок про його єретичну діяльність, писав, що це “один з видатних умів, які можна собі лише уявити, людина неабиякої начитаності та величезних знань”.
Бруно рішуче виступив проти церкви і релігії взагалі, він вважав їх найсерйознішою перешкодою на шляху розвитку науки. Повернувшись до Італії, він дуже швидко потрапиву тенета інквізиції і після семирічного перебування у тюрмах зійшов на вогнище.
На думку багатьох біографів Бруно, він, можливо, і не загинув би на вогнищі, якби не його виступи проти монастирських прибутків та маєтків, не вимагав їх конфіскування. Саме на цьому питанні, як випливає з протоколів допитів, інквізитори зосередили свою основну увагу. Як відомо, на судовому процесі про вчення Коперника мова взагалі не йшла. Як зауважив відомий англійський астрофізик Дж. X. Джінс (1877—1946), церква засудила Бруно за його вчення про множинність світів, бо, мовляв, “важко уявити собі, що церква могла б зробити інше, оскільки здавалося зовсім нечестивим припускати, що велика драма падіння людини та її спокути, в якій брав участь син божий, могла відбутися на якійсь малій сцені, а не в центрі всесвіту”.
Перша з великих книг Джордано Бруно “Бенкет на попелі” вийшла в Англії 1584 р. Вона складається з п'яти діалогів, які ведуть чотири співбесідники, і присвячена головним чином пропаганді астрономічних ідей Коперника. Тут Бруно висловлює свої погляди про безмежність Всесвіту, про незліченність світів. Ці ідеї він розвинув далі у книгах “Про причину, початок і єдине” (1584 р.), “Про безмежність, всесвіт і світи” (1584 р.) та “Про невимірне та незліченне” (1591 р.). У цих книгах Бруно виступає як один з основоположників сучасного матеріалістичного природознавства, викладаючи вчення про матеріальну єдність світу, безмежного в просторі й часі.
Послухаймо передовсім, що говорив Джордано Бруно про Коперника та його вчення: “Ця людина не нижча ні одного з астрономів, які були до нього, якщо не говорити про послідовність в часі, людина, яка за природною розсудливістю стояла набагато вище Птолемея, Гіппарха, Евдокса та всіх інших, що йшли їхніми слідами. Йому ми зобов'язані звільненням від деяких фальшивих припущень загальної вульгарної філософії, якщо не сказати, від сліпоти. Проте він недалеко від неї відійшов, оскільки, знаючи математику більше ніж природу, не міг настільки заглибитися й проникнути в останню, щоб знищити корені вагань і фальшивих принципів, чим цілком усунув би всі протидіючі труднощі, звільнив би себе й інших від багатьох непотрібних досліджень та фіксував би увагу на справах сталих та певних. При всьому цьомухто може сповна звеличити великий дух його, який звертаючи мало уваги на дурну масу, міцно стояв проти течії протилежної віри і, хто майже не був озброєний живими доказами, все ж, підбираючи нікчемні та заржавілі уламки, які можна отримати з рук давнини, заново їх опрацював, з'єднав і настільки злучив своєю більше математичною, ніж природничо-науковою мовою, що перетворив справу, яка була смішною, низькою та зневаженою, на справу поважну, цінну... Хто ж буде настільки підлим та неввічливим стосовно до праці цієї людини, яка, навіть якщо забути те, що вона зробила, була послана богами, як світанок, котрий мав передувати сходові сонця справжньої античної філософії, протягом віків похованої у темних печерах сліпоти та злого, безсоромного, заздрісного неуцтва; хто побажає, звертаючи увагу на те, що вона не могла зробити, швидше помістити її в ряди стадної маси, яка біжить, яку ведуть і яка падає внаслідок послуху грубій і низькій вірі, ніж включити у число тих, які могли піднятися завдяки своєму щасливому розумові...”
Про себе та про своє вчення Бруно, прибравши ім'я Ноланець, говорить устами одного із співрозмовників:
“Ноланець... перед лицем здорового глузду ключем найстаранніших досліджень відкрив ті притулки істини, які можуть бути нами виявлені, оголив скриту під покровом природу, розкрив очі у кротів, вилікував сліпих, які не могли підняти очі, щоб глянути на свій образ у дзеркалах, що з усіх боків оточували їх, розв'язав язик у німих, які не вміли та не могли здійснити цей ривок духа вперед,.. це він змусив людей побувати на Сонці, Місяці та інших згаданих світилах, наче б то люди були їх первісними мешканцями; він показав, наскільки подібні і неподібні, більші або гірші тіла, які видно як віддалені від того тіла, на якому перебуваємо ми самі;він відкрив нам очі, щоб ми побачили те божество, цю нашу матір, котра на своєму хребті годує і живить нас...
Таким чином ми дізнаємося, що якби ми були на Місяці або на іншій зорі, ми були б у місці, що не дуже відрізняється від Землі, або, може бути, навіть у гіршому місці; ми дізнаємося, що можуть бути інші тіла, так само гарні і навіть кращі самі по собі і здатні дати більше щастя своїм мешканцям”.
У першій із згаданих книг Джордано Бруно викриваєтакож підробку, вчинену лютеранським богословом і математиком А. Осіандером (1498—1552) під час редагування книги Коперника. Як відомо, Осіандер підмінив текст передмови, написаної Коперником, іншим, у якому геліоцентрична система змальовувалася лише як зручна для обчислень модель, “оскільки ніякий розум не в стані досліджувати справжні причини чи гіпотези цих рухів, астроном повинен винайти та розробити хоч які-небудь гіпотези, за допомогою яких можна було б на підставі геометрії правильно обраховувати ці рухи як для минулого, так і для майбутнього часу”. Далі Осіандер писав, що “у всьому, що стосується гіпотез, хай ніхто не очікує від астрономії чого-небудь істинного, оскільки вона неспроможна дати щось подібне”.
Насправді ж Коперник у своїй передмові зовсім не висловлював сумнівів про те, що його система світу правильна. Він наводить слова своїх друзів, що “чим безглуздішим у даний час видасться багатьом моє вчення про рух Землі, тим більше воно видасться дивним та заслужить вдячності після видання моїх творів, коли темрява буде розсіяна яснішими доказами”.
Відомо, що на підробку Осіандера відразу енергійно реагував Тідеман Гізе, який у листі до Ретика писав:
“...як не обурюватися таким великим злочином, здійсненим під прикриттям довір'я”, здійсненим, щоб “знищити довір'я до цієї праці”. Гізе сподівався, що Ретику вдасться виправити становище: “Якщо перші сторінки необхідно передрукувати, то треба буде додати від тебе невеличкий вступ, щоб очистити від наклепу вже випущені у світ примірники”. Проте Ретику не вдалося внести зміни у початок книги Коперника, очевидно, тому, що увесь її тираж уже був надрукований.
І ось чому ми згадуємо про це саме тут. Звичайно, у багатьох книжках можна прочитати, що цей підлог — фальсифікацію Осіандера встановив Й. Кеплер 1609 р. на сторінках своєї “Нової астрономії”. Проте вже Джордано Бруно в “Бенкеті на попелі” критикує “надвступну передмову, прикладену не знаю просто яким неосвіченим і самонадіяним ослом”. Бруно далі пише: “...цей осел, наче бажаючи вибачити автора та виявити йому заступництво або навіть поставивши собі за мету, щоб інші •осли, знайшовши у цій книзі і для себе салат та плоди, не залишалися голодними... попереджує їх...”.
З дальшого тексту видно, що Бруно був знайомий з оригіналом передмови Коперника, оскільки переказує зміст декількох абзаців з неї. Можна, мабуть, думати, що Ретик доклав певних зусиль, аби розповсюдити згадану передмову!
А ось що говорив Бруно про інші небесні тіла. В “Бенкеті на попелі” читаємо, що небесні світила — “це великі тварини... Одні з них справді теплі, як Сонце та інші незліченні світила, інші холодні, як, наприклад, Земля, Місяць, Венера та інші незліченні землі. Щоб впливати одне на одного і передавати одне одному життєве начало, одні з них здійснюють свій рух навколо інших, у певних просторах, на певних відстанях, як це роблять і ті сім світил, що обертаються навколо Сонця”.
Бруно не сумнівався в тому, що зорі у Всесвіті рухаються одна відносно одної. Він каже так: “...їх можна назвати нерухомими не з того міркування, що вони насправді зберігають ту саму рівну відстань від нас і між собою, але лише тому, що їхній рух невідчутний для нас. Це можна бачити на прикладі дуже далекого корабля, який коли пересунеться на тридцять або сорок кроків, то тим не менше буде здаватися, що він стоїть на тому самому місці, так ніби не рухався взагалі”.
А ось якими словами Джордано Бруно сформулював закон збереження матерії: “...всі речовини... зазнають усіх перетворень панування і рабства, щастя та нещастя, того стану, який зветься життям і який зветься смертю, світлом і темрявою, добром і злом. І немає речовини, якій за природою своєю належить бути вічною, за винятком субстанції, яка є матерія, але і їй тим не менше належить бути у вічній зміні”.
І, нарешті, про Всесвіт: “Всесвіт єдиний, безмежний, нерухомий. Єдина, кажу я, абсолютна можливість, єдина дійсність, єдина форма або душа, єдина матерія або тіло, єдина річ, єдине суще, єдине найвеличніше і найкраще. Він ніяким чином не може бути охоплений і тому незліченний та безмежний, а тим самим нескінченний та безкрайній і, отже, нерухомий. Він не рухається у просторі, бо нічого не має поза собою, куди міг би переміститися, оскільки він є усім. Він не народжується, бо немає іншого буття, якого він міг би бажати і очікувати, оскільки він володіє усім буттям. Він не знищується, бо нема іншої речі, у яку він міг би перетворитися, оскільки вінє усякою річчю. Він не може зменшитися або збільшитися, оскільки він безмежний. Як нічого не можна до нього додати, так нічого не можна від нього відняти, тому що безмежне не має частин, з чим-небудь співмірних.
Унаслідок цього, “оскільки Всесвіт безмежний і нерухомий, не треба шукати його двигуна. По-друге, нескінченні світи, які містяться у ньому,— землі, вогні та інші види тіл, звані зорями, всі рухаються внаслідок внутрішнього начала, яке е їх власна душа, як це ми довели в іншому місці і, внаслідок цього, даремне розшукувати їхній зовнішній двигун”.
Таким був Джордано Бруно у своїх поглядах на світ, у своїх пошуках законів світобудови. Одного разу він сказав: “Життя людини на Землі є не що інше, як стан війни! Вона повинна поражати ницість нероб, загнуздувати нахабність, попереджувати удари ворогів”. Перебуваючи в тюрмі, він написав про себе так: “Було в мені все-таки те, у чому не відмовлять мені майбутні століття, і нащадки скажуть: страх смерті був чужий йому, силу характеру він мав велику і ставив вище усіх насолод життя боротьбу за істину”. Свої високі якості бійця Бруно проявив на судовій розправі та в час смерті. Вислухавши вирок, він сказав: “Ви, напевне, з більшим страхом оголосили мені вирок, ніж я його вислухав”, а потім декілька разів додав: “Спалити—не означає спростувати”...
Попіл вогнища, на якому було його спалено, кинуто у ріку Тібр, щоб від “єретика” не залишилося ніяких слідів. У 1889 р. на площі Квітів у присутності шести тисяч делегатів від усіх країн і народів світу було відкрито пам'ятник. На ньому напис: “9 червня 1889. Джордано Бруно. Від століття, яке він передбачив, на тому місці, де було запалено вогнище”...
|
