Барбарис звичайний — Berberis
vulgaris L.
Народні назви: кислянка, барбарис сибірський, кислий терен.
Родина барбарисові — Berberidaceac.
Розгалужений кущ заввишки 2,5 м, з трироздільними колючками. Листки розташовані по черзі, довгасті, обернено-яйцевидні, тупі, з гостропилчастими краями, зверху темно-зелені, знизу світліші, з короткими черешками. Квітки світло-жовті, дрібні, запашні, зібрані у пониклі китиці. Ягоди довгасті, червоні, їстівні, соковиті, кислі, з 2—3 видовженими насінинами (мал. 15).
Цвіте у травні-червні. Ягоди достигають у вересні-жовтні. Росте на піщаних пагорбах, у лісі; широко культивується в садах.
Районі! поширення — Європейська частина СРСР, особливо Крим, Кавказ.
З лікувальною метою використовують листя барбарису, а також ягодиі коріння.
Заготовляють листя барбарису звичайного після цвітіння (з середини травня до середини червня), а ягоди — у вересні-жовтні. Збирають у рукавицях, частково зрізуючи гілки (садовими ножицями) з достиглим, цілком розвиненим листям, яке потім обривають з гілок.
Сушать листя на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, розстилаючії тонким шаром та періодично перевертаючи. На смак . листя барбарису кислувате, має слабкий своєрідний запах. Зберігають його у сухому приміщенні в коробках.
У листках, корі, гілках і корінні різних видів барбарису є алкалоїд берберин, аскорбінова кислота, вітамін К, ятрорицин та ін. У квітках, крім того, виявлено інший алкалоїд — оксіакаитин — та ефірну олію, а в плодах — цукор, яблучну і лимонну кислоти, аскорбінову кислоту і вітамін К.
Барбарис як лікувальний засіб використовували ще в давнину в Індії та Єгипті. Пізніше, у період середньовіччя, застосовували його настій для лікування різних захворювань, особливо шлунково-кишкових. У XVIIIст. барбарисом зцілювали цингу і жовтяницю. Дослідженнями, виконаними останнім часом у ВИДІ лікарських рослин; доведено, що настій з коренів барбарису виявляє кровоспинну і судинозвужувальну дію.
У медичній практиці барбарис використовують як матковий кровоспинний засіб у післяпологовий період. Крім того, його препарати призначають при захворюваннях жовчних шляхів і печінки як жовчогінні.
Плоди барбарису багаті на аскорбінову кислоту і вітамін К, його сік за вмістом може замінити лимонний сік.
Застосовують: 1) при захворюваннях печінки, каменях жовчних шляхів, порушенні діяльності кишок — відвар 1 чайної ложки подрібнених коренів або кори в 1 склянці окропу п'ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; 2) при кровотечах з матки за призначенням лікаря п'ють настойку листків барбарису, що є в аптеках, по 20—ЗО крапель 3 рази на день.
В аптеках продається також готовий препарат холелітин, ефективний при жовчнокам'яній хворобі.
Валеріана лікарська —
Valenana
officinalis
L
.
Народні назви: маун аптечний, одолян, козлик, котяча трава, бісове ребро.
Родина валеріанові — Valerianaccae.
Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим кореневищем, густо вкритим численними бурувато-жовтнми коренями. Стебло пряме, циліндричне, борознисте, всередині порожнє (дудчасте), заввишки 0,7—1,5 м, вгорі розгалужене. Листки непарнопірчасті, розсічені, супротивні, при корені — черешкові, верхні — сидячі. Квітки дрібні, блідо-рожеві або блідо-фіолетові, пахучі, зібрані півзонтиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід — дрібна довгасто-яйцевидна сім'янка.
Цвіте у червні-липні.
Росте на будь-яких грантах у різних районах, але переважно у вологих місцях, на лісових галявинах, у чагарниках, понад річками, на болотяних луках, в ярах, на схилах гір і в горах, на субальпійських луках.
Райони поширення — всюди на території СРСР, крім Крайньої Півночі і районів пустелі Середньої Азії.
Основні райони збирання і заготівлі — Україна (Полісся.. Лісостеп, Карпати), Молдавія, Кавказ, Воронезька і Ростовська області, Краснодарський край. Культивують її у багатьох областях СРСР.
Для виготовлення ліків використовують кореневища разом з коренями.
Запах валеріани гострий, своєрідний, ароматний. Смак пряний, гірко-солодкий.
Збирають кореневища разом з коренями восени (у вересні-жовтні), після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли, а підземна частина — товсті м'ясисті корені — містить найбільше лікувальних речовин.
На Кавказі валеріана відцвітає дуже рано і тому збирати її починають у липні.
Викопані кореневища разом з коренями старанно очищають від землі, мигать у воді (у кошиках), підв'ялюють 1—2 дні на повітрі, а потім сушать у затінку, в теплому приміщенні, на горищі, на печі або у сушарках при температурі 35° С (не вищій ніж 40° С). Свіже кореневище біле, майже без запаху, під час сушіння темніє, набуває темно-бурого забарвлення та характерного запаху.
Кореневище валеріани містить ефірну валеріанову олію (1—3%), дубильні речовини, смоли і алкалоїди (валсрнн і хатинін), крохмаль, цукор, кислоти (яблучну, мурашину, оцтову і валеріанову). Ефірна олія валеріани складається з борнеолу та валеріанової кислоти і діє па організм заспокійливо, зніжуючи збудливість центральної нервової системи.
Препарати валеріани часто призначають у поєднанні з бромом та іншими заспокійливими засобами. Експериментальне встановлено посилення гальмівних процесів у головному мозку при введенні з організм настоїв валеріани.
Застосовують: 1) як заспокійливе при безсонні і неврозах серцево-судинної системи — п'ють восьмигодинний настій 1 десертної ложки розтертого валеріанового кореня на 1 склянці теплої води по 2 столові ложки 3 рази на день (в аптеках продають готову спиртову настойку валеріани з конвалією і ефірну настойку валеріани, які треба пити по 20—ЗО крапель тричі на день); 2) при спазмах гладком'язовнх органів, частому головному болю п'ють З рази на день теплий «лікарський чай», приготовлений з суміші сухих подрібнених лікарських рослин: 6 столових ложок деревію звичайного кип'ятять 10 хв в 1 л води, в цей гарячий відвар додають 1 столову ложку гіркого полину, 2 столові ложки листків холодной м'яти, 1 столову ложку дрібно посіченого кореня валеріани і все кип'ятять 1/2 год; 3) іаблетки-драже з екстракту кореневищ валеріани приймають по 1—2 шт. З—4 рази на день Препарати валеріани не спричинюють ніяких ускладнень.
Беладонна звичайна —
Atropa
bella
donna
L
.
Народні назви: вовчі ягоди, сопне зілля, сонник.
Родина пасльонові — Solanaccae.
Багаторічна трав'яниста рослина з товстим багатоголовим кореневищем. Стебло пряме, заввишки 00—200 см, товсте, соковите, зелене або фіолетове, вгорі вилоподібне розгалужене, залозисто-пухнасте. Листки великі, чергові, яйцевидні, загострені, темно-зелені, верхні ростуть попарно, не закриваючи один одного, один з них більший, другий меншин, усе листя вкрите дрібними залозками. Квітки поодинокі, великі, пониклі, буро-фіолетово-червонуваті. Плід—куляста блискуча, чорна, схожа па вишию, соковита дуже отруйна кисло-солодка ягода.
Цвіте у червні-серпні, плодоносить у липні—вересні.
Росте в гірських лісах, на галявинах, біля рік.
Райони поширення — Крим, Кавказ, західні області України (Буковина), Молдавія, Краснодарський край, Закавказзя. Широко культивується п цих районах, а також на Україні (Полтавська область).
Для виготовлення ліків використовують листки, іноді корені беладоіши.
Заготовляють листя на початку і під час цвітіння вручну, обриваючи великі нижні листки до '/2—'/з стебла. Під кінець цвітіння збирають листки вдруге. Зібране листя до сушіння оберігають від сонячних променів, зігрівання, сирості. Сушать їх якомога швидше. Корені культурної красавки заготовляють на другий рік (після висадження) восени, миють у холодній воді і ріжуть на кусочки завдовжки 10—20 см, товсті корені розрізують вподовж. Під час збирання не можна торкатися очей, а закінчивши роботу, треба добре вимити руки.
Сушать листя беладонни в закритих темних приміщеннях, що помірно опалюються, на вільному повітрі і горищах під залізним дахом. Насипають його тонким шаром, не ламаючи. В усіх випадках треба добре провітрювати приміщення і захищати листя від сонячного проміння. Усі частини рослини дуже отруйні.
Зберігають сировину в закритому, темному приміщенні, з доброю вентиляцією, дотримуючи правил поводження з отруйними рослинами.
Красавка містить дуже отруйні алкалоїди — атропін, гіосціамін і скополамін, які використовують як протиспазматичний і болезаспокійливий засіб, а також для лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, ниркових і печінкових колік, спазмів кишок, для розширення зіниць очей.
|
