МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Шифр: 01 – 122 Кафедра “аналіз та фінанси”

Керівник: Трусова Н. В.

__________________

На тему: собівартість виробництва продукції рослинництва та шляхи її зниження у ВАТ „Якимівський АГРОС”

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни: аналіз господарської діяльності

Студента 313 групи 3-го курсу

Факультет облік і аудит

Сокола Олега Григорійовича

Курсова робота захищена з оцінкою____

Підписи викладачів:

__________________

__________________

__________________

Мелітополь. 2004.

Зміст

Вступ 3

IОрганізаційно-економічна характеристика

ВАТ „Якимівський АГРОС” 5

1.1.Природнокліматичні умови 5

1.2.Характеристика ВАТ „Якимівський АГРОС” 7

1.3.Економічна характеристика ВАТ „Якимівський АГРОС”8

II. Аналіз собівартості продукції рослинництва16

2.1. Поняття суспільних витрат виробництва, виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва 16

2.2. Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва 22

2.3.Аналіз рівня динаміки собівартості продукції рослинництва25

2.4.Ряди динаміки26

2.5.Структура собівартості продукції рослинництва31

2.6. Підвищення урожайності сільськогосподарських культур 33

2.7. Зниження трудомісткості продукції і підвищення продуктивності праці 38

2.8. Раціональне використання оборотних фондів у рослинництві та інші шляхи зниження собівартості 40

Висновки та пропозиції 43

Список використаної літератури 45

Додатки

Вступ

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість – це хворе місце України.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, – все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.

Мета та завдання курсової роботи:

1. на прикладі ВАТ „Якимівський АГРОС”, Запорізької області, Якимівського району, з’ясувати стан і формування собівартості продукції рослинництва і її структури.

2. запропонувати шляхи зниження собівартості продукції рослинництва.

Для вивчення даної теми застосовувався аналіз рівня динаміки собівартості продукції рослинництва, вирівнювання по прямій та по параболі.

Предметом дослідження є аналіз собівартості продукції рослинництва та шляхи її зниження.

Об’єктом дослідження є ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт Якимівка, Запорізької області.

Робота включає вступ, два розділи, висновок, список використаної літератури (9 джерел), додатки – форма 50-сг за 2001 – 2003 рр., 3 рисунки, 12 таблиць, і викладена на 44 сторінках друкованого тексту.

Організаційно-економічна характеристика ВАТ „Якимівський АГРОС”

1.1. Природнокліматичні умови

У цілому, клімат зони степу континентальний, з високими тепловими ресурсами. Суми температур вище 10 ^о С сягають у північних районах 3000 ^о С, а в південних — 3300 ^о С. Середня температура повітря найтеплішого місяця липня + 21,5 – 23,3 ^о С, а найхолоднішого січня - 4,0 – 6,0 ^о С. Середня тривалість вегетаційного періоду коливається від 210 днів у північних до 220 днів у південних районах степу. Цього часу досить для того, щоб всі сільськогосподарські культури пройшли всі фази вегетації і для збирання врожаю.

Річна кількість опадів у північних районах близько 400 – 450 мм, а в крайніх південних — 350 мм. З загальної кількості опадів у теплу пору року випадає приблизно 70%. Випадання опадів взагалі відрізняється нерівномірністю й значними коливаннями їх кількості, що призводить до нерівномірного зволоження у різні роки.

Однак забезпеченість посівів водою є одним із найважливіших показників агрокліматичного потенціалу вирощування сільськогосподарських культур. Але найсприятливіші умови забезпеченості водою складаються в районах північного степу, де в 40 – 50% років ресурси її не відповідають потребі рослин.

Неоднакова й забезпеченість посівів теплом. І хоча сума активних температур повітря вище 10 ^о С складає близько 3000 ^о С, така кількість тепла за період активної вегетації свідчить, що температурний коефіцієнт росту сільськогосподарських культур, майже скрізь досить великий. Однак через гіршу забезпеченість водою відносна продуктивність зменшується на 20 – 30% і більше.

За багаторічними даними Укргідромету, приморозки в повітрі закінчуються переважно в кінці другої – на початку третьої декади квітня, а в окремі роки вони можуть тривати до кінця другої декади травня, у ряді східних і західних районів степу – навіть до кінця травня чи на початку червня. Тривалість безморозного періоду в більшості районів становить у середньому 155 – 165 днів, у південно-західних та деяких центральних районах 166 – 176 днів і більше. Однак в окремі роки вона може зменшуватись переважно до 115 – 125, тільки місцями — до 126 – 136 днів. Це викликається як пізнім закінченням приморозків весною, так і раннім їх настанням восени. Майже скрізь приморозки в повітрі восени іноді можуть наставати вже в другій декаді вересня. Звичайно, весною та восени вони дещо обмежують потенційні можливості формування врожаю соняшнику: в окремих випадках завдають шкоди сходам і викликають передчасне припинення росту рослин.

Також зона степу характеризується наявністю східних та північно-східних вітрів. В прибережних районах у теплу пору року спостерігаються бризи — вітри, що вдень дують з моря на сушу, а вночі дують з суші на море.

В зоні степу зустрічаються такі ґрунти: чорноземи звичайні малогумусні і середньогумусні, чорноземи південні малогумусні та слабо гумусовані, чорноземи та дернові карбонатні на елювії карбонатних порід, темно-каштанові солонцюваті, каштанові солонцюваті, чорноземи лукові солонцюваті, лукові.

У південних районах поширені чорноземи і сірі опідзолені ґрунти, що утворилися на карбонатних лесових материнських породах. Відзначаючись великою родючістю, вони вже давно є об’єктами інтенсивного сільськогосподарського використання і тому в звичайній мірі окультурені. Інші ґрунти (солонцюваті, підзолисті) менше поширені, проте в окремих господарствах займають великі площі.

1.2. Характеристика ВАТ „Якимівський АГРОС”

ВАТ “Якимівський АГРОС” знаходиться на півдні с.м.т. Якимівка, Запорізької області, на відстані 2 кілометрів від житлового сектору. Відстань до траси Москва — Симфірополь становить 700 метрів, до Якимівської нафтобази — 3,4 км. ВАТ “Якимівський АГРОС” має власні під’їзні залізничні шляхи, так як ВАТ “Якимівский АГРОС” веде торгівлю мінеральними добривами і отримує добрива залізничним транспортом. ВАТ “Якимівський АГРОС” є єдиним в Якимівському районі постачальником мінеральних добрив, а саме аміачної селітри, нітроамофоски та ін.

На території ВАТ “Якимівський АГРОС” знаходиться головний будинок адміністрації, в якому розміщується бухгалтерія, кабінет голови правління, зала проведення зборів акціонерів, їдальня з кухнею і інші відділення санітарно-господарського призначення; капітальний зимній склад для зберігання зерна, насіння і мінеральних добрив; залізний літній склад для зберігання насіння, зерна і мінеральних хімікатів, у який проходить залізничний шлях; автомайстерні; автогаражі; і інші господарські пристройки.

Після розпаювання земель колгоспу ім. Ватутіна ВАТ “Якимівський АГРОС” взяв в оренду паї селян на 7 років починаючи з квітня 2000 року. Землі ВАТ “Якимівський АГРОС” знаходяться у с. Радивонівка, які становлять 1272,07 га (станом на 01.01.2004). Розміщення підприємства сприятливе для ведення господарської діяльності: поля розташовані на відстані двох кілометрів, Якимівський елеватор знаходиться на відстані двох кілометрів. Підприємство має власний ТОК, що значно зменшує витрати на післязбиральну доробку врожаю, який знаходиться безпосередньо біля полів. Попередня доробка врожаю проводиться на току: очищення, сортування, інспектування проводиться на ЗАВі-40. Після попередньої обробки врожаю с/г продукцію відправляють до елеватору або вже безпосередньо до замовника чи покупця.

1.3. Економічна характеристика ВАТ „Якимівський АГРОС”

Земля – це продукт природи і тільки в процесі виробничої діяльності людей вона стає засобом виробництва. Земля при правильному її використанні не зношується і не виходить з виробничого процесу, а навпаки її якість покращується.

Виробниче значення і використання землі різноманітне тому, що ґрунти за своїм призначенням поділяються на сільськогосподарські і несільськогосподарські.

Землі сільськогосподарського призначення – це ділянки землі, які постійно використовуються для сільськогосподарських цілей. До них входять:

· рілля – це ділянки землі, які щорічно використовуються для вирощування сільськогосподарських культур;

· до сінокосів відносять землі, які спеціально відводяться для вирощування сіна;

· пасовища – це ділянки землі покриті травою і призначені для випасу тварин;

· багаторічні насадження – це ділянки землі, зайняті суспільними, культурними посадками плодово-ягідних, технічних і інших насаджень, від яких продукція надходить на протязі декількох років.

До не сільськогосподарських угідь відносять землі покриті лісом, лісополосами, землі під водою, болотами та інші землі, які не використовуються для сільськогосподарських цілей.

Таблиця 1.1. – Склад і структура земельних угідь

ВАТ „Якимівський АГРОС”

Аналізуючи таблицю 1.1. можна зробити висновок, що загальна земельна площа 2003 року, порівняно з 2001 роком, зменшилась на 41,8%. Цю зміну можна пояснити так: у 2002 р. був проданий охрімівський філіал ВАТ „Якимівський АГРОС”, тому з ним було передано 747,7 га сільськогосподарських угідь, а у 2003 р. 170,53 га, які були орендовані, було повернено їхнім хазяїнам.

До виробничих основних фондів сільськогосподарського призначення належать засоби, які безпосередньо пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції сільського господарства. Згідно з діючою класифікацією їх поділяють на такі групи:

· будівлі

· споруди;

· пристрої;

· машини;

· робоча худоба;

· транспортні засоби;

· інструмент виробничий та господарчий;

· інвентар;

· продуктивна худоба

· багаторічні насадження.

Основні фонди беруть участь у виробництві кількох циклів (років), зберігаючи при цьому свою первісну натуральну форму, зношуються поступово і свою вартість переносять на вироблену продукцію частинами, у розмірі щорічного вартісного зносу (амортизації).

Узагальнюючим показником ефективності використання основних засобів є фондовіддача – виробництво валової продукції сільського господарства у розрахунку на 100 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.

Оберненим показником фондовіддачі є фондомісткість – вартість основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення у розрахунку на 100 грн. валової продукції.

Таблиця 1.2. – Забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання

Під фондоозброєністю праці розуміють розмір основних виробничих засобів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого сільськогосподарському виробництві.

З таблиці 1.2. бачимо, що основні виробничі фонди зменшились порівняно з базисним роком на 2,3%; вартість валової продукції зменшилась на 74,1%; отримано збиток у розмірі 327,6 тис. грн.; фондозабезпеченність збільшилась на 66,6%; фондоозброєність теж збільшилась на 15,1%; фондовіддача зменшилась на 73%; фондомісткість зменшилась на 62,4%; норма прибутку теж зменшилась.

Таблиця 1.3. – Забезпеченість і ефективність використання оборотних фондів

Аналізуючи таблицю 1.3., можна зробити висновок, що оборотні фонди збільшились на 10,2%, виручка від реалізації теж зменшилась на 48,4%, виходячи з цього коефіцієнт оборотності зменшився на 52,9%, тривалість одного обороту збільшилась у 2 рази.

Трудові ресурси – це частина населення, яка має сукупність фізичних, духовних і розумових здібностей, що дають змогу їй працювати. Забезпечення господарства трудовими ресурсами залишається актуальним питанням. Завжди існує потреба у забезпечені господарства працівниками відповідної кваліфікації і розряду, які є професійними у своїй сфері діяльності.

Таблиця 1.4. – Забезпеченість ВАТ „Якимівський АГРОС” робочою силою і рівень її використання

З таблиці 1.4. видно, що затрати праці зменшились на 29,1%, це зумовлено зменшенням кількості працівників на 15,1% або на 3 чоловіка. Середні затрати праці на одного працівника зменшились на 26,5%, при цьому коефіцієнт використання річного фонду зменшився на 28,6%.

Спеціалізація сільськогосподарського підприємства – це зосередження матеріальних, грошових і трудових ресурсів на виробництво окремих видів продукції, для яких існують найбільш сприятливі умови. Структура товарної продукції відображає спеціалізацію підприємства, яка відображається за допомогою табличної форми (таблиця 1.5.). Структура товарної продукції визначається, як процентне співвідношення вартості продукції окремих культур і галузей до загальній сумі вартості товарної продукції по господарству, яке приймається за 100%. Місце культур і галузей в загальній сумі вартості визначається їх питомою вагою в структурі вартості товарної продукції. Приймається, що господарство спеціалізується на виробництві даної культури, якщо вона в структурі товарної продукції займає 20% і більше. Додатково вказується як розвинуті галузі продукція яких займає 15 – 20%.

Визначити рівень спеціалізації сільськогосподарського підприємства можна за формулою коефіцієнта спеціалізації:

КС = 100 / ∑Р(2і-1) [2.1]

де: КС – коефіцієнт спеціалізації;

і – порядковий номер виду товарної продукції в ранжованому ряді за їх питомою вагою починаючи з більшого;

Р – питома вага кожної галузі в структурі товарної продукції.

При коефіцієнті спеціалізації до 0,2 підприємство має низький рівень спеціалізації, від 0,2 до 0,4 – середній, від 0,4 до 0,6 – високий, а більше 0,6 – дуже високий.

Таблиця 1.5. – Склад і структура товарної продукції ВАТ „Якимівський АГРОС”

КС = 100/191,4 = 0,52

Отже, як видно з розрахунку ВАТ „Якимівський АГРОС” має високий рівень спеціалізації. Як видно із структури товарної продукції господарство спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, а саме на виробництві зернових культур і з розвинутим виробництвом соняшнику.

Рентабельність – один із найважливіших показників виробничо-економічної ефективності виробництва на підприємствах. Вона характеризує прибутковість, дохід за визначений період часу. Вона відображає можливості за рахунок виручки від реалізації продукції відшкодовувати витрати виробництва і отримувати частину чистого доходу в формі прибутку, використаного для розширення виробництва, утворення фондів економічного стимулювання.

Показник рентабельності реалізованої продукції визначається як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості.

Таблиця 1.6. – Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в ВАТ „Якимівський АГРОС”

Виходячи з даних Таблиці 1.6. можна зробити висновок, що вартість валової продукції зменшилася на 74,1%, у розрахунку на 1 га с/г угідь, на одного середньорічного працівника, на одну грн. виробничих витрат, на одну грн. основних виробничих фондів зменшились на 45,4%, 69,2%, 83,7%, 73,1% відповідно. Валовий дохід зменшився на 48,4%, у розрахунку на 1 га с/г угідь, на одного середньорічного працівника зменшився на 10,1%, 39,2% відповідно. Понесені збитки у розмірі 327,6 т. грн. Собівартість реалізованої продукції зменшилась на 61,4%.

II . Аналіз собівартості продукції рослинництва

2.1. Поняття суспільних витрат виробництва, виробничих витрат і собівартості продукції рослинництва

Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.

Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів.

Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.

Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на:

· основні витрати;

· витрати пов’язані з організацією та управлінням виробництвом.

Основні витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом, без них виробництво неможливе. Витрати на організацію і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і по підприємству в цілому. Це бригадно-цехові і загальногосподарські витрати.

До загальногосподарських витрат належать витрати, пов’язані з управлінням підприємствами і організацією виробництва в цілому: оплата праці працівників апарату управління; на службові роз’їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, телефонні витрати, амортизація; витрати на утримання і ремонт будівель, на підготовку кадрів, охорону підприємства.

Витрати, які виникають в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

· операційні, які виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

· фінансові витрати;

· витрати, що виникають процесі звичайної діяльності, які не увійшли до операційних та фінансових витрат;

· надзвичайні витрати.

Склад операційних витрат є також різноманітним, тому не всі вони включаються до виробничої собівартості продукції.(Рис. 2.1.)

Рис. 2.1. Склад операційних витрат

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які мають бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятими на виробництві продукції, які можуть бути прямо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат. Найбільш важливим серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки.

Загально виробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати по управлінню цехами, бригадами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування, витрати на службові відрядження персоналу цехів, тощо.

Адміністративні витрати – це витрати які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.

Витрати на збут продукції (робіт та послуг) включають в себе витрати на рекламу, дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та інше.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати від знецінення засобів, визнані штрафи, пеня та інше.

Фінансові витрати: виплата процентів за користування кредитами і за випущені облігації; витрати фінансовою орендою.

До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх заліковою вартістю та реалізованих майнових комплексів.

Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікуються, що вони будуть повторюватись періодично або в кожному наступному періоді.

Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість – одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення.

Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

У сільському господарстві розрізняють кілька видів собівартості:

· Індивідуальна собівартість відображає витрати окремого сільськогосподарського підприємства і реалізацію одиниці продукції. [9, стр. 143]

· Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції. [1, стр. 122]

· Виробнича собівартість формує витрати, пов’язані з виробництвом продукції і її транспортуванням до місця зберігання. [1, стр. 122]

· В повну собівартість включають виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції. [1, стр. 132]

· Планова собівартість – витрати, які передбачає господарство відповідно до нормативів витрачання виробничих ресурсів і оплати праці з розрахунку на одиницю запланованого виходу продукції. [2, стр. 108]

· Фактична собівартість характеризує рівень проведених господарством витрат на виробництва і реалізацію сільськогосподарської продукції. [2, стр.108]

· Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і планових даних, одержаних розрахунків з метою контролю за витрачанням коштів. [1, стр. 122]

Виробничі витрати сільськогосподарських підприємств неоднорідні за своїм якісним складом, зокрема включають витрати на оплату праці, насіння і садибний матеріал, корми, органічні та мінеральні добрива, електроенергію, амортизацію основних засобів, страхові платежі та інше.

Для розрахунку валових витрат передбачається користуватися стандартом бухгалтерського обліку 16 „Витрати”. Це необхідно для розрахунку прибутку, собівартості одиниці продукції і т. д.

До складу валових витрат включають:

· Витрати на підготовку і ведення виробництва; реалізацію продукції; охорону праці.

· Витрати пов’язані з поліпшенням основних засобів у межах, що не перевищують 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року, а також суми перевищення балансової вартості цих фондів і не матеріальних активів вартістю їх реалізації.

· Невраховані або недоплачені податки, які були невірно визначені у минулому податковому періоді. До їх складу включають деякі витрати передбачені Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств””.

Отже склад витрат, що обліковуються згідно з вимогам стандарту бухгалтерського обліку 16 „Витрати” для визначення собівартості продукції і кінцевих фінансових результатів де що відрізняються від складу валових витрат, що вимагає організації ведення на підприємствах, по суті, подвійного обліку. У зв’язку з цим залишається проблема уніфікації бухгалтерського обліку, який відповідав би виробничим і податковим цілям.

За способом включення в собівартість продукції всі витрати поділяються на:

· прямі – це витрати, які в момент виникнення можна безпосередньо віднести на відповідний об’єкт планування та обліку;

· непрямі – пов’язані з виробництвом кількості видів продукції.

Залежно від часу виробничого споживання витрати класифікуються на витрати поточного року і витрати минулого року. У собівартість звітного року включаються не всі витрати поточного року. Частину їх у вигляді незавершеного виробництва відокремлюють і відносять на собівартість наступного року.

Залежно від матеріально речової форми усі витрати поділяються на готівкові і безготівкові. Залежно від можливостей керівників відповідного рівня управління підприємством впливати на величину певного виду витрат розрізняють:

· контрольовані – це витрати, на величину яких керівник може впливати повністю або частково;

· неконтрольовані витрати здійснюються незалежно від волі керівника відповідного рівня управління, а отже, незалежно від його управлінського хисту, старання і класифікації працівників. [1, стр. 132]

Усі витрати мають неоднаковий зв’язок з обсягом виробництва. Залежно від характеру такого зв’язку витрати виробництва поділяються на:

· постійні – це витрати, що безпосередньо не змінюються при збільшенні або зменшенні обсягів виробництва в короткостроковому періоді. Рослинництві до них відносять: амортизацію техніки і приміщень, орендну плату за землю, земельний податок, заробітну плату постійним робітникам, страхові пасиви і т. д.

· Змінні – це витрати, величина яких безпосередньо залежить від обсягів виробництва продукції. В рослинництві до них відносять: насіння, витрати на мінеральні, органічні добрива і отрутохімікати, транспортні витрати, витрати на оплату праці найманих працівників і працівників підприємств і т. д.

2.2. Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва

Визначення собівартості різних видів продукції ґрунтується на загальних принципах планування та обліку. В плануванні та обліку визначаються такі показники:

1. Собівартість всієї продукції;

2. Собівартість одиниці продукції;

3. Витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.

Собівартість всієї продукції визначають сумуванням всіх затрат, які були понесені на виробництво всієї продукції.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням собівартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натуральному виразі і визначається вона за допомогою певних методів. Вибір цих методів залежить від особливостей технології та організації виробництва. В сільському господарстві використовують такі методи:

1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях де одержують один вид однорідної продукції.

2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому у рослинництві побічна продукція має нормативну собівартість, що розраховується по кожному підприємству.

3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно їх кількісному значенню.

4. Коефіцієнтний метод застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продукції. Витрати між цими видами продукції розподіляються відповідно коефіцієнтів.

5. Пропорційний метод базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та інше.

6. Комбінований метод включає два або більше розглянутих вище методів обчислення собівартості.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції – витрати на гривню товарної продукції, який вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватись в любій галузі виробництва, і, по-друге, наглядно показує прямий зв’язок між собівартістю та прибутком. Визначається він відношенням повної собівартості (виробнича собівартість + витрати на реалізацію) до вартості виробленої товарної продукції у діючих цінах. На рівень цього показника впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні, як зовнішні, так і внутрішні фактори. (Рис. 2.2.)

Рис. 2.2. Взаємозв’язок факторів, визначаючих рівень витрат на одну грошову одиницю вартості продукції.

Вплив факторів певного рівня на зміну витрат на одну грошову одиницю вартості продукції розраховується способом ланцюгових підстановок.

Сума постійних і змінних витрат залежить від рівня ресурсоємкості і зміни вартості матеріальних ресурсів у зв’язку з інфляцією.

Для того, щоб встановити, які фактори вплинули на зміну суми прибутку, необхідно абсолютні прирости витрат на одну грошову одиницю товарної продукції за рахунок кожного фактору помножити на фактичний об’єм реалізованої продукції, виражений у планових цінах.

2.3. Аналіз рівня динаміки собівартості продукції рослинництва

Визначення рівня собівартості продукції дає можливість встановити дохідність галузі, окремих культур.

Таблиця 2.1. – Динаміка собівартості 1 ц основних видів продукції в ВАТ „Якимівський АГРОС”

Собівартість сільськогосподарської продукції формується під впливом багатьох факторів зокрема співвідношення темпів змін обсягів виробництва і поточних витрат на продукцію, які визначають її рівень і тенденції.

Як видно з таблиці 2.1., ВАТ „Якимівський АГРОС” у різні роки вирощував різні види культур. Лише озима пшениця вирощувалась на протязі трьох років. З таблиці 2.1 можна прослідити неоднорідність у структурі виробництва продукції рослинництва. Витрати на виробництво озимої пшениці у 2003 році порівняно з 2001 зменшились на 88,5%, відповідно собівартість одного центнера озимої пшениці збільшилась на 99,7%.

Під час аналізу динаміки різних явищ визначають абсолютний приріст, темп зростання і росту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння рівнів ряда динаміки. Рівень, який порівнюють, називають поточним, а рівеь з яким порівнюють – базисним. Також під час аналізу рядів динаміки якого нибудь явища, ще обчислюють середні показники цих величин.

Під час аналізу динаміки собівартості 1 ц озимої пшениці, ми визначаємо абсолютний приріст, темп зростання і приросту, абсолютне значення 1% приросту на основі порівняння рівнів ряду динаміки. Рівень який будемо порівнювати називається поточним, а рівень з яким будемо порівнювати – базисним. Аналіз проведемо по соняшнику. Результати розрахунків представлені у таблиці 2.2. Вихідні дані візьмемо за останні 5 років (період 1999 – 2003 рр.).

Абсолютний приріст визначають, як різницю між поточним (У_і ) і попереднім (У_і-1 ) або початковим (У₀ ) показником. Абсолютний приріст показує на скільки одиниць підвищився або зменшився поточний рівень порівняно з базисним за відповідний період часу.

А_л = У_і – У_і-1 [2.1]

А_б = А_і – А₀ [2.2]

Темп росту – це відношення поточного рівня ряду динаміки (У_і ) до попереднього (У_і-1 ) або початкового рівня (У₀ ). Ций показник виражається у відсотках і показує на скільки % зріс або зменшився поточний рівень.

Т_л = У_і / У_і-1 * 100% [2.3]

Т_б = У_і / У_б *100% [2.4]

Темп приросту показує на скільки відсотків збільшився або зменшився поточний рівень ряду динаміки порівняно з базисним рівнем. Його обчислюють як відношення абсолютного приросту (А_і ) до попереднього (А_і-1 ) або початкового рівня (А₀ ). Також темп приросту (спаду) можна знайти віднімаючи від темпу зростання 100%.

Т_пл = Т_л – 100% [2.5]

Т_пб =Т_б – 100% [2.6]

Таблиця 2.2. – Динаміка собівартості 1 ц озимої пшениці поВАТ “Якимівський АГРОС”

Абсолютне значення 1% приросту дорівнює відношенню абсолютного приросту за певний період до темпу приросту за той самий період.

а = А_л / Т_пл [2.7]

З таблиці 2.2. можна зробити висновок що за період 1999 – 2003 рр. собівартість 1 ц озимої пшениці у ВАТ „Якимівський АГРОС” збільшилась у 1,5 рази або на 15,21 грн. Абсолютне значення 1% приросту собівартості збільшилось з 0,1 у 1999 р. До 0,19 у 2003 р.

Визначимо зміну тенденції рядів динаміки методом аналітичного вирівнювання по прямій і по параболі.

Метод аналітичного вирівнювання є найбільш досконалим способом виявлення закономірностей розвитку.

Вихідні дані для вирівнювання ряду динаміки собівартості 1 ц озимої пшениці по ВАТ “Якимівський АГРОС” занесено в Таблицю 2.3.

Таблиця 2.3. – Розрахункові дані для вирівнювання ряду динаміки собівартості 1 ц озимої пшениці по ВАТ “Якимівський АГРОС”

Рівняння прямої залежності має вигляд:

уt = а₀ + а₁ t, [2.8]

де: уt – вирівняні ряди динаміки;

а₀ – вирівняний рівень собівартості 1 ц озимої пшениці при умові, що t= 0, тобто в році, передує початку досліджувального періоду;

а₁ – середній щорічний приріст (або зниження) собівартості 1 ц озимої пшениці;

t – порядковий номер року.

Невідомі параметри а₀ і а₁ знаходимо з системи рівнянь:

Sу = na₀ + a₁ St

Syt = a₀ St + a₁ St² [2.9]

Необхідні дані для проведення розрахунків беремо з Таблиці 2.9.

77,06 = 5а₀ а₀ = 15,412

38,8 = 10а₁ а₁ = 3,88

Рівняння прямої має вигляд:

yt = 15,412 + 3,88t

Економічний зміст цього рівняння полягає в слідуючому, що в 1998 році, тобто в році, який передує досліджувальному періоду, вирівняна собівартість 1 ц озимої пшениці становить 15,412 грн, а собівартість 1 ц озимої пшениці досліджувального періоду щорічно зростає на 3,88 грн.

Підставляючи в дані рівняння по черзі значення t, отримаємо вирівняний динамічний ряд собівартості 1 ц пшениці по прямій:

уt_{199 9} = 15,412 + 3,88 * (-2) = 7,652

yt₂₀₀₀ = 15,412 + 3,88 * (-1) = 11,532

yt_{200 1} = 15,412 + 3,88 * 0 = 15,412

yt_{200 2} = 15,412 + 3,88 * 1 = 19,292

yt_{200 3} = 15,412 + 3,88 * 2 = 23,172

Для вирівнювання по парабалі необхідно змінити рівняння:

yt¹ = a₀ + a₁ t +a₂ t² [2.10]

де: а2 – середнє прискорення (уповільнення) росту.

Невідомі дані знаходимо з системи рівнянь:

Sy = na₀ +a₁ St + a₂ St²

Syt = a₀ St + a₁ St² + a₂ St³

Syt² = a₀ St² +a₁ St³ + a₂ St⁴ [2.11]

Зробимо вирівнювання по парабалі:

77,06 = 5а₀ + 10а₂

38,8 = 10а₁

169,46 = 10а₀ + 34а₂

а1 = 3,88

77,06= 5а₀ + 10а₂ *2 154,12 = 10а0 + 20а2

169,46= 10а₀ + 34а₂ 169,46= 10а₀ + 34а₂

-15,34 = -14а₂ ;

а₂ = 1,1;

77,06 = 5а₀ + 10 * 1,1;

5а₀ = 66,06;

а₀ = 13,212;

Рівняння параболи має вигляд:

yt¹ = 13,212 + 3,88t + 1,1t²

Економічний зміст даного рівняння полягає в тому, що у 1998 році, тобто в році, що передує досліджуваному періоду, вирівняна собівартість 1 ц озимої пшениці становила 13,212 грн., початкова швидкість збільшення собівартості 1 ц озимої пшениці 3,88 грн., а уповільнення зміни щорічних приростів – 1,1 грн.

Підставляючи в отримане рівняння значення відповідного року отримаємо вирівняні значення рівнів валових зборів соняшнику:

yt¹ ₁₉₉₈ = 13,212 + 3,88 * (-2) + 1,1 * 4 = 9,852

yt¹ ₁₉₉₉ = 13,212 + 3,88 * (-1) + 1,1 * 1 = 10,432

yt¹ ₂₀₀₀ = 13,212 + 3,88 * 0 + 1,1 *0 =13,212

yt¹ ₂₀₀₁ = 13,212 + 3,88 * 1 + 1,1 * 1 = 18,192

yt¹ ₂₀₀₂ = 13,212 + 3,88 *2 + 1,1 * 4 = 25,372

Для того, щоб прослідити тенденцію зміни валового збору соняшнику побудуємо графік зміни валового збору. (Рис. 2.3)

2. 5 . Структура собівартості продукції рослинництва

Собівартість продукції рослинництва формується з різних за економічним змістом статей витрат, які характеризують її структуру. Структура собівартості продукції характеризується процентним співвідношенням окремих статей витрат у загальних витратах виробництва. Вона залежить від особливостей сільськогосподарських галузей та їх виробничої спеціалізації, рівня технологічного устаткування і організації виробництва.

Аналізуючи Таблицю 2.4. можна зробити висновок, що у всіх трьох роках найбільшу питому вагу, у собівартості продукції рослинництва займають матеріальні затрати, які увійшли в собівартість продукції (крім 2002 року, які склали 34,3%). Оплата послуг та робіт теж склала досить високу питому вагу у перших двох роках – 36,3% і 41,1% відповідно.

Таблиця 2.4. – Структура собівартості продукції рослинництва у ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт Якимівка

Затрати на оплату праці мають тенденцію до зниження, причиною цього є скорочення робочих місць на ВАТ „Якимівський АГРОС”. Виходячи з цього відрахування на соціальні заходи теж зменшуються з 31,2 тис. грн., у 2001 р., до 19,1 тис. грн. у 2003 р. Амортизація основних засобів має тенденцію до збільшення від 60,5 тис. грн., у 2001 р., до 97,5 тис. грн. у 2003 р. Взагалі витрати на виробництво продукції рослинництва зменшуються з року в рік: у 2001 р. – 718,7 тис. грн., у 2002 р. – 683,4 тис. грн., у 2003 р. – 398,4 тис. грн.

Аналізуючи таблицю 2.5. можна зробити висновок, що собівартість 1 ц пшениці за останні 3 роки зросла. Найбільшу питому вагу у структурі займають витрати на паливо у 2003 році 16,1%, на другому місці засоби захисту – 15,86%, які збільшились на 2,53 грн., порівняно з 2001 роком, на третьому роботи і послуги – 15,1%, на четвертому добрива – 12,43%, на п’ятому непродуктивні витрати – 12,1%, далі інші. Загальні витрати на виробництво 1 ц озимої пшениці мають тенденцію до збільшення від 12,57 грн/ц у 2001 р. до 25,10 грн/ц у 2003 р.

Таблиця 2. 5. – структура собівартості 1 ц озимої пшениці у ВАТ „Якимівський АГРОС”, смт Якимівка

2. 6 . Підвищення урожайності сільськогосподарських культур

Зниження собівартості продукції є важливою умовою економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва продукції рослинництва і зменшення затрат праці і виробничих ресурсів на її виробництво.

Головний шлях зниження собівартості продукції рослинництва – це підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Основні витрати по вирощуванню сільськогосподарських культур здійснюються незалежно від рівня врожайності і продуктивності.

Для зниження собівартості продукції рослинництва в ВАТ „Якимівський АГРОС” потрібно:

· впроваджувати прогресивні системи землеробства, науково-обґрунтовані сівозміни і передові технології виробництва;

· послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і поліпшення родючості землі;

· впровадження у виробництво нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур. Дотримання всіх агротехнічних вимог;

· удосконалення галузевої структури підприємства з організацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень НТП і передової практики.

Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничих витрат на 1 га сільськогосподарських культур, але одночасно сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є впровадження високоякісних сортів. Економічно доведено, що підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - впровадження високоврожайних і перспективних сортів і гібридів, на 25% поліпшенням обробітку ґрунту.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою для впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування, забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпечення господарств надійною системою машин (тракторів, пристроїв та знарядь, комбайнів та інше) дає змогу якісно і в оптимальні агротехнічні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових і значно зменшує втрати зерна при збиранні врожаю.

За даними наукових досліджень при збиранні врожаю зернових культур на п’ятий день після повного достигання втрати зерна не перевищують 3–4%, а вже на десятий день вони зростуть на 17–20%.

Також важливим заходом по зниженню собівартості виробництва зерна – це підвищення організації трудового процесу.

Важливим резервом підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок високоврожайних твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15 – 17%) і клейковини (28 – 43%).

Розглянемо спосіб зниження собівартості озимої пшениці вищезазначеним методом – виберемо новий сорт озимої пшениці Яртань 60. Він характеризується високою врожайністю при тих самих затратах на насіння. Це пшениця низькоросла (75 – 80 см), хоча у сприятливих умовах наводиться, як середньоросла і може досягти 102 см. Сорт стійкий до вилягання і осипання, зимостійкість і посухостійкість добрі. Визначається холодостійкістю у весняний період, добре переносить весняні приморозки. Сорт стійкий до ураження бурею іржею, толерантний до борошнистої роси. Борошномельні та хлібопекарські властивості високі, у зерні вміст білка становить 14,2 – 15,8%, клейковини — 28,4 – 33,6%. Високоврожайний, урожайність може досягати до 76,3 ц/га. За типом вирощування і вимогами до умов вирощування сорт можна віднести до універсальних. Помітно реагує на підвищений агрофон, може вирощуватись після кращих і посередніх попередників. Пластичний щодо строків сівби, але найвищу продуктивність формує за умов сівби в другій половині оптимальних.

Через те, що 2003 рік був не сприятливий для вирощування озимої пшениці, то візьмемо урожайність, валовий збір, об’єм реалізації, собівартість та ціну реалізації середні за 3 роки для розрахунку таблиці 2.6.

Отже за рахунок впровадження цього сорту урожайність озимої пшениці підвищиться на таку величину (урожайність озимої пшениці у середньому за три роки становить 20 ц/га):

∆ = 20 * 0,25 = 5 ц/га

0,25 – це науково обґрунтований процент підвищення врожайності за рахунок впровадження нового, високоврожайного, пристосованого для наявних умов середовища, сорту.

За рахунок того, що будуть дотримуватись всі агротехнічні умови посіву, вирощування і збирання врожаю, з дотриманням встановлених строків, урожайність можна також підвищувати на 25%. [8, с. 245]

∆ = 20 * 0,25 = 5 ц/га

За рахунок підвищення ефективності організації трудового процесу, скорочення кількості працівників витрати на оплату праці можна скоротити на 0,23 грн. на 1 ц продукції.

Виходячи з цього, що витрати на оплату праці скоротяться на 0,23 грн. на 1 ц продукції, то відповідно загальний розмір витрат буде становити:

18,87 – 0,23 = 18,64 грн/ц

При збереженні тієї самої площі посівів і тій самій ціни реалізації, але з урахуванням заходів дані по 2004 р. зміняться так:

· урожайність, валовий збір, об’єм реалізації і виручка від реалізації збільшиться на 50%;

· собівартість продукції і собівартість реалізованої продукції збільшиться на 48,2%;

Таблиця 2.6. – Прогноз собівартості озимої пшениці на 2004 р. у ВАТ „Якимівський АГРОС”

· прибуток збільшиться на 51,1%, або на 190,32 тис. грн.

· рентабельність збільшилась на 23%.

Але цей прогноз не можна назвати точним, бо на валовий збір і якість зерна впливають не тільки економічні (господарські) фактори, а і природні, які за останні кілька років стали непередбачувальними. Для прикладу можна узяти 2003 рік, як зимівля озимої пшениці 2002 – 2003 рр., так і погодні умови при осінній посівній озимих культур.

2. 7 . Зниження трудомісткості продукції і підвищення продуктивності праці

Одним із шляхів зниження собівартості продукції рослинництва в ВАТ „Якимівський АГРОС” є підвищення продуктивності праці на основі випровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. Збільшення продуктивності праці повинно бути більшим збільшення заробітної плати, забезпечуя тим самим зменшення собівартості. Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинотракторного парку, сільськогосподарських машин, знарядь і механізмів, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зменшенню собівартості продукції.

З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниженню собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має важливе значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються у виробництво.

Успіх боротьби за зменшення собівартості вирішує перш за все збільшення продуктивності праці робочих, яке забезпечує в окремих умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, в яких умовах при збільшенні продуктивності праці на підприємствах зменшуються витрати на заробітну платню робітників. Збільшення виробітку продукції на одного працівника може бути досягнуто за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно ним розцінки за виконання робіт та послуг. Збільшення виробітку може здійснитися за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки за цих умов, як правило не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство економить на заробітній платі робочих. Пояснюється це тим, що у зв’язку зі зниженням розцінок доля заробітної плати у собівартості одиниці продукції зменшується. Але це не призводить до зменшення середньої заробітної плати робочих, так як ці організаційно-технічні заходи дають можливість робочим з тими ж затратами труда виробити більше продукції. Таким чином, проведені організаційно-технічні заходи з відповідним переглядом норм виробітки дозволяє зменшувати собівартість продукції за рахунок зменшення долі заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі збільшенням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітки і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але зі збільшенням продуктивності праці збільшується об’єм виробництва, що призводить до економії по іншим статтям видатків, наприклад, зменшення видатків по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових видатках значна частина витрат (а в загальногосподарських майже повністю) – умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель і інші витрати), не залежні від ступеню виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси витікає, що чим більший випуск продукції, тим менша доля цехових і загальногосподарських витрат в її собівартості.

Через збільшення об’єму випуску продукції прибуток сільськогосподарського підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості випускаємої продукції. Таким чином, чим більші об’єми виробництва, тим більше сума прибутку.

2. 8 . Раціональне використання оборотних фондів у рослинництві та інші шляхи зниження собівартості

Важливе значення у боротьбі за зниження собівартості продукції має виконання суворого режиму економії на всіх етапах і ділянках виробничої діяльності підприємства. Послідовне впроваджування на підприємствах режиму економії проявляється перш за все у зменшенні затрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні видатків по обслуговуванню виробництва та управління, по ліквідації втрат від браку і інших невиробничих затратах.

Матеріальні затрати, як відомо, у більшості галузей виробництва (у тому числі і у сільськогосподарському виробництві) займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне збереження насіння, добрив, палива, палива, енергії і інших матеріалів у виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять до собівартості по ціні їх придбання з витратами на перевезення, тому вірний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на поставку матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які по своїй якості і розмірам відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи при цьому якості продукції.

Основною умовою зниження затрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення і впровадження нових технологій виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, введення технічно обґрунтованих норм затрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також зменшує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від об’єму випуску продукції, а і від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових витрат і загальногосподарських витрат в цілому по підприємству, тим при інших рівних умовах нижча собівартість кожного виду продукції.

Резерви скорочення цехових і загально виробничих витрат заключаються перш за все у спрощенні і здешевленні апарата управління, в економії на управлінських витратах. В склад цехових і загальногосподарських витрат в значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних працівників. Проведення заходів по механізації допоміжних і підсобних робот призводить до зменшення чисельності працівників, зайнятих на цих роботах, а значить, і до економії цехових і загальногосподарських витрат. Важливе значення при цьому має автоматизація і механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги затрат ручної праці у виробництві. Автоматизація і механізація виробничих процесів дає можливість скоротити і чисельність допоміжних і підсобних робочих у виробництві.

Скороченню цехових і загальногосподарських витрат допомагає також економне використання допоміжних матеріалів, які використовуються при експлуатації обладнання і на інші потреби.

Значні резерви зниження собівартості знаходяться у скорочення втрат від браку і інших невиробничих затрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватця дають можливість зробити заходи по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежить від того, як поставлена робота по вивченню і впровадженню опиту інших підприємств.

Висновки та пропозиції

Дана курсова робота показує важливість та необхідність впровадження аналізу собівартості у діяльності сільськогосподарського підприємства. Сучасний стан аналізу є достатньо розробленою, у теоретичному плані, наукою. Ряд методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях.

Важливим показником, який характеризує роботу сільськогосподарських підприємств є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного виробництва, фінансовий стан господарюючих суб’єктів.

Аналіз собівартості продукції дозволяє з’ясувати тенденцію зміни даного показника, виконання плану, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи господарства по використанню можливостей і встановити резерви зниження собівартості продукції. Подальший розвиток аналізу собівартості в теоретичному і практичному плані тісно пов’язан з розвитком суміжних наук, в першу чергу математики, статистики, бухгалтерського обліку та інші.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв’язків; а також усіх складових собівартості.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, а і дає державі додаткові засоби, як для подальшого розвитку сільськогосподарського виробництва, так і для поліпшення матеріального становища працівників.

За останні роки у ВАТ „Якимівський АГРОС” собівартість одного центнеру озимої пшениці має тенденцію до збільшення на 50%, порівнюючи 2003 р. з 2001 р. Причинами цієї зміни можуть бути багато факторів, наприклад такі, як:

· інфляція – збільшення цін на нафтопродукти, добрива, насіння, засоби захисту та інші складові які включаються до собівартості;

· зменшення об’ємів виробництва – зменшення загальної площі на 41,8%, в тому числі ріллі на 42%;

· природнокліматичні умови – є вирішальним фактором у формуванні врожаю.

Через ці причини виникають інші такі наслідки такі наслідки:

· зменшення прибутку (збільшення збитку) – у 2003 р. збиток склав 327,6 тис. грн., внаслідок зменшення норми прибутку;

· зменшення виручки у 2003 р. порівняно з 2001 р. на 48,4%;

· скорочення чисельності працівників у 2003р. порівняно з 2001 р. на 15,1%, звідси і скорочення затрат праці на 29,1% та ін.;

Список використаної літератури

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. Київ, 2002 р.

2. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. Лебідь, 1999 р.

3. Зубець М. В. Аграрна реформа в Україні. 1986 р.

4. Пужин В. М. Економіка агробізнесу. 1994 р.

5. Ерін А. Економіка сільського господарства. Вища школа, 1989 р.

6. Левин Н. Я. Введеня в ринкову економіку. М. Статистика, 1992 р.

7. Мотрона В. І. Економіка сільського господарства. Вища школа, 1994 р.

8. Радченко В. В., Агафонов, Макаренко. Актуальні проблеми ринкової економіки в системі АПК України. Учений посібник. Дніпропетровськ, 1995 р.

9. Каблук П. Т. Розвиток аграрної економічної науки і її завдання на сучасному етапі здійснення аграрної політики в Україні. АПК, 1996 р. № 2.