Вступ.
1.
Погляд в минуле
1.2
Біосоціальна природа людини
1.3
Ставлення до клонування
1.4
Клонування людини
2
Біотехнологія Гіппократа
2.1 Біотехнологія сучасності
3. Біотехнологія та соціологія
3.1Біотехнологія як біч цивілізації.
3.2 Біотехнологічно-епістемологічна дезорієнтація.
3.3 Біотехнологія у міфології.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ.
З розвитком біотехнологій в сучасному суспільстві розвивається кардинально новий тип мислення. Зміна науково технічних засобів людини призвела до наростання екологічних проблем та проблем відходів.
Ще однією нагальною проблемою є доцільне використання біотехнологій... З однієї сторони вони були покликані забезпечити нормальне життя нас з вами, а вийшло як завжди, - є новітня технологія, але немає шляхів її доцільного використання. Саме з винайденням цих шляхів, вирішимо ми всі питання.
1. Погляд в минуле
20 Століття можна з упевненістю назвати століттям розквіту біології. Адже ця сфера знання розвивається найбільш динамічно і спричинила своїми відкриттями справжній вибух суспільної свідомості.
Неймовірні досі можливості щодо реалізації найсміливіших проектів на базі відкриттів у галузі молекулярної біології і генетики, виникнення генної інженерії і нових медичних технологій значною мірою змінили уявлення про такі фундаментальні загальнолюдські цінності, як життя та його етапи — народження і смерть. Та й взагалі змусили замислитися над запитаннями: що таке людське тіло і де «живе» душа, оскільки, як відомо, «у здоровому тілі — здоровий дух».
Кредо філософії — ставити запитання і шукати на них відповіді.
1.2 Біосоціальна природа людини
Історично склалося так, що актуальні нині проблеми взаємозв'язку біосоціальної природи людини і сенсу її буття і раніше осмислювалися у лоні філософії, як правило, у запитальній формі. Від гамлетівського «Бути чи не бути?» до позиції Е. Фромма — «Мати чи бути?» вони найяскравіше відбиваються сьогодні у питаннях про людську самість на грані вимирання, тобто не-буття. На зламі ХХ—ХХІ століть вони можуть бути сформульовані в різних варіантах. Що значить бути здоровим? Як слід розуміти проблему прагнення до досконалості — тілесної або духовної, природної чи штучної — і до якого ступеня припустиме хірургічне і генетичне «вдосконалення» людського організму?
1.3 Ставлення до клонування
Тема клонування людини і наукові розробки в цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх предметом філософського аналізу. Наполегливі заяви вчених про те, що вже в найближчі роки стане технічно і методологічно можливим клонування людини в тому або іншому варіанті, виділили цю тему з розряду вузькоспеціальних у ряд животрепетних соціальних проблем, які мають глибокий філософський і гуманітарний смисл.
Уже сьогодні ясно: клонування людини та його можливі соціальні наслідки за своїми масштабами будуть настільки значними, що можуть змінити весь соціум, його традиційні підвалини, багато світоглядних установок і уявлень, наукову парадигму в цілому . Все це, по суті, може призвести до виникнення іншої цивілізації.
Філософсько-етичні розмірковування на тему про «бідну» овечку, в якої тепер з'явилося багато «непрямих родичів», викликають в уяві — як відповідне філософське поняття-застереження — міфологічний образ «троянського коня», котрий, як відомо, був внесений у місто самими жителями неприступної Трої, що призвело в результаті до її загибелі. І, як попередження — а чи не станеться чогось подібного з нами, — постає питання про оцінку зрілості досягнутого рівня розвитку цивілізації для вирішення питань подібної складності. Чи виявляться достатньо відповідальними суспільство в цілому, його інститути і регулятиви, ухвалюючи рішення або відмовляючись від його прийняття?
Одразу зазначимо, що, розглядаючи тут проблему клонування, ми абстрагуємося від питань самого його «механізму», від медико-біологічної деталізації і обговорення сенсаційних відкриттів у цій галузі, яким присвячені сьогодні як численні наукові публікації, так і ще численніші статті й повідомлення у засобах масової інформації. Мета даного дослідження — аналіз проблеми клонування методами і засобами філософії, з'ясування місця та ролі філософського знання як інтелектуальної захисної системи культури і як соціального регулятора нових напрямів у науці, які активно розвиваються.
1.4 Клонування людини
В аспекті її філософської рефлексії стимулює також дослідження у напрямі саморефлексїї філософії — історії філософської думки, допомагає розуміти глибинний взаємозв'язок філософії і медицини як галузей знання. Так, уже в «зрілих» формах наукового пізнання усвідомлюються філософські проблеми природознавства. Мабуть, це пов'язано з логікою становлення науки, впливом зазначених дисциплін на розвиток наукової форми діяльності і становлення науки як соціального інституту (наука — лідер, за Т. Куном). І тому ці дисципліни раніш за інші виявили необхідність свого філософського осмислення. Ще пізніше з'явилася потреба у виділенні деяких підрозділів філософії в самостійні наукові напрями (етика, естетика, психологія, логіка тощо), а також визначилися філософські проблеми соціального (гуманітарного) знання: філософія історії, філософія культури, філософія права, філософія релігії.
В міру розвитку науково-технічного прогресу як відбиток «зворотного зв'язку» у відносинах «людина — техніка — світ» виникла філософія техніки — методологія науково-технічної творчості.
А тепер, на межі тисячоліть, очевидно, настав час для нового «прочитания» тези Сократа «Людино, пізнай саму себе!» — як згорнутої формули предмета філософії і програми подальшого розвитку філософських досліджень.
Навіть ранні філософські школи, розмірковуючи над проблемою людини, містили в собі знання і про її тілесну оболонку, що особливо наочно можна простежити на процесі становлення східної філософської думки [2].
2. Біотехнологія Гіпократа
Давньогрецький лікар Гіппократ (460—377 р. до н.е.), порівнюючи медицину з філософією, стверджував, що всі відповідні мудрості є в медицині [3]. Це — презирство до грошей, совісність, скромність, простота в одязі, розважливість, рішучість, акуратність. Гіппократова «Клятва лікаря» ввійшла в історію як основа лікарських присяг і фахового кодексу. Вплив «Клятви» знаходимо в працях лікарів середньовічного Сходу, наприклад у Авіценни і в «Салернському кодексі здоров'я».
У Давній Русі лікарська діяльність як особлива професія відома принаймні з Х ст. У збірнику законоположень «Руська правда» (XI ст.) згадується про винагороду лікареві за його працю, а знайдений у Кирило-Білозерському монастирі рукопис XV ст. свідчить про знайомство тогочасних медиків з працями Гіппократа та його етичними поглядами [4].
У середньовічних університетах медичне знання завжди спиралося на філософські засади. Так було і в перших вищих навчальних закладах України, де починаючи з XV ст. у місті Замосте, поблизу Львова, виникла перша вітчизняна школа лікарів. Прославилася своїми етичними курсами і Києво-Могилянська академія [5]. Відродження і наступні епохи, спираючись на вироблені гуманістичні цінності, роблять зв'язок філософії і медицини більш дієвим, закріплюючи ці цінності у вимогах фахової етики. Варто особливо виділити вагомий внесок у розвиток вітчизняної медичної етики хірурга М. І. Пирогова, який ще в ХІХ ст. розробив моральний кодекс медичної сестри і першим поставив питання про взаємодію лікаря з медичною адміністрацією [6].
Нам можна пишатися національними традиціями, що склалися в рамках київської школи терапевтів кінця XIX — початку ХХ ст. [7], для якої була характерна висока вимогливість щодо питань етики. Особистість лікаря набувала особливого значення не тільки в плані передачі учням спеціальних знань і досвіду, а й для формування у них необхідних моральних принципів. У своїх університетських лекціях тогочасні професори звичайно аналізували і власні лікарські помилки, що вважалося справою не тільки совісті, а й фахової честі.
2.1 Біотехнологія сучасності
Певною мірою у переклику поколінь спостерігається діалектичний синтез, відбувається повернення до начебто старого, до витоків: у системі вищої освіти України сьогодні назріло і обговорюється питання про введення до навчального процесу самостійних курсів з біоетики і близьких до неї спецкурсів.
Для нашого дослідження скористаємося відомим філософсько-методологічним прийомом, який давав раніше чудові результати. Пригадаймо, що колись Ф. Бекон, аналізуючи проблему пошуку адекватного методу науки, спирався на авторитет Арістотеля та його «Органон». Він протиставив йому свій «Новий Органон», що відповідав реаліям уже іншої доби. А Е. Фромм, починаючи філософський аналіз проблем кохання, вже у назві показав різницю між «Любовним мистецтвом» Овідія як «механікою», або, сучасною мовою, просто сексом, і «Мистецтвом любити» — любов'ю як предметом філософських розмірковувань. Так і ми спробуємо «помістити» проблему клонування у «силове поле» філософії і піддати її філософській рефлексії.
Питання, пов'язані з клонуванням живих організмів, і людини зокрема, тобто відтворенням у клонах абсолютно точного генома батьківського організму, викликали величезний суспільний резонанс в усьому світі. В соціумі триває напружений діалог з приводу клонування і ставлення до нього. Прихильники та опоненти виступають досить активно. Відстоюючи свої позиції, вони аргументують, переконують, доводять. Причому, якщо вчені, фахівці в цій галузі вбачають в тій же овечці Доллі втілення успіху науки у розв'язанні найскладніших проблем біомедицини (таких, наприклад, як пошук органів для пересадки тощо), то представники багатьох громадських організацій, релігійні діячі часто займають різко негативну або консервативну позицію.
Безпрецедентною є не тільки сама проблема — клонування і ставлення до нього, тобто зміст питання, а й форма її суспільного сприйняття з використанням новітніх досягнень науки і техніки. Проблема клонування людини активно обговорюється на радіо, телебаченні, на сторінках друкованих видань. Громадська думка навколо неї створюється, зокрема, за допомогою опитування, інтерв'ю з відомими в країні людьми — успішними політиками, бізнесменами, кумирами естради, спорту, кіно і т.д. На тенденційне запитання: «Чи згодні Ви клонувати себе?» переважна більшість респондентів відповіла негативно [8].
Воістину планетарного масштабу набуло обговорення цієї теми завдяки Інтернету, причому кожен користувач комп'ютера може відчути свою причетність до того, що відбувається. У дискусію втягнені мільйони людей, які розуміють, що це відкриття може так чи інакше вплинути на їхні долі або життя їхніх близьких уже в недалекому майбутньому, — можливо, когось врятувати або дати шанс на порятунок, а можливо, згодом призвести до ще тяжчих страждань внаслідок якихось соціальних колізій.
Мабуть, бум громадської думки навколо питань клонування порівнянний хіба що з початком екологічного буму, викликаного наочними і жорстокими наслідками глобальної екологічної кризи, яка почалася у 50—60-і роки. Тут простежується аналогія не тільки в плані емоційного сплеску.
3.Біотехнологія та соціологія
Закономірно і те, що будь-яка соціально значуща проблема спочатку переживається на рівні індивідуальної свідомості і тільки згодом усвідомлюється, піднімається на рівень теоретичного осмислення — ідеології, теорії, філософії. Так було завжди. Нині теж багато виступів, які є скоріш емоційними, ніж раціональними. В них — острах, нерозуміння, занепокоєння перед небезпекою, що їх приховують новітні досягнення науки. Тут часто превалює інстинктивне бажання вберегтися від можливих негативних наслідків їхньої реалізації, складне біосоціальне почуття самозахисту виду Homo sapiens.
Алармізм (сигнал тривоги, небезпеки) як перше емоційне переживання проблеми є скоріш рефлексом самозбереження. Приміром, знаючи про біль від опіку, ми відсмикуємо руку від вогню. Так і тепер — на рівні підсвідомої сигнальної системи спрацьовує здоровий консерватизм. Глибинна природа страху — побоювання втратити самого себе, своє справжнє існування. Тому варто розрізняти побоювання чогось, наприклад життєвих невдач, усіляких негараздів, і глибший, екзистенціальний страх, зумовлений не тільки смертністю людини, а й її свободою. Людина вільна в тому сенсі, що вона обирає свій життєвий шлях, приймає те або інше рішення, займає ту або іншу моральну позицію.
Розбіжності існують, мабуть, лише в засобах пробудження масової свідомості. На Заході вчені-екологи зумисно надавали своїм науковим розробкам яскраве емоційне і публіцистичне забарвлення, щоб вивести людину і людство зі стану вдоволеного собою і безтурботного підкорювача природи («До того, як помре Земля», «Замкнене коло», «Земля лише одна», «Хроніка екологічного лиха» тощо).
Зміна світоглядних і філософських установок, переоцінка всієї системи цінностей і перехід до нової наукової парадигми потребували глибокого співпереживання складності екологічної ситуації, що виникла, трагізму долі людської цивілізації як наслідку глобальної екологічної кризи. Окремі художні твори на екологічну тему лише підсилювали і поглиблювали значущість невблаганних фактів, представлених наукою.
Планетарна етика [9] настійно потребує перебудови свідомості в напрямі відмови від вільної чи невільної зверхності стосовно природи. Введений академіком М. Мойсєєвим екологічний імператив, як і кантівський, має глибокі моральні засади, оскільки відбиває діалектичний взаємозв'язок ставлення людини до світу і ставлення світу до людини. Подолавши тривалий шлях еволюції, сучасна людина перетворила планету на свою неподільну імперію. Нині доля всіх форм життя на Землі прямо залежить від того, що вона робить або чого не робить.
3.1Біотехнологія як біч цивілізації.
Основне питання XXI ст., яке стосується виживання людини як біологічного виду у зв'язку з обговоренням соціальних наслідків її клонування можна сформулювати так: чи реально розмістити на Землі додаткові мільярди собі подібних, значно подовжуючи життя тих, котрі вже живуть, і належним чином забезпечуючи їхні потреби та бажання? І якщо так, то якою ціною? Які ще форми життя виявляться жертвами людини? Чим завершиться її історичне сходження?
Питання залишаються відкритими, якщо врахувати унікальну здатність людини «думати про найкраще, а робити якнайгірше». Адже в людині закладені дві програми — інстинктуальна і соціокультурна, що і визначає її суперечливість. Своєю тілесністю і фізіологічними функціями людина належить природі. Але соціальність диктує їй інші правила поведінки. Ці дві програми, як влучно зауважив П. С. Гуревич, «...наче демони, розтягують людину в різні боки» [10].
Людина жадає добра, але її діяння часто-густо обертаються злом. Вона прагне до панування над обставинами, не помічаючи, що стає рабою своїх бажань. Побоювання втратити те, що в неї уже є, діє на людину і на її взаємини з іншими людьми не менш руйнівно, ніж жага володіти тим, чого вона ще не має.
Зіткнення людей, спричинені бажанням краще влаштуватися в цьому світі, дуже схожі на природну боротьбу за існування у світі тварин. Але спроба розв'язати конфлікти за
3.2 Біотехнологічно-епістемологічна дезорієнтація.
Законами Природи обертається трагедією зникнення людського в людині. Втративши первісну Батьківщину — Природу, людина приречена на вічний пошук самої себе, на вічне становлення і переборювання себе. Зберігаючи невизначеність свого «Я», людина зберігає і свою непередбачуваність. Але ясно одне: за всі свої діяння і кардинальні зміни на Землі відповідає лише людина.
«Демон техніки» створив умови, коли земляни не тільки не можуть контролювати антропогенні процеси, а й не здатні навіть усвідомити й адекватно оцінити наслідки всього, що відбувається. Розщеплення атома, розшифрування генетичного коду та інші відкриття підняли завісу над таємницею життя. За допомогою науки, техніки і технологій людина наблизила сферу фантастики до меж реального, але в плані духовному виявилася не готовою до таких відкриттів.
Задля справедливості слід сказати, що мистецтво як форма відображення реальності багато в чому випередило науку, з властивим йому художньо-образним мисленням набагато раніше підійшло до осмислення проблеми створення або можливості оживлення людини в тому чи іншому вигляді. Науково-фантастичні романи і кінофільми сформували певну громадську думку про причетних до цього «героїв», що виявилася стійко негативною, хоча, як сьогодні підтверджують учені-біологи, часто необґрунтованою. Такі твори створили в людей враження, ніби людські клони стануть бездумними зомбі, монстрами на кшталт Франкенштейна або двійниками вже існуючих людей. Це несло касовий успіх, та водночас тиражувало страх і ворожість до відкриттів у сфері біотехнологій.
Проблема «біокіборга» вже полишила сторінки фантастичної літератури. Є всі передумови для того, щоб біотехнологія і генна інженерія стали провідними галузями промисловості. Людина освоїла технічні засоби свого переміщення у фізичному просторі, проклала шляхи, спорудила дамби, винайшла комп'ютер, вийшла у космос, врешті навчилася змінювати себе. Пристосовуючись, вона набула здатності перетворювати, захищаючись, почала нападати, а з оборонних позицій перейшла у статус диктатора.
XXI століття людина зустрічає як лідер еволюційного процесу. Проте вона ще не готова взяти на себе відповідальність за життя на Землі, оскільки ще до кінця не усвідомила, що сaме життя є вищою цінністю. Не усвідомила людина і ступінь розширення своїх обов'язків. І досі платонівська проблема досягнення гармонії між індивідуальною чеснотою і суспільною справедливістю залишається нерозв'язаною. І сьогодні можна повторити, слідом за Сенекою, що «найбільшу частину життя ми витрачаємо на погані справи, чималу — на неробство, і все життя — не на ті справи, що потрібно» .
3.3 Біотехнологія у міфології.
Міфологічний кентавр тьм'яніє порівняно з перспективою створення людини-амфібії, людини-павука, людини-трансформера, людини-тіні, людини-невидимки, робота-поліцейського, хоча все це позитивні персонажі (негативних набагато більше).
У гонитві за сенсаціями засоби масової комунікації не завжди неупереджено висвітлюють нові факти, пов'язані з клонуванням, що лише посилює суспільний негативізм навколо цієї проблеми.
Численні фантастичні, навіть абсурдні заперечення проти клонування свідчать не тільки про відсутність розуміння цього питання у багатьох людей, а й про необхідність роз'яснення його сутності, обговорення етапів, можливих наслідків і перспектив клонування у найглибшому і найширшому — філософсько-етичному аспекті. Філософія має багатовіковий досвід проведення громадських обговорень, диспутів, розв'язання складних проблем, що може сприяти сторонам утриматися від софістики (суперечок заради суперечок), перейти до толерантного аналізу аргументів і, в остаточному підсумку, до соціального консенсусу.
Висновок
У даній роботі, висвітлила основні питання про розвиток біотехнології не лише по сторінкам дослідницьких першоджерел , а й виробила власне бачення ситуації. І прийшла до висновку, що людині треба передивитися свої погляди на природу, екологію, та на свою власну поведінку.
Прикладом цивілізованого діалогу може бути завершення інциденту, що стався на першому форумі, присвяченому проблемі клонування тварин, — Міжнародному генетичному конгресі в Берклі (США, 1973 р.). Його учасник Л. Корочкін описав цей інцидент як факт негативного сприйняття молоддю соціальних аспектів клонування. «Коли ми прийшли вранці на урочисте відкриття конгресу, то були здивовані і вражені тим, що замість організаторів нас зустріло щільне оточення з кремезних поліцейських, озброєних автоматами», — ділиться він своїми враженнями [12]. Виявляється, дізнавшись, що на конгресі обговорюватиметься проблема клонування людини, студенти університету організували мітинги і демонстрації протесту, де таврували ганьбою учасників наукового форуму. Виникла загроза зриву його роботи. Тоді організатори вдалися до роз'яснювальних заходів: писали в газетах, виступали по телебаченню, намагаючись пояснити, що йдеться не про клонування людей, а лише про можливість копіювати тварин. Конфлікт було вичерпано. Американські студенти виявилися сприйнятливими до нової інформації і налаштованими конструктивно. Протистояння сторін поступово перейшло у дискусію і цілком мирні бесіди. Не випадково у документах конгресу було зазначено, що проблема клонування зовсім не така проста, як спочатку уявлялося.
Список використаної літератури :
1. Шевчук Е. Н
. Философско-этические последствия клонирования человека // Социально-правовые аспекты клонирования человека. — Одесса: ЛАТСТАР, 2001. — С. 89—124.
2. Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С.
Історія філософії. Проблема людини та її меж. — К. : Наук. думка, 2000. — С. 12—17.
3. Гиппократ.
Избр. книги. — М.: Госполитиздат, 1936. — С. 87—88.
4. Корочкин Л.
В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С.112.
5. Программа
действий. Повестка дня на 21 век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. — Женева, 1993.
6. Корочкин Л.
В лабиринтах генетики // Новый мир. — 1999. — №4. — С. 111.
7. Беккет Ф.
Природа в опасности // Курьер ЮНЕСКО. — 1993. — №8.
|
