Реферат: Геоморфологічна будова Київської області

НаУКМА

Кафедра екології

Реферат з курсу “Геоморфологія”

На тему

“Геоморфологічна будова Київської області.”

Виконано студентом ФПН-3

Заклецьким Олександром

Викладач :

Доцент Чирка Віталій Гордійович

Київ 1999 р.

Територія знаходиться в межах специфічного орографічного вулу , в котрому сходяться межі трьох крупних орографічних областей : Придніпровська височина , Придніпровська та Полісська низовина . Тому в загальному орографічному плані території чітко виділяються три її різні орографічні частини , що відповідають тим орографічним областям , що я щойно пригадував ; ці області різні за геоморфологічною будовою . Це видно по концентрації форм рельєфу різної генези на певних участках , неоднаковим набором та інтенсивністю сучасних геоморфологічних процесів , різними по ступеню глибини та густини розчленування поверхні і т.п. З урахуванням всіх цих особливостей відокремлюються більш узагальнено окремі райони та підрайони .

На території , що ми розглядаємо можно відокремити такі райони :

1.Зона змішаних лісів – Київське або Українське Полісся .

2.Лісостепова зона – Придніпровська височина (Київське плато ) та дніпровська лівобережна трасова рівнина .

Київське Полісся

По типам та формам рельєфу тут можно відокремити три геоморфологічних райони :

1. Розважевсько—Чорнобильська моренно-зандрова рівнина .

2. Ниже—Тетеревська аккумулятивна аллювіально-зандрова рівнина .

3. Макаровська моренно-зандрова рівнина .

Північна половина правобережної частини області—Розважевсько—Чорнобильська моренно-зандрова рівнина , південною межою котрої є північна половина Іванківського району . По будові сучасної поверхні можно визначити , що вона належить до відкладень льодового комплексу середньочетвертинного періоду , а також до верхньочетвертинних алювіальних та сучасних алювіальних та озерно—алювіальних утворень .

Міжрічні простори цього району являють вирівняні , алювіально-водольодовикові , алювіальні та понижені , слабохвилясті моренно-водольодовикові слаборозчленовані рівнини , яким властив високий рівень грунтових вод .

Значні площі зайняті річками Уж та Прип’ять. Долини цих річок характеризуються відносно великою шириною 5-12 км . Схили долин виположені та терасовані .

Значну роль в сучасному рельєфі міжрічкових просторів та низьких терасових рівней належить еоловим утворенням , а також широко розвинутим в річкових долинах та на понижених міжріччах сучасним органогенним утворенням .

Північна половина представлена моренною рівниною , поверхня якої розчленована неглибокими долинами річок , що мають часто заболочені пойми ( 4,8%) . Перші надпойменні тераси , що були складені товщею верхньочетвертинного алювію , зустрічаються лише на окремих ділянках . На незакріплених ділянках терасових рівней розвинуті еолові форми .

Нижньо-Тетеревська акумулятивна низьменна рівнина займає значні площі правого берега нижньої течії річки Тетерев . Південна її границя орієнтовно проходить по лінії від гирла річки Білки через Бородянку , Димер до гирла річки Ірпень . На відміну від попереднього району , тут набагато більше розвинуті водно-льодовикові відкладення , на значних плщах розповсюджені алювіальні відкаладення ; морена розмита та зустрічається не часто .

Територія представлена вирівненими слоборозчленованими рівнинами ( правий берег річки Тетерев ) , зниженими , плоскими , слаборозчленованими рівнинами ( міжрічча річок Тетерев та Здвиж ) та підвищеними , холмисто-хвилястими рівнинами ( міжрічча річки Здвиж та річки Ірпень ).

Міжріччам властива слабка дренажність та високий рівень грунтових вод . Долина р. Тетерев характеризується лівобічною асиметрією .

Моренно-зандрові рівнини широко розповсюджені в межах Бородянського , Вишгородського , Іванківського районів . Поверхня цих рівнин відрізняється слабкою хвилястістю , місцями ускладненою еоловоми формами рель’єфу , що чергуються з відносно пониженими та заболоченими просторами междуріч .

Значні плщі заняті річковими долинами Тетерева , Здвижа , Ірпеня та їх притоків . Долини річок при глибині врізу до 30-35 м характеризуються відносно великою шириною 5-12 км . Схили долин викладені та терасовані . Поверхня широких акумулятивних терас ускладнена еоловимі формами рель’єфу , що часто чергуються з болотними масивами .

У Бородянки та Димера розповсюджені лессові “острови”, в межах яких значно розвинуті невластиві полісським районам яружні форми .

В геоморфологічній будові річкових долин відокремлюється пойма та два хорошо розвинутих рівнянадпойменних терас . Поверхні широких пойм ускладнена еоловими формами ( гряди та пісчяні вали ) , багаточисленними старицями та потоками . Потужність сучасних алювіальних відкладів ( пісків ) місцями досягають 20-25 м . Перші надпойменні акумулятивні тераси в нижних частинах течії річок верхньочетвертинними пісками та суглинками , що досягають потужності 15-20 м. Другі надпойменні тераси характеризуються обмеженним розвитком . Тільки в долині р.Тетерев друга надпойменна тераса ( висотою 12-15 м) місцями досягає ширини 2-3 км . Складені ці терасові рівні товщею алювію потужністю до 18 м.

Макарівська морено-зандрова рівнина охоплює південну частину Київського полісся . Абсолютні відмітки досягають 180 м та більше , глибина розчленування поверхні сягає 40 м. Корінні породи представлені , головним чином , відкладами палеогену , поверхня яких в багатьох місцях виявляє сліди глибоких ерозивних розмивів . На більшій частині території райони покривними відкладами слугують водно-льодовикові піски , що залягають в морені . Їх потужність в середньому дорівнює 6-8 м , потужність горизонту морени досягає 7-10 м. На ряді ділянок , піски, що складають поверхню заміщюються пилуватими суглінками озерного походження , а також слоїстими лессовидними суглінками потужністю 6-8 м : лессовидні суглінки складають так звані лессові “острови” ( Вишгород та ін. ) , в межах яких помітно змінюється характер рель’єфу , виявляюща ознака – розчленованість невеличкими ярами , рівнинами , промоїнами . В західній частині району ( Макаровський район ) опосередковано на поверхню виходить морена . Такі поверхні (які , як правило , не мають покрова водно-льодовикових пісків ) утворюють Макаровську моренну западину . Поверхня рівнини на баготьох ділянках ускладнена пісковими грядами , холмами , заболоченними зниженнями , на ній зустрічаються моренні холми , вали .

Глибина врізу 30-40 , рідко 50 м. В будові долин приймає участь , окрім пойми , два рівня надпойменних террас . Контури долин у більшості випадків нечіткі , коренні схили виложені , вони широкі . Долини річок відрізняються наявністю широких , часто заболочених днищ та характеризується значним розвитком торфяників. Найбільш крупною долиною є долина р.Ірпень . Її пойма досягає ширини 2-3 км , відносна висота в середньому 0,3-0,4 метри . Поверхня пойми місцями заторфована чи ускладнена пісковими грівами та валами .

Перша надпойменна тераса виражена морфологічно більш чітко в лівобережній частині долини , де відносна висота її складає 7-8 м. Поверхня тераси часто вщхолмлена за рахунок розвитку піскових валів , гряд , дюноподібних утворень , що чергуються з заболоченими ділянкам . На ділянках , де в будові алювію тераси значну удільну вагу займають суглинкові породи , поверхня останньої прорізана неглибокими ярами , що відкриваються в пойму р.Ірпень . Потужність пісчано-суглиністого алювію , що складають терасу 15-17 м.

Друга надпойменна тераса в долині р.Ірпінь морфологічно виражена слабо . При відносній висоті 15-20 м вона досягає ширини 2,5-3 м. На багатьох ділянках тераса з поверхні складена пісковими відкладами , що підпадають еоловій переробці . З еоловою переробкою пов’язана хвилястість тераси з розвинутими в її межах дюнними всхолмленнями , що чергуються з котловинами видування . Потужність пісково-суглиністого алювію цієї тераси 25 м. В місцях залягання лессовидних суглинків отримують розвиток ерозійні процеси , та пов’язані з ними яружні форми .

Цікавим геоморфологічним підрайоном в межах Макаровської моренно-зандрової рівнини є Вишгородська ділянка , що приєднується до правого корінного схилу долини р.Дніпро . Тут з поверхні рівнина складена товщею лессів та лессовидних суглинків , на відміну від просторів що її оточують , що характеризуються більшею розчленованістю та ерозійними формами .

Тут вище місцевого базісу ерозії залягають товщі бурих та пестрих глин , а також мергелей київської світи , палеогену , що є однією з причин розвитку зсувних процесів . В корінному схилі долини р.Дніпро на північ від Вишгороду зсуви розташовані в два яруса . Розміри зсувних тіл коливаються в межах 40-50 м. В ярах , що розчленяють схил долини Дніпра виникають опвзні-потоки , в нижній частині корінного схилу прослідковуються оповзні-обвали .

На відкритих схилових поверхнях , пестрі та бурі глини вивітрюються виникають оповзні-опливини . В їх розвитку помітну роль грають абразійні процеси на берегах Київського водосховища . У ст.Петровци абразійні процеси сприяють оживленню сучасної оповзневої діяльності . Активізація оповзней тут також пов’язана з виклінуванням водоносного горизонту берегової світи палеогена в верхній частині корінного схилу долини Дніпра .

Південна половина правобережної частини області розташована в межах геоморфологічної області Придніпровської возвишеної рівнини , в підобласті Середньдніпровської правобережної рівнини . Абсолютні відмітки її поверхні коливаються в межах 130-270 м , поступово зменьшуючись к півночі та у напрямку північ-схід .

В межах регіону , що ми розглядаємо Придніпровська підвищенна рівнина являє собою платоподібне підняття (Київське плато) , з широким розвитком лесов та лесовидних порід на міжрічних просторах , що розчленована густою яружно-балковою мережею ( Кагарлик , Барахти , Велика Ольшанка та ін. )

З урахуванням геоморфологічних відмінностей в межах підобласті Середньодніпровської правлбережної рівнини виділяється ряд геоморфологічних районів .

Фастівська слабохвиляста рівнина .

Більша частина цього району в геоструктурному відношенні розташована в межах північно-східного схилу Українського щита та лише крайні південні його ділянки розташовані власно на щиті . В геологічній будові району з дочетвертинних порід велику роль відіграють палеогену та неогену , що оголюються на поверхню по лініям ерозійних врізів . В долині р.Унави оголюються докембрійські кристалічні породи , поверхня котрих нахилена в північному та північно-сходному напрямках . Полтавські відклади ( каоліністі піски ) внаслідок ерозійних розмивів мають острівне розповсюдження . На міжрічкових просторах широко представлен горизонт пестрих глин , крупними плямами розповсюджені також бурі глини .

Четвертинні відклади представлені товщею нижньочетвертинних озерних суглинків , що перекриваються утвореннями дніпровського льодовикового комплексу (підморена , морена та надморена товщі) , на яких залягає покров лессов та лесовидних суглинків . Потужність покрову четвертинних відкладень досягає 15-23 м на міжрічкових просторах , на схилових поверхнях вона збільшується до 30 м.

Поверхня району слабохвилястая , з абсолютними відмітками 220-180 м на міжріччах , помірно розчленована яружно-балковою мережею систем річок Ірпінь , Унава , Каменка . Придолинні ділянки розчленовані яружною ерозією ( селища Козичанка , Сосновка , Снигурівка та ін. ) . В північно-західній частині району ступінь розчленованості поверхні на міжріччах помітно зменьшується , домінують вирівнені поверхні з помітно викладеними схилами . На таких поверхнях в товщі лесових порід деколи проявляються просадкові явища ( південна частина Фастівського району).

В долинах річок Ірпень , Унава , Каменка разом з поймою розвинута перша надпойменна тераса , що складена

З поверхні товщею алювіальних пісків , що іноді страждають від еолових процесів . Товща алювіальних відкладень пойм річок залягає на докембрійських та палеогенових утвореннях , її потижність коливається в межах 10-12 м.є Перші надпойменні тераси річок Ірпеня , Унави , Каменки складені товщею верньочетвертинного пісково-суглиністого алювію потужністю до 18 м . В схилових частинах долин слабо розвинуті зсувні процеси . Оповзні зустрічаються частійше на горизонтах морени та дуже рідко на горизонті бурих та пестрих глин .

Гребінковсько-Кагарликська плоскохвиляста рівнина .

Поверхня цього району відрізняється широким розвитком плоских поверхней та міжрічкових просторів майже не зачеплених ерозією . Абсолютні відмітки поверхні району коливаються в межах 180-210 м , в межах поверхней ерозивних врізів вони зменьшуються до 165 м. В будові рельєфу велика роль належить четвертинним відкладам . Останні представлені товщею лессів та лессовидних суглинків потужністю до 12-15 м , що залягають на відкладах дніпровського льодовикового комплексу .

По линії ерозійних врізів на поверхню не рідко оголюються відклади неогену та палеогену .

Міжрічні простори , що являють собою частини пластово-денудаційної рівнини на придолинних ділянках підпадають під сучасні ерозійні процеси . Яружні форми розвинуті , як правило , на схилах балок , що врізані в товщу четвертинних та неогенових утворень . На майже плоских безстокових поверхнях міжріч , що складені товщею лессів та лессовидних суглинків , мають розвиток просадкові явища , з якими пов’язані скоплення блюдцеподібних понижень поверхні , рідко сягаючих інтервалу діаметрів 10-50 м (Південно-західна частина Кагарликського району ).

Ржищівська сильнорозчленована рівнина займає територію , що приєднується до правого корінного схилу долини Дніпра . Це один з найбільш густо та глибоко розчленованих районів Середньодніпровської рівнини . Абсолютні відмітки поверхні тут коливаються у межах 203-197 м . Поверхня району відрізняється перепадом відносних висот , особливо на ділянках глубокого ерозивного розчленування . В його межах майже скрізь вище місцевих базісів ерозії залягають відклади неогену та палеогену , яким належить велика роль у будові рель’єфу .

Тепер ми порозмовляємо про найбільш густо та глибоко розчленовану ділянку поверхні придніпровської частини підрайону , що ми тут розглядаємо . Правий корінний схил долини Дніпра піднімається тут над урізом води Канівського водосховища на 100-130 м , він ізрізан глибокими посіченими ярами , ускладений багаточисленними оповзнями . В умовах широкого розвитку на міжрічкових просторах лессов та лессовидних порід , що легко піддаються ерозійному розмиву , ця частина регіону характеризується широким розповсюдженням форми лессової морфоструктури . До них належить багаточисленні форми лессових пород на схилових поверхнях міжрічча та балочно-яружних форм , круті поверхні схилів , глибоко врізаних ярів і т. п.

В долинах річок Червоної та Борбиці , глибина врізу яких досягає 50-60 м , відслідковується пойма та перша надпойменна тераса , що нерівномірно розвинуті вздовж течії цих річок . Надпойменні тераси ціх річок належать до типу акумулятивних , вони складені товщею верхньочетвертинного алювію , в літологічному складі останнього домінують піски з підлеглим розвитком супісей та суглинків . Потужність алювіальної товщи тут сягає 10-15 м. Корінним ложем алювію скрізь слугує розмита поверхня палеогенових відкладень .

Сучасна морфоструктура Ржищевської сильнорозчленованої височини в межах регіону , що ми розглядаємо формується в процесі активного ерозіонного розчленування поверхні , що складена товщею лессів та лессових порід , розвитку оповзневих та суфозійних явищ на поверхнях схилів , просадочних явищ на плоских ділянках рівнинних просторів , еолової переробки пісків на низьких терасових рівнях .

Процеси яружної ерозії сприяють виникненню багаточисельних берегових приводороздільних та донних ярів , на розвитку яких благотвірно впливають особливості геологічної будови цієї частини підвищення ( іноді помітні перепади відносних висот поверхні в положенні відносно місцевих базісів ерозії ), кліматичні , гідрогеологічні та інші умови . Найбільш інтенсивно розвиваються яружні форми в полосі , що приєднується до правого корінного схилу долини Дніпра , а також до схилів крупних балок , що розчленяють поверхню району . На поверхнях схилів придолинних та прибалкових ділянок , а також схилах крупних ярів в сприятливих геоморфологічних, геологічних , гідрогеологічних та в цілому фізико-географічних умовах в межах височини часто виникають сприятливі умови для зсувних явищ . З цього приводу форми оповзневої морфоструктури розвинуті вздовж правого корінного схилу Дніпра та на схилах долин всіх його правих притоків . Як правило оповзні тут морфологічно відрізняються . В долині річок Леглич , Червоної , Бобриці мають місце двухярусні оповзневі утворення , де верхній ярус оповзней розвинуто на бурих та пестрих глинах , а часто і на морені , нижній ярус розвинуто на мергелях київської світи палеогена .

Васильківсько-Обухівська розчленована долина займає значний простір району , що ми розглядаємо . На більшій своїй частині це пластово-денудаційна наклонна рівнина , з розвинутими в своїх межах неширокими , слабохвилястими , іноді плоскохвилястими міжріччами з абсолютними відмітками 190-196 м. Характерною особливістю району є поступове збільшення глибини та густини розчленування його поверхні в східному та північно-східному напрямках , а також помітна ерозійна враженність придолинних ділянок , де активний розвиток отримують сучасні ерозійні процеси. Тут на схилових поверхнях , окрім всього розвиваються оповзневі та суфозійні процеси .

Поверхня району розчленована долинною мережею . Долини річок Стугни , Червоної , Сквірки , Либіді та інших в цілому виявляють найважливійші особливості геоморфологічної будови , що властиві річковим долинам північно-східного схилу Українського щита . Їх ширина , також як і глибина врізу , поступово збільшуються вниз по течіям річок , на корінних схилах відсутні денудаційні форми рельєфу , що складаються з дочетвертинних порід , в долинах річок отримують розвиток типові акумулятивні террасові рівні , днища схилів відрізняються поступовими ухиленнями .

Характерної в ряду цих долин є долина р. Стугни , правої притоки Дніпра. У її межах виділяється заплава і дві надпойменні тераси. Перша надпойменна тераса з поверхні викладена товщею піскового верхньочетвертинного алювію, схильного на ділянках не закріплених рослинним покровом еоловій переробці селищ Піски, Старі Безрадичі, Нові Безрадичі й ін. Друга надпойменна тераса перекривається товщею лессоподібних суглинків, а в її межах у багатьох місцях розвиваються сучасні ерозійні процеси.

У продолах правого корінного схилу долини Дніпра зсувні явища найбільше яскраво просліджуються на ділянці від Трипілля і нижче за течією, де конуси накопичення зсувних мас досягають рівня Канівського водоймища. На ділянці Халепье-Гребени для циркоподібних оповзів характерні опливини, а на ділянці Стайки-Гребені в середній і нижній частинах корінного схилу має місце суцільний розвиток оповзів фронтального типу. На таких ділянках звичайно зсувні тераси шириною захоплення 50-60 метрів і більше.

Лівобережна частина області займає Придніпровську низинну рівнину, вона розташована в долинах Дніпра і Десни, відрізняється розвитком долинного ландшафту. Абсолютні оцінки поверхні в заплаві Дніпра коливаються від 80 до 93, 3 м , на терасових рівнях збільшуються до 125-140 і більш м .

Поверхня являє собою східчасту рівнину, ускладнену формами заплавного і типово терасового рельєфу.

У геоморфологічній будові лівобережної області з різною

морфологічною чіткістю виділяються геоморфологічні райони:

Деcнянсько-Дніпровська заплавна рівнина.

У межах області р. Десна має загальні тераси з Дніпром. Ширина заплави Десни рідко перевищують 4-5 км, хоча на окремих ділянках досягати 10 км ,вона непостійна і коливається від 2-3 км (селище Вітачів) до 12 км (м. Гнідин ). Рельєф заплави Дніпра значно змінено у зв'язку з утворенням Канівського водоймища. На ділянках , не заповнених водою, спостерігаються вершини піскових гряд, грив, масивів що розвіваються пісків, що виникнули в результаті еолової переробки різноманітних генерацій алювію.

Нижче сел. Українка вони при затопленні перетворені в острови. Морфологічна заплава р. Дніпро виражена двома рівнями: низьким і високим. Заплава низького рівня відрізняється широким розвитком заплавного мікрорельєфу, висота її над рівнем води в р. Дніпро складає 2-3 м, у її морфології спостерігається піднята прируслова, центральна і притерасова частини. У межах центральній частині широко розвиті піскові гриви, гряди, ложбіноподібні зниження і старичні озера. Притерасна частина найбільше знижена, місцями заболочена, у її проділах багато невеличких озер. Складено заплаву піщано-суглинною товщею алювію потужністю понад 25-30 м.

Ділянки заплави високого рівня займають незначні площі. Рівень високої заплави р. Дніпра можна спостерігати північніше Подолу і південніше Корчуватого на правобережжя р. Дніпро, а також у виді невеличких останців біля сіл Пушок, Погреби , Бортничі. Окремі її останці збереглися на лівому березі. Абсолютні оцінки поверхні заплави високого рівня не перевищують 97-98 м, висота над річищем р. Дніпро - 3-5 м. Рельєф заплави р. Дніпро в силу прояву природних процесів, а також процесів, викликаних діяльністю людини ,є дуже динамічним. У межах заплави р. Дніпро, на Лівобережжя, вплив руслових процесів виявляється у формуванні численних приток і берегових прируслових валів.

У гирлі ріки з акумулятивними процесами пов'язане формування піскових отселей, кіс, перекатів. У формуванні заплави велику роль грають також ерозійні процеси, із якими пов'язане виникнення ерозійних балок, а також сліди періодичного розмиву і накопичення заплавних осадків.

Босиопольско-Броварская акумулятивна терасова рівнина є частиною средньодніпровської терасової рівнини і подана трьома рівнями надпоймених терас Дніпра і Десни.

Террасові відкладення р. Дніпро і Десни залягають на размитій поверхні порід Київської і Вучакськой світ. Поверхня террасової рівнини характеризується східчастою будівлею зі збільшенням абсолютних відміток із заходу на схід від 95-150 м. Горизонтальне і вертикальне розчленовування рельєфу дуже незначне. Сильніше розчленовані більш високі гіпсометричні рівні - друга і третя надпоймені тераси.

Нечисленні водотоки, що дренують террасову рівнину, характеризуються широкими долинами з положистими низькими схилами. Глибина долин не перевищує 15-20 м. На поверхні рівнини часто зустрічаються заболочені зниження, піскові гряди і пагорби.

По террасових уступах Бориопольско-Броварская аккумулятивна терасова рівнина розділяється на 3 геоморфологічних підрайону.

Аккумулятивна рівнина першої надгрунтової тераси рр. Дніпра і Десни добре подана на лівобережжі Дніпра . Ширина її варіюється в широких межах: у селища Бортничи вона дорівнює 1,5-2 км, відкіля вузькою смугою протягається до сіл Гнідин, Вишеньки, Процев. Нижче селища Процева, на широті селища Воронкова тераса розширюється до 5-6 км , а в окремих місцях досягає 8-11 км (сс. Головуров, Жовтневе й ін.)­­­ .

Перша надпойменна тераса на лівобережжя подана двома генетичними рівнями: низьким і високим. Тераса низького рівня розвинута на межріччі Дніпро-Десна і збереглася у виді невеличкого останца біля селища Зазимьє. Її можна спостерігати також у сіл Воронков, Головуров, Глибоке. Ширина її 5-6 км, висота над рівнем води 6-8 м. Абсолютні відмітки поверхні не перевищують 100 м. Поверхня тераси рівна, плоска, із великою кількістю озер і великих заболочених знижень , із рідкими пісковими пагорбами і грядами висотою 10-15 м. Складена однорідною пісковою товщею з галькою кристалічних порід у основі.

Перша надпойменна тераса високого рівня розвиті дуже широко. На правом березі вона збереглася від розмиву на невеличкій ділянці від м. Вишгорода до Подолу і має ширину біля 1 км. На лівобережжя високий рівень добре поданий у сіл Бортничи, Жовтневе, Воронков, Головуров, Кілов і ін. Абсолютні відмітки поверхні від 102 до 110 м. Поверхня високого рівня тераси відрізняється розвитком горбкуватого рельєфу. У багатьох місцях на ній збереглися елементи рельєфу первинної заплави у виді прируслових валів, балок, притерасових знижень.

Останні часто бувають зайняті великими масивами (дер. Ковпито, Куричів, Казенне). Складено терасу пісками і супесями потужністю до 20-25 м. Там, де немає рослинності, на поверхні тераси інтенсивно розвиті сучасні еолові процеси, у результаті котрих її рельєф ускладнюється численними пісковими валами і дюнами , що досягають місцями висоти 10-15 м.

Аккумулятивна рівнина другої надпойменої тераси р. Дніпро Має широке поширення на лівобережжя Дніпра. У її межах розташовані значні частини Броварського і Бориспільського районів. На правом березі вона має обмежене поширення і спостерігається в районі Києва (між Лисою горою і Корчеватим), а також у села Ст. Петрівці і м. Вишгорода. Межа між другою терасою і першою морфологічно виявляється не дуже чітко і тільки на ділянках, де вона безпосередньо підходить до заплави, уступ її чітко просліджується і досягає висоти 20-25 м (селищами Гнідин, Вишеньки, Старе, Процев). Ширина її досягає 50 км, абсолютні відмітки поверхні 110-120м.

У прибортових частинах тераса з поверхні складена пісковими відкладеннями, навіяними з більш низького рівня першої надпойменної тераси. Піскові вали в сіл Гнідин, Вишеньки, Сошніков досягають 5-6 м висоти. З видаленням до сходу від уступу другої надпойменнї тераси піщаний покров заміняється лесовим. На великих рівнинних ділянках тераси, складених лесовими породами, у Бориопільському, Броварському і ін. районах мають місце явища просадочності, із якими зв'язується утворення замкнутих овальних блюдцеподібних знижень поверхні, розкиданих без якийсь закономірності. Поряд про них просліджуються блюдцеобразні зниження, розташовані близько друг до друга й утворюючі витягнуті ланцюжки. Частина з них, приходячи місцями скупчення поталих і дощових вод, заповнена водою протягом усього року. Складено вони піщано-суглинними утвореннями, подібними з відкладеннями стариць. У уступах другої надпойменої тераси розвиті ерозійні процеси, що ведуть до утворення вибоїн і ярів. Складено терасу генетично різноманітною товщею четвертинних відкладень, що залягають на размитій поверхні палеогенних порід. Нижня її частина подана водно-льодовиковими пісками зі значним вмістом уламкового матеріалу і гальки кристалічних і осадових порід; на ній залягають піщано-суглинна товща аллювію , перекрита лессоподібними породами . Потужність алювіальних відкладень значно коливається . Так у районі селища Залісся вона складає 33 м, біля селища Рожевки - 54 м, у селища Мартусовки - 39,6 м , біля Борисполю - 32,5 м. Максимальна потужність зафіксована в районі м. Гнідин - 62,2 м.

Аккумулятивна рівнина третьої надпойменної тераси р. Дніпро.

Третя надпойменна тераса розвинута в межах Броварського і Бориспільського районів. Межа її з другою терасою морфологічно виражена слабко. Ширина її 2-3 км, місцями досягає 20-25 км. Абсолютні відмітки поверхні складають 120-140 м. Поверхня її розчленована дрібною ярово-балковою мережею й ускладнена пісковими пагорбами висотою 3-5 м. Біля селища Гнідин на ній відзначаються мелкозападинні форми просадовості. Алювіальні відкладення третьої надпойменної тераси подані пісками, супесями і суглинками потужністю 60-70 м. С поверхні складена двома ярусами лесових порід. Четверта тераса Дніпра являє собою лесоово-моренно-зандрову рівнину, розташовану в східній частині області. Перевищення тераси над урізом води в Дніпрі складає 35-40 м. Рельєф рівнини спокійний, із слабким ухилом убік Дніпра. Абсолютні відмітки поверхні коливаються в межах 120-140 м. Зрідка рівнинніст рельєфу порушується еоловими формами. На окремих ділянках відзначаються бессточні продовгуваті і блюдцеподібні зниження води. Розміри їх різноманітні, переважають іоди діаметром 80-150 м, глибиною 3-5 м.