|
РЕФЕРАТ
на тему:
“Українські лікарські організації
в діаспорі”
План
Вступ
1. Українське Лікарське Товариство Північної Америки
2. Світова федерація українських лікарських товариств
3. Всеукраїнське Лікарське Товариство (ВУЛТ)
4. Визначні особистості лікарських організацій за кордоном
Використана література
Вступ
Україна переживала чимало лихоліть, тому велика частина передових вчених, зокрема – українських лікарів – опинялася за межами України. Українські лікарі створювали різноманітні товариства та обєднання, які допомагали їм професійно рости, піднімати спільну справу, прославляти досягнення української медичної науки по цілому світу. Серед таких найвідоміших лікарських товариств слід згадати Спілку Українських Лікарів, Українське Лікарське Товариство Північної Америки, Світову Федерацію Українських Лікарських Товариств (WORLD FEDERATION OF UKRAINIAN MEDICAL ASSOCIATIONS), Українське Лікарське Товариство, Медичну Громаду і багато інших.
1. Українське Лікарське Товариство Північної Америки
Не так давно Українському Лікарському Товариству Північної Америки
виповнилося 50 років. Це Товариство заслужило собі високий авторитет серед української громади, тому цей ювілей був помітною і приємною подією для усіх українців Америки і Канади, а також і для незалежної України, оскільки професійна діяльність наших лікарів була тісно пов'язана зі загальноукраїнською справою і завжди мала виразний патріотичний аспект.
Засновуючи в Нью-Йорку у 1950 році Українське Лікарське Товариство, його ініціатори і активісти заклали ясні і далекосяжні ідеологічні підвалини, на яких ця професійна спілка стала, по-перше, діяльним засобом моральної і матеріяльної взаємодопомоги в українському середовищі, а по-друге - важливою ділянкою самоствердження лікарів-українців, здобуття ними професійного і національного авторитету не лише у своїй етнічній громаді, але й серед широкої американської публіки.
Товариство на чолі з першим головою д-ром Романом Осінчуком почало працю п'ятьма відділами, а в 1961 році до нього приєдналися канадські колеґи. Відтоді спілка стала називатися: Українське Лікарське Товариство Північної Америки. Сьогодні в ньому діє 18 відділів, наймолодший, з 1996 року, - на Фльориді.
Протягом 50 років Лікарське товариство видало багато наукових книжок, але особливою його заслугою належить визнати науково-громадський журнал "Лікарський вісник", який почав виходити у 1954 році під рукою д-ра Р. Осінчука. У 1967 році редакцію "ЛВ" очолив д-р Павло Джуль. Вартість цього видання подвійна - професійна і громадсько-політична, адже протягом 40 років "ЛВ" був єдиним україномовним медичним журналом у світі, тобто він говорив рідною мовою від імені усієї української медичної науки, яка в Україні тоді русифікувалася, як всі інші наукові ділянки.
У нинішньому році чергове число "ЛВ" видруковане в Україні.
У 1975 році головний цент товариства переїхала до Чикаґо, де розпочався новий етап активної діяльности. У 1977 році під проводом д-ра Ахіля Хрептовського була створена Світова Федерація Українських Лікарських Товариств (СФУЛТ), а в 1990 році СФУЛТ успішно організував перший лікарський з'їзд в Україні, надавши лікарям-українцям усього світу небуденну можливість зустрітися, порозумітися, випрацювати спільні пляни на майбутнє.
Канцелярія УЛТПА в Чикаґо знаходиться у приміщенні Українського Культурного Осередку, там же діє бібліотека і архів товариства, які багато років дуже ретельно провадив д-р Павло Пундій.
За пів століття мета товариства не змінилася - активно і високопрофесійно дбати про охорону здоров'я української людини і сприяти вкладові українських лікарів у медичну науку.
Однак за ці 50 літ дещо змінилися самі обставини й умови. Оскільки деякі молодші члени не володіють українською мовою, хоч і почувають себе українцями, в 1966 році товариство почало видавати англомовний обіжник, з якого замериканізовані українські лікарі беруть інформації про діяльність товариства і його відділів. Головний редактор цього видання - д-р Адріян Баранецький з Нью-Джерзі.
До "нових обставин" слід зарахувати і прибування лікарів з України в загальному потоці "четвертої хвилі". Виникають, отже, неминучі проблеми з працевлаштуванням, з перевишколом, з оволодінням англійської мови. Щоб виявитися і тут помічним, УЛТПА в 1996 році створило фундацію, метою якої є активніша, цілеспрямованіша взаємодопомога лікарів-українців, полегшення доступу до різних медичних видань і наукових праць.
Для зручного зв'язку між членством УЛТПА має безплатне число телефону (1-888-RX-UMANA) , свою сторінку на Інтернеті (www.umana.oro), продовжує видавати "Лікарський вісник" і квартальник "Imana news", а свою наступну конференцію плянує провести в Арізоні у червні 2001 року.
Повертаючись до відзначення 50-річчя УЛТПА, згадаємо, що одним з багатьох приємних моментів урочистого вечора-бенкету було нагородження д-ра Павла Джуля Почесною Грамотою - за його значний вклад у діяльність професійної спілки американських лікарів-українців. Грамоту вручив теперішній голова УЛТПА д-р Роман Ґой.
Провідні члени УЛТПА (зліва): голова д-р Роман Ґой, д-р Павло Джуль,
новообраний голова д-р Ігор Воєвідка
2. Світова федерація українських лікарських товариств
Світова федерація українських лікарських товариств
(СФУЛТ) створена у 1977 році, її засновниками були лікарські товариства Австрії, ФРН, Аргентини.
Світова федерація українських лікарських товариств (СФУЛТ) створена 1977 року з ініціативи Українського лікарського товариства Північної Америки. Першим президентом СФУЛТ був др. Роман Осінчук (Нью-Йорк), після нього – др.Ахіль Хрептовський (Чікаго), який першим у 1989 р. нав’язав контакт з лікарями України. Від 1992 до 2000 року СФУЛТ очолював др.Павло Джуль (на сьогодні Почесний Президент, Детройт). У 2000 році вперше президентом СФУЛТ обраний лікар з України – Любомир Пиріг (академік Академії медичних наук, член-кореспондент Національної академії наук, заслужений діяч науки і техніки України, Київ).
Перший конгрес СФУЛТ відбувся у Мюнхені (1984), другий – у Відні (1988). Від 1990 року що два роки конгреси відбуваються в Україні: 1990 – Київ-Львів, 1992 – Харків, 1994 – Дніпропетровськ, 1996 – Одеса, 1998 – Ужгород, 2000 – Львів-Трускавець. ІХ-й конгрес передбачається 2002 року в м. Луганську.
На конгресах обговорюються питання організації медичної допомоги, освіти, наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, лікарі різних країн діляться знаннями й досвідом про нові методи діагностики та лікування в різних галузях медицини (традиційні розділи програм конгресів). Крім цього, обговорювалися питання безпеки праці та профпатології, охорони материнства і дитинства, інфекційних хвороб, лікарської етики і деонтології, розвитку курортів в Україні та інші.
Видаються праці конгресів, їх робота освітлюється засобами масової інформації, учасники приймають рекомендації, звернення до лікарської громадськості, владних структур Української держави.
Участь в конгресах беруть від 60 до 150 представників крайових організацій СФУЛТ, 350-450 лікарів, учених-медиків України.
Крайові організації СФУЛТ на сьогодні існують в Австралії, Австрії, Болгарії, Великобританії, Німеччині, Польщі, Росії, Словаччині, США, Україні, Чехії. Донедавна українські лікарські товариства були, крім цього, в Аргентині, Бразилії, Венесуелі.
3. Всеукраїнське Лікарське Товариство (ВУЛТ)
Початок орґанізованого руху українських медиків нових часів розпочинався з Медичної комісії Народного Руху України. Рухівці-медики С.Гаврилюк, В.Городинський, В.Івасюк, С.Нечаїв, Л.Пиріг, О.Ціборовський та інші за активної участі В.Маргітича з УГС почали гуртуватися з 1989 року. Поволі почала визрівати ідея створення патріотичної професійної орґанізації українських медиків. Утворився орґкомітет по створенню Української Медичної Асоціації (УМА) у складі Сергія Гаврилюка, Валерія Городинського, Едвіна Задорожного, Людмили Максимець, Віктора Маргітича, Олега Мусія, Станіслава Нечаєва, Любомира Пирога, Олекси та Людмили Соколюків, Костянтина Тринуса, Олега Ціборовського та інших патріотів-медиків. Був написаний проект Статуту та Проґрами УМА, були розповсюджені листівки-відозви по лікарнях Києва і, користуючись депутатськими правами (в умовах колишнього СССР!), були здійснені публічні звернення через ґазети до лікарів України депутатами С.Нечаєвим та Л.Пирогом. (див.: “Вечірній Київ” №118 (13933) від 25 травня 1990р.)
27 травня 1990р. у малій залі НДІ ортопедії та травматолоґії (вул.Воровського 27) відбулася Перша (установча) конференція Київської крайової орґанізації Української Медичної Асоціації (УМА) – Київської Медичної Асоціації (КМА). На конференції було зареєстровано 112 представників від 47 медичних установ м.Києва. Правління КМА було обрано у складі: 1) Гелія Аронова, 2) Сергія Гаврилюка, 3) Валерія Городинського, 4) Едвіна Задорожнього, 5) Віктора Маргітича, 6) Олега Мусія, 7) Станіслава Нечаєва, 8) Любомира Пирога, 9) Костянтина Тринуса, 10) Олега Ціборовського, 11) Валерія Чмиря. Головою Київської УМА був обраний проф. Пиріг Л.А.
30 червня 1990р. у великій залі НДІ (науково-дослідного інституту) ортопедії та травматолоґії (вул.Воровського 27) відбувся Перший (установчий) з’їзд Української Медичної Асоціації, у якому взяли участь 146 делеґатів, що репрезентували лікарів із 17 областей України. На з’їзді назву “УМА” було змінено на “ВУЛТ” (Всеукраїнське Лікарське Товариство), з одного боку, оскільки медсестри та інші середні медпрацівники не виявили громадської активності, а з іншого боку також із ознаки на традицію існування лікарських товариств у Києві та Львові в дорадянські часи і наявності Світової Федерації Українських Лікарських Товариств у Вільному Світі, які збереглися в діаспорі після розгрому Українських Лікарських Товариств у підсовєцькій Україні. Президентом ВУЛТу був обраний проф. Любомир Пиріг, депутат Верховної Ради УРСР (націонал-демократична Народна Рада). Правління ВУЛТу було обрано у складі: /киян/: (1) Костянтина Тринуса (голова), (2) Євґена Білинського, (3) Валерія Городинського, (4) Едвіна Задорожнього, (5) Людмили Максимець, (6) Віктора Маргітича, (7) Станіслава Нечаєва, (8) Олексія Соколюка, (9) Івана Солоненка, (10) Олега Ціборовського, (11) Валерія Чмиря, (12) Левка Шевчика; /львів’ян/: (13) Юрія Дашо, (14) Олександра Кіцери; /тернополянина/ (15) Юрія Калінобродського; /іванофранківки/ (16) Лесі Попиль; /лучанина/ (17) Юрія Шаварова; /миргородчанина/ (18) Віктора Харченка; /одесця/ (19) Володимира Поґорєлова (Погорілого). Ревізійна комісія була обрана у складі: /киян/ (1) Олега Мусія та (2) Сергія Гаврилюка, і /іванофранківця/ (3) Олеся Олійника. (див.: ґазети "Вечірній Київ" №165 (13980) від 19 липня 1990 р. та "Літературна Україна" №30 (4387) від 26 липня 1990 р.)
Невдовзі вийшов перший номер “Вісника Всеукраїнського Лікарського Товариства” (Київ, 1990).
3-16 серпня 1990р. вперше на Батьківщині (Київ (3-10 (4-9)) - Львів (11-16)) відбувся ІІІ Конґрес Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (СФУЛТ) і вперше разом із українськими лікарями України (Української РСР), на якому ВУЛТ був прийнятий до СФУЛТу.
24-30 травня 1991р. у м.Івано-Франківську відбувся I Європейський Конґрес Українських Лікарських Товариств (ЄКУЛТ) у якому взяли активну діяльну) участь ВУЛТ та УЛТК.
24 лютого 1992р. ВУЛТ було нарешті зареєстровано Міністерством Юстиції України, реєстраційний №209.
8-14 (9-13) серпня 1992р. у м.Харкові відбувся IV Конґрес СФУЛТ. У підготовці з’їзду найбільш активну участь взяло Харківське Лікарське Товариство на чолі з його Головою проф.Людмилою Порохняк.
7 листопада 1992р. відбувся Другий всеукраїнський з’їзд ВУЛТу у м.Ужгороді та наукова конференція “Природні чинники в санаторно-курортному лікуванні”. Президентом ВУЛТ повторно було обрано п.Любомира Пирога.
30 липня 1993р. ВУЛТ було перереєстровано.
Восени 1993р. у приміщенні Музею медицини України (Київ, вул. Лєніна /нині - Б.Хмельницького/ 37) силами ВУЛТу та УЛТК була проведена конференція “Медицина і українська культура”.
4. Визначні особистості лікарських організацій за кордоном
Якщо говорити про інших визначних лікарів української діаспори, то варто згадати Пундія Павла Йосиповича.
Найактивніший діяч української медичної діаспори, лікар загальної практики, дійсний член НТШ Павло Йосипович Пундій народився 14 квітня 1922 року у селі Косові Чортківського району. Вже змалку хлопець виявляв здібності та наполегливість у навчанні. Після закінчення української гімназії (Чортків, Станиславів), у важкі роки німецько-фашистської окупації йому вистачило наснаги здобувати медичну освіту на медичних фахових курсах у Львові. Тут він познайомився з професором М.Панчишиним, слухав лекції відомого історика медицини Вітольда Зембіцького. Був близьким до національно-визвольних організацій. Щоб уникнути репресій комуністичної влади, змушений емігрувати на захід. Йому вдалося успішно закінчити медичний факультет в Ерлянгені (Німеччина).
1950 року переїхав до США, де після дворічної шпитальної практики нострифікував диплом та працював у Чикаго залізничним лікарем до 1988 року.
Брав активну участь у громадському житті української діаспори, в діяльності Українського лікарського товариства.
Слід відзначити подвижницьку працю Павла Пундія – збирання біографічних і бібліографічних матеріалів про українських лікарів у краю та на еміграції.
Вивчаючи і висвітлюючи історію українського лікарського руху в еміґрації, д-р П. Пундій добре усвідомлював, що такий рух може бути дієвим і плідним тільки за умови монолітного згуртування, створення професійних і широко-масштабних організацій. Тому завжди найпильнішу увагу приділяв висвітленню діяльности таких товариств, обєднань і організацій. А їх на еміґрації виникло чимало, досить назвати хоча б Спілку Українських Лікарів, Світову Феде-рацію Українських Лікарських Товариств, Українське Лікарське Товариство, Медичну Громаду... Цей перелік, безумовно, можна продовжити.
Опублікував близько 200 біографічних нарисів на сторінках “Лікарського вісника”. Він є також автором ряду науково-історичних статей про українські лікарські організації в Україні та в діаспорі.
Павло Пундій – дійсний член НТШ. У результаті його співпраці з Лікарською комісією НТШ у Львові вийшли в світ двотомний біобібліографічний довідник “Українські лікарі”.
Як меценат, надає щедру матеріальну підтримку українським медичним виданням, підтримує видання “Лікарського збірника” та “Народного здоров’я”. Багато років є меценатом “Енциклопедії українознавства”, співпрацює з Державною науковою медичною бібліотекою України в Києві, входить у редакційну раду журналу “Агапіт”, публікує в ньому цікаві матеріали.
Також у житті українських лікарських громад приймав важливу участь академік Горбачевський Іван (15.05.1854-24.05.1942). Народився Іван Горбачевський 15 травня 1854 року в селі Зарубинці на Збаражчині. Вісімнадцятилітнім закінчив Тернопільську гімназію, де входив до гуртка “Громада”. Згодом вивчав медицину у Віденському університеті. Під час студій займався громадською працею: двічі був головою студентського товариства “Січ”, розпочав наукові дослідження з медичної хімії.
У 1877 році І.Горбачевський закінчив Віденський університет зі ступенем доктора всіх лікарських наук. Працював у Відні в Хімічному, згодом - у Фізичному інститутах.
Із 1883 року вчений працював у Карловому університеті в Празі: професором медичної хімії, деканом медичного факультету, ректором. Був заступником і першим директором Інституту медичної хімії при університеті у Празі.
Окрема сторінка у багатогранній діяльності вченого - його праця в Науковому товаристві ім. Т.Шевченка. З 1899 року - дійсний член НТШ, згодом - почесний член його математично-природописно-лікарської секції, у 1911-1918 роках - її директор (голова). Займався організацією лікарської комісії НТШ. У 1900 році очолював делегацію НТШ на Всесвітній лікарський конгрес у Парижі, де його обрали віце-президентом та президентом хімічної секції. З 1910 року І.Горбачевський - почесний президент Українського лікарського товариства.
Із 1925 року - академік Всеукраїнської Академії наук (м. Київ), член Австрійського Кайзерівського наукового товариства, Чехо-Словацької Академії наук, почесний член Спілки українських лікарів у Чехо-Словаччині.
Іван Горбачевський залишив після себе 66 наукових публікацій з хімії, біохімії, епідеміології, судової медицини, токсикології та інших галузей, понад 100 наукових опрацювань у галузі санітарії, багато з яких свого часу впровадили в Австро-Угорщині. Він підготував два томи підручника органічної та неорганічної хімії українською мовою, з яких перший том (“Органічна хімія”) опубліковано у Празі. Саме це заклало основи української наукової термінології. Чеською мовою наш земляк написав 4-томний підручник лікарської хімії.
Помер Іван Горбачевський 24 травня 1942 року в Празі, тут і похований.
Рішенням Кабінету Міністрів України іменем академіка І.Горбачевського у 1992 року найменований Тернопільський медичний інститут (нині - медична академія), на фасаді цього навчального закладу встановлена пам’ятна таблиця. Ім’я І.Горбачевського також носить школа в Зарубинцях - рідному селі вченого.
Використана література
1. Вергун І. Професор д-р Іван Горбачевський - вчений і людина //Вергун І. Статті: Бюлетені - науково-інформ. часописи УТГІ. - Дюнкерк, 2000. - С. 25.
2. Головацький І. Іван Горбачевський //Ювілейна книга української гімназії в Тернополі 1898-1998: До сторіччя заснування /За ред. С.Яреми. - Тернопіль; Львів, 1998. - С. 655-656.
3. Маланюк П. та ін. Фрагменти з історії просвітницького сподвижництва в Галичині. - Тернопіль: Б. в., 1998. - 60 с.
4. Пундій П. Українські лікарі: Біобібліогр. довід. Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. – Львів; Чикаго, 1994. – 327с. Фот.
5. Ганиткевич Я. Історіограф української медицини Павло Пундій //Тернопілля’97: Регіон. річник. – Тернопіль, 1997. – С.219-221.
6. Єник О. Історіограф вітчизняної медицини //Свобода. – 1997. – 7 черв.
|
