|
Реферат на тему:
Німецька проблема в міжнародних відносинах.
1. Принципи мирного врегулювання з Німеччиною.
2. Створення ФРН та НДР.
3. Берлінська криза 1959 – 1961 років.
4. Нова східна політика ФРН.
Вперше питання повстало на другій сесії міністрів ЗС. Спочатку було вирішено розв’язати поблему союзників, і лише потів повернутися до Німеччини. В Квітні 1946 року Франція, пам’ятаючи про 1 та 2-гу світову війну, жертвою яких вона стала, пропонує включити до розв’язання проблеми НІмеччини шлях до розчленування її на декілька держав (на її думку це був найдієвіший спосіб забезпечити безпеку Франції). СРСР в цей час підготував документ “Про долю Німеччини і про мирний договір з нею”. Основна ідея Радянського проекту – це створення в перспективі Німецького уряду, який би контролював всю територію Німечини (тобто мова йшла про єдність держави).
Ми пам’ятаємо, що після 2-ї світової війни, Німеччина була поділена на окупаційні зони (спочатку 3 – радянська, американська, англійська, потім з частин американської та англійської з’явилася французька зона) в грудні 1946 було підписано угоду між урядами Англії та США про створення бізонії (тобто про об’єднання американської та англійської зон). Було підкреслено, що мова йде перш за все про економічне об’єднання. Чому саме так? Справа в тому, що після встановлення окупаційного режиму склалася досить парадоксальна ситуація. По ідеї, економіка в американській та англійській зоні мала бути на значно вищому рівні. Але в умовах розрухи, жорстка планова система, що була встановлена в радянській зоні, працювала краще. Тому СРСР, маючи досвід відбудови держави в особливо важких післявоєнних умовах, десь за рік налагодив економічну систему своїй зоні. Так були картки, але проблем з їжею удалося уникнути. Тому потік біженців був спрямований не зі Сходу на Захід (як ми звикли), а з Заходу на Схід.
Але окрум екоомічних проблем, існувала проблема створення єдиної НІмеччини. Вирівшивши в лютому 1947 року питання з колишніми сониками Німеччини, в березні 1947 року на Москоській конференції РМЗС, було оголошено декларацію Гувера, де вперше пролунала ідея про створення сепаратної Німецької держави, тобто для США стало зрозумілим, що ідея контролювати процес створення єдиної Німеччини при такому авторитеті СРСР було досить важко, і тому вони вирішили краще взяти менше, але все ж таки взяти.
СРСР, окрилений успіхами в перші повоєнні роки, навпаки пропонує проект, який мав назву “Про форму і об’єм тимчасової політичної організації Німеччини” і у розвиток цього проекту він запропонував розвиток центральних адміністративних органів. Пам’ятаючи досвід в Японії, пропонує контрольній раді розробити тимчасову конституцію Німеччини. США трохи відступили, і запропонували ідею створення національної ради (своєрідний тимчасовий уряд), але якщо СРСР пропонував створити цей уряд на основі загальних виборів, то США пропонували створити національний уряд з урядів земель.
Одночасно, серйозному обговоренню була піддана і ідея демілітаризації. І тут СРСР мав досить серйозного союзника, такого як Францію. Остання розуміла, що ідея розчленування НІмеччини не пройшла, вони хотіли хоча б демілітаризувати Німеччину. Вона також вела мову про Рур, про те, щоб вивести його з під влади Німеччини.
Тут трапилася ще одна серйохна ініціатива США, яка спочатку носила економічний характер, але зіграла вирішальну роль у створенні ФРН. Мова йде про “план Маршалла”. США, у особі держсекретаря Маршалла, висунула ідею про економічну допомогу Європі, причому цей план розповсюджувався і на Німеччину (а в первинному варіанті, і на СРСР[1]
та на Східну Європу[2]
).
Але окрім чисто економічної сторони, США та Англія домовляються про створення так званої Економічної Ради в своїх зонах. Ця економічна рада була фактично наділена парламентськими функціями. Окрім економічної ради, обговорюється проект створення виконавчого комітету з урядовими функціями. Планується створити також 6 директоратів, з функціями галузевих міністерств. Тобто, в 1947 році адміністрація західних окупаційних зон, розпочинають створеня майбутнього державного апарату НІмеччини. Дивлячись на такий перебуг подіц СРСР у грудні 1947 року на 5 конференції РМЗС у Лондоні наполягає на своєму проекті вирушення Німецької проблеми: створення загальнонімецького уряду, майбутній мирний договір повинен бути підписаний Німецький урядом, як це було з колишніми союзниками Німеччини. Для обговорення мирного договру повинна бути скликана мирна конференція, і все це має базуватися на базі ріщень Ялтинської та Потсдамської конференції. СРСР пропонує ствоити центральні німецькі департаменти по основним галузям. Але повернути машину реалізації ідей західних держав було неможливо, тим більше, що ці країни розуміли, що у 1948 році, коли біженці вже потягнулися назад зі Сходу на Захід, СРСР на загальнонімецькі вибори не піде.
Отже лондонська сесія завершилася без результатів.
В цей час в західних землях розширюються повноваження економічної ради (вона фактично стала нижньою палатою парламенту), було створено другу палату – Раду Земель, було створено Адміністративну раду (фактично уряд), верховний суд, центральний банк під назвою Банк Земель, тобто де-факто західна Німеччина являє собою державу.
В лютому 1948 року проходить нарада РМЗС у Лондоні (отримала назву “Сепаратні лондонські переговори”), де беруть участь США, Великобританія, Франція і країни Бенілюксу. Було прийнято рішення про створення сепаратної Німеччини, але залишити окупаційний статус, для того, щоб у СРСР не було спокуси якимось чином впливати на ці процеси. Розуміючи, що проголосити Західнонімецьку державу дуже важко, вони вирішили робити це поступово. Найбільш зримим засобом введення нового режиму є гроші. В червні 1948 року за тиждень до введення нових грошей (марки зони А), американський і анлглійский уряд попередили про це СРСР. Останній судорожно починає друкувати валюту для зони Б, але він не встиг. Західні німці перше виходять зі своєю валютою. Введення валюти вже вийшло з-під контролю СРСР, але залишався західний Берлін, який знаходився в зоні окупації СРСР. Тому уряд СРСР тонко натякнув на те, що слід не поспішати з введенням валюти у західних зонах. Але 26 червня ця валюта виходить в оберт. У відповідь СРСР блокує Берлін. Розпочинається перша берлінська криза. Жодна машина, жоден потяг з будь0яким вантажем до Західного Берліну, не доходить до місця призначення. Жителі Західного Берліну “затужили”.
Але США, зробивши перший крок, роблять і другий – будують так званий “повітряний міст”: літаками перевозили все, навіть вугілля. Щоденно перевозилось 5 тис. тон вантажів (!). Приблизна вартість вантажу, який перекинули до Західного Берліну за місяців 7 найбільш жвавих перевозок – це 300 млн. доларів. СРСР дуже серйьозну надію плекали на погоду. Старожили говорили, що такої гарної погоди восени вже не бачили 40 останніх років. В вересні 1948 р., вже після творення тризонії (в липні 1948 року), західні країни виносять Берлінське питання на засідання Ради Безпеки. До цього Сталін викликав послів трьох держав, що як тільки відмінять західну марку, СРСР зніме блокаду.
Але при всьому при тому, що США намагалися до кінця боротися за свої права у Західному Берліні, різниця була в тиждень. Якби СРСР на тиждень пізніше погодився б зняти блокади, то США б не витримали, і закрили повітряний міст.
В травні 1949 року було підписано 4-хстороннє комюніке, яке пропонувало зібрати конференцію РМЗС і вирішувати все в процесі дискусії. 23 травня 1949 року була скликана 6 сесія РМЗС в Парижі. Це вже була агонія з боку СРСР. Він пропонує новий проект мирної угоди, поновити роботу Союзної Ради. Це стало останньою спробою СРСР показати своє небажання розчленування Німеччини. Але в червні 1949 року, США, Англія та Франція підписують про Верховну союзницьку комісію для Західної Німеччини.
14 серпня 1949 року проходять вибори у Бундестаг. Премогу отримав блок ХДС-ХСС і 20 вересня 1949 року уряд Західної Німеччини приступив до виконання своїх функцій. СРСР нічого не залишалось робити, як дати добро на проголощення 7 жовтня 1949 року Німецької демократичної республіки. Так же як і у західних зонах було створено Радянську контрольну комісію (замість Радянської військової комісії). Як тоді писали “вперше на німецькій землі було створено державу робочиз та селян”. Розкол Німеччини на 2 окремі держави став фактом, і це внесло зміни у міжнародні відносини в Європі. Вже у 1950 році канцлер ФРН Конрад Аденауер (перший канцлер ФРН), палкий прихильник ідеї об’єднаної Німеччини, пропонує провести вибори на всій території Німеччини. Керівник НДР, Отто Гротеволь, пропонує скликати установчу раду, в яку ввійдуть представники обох країн, причому і ФРН і НДР погодились, щоб ці вибори прозодили під контролем ООН. СРСР спочатку підтримав цю ідею, а потім схаменувся, бо населення ФРН в 2 рази перевищувало населення НДР.
ФРН поступово входить до Європи. Перший кроком стало підписання в квітні 1951 року договору про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі. Але ідея проголошення ФРН була невід’ємною частиною збереження окупаційного статусу. І тому в серпні 1950 року уряд ФРН направив урядам США, Англії і Франції Меморандум з питання про нові принципи взаємовідносин між Федеративною республікою та окупаційними державами. (мирного договору ще немає). ФРН пропонує :
- стан війни припиняється;
- окупація залишається, але мета окупаційних військ – це забезпечення безпеки ФРН;
- треда підписати низку угож, які б регулвали відносини між ФРН та Захдними державами.
Через місяць було зібрано нараду міністрів ЗС АНглії, ФРанції та США, які погодилися з цієї пропозицією. Серйозним поштовзом ула війна в Кореї. США планували ввести ФРН у обронні структури Європи задля протидії СРСР.
26 травня 1952 року США, Англія, Франція і ФРН підписують так званий Загальний договір (в історії він ще відомий як Бонський договір). Він відміняв окупаційний статус, ФРН надавалася повна самостійність у внутрішній політиці і обмежена самостійність у зовнішній політиці (обмеження стосувалися питання об’єднання Німеччини і проблема Берліну), західні країни малиправо залишати свої війська в Німечині до досягнення мирного врегулювання.
27 травня 1952 року було підписано Паризький договір про заснування Європейської оборонної спільноти, за участю Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу. Центральним елементом догову було створення о’єднаних збройних сил за участю західнонімецьких контингентів (тобто процес ремілітаризації почався) Ідея була така – створюється так звана Європейська армія, яка буде підпорядковуватись не урядам країн, а спеціально створеному Комісаріату, тобто наднаціональному органу. Але Французькі національні збори не ратифікували цей договір (хоча саме Франція його ініціювала).
В жовтні 1954 року було підписано договір про створення Західноєвропейського союзу і підписується протокол про приєднання ФРН до НАТО за умов: ФРН не буде застосовувати силу для об’єднання Німеччини і не буде виробляти зброю масового знищення. Але цю угоду треба було ратифікувати. СРСР схаменувся (а до 1955 року контактів між СРСР та ФРН майже не було) і 25 січня 1955 року, розуміючи що договір буде підписано не скоро, виходить указ Верховної Ради СРСР про припинення війни з Німеччиною. А в вересні 1955 року, після візиту Аденауера до Мовскви, між СРСР та ФРН встановлюються дипломатисчні відносини. Підписуючи договір про встановлення дипломатичних відносин, Аденауер підкресли, що це не означає визнання територіальних змін обох країн, і наполягав та тому, що він представляє весь німецький народ, а не лише ФРН. На закріплення цієї позиції, в грудні 1955 з’являється доктрина Ханштейна (статсекретар МЗС): всяка держава, яка встановить дипломатині відносини з НДР, автоматично розриває іх з ФРН (виняток було зроблено лише для СРСР): були розірвані дипломатичні відносини з Кубою, Югославією та Занзібаром.
Однак залишалося ще питання Західного Берліну. Хрущов у своїх мемуарах писав: “Що я повинен був робити? Тільки у липні 1961 року НДР залишило 30 тис. людей”. Західний Берлін було поділено. Існували так звані адміністративні кордони, але проблем пробратися в Західний Берлін із Східного не було. Тому було вирішено побудувати посилений кордон між Західним та Східним Берліном. В ніч на неділю, коли люди були за містом, було побудовано кордон спочатку з колючого дроту, а пізніше – бетонну стіну. Середня висота муру – 2,5 м. Загальна довжина – 16 км. Насправді це було 2 стіни, між ними були закладені міни, весь простір прострілювався.
Коли Кеннеді приїхав в Берлін, він досить влучно сказав, що “стіна – це саме мерзотне і переконливе свідоцтво провалу комуністичної системи”.
[1]
Спеціалісти СРСР вирішили, що з економічної точки зору це досить вигідно, але з політичної – це нонсенс, і СРСР відмовився.
[2]
Ці країни також відмовилися.
|
