Реферат на тему:

Основні уражаючі фактори

Загальноприйнятим методом охорони праці вже багато років є використан­ня системи техніки безпеки Це сприяє створенню машин та інструментів, в роботі з якими виключена небезпека для людини, а також розробці спеціальних засобів захисту, які охороняють людину від небезпеки в процесі праці.

Чому ж люди, яким від народження властивий інстинкт самозбереження, так часто стають винуватцями своїх травм?

Перша причина витікає вже з аналізу еволюції людини. Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з тою. яка жила 20-30 тисячоліть тому, можна було б помітити, що за цей період людина зовні майже не змінилася. Більше того, деякі її фізичні якості, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, немає тієї сили і витривалості, що були колись. І незважаючи на це, людина в своєму розвитку пройшла шлях віт кам'яної сокири до космосу. З розвитком знарядь праці розширився діапазон дії людини на оточуючий світ. При цьому, зрозуміло, розширилося і коло відповідних реакцій зовнішнього світу на людину в процесій праці. Зросла також сила цих дій. Таким чином, з розвитком техніки небезпека зростає скоріше, ніж людська протидія їй.

Друга загальна причина у зростанні ціни помилки. Коли первісна людина робила помилку в ремісничій або сільськогосподарській праці, розплата за неї не була надто велика: вона могла подряпати тіло колючою рослиною, опустити собі на ногу камінь, впасти з дерева тощо. Помилки ж сучасної людини обходяться їй набагато дорожче, тепер люди частіше гинуть від струму, високої напруги, ста­ють каліками від ударів тяжких пресів, падають з висоти багатоповерхових будинків - падають не на землю, а на асфальт, бетон.

Третя загальна причина, яка сприяє зростанню травматизму, - адаптація людини до небезпеки. Для сучасної людини техніка стала засобом задоволення багатьох потреб, джерелом утіхи, об'єктом мотивації, фактором престижу. Вико­ристовуючи блага техніки, людина часто забуває, що техніка є ще й джерелом високої небезпеки, а інтенсивне використання її підвищує можливість реалізації цієї небезпеки. Постійна взаємодія з небезпечними машинами і неінформованість про масовий характер нещасних випадків ведуть до того, що людина нехтує насправді небезпечним і адаптується до небезпеки, часто через маленькі вигоди навмисне йде на порушення правил безпеки.

Однак, мало навчитися виявляти роль людського фактора в кожному окремому випадку, дуже важливо мати науково обгрунтоване і систематизоване вив­чення цього питання, Тому при вивченні питань безпеки праці розділ психології безпеки є обов'язковим.

Психологія безпеки - галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають в процесі пращ та інших видів діяльності, і психологічні фактори підвищення їх безпеки.

Об'єктом дослідження психології безпеки є різні види предметної діяльності людини, пов'язані з небезпекою.

Предметом дослідження даної області є:

- психічні процеси, які породжуються діяльністю і впливають на її безпеку;

- психічний стан людини, який впливає на безпеку її діяльності;

- властивості особистості, які впливають па безпеку діяльності.

На людину постійно діє безперервний потік зовнішніх подразників, а також різноманітна інформація про процеси, що відбуваються всередині організму й поза ним. Прийняти цю інформацію і правильно зреагувати на велику кількість подій людині дають змогу її органи чуттів: очі, вуха, язик (як орган смаку), ніс (як орган нюху) тощо. Кожний з цих органів улаштований так, що реагує на певні явища довкілля, перетворює сигнали зовнішнього світу (звук, світло, запах, механічні подразнення) в сигнали нервової системи - нервові імпульси.

Мозок одержує ці сигнали, переробляє їх і посилає «наказ» виконавчим орга­нам: людина зупиняється, побачивши червоне світло світлофора; поспішає на кухню, відчувши запах підгорілої їжі; знімає трубку, коли дзвонить телефон. Орга­ни чуттів працюють постійно, вони спрямовують дії й контролюють їх.

Кожен вид рецепторів сприймає тільки один вид подразнень. Лише кілька квантів світла достатньо для виникнення зорового відчуття, слухові рецептори починають посилати сигнали в мозок, коли барабанна перетинка зміщується на відстань у десять разів меншу від атома водню; достатньо двох-трьох молекул пахучої речовини, щоб відчути запах.

Від рецепторів по чутливих нейронах імпульси надходять у певну зону кори великих півкуль. Із збудженням нейронів кори пов'язана фізіологічна природа відчуттів, тонке розрізнення подразнень.

Речовини, які погіршують якість навколишнього середовища називаються забруднювачами. Попадання різноманітних забруднювачів у середовище називають забруднюванням природного середовища.

Глобальними джерелами забруднень навколишнього середовища є виробнича і побутова діяльність людини.

Речовини-забруднювачі класифікують за різними ознаками.

За характером впливу на природу розрізняють такі види забруднень: фізичні, хімічні і біологічні.

Фізичні забруднення займають фізичні властивості навколишнього середовища. Серед фізичних забруднень розрізняють теплове, світлове, шумове, електромагнітне, радіаційне забруднення.

Теплове і світлове забруднення викликають зміну температурного режиму та світлового режиму, що може мати негативні наслідки для живих організмів.

Шумове забруднення. Шум – одна з форм фізично-хвильового забруднення навколишнього середовища. Він виникає внаслідок згущення і розрідження повітряних мас, тобто коливальних змін повітря. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливальний, переривчастий, імпульсний. Загалом шум – це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти. Шумове забруднення створює повний звук, що негативно впливає на організм людини, заважає, пригнічує. Організм людини практично пристосовується до шуму, тому регулювання і обмеження шумового забруднення оточення – важливий і обов’язковий захід.

Електромагнітне забруднення. Інтенсивне проникнення в усі сфери діяльності людини електро- та радіотехнічних пристроїв сприяло забруднення природного середовища електромагнітним випромінюванням. Джерелами електромагнітного випромінювання вважаються радіо- і телепередавачі. Спричиняється забруднення природного середовища, електромагнітними полями, які перш за все негативно впливають на нервову систему.

Виникають також проблеми, пов’язані з користуванням побутової електронікою.

Радіаційне забруднення: Розрізняють такі джерела радіаційного забруднення:

1. Випробування ядерних пристроїв, ядерні вибухи у мирних цілях;

2. Вода, що використовується як теплоносій на АЕС і підприємствах для охолодження атомних реакторів.

3. Виготовлення приладів, пристроїв, що містять радіоактивні ізотопи.

4. Аварії на АЕС.

Поширюються радіоактивні речовини різними шляхами.

Механічне забруднення середовища відбувається при складанні господарсько-побутових твердих відходів промпідприємств і шахт.

Хімічне забруднення. Охоплює повітря, ґрунти, рослинність, поверхневі та підземні води. Повітряний басейн забруднюють головним чином викиди промислових підприємств і теплових електростанцій, вихлопні гази транспортних засобів. Частина речовин, що забруднюють повітря, згодом осідає на земну поверхню та хімічно забруднює ґрунти, рослинність і поверхневі води. Крім того, рослинно-грунтовий покрив інтенсивно забруднюється отрутохімікатами та мінеральними добривами.

Біохімічне забруднення надмірне поширення організмів, які завдають шкоди іншим істотам (поширення бур’янів, хвороботворних мікроорганізмів, вірусів).

Забруднення проникають в усі частини біосфери.

Біологічне забруднення – різні організм, що з’явилися завдяки життєдіяльності людства – бактеріологічна зброя, нові віруси, це є збудники сніду, епідемій, інших хвороб, а також катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною. Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан навколишнього середовища природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів сірковуглецю, ртуті та інших шкідливих сполук.

Рецептори, шляхи, по яких передається збудження, і спеціальні зони кори великих півкуль головного мозку становлять єдину систему, де народжується відчуття й відбувається розрізнення подразнень.

1. Надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників. Ця чутливість близька до теоретичної межі. Такий рівень чутливості в техніці, у багатьох випадках, поки що недосяжний. Кількісною мірою чутливості є порогова інтенсивність подразника дія якого дає відчуття.

2. Усі аналізатори мають диференціальну (розрізняльну) чутливість, тобто мають здатність виявляти відмінність за інтенсивністю між подразниками. Ця функція аналізатора визначається найменшою величиною (диференціальним порогом), на яку треба змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття.

3. Характерною для аналізаторів властивістю є здатність їх пристосувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. Ця властивість дістала назву адаптації. Завдяки адаптації при високих інтенсивностях діючих подразників чутливість знижується, і, навпаки, при низьких - підвищується. Наприклад, по­трапляєте чи то до яскраво освітленого приміщення, чи до темного, і нічого не бачите - проте ця сліпота дуже швидко минає.

4. Аналізаторам притаманна здатність тренуватися. Ця властивість полягає як у підвищенні чутливості, так і в прискоренні адаптаційних процесів.

5. Дуже своєрідною властивістю аналізаторів є здатність їх певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Якщо людині лише на соті частки секунди показати якусь досить добре освітлену і не дуже складну картин­ку, то глядач цілком правильно опише це зображення.

6. Аналізатори за умови нормального функціонування перебувають у постійній взаємодії. Саме завдяки цій здатності вікарування, тобто взаємозаміни, люди позбавлені деяких, іноді навіть кількох аналізаторів, живуть повноцінним життям, сприймаючи навколишній світ у всьому розмаїтті його виявів.

Людина живе у світі звуків. Звук як фізичне явище являє собою коливальні рухи матеріальних тіл - твердих, газоподібних або рідких. Виникнення слухових відчуттів людини пов'язане, як правило, саме з коливанням повітря. Ось чому в безповітряному середовищі передача звуку стає неможливою.

Психофізіологія слуху

Звукова хвиля характеризується довжиною (відстань між двома точками хвилі, що мають однакову фазу коливань), амплітудою (максимальне відхилення точки від стану рівноваги), періодом (час одного повного коливання), частотою коливань (кількість повних коливань за одиницю часу, яка виражається в герцах), силою звуку (кількість енергії, що проходить за 1 с через площу 1 м² поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення звукової хвилі й вимірюваної у Вт/ м² ), звуковим тиском (абсолютна різниця між тиском максимального згущення повітря та атмосферним тиском, яка виражається в паскалях).

Слуховий аналізатор

Слуховий аналізатор людини являє собою спеціалізовану систему для сприй­мання звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - це вухо.

Розрізняють зовнішнє вухо, до складу якого входять вушна раковина зовнішній слуховий прохід і барабанна перетинка; середнє вухо, що складається із системи з'єднаних між собою слухових кісточок та внутрішнє вухо, де містяться рецептори, які сприймають звукові коливання. До внутрішнього вуха відносять також півколові канали, які є периферичною рецепторною частиною вестибуляр­ного аналізатора.

Нервові імпульси від звукових рецепторів надходять по слуховому нерву в головний мозок. У слуховій зоні кори великих півкуль, розташованій у скроневій ділянці голови, відбувається кінцеве розрізнення характеру звуку, його сили та висоти.

Вплив шуму па організм людини

Інтенсивний шум - акустичний стрес, який призводить не тільки до пору­шення слухового аналізатора, але і до захворювань внутрішніх органів. До механізму виникнення таких захворювань залучені вегетативна (незалежна від нашої свідомості частина нервової) і ендокринна системи. Вони забезпечують постійність внутрішнього середовища організму при його пристосуванні до змінних зовнішніх умов. Внаслідок тривалої дії шуму ці системи перестають чітко регулювати роботу внутрішніх органів, що обумовлює появу гіпертонічної, ішемічної, виразкової та інших хвороб.

Основні методи боротьби з шумом

Існують чотири основні напрямки боротьби з шумом: боротьба в джерелах його утворення; зниження на шляхах його поширення; ослаблення дії на організм людини за рахунок організаційних та медичних заходів; теж за допомогою засобів індивідуального захисту.