Тема Філософія Нового часу.
1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.
Соціально-економічні зміни:
Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв¢язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.
Соціально-політичні зміни:
- буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.)
- буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст )
- становище і розвиток капітальних відносин;
- зміни в соціальній структурі суспільства;
- зміни в політичній системі суспільства.
Природно-наукові відкриття:
- механіка небесних і земних тіл;
- астрономія;
- теорія опору матеріалів;
- фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;
- хімія.
Зміни в державній сфері суспільства:
- розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;
- відмова від натурфілософії;
- формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.
У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.
Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.
Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).
Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.
2. Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:
- емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;
- раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;
- сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.
Методи дослідження:
- індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;
- від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.
Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.
Ф. Бекон (1561-1626) – підкреслює необхідність пізнавати об¢єктивно суттєві речі і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.
Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини – панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання – раціональне пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.
Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.
Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.
Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а через пізнання природи.
У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:
1. Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.
2. Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму (потребує доведення).
3. Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.
Дж. Берклі (1684-1753) – обґрунтував суб¢єктивний ідеалізм. “Трактат про начала людських знань – пізнання має справу не з об¢єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. об¢єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - суб¢єктивний, тому саме їх існування залежить від суб¢єкта свідомості. Без суб¢єкта свідомості. Ьез суб¢єкта немає і об¢єкта (ідеалістичний сенсоналізм)”.
Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про “вроджений ідеал”, людський розум від народження є “tabularasa”. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.
Ж. Ламетрі (1709-1751) – пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.
Гельвецій (1715-1771) – людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб пізнання - пам¢ять, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.
3. Для Бекона (“Новий органон”) існування об¢єктивного матеріального світу не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії пов¢язана з рухом, причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила, внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена матерія, природа є з¢єднанням активів, молекул, який притаманна вага, протяжність, рух.
Т. Гоббс розглядав об¢єктивний світ як сукупність окремих матеріальних тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості. Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки подібні якості виступають лише суб¢єктивними уявленнями людини. Рух – це механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони коли-небудь виникають і потім зникають.
Світ – єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні форми її прояву.
Декарт – “Роздуми про метод”, “Методичні роздуми”, “начала філософії”. В основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.
Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог – виям самого природнього буття.
Лейбніц – творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади – це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога.
Локк (1632-1704). Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші (колір, смак, запах, звуки) – вторинні, вони є суб¢єктивними і не притаманними матеріальним тілам.
Гольбах (1723-1789). Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа – це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.
Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним світом, до якого відносить людину.
Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.
Іслон Адріан Гельвецій “Про дух”, “Про розум”. Світ – матерія, що перебуває у русі. Простір і час – форми існування матерії. Людину відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і підпорядкованї тим самим законам, що і природи.
Висновки.
Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.
У вирішенні проблем онтології – матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв¢язку явищ, предметів реального світу, а їх рух – кваліфікували лише як пересування тіл у просторі
Контрольні питання.
1. В чому особливість епохи Нового часу?
2. Чому в цей період відмовилися від метафізики?
3. Що було характерним для гносеологічної орієнтації в епоху Нового часу?
4. Що таке раціоналізм?
5. Дайте визначення поняттю “сенсуалізм”?
6. Які методи наукового дослідження стали провідними в Новий час?
7. Що можна віднести до наслідків в гносеологічній спрямованості в цей період?
8. Які нововведення в сфері онтології?
9. В чому особливість філософії французьких матеріалістів?
|
