МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

сільського господарства

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

З ЕКОНОМІКИ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

З ОСНОВАМИ СТАТИСТИКИ НА ТЕМУ:

ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ РОСЛИННИЦЬКИХ

ГАЛУЗЕЙ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ В РАДГОСПІ СТЕПОВИЙ МИКОЛАЇВСЬКОГО РАЙОНУ

Виконав:

студент Добріогло Андрій Дмитрович

група Е 3/1

Миколаїв – 2004

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Огляд літературних джерел або теоретичні основи ефективності сільськогосподарського виробництва.6

1.1. Поняття та суть ефективності сільськогосподарського виробництва.6

1.2. Система показників ефективності сільськогосподарського виробництва.8

Розділ 2. Економічна ефективність рослинницьких галузей. 11

2.1 Виробничо-економічна характеристика радгоспу Степовий Миколаївського району. 11

2.2 Місце рослинництва в економіці господарства. 13

2.3 Динаміка та структура витрат в рослинництві15

2.4 Продуктивність праці при виробництві продукції рослинництва. 21

2.5 Економічна ефективність виробництва і реалізації; рентабельність виробництва продукції24

Розділ 3. Динаміка виробництва продукції та фактори ефективності галузі рослинництва. 26

3.1 Динаміка валової продукції рослинництва на 100 га с. г. угідь. 26

3.2 Кореляційний аналіз залежності виробництва валової продукції рослинництва від енерго- та фондозабезпеченості в радгоспі Степовий Миколаївського району. 32

Розділ 4. Основні шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва. 36

4.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва36

4.2 Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. 37

Висновки. 40

Список використаних джерел. 42

Додатки.

Вступ

Для України нарощування виробництва сільськогосподарської продукції має стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей. Але за останні роки її обсяги постійно скорочувалися. В 1999 році було отримано всього 24,6 млн. тонн зерна, тоді як критична межа виробництва складає 31,6 млн. тонн. Отже, підвищення рівня ефективності виробництва сільськогосподарської продукції є найважливішим завданням, від рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання його повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування. [1, с.74]

Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції займається велика група науковців. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення сільськогосподарського виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Однак питання підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції на рівні регіонів вимагають подальшого наукового обґрунтування і практичного вирішення.

Теоретична і практична значимість цієї проблеми обумовила вибір теми курсової роботи та її актуальність.

Основна мета роботи полягала у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення його ефективності.

Мета дослідження обумовила постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

· уточнити сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;

· визначити тенденції змін, які відбулись у сільському господарстві;

· визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;

· обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності рослинницьких галузей.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Вивчення питань економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних України, Миколаївської області, а саме радгоспу Степовий.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Як вихідна інформація в курсовій роботі використовувалися матеріали статистичної звітності України, Миколаївської області, а саме радгоспу Степовий Миколаївського району.

У процесі дослідження застосовувалися статистичний, економіко-математичний, графічний методи, а також метод порівнянь.

Під час виконання курсової роботи були використані економіко-статистичний (ланцюговий, базисний, індексний) та розрахунково-конструктивний методи дослідження, а також використані форми державної звітності:

-ф.№ 50-СГ,

-ф.№ 24,

-ф.№ 11-ОЗ,

-ф.№ 29-СГ,

-інші матеріали.

Даний курсовий проект надрукований на 41 сторінці друкованого тексту.

Розділ 1. Огляд літературних джерел або теоретичні основи ефективності сільськогосподарського виробництва.

1.1. Поняття та суть ефективності сільськогосподарського виробництва.

Проблема підвищення ефективності агропромислово­го виробництва — визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є ті­єю формою, в якій реалізується мета суспільного вироб­ництва. Економічна ефективність показує кінцевий ко­рисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і еко­номічна ефективність. Ефект — це результат тих чи ін­ших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському ви­робництві. Він характеризується збільшенням урожай­ності сільськогосподарських культур, приростом продук­тивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — узагальнююча економічна категорія, якісна характери­стика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах ви­робництва. [3 c.123]

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населен­ня. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспіль­ного виробництва в збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особли­вості. Зокрема в сукупності факторів досягнення висо­коефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринницт­ві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосує­ться земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського ви­робництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.Ефективність сіль­ського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додатко­вих затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний по­тенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського вироб­ництва. Рівень ефективності, що виражається відношен­ням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільсько­господарського виробництва під впливом науково-тех­нічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів госпо­дарств, що є основою розширення і вдосконалення ви­робництва, підвищення оплати праці і поліпшення куль­турно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського вироб­ництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат — матеріальних, трудових і фінансових – досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб су­спільства.

1.2. Система показників ефективності сільськогосподарського виробництва.

Ефективність виробництва – це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського вироб­ництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського ви­робництва визначається відповідно як ефективність на­родногосподарська, галузей і виробництва окремих про­дуктів, а також господарської діяльності сільськогоспо­дарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємозв'язані і відповідати кри­терію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільсь­кого господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

Рівень народногосподарської ефективності сільського господарства визначається такими показниками, як об­сяг і темпи зростання виробництва валової продукції і окремих її видів з розрахунку на душу населення.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим сти­мулюючим фактором прискорення розвитку сільськогос­подарського виробництва, підвищення його ефективності і якості. Закупівельні ціни, які органічно пов'язані з роз­

дрібними цінами на продовольство і товари з сільсько­господарської сировини, відображують інтереси всього населення і забезпечують відповідний рівень його доб­робуту.

Для визначення економічної ефективності сільсько­господарського виробництва необхідно не тільки обчис­лити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої пра­ці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати функціонують: сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; ви­трати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому катего­рія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах.

Для визначення економічної ефективності виробни­цтва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно об­числювати в такій послідовності:

вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогос­подарського виробництва.[6, с. 125]

Показники економічної ефективності сільськогоспо­дарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 – 5 років. Вони ха­рактеризують ефективність використання землі як основ­ного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність ви­робничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

Розділ 2. Економічна ефективність рослинницьких галузей

2.1 Виробничо-економічна характеристика радгоспу Степовий Миколаївського району

Радгосп Степовий розташований у Миколаївському районі на півдні області на відстані 55 км. Від обласного центра – Миколаєва. Миколаїв є основним центром збуту продукції сільського господарства. На території селища є цех по переробці м’яса, пункти збирання молока, цех по переробці соняшника.

На території господарства існує автопарк, який забезпечує зв’язок між Миколаєвом і радгоспом Степовий.

Рельєф території господарства рівнинний, що сприяє розвитку рослинництва. Природно-кліматичні умови досить сприятливі для виробництва продукції рослинництва.

Клімат на території господарства помірно-континентальний з довгим і засушливим літом, весна рання і тепла, осінь – пізня, частіше суха та довга. Перепади температури досить великі. Взимку температура може бути 20-25 градусів нижче нуля, а влітку 40-45 градусів тепла. Ці перепади негативно впливають на розвиток рослинництва. Середньорічна температура приблизно 10-15 градусів тепла. За рік випадає опадів від 300мм. до 450 мм., переважно у вигляді дощів.

Взв’язку з тим, що клімат даного регіону засушливий є необхідність використовувати зрошувальні канали, проводити всі необхідні умови для збереження вологи в ґрунті.

Ґрунти на території господарства – це чорноземи звичайні. Їх характерною особливістю є остаточна солонцюватість, ґрунти мають слабку структуру, внаслідок чого при висиханні на поверхні такого ґрунту утворюється кірка, а при зволоженні – вони запливають.

Загальною умовою підвищення родючості ґрунту є правильна система обробки, внесення добрив, застосування сівозмін.

Соціальний розвиток радгоспу Степовий знаходиться на задовільному рівні. На його території є Будинок культури, дитячий садок, школа І-ІІІ ступенів, спортивний комплекс, магазини та ін.

Щоб визначити, яке за розмірами є досліджуване господарство (велике, середнє, мале) потрібно розрахувати показники розміру виробництва.

Таблиця 2.1

Таким чином, аналізуючи данні розраховані в таблиці 2.1. можна зробити висновок про те, що радгосп Степовий відноситься до середніх господарств. Про це свідчать показники: середньорічної чисельності працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві 330,33 чол., площа сільськогосподарських угідь, що в середньому складає 6957,17 га.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру провідних галузей, а й від того як розвинуті й інші галузі, що мають товарних характер.

2.2 Місце рослинництва в економіці господарства

На ефективність сільського господарського виробництва впливає також рівень спеціалізації господарства, наскільки він відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню. Щоб розрахувати рівень спеціалізації скористаємося табличкою 2.2.

Таблиця 2.2

Аналізуючи данні розраховані в табл. 2.2. можна сказати, що спеціалізація радгоспу Степовий зумовлена його місце розташуванням і має спеціалізацію – з основним напрямком вирощування ВРХ і зернових та зернобобових культур.

Тепер можна зробити висновок, що основна роль в господарстві надається вирощуванню продукції тваринництва, зокрема великої рогатої худоби. Підтвердженням цьому є показник розміру та структури грошових надходжень від реалізації продукції сільського господарства в радгоспі Степовий за три роки. По продукції рослинництва він складає 29,2 % від загального виробництва, а по тваринництву 45,4 %.

Щоб краще зрозуміти стан рослинництва, а саме зернових, у господарстві яке досліджується скористаємося таблицею 2.3.(Додаток 1)

Аналізуючи розрахункові данні можна зробити висновок, що господарство отримавши меншу врожайність озимих зернових та валовий збір продукції рослинництва, збільшує площу посівів та кількість реалізованої продукції за рахунок чого зростає рівень товарності. Рівень товарності в 2002 році у порівнянні з 2001 збільшився на 11,69 % , такий факт можна пояснити тим що господарство більшу частину продукції реалізувало.

Урожайність озимих і ярих культур значно знизилась. Це можна пояснити тим, що по-перше – були не сприятливі умови для виробництва продукції рослинництва, а по-друге – господарство допускалося помилок при вирощуванні продукції рослинництва.

2.3 Динаміка та структура витрат в рослинництві

Для того щоб визначити динаміку та структуру витрат в рослинництві, потрібно розглянути забезпеченість господарства виробничими ресурсами, та їх використання. Для цього скористаємося таблицею 2.3.

Таблиця 2.3

З розрахунків проведених в табл. 2.3 бачимо, що найкраще господарство було забезпечено у 2001 році. Хоча і збільшилась площа с/г угідь, кількість основних виробничих фондів на одного працівника, у 2003 році у порівнянні з 2001, зменшилась на 28,7 %. Зменшився прибуток на 100 га с/г угідь і за рахунок цього зменшилась і рентабельність даного господарства на 53,9 % у 2001 році та на 24,4 в 2002 році у порівнянні з 2003.

Урожай і урожайність – найважливіші результативні показники землеробства в цілому. Рівень урожайності відображує вплив природних та економічних умов. Під урожаєм розуміють загальний обсяг продукції, зібраної з усієї площі посіву окремих сільськогосподарських культур або їх груп. Урожайність – це середній обсяг продукції з одиниці площі.

Щоб охарактеризувати зміну урожайності за рахунок основних факторів: внесення добрив, витрат праці на 1 га посіву тощо, скористаємося таблицею, що відображує динаміку урожайності і посівних площ і валового збору зернових.

Таблиця 2.4

Визначимо індекс валового збору:

або 27,29%, де – урожайність відповідно базисного та звітного року, ц з 1 га, а – посівні площі в цих же роках, га.

Індекс урожайності можна знайти за такою формулою:

;

;

;

Індекс посівних площ:

або 52,0%;

;

Індекс структури посівних площ:

або 80,95%;

ц.;

Отже аналізуючи розраховані показники можна відмітити, що валовий збір врожаю у звітному році у порівнянні з базисним зменшився на 72.71%, що в натуральному виразі складає 74799ц. Це пов’язано з вимерзанням всіх озимих культур, а також з значним скороченням посівних площ на 52,0%. Це відобразилося на урожайності. Вона, у звітному році, скоротилася на 79.16%, що в натуральному виразі складає 7392ц. Це досить негативно для господарства. Щоб уникнути краху господарства потрібно страхувати продукцію на випадок вимерзання чи інших факторів, що можуть вплинути на майбутній урожай.

Собівартість продукції за останні роки сильно змінюється. А тому для її аналізу використаємо данні за останні два роки і фактичні показники звітного року порівняємо з плановими.

Для цього встановимо зміну собівартості 1ц. продукції за період, в тому числі за рахунок факторів – урожайності та затрат коштів на 1 га посіву.

;

;

Зміна собівартості за рахунок урожайності:

;

;

Зміна собівартості за рахунок затрат коштів на 1 га посіву:

;

;

Z₀ ; Z₁ – собівартість 1 ц;

У₀ ; У₁ – урожайність;

; – затрати на 1 га посіву.

Таблиця 2.5

Виходячи з даних таблиці можна зробити висновок, що у звітному році у порівнянні з базисним затрати на 1 га посівів збільшилися на 88482,6 грн. Це пов’язано з неврожаєм озимих у 2003 році.

Дальше проаналізуємо структуру собівартості 1 ц продукції у відповідності з прийнятою номенклатурою статей затрат. Так як собівартість безпосередньо впливає на прибуток в таблиці 2.6 прослідкуємо зміну прибутку в звітному році у порівнянні з базисним.

Таблиця 2.6

Аналізуючи дані таблиці 2.6 можна відмітити, що значно зросли витрати на оплату праці (4,3%), інші витрати (575,9%), витрати на купівлю нафтопродуктів (15,7%), насіння та посадковий матеріал (40,1%). Це негативно відобразиться на собівартості продукції рослинництва, тому що із зростанням собівартості продукції її ціна теж зростає.

2.4 Продуктивність праці при виробництві продукції рослинництва

Узагальнюючим показником продуктивності праці в сільгосппідприємстві є виробництво продукції у вартісному виразі на працівника. Нові ціни 2000 р. не порушують співставності при аналізі ряду динаміки, оскільки вони близькі до тих, що застосовувалися раніше — різниця по всьому складу сільськогосподарської продукції в межах 1%. Після 1996 р. продуктивність праці неухильно знижується. Якщо у тваринництві вивільнення частини працівників має економічне обгрунтування, то в землеробстві необхідно збільшувати зайнятість шляхом інтенсифікації виробництва.

Більш інформативними і практично цінними є галузеві показники продуктивності праці. Звітність дозволяє вираховувати лише прямі затрати праці на виробництво основних продуктів рослинництва.

Рівень продуктивності праці формуються під дією двох груп факторів — тих, що впливають на урожайність та таких, які змінюють затрати на одиницю площі.[8, с.86]

Отже вихідні данні, які приведені в таблиці 2.7. дають можливість розрахувати продуктивність праці в радгоспі Степовий Миколаївського району.

Таблиця 2.7

За даними приведеними в таблиці розрахуємо продуктивність праці за два періоди: І період 2000 – 2001 роки, ІІ період 2002 – 2003 роки.

Таблиця 2.8

Аналізуючи данні розраховані в таблиці можна зробити висновок, що ІІ період у порівнянні з І для господарства виявився гіршим. Виробництво валової продукції майже не змінилося, але господарство отримало прибутку на одного працівника на 19,99% менше. Зменшення продуктивності праці пов’язане з тим, що затрат праці у ІІ періоді було більше. Це пов’язано з погодними умовами. В 2003 році всі зернові вимерзли тому господарство повинно було затратити додаткові ресурси на пересівання озимих, що безпосередньо вплинуло на показники продуктивності праці.

2.5 Економічна ефективність виробництва і реалізації; рентабельність виробництва продукції

Протягом останніх років попит на продукцію рослинництва постійно зростає. Зокрема на зернові та насіння соняшника. Це є результатом того, що Україна є членом міжнародних торгових організацій і постійно веде торгівлю з іншими країнами світу.

Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку, є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства у процесі госпрозрахунко­вої діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток. Тому рентабельність — показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який підвищення народногосподарської ефективності сільськогосподарського виробництва, що є основою зростання за­безпеченості населення продуктами харчування.

В умовах кризового стану економіки країни виробни­цтво основних продуктів сільського господарства скоро­тилось. При оцінці економічної ефективності сільськогоспо­дарського виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах і об'єднаннях необхідно правильно визначати систему взаємозв'язаних показни­ків, які повинні найбільш об'єктивно відображувати її рівень. З цією метою широко використовуються як на­туральні, так і вартісні показники. Доцільно застосову­вати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського вироб­ництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить об'єк­тивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сіль­ськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті са­мі рівні врожайності і продуктивності досягаю­ться при різних витратах або різні показники продук­тивності одержують при рівновеликих витратах вироб­ництва.

Для одержання порівнянних величин витрат і резуль­татів обсяг виробленої однорідної і різнойменної про­дукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливіши­ми показниками, що характеризують обсяг сільськогос­подарського виробництва (результат), є вартість вало­вої і товарної продукції господарства, на основі яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток.

В умовах свободи підприємницької діяльності і рин­кових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових від­носин і сприяють зміцненню товарної форми економіч­них зв'язків та господарського розрахунку. [11]

Розділ 3. Динаміка виробництва продукції та фактори ефективності галузі рослинництва

3.1 Динаміка валової продукції рослинництва на 100 га с. г. угідь

Процес розвитку, руху соціально-економічних явищ у часі в статистиці прийнято називати динамікою. Для відображення динаміки будують ряди динаміки, які являють собою ряди значень, що змінюються вчасі, статистичного показника, розташованих у хронологічному порядку.

Складовими елементами ряду динаміки є показники рівнів ряду й періоди часу (роки, квартали, місяці, доба) або моменти (дати) часу.

Одним з найважливіших показників, що відображують стан сільського господарства є вихід валової продукції. Валова продукція може розраховуватись на 100 га сільськогосподарських угідь, на 1 працівника, на 1 люд.-год. Під валовою продукцією розуміють кількість виробленої продукції у господарстві протягом певного періоду.[16, с.93-95]

Так як вихід валової продукції здатний до коливань, тому його треба аналізувати за 6 – 7 років. Для цього існують такі показники:

-абсолютний приріст, ц з 1 га;

-темп зростання, %;

-темп приросту, %;

-абсолютне значення 1% приросту,

які розраховуються базисним або ланцюговим методами.

Таблиця 3.1

Визначимо рівень ряду:

;

Середній абсолютний приріст:

тис. грн.;

Середній темп зростання:

;

Визначимо середній темп приросту:

;

Аналізуючи результати проведених розрахунків ми можемо зробити висновок, що середній виробіток валової продукції на 100 га с.г. угідь за період з 1997 по 2003 роки становить 2081.5 тис. грн. Встановлено, що максимальний показник валової продукції на 100 га с.г. угідь був у 1997 році і він складав 2138,4 тис. грн., мінімальний у 2002 році – 2029,1 тис. грн.

Ланцюгові показники рівня ряду свідчать про досить помітне коливання виробництва валової продукції на 100 га с.г. угідь: так, наприклад у 2003 році у порівнянні з 1998 роком спостерігається збільшення виробництва валової продукції на 100 га с.г. угідь на 0,7 %.

У 2001 році абсолютне значення 1 % приросту склало 20,72 тис. грн.

Таблиця 3.2

Рівняння прямої:

;

Знаходимо та

, ,

а₁ = - 8,6

2081,5 = а₀ – 4*8,6

а₀ = 2115,9

Рівняння параболи 2-го порядку:

-3735,8=0,38а₂

а₂ =-9831,1

-6218,7 = а₁ – 8 * 9831,1

а₁ = 72430,1

8291,6 = а₀ + 4*72430,1 – 20 * 9831,1

а₀ = -84806,8

Таблиця 3.3

Рис.1. Динаміка зміни валової продукції на 100 га с.г. угідь.

;

тис. грн.

Аналізуючи проведені розрахунки можемо сказати, що найкращим чином зміну динаміки валової продукції на 100 га с.г. угідь в радгоспі Степовий Миколаївського району за 1997 – 2003 роки відображає рівняння прямої, тому що в цьому випадку сума квадратів відхилень найменша. Розрахована похідна показує, що в середньому щорічно вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь зменшувалась на 6218,7 тис. грн.

3.2 Кореляційний аналіз залежності виробництва валової продукції рослинництва від енерго- та фондозабезпеченості в радгоспі Степовий Миколаївського району

Кореляційною називається залежність при які кожному значенню факторної ознаки не завжди відповідає строго визначене значення результату. Саме цим кореляційний зв’язок відрізняється від функціонального. Кореляційний зв’язок проявляється лише в середньому і тому він називається неповною статистичною залежністю.

Розрізняють форми зв’язку прямі та зворотні. Прямий зв’язок – це такий зв’язок при якому із збільшенням факторної ознаки результативність також збільшується. Зворотний зв’язок – це, коли факторна ознака збільшується результативність зменшується. [15]

Крім того по своєму математичному вираженню вони бувають прямо та криволінійними.

– залежна змінна; Х₁ – енергозабезпеченість, к.с.

Х – незалежна змінна; факторна ознака; Х₂ – фондозабезпеченість, тис.грн.

а₀ – вільний член; У – Вихід валової продукції с.г. на 100 га с.г. угідь, тис. грн.

а₁ – коефіцієнт регресії.

Для визначення параметрів рівня множинної кореляції скористаємося таблицею 3.4.

Таблиця 3.4

;

;

;

2882,4=10,059а₂ ;

а₂ = 286,5;

3000=а₁ +10*286,5; а₁ =135;

2081,5=а₀ +10,4286*135+9,4757*286,5

а₀ =-2041,1;

Модель рівняння залежності виходу валової продукції від фондозабезпеченості та енергозабезпеченості має такий вигляд:

;

Коефіцієнт регресії показує, що із збільшенням фондозабезпеченості на 1 тис. грн., вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 286,5 тис. грн., а також із збільшенням енергозабезпеченості на 1 к.с. вихід валової продукції на 100 га с.г. угідь збільшується на 135 тис. грн.

Крім параметрів рівняння необхідно встановити щільність кореляційного зв’язку, який знаходиться за допомогою коефіцієнтів кореляції.

;

;

;

або 81,4%

Необхідні розрахунки приводяться в таблиці 3.5.

Таблиця 3.5

Розрахункові дані для визначення парних коефіцієнтів кореляції
Роки	Ланцюгові абсолютні прирости			Квадрати приростів			Добуток приростів
	X1	X2	Y	X1 2	X2 2	Y2	X1 y	X2 y	X1 X2
1997	-	-	-	-	-	-	-	-	-
1998	0,080	0,012	-66,400	0,006	0,000	4408,960	-5,312	-0,802	0,001
1999	-0,060	-0,041	15,600	0,004	0,002	243,360	-0,936	-0,632	0,002
2000	0,070	0,055	-19,500	0,005	0,003	380,250	-1,365	-1,077	0,004
2001	-0,085	-0,027	20,700	0,007	0,001	428,490	-1,763	-0,555	0,002
2002	-0,101	0,129	-59,700	0,010	0,017	3564,090	6,039	-7,708	-0,013
2003	0,202	-0,073	57,300	0,041	0,005	3283,290	11,593	-4,176	-0,015
Разом	0,106	0,056	-52,000	0,073	0,028	12308,440	8,256	-14,950	-0,018

Аналізуючи розраховані данні можна зробити висновок, що множинний коефіцієнт кореляції свідчить про середній зв’язок між виходом валової продукції, фондо– та енергозабезпеченістю, а множинний коефіцієнт детермінації показує, що сукупний вплив вказаних факторів на вихід валової продукції складає, 81,4%, а 18,6% інших неврахованих факторів.

Розділ 4. Основні шляхи підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

4.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності виробництва продукції рослинництва

Важливим напрямом зростання ефективності сіль­ськогосподарського виробництва є підвищення рівня за­безпеченості господарств основними і оборотними фон­дами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте спо­стерігається деяке зниження фондовіддачі. Тому очевид­не значення раціонального використання машинно-трак­торного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основ­них фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростан­ня його ефективності.

У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сіль­ськогосподарської продукції має велике економічне і со­ціальне значення, воно рівнозначне збільшенню вироб­ництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нероз­ривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільсько­господарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. За рахунок використання ре­зервів поліпшення якості та збереження виробленої про­дукції можна на 20—30 % підвищити рівень її спожи­вання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Вагомим джерелом підвищення ефективності сільсь­когосподарського виробництва є раціональне викори­стання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її орга­нізації та відповідних методів матеріального і мораль­ного заохочення працівників у досягненні високих кін­цевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність всіх господарств та їх виробничих підроз­ділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова орга­нізація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

4.2 Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Підвищення економічної ефективності сільського гос­подарства передбачає збільшення виробництва і підви­щення якості сільськогосподарської продукції при одно­часному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми не­розривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифіка­цією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільсько­господарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним дже­релом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподар­ського виробництва, які забезпечують дальше збільшен­ня обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних за­ходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне ви­користання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих техно­логій та індустріальних методів виробництва; підвищен­ня якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробни­цтва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського ви­робництва на основі різноманітних форм власності і ви­дів господарювання і створення для них рівних еконо­мічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва найважли­вішим є поліпшення використання землі на основі під­вищення її родючості і зростання врожайності сільсько­господарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з вико­ристанням досягнень науки, передової практики і забез­печенням високої якості праці. У передових господар­ствах України одержують зерна озимої пшениці по 55—60 ц/га, кукурудзи — 70—80, а на зрошуваних зем­лях—100—120, цукрових буряків — 550—600, зеленої маси кукурудзи — 400—450, сіна багаторічних трав — 50—60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сор­тів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загост­рення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світо­ва практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту грун­тів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефектив­ності сільського господарства — впровадження комплекс­ної механізації і автоматизації виробництва в усіх галу­зях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільсь­когосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.[13]

Матеріальною основою підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досяг­нень науково-технічного прогресу, яке включає вдоско­налення, раціональне поєднання і взаємодію всіх еле­ментів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продук­тивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70—75 % зумовлюється досягненнями технічного прогре­су, частка організаційних факторів становить 25—30 %, підвищення економічної ефективності сільськогоспо­дарського виробництва відбувається в умовах поглиб­лення спеціалізації і посилення концентрації виробни­цтва на основі міжгосподарської кооперації і агропро­мислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського вироб­ництва, який забезпечує переведення господарств на пов­не самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання. Тваринницькі відгодівельні комплекси, птахофабрики і тепличні комбінати можуть здійснювати самофінансування при значно ниж­чому рівні рентабельності порівняно з колективними сільськогосподарськими підприємствами і селянськими (фермерськими) господарствами.[8, с.45-49]

Висновки

На основі проведеного дослідження по радгоспу Степовий можна зробити такі висновки.

Отже радгосп Степовий є середнім за розмірами господарством з широкою спеціалізацією, але найбільшу частину у виробництві сільськогосподарської продукції займає рослинництво і тваринництво.

З таблиці 2.1 бачимо, що господарство збільшує вихід валової продукції не за рахунок збільшення посівних площ, а за рахунок збільшення чисельності худоби. Аналізуючи останні роки 2002 – 2003, можна побачити, що 2003 рік для господарства виявився досить складним. Це пов’язано з вимерзанням всіх озимих культур. Господарство вимушено було затрачати додаткові кошти на їх пересівання, що потягнуло за собою підвищення собівартості продукції.

Для підвищення ефективності виробництва продукції рослинництва господарство повинно застосовувати оптимізацію сівозмін, що поліпшить використання земельних ресурсів, і дасть змогу уникнути виснаження земель.

На мою думку було б непогано налагодити систему зрошування. Відремонтувати фрегати та канали подачі води на поля значно поліпшить догляд за досить специфічним грунтом.

Докорінне перетворення економічних відносин в агро­промисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково-технічно­го прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників господарювання, який має встановити насамперед за­лежність оплати праці від розмірів госпрозрахункового доходу господарства.

Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського вироб­ництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями в системі агропромислового комплексу. Це передбачає насамперед створення системи цін на про­дукцію агропромислового комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки на високі кінцеві результати і створюва­ла умови для роботи сільськогосподарських та переробних підприємств на принципах господарського розрахун­ку і самофінансування.

Список використаних джерел

1. Агропромисловий комплекс України: тенденції та перспективи розвитку. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 574 с.

2. А. В. Дудник, П.В. Хом’як Застосування біостимуляторів росту при вирощуванні соняшника // Вісник аграрної науки Причорномор’я, 2001, випуск 2

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. – 624с.

4. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

5. Гаркавий В.К. Статистика. – К.: Вища школа, 1995

6. Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

7. Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка,

М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. – Урожай, 1998. – 201 с.

8. Економіка сільського господарства. Коваленко Н.Я. – М.: ЄКМОС, 1998р.

9. Зінченко О.І. Рослинництво, К.: „Аграрна освіта”, 2001.

10. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1991р.

11. Мертенс В.П. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1991

12. Опря А.Т. Статистика – К.: „Урожай”, 2002р.

13. Писаренко В.М. „Захист рослин: екологічно обґрунтовані системи”, Полтава: „Інтеграфіка”, 2002р.

14. Статистика. Підручник /Головач А.В. та ін. / – К.: Вища школа,

1996. – 623 с.

15. Статистика. Підручник. За ред. Герасименка. К.: Вища школа, 2000.

16. Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001