Реферат на тему

Теоретичні основи криміналістики поняття і значення криміналістики

План

1. Предмет, система і завдання криміналістики

2. Природа криміналістики

3. Зв'язок криміналістики з суміжними галузями знань

Література
1. Предмет, система і завдання криміналістики

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміна­лістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне. У повсякденному розумінні криміналіс­тику пов'язують з детективами Агати Кристі та Конан Дойля про досвідчених слідчих, славетних експертів або доблесних нишпорок, але справжній зміст криміналістики не відповідає поверхневому уявленню детективного жанру.

Термін «криміналістика» (від лат. criminalis — те, що стосується злочину) уперше вживається наприкінці XIX ст. судовим слідчим, а згодом університетським професором Гансом Гроссом, який вважав її допоміжною по відношен­ню до кримінального права та визначав як вчення про реа­лії кримінального права.

Зародження криміналістики пов'язане із соціальним замовленням держави і суспільства науці: розробити нові засоби і методи розкриття і розслідування злочинів в умо­вах появи професіональної та організованої злочинності. Історично криміналістика народилася в надрах кримінально процесуальної науки й тому тісно пов'язана з теорією доказів.

Криміналістику слід розглядати у трьох аспектах: як науку, як навчальну дисципліну та як практичну діяль­ність у боротьбі зі злочинністю.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні, визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про суку­пність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визна­чають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики довгий час зали­шалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х років), що пов'язано зі склад­ністю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності).

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийо­мів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судово­го розгляду та попередження злочинів.

Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джере­лом доказів. Тому важливим елементом предмета кри­міналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів.

Збирання доказів — це перший етап роботи з доказа­ми, який складається з таких стадій:

1) виявлення доказів — їх відшукання;

2) фіксація доказів, їх закріплення;

3) вилучення доказів — дії, які забезпечують можли­вість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження;

4) збереження доказів.

Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогід­ності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів.

Оцінка доказів — це логічний процес встановлення до­пустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання дока­зів з метою встановлення істини.

Використання доказів — це оперування ними у про­цесі доказування, встановлення істини.

Система криміналістика, — це складові її розділи (частини), які мають поміж собою стійкі, взаємопов'язані зв'язки та мають тісне сплетіння. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методоло­гічна основа, яка являє собою систему принципів, концеп­цій, категорій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до за­гальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналісти­ки, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів і методів, призначе­них для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен-

ня досягнень природничих і технічних наук у практику бо­ротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміна­лістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним яд­ром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів прове­дення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприя­ють вчиненню і прихованню злочинів. До складу криміна­лістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої си­туації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (так­тичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред'явлен­ня для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки.

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосо­вуються стосовно до розслідування конкретних видів зло­чинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична ме­тодика (методика розслідування злочинів) — розділ кри­міналістики, який являє собою систему наукових поло­жень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо ор­ганізації і здійснення розслідування і запобігання окремим видам злочинів. Зміст криміналістичної методики станов­лять загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, кри­міналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналіс­тичні методики (методики розслідування крадіжок, грабе­жів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засо­бами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і пов­ного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кри­мінального циклу.

Специфічними завданнями криміналістики є:

1) вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики;

2) розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів;

3) удосконалення тактичних і методичних основ досу-дового й судового слідства, основ судової експертизи;

4) удосконалення криміналістичних методів попере­дження злочинів;

5) вивчення можливості використання зарубіжного до­свіду в боротьбі зі злочинністю.

2. Природа криміналістики

Криміналістика — посідає певне місце серед інших на­ук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення сис­теми пануючих ідей).

За своєю природою криміналістика — це юридична на­ука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 pp. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її пред­мет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її служ­бова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслі­дування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміна­лістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики за­проваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у рамках саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-тех­нічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлен­ня криміналістики як самостійної галузі знань (представ­ники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причи­ною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих на­ук. На той час погляди вчених криміналістів були прогре­сивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період вини­кають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подаль­шому криміналістика теж почала впливати на інші науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослід­ження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, склад­ність закономірностей, які вона вивчає, залишають диску­сійним питання про природу науки. В останні роки з'яви­лися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (P. C. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-на­укові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фік­совані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

3. Зв'язок криміналістики з суміжними галузями знань

Одним з центральних питань формування і розвитку конкретної науки є визначення її місця в системі наукових знань, зв'язків з іншими галузями, відмінностей її від них і, насамперед, суміжних дисциплін. Якість і результатив­ність дослідження даної проблеми багато в чому залежать від з'ясування сутності й особливостей об'єктів, досліджу­ваних криміналістикою.

Кожна наука має свої безпосередні об'єкти вивчення. Для криміналістики і всієї групи кримінально-правових наук таким загальним об'єктом дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем:

1) злочинність як сукупність злочинів різного виду;

2) сфера кримінально-правової боротьби зі злочинніс­тю як діяльність по виявленню, розкриттю, розслідуван­ню, судовому розгляду і попередженню злочинів.

Стосовно до криміналістичного дослідження, зазначені дві підсистеми об'єкта називають ще злочинною, або кри­міналістичною, діяльністю.

Дослідження такого об'єкта криміналістики, як зло­чинність вимагає розробки криміналістичної характерис­тики різних видів злочинів на основі узагальнення їх типо­вих ознак (слідів), вивчення і систематизація яких необ­хідні для ефективного виявлення, розкриття і попере­дження злочинів.

Дослідження іншого об'єкта криміналістики — сфери кримінально правової боротьби зі злочинністю передбачає вивчення:

1) кримінального законодавства;

2) законодавства, що регулює відношення у сфері бо­ротьби зі злочинністю (Кримінально-процесуального кодексу України (надалі — КПК), законів України «Про мілі­цію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.);

3) діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх боротьби зі злочинністю;

4) провадження по кримінальних справах у суді;

5) кримінально правової галузі знань.

З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо вивчає кримінально правова галузь, до якої належать науки кримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права, кримі­нально-правової статистики і низка інших суміжних дис­циплін: судова медицина, судова психіатрія, судова бухгал­терія, судове товарознавство та ін. Злочинність є об'єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, зло­чинність як об'єкт дослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією, психологією та іншими науками.

Розвиток наук, що вивчають злочинність, склався так, що кожна з них вивчає загальний об'єкт під кутом зору свого предмета дослідження, утворюючи загальну систему пізнання об'єкта.

Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необ­хідні знання, що на нормативно-правовій основі визначають:

— які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука кримінального права);

— які методи і засоби виявлення і дослідження слідів що проявляються при підготовці до злочину, його здійс­ненні та прихованні (криміналістика)',

— який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу);

— які типові обставини, що сприяли здійсненню ви­значених видів злочинів і заходи для їхнього попереджен­ня (кримінологія);

— які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що готуються і почалися (наука опера-тивно-розшуковог діяльності);

— яка кількісна характеристика злочинності, діяльно­сті органів боротьби зі злочинністю, її тенденції (кри­мінально-правова статистика);

— які можливості одержання і використання кри­мінальної інформації для контролю латентності й рециди­ву злочинів, розслідування злочинів, вчинених в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче право).

У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча роль як галузі, що вивчає проблеми вияв­лення, фіксації, вилучення, дослідження слідів у вигляді змін, що відбуваються в результаті злочинної діяльності, як загального інформаційного джерела, використовува­ного для вивчення злочинів, розробки їх відповідних харак­теристик: кримінально правової (кваліфікаційної), кримі­нально-процесуальної (доказової), кримінологічної (попе­реджувальної), криміналістичної (слідової).

Література

Криміналістика: Підручник для студентів юрид. Спец, вищих закладів освіти. — Кол. Авторів: Глібко В. М., Дудніков А. Л., Журавель В. А. Та ін. / За ред. В. Ю. Шепітька. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. — 684 с.