Реферат на тему:
Психологія судової діяльності
ПЛАН
1.Психологічна структура судової діяльності.
2. Загальна психологічна характеристика судового процесу при
розгляді кримінальних справ.
3. Формування переконання і винесення вироку судом.
1. Психологічна структура судової діяльності
Психологічна структура судової діяльності складається з пізнавальної, конструктивної та виховної діяльності суду. Проте, якщо на попередньому слідстві основною є пізнавальна діяльність, то в суді основною і визначальною стає конструктивна діяльність. Саме суд покликаний вирішити справу по суті - це його основна і виключна функція.
Але тому, що конструктивна діяльність може реалізуватись тільки після здійснення пізнання на підставі зібраної, всесторонньо оціненої і перевіреної інформації, виклад психологічної структури в суді доцільно також починати з розгляду особливої пізнавальної діяльності. Основна її мета в суді - це накопичення необхідної інформації для здійснення конструктивної діяльності - винесення вироку.
Особливість пізнавальної діяльності
в суді, перш за все, полягає у тому, що матеріали попереднього розслідування завжди дають йому вже певну готову модель події, дій та взаємостосунків, які підлягають дослідженню, перевірці, у тому вигляді в якому вони подаються в результаті закінчення розслідування. Попереднє слідство бере на себе всю пошукову частину пізнавальної діяльності, проводить відбір і систематизацію інформації, що суттєво полегшує пізнання судом обставин справи.
Вся необхідна інформація, що потрапила до суду, вже попередньо зібрана, впорядкована і сконцентрована таким чином, щоб суттєво полегшити діяльність суду спочатку за сприйманням вже зібраної інформації, а потім і за її дослідженням. Наявність вже відновленої моделі події в матеріалах попереднього слідства суттєво полегшує пізнання всіх фактів, їх всестороннє дослідження. Проте, ця модель завжди повинна сприйматись судом тільки як імовірна істина, яка обов'язково піддається перевірці і дослідженню її судом в кожному окремому елементі. Судове дослідження обставин справи є самостійним важливим елементом здійснення правосуддя, воно проводиться з повним дотриманням принципів „гласності”.
Те ж слід сказати і про пошукову ланку
пізнавальної діяльності. Хоча ця частина роботи і повинна бути виконана на попередньому слідстві, суд не залишається права, навіть повинен, у відповідності з процесуальним законом при необхідності запросити нові документи, викликати раніше не допитуваних свідків тощо.
Особливість пізнавальної діяльності суду полягає у тому, що процес опосередкованого пізнання фактів тут займає ще більше місце ніж в діяльності слідчого. Це визначається ще більшим віддаленням суду за часом від моменту скоєння злочину, особливими процесуальними умовами його діяльності, пізнанням багатьох фактів через сприймання слідчого. Це призводить до необхідності ще на попередньому слідстві приймати міри до того, щоб повніше закріпити сприйняте і тим самим суттєво полегшити пізнання фактів судом, побудова мисленних моделей події, яка досліджується. Якщо в роботі слідчого при встановленні і виявленні фактів можливе (а іноді навіть потрібне) виключне емоційне психічне напруження, тоді в роботі судді така емоційна напруга є негативним моментом і може тільки зашкодити об'єктивному і спокійному розгляду матеріалів справи.
Стислість часу сприймання інформації в суді призводить до необхідності особливої дисципліни мислительної діяльності. Це досягається суворим контролем за інформацією, що сприймається. Цій меті служить і процесуальний принцип неперервності судового розбору. У випадку відсутності належного контролю потік інформації може стати таким, що судді не будуть встигати її опрацьовувати, а це призведе до того, що деякі факти вони взагалі не сприймуть або сприймуть їх не повністю, помилково. В суді все ж створюються умови при яких є більша можливість регулювати умови, порядок надходження інформації, швидкість. Суд сам визначає порядок сприймання інформації (послідовність допиту свідків і звинувачуваних), швидкість надходження цієї інформації, нарешті, умови сприймання інформації (через певні періоди оголошується перерва під час судового засідання).
Суд має можливість і зобов’язаний детально перевірити правильність проведеного попереднього розслідування.
В пізнавальній діяльності суду беруть участь особи з різними інтересами, що сприяє різній оцінці та поясненню фактів, їх значенню тощо. Суд заслуховуючи їх пояснення, виступи, тим самим сприймає результати пізнання цими особами обставин справи, а це в свою чергу створює умови для пізнання фактів судом в судовому засіданні у всіх можливих протиріччях.
Суть конструктивної діяльності в суді - це винесення вироку за справою, що розглядається. Всі інші види діяльності підпорядковані тільки цьому завданню.
До спеціальних умов конструктивної діяльності слід віднести:
1 - Винесення вироку колегіально членами суду;
2 - Забезпечення невтручання в його прийняття;
3 - Законодавче гарантування свободи власного переконання судді,
що є в основі кожного винесеного вироку;
4 - Вимога неперервності розгляду кримінальної справи.
Специфічна особливість діяльності суду полягає у тому, що конструктивна діяльність спочатку здійснюється кожним суддею окремо, а закінчується завжди колегіальне при винесенні вироку. Суду потрібно завершити свою конструктивну діяльність визначенням міри покарання підсудному, а також вирішенням питань, які пов’язані з порядком відбування покарання.
Конструктивній діяльності суду підпорядковані всі інші компоненти його діяльності. Пізнавальна, комунікативна, організаторська діяльність розвиваються настільки, наскільки вони можуть полегшити, забезпечити виконання цієї основної функції суду. Чим повніше зібрано факти на попередньому слідстві, тим більше створено умов для реалізації основної спрямованості конструктивної діяльності суду - винесення вироку за кримінальною справою.
Конструктивна діяльність суду повинна бути спрямована і на реалізацію, забезпечення і перевірку виконання винесеного цим судом вироку стосовно до підсудного. Конструктивна діяльність - це не тільки процес пізнання і винесення вироку за кримінальною справою, але і забезпечення реалізації винесеного вироку.
Хочеться сказати і про виховний вплив суду, який вже закладено в специфічній формі його діяльності: повному об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи. Саме тому сам процес судочинства має великий виховний вплив на всіх присутніх у залі судового засідання, та самого підсудного.
Важливий виховний вплив має і оголошення вироку в тому випадку, якщо він був справедливим, відповідав вимогам закону про співмірність покарання важкості скоєного злочину і особистості підсудного, був конкретним, чітким, зрозумілим для всіх присутніх у залі судового засідання.
Суд реалізує виховну функцію і в діяльності по найбільш повному зібранні, аналізу і відправленню у виправно-трудовий заклад даних про особистість засудженого.
Важливе значення для виховної роботи над підсудним має і дотримання моральних норм попереднього розслідування. А.Ф. Коні стверджував: „... Суд є не тільки судилище, але і школа”.
Кожен суддя є вихователем значної кількості людей. Досвідченого суддю відрізняє відповідальність за свою діяльність, за прийняті рішення, принциповість. Суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу. Всі його зауваження і навіть жести піддаються постійному контролю та оцінюванню присутніх, тому досвідченого суддю відрізняє безпристрасність і витримка.
2. Загальна психологічна характеристика судового процесу при розгляді кримінальних справ.
Покроковість є суттєвою особливістю психологічної структури судової діяльності. Судова діяльність розвивається у визначеній, чітко регламентованій процесуальним законом послідовності, яка створює певні етапи розвитку загальної судової діяльності. Це має забезпечити найбільш доцільні умови одержання та перевірки доказів, сприяти встановленню правди і здійснення правосуддя.
Наявність етапів, чіткий розподіл завдань і умов діяльності на кожному етапі - все це створює найбільш оптимальні психологічні передумови для правильного і повного здійснення правосуддя судом.
Кримінальний процес визначає такі етапи розвитку судової діяльності: передача справи суду, судовий розгляд, винесення вироку, виконання вироку тощо.
1. На етапі передачі справи суду вирішуються питання пізнання попереднього розслідування і планування власної діяльності.
2. Безпосереднє сприймання всіх джерел доказів і здійснення пізнання обставин справи здійснюється при проведенні судового слідства.
3. Заслуховування словесних повідомлень про результати пізнавальної діяльності, яка проведена учасниками судочинства (прокурором, адвокатом тощо),
4. Реалізація основної конструктивної діяльності (винесення вироку).
5. Здійснення дій, які пов’язані з прийнятим конструктивним рішенням (виконання вироку).
На кожній з цих стадій суд не тільки вирішує самостійні завдання; діяльність суду проходить в різних зовнішніх умовах, по-різному складаються психічні стосунки, по-різному здійснюються компоненти загальної психологічної структури судової діяльності.
Психологія розгляду кримінальної справи в суді досліджує закономірності, які пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, а також виховний вплив судового процесу та вироку на підсудного та інших осіб, роль громадської думки як фактору, що впливає на судовий процес. Судове слідство і винесення вироку за справою є логічно неминучою стадією, яка настає за подією злочину та попереднім слідством. Діяльність суду та учасників судового процесу - досить багатогранна.
Колегіальний та змагальний початок при здійсненні правосуддя відповідають закономірностям соціальної психології. Згідно з цими закономірностями вирішенню складних завдань, до яких відноситься більшість кримінальних справ, добре сприяє взаємодія при прийнятті рішення групою осіб. В сумісній діяльності пом’якшуються крайнощі показників психічних процесів всіх членів групи, підвищується ефективність мислення. Колективна оцінка доказів є максимально об’єктивною, зокрема в суді присяжних.
Досить рідко в судовій практиці виникають випадки незгоди в судовій колегії. Винесення вироку за одноголосною думкою складу суду можна розглядати як додаткову гарантію законності та обґрунтованості вироку, оскільки внутрішнє переконання всіх членів судової колегії співпадає, що і робить його безсумнівним. Слід враховувати те, що склад суду діє при такій внутрішній обстановці, яка може посилити дію конформізму. Ця обстановка характеризується тим, що суддя серед членів суддівської колегії знаходиться в особливому становищі. Він більше від усіх членів суду володіє інформацією, яка пов’язана з розглядом справи. Він є ніби лідером у групі осіб, які діють разом. В судовій колегії, крім того, існує нерівний соціальний статус осіб, що взаємодіють. Нерівність соціального, а не правового статусу проявляється у тому, що суддя виконує свою професійну діяльність, а решта членів суду є непрофесійними суддями.
Згідно закону головуючий суддя подає свій голос під час наради суддів останнім, цим ставиться мета обмежити можливість впливу думки судді на думку інших членів суду.
Для судді в його реконструктивній діяльності важливими є наступні моменти: попереднє вивчення та оцінка всіх обставин справи і кваліфікації; співставлення одержаної під час судового процесу інформації з матеріалами попереднього слідства, нормами закону; кінцевий синтез всієї інформації при винесенні вироку.
Зібрані слідством дані знову вивчаються, планується аналіз і синтез нових фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші моделі тієї ж події чи дій. Важливою при цьому є побудова версії про особистість підсудних, про їх участь в події, про причини їх поведінки, про умови діяння тощо. Стан готовності потребує найбільшої концентрації мислительних процесів суддів на всіх обставинах даної кримінальної справи.
3. Формування переконання і винесення вироку судом.
З врахуванням виключної відповідальності цієї стадії винесення вироку завжди здійснюється колегіально, причому в суворо визначеному складі. Нарада суддів є специфічною сукупністю елементів формалізованого і неформалізованого спілкування. Формалізованість покликана забезпечити повноту вирішення потрібних питань у формуванні переконання, активність діяльності кожного судді. Елементи неформалізованості забезпечують свободу висловлювання думок з будь-якого питання.
Успіх дій колегії суддів є в прямій залежності від діяльності кожного з них. У всіх членів колегії повинно бути чітке розуміння цілей їх діяльності, усвідомлення високої відповідальності, що в свою чергу повинно забезпечити підвищену психічну активність кожного судді.
Формування суддівського переконання - не просто результат впливу на свідомість суддів певною сукупністю доказів, які встановлено і перевірено під час судового розгляду. На формування суддівського переконання впливають соціально-психологічні і позасудові фактори (поведінка підсудного в суді, оцінка засобів масової інформації тощо).
У відповідності з нормами закону колегія присяжних засідачів в кімнаті для нарад на основі підсумків судового слідства повинна винести вердикт, тобто рішення за поставленими перед нею питаннями, включаючи основне - про міру провини підсудного. Важливе значення при цьому має і напутнє слово з яким головуючий звертається до присяжних засідачів перед відправленням їх до кімнати для нарад.
Все вищеописане дозволяє нам виділити наступні етапи формування переконання суддів:
1. попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вирішення питання про віддання звинувачуваного суду;
2. планування судового розгляду і висунення судових версій;
3. перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді;
4. судові дебати (дискусії) і порівняння своїх оцінок з оцінками звинувачення та захисту;
5. завершальне формування переконання судді в кімнаті для нарад при виробленні колективного переконання.
Перші два етапи характеризують переконання в гносеологічному аспекті як імовірнісне знання, а в психологічному - наявність сумнівів. Суддя під час судового слідства вивчаючи докази спрямовує свою діяльність на усунення сумнівів, що виникли, імовірнісні передбачення, підтверджує або приходить до висновку, що вони були необґрунтованими. На двох останніх етапах відбувається кінцеве формування суддівського переконання. Хоча цей поділ - схематичний, важливо зауважити, що процес формування переконання ґрунтується не тільки на дослідженні зібраних доказів, але і є вираженням особистісної позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимоги закону.
Розглянемо специфіку допиту в судовому засіданні, який визначається самою процедурою судового допиту. Головуючий пропонує підсудному дати покази з приводу висуненого звинувачення і всіх відомих йому обставин справи. Суд вислуховує покази підсудного не перериваючи його. Під час викладу підсудним показів суд має право лише звертати його увагу на необхідність викладу фактів, які стосуються справи і є важливими для суду. Після того як підсудний закінчить виклад своїх показів його допитують за законом - судді, обвинувач, потерпілий, громадський позивач і громадський відповідач, захисник. Потім підсудному можуть давати запитання інші підсудні та їх захисники. Незалежно від прийнятого процесуальним законом порядку суд має право в будь-який період допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому додаткові і уточнюючі запитання.
В загальних аспектах такою є і процедура допиту в суді потерпілих і свідків. Перед допитом цих осіб попереджують про відповідальність за подання заздалегідь неправдивих показів і їм нагадують про обов’язок розповісти правдиво про все, що відомо за справою. За загальним правилом потерпілі допитуються раніше від свідків,
Слід досить обережно поставитись до формування громадської думки під час розгляду справи у суді тому, що вона може мати сильний вплив на весь хід проведення судового процесу і винесення вироку. За загальним правилом ніхто не може і не повинен через засоби масової інформації стверджувати про провину тієї чи іншої особи і тим більш вимагати для неї суворого покарання, перш ніж провина цієї особи буде доведена у судовому порядку.
На етапі винесення вироку виконується виховна функція. Кожен вирок повинен виховувати і його виховного впливу буде досягнуто у тому випадку, якщо він буде зрозумілий для всіх присутніх, якщо він відповідає їх моральному переконанню і відповідає сприйнятим обставинам справи.
|
