Міністерство освіти і науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Технічний коледж

ПЕ-15

Методичні вказівки

для виконання практичних завдань

з дисципліни

„Безпека життєдіяльності”

для підготовки молодших спеціалістів

всіх спеціальностей

Рекомендовано до друку

методичною радою

Технічного коледжу НУВГП

Протокол № 1

від ”15” лютого 2007 р.

Рівне – 2007

Методичні вказівки для виконання практичних завдань з дисципліни „Безпека життєдіяльності” для підготовки молодших спеціалістів всіх спеціальностей.

П.І.Біда., Рівне – 2007р.

Упорядник : П.І. Біда., викладач

Відповідальний за випуск : Тихонов Г.М., заступник директора з навчально-методичної роботи.

Зміст

1. Тематична структура практичної роботи

Тема практичного заняття 1

Тема практичного заняття 2

Тема практичного заняття 3

Тема практичного заняття 4

Тема практичного заняття 5

Тема практичного заняття 6

2. Варіанти та оформлення практичної роботи

3. Оформлення звіту про практичну роботу

Використана література

1 . Тематична структура практичної роботи

1. Ризик як оцінка небезпеки.

2. Здоров’я людини як основна передумова її безпеки.

3. Розрахунок фільтровентиляційного обладнання сховища.

4. Розрахунок протирадіаційного захисту сховищ.

5. Розрахунок та визначення основних параметрів при землетрусі.

6. Розрахунок та визначення оцінки пожежної обстановки при горінні твердих горючих матеріалів та рідких горючих речовин.

Тема практичного заняття 1.

„Ризик як оцінка небезпеки”

1. Кількісне оцінювання ризику небезпек

Приклад – розв’язання

Про людину відомо, що вона має вік 50 повних років, чоловічої статі, мешкає у місті, є професійним будівельником (спеціальність муляр-штукатур). Спосіб життя людини вирізняється наявністю шкідливої звички - куріння. Відомо також, що людина має власний легковий автомобіль, використовуючи його для приватних цілей 100 годин на рік і це є для людини основною причиною додаткового ризику.

Розрахуйте для цієї людини сумарний ризик наразитися протягом року на смертельну небезпеку.

Визначте відносну частку кожного джерела небезпеки (у процентному співвідношенні), що формує для цієї людини загальний індивідуальний ризик і побудуйте кругову діаграму джерел ризиків. Необхідні для розрахунку табличні дані візьміть із довідкових таблиць, наведених у методичному посібнику [3].

Розв’язування

1. Оцінимо для досліджуваної людини ризик смертельної небезпеки внаслідок соматичних та генетичних захворювань, а також через природне старіння організму:

-вік 50 років означає належність до вікової групи № 12 (табл. 3 ), відповідно шуканий ризик для людини цієї групи (табл. 3 ) становить . Застосуємо поправку, що враховує місце проживання особи (місто ) та її стать (чоловіча ), звернувшись до табл. 7: коефіцієнт , тому скориговане значення ризику смертельної небезпеки внаслідок соматичних та генетичних захворювань , а також через природне старіння організму становить:

2. Оцінимо для досліджуваної людини ризик загибелі протягом року внаслідок можливого нещасного випадку на виробництві :

-будівельні спеціальності за табл. 4 мають код 4 і ризик наразитися на смертельну небезпеку протягом 1 години . Кількість робочих годин протягом календарного року складає для цієї професійного групи робітників 2024 години, тому скориговане значення ризику наразитися на смертельну небезпеку протягом року внаслідок можливого нещасного випадку на виробництві становить:

.

Примітка: Якби ми досліджували ризик наразитися на смертельну небезпеку протягом року внаслідок можливого нещасного випадку на виробництві для особи протилежної статі (для жінки ), відповідно до даних табл. 6 слід було застосувати поправку, яка враховує статистику у співвідношенні нещасних випадків між чоловіками і жінками: для даної вікової групи (50 років) воно складає , тобто скориговане значення ризику наразитися на смертельну небезпеку протягом року внаслідок можливого нещасного випадку на виробництві для особи жіночої статі становило б:

.

3. Оцінимо для досліджуваної людини ризик наразитися на смертельну небезпеку протягом року внаслідок можливого нещасного випадку у побуті :

-вік 50 років означає належність до вікової групи № 12 (табл. 2 ), відповідно шуканий ризик для людини цієї групи (табл. 2 ) становить . Застосуємо поправку, що враховує місце проживання особи (місто ) та її стать (чоловіча ), звернувшись до табл. 7 : коефіцієнт , тому скориговане значення ризику смертельної небезпеки внаслідок можливого нещасного випадку у побуті становить:

.

4. Оцінимо для досліджуваної людини ризики наразитися на смертельну небезпеку протягом року, зумовлені її індивідуальним способом життя :

-за даними табл. 5 знаходимо ризик смерті курця, спричинений його шкідливою звичкою — курінням, , а за даними табл. 7 застосовуємо поправочний коефіцієнт, що враховує стать (чоловіча ) і місце проживання людини (місто ) — . Тепер скориговане значення ризику смертельної небезпеки внаслідок куріння обчислюється як:

.

Із табл. 4 дістаємо, що для непрофесійної діяльності "Водіння автомобіля" погодинний ризик наразитися на смертельну небезпеку становить . Оскільки, за умовою задачі, кількість годин водіння автомобіля протягом року становить 100 год., скориговане значення ризику смертельної небезпеки внаслідок ДТП обчислюється із урахуванням поправочного коефіцієнта(табл. 7 ), що враховує стать (чоловіча ) і місце проживання людини (місто ), як:

.

Примітка: Якби ми досліджували ризик наразитися на смертельну небезпеку протягом року внаслідок можливого нещасного випадку при непрофесійному водінні автомобіля для особи протилежної статі (для жінки ) відповідно до даних табл. 7, слід було застосувати поправку, яка враховує статистику у ризику нещасного випадку в залежності від статі і місцевості, де мешкає людина: для жінок, що мешкають у місті поправочний коефіцієнт , тому скориговане значення ризику наразитися на смертельну небезпеку протягом року внаслідок можливого нещасного випадку, пов’язаному із водінням власного автомобіля для особи жіночої статі становило б:

.

5. Оцінимо для досліджуваної людини сумарний ризик (загальний) наразитися на смертельну небезпеку протягом року, спричинений як її професійною діяльністю, так і її індивідуальним способом життя:

6. Оцінимо для досліджуваної людини відносні частки кожного із ризиків наразитися на смертельну небезпеку протягом року і подамо їх у вигляді діаграми:

Висновок. Очевидно, що домінуючим внеском у сукупний (загальний) ризик наразитися на смертельну небезпеку є доданок (27% + 38% = 65%), зумовлений індивідуальним способом життя людини.

2. Задачі для самостійного розрахунку й аналізу отриманих результатів

Розрахуйте ризик наразитися протягом року на смертельну небезпеку для себе (задача № 1), а також для іншої людини (задача № 2), про яку відомо:

1) вік людини;

2) стать людини;

3) місце проживання;

4) вид професійної діяльності;

5) спосіб життя (основні причини додаткового ризику).

Визначте відносну частку кожного джерела небезпеки (у процентному співвідношенні), що формує загальний індивідуальний ризик і побудуйте кругову діаграму. Необхідні для розрахунку табличні дані візьміть із таблиць, наведених у методичному посібнику [3].

Таблиця 1

Примітка: Варіанти завдань для задачі № 2 візьміть із таблиці 1.

3. Довідкові таблиці (для використання при самостійному розв’язуванні задач)

Таблиця 2

Ризик наразитися на смертельний нещасний випадок у побуті

для чоловіків різного віку (на 1-ну людину протягом року)

Таблиця 3

Ризик смерті людини від генетичних та соматичних захворювань

і внаслідок природного старіння організму (на 1-ну людину за рік)

Таблиця 4

Поправочний коефіцієнт К_пр , для уточненого розрахунку ризику загибелі людини із урахуванням місця її проживання і статі

Таблиця 5

Ризик смертельної небезпеки, спричиненої різними видами професійної танепрофесійної діяльності(на 1-ну людину чоловічої статі за 1 годину)

Таблиця 6

Співвідношення нещасних випадків, спричинених різними видами діяльності, між особами протилежної статі в залежності від їхнього віку (у %)

Таблиця 7

Ризик смерті людини внаслідок згубних звичок

у порівнянні із ризиком смертельних небезпек.

Таблиця 8

Класифікатор безпеки діяльності

Тема практичного заняття 2.

„Здоров’я людини як основна передумова її безпеки”

1. Кількісне оцінювання шкідливості куріння

Приклад – розв’язання

Про людину відомо, що протягом t=6,5 років щодоби (щодня) вона викурює g = 18 сигарет, у кожній із яких міститься m₁ = 0,15 мг нікотину і m₂ =11 мг тютюнового дьогтю. Дані про вміст цих речовин наведені на сигаретній упаковці.

За наслідками досліджень шкідливості куріння встановлено, що не всі, а лише 10% частинок тютюнового дьогтю, потрапивши із димом у легені, відкладаються на внутрішній поверхні альвеол (альвеола - від лат. слова альвеолус - жолобок, виїмка) - закінченнях респіраторного апарата в легенях людини. Встановлено також, що половина (близько 50%) від цієї кількості частинок завдяки обмінним процесам усередині організму із часом розсмоктуються. Натомість, частинки, що залишилися, назавжди осідають на внутрішній поверхні легень. І чим товстішим шаром ці частинки дьогтю встилають внутрішню поверхню легень, тим ефективніше вони виключають її із процесів дихання.

Розрахуйте для досліджуваної людини додатковий ризик передчасної смерті, зумовлений нікотиновим отруєнням її організму.

Визначте площу S_альв внутрішньої поверхні легень (альвеол), вкриту за усі роки куріння шаром частинок тютюнового дьогтю, узявши радіус однієї частинки рівним r ₁ = 0,1 мкм, а густину тютюнового дьогтю рівною ρ = 1,0·10³ кг/м³ .

Оцініть, яка відносна частка δ (у %) внутрішньої поверхні легень, вкриється в один шар частинками тютюнового дьогтю за роки куріння (порівнявши її із повною площею поверхні альвеол, приблизно рівною S= 90 м² ).

Необхідні для розрахунку ризику передчасної смерті курця табличні дані візьміть із довідкової таблиці 1.

Таблиця 1

Ризик передчасної смерті людини в залежності від маси нікотину,

отриманого із тютюновим димом протягом року

Розв’язування

1.Додатковий ризик передчасної смерті курця є наслідком отруєння організму нікотином. Ризик наразитися на небезпеку, як відомо, прийнято розраховувати на один рік. Виходячи з цього, розрахуємо масу нікотину , що потрапляє в організм курця протягом року:

.

Скориставшись довідникової таблицею 1, у стовпчику проти маси = 1,0 г відшукуємо числове значення шуканого ризику - R = 1,0∙10^-3 . При вивченні теми 2 „Ризик як оцінка небезпеки” ризик такого порядку величини був означений як дуже високий .

2. Величина площі S_альв внутрішньої поверхні легень (альвеол), вкритої шаром частинок тютюнового дьогтю, розраховується через площу, вкриту однією частинкою смоли, помножену на кількість цих частинок

: .

3. Розрахуємо кількість частинок тютюнового, які утворилися під час куріння за усі t=6,5 років:

4. Обчислимо об’єм тютюнового дьогтю як частку від ділення маси речовини на її густину:

.

5. За відомим з умови радіусом частинки обчислимо її об’єм (як об’єм кульки):

6. Розрахуємо кількість частинок дьогтю, поділивши об'єм усієї смоли на об'єм однієї частинки:

.

7. Визначимо кількість частинок тютюнового дьогтю, які відклалися на внутрішній поверхні легень (як 10% від загальної їх кількості):

.

8. Визначимо кількість частинок тютюнового дьогтю, які залишилися після розсмоктування дьогтю, викликаного обмінними процесами (як 50% від тієї кількості частинок, що відклалися на внутрішній поверхні легень):

.

9. Оскільки площа однієї кулястої частинки розраховується за відомою формулою , розрахуємо загальну площу, вкриту таких частинок:

.

10. Оцінимо відносну частку δ (у %) внутрішньої поверхні легень, вкритої в один шар частинками тютюнового дьогтю за роки куріння:

.

Отриманий результат дозволяє дійти висновку, що внутрішня поверхня легень курця, що досліджується у даній задачі, буде вкрита за 6,5 років інтенсивного куріння у середньому подвійним шаром тютюнового дьогтю. Внаслідок цього значна частина легеневої поверхні виключається з процесу дихання, а наповнення киснем крові суттєво погіршується.

2. Задачі для самостійного розв'язання й аналізу отриманих результатів

Задача. Людина протягом t років щодоби (щодня) викурює g сигарет, у кожній із яких міститься m ₁ мг нікотину і m ₂ мг тютюнового дьогтю.

Розрахуйте:

1. додатковий ризик R_см передчасної смерті курця, який протягом t років викурює щодоби (щоденно) g сигарет (за даними табл. 1);

2. площу S_альв внутрішньої поверхні легень (альвеол), вкриту за t років куріння шаром частинок тютюнового дьогтю, узявши радіус однієї частинки рівним r₁ = 0,1 мкм, а густину тютюнового дьогтю рівною ρ = 1,0·10³ кг/м³ ;

3. відносну частку δ (%) внутрішньої поверхні легень, вкриту частинками тютюнового дьогтю за t років. Усю поверхню альвеол візьміть рівною

S= 90 м² .

Таблиця 2

Примітка: Варіанти задач візьміть з таблиці 2. номер Вашого варіанту співпадає із останньою цифрою номера Вашої залікової книжки.

Тема практичного заняття 3.

„Розрахунок фільтровентиляційного обладнання сховища”

Приклад – розв’язання

Розрахувати систему фільтровентиляції сховища на 1700 осіб, серед яких 10 осіб – з апарату управління.

Згідно з п.7.3 ДБН систему вентиляції сховища проектуємо на два режими: чистої вентиляції (режим I) і фільтровентиляції (режим II).

При режимі чистої вентиляції подача у сховище очищеного від пилу зовнішнього повітря повинна забезпечувати потрібний обмін повітря і видалення з приміщень надлишків тепла й вологи. При фільтровентиляції зовнішнє повітря, що подається у сховище, має очищатися від газоподібних отруйних речовин, аерозолів і пилу.

Згідно з п.7.5* ДБН питома кількість зовнішнього повітря, що подається в сховище, має бути:

-у режимі чистої вентиляції - 10 м³ /люд-год. (для 2 кліматичної зони);

-у режимі фільтровентиляції – 2 м³ /люд-год. для тих, що переховуються, 5 м³ /люд-год для працівників пункту управління і 10 м³ /люд-год. для працюючих у фільтровентиляційній камері з електроручними вентиляторами.

1. Визначаємо загальну кількість повітря, що подається в сховище:

- у режимі чистої вентиляції:

.;

- у режимі фільтровентиляції:

.

2. Визначаємо кількість вентиляторів ЕРВ-600/300, потрібних для забезпечення подачі повітря в режимі фільтровентиляції:

вентиляторів.

(300 м³ /год. – продуктивність одного вентилятора ЕРВ-600/300 у режимі фільтровентиляції, за додатком 7* ДБН).

3. Визначаємо кількість повітря, що подається у сховище 12-ма вентиляторами ЕРВ-600/300 у режимі чистої вентиляції:

.

(600 м³ /год. – продуктивність одного вентилятора ЕРВ-600/300 в режимі чистої вентиляції, за додатком 7* ДБН).

4. Визначаємо різницю об’єму повітря

,

який повинні подавати у сховище вентилятори ЕРВ-72.2.

5. Визначаємо необхідну кількість вентиляторів ЕРВ-72.2:

,

(1000...1650 м³ /год – продуктивність одного вентилятора ЕРВ-72.2

за додатком 7* ДБН).

Висновок: таким чином, достатньо прийняти 7 вентиляторів ЕРВ-72.2.

Тема практичного заняття 4.

„Розрахунок протирадіаційного захисту сховищ”

1. Основні положення

Внаслідок господарчої і наукової діяльності людини, крім природних джерел радіоактивності, з’явились штучні джерела радіоактивності (ядерна зброя, атомні електростанції, атомні реактори для наукових досліджень, виробничі прилади тощо). При аваріях на радіаційно небезпечних об’єктах виникає небезпека опромінення людей як безпосередньо проникаючою радіацією (гамма-випромінювання і нейтрони), так і корпускулярним випромінюванням (α- і β- частинками), а також опроміненням на радіоактивно забрудненій місцевості.

На радіоактивно забрудненій місцевості необхідно забезпечити захист людей від γ-випромінювання, α- і β- частинок. Одним із призначень сховищ і основним завданням ПРУ є захист людей від γ-випромінювання як найбільш сильно проникаючого і біологічно небезпечного.

Захисні властивості захисних споруд характеризуються коефіцієнтом ослаблення, який показує, у скільки разів доза радіації на висоті 1 м над безмежно гладкою, рівномірно забрудненою поверхнею і перевищує дозу радіації в споруді.

Приклад – розв’язання

Необхідний коефіцієнт захисту ПРУ залежно від їх призначення і місця розташування, а також характеру виробничої діяльності населення, яке планується переховувати в ПРУ, визначається типом даного ПРУ.

Найменший нормативний коефіцієнт ослаблення радіаційного впливу коливається залежно від типу ПРУ від 10 до 200, а для ПРУ, зведених у зоні АЕС, – від 500 до 1000.

Визначення К_з ПРУ проводиться, виходячи із таких передумов:

- ефективний спектр гамма-випромінювання з часом не змінюється, якщо не враховувати природний спад, отже не змінюються і кратність ослаблення випромінювання захисними товщами;

- при наявності в захисних товщах порожнин, прорізів, важких елементів (балок, колон тощо) приймають, що матеріал розподіляється рівномірно;

- розрахункова точка розташована в ПРУ в геометричному центрі приміщення на висоті 1 м від підлоги;

- приймається, що радіоактивні опади рівномірно розподілені на горизонтальних поверхнях.

Коефіцієнт захисту К_з для приміщень ПРУ в одноповерхових будівлях визначається за формулою (1) ДБН:

, (1)

де: К₁ - коефіцієнт, який ураховує частку радіації, що проникає через зовнішні і внутрішні стіни і визначається за формулою:

(2),

де: a_ί - плоский кут із вершиною в центрі приміщення, проти якого розташована ί-стіна укриття, град. При цьому враховуються зовнішні і внутрішні стіни будівлі, сумарна вага 1 м ² яких в одному напрямку менше 1000 кг;

К_ст - кратність ослаблення стінами первинного випромінювання залежно від сумарної ваги огороджуючих конструкцій, визначається за табл. 1 ДБН;

К_пер. - кратність ослаблення первинного випромінювання перекриттям, визначається за табл. 1 ДБН;

V₁ - коефіцієнт, який залежить від висоти і ширини приміщення, приймається за табл. 2 ДБН;

К₀ - коефіцієнт, який ураховує проникнення в приміщення вторинного випромінювання. Коефіцієнт К₀ слід приймати при висоті віконного прорізу (світлового отвору) в зовнішніх стінах від підлоги укриття 0,8 м - 0,8a, при висоті 1,5м - 0,15a, при 2 м і більше - 0,09a. Коефіцієнт a визначається за формулою:

, (3)

де: S₀ - площа віконних і дверних прорізів (площа незакладених прорізів і отворів);

S_n - площа підлоги укриття;

К_м - коефіцієнт, який ураховує зниження дози радіації в будівлях, що розташовані в районі забудови, від екрануючої дії будівель, які знаходяться поряд (приймається за табл. 3);

К_ш - коефіцієнт, який залежить від ширини будівлі (за поз. 1 табл. 2).

Таблиця 1

Таблиця 2

Таблиця 3

Коефіцієнт захисту К_з для приміщень укриттів на першому поверсі багатоповерхових будівель із кам’яних матеріалів і цегли визначається за формулою (4) ДБН:

, (4)

де: К₁ , К_ст , К_ш , К₀ , К_м - значення ті ж, що й у формулі (1).

Коефіцієнт захисту К_з для приміщень укриттів, які розташовані на першому поверсі всередині багатоповерхової будівлі, коли жодна із стін безпосередньо не контактує із радіоактивно забрудненою територією, визначається за формулою:

, (5)

де: К_ст , К₀ , К_м - позначення ті ж, що й у формулі (1) і визначаються для внутрішніх стін приміщення.

Коефіцієнт захисту К_з для укриттів, які розташовані в не повністю заглиблених підвальних і цокольних поверхах, визначається за формулою:

, (6)

де: К₁ , К_ст , К_ш , К₀ , К_м - позначення ті ж, що й у формулі (1) для частин стін укриття, які знаходяться над землею;

К_п - кратність ослаблення перекриттям підвалу (цокольного поверху) вторинного випромінювання, яке розсіяне в приміщенні першого поверху, визначається за табл. 1;

К´₀ - коефіцієнт, який приймається при розміщенні низу віконного і дверного прорізу в стінах на висоті від підлоги першого поверху 0,5 м і нижче - 0,15a; при 1 м і більше - 0,09a, де a має таке ж значення, як і в формулі (3).

Для підвальних і цокольних приміщень, підлога яких розташована нижче рівня планувальної позначки землі менше ніж на 1,7 м, коефіцієнт захисту визначається за формулою (6), як для приміщень першого поверху.

Для заглиблених у грунт або обсипних споруд із горизонтальними похилими тупиковими або вертикальними входами К_з визначається за формулою:

, (7)

де: V_1, К_пер , - позначення ті ж, що й у формулі (1);

c - частина сумарної дози радіації, яка проникає в приміщення через входи, визначається за формулою:

c = К_вх · П₉₀ ; (8)

П₉₀ - коефіцієнт, який ураховує тип і характеристику входу (приймається за табл. 4);

К_вх - коефіцієнт, який характеризує конструктивні особливості входу і його захисні властивості (приймається за табл. 5).

Таблиця 4

Таблиця 5

Примітка . Для проміжних значень розмірів входів коефіцієнт К _вх приймається за інтерполяцією.

Коефіцієнт захисту для повністю заглиблених підвалів і приміщень, розташованих усередині не повністю заглиблених підвалів і цокольних поверхів, при сумарній вазі частин зовнішніх виступаючих стін 1000 кг/м² визначається за формулою:

, (9)

де: К_п , V₁ і c - позначення ті ж, що й у формулах (6) і (7).

2. Розрахунок протирадіаційного захисту сховищ

Згідно з п. 1.12 ДБН В2.25-97 сховища проектуються заглибленими в грунт, тому розрахунок протирадіаційного захисту проводиться для покриття і стін, які виступають над поверхнею землі і повинні забезпечити ослаблення радіаційного впливу до допустимого рівня.

Ступінь ослаблення радіаційного впливу стінами і покриттям сховища визначається за формулою (2) ДБН:

, (10)

де: А – потрібний ступінь ослаблення, який приймається:

- ≥ 5000 - для сховищ 1-го класу;

- ≥ 3000 - для сховищ 2-го класу;

- ≥ 2000 - для сховищ 3-го класу;

- ≥ 1000 - для сховищ 4-го класу.

- коефіцієнт ослаблення дози гамма-випромінювання перешкодою із і шарів матеріалу, який дорівнює добутку значень для кожного шару (приймається за табл. 6 ДБН);

- коефіцієнт ослаблення дози нейтронів перешкодою із і шарів матеріалу, який дорівнює добутку значень К_п для кожного матеріалу (приймається за табл. 6 ДБН);

К_р -коефіцієнт умов розміщення сховищ, який розраховується за формулою:

, (11)

де: К_{заб._} - коефіцієнт, який ураховує зниження дози проникаючої радіації в забудові (приймається за табл. 7 ДБН);

К_буд - коефіцієнт, який ураховує ослаблення радіації в житлових і виробничих будівлях при розміщенні в них сховищ (приймається за табл. 7 ДБН).

Таблиця 6

Товщина шару матері-алу, см.	Коефіцієнт ослаблення дози - випромінювання і нейтронів
	Бетон - 2,4 г/см3		Цегла - 1,84 г/см3		Грунт - 1,95 г/см3		Дерево - 0,7 г/см3
	Кп	К g	Кп	К g	Кп	К g	Кп	К g
10	6,2	2,0	3,7	1,7	6,5	1,7	12	1,0
15	12	3,5	5,5	3,5	13	2,5	30	1,2
20	23	5,3	8,2	3,7	26	3,8	59	1,3
30	74	13	17	7,2	100	8,2	200	1,8
40	230	30	34	14	280	17	550	2,5
50	680	66	66	24	780	35	1500	3,5
60	2100	140	130	41	2200	68	4100	4,8
70	6300	280	250	66	6000	130	11000	6,7
80	18000	560	490	100	17000	240	30000	9,0
90	53000	1100	960	160	49000	430	82000	12,0

Таблиця 7

Примітка: При щільності забудови менше 10 % коефіцієнт приймається за одиницю.

Таблиця 7а

Для розрахунку протирадіаційного захисту сховища необхідно мати такі вихідні дані:

- тип сховища (вбудоване, окремо розташоване);

- місце знаходження сховища (в районі промислової, житлової або адміністративної забудови);

- кількість будівель у районі забудови і їх висота;

- щільність забудови;

- характеристику будівлі, під якою знаходиться сховище (матеріал стін і їх товщина, площа прорізів в огороджуючих конструкціях);

- товщина бетонного покриття сховища;

- товщина ґрунтової обсипки по покриттю сховища.

Приклад: Розрахувати коефіцієнт протирадіаційного захисту вбудованого сховища, якщо покриття сховища складається із 50 см бетону і 50 см ґрунту. Сховище розташоване в районі адміністративної забудови. Кількість будівель у районі забудови - 9, висота будівель - 30 м. Будівля, під якою знаходиться сховище, цегляна, товщина стін - 51 см, площа прорізів в огороджуючих конструкціях - 40 % .

Із таблиці 6 ДБН В2.25-97 знаходимо коефіцієнти К_g і К_п для бетону і ґрунту. Для бетонного покриття товщиною 50 см К_пб = 680 і К_{g б} = 66. Для ґрунтової обсипки товщиною 50 см К_{п гр. .} = 780 і К_{g гр} = 35.

К _п = К_пб К_{g б} = 680780 = 530400; К_g = К_{g б} К_{g гр.} = 6635 = 2376.

Із таблиць 7 і 7а знаходимо коефіцієнти К_заб. = 2,5 і К _буд. = 0,47.

Відповідно:

Згідно з формулою (38) ДБН:

Висновок: Коефіцієнт захисту К_з знаходиться в межах від 2000 до 3000, що дозволяє віднести сховище до 3 класу.

Тема практичного заняття 5.

„Розрахунок та визначення основних параметрів при землетрусі”

1.Загальні положення

Землетруси – це підземні поштовхи та коливання поверхні Землі, які спричинені природними явищами (тектонічними процесами – рухом літосферних плит, який зумовлений тепловими процесами всередині Землі), зміною активності Сонця і діяльності людини (будівництво штучних водосховищ, видобуток нафти і газу, підземні ядерні вибухи тощо).

Землетруси – одне з грізних стихійних явищ, яке порушує нормальну життєдіяльність значної частини населення на великих територіях, викликає загибель людей і великі матеріальні збитки.

В Україні в зоні сейсмічної активності перебуває майже 120 тис. км² території (близько 20% площі країни), проживає близько 11 млн. осіб, тут знаходиться значна кількість об’єктів промисловості. Сила можливих землетрусів оцінюється на рівні від 6 до 8 балів (за 12-бальною шкалою MSK-64). Сейсмонебезпечна зона охоплює території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Одеської, Закарпатської, Херсонської, Хмельницької областей.

Область виникнення підземного поштовху – осередок землетрусу – являє собою деякий об’єм у товщі Землі, в межах якого проходить процес вивільнення накопиченої енергії. Осередки землетрусу виникають на різних глибинах. Більша частина їх залягає в земній корі (на глибині порядку 20 – 30 км). У деяких районах відмічається велика кількість поштовхів, які виходять із глибин у сотні кілометрів (верхня мантія Землі). У центрі осередку умовно виділяють точку, яку називають гіпоцентром . Проекція гіпоцентру на поверхню Землі називається епіцентром . Лінії, що з’єднують на поверхні Землі пункти з однаковою інтенсивністю коливань (у балах) називаються ізосейсмами .

Осередок ураження при землетрусі – це територія, на якій сталися руйнування будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж. Тут можуть виникати пожежі, вибухи та людські жертви. Енергія землетрусу вивільняється у вигляді пружних сейсмічних хвиль , що поділяються на об’ємні (поздовжні й поперечні) та поверхневі . Об’ємні (поздовжні) розповсюджуються від гіпоцентру до поверхні Землі з великою швидкістю (6–8 км/с), поверхневі мають значно меншу швидкість, але визначають руйнівну силу землетрусу на значній відстані від епіцентру.

Територія осередку ураження має форму кола і умовно поділяється на чотири зони:

- зона повних руйнувань – 11...12 балів;

- сильних руйнувань – 9...10 балів;

- середніх руйнувань – 7...8 балів;

- слабких руйнувань – 5...6 балів.

Кількість землетрусів, які щорічно реєструються на земній кулі, нараховують сотні тисяч, але більшість із них відносяться до слабких, і лише незначна частина досягає масштабів катастрофи. Вважається, що при інтенсивності землетрусу в епіцентрі нижче 5 балів осередку ураження не утворюється.

2. Методика визначення основних параметрів землетрусу

Основними параметрами землетрусу, що визначають розміри осередку ураження, є магнітуда М , енергія Е , інтенсивність І землетрусу.

Магнітуда М – це потужність землетрусу в балах за шкалою Ч. Ріхтера (0¸8,8 балів), що визначається як десятковий логарифм максимальної амплітуди зміщення ґрунту, виміряної на відстані 100 км від епіцентру.

Інтенсивність І характеризує ступінь руйнівної сили землетрусу, що залежить від глибини залягання осередку землетрусу і оцінюється за 12-бальною міжнародною сейсмічною шкалою MSK-64 . Інтенсивність землетрусу визначається за формулами:

в епіцентрі:

I_e =1.5M-3.5lg ´ h+3 , бал;

на відстані R від епіцентру:

I_R =1.5M-3.5lg+3, бал,

де: М – магнітуда М за шкалою Ч.Ріхтера, бал;

R – відстань від об'єкта до епіцентру, км;

h – глибина гіпоцентру землетрусу, км.

Наслідки підземних поштовхів проявляються у двох фазах:

- перша фаза характеризується приходом поздовжньої хвилі, що рухається всередині землі, яка, досягнувши об'єкта, викликає часто не руйнівні, але відчутні поштовхи.

Час приходу попереджуючої хвилі землетрусу:

t₁ =/ n _ng ; с,

де: n _ng - швидкість руху поздовжніх хвиль, км/с;

- друга фаза характеризується сумарним впливом сейсмічних хвиль на об’єкт: поздовжніх і поверхневих. Останні збуджуються поздовжніми хвилями і йдуть від епіцентру поверхнею землі. Сумарна хвиля, що утворюється, має велику амплітуду і може викликати значні руйнування.

Час приходу руйнівної хвилі визначається за формулою:

t₂ =h/ n _ng +R/ n _пов ; с,

де: n _пов - швидкість розповсюдження поверхневих хвиль, км/с.

Проміжок часу, потрібний для вжиття екстрених заходів захисту, визначається як різниця:

D t= t₂ -t₁ , с.

Приклад – розв’язання

На практиці для швидкої оцінки параметрів землетрусу доцільно користуватися номограмами. Наприклад, потрібно визначити параметри землетрусу і час для вжиття екстрених заходів захисту при таких умовах:

- глибина гіпоцентру землетрусу h = 4 км;

- амплітуда запису сейсмографом коливань ґрунту a = 20 мм;

- відстань від об’єкта А до епіцентру R = 25 км;

- швидкість поздовжніх хвиль v_ng = 6,2 км/с;

- швидкість поверхневих хвиль v_пов = 0,9 км/с.

1. За номограмою рис. 1 визначаємо магнітуду в епіцентрі землетрусу за умови заданого розташування сейсмостанції від епіцентру (300 км).

Поєднавши дані двох крайніх шкал, на перетинанні з середньою шкалою знаходимо М = 5,3 б.

2. За номограмою рис. 2 визначаємо інтенсивність землетрусу в епіцентрі:

І_е = 9 б.

Для визначення інтенсивності землетрусу на об’єкті А знаходимо відстань:

.

Тоді:

І_R = 6,2 б.

Таким чином, будівля потрапляє в зону слабких руйнувань, які характеризуються пошкодженням стін (тріщини, осипання штукатурки), дверей (перекоси коробів), вікон (перекоси блоків і вибиті шибки).

3. Визначаємо площу осередку ураження.

Для цього потрібно спочатку знайти відстань R₅ від епіцентру, що обумовлює межу з інтенсивністю землетрусу в 5 балів.

Поєднавши на номограмі рис. 1. величини на шкалах бальності (5б) і магнітуди (5,3 б), одержуємо, що

. Тоді .

Площа осередку ураження:

S = πR₅ ² = 3,14 · 54,8² = 9448 км² .

4. Визначаємо час приходу першої хвилі землетрусу (попереджуючої):

Рис. 1. Номограма шкали бальності

5. Час приходу другої хвилі землетрусу (руйнівної):

6. Час для вжиття екстрених заходів захисту:

Δt = t₂ - t₁ = 28,4 – 4,1 = 24,3 с.

Таблиця 1

Характеристика землетрусу за дванадцятибальною шкалою MSK-64

Таблиця 2

Характеристика інтенсивності магнітуди

Тема практичного заняття 6.

„Розрахунок та визначення оцінки пожежної обстановки при горінні твердих горючих матеріалів та рідких горючих речовин”

1. Загальні положення

Під пожежною обстановкою (ПО) розуміють масштаби та характер (вид) пожеж на ОГД, у населених пунктах або на територіях, що виникають при надзвичайних ситуаціях (НС) і впливають на безпеку життєдіяльності мешканців, роботу ОГД, на дії сил аварійно-рятувальних служб (АРС) і формувань ЦО.

Оцінка пожежної обстановки містить:

- визначення масштабу та характеру (виду) пожежі;

- визначення напрямку та швидкості поширення пожежі;

- аналіз впливу пожежі на стійкість ОГД та життєдіяльність населення;

- висновки і рекомендації щодо підвищення пожежної безпеки, визначення найбільш доцільних дій пожежних підрозділів, АРС та формувань ЦО.

Оцінка ПО здійснюється методом прогнозування і за даними розвідки району пожежі. Кінцевою метою оцінки ПО за методом прогнозування є розроблення заходів щодо підвищення протипожежної безпеки ОГД. Оцінка ПО за даними розвідки здійснюється для уточнення прогнозованої оцінки і має на меті визначення обсягу та часу проведення заходів для ліквідації пожежі та її наслідків.

Виникнення і характер пожежі залежать від таких чинників:

- наявності джерела теплового впливу;

- вогнестійкості будівель і споруд;

- кількості і виду пожежонебезпечних матеріалів (категорії пожежонебезпеки виробництва);

- щільності забудови території ОГД;

- метеорологічних умов.

Загоряння матеріалів обумовлюється тепловим впливом, джерелами якого можуть бути відкритий вогонь, вибух, коротке електричне замикання, розряди блискавок тощо. Вогнестійкість будівель та споруд визначається займистістю їхніх елементів та межами вогнестійкості основних конструкцій (частин) будівель і споруд. Займистість того чи іншого елемента будівлі або споруди визначається займистістю будівельних матеріалів, із яких вони виготовлені.

За займистістю всі будівельні матеріали поділяються на 3 групи: негорючі, важкогорючі і горючі (табл.1, примітка). Залежно від виду використаних будівельних матеріалів розрізняють 5 ступенів вогнестійкості будівель і споруд (I, II, III, IV, V) - див. табл. 1, примітка.

Опірність будівель та споруд до впливу пожежі характеризується межею їхньої вогнестійкості. Межа вогнестійкості - це час у годинах від початку дії вогню на конструкцію до утворення в ній наскрізних тріщин або досягнення температури 200^о С на поверхні, зворотного впливу вогню або до втрати конструкцією несучої спроможності (табл. 2).

Межа вогнестійкості споруди в цілому визначається за мінімальною межею вогнестійкості окремих конструктивних елементів.

Динаміка пожежі (процес її розвитку в часі й просторі) характеризується такими основними параметрами:

- розміром і видом пального навантаження;

- масовою ( середньомасовою ) швидкістю вигорання матеріалів;

- часом поширення полум’я у будівлі;

- температурою полум’я матеріалів, що горять;

- середньооб’ємною температурою у приміщенні;

- температурою поверхні стін;

- тривалістю пожежі у будівлі.

Величина і вид пального навантаження характеризують ступінь потенціальної пожежної небезпеки цехів та інших приміщень ОГД: наприклад, при умовному пальному навантаженні 60 кг/м² пожежна небезпека є досить значною, при 30 кг/м ² - помірною тощо.

Примітка.

Негорючі матеріали - це такі, що під впливом вогню або високої температури не запалюються, не жевріють і не обвуглюються. До них належать: цегла, камінь, метали, які застосовуються в будівництві .

Таблиця 1

Ступінь вогнестійкості будівель та споруд

Важкогорючі - це матеріали, що під впливом вогню або високої температури важко запалюються, не жевріють і не обвуглюються або продовжують горіти або жевріти при наявності джерела вогню. До них належать: асфальтовий бетон, гіпсові і бетонні деталі з органічними наповнювачами, глиносолом'яні матеріали, повсть, вимочена у глиняному розчині, фіброліт, деревина, просочена антипіренами.

Горючі - матеріали, що під впливом вогню або високої температури запалюються або жевріють і продовжують горіти або жевріти після видалення джерела вогню, це всі органічні матеріали, не просочені антипіренами.

Таблиця 2

Характеристика вогнестійкості будівель і споруд

Примітка. Цифрами зазначені межі вогнестійкості будівельних конструкцій - період часу в годинах, від початку дії вогню на конструкцію до утворення в ній наскрізних тріщин або досягнення температури 200^о С на поверхні стіни, зворотній до дії вогню, або до втрати конструкцією несучої здатності (завалення).

Таблиця 3

Фізичні властивості горючих матеріалів

Таблиця 4

Питома теплота (енергія) вибуху горючих газів і парів горючих рідин

Інформація про час розповсюдження полум’я (охоплення приміщення, цеху, будинку вогнем) дає змогу визначити початок, тривалість ліквідації пожежі і проведення рятувальних робіт.

Температура полум’я горючих речовин, що мають однакове пальне навантаження, визначає інтенсивність тепловиділення та ступінь небезпеки для конструкцій безпосередньо в осередку пожежі.

Інформація про середньооб’ємну температуру в приміщенні дає змогу визначити ступінь нагрівання конструкцій будівель, споруд, обладнання, КЕМ, можливість самозаймання речовин. Крім того, з’являється можливість визначити термін перебування людей у цехах, будівлях та спорудах без спеціального теплового захисту (допустима максимальна температура 60 – 70 ⁰ С).

Температура поверхні стін із зовнішньої сторони є показником стійкості будівлі і визначає також можливість самозаймання матеріалів, що знаходяться біля стін, і наприкінці надає можливість спланувати заходи, котрі зменшують імовірність руйнування будівель та споруд і виникнення суцільної пожежі.

Розрахунок параметрів пожежі не може бути однаковим й у кожному конкретному випадку залежить від виду горючого матеріалу. Розрізняють:

- тверді горючі матеріали (ТГМ): деревина, папір, пластмаса тощо;

- рідкі горючі речовини (РГР): бензин, гас, мастила, нафта тощо;

- вибухонебезпечні речовини і гази.

При оцінці ПО необхідно враховувати, що пожежі, незалежно від їхнього виду та місця виникнення, розвиваються за однією й тією ж закономірністю і містять 3 фази (рис.1).

1 - фаза розвитку пожежі, триває з моменту загоряння до охоплення полум’ям усього приміщення. Температура полум’я при цьому зростає поступово протягом усієї фази. У цій фазі пожежу можна ліквідувати за короткий час обмеженими засобами;

2 - фаза стійкого горіння, характеризується появою найбільш небезпечного періоду, при якому температура полум’я досягає максимального значення. Фаза закінчується після вигорання 80 % маси горючих матеріалів;

3 - фаза догорання, тут швидкість горіння невелика, а температура різко знижується.

Рис. 1. Закономірності розвитку пожежі.

У випадку завалення стін закономірність розвитку пожежі закінчується на тій фазі, коли починається руйнування і настає період горіння та жевріння у завалах, який може продовжуватися тривалий час (доба і більше).

Можливість перенесення вогню з однієї споруди на іншу залежить від відстані між ними L і виникає, якщо:

L H₁ + H₂ + 15,

де: Н₁ і Н₂ - висота сусідніх споруд, м.

Якщо ж вогонь поширюється й охоплює 90 % будівель (споруд) ОГД, то пожежа класифікується як суцільна. Можливість виникнення суцільних пожеж залежить від ступеня вогнестійкості будівель (споруд) і щільності забудови території ОГД. Щільність забудови Щ визначається відношенням суми площ, зайнятих усіма спорудами, до загальної площі території об'єкта:

.

2. Методика оцінки пожежної обстановки на ОГД при горінні

твердих горючих матеріалів та рідких горючих речовин

Оцінка пожежної обстановки на ОГД здійснюється в такій послідовності:

1. Визначається ступінь вогнестійкості будівель і споруд (за табл.1).

2. Визначається межа вогнестійкості будівельних конструкцій (за табл.2).

3. Визначається маса пального навантаження m , кг/м² :

а) для матеріалів, що горять у твердому стані, величина пального навантаження визначається за формулою:

,

де: М - сумарна маса твердих горючих матеріалів (ТГМ) - тих, що знаходяться у виробництві і тих, що входять до складу конструктивних елементів будівель, кг.

F_п - площа приміщення (споруди), м² .

б) для рідких горючих речовин (РГР) величина пального навантаження визначається за формулою:

,

де: М - маса пальної або горючої рідини, кг;

F_ргр - площа розливу рідини, м² .

При вільному розливі:

,

де: ρ - густина рідини (за табл. 3),

δ - товщина шару горючої рідини, приймається 3 мм для рідких нафтопродуктів.

Якщо F_ргр > F_п , то за площу розливу приймається площа приміщення

F _п :F_pгр =F_п ;

в) при спільному горінні твердих і рідких горючих матеріалів пальне навантаження РГР перераховується в пальне навантаження в умовній деревині (m_ум ), і для наступних розрахунків загальної величини пального навантаження використовується значення:

m_заг =m_тгм +m_ум , (1)

де: m_тгм - величина пального навантаження для ТГМ,

m_ум - величина пального навантаження РГР в умовній деревині.

Величина пального навантаження в умовній деревині - це маса деревини, що еквівалентна за кількістю теплової енергії фактичному горючому матеріалу. Дана величина знаходиться за співвідношенням:

, звідки , (2)

де: m_ргр - пальне навантаження рідкої горючої речовини, кг/м² ,

Q_д , Q_ргр - теплотворна спроможність відповідно деревини та РГР, кДж/кг. Для бензину, наприклад, умовне пальне навантаження m_ум =3m_ргр , для гасу m_ум =3,14m_ргр ._.

4. За табл. 3 визначається масова V _м чи середньомасова V _ср швидкість вигорання матеріалів. У випадку одночасного горіння різних матеріалів масова швидкість вигорання визначається як середньовиважене значення:

, (3)

де: і - кількість видів матеріалів, що вигорають.

5. За табл. 3 визначається температура полум’я Т_пл горючих матеріалів.

6. Визначається час розповсюдження полум’я τ_р з моменту загоряння до повного охоплення вогнем приміщення:

а) для матеріалів у твердому стані (ТГМ) даний параметр визначається за формулою :

, с, (4)

де: L - довжина приміщення, м,

V - швидкість поширення полум’я, м/с; для матеріалів, що згорають у твердому стані V =0,05 м/с; для горючих рідин (крім бензину) V =0,5м/с, для бензину =2,5 м/с;

б) для рідких горючих речовин (РГР) час τ_р з моменту загорання до повного охоплення вогнем рідини, що розлилася, визначається:

- при вільному розливі горючої рідини, коли F_pгр < F_c ,

; с, (5)

де: ρ - густина РГР, кг/м³ ;

М - маса РГР, кг;

δ - товщина шару РГР, м;

- при розливі РГР по всій площі приміщення

, с;

в) при спільному горінні ТГМ і РГР за тривалість 1-ї фази вибирається менша з двох величин (або τ _тгм , або τ _ргр ).

7. Визначається тривалість пожежі при горінні ТГМ чи РГР за формулою:

, (6)

де: m- величина пального навантаження, кг/м² ,

V _м - масова швидкість вигорання матеріалу, кг/(м² ·хв),

τ_п - тривалість пожежі, с.

При спільному горінні ТГМ і РГР тривалість пожежі визначається за формулою:

, (7)

де: m_заг - загальна величина пального навантаження, визначається за формулою (1);

V_ср - середньомасова швидкість вигорання матеріалів, визначається за формулою (3).

8. Визначається середньооб’ємна температура Т _об , ⁰ С, у приміщенні:

а) для матеріалів, що згорають у твердому стані,

Т_об =504(0,67·m+2)^0,148 . (8)

У випадку завалювання будівлі до закінчення вигорання усього горючого матеріалу при розрахунках Т_р ураховується тільки та частина пального навантаження, що вигоріла:

, ,

де: m_виг - маса пального навантаження, що вигоріла, кг/м² ;

m - величина пального навантаження, визначена на початок пожежі, кг/м² ;

τ_п - тривалість пожежі за формулою (6) або (7), год.;

τ_обв - час, що пройшов з початку загоряння до початку руйнування будівельних конструкцій, год.;

τ_р - тривалість 1 фази, год., за формулою (4) або (5);

τ_мв - межа вогнестійкості будівельних конструкцій, год. (див. табл. 2);

б) для горючих рідин значення середньооб'ємної температури знаходиться за формулою (8), при цьому маса пального навантаження m = m _ум , і визначається за формулою (2);

в) при спільному горінні ТГМ і РГР значення середньооб’ємної температури визначається за цією ж формулою (8), при цьому маса пального навантаження m = m_заг і визначається за формулою (1).

9. Визначається температура поверхні стін із внутрішньої сторони приміщення, споруди Т _ст ⁰ С:

Т_сб =133,14+440,31·lg(τ_п ) . (9)

При завалюванні будівлі замість тривалості пожежі τ_п , год. у формулу (9) підставляють значення τ _обв , год. Для несучих сталевих конструкцій Т_сб = 350-400 ⁰ С є критичною і призводить до їх руйнування.

Дана формула справедлива для визначення орієнтовного нагрівання типових стін із залізобетону, бетону, цегли товщиною 500-1000 мм і тривалості пожежі не менше 0,5 год. (при τ _п < 0,5 год. нагрівання практично не позначається на міцності стін).

10. Визначається послідовність розвитку пожежі. Можливі два варіанти: під час пожежі не відбувається руйнування конструкцій будівлі (τ _зав ≥ τ _п ); під час пожежі відбувається руйнування конструкції будівлі (τ _зав < τ _п );

а) при τ_зав ≥ τ_п тривалість:

1- ї фази τ_1ф = τ_р ;

2- ї фази τ_2ф = 0,5τ_п - τ_1ф ;

3- ї фази τ_3ф = τ_п - (τ_1ф +τ_2ф );

б) при τ_зав <τ_п тривалість:

1- ї фази τ_1ф = τ_р ;

2- ї фази (у першому наближенні) τ_2ф = 0,5τ_п - τ_1ф ; потім аналізується співвідношення між τ_мв і τ_2ф ; при цьому можливі також два варіанти:

τ_2ф < τ_мв та τ_2ф ≥ τ_мв .

При: τ_2ф < τ_мв :

τ_2ф = 0,5τ_п - τ_1ф ;

τ_3ф = τ_мв - τ_2ф ;

при τ_2ф ≥ τ_мв :

τ_2ф = τ_мв ;

τ_3ф = 0,

де: τ_р - час із моменту загоряння до повного охоплення вогнем приміщення, год.; τ_п - тривалість пожежі, год.

При τ_1ф +τ_2ф = τ_обв 3-я фаза відсутня (τ_обв - час, що пройшов з початку пожежі до початку руйнування конструкцій, год.); τ_мв - межа вогнестійкості будівельних конструкцій, год. (див. табл. 2).

У випадку, коли τ_1ф + τ_2ф > τ_{обв ,} 3-я фаза пожежі відсутня, а тривалість 2-ї фази визначається за формулою:

τ_2ф = τ_обв - τ_1ф

11. Визначається можливість виникнення суцільної пожежі, залежно від щільності забудови території ОГД і ступеня вогнестійкості будівель і споруд.

Суцільні пожежі можуть утворюватись при забудові будівлями та спорудами:

- 1-го і 2-го ступеня вогнестійкості та Щ >30%;

- 3-го ступеня вогнестійкості та Щ > 20%;

- 4-го і 5-го ступеня вогнестійкості та Щ > 7%.

Результати оцінки пожежної обстановки з відповідними висновками заносяться в підсумкову таблицю.

Приклад оформлення підсумкової таблиці:

Приклад: Оцінити пожежну обстановку, яка може виникнути внаслідок пожежі в приміщенні деревообробного цеху. Будівля цеху цегляна, товщина стін 510 мм, розміри будівлі 12х18 м, перекриття дерев'яне оштукатурене. Загальна вага дерев'яних елементів конструкцій - 400 кг, вага сировини і готової продукції - 10400 кг. Будівля цеху знаходиться на території ОГД зі щільністю забудови будівлями 3-го ступеню вогнестійкості 25%.

1. Визначаємо ступінь вогнестійкості будівлі цеху. Згідно табл.1 ступінь вогнестійкості – III.

2. Визначаємо межу вогнестійкості будівлі. Згідно табл. 2 мінімальна межа вогнестійкості - 0,25 год. (ненесучі перегородки). Межа вогнестійкості несучих і самонесучих стін - 2 год.

3. Визначаємо величину пального навантаження:

кг/м² .

4. Визначаємо масову швидкість вигорання матеріалів V_м .

Згідно з табл. 3 V_м = 0,72 кг/(м² ·хв).

5. Визначаємо температуру полум'я горючих матеріалів Т_пл .

Згідно з табл. 3 Т_пл = 1000 ⁰ С.

6. Визначаємо час із моменту загоряння до повного охоплення вогнем приміщення:

с.

7. Визначаємо тривалість пожежі:

хв.

Оскільки тривалість пожежі менша за межу вогнестійкості несучих конструкцій (2 год.), то будівля цеху не зруйнується.

8. Визначаємо середньооб’ємну температуру Т_об у приміщенні:

Т_об = 504(0,67·m + 2)^0,148 = 504(0,6750 + 2)^0,148 = 855 ⁰ С.

9. Визначаємо температуру поверхні стін Т_ст у середині споруди:

Т_ст = 133,14+440,31·lg(τ_п ) = 133,14+440,31·lg(69/60) = 154 ⁰ С.

10. Визначаємо послідовність розвитку пожежі. Оскільки будівля цеху під час пожежі не зруйнується (τ _зав ≥ τ _п ), тривалості фаз пожежі становитимуть:

1 фаза: τ_1ф = τ_р = 360 с = 6 хв.;

2 фаза: τ_2ф = 0,5τ_п - τ_1ф = 0,5·69-6 = 28,5 хв.;

3 фаза: τ_3ф = τ_п - (τ_1ф +τ_2ф ) = 69- (6+28,5) = 34,5 хв.

11. Визначаємо можливість виникнення суцільної пожежі. Оскільки щільність забудови ОГД будівлями 3-го ступеня вогнестійкості становить понад 20%, не виключена можливість виникнення суцільної пожежі.

Результати оцінки пожежної обстановки:

Прогнозування динаміки середньооб’ємної температури під час пожежі:

2. Варіанти та оформлення практичної роботи

Для виконання практичної роботи з дисципліни “Безпека життєдіяльності” є написання письмового звіту за даною рекомендованою тематикою (табл. 1).

Таблиця 1

Індивідуально – дослідні завдання

3. Оформлення звіту про практичну роботу

Практична робота виконується студентом відповідно до варіанту, визначеному викладачем. Текстова частина викладається на стандартному папері формату

А – 4 з однієї сторони.

Вимоги до оформлення:

1. Поля: верхнє, нижнє - 15 мм, праве – 10 мм, ліве – 20 мм.

2. Формули пишуться по центру (нумерація формул праворуч) і нумерація у межах розділу.

3. Малюнки та таблиці розміщуються на окремих листках і повинні мати нумерацію у межах розділу.

4. Посилання на літературні джерела здійснюють шляхом зазначення у дужках номера, під яким та чи інша друкована праця наведена у списку використаної літератури.

Захист звіту практичної роботи відбувається у терміни, які спільно обумовлені студентом і викладачем.

Використана література

1. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів ВЗО. - К., 2005. - 320 с.

2. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. - Суми, 1999. - 301 с.

3. Дикань С.А., Білоус І.О. Кількісне оцінювання ризиків для здоров`я людини / Методичний матеріал до виконання самостійної роботи з дисципліни „Безпека життєдіяльності” для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання. - Полтава: ПолтНТУ , 2005. - 28 с.

4. Норми радіаційної безпеки України. НРБУ-97.

5. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: Навч. посібник. – Суми, 2003. - 151 с.

6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник. - Львів, 1999.

7. СНиП 2.09.02-85. Производственные здания. – М. – 1986.

8. Законодавство України про охорону навколишнього середовища. К.: Парламентське видавництво, 2000.

9. Прогнозування хімічної обстановки при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах і транспорті. Збірник допоміжних таблиць С.А.Дикань. – Полтава: ПолтНТУ, 2003. - 19 с.

10. Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. Т.1,2 -К., 1998.

11. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2003. – 455 с.

12. Каммерер Ю.Ю. Защитные сооружения гражданской обороны. М.: Энергоатомиздат. – 1985.

13. СНиП 2.01.02-85. Противопожарные нормы. – М. – 1986.

14. Алексеев Н.А. Стихийные явления в природе. –М.: Просвещение, 1988.

15. Константінов М.П., Журбенко О.А. Радіаційна безпека: Навч. посібник. – Суми, 2003. - 151 с.

16. Рязанов И.А. Великие катастрофы в истории Земли. –М.: Наука, 1984.

17. Прогнозування хімічної обстановки при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах і транспорті. Збірник допоміжних таблиць С.А.Дикань. – Полтава: ПолтНТУ, 2003. - 19 с.

18. Вернадський В.С. Биосфера и ноосфера-М.:Наука, 1989. Буянов В.М. Первая медицинская помощь-М.:Медицина, 1987.

19. Навчальна програма нормативної дисципліни „Безпека життєдіяльності для вищих навчальних закладів освіти”. Розробники В.В.Зацарний, В.Г.Мазур, В.М. Мосговий - К. Міністерство освіти 1999.

20. Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. Т.1,2 -К., 1998.

21. Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. та ін. Безпека життєдіяльності у повсякденних умовах виробництва, побуту та у надзвичайних ситуаціях. Навчальний посібник. - К.: 1996.