лікарські рослини
та їх застосування
(Бузина чорна,
Лілія біла,
Терен звичайний)
БУЗИНА ЧОРНА
— Sambucus nigra
Гіллястий, 3—6 м заввишки кущ родини жимолостевих. Пагони сіро-зелені, з жовтуватими сочевичками і білою серцевиною. Листки супротивні, непарноперисті, з 5—7 видовжено-яйцевидними загостреними гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, кремово-білі, у щитковидних суцвіттях з 5 головними гілочками. Плід — чорно-фіолетова куляста кістянка. Цвіте у травні — червні. Плоди достигають у серпні — вересні.
Поширення. Трапляється майже по всій території України у лісах по чагарниках, на лісових порубах, частіше здичавіло. Подекуди розводять як декоративну рослину.
Заготівля і зберігання. Використовують кору, квітки, листя, плоди і коріння. Квітки збирають під час цвітіння, зрізуючи все суцвіття. Сушать під наметом з доброю вентиляцією (при повільному сушінні віночки квіток буріють) або в сушарці при температурі 40°. Після висихання квітки відділяють від щитків. Сухої сировини виходить 18—20 % . Строк придатності — 3 роки. Квітки (Flores Sambuci) відпускаються аптеками. Кору знімають навесні, плоди — у період повної стиглості. Сушать у печах або сушарках при температурі 60—65°. Сухих плодів виходить 15 % ; строк придатності — 6 місяців. Листя заготовляють під час цвітіння рослини. Спочатку його пров'ялюють на сонці, а потім досушують у затінку. Сухої сировини виходить 20 % . Коріння копають після дозрівання плодів. Його миють, розрізують на куски і сушать на сонці або в протоплених приміщеннях. Сухої сировини виходить 25 % .
Хімічний склад. Усі частини рослини містять великий набір біологічно активних речовин: коріння — сапоніни, дубильні й гіркі речовини; кора — ефірну олію, холін, фітостерин, цукри, органічні кислоти, пектинові й дубильні речовини; квітки — ефірну олію (0,025—0,03 % ), глікозиди самбунігрин і рутин, слиз, дубильні речовини, холін, цукри, органічні кислоти (кавову, валер'янову, яблучну, оцтову), фітостерин; листя — самбунігрин, алкалоїд коніїн і сонгвінарин, ефірну олію, смоли, вітамін С (280 мг%), каротин (14—50 мг%); у плодах є цукри, органічні кислоти (винна, оцтова, валеріанова, лимонна), каротин, аскорбінова кислота (10—15 мг %), самбуцин, рутин, хризантемін, дубильні речовини, барвники, тирозин, сліди ефірних олій.
Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічна дія різних частин рослини не однакова і залежить від кількісного та якісного складу біологічно активних речовин. Сечогінні властивості мають усі частини рослини; потогінні й протизапальні — кора, листя, квітки, плоди. Плоди, а у великих дозах і кора та коріння, мають послаблюючі властивості. Квіткам, крім того, властива болетамувальна дія. Препарати Б. ч. широко використовуються і в науковій, і в народній медицині. Настій квіток рекомендується науковою медициною як потогінний засіб при запаленні дихальних шляхів, грипі, бронхіті, ларингіті, захворюваннях нирок і сечового міхура, при невралгії. Завдяки сечогінним властивостям препарати Б. ч. ефективні при лікуванні хронічної ниркової недостатності. В гінекологічній практиці настій квіток використовують внутрішньо і для спринцювань та ванночок при запальних захворюваннях піхви. Квітки бузини входять до складу потогінних, пом'якшувальних і послаблюючих зборів, а також до зборів для спринцювань і клізмочок. Нарівні з квітками у народній медицині використовують коріння, кору, листя і ягоди рослини. Так, настій квіток і листя або відвар кори вживають при захворюваннях дихальних шляхів, запорі, геморої, як жовчогінний засіб, при подагрі, артриті, анемії, ожирінні, хронічних хворобах шкіри (зокрема, при псоріазі). Відвари коріння і кори використовують і при діабеті, хворобах нирок і набряках. Свіжі ягоди вживають при ревматизмі і невралгіях. Із сушених ягід готують киселі, які вживають як послаблюючий засіб. Настій сушених ягід сприяє випорожненню кишечника, поліпшує жовчовиділення, посилює діурез. Препарати Б. ч. використовують і у вигляді полоскань та примочок при ангіні, запаленні ротової порожнини й горла, при хворобах вух і очей, подагрі, утворенні гемороїдальних вузлів. Ванни з відвару коріння й квіток вважаються ефективним засобом при ревматоїдному й подагричному поліартриті.»
Лікарські форми 1 застосування. ВНУТРІШНЬО — настій квіток або листя (1 столова ложка на 200 мл окропу) п'ють теплим по половині — третині склянки 2—3 рази на день; відвар кори або коріння (10 г сухої подрібненої сировини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3 рази на день або один раз на ніч як послаблюючий засіб; настій сушених плодів (столова ложка сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки З—4 рази на день.
ЗОВНІШНЬО — настій квіток (30 г квіток заливають 500 мл окропу, настоюють 20 хв.) для спринцювань, ванночок і мікроклізмочок.
ЛІЛІЯ БІЛА
— Lilium candidum
Багаторічна цибулинна рослина родини лілійних. Стебло прямостояче, просте, облистнене, 60— 120 см заввишки. Листки чергові, оберненоланцетні, хвилясті; верхні— ланцетні, гострі. Квітки правильні, двостатеві, великі, білі, запашні, догори або косо догори спрямовані, зібрані в коротку китицю. Плід — коробочка. Цвіте у червні — липні.
Поширення. Походить з Середземномор'я. Розводять її в садах і квітниках як декоративну рослину.
Сировина. З лікувальною метою використовують цибулини, листя і квітки. Рослина неофіцинальна. Хімічний склад ще не вивчено.
Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині рослину використовують як сечогінний і знеболюючий засіб. Спиртову настойку цибулин вживають при водянці, а також як відхаркувальне при захворюваннях дихальних шляхів, що супроводяться застоєм великої кількості харкотиння. Спиртову настойку квіток вживають як тонізуючий засіб, нею натираються при ревматизмі й радикуліті та змащують рани. Зовнішньо подрібнені цибулини прикладають до місць, де йде запальний процес, для зняття запального набряку, а відварені в молоці квітки прикладають до наривів. Олію білої лілії використовують для натирання при болях і судомах, лікування опіків і ран. Воду, перегнану з квітками лілії, використовують з косметичною метою для відбілювання обличчя. Щоб видалити ластовиння, використовують мазь, для приготування якої беруть відвар квіток, мед і гірчичне борошно (порівну). Лікарські форми і застосування. ЗОВНІШНЬО — мазь для лікування ран і опіків: 5 квіток лілії білої заливають соняшниковою або іншою рослинною олією так, щоб вони були повністю вкриті рідиною, настоюють 10 днів; мазь для натирань при болях і судомах: 6 столових ложок подрібненого листя, квіток і цибулин (взятих порівну) заливають двома третинами склянки соняшникової олії й настоюють 3 тижні на сонці.
ТЕРЕН ЗВИЧАЙНИЙ — Prunus spinosa
Колючий, відстовбурчено-розга-лужєний кущ або невелике (1 — 4 м заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або видовженооберне-нояйцевидні, при основі клиновидні, городчасто-пилчасті (зубчики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2— З, на коротких голих квітконіжках; віночок білий або зеленуватий, з п'ятьма видовженими тупими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна соковита чорна, з восковою поволокою кістянка. Цвіте у квітні — травні. Плоди достигають у вересні. Поширення. Терен звичайний росте по всій території України на узліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.
Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують квітки (Flores Pruni spinosae), листя (Folia Pruni spinosae), плоди (Fructus Pruni spinosae), кору гілок (Cortex Pruni spinosae) і коріння (Radix Pruni spinosae) терну. Квітки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки рослина відцвіте, одразу приступають до заготівлі листя. Зібрану сировину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушують під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають восени у зрілому стані й використовують свіжими (перебрані плоди зсипають у дерев'яні діжки, накривають зверху вологою тканиною і зберігають у погребі), переробляють на киселі, компоти, повидло, настойки на вині чи го-
рілці або сушать,на сонці, під наметами чи в сушарках при температурі 45—50°. Сухих плодів виходить 25 % . Коріння терну також заготовляють восени. Його викопують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді, розрізують на куски і, розстеливши тонким шаром у теплому провітрюваному приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще коріння розщеплюють уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бокових гілок (правила заготівлі й сушіння див. у статті Дуб звичайний). Готову сировину зберігають у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіци-нальна.
Хімічний склад. Плоди терну містять дубильні (1,7 % ) й ароматичні речовини, пектини (до 1 % ), яблучну кислоту (3,3 % ), вітамін С (32,6 мг % ), цукри (5,5—8,8 % ), глікозид пруназин, червоний барвник та мінеральні солі; квітки — ефірну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі; листя — дубильні речовини (3,42 % ), вітамін С (108,5—157,9 мг %), яблучну кислоту, пектини та глікозид пруназин. У корі є значна кількість дубильних речовин (3—5 % ), а в корінні знайдено флавоноїди.
Фармакологічні властивості і використання. Фармакологічна дія різних частин рослини не однакова й залежить від кількісного і якісного складу тих біологічно активних речовин, що в них є. Плоди терну (свіжі, перероблені на киселі, компоти, повидло і настойки, у вигляді відвару або екстракту) виявляють в'яжучу дію й рекомендуються для вживання при розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колітах, дизентерії, харчових токси-коінфекціях і кандидозах. Лікувальним напоєм при кишкових інфекційних захворюваннях вважається і тернове вино. Свіжий сік плодів корисно пити при жовтяниці. Препарати з квіток регулюють перистальтику кишок, діють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб, поліпшують, як і препарати з плодів терну, обмін речовин і показані при гастриті, спастичному коліті внаслідок атонії кишок, циститі, набряках, нирковокам'яній хворобі, ревматизмі, при фурункулах та інших гноячкових захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу. Застосовують квітки терну і в гомеопатії. Чай з листя терну має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин, діє як відхаркувальний засіб. Його п'ють при хронічних запорах, нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й коріння, що мають потогінні й жарознижувальні властивості, вживають у вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо відвар кори або коріння застосовують як протизапальний засіб для спринцювань при білях. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2 столові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по півсклянки 4 рази на день до їди; 6— 8 сушених плодів заливають склянкою окропу, варять до зменшення води на одну третину, проціджують і одержаний екстракт випивають за день за 3—4 прийоми; настій квіток (2 столові ложки сировини настоюють 1 годину на 400 мл окропу, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип'яченої води, проціджують) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші (порівну) квіток терну звичайного, трави звіробою звичайного і кореневищ з корінням валеріани лікарської настоюють на склянці окропу до охолодження, проціджують і випивають перед сном при олігоменореї центрального генезу; столову ложку суміші квіток терну колючого, коріння ревеню тангутського й оману високого, кори крушини ламкої і листя м'яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип'ятять 10 хвилин у 300 мл води, проціджують і одержаний настій п'ють по півсклянки 3 рази на день при спастичному коліті; сушене листя терну заварюють і п'ють як чай; відвар кори або коріння (5 г сировини на 200 мл окропу, кип'ятити 15 хвилин) п'ють ковтками не дозуючи. ЗОВНІШНЬО — спринцювання відваром кори або коріння (готують, як у попередньому прописі).
|
