Дипломная работа: Бюджетний процес і контроль за державними видатками, його особливості

Реферат

Дипломної роботи “Бюджетний процес і контроль за державними видатками, його особливості”

Робота містить 89 сторінки, 27 таблиць, 13 рисунків, перелік використаної літератури – 36 найменувань, 3 додатки.

Об’єктом дослідження в випускній роботі є бюджетний процес по м. Сміла, економічний аналіз стану доходів та видатків місцевого бюджету та контролю за видатками.

Мета роботи – досконало вивчити бюджетний процес, аналіз, стану і руху бюджетних коштів, відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів.

Результатом дослідження стали пропозиції щодо удосконалення надходження доходів до місцевого бюджету м. Сміла та фінансування соціального захисту населення.

Одержані результати можуть бути використані при удосконаленні діючої бюджетної системи і аналізу на місцевому бюджеті м. Сміла.

Зміст

Вступ 4

1. Бюджетний процес на Україні 1995-1998 рр. 6

1.1.Організація роботи з складання, розгляду і затвердження бюджетів 6

1.2.Суть і значення доходів бюджету 16

1.3.Суть і значення розподілу видатків бюджету 20

1.4.Роль місцевого та регіонального самоврядування у вирішенні проблеми формування дохідної та видаткової частини бюджету 32

1.5.Порядок складання розгляду і затвердження місцевого бюджету по м. Сміла та контролю за виконанням бюджету позабюджетних фондів. 47

2. Аналіз доходів і видатків місцевого бюджету по м. Сміла 1995-1998 рр. 49

2.1.Аналіз дохідної частини місцевого бюджету по м. Сміла за 1995 – 1998 рр. 49

2.2.Аналіз основних показників видатків місцевого бюджету по м. Сміла за 1995-1998 рр. 59

2.2.1. Особливості фінансування народного господарства по місцевому бюджету м. Сміла за 1995-1998 рр. 59

2.2.2. Видатки на соціальний захист населення 63

2.2.3. Фінансування соціально-культурної сфери 66

2.2.4. Фінансування органів місцевого самоврядування 71

3. Напрямки вдосконалення до заповнення дохідної частини місцевого бюджету м. Сміла 76

3.1.Модель фінансового забезпечення соціальної сфери 79

Висновок 84

Використана література 86

Із визначенням України самостійною ринковою орієнтованою державою з усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної бюджетної системи, що передбачають:

виділення ланок бюджетної системи;

наповнення бюджетів, розподіл податків і зборів між окремими бюджетами;

напрямки використання коштів окремих бюджетів;

питання збалансованості бюджетів;

внутрібюджетні відносини.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через державний бюджет. В умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів є об’єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет є тим інструментом за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів.

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільних процесах має зростати, і бюджет у цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50% валового внутрішнього продукту.

В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково-технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. В умовах розбудови Української держави у належних обсягах є об’єктивно необхідним процесом.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов’язаних із розподілом і перерозподілом внутрішнього продукту і національного доходу України.без належної організації цих відносин відповідний обсяг бюджету сформувати неможливо. В Україні, економіка якої базувалася на командно-адміністративних методах управління, система бюджетних відносин мала недосконалий характер, тому що держава регламентувала зміст цих відносин без урахування інтересів виробника та населення.

Об’єктом дослідження в випускній роботі є бюджетний процес по м. Сміла, економічний аналіз стану доходів та видатків місцевого бюджету та контролю за видатками.

Мета роботи – досконало вивчити бюджетний процес, аналіз, стану і руху бюджетних коштів, відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів.

Результатом дослідження стали пропозиції щодо удосконалення надходження доходів до місцевого бюджету м. Сміла та фінансування соціального захисту населення.

У зв’язку з цим необхідно вирішити слідуюче завдання – вивчення ролі, значення та сутності місцевих податків і зборів у сучасних умовах; ознайомлення з системою місцевого оподаткування зарубіжних країн; аналіз справляння місцевих податків та зборів; і фінансування заходів передбачених бюджетом і внесення пропозицій до збільшення надходжень до бюджету по м. Сміла.

В умовах реформування економіки України, пов’язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення. Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в Україні.

Порядок складання, використання і складання звіту про виконання державного бюджету України встановлено ст. ст. 7, 8, 9 і 10 Закону “Про бюджетну систему України”. Ст. 13, 14, 15 цього закону регламентує складання і використання місцевих бюджетів, а ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97 регламентує дії органів місцевого самоврядування в бюджетному процесі.

Бюджетний процес це регламентований законодавством порядок; складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи України. затверджено Законом України.

Правове регулювання бюджетного процесу в Україні проводиться згідно з Конституцією України (п.4.14 ст.85; п.1 ст.94; ст.ст. 95-98; п.6 ст.116; п.4 ст.119; п.4 ст.138; ст.143); Законом України “Про бюджетну систему України” від 05.12.90 р. з змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 08.10.91 р., 05.05.93 р., 29.06.95 р., 21.05.97 р.; Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97р.; Постановою Верховної Ради України № 170 від 06.05.96 р. яка затверджує “правила оформлення Закону ”Про державний бюджет України”; Законом України “Про рахункову палату Верховної Ради України” від 11.07.98.

Бюджетний процес від початку складання проекту бюджету і до затвердження звіту про виконання бюджету проходить під контролем Верховної Ради України і місцевих органів влади. Це дисциплінує всі органи управління, які виконують бюджети відповідних рівнів.

Розглядаючи законодавчі і нормативні акти, які регламентують бюджетний процес, в останньому можна виділити такі етапи:

складання проекту бюджету;

розгляд бюджету;

затвердження бюджету;

Таблиця 1.1

Основні етапи бюджетного процесу в Україні

виконання бюджету;

складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

Етапи бюджетного процесу можна прослідкувати за допомогою таблиці.1.1 [20, с.142]

Складання бюджету передує забезпечення відповідними даними бюджетів різних рівнів. Кабінет Міністрів України доводить до місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік.

Відповідно виконавчі органи Автономної Республіки Крим, областей у встановлений їх Радами строк доводять до місцевих рад народних депутатів нижчого рівня та їх виконавчих органів відповідні вказівки щодо розробки проекті бюджетів.

Практика роботи останніх років показала, що місцеві органи влади не можуть збалансувати свої доходи з нормативами мінімальних внесків через те, щоб їхня дохідна база дуже мала, тому вони потребують відрахувань від загальнодержавних доходів до місцевих бюджетів, – вони направляють до Кабінету Міністрів України розрахунки щодо обрахування нормативів відрахувань від доходів, розмірів дотацій, данні про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню мінімально необхідні видатки обчислюються за єдиними фінансовими нормами та нормативами, при цьому враховуються індекси інфляції та фінансові можливості держави.

Для складання проекту місцевих бюджетів різних рівнів Кабінет Міністрів України доводить до місцевих органів влади і управління такі показники:

нормативи (відсотки) відрахувань від регульованих доходів та сум контингентів цих доходів;

розміри дотацій і субвенцій, які передбачаються надати з Державного бюджету за цільовим призначенням;

перелік видатків, які передбачаються передати з Державного бюджету на фінансування з місцевих бюджетів.

Аналогічні показники доводять виконавчі органи вищого рівня органам влади та управління нижчого рівня.

Складенню проектів бюджету передує розробка основних програмних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зокрема щодо обсягу валового внутрішнього продукту, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану.

Складання проекту Державного бюджету має бути підпорядкованим принципу, що Державний бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного розвитку держави. Через нього здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями задля вирівнювання їх фінансового стану і належного забезпечення.

Верховна Рада України не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилає Президентові України спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрями бюджетної політики на наступний рік.

Кабінет Міністрів України організує складання проекту Державного бюджету відповідно до тих засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України на плановий рік, які визначені у бюджетній резолюції.

Попередній проект зведеного бюджету України складає Міністерство фінансів на основі прогнозних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств відомств та інших органів державної влади які розглядають ці показники і в двотижневий термін подають Міністерству фінансів пропозиції з відповідними розрахунками і обгрунтуваннями. Міністерство фінансів після розгляду пропозицій готує проекти зведеного та держаного бюджетів України і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів разом з викладом питань, які не вдалося узгодити з міністерствами і відомствами.

Кабінет Міністрів розглядає на своєму засіданні проекту зведеного і Державного бюджетів, приймає остаточне рішення щодо проекту Закону “Про Державний бюджет України” і подає останній на розгляд Президентові України, котрий розглядає його і, в разі згоди вносить до Верховної Ради України.

До проекту Закону додаються: основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів України, основні напрямки бюджетної і податкової політики, пропозиції по взаємовідносинах з бюджетами бюджетної системи, обсяги централізованих капітальних вкладень з розрахунками і обгрунтуваннями по окремих позиціях і загальні показники зведеного бюджету України. Крім того до проекту Закону “Про Державний бюджет України” додаються необхідні інформаційні матеріали.

Аналогічні етапи проходить процес складання проектів бюджетів місцевих органів влади.

Другою ланкою бюджетного процесу є розгляд Верховною Радою проект Закону “Про Державний бюджет України”. З доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів.

Проект Державного бюджету до винесення його на пленарне засідання Верховна Рада розглядається в її постійних комісіях.

Верховна Рада затверджує:

граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань відрегульованих доході до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

розмір оборотної касової готівки Державного бюджету.

До Державного бюджету включаються також доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів; вони затверджуються по кожному фонду окремо. І це є третьою ланкою бюджетного процесу.

Слід визначити, що Закон забороняє витрачати кошти Пенсійного фонду на інші цілі, крім передбачених положенням про цей фонд.

Поточні витрати інших цільових загальнодержавних фондів (Чорнобильського, зайнятості) затверджуються Верховна Рада України в межах доходів цих фондів, однак видатки з цих фондів, які спрямовуються на розвиток даних фондів можуть бути скорочені й направлені на фінансування інших статей Державного бюджету.

Затвердження республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів провадиться за поданням відповідних органі виконавчої влади Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів. У разі, коли Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи місцева рада народних депутатів не затвердить свій бюджет до 30 грудня року, що передує тому, на який складено бюджет та набуває чинності ті показники бюджету, які подані на затвердження Урядом Автономної Республіки Крим чи виконавчим органам рад народних депутатів або відповідною державною адміністрацією.

Четвертою ланкою бюджетного процесу є виконання бюджетного процесу бюджетів. Касове виконання бюджетів здійснюється через установи Національного банку України, Державного експортно-імпортного банку України, Акціонерно-комерційного агропромислового банку “Україна”, Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, Українського Акціонерно-промислово-інвестиційного банку “Промінвестбанк”. Названі банки здійснюють касове виконання державних позабюджетних фондів, крім Пенсійного, який обслуговує Акціонерно-комерційний банк “Аваль”.

Раніше, до створення Державного Казначейства розпорядником бюджетних коштів (перераховувало їх) було Управління по виконанню Державного бюджету Міністерства фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року за № 590 створено Державне Казначейство та одночасно ліквідовано Управління по виконанню Державного бюджету та Головне управління обслуговування державного зовнішнього боргу Міністерства фінансів України. Цією ж Постановою затверджено Положення про Державне Казанчейство. Згідно з Положенням, Державне Казанчейство:

організує виконання Державного бюджету і здійснює відповідний контроль за цим;

здійснює управління наявними коштами Державного бюджету, в тому числі в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, що встановлені на відповідний період;

здійснює фінансування видатків Державного бюджету;

веде облік касового виконання Державного бюджету, складає звітність про стан виконання Державного та зведеного бюджетів;

здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до чинного законодавства;

розподіляє між Державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, областей міст Києва і Севастополя відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за нормативами затвердженими Верховної Ради України;

здійснює контроль за надходженням і використанням державних позабюджетних коштів.

У разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від доходних джерел, Верховна Рада України, Верховна Рада України Автономної Республіки Крим, місцеві ради народних депутатів за пропозицією Кабінету Міністрів України та відповідних виконавчих органів або державних адміністрацій приймають рішення про запровадження пропорційного скорочення бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету до кінця поточного року. Пропорційне скорочення може бути запроваджене тоді коли в ході виконання бюджету його дефіцит не зменшується і, фінансування передбачених бюджетних заходів стає неможливим.

Якщо Верховна Рада не прийме рішення про скорочення видатків бюджету при зростаючому дефіциті, то Президент України має право зупинити або скоротити фінансування окремих видів видатків, відповідним чином попередивши про це Верховну Раду України.

У своїй діяльності і Верховна Рада України, і відповідні місцеві ради часто приймають такі рішенні, які зумовлюють скорочення надходжень або збільшення видатків по нижче стоячих бюджетах бюджетної системи. у таких випадках вони повинні передбачити джерела їх покриття. Тобто у разі коли рада вищого рівня або її виконавчій орган у межах своєї компетенції приймає рішення, яке зумовлює зменшення доходів або збільшення видатків бюджетів нижчого рівня, то кошти, необхідні для збалансування мінімального бюджету нижчого рівня, мають комплектуватися тим органом, який прийняв рішення за рахунок коштів його бюджету або коштів передбачених для цього Законом. Слід зазначити, що при визначені нестачі коштів у бюджеті нижчого рівня не враховується вільний залишок коштів цього бюджету, який створився на початок поточного бюджетного року і який не було використано до моменту прийняття даного рішення.

Виконання Державного бюджету провадиться за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається Міністерством фінансів відповідно до показників цього бюджету. Аналогічно складаються фінансовими управліннями розписи доходів і видатків з поквартальним розподілом бюджетів місцевих рад.

Усі бюджети бюджетної системи України виконуються по видатках у тих пропорціях щодо загальної суми видатків бюджетів, які затверджені відповідно Верховна Рада України і місцевими радами. Контроль за пропорційним фінансування здійснюється щоквартально.

Фінансування видатків з резервного фонду Кабінету Міністрів здійснюється за Постановою Кабінетів Міністрів відповідно до обгрунтувань їх необхідності та екологічної ефективності.

Виконання бюджетів Автономної Республіки Крим чи місцевого органу влади провадиться Урядом Республіки чи виконавчим органом тобто саме вони забезпечують надходження до бюджету всіх передбачених бюджетом доходів та ефективне використання бюджетних коштів.

При тимчасових розривах у виконанні доходів або необхідності збільшення видатків бюджетів виконавчі органи входять з клопотанням до вищих фінансових органів про надання позички на покриття тимчасових касових розривів, при цьому вони подають також гарантійні зобов’язання щодо погашення позичок в обумовлені строки в межах поточного бюджетного року.

В разі необхідності внесення змін щодо доходів і видатків відповідних бюджетів державні адміністрації та виконавчі органи місцевих рад можуть в межах наданих їм законом прав вносити зміни. Внесення змін, уточнень та доповнень до бюджетів протягом бюджетного року здійснюється в порядку, передбаченому Законом для затвердження відповідних бюджетів.

Усі бюджети України, від Державного до сільського, є самостійними, а в сукупності складають зведений бюджет України. Звіт про його виконання робить Міністерство фінансів України на підставі звітів про виконання бюджетів Автономної Республіки Крим, областей міст Києва і Севастополя.

Зведений звіт надсилається до Верховної Ради України.

Затвердження радами бюджетів всіх рівнів підлягають опублікуванню. Публікуються звіти про виконання бюджетів.

Державні доходи це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Доходи формуються через податкові надходження від підприємств усіх форм власності та від населення. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є податки.

Суть податків криється насамперед у примусовому відчужувані державою частини знову утвореної вартості.

Перехід до нової економічної системи пов’язаний з тим, що держава має прибутково регулювати нові економічні відносини, а це потребує гнучкої податкової політики, яка дає змогу оптимально пов’язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків.

При переході до ринкової економіки повинні змінюватися як податкова система, так і методи обрахування й сплати податків. При цьому податкове законодавство розвинених країн має гнучкий механізм, що чітко реагує на зміни в економіці.

Набутий досвід показує, що проблема переходи до ринкової економіки вимагає комплексності нерозривності та взаємозв’язки при формуванні фінансів, державних доходів і податкової політики.

Ліберизація цін вплинула як на доходи, так і на витрати бюджету. Розрахунки показали неможливість збалансувати місцеві доходи і видатки без виділення субвенцій, субсидій і дотацій.

Необхідність формування податкової системи, яка базуватиметься на досвіді науки і практики нашої суворої дійсності. Податки не можуть бути інструментом швидкого й оперативного втручання у фінанси підприємств усіх форм власності та інших ринкових структур. Зміна податкового законодавства необхідна, але вона повинна спиратися на наукові й практичні дослідження і відповідати стратегічним цілям економічної політики в цілому удосконалення податкової політики повинно йти по трьох напрямках:

фінансовому, через формування доходу бюджету;

економічному, через вплив податкової політики на виробництві;

соціальному, через вплив податкової системи на доходи населення.

Досвід останніх років свідчить, що як фінансові, так і економічні і соціальні наслідки податкових реформ фактично не прогнозуються, а це є однією з причин напруженості в суспільстві.

Україна фактично перебуває в замкнутому економічному просторі держав СНД. Не просто складаються відносини із західними державами. Це потребує:

по-перше, погодження податкової політики;

по-друге, уникнення подвійного або й потрійного оподаткування одноіменних товарів;

по-трете, потрібне погодження податкових ставок по конкретних податках.

Недодержання цих положень може призвести до ще більшої напруги між державами СНД, або вирішувати питання про надання пільг по податках на товари, які будуть надходити до цих країн.

Вступ України у світову ринкову систему вимагає переходу на нормативну економіку, яка забезпечує справедливий розподіл благ: податки з одних, видатки з бюджету – іншим.

Держава в особі органів управління зобов’язана гостро реагувати на зміну економічної ситуації і коригувати податкову систему. Можна зрозуміти бажання в умовах дефіциту бюджету посилити фіскальну сторону податкової політики, але це загрожує важкими наслідками, оскільки без стимулювання розвитку виробництва та підприємництва, фіскальна функція податків починає переважати над стимулюючою, що зрештою призводить до зменшення надходжень до бюджету.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів і інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством України. Вони поділяються на доходи Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

податку на додану вартість;

акцизного збору;

податку на прибуток підприємств усіх форм власності і підпорядкування у розмірах, визначених Законом “Про Державний бюджет України” на наступний рік;

надходження від зовнішньо-економічної діяльності;

доходів від приватизацій державного майна та від його реалізації;

кредитної сплати за оренду майна, цільових майнових комплексів загальнодержавної власності;

внесків до Пенсійного фонду, фонду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

надходження від внутрішніх позик;

перевищення доходів над видатками національного банку України;

та інші доходи встановлені законодавством України.

В доходи республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських бюджетів зараховується:

частина податків на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; частина прибуткового податку з громадян; відрахування дотацій і субвенцій з Державного бюджету України, плата за землю у зазначених відсотках відрахувань та інші надходження, встановлені законодавством.

У доходи районних, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються:

податок на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня;

прибутковий податок з громадян у межах, визначених радою народних депутатів вищого рівня;

плата за землю у розмірах, встановлених радою народних депутатів вищого рівня;

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки і збори;

частина доходів від приватизації і державного майна, яка визначена радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цільових майнових комплексів, що перебувають у комунальної власності цього рівня;

відрахування, дотації і субвенції з бюджету вищого рівня;

інші надходження.

Доходи районних у місті бюджетів не відрізняються від доходів районних бюджетів.

Доходи міських (міст районного підпорядкування), селищних і сільських бюджетів також встановлюються залежно від податку на прибуток підприємств і організацій комунальної власності цього рівня; прибуткового податку з громадян у відсотках громадян; плати за землю в розмірах, передбачених законодавством; місцевих податків та зборів, а також відрахувань, дотацій і субвенцій, отриманих з бюджету вищого рівня; інших надходжень.

Структуру доходів бюджету можна визначити і за джерелами доходів, тобто державних доходів та закріплених за місцевими бюджетами інших джерел доходів. Вирішення цього питання повинно йти через структурну перебудову доходів держави.

Проаналізувавши діючу систему оподаткування прибутку і доходів можна зробити чіткий висновок, що при їх позитивних і негативних якостях для України потрібен податок, який стимулює виробництво. Прийняття декретів, постанов, законів не забезпечує надходження коштів до бюджету, необхідно забезпечити їх надходження. Цю функцію виконує Державна податкова інспекція.

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів – відповідними місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загально-державного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджет­них коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточ­ного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це об­ласть, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні — від державного до сільського, однак плану­вання і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або до­тацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Заслуговує на увагу і думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала досі, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки і вихід із кризи.

Витрати бюджету визначаються у порядку, вказаному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на виконання загальнодержавних програм і на реалізацію закону "Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України", конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги).

При цьому виникає проблема, яка вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну Республіку Крим, області і міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території яких розвинута промисловість, мають достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги.

Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв'язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров’я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

У Державному бюджеті враховуються і кошти на рахунках спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави на фінансування промисловості — дотацій збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються і видатки на утримання житлово-комунального господарства.

Сільське господарство як найважливіша галузь на­родного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

безповоротність бюджетних асигнувань;

цільове спрямування коштів;

фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер — ще і у межах одержаних доходів;

здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на лібералізацію цін і переході до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

капітальні вкладення;

витрати на капітальний ремонт;

витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об’єктів міського благоустрою — санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. — проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд з ним у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоуст­рою, а й на будівництво об'єктів промисловості, необхідних державі, житла, об'єктів соцкультпобуту тощо.

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здо­ров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошто­рисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провалиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання і інвентарю та інших видатків.

Нормування витрат бюджету проводиться як по на­туральних — матеріальних, так і по грошових нормах.

Натуральні, або матеріальні, норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води і т.д. на плановану одиницю у натуральному виразі. Наприклад, витрати умовного па­лива (вугілля, газ, торф, дрова) на і кубометр будівлі або денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках чи хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають також розміри коштів, необхідних на харчування дітей, хворих з розрахунку на день та на паливо, електроенергію, воду і т. п. Нині грошові норми є суто розрахунковими, бо постійне підвищення цін веде до неможливості їх прямого застосування, а тому вони виступають узагальненим показником для складання кошторису витрат.

Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить всі бюджетні установи у рівні умови; наприклад, діти у яслах-садках Сумської, Львівської чи Одеської областей (аналогічно у лікарнях, школах і т.д.) забезпечені однаковими коштами на харчування, м’який інвентар, різниця можлива лише за рахунок благодійності, шефства тощо.

Практично всі витрати бюджету формуються відповідним чином. Так, по заробітній платі виплати формуються: по лікарнях з огляду на кількість ліжкоднів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів середнього і молодшого медперсоналу, при цьому враховується стаж їх роботи. По школах — виходячи із класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т.д. Аналогічний порядок і по інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами. І інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах. Наприклад, одна прибиральниця на 400 квадратних метрів площі, яку необхідно прибирати.

Визначивши кількість працівників по тій чи іншій установі за тарифними ставками або схемами посадових окладів, визначають ставку або посадовий оклад того чи іншого працівника.

Усі витрати бюджетних установ групуються по статтях: стаття 1–заробітна плата; стаття 2 – нарахування на заробітну плату; стаття 3 – канцелярські і господарські витрати т.д.

При плануванні видатків бюджети усіх ланок враховується, що:

неможливо економити на харчуванні, медикамен­тах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентів;

економія на придбанні устаткування, м'якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні устано­ви до ліквідації, адже лікувальні заклади, скажімо, і так мають злиденне існування. Відсутність лікувальної і діагностичної апаратури, постійної білизни, а то й ліжок і т.п. істотно знижує рівень їх функціонування;

занехаяння поточного і капітального ремонту будівель і споруд призведе до їх розвалу.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджету установи обмежені у видатках до краю.

Проте брак коштів для фінансування бюджетних установ змушує все-таки економити кошти. Така економія можлива і вже випробувана. Наприклад, лікарні перешли на роботу з використанням за бажанням хво­рого денного стаціонару. Його суть у тому, що хворий, направлений на лікування у лікарню, розміщується у палату, має ліжко і одержує курс лікування з ранку і до вечора, вечором йде додому, а наступного ранку повертається для продовження курсу лікування. Безумовно, такий метод застосовується до тих хворих, які за своїм станом і курсом лікування не вимагають цілодобового перебування у лікарні.

Статистика свідчить, що таких хворих у середньому — 30 %. Економія забезпечується на заробітній платі лікарів і медперсоналу, бо відсутнє чергування, а також на сніданках і вечерях згаданих хворих. По медикамен­тах економії немає. В іншому економія невелика, але вона становить до 10 % бюджетних коштів.

Ринок не терпить застою, у зв’язку з цим не тільки у медицині, а й у народній освіті знаходять шляхи виживання в умовах недостатності бюджетних коштів. Так, майстерні МПТУ і СПТУ, учбові комбінати шкіл стали виробничими цехами по виробництву меблів, станків і т.п. За рахунок бюджетних коштів розпочалося будівництво невеликих ферм, освоюються земельні ділянки із розрахунку повного забезпечення як професійно-технічних училищ, так і шкіл крупами, овочами, і це веде до здешевлення вартості харчування.

Інший приклад: їдальні при школах раніше обслуговувалися підприємствами асоціації торгівлі та споживчої кооперації, тепер вони взяті школами на свій баланс і обслуговуються найманими робітниками, а це значно здешевлює харчування.

Такі заходи сприяють розвиткові економіки, її стабілізації.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси заявляться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів.

Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на основі Закону про бюджетну си­стему та інших законів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й ви­датки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов утримання невиробничої сфери і розвитку виробництва, соціально-культурних закладів та заходи по їх утриманню; органів влади і управління; оборони та ін., що відображено в складі видатків Дер­жавного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

До видатків Державного бюджету належать:

фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання й підвищення життєвого рівня на­роду, заходив щодо соціального захисту населення;

фінансування здійснюваних державними установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозві­дувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загально­державних програм;

фінансування оборони;

фінансування охорони навколишнього природного середовища;

утримання правоохоронних і митних органів, податкової служби, захисту прав споживачів та контрольно-ревізійної служб;

утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади й прокуратури;

здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

виплати всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, виплати допомоги по безробіттю, витрати на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

обслуговування внутрішнього й зовнішнього державних боргів та їх повернення;

інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

У Державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох відсотків від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державно­го бюджету.

У Державному бюджеті понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до двох відсотків загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому самому році до розмірів, установлених під час затвердження Державного бюджету.

Склад видатків республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів витікає із заходів, які проводяться за рахунок бюджетних коштів на всіх адміністративних територіях. У згрупованому вигляді їх можна відобразити у видатках на:

фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжних організацій, соціального забезпечення і соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні виконавчих органів влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на її органи влади функції;

утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування;

фінансування підприємств та господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, а також природоохоронних заходів;

інші заходи, які фінансуються відповідно до законодавства України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастопо­ля та міст обласного підпорядкування) і районних бюд­жетах утворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування), районних рад народних депутатів у розмірі до одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюджетах також утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, установлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими (міст Києва і Севастополя) радами народних депутатів та районними і міськими (міст з районним поділом) радами народних депутатів.

Наведені видатки бюджетів усіх рівнів повинні формуватися, виходячи з наявних коштів у дохідній частині бюджетів, тобто повинна чітко дотримуватись збалансованість бюджетів усіх ланок, що є необхідною умовою бюджетної політики. Незбалансованість веде до дефіциту бюджету.

Дефіцит бюджету — перевищення видатків над до­ходами.

Надлишок бюджету — перевищення доходів над видатками.

Вже тривалий час державний і місцевий бюджети затверджуються з дефіцитом. Граничний розмір дефіциту всіх регіонів та джерела його покриття затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Ра­дою Автономної Республіки Крим, радами народних депутатів під час затвердження відповідних бюджетів.

Уже стало правилом, що дефіцит бюджету при затвердженні бюджету тієї чи іншої ланки бюджетної системи не повинен перевищувати видатків розвитку. Та­ким чином, в разі наявності дефіциту бюджету фінансуються передусім поточні видатки. Держава, керуючись принципом першочергового фінансування поточних витрат, припиняє фінансування витрат на відтворення для збереження витрат на охорону здоров’я, освіту й інші заходи, спрямовані на створення необхідних умов життєдіяльності населення.

Однією з найважливіших у фінансовій політиці України є проблема місцевих бюджетів.

Історія місцевих податків в Україні починається ще з часів Київської Русі та її міських самоврядних громад. Міські громади Київської Русі, як і інших середньовічних європейських держав, установляли збори з населення, які можна вважати прообразом місцевих податків і які спрямовувалися на розв’язання найважливіших громадських проблему містах.

Новий етап застосування місцевих податків і зборів почався в Україні після проголошення незалежності. У Законі “Про місцеві ради, місцеве та регіональне самоврядування” передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві податки і збори. Практика їх запровадження протягом 1991-1996р. пов’язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого самоврядування і прокуратури.

Питання місцевого оподаткування отримало певне вирішення у Декреті Кабінет Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993р., яким встановлено 17 місцевих податків і зборів.

Законом України “Про систему оподаткування” у 1994р. було внесено зміни до переліку місцевих податків і зборів, і їх стало на два менше.

У лютому 1997р. Верховна Рада прийняла Закон про внесення змін і доповнень до Закону України “ Про систему оподаткування” де передбачено вже 16 видів місцевих податків і зборів.

Надзвичайно важливою залишається проблема оптимізації розмежування доходів і видатків між місцевими і державними бюджетами. Формування бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя здійснюється відповідно до законів про місцеве самоврядування, податкову та бюджетні системи. В бюджеті 1998р. знайшли відображення зміни в структурі доходів і видатків місцевих бюджетів, їх взаємовідносини з державним бюджетом із збереженням при цьому основних принципів методологій їх формування.

Загальний обсяг доходів, що надійдуть у 1998р. до місцевих бюджетів становить 9 млрд. 250 млн. грн. За місцевими бюджетами в 1998р. закріплені регулюючі доходи, крім податку на додану вартість та акцизного збору, які повністю зараховуються до державного бюджету:

місцеві податки і збори – 100%;

прибутковий податок з громадян – 100%;

податок на прибуток підприємств – 100%;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності – 100%;

плата за землю – 100%;

податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів –100%;

податок на промисел –100%;

надходження коштів від приватизації підприємств комунальної власності – 80%;

інші доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством;

надходження збору за забруднення навколишнього середовища, в частині, що належить місцевим бюджетам;

надходження відрахувань та збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування в частині, що належить місцевим бюджетам.

В 1997 році до місцевих бюджетів зараховувались слідуючі податкові надходження і збори:

акцизний збір – 50%; крім акцизного збору з ввезених на територію України підакцизних товарів;

прибутковий податок з громадян – 100%;

податок на прибуток підприємств усіх форм власності – 100%;

плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності – 100%.

Звідси можна зробити висновок, що кількість податків які зараховуються до місцевих бюджетів зросла в порівнянні з 1997р., але основний вагомий податок – ПДВ, який складає 29,4% у структурі зведеного бюджету України зараховується до державного бюджету.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчує, що їх виконання в Україні малоефективна, що їх роль у формуванні місцевих бюджетів мала. Так до державного бюджету 1997р. надійшло 287 млн. грн. місцевих податків і зборів, що на 1,8 млн. грн. більше, ніж у 1996р. За січень – червень 1998 року до місцевих бюджетів надійшло 166 млн. грн., або 57,8 % річного плану. Водночас у 15 областях рівень надходжень за цей період нижчий від середньодержавного.

Відповідно до закону органи місцевого самоврядування можуть встановлювати місцеві податки і збори. Кошти, які надходять від їх стягнення, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. За рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть запроваджуватися місцеві збори на засадах самооподаткування – залучення на добровільній основі коштів для фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру. Окремі органи місцевого самоврядування ще недостатньо використовують наявні можливості збільшення доходів місцевих бюджетів. У цілому по країні 59 органів місцевого самоврядування, на території якої є потенційні платники, не впровадили комунального податку, 135 – збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі, 5 – податку з реклами, 6 – збору за право використання місцевої символіки, 2 – збору за паркування автотранспорту.

У міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються, як “локальні податки”, що є основною статтею доходів місцевих бюджетів західних країн. У більшості країн світу місцеві податки становлять 5-30% усіх податкових надходжень до державних бюджетів і досить значну частку надходжень до місцевих бюджетів. Зокрема в Японії – 35%, у Великобританії – 37%, у Німеччині – 46%, у Франції – 67%, у США – 66% доходів органів місцевого самоврядування. В Україні їхня частка не перевищує 30%. У бюджетах найбільших міст із населенням понад 1 млн . чоловік у 1996 році цей показник коливався в межах 12-57%.

Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків приводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень як по місцевих бюджетах у цілому, так і по окремих регіонах, є досить суперечливою і важко передбачуваною (див. таб. 1.2) [34 с.31]

Таблиця 1. 2

Доходи місцевих бюджетів України у розрахунку на одиницю податкових надходжень (по доходах контрольованих податковою адміністрацією)

Збільшення (або зменшення) питомої ваги регіону в загальній сумі державних доходів (див. таб. 1.2) не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів його місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягами податків, які збираються, і доходів місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулювати збільшення державних доходів, що загострює проблеми нестачі не тільки на місцевому, а й на загальнодержавному рівні [34. с.32].

Таблиця 1.3

Частка регіонів України в податкових надходженнях і доходах місцевих бюджетів (%)

Загострення даної проблеми значною мірою залежить від масштабів територіальних диспропорцій у розміщенні податкової бази. Аналіз фінансових проблем місцевих органів влади свідчить, що податкові доходи на території України формуються досить нерівномірно. Лідером у податкових доходах на душу населення є Київ, де ці доходи у 1995р. становили 188,7% до середнього рівня, або перевищували цей показник по Україні у 2,42 рази. У Києві в 1995р. мобілізовано 12,9% усіх податкових надходжень до держави, що є також найбільшим абсолютним її показником. Друге та третє місця за показником абсолютного обсягу податкових доходів посідають відповідно Донецька та Дніпропетровська області. До категорії “багатих” територій, тобто до тих, де середньодушові показники податкових доходів були вищі, ніж у середньому по Україні, крім зазначених, належали Полтавська, Запорізька, Львівська, Сумська та Херсонська області. Водночас середньодушові податкові доходи в Тернопільській області становили 58,0% до середнього рівня, а в Івано-Франківській – менше 56,6%. Зростає розрив між середньодушовими доходами найбагатіших і найбідніших територій.

Крім того, зростають обсяги перерозподілу фінансових ресурсів безпосередньо через державний бюджет України, що гостро критикується як представниками влади “багатих” територій, так і окремими політичними силами.

У Харківській області, наприклад, податкове поле в сучасних економічних умовах за рік спроможне дати 1,5 млрд. грн. надходжень. У 1997 бюджетному році його поділили так: 654 мільйони залишили області, увійшла до держбюджету. Приблизно таке ж співвідношення буде і в 1998 р.

Основні доходи до бюджету Києва у 1998 р. надійдуть від громадян у вигляді прибуткового податку і становитимуть 475 млн. грн. підприємства (без урахування тих, які ще перебувають у держвласності) перерахують лише 614 тис. грн. Певні надходження очікуються від стягнення плати за землю та за рахунок місцевих податків і зборів, а також від приватизації державного майна. В цілому столиця розраховує на суму 1млрд 118 млн.695 тис. грн., що на 20 % менше, ніж у 1997р.

Проблема бюджетного вирівнювання загострюється. При збільшені диспропорції у територіальному розміщені податкової бази, центральній владі все важче здійснювати бюджетне вирівнювання для забезпечення єдиного стандарту послуг, які надаються за рахунок бюджету на всій території держави.

У 1996р. для збалансування дохідної та видаткової частин бюджетів окремим регіонам передалося 100% від надходження податку на додану вартість, а також кошти (дотації) з державного бюджету України.

Таблиця 1.4

Надходження податку на додану вартість та дотації з державного бюджету України в 1996 році [34, с.33]

Економічна ситуація 1996 року не дала змоги повною мірою забезпечити фінансовими ресурсами гарантований рівень соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних утворень. Майже 90% від загальної суми видатків бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя становили видатки на фінансування соціального захисту населення й утримання соціально-культурних закладів і установ.

Проаналізуємо розмір дотації республіканському бюджету Автономній Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам.

Таблиця 1.5

Динаміка отриманих дотацій з Республіканського бюджету (тис. грн.)

Розмір дотації на фінансування видатків, що не покриваються доходами в порівнянні з 1997 роком збільшився на 482666,5 тис. грн. Ще 11,8 млн. грн., передбачених по розділу “Освіта” державного бюджету 1998 року передаються до місцевих бюджетів на харчування та інші заходи в закладах, у яких утримуються діти-сироти.

Між регіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул. Нетранспарентність такого перерозподілу приводить до того, що області, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у середньому по Україні, опиняються в гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з областями, де він є нижчим.

Наприклад, у 1996 році доходи місцевих бюджетів Полтавщини у розрахунку на душу населення не досягли середнього по країні рівня (склавши лише 99,4% від нього), тоді як податкові надходження в розрахунку на душу населення були тут найвищими (відповідно 150,3%).

У 1997р. доходи місцевих бюджетів Черкащини перевищили їх середній по Україні показник (досягнувши 103,3%), хоча рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення був тут на 15% нижчими, ніж у середньому по країні.

Процеси міжрегіонального перерозподілу державних доходів не приводять до достатнього вирівнювання як витрат місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення так і рівня забезпечення жителів різних регіонів країни суспільними благами і послугами. Істотні міжрегіональні відмінності спостерігаються по будь-якому з показників, що характеризує умови життя громадян, – чи то дошкільне виховання, охорона здоров’я, освіта або розвиток транспортної інфраструктури.

Усі зроблені в останні роки спроби змінити підхід до формування місцевих бюджетів України не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в умовах командно-адмістративної економіки. Наочним підтвердженням тому слугує показник частки регіонів у планових витратах місцевих бюджетів України в 1992-1997 рр.

Обсяг видаткової частини місцевих бюджетів у 1998 р. становить 11млрд. 162,8 млн. грн., або 33,7% до загального обсягу видаткової частини зведеного бюджету (1996р. – 29%; 1997 – 30,1%), що свідчить про зростання питомої ваги місцевих бюджетів держави.

Витрати місцевих бюджетів визначаються наявністю об’єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення і соціального захисту, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади.

Регіони, де розміщені “пріоритетні” галузі, могли розраховувати на одержання додаткових коштів для розвитку соціальної інфраструктури і комунального господарства, без врахування території, географічного положення, клімату, структури економіки.

Підхід до формування місцевих бюджетів, який гарантується на фінансуванні діючих об’єктів і установ, закріплює існуючу диференціацію регіонів за рівнем витрат місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення (див. графік 1.1) .

Актуальною залишається вимога Бюджетної резолюції щодо необхідності визначення мінімального рівня соціальних потреб на душу населення для розрахунку мінімального розміру місцевих бюджетів. На жаль, в умовах нестабільності надходжень коштів, неповної визначеності повноважень місцевих органів та асинхронного переходу регіонів до ринкових відносин впровадження у практику бюджетного планування такого показника викликає великі сумніви щодо його своєчасності. Це означає, що при розрахунку мінімальної бюджетної забезпеченості будуть враховуватися:

реальний стан об’єктів соціальної інфраструктури;

потреби в фінансуванні об’єктів;

досягнутий рівень задоволення потреб жителів конкретних населених пунктів у суспільних благах і послугах.

Існуюча система формування доходів місцевих бюджетів України має ряд серйозних недоліків:

практично щороку змінюються види податків, зарахованих до місцевих бюджетів;

відсутні єдині та досить стабільні нормативи відрахувань від загально­державних податків до місцевих бюджетів;

відсутні єдині правила ув’язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень і формули міжрегіонального перерозподілу доходів.

Графік 1.1

Витрати місцевих бюджетів у розрахунку на душу населення (у % до середніх по Україні) [35. c.34]

Графік 1.2

Частка регіонів у планових витратах місцевих бюджетів у 1992 і 1997 рр (%) [35. c.33]

Як приклад бюджетного процесу та контролю за державними видатками розглянемо на прикладі проходження бюджетного процесу по м. Сміла.

Міськдержадміністрація організовує складання проекту місцевого бюджету. Згідно з порядком і строками складання бюджету, Смілянський міськфінвідділ за участю інших органів виконавчої влади на основі прогнозних показників економічного і соціального розвитку міста і проекту фінансових планів підприємств і господарських організацій, планів доходів і кошторисів видатків бюджетних установ і нормативів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів, установлених міськдержадміністрацією, складають проекти міського бюджету і подають їх на розгляд міськдержадміністрації до 25 грудня.

Проект міського бюджету попередньо розглядається постійною комісією міськдержадміністрації.

Міськдержадміністрація розглядає проект бюджету за доповіддю завідуючого міськфінвідділу, висновками і співдоповідями постійних комісій.

Після розгляду міськдержадміністрація затверджує міський бюджет – у загальній сумі доходів, з виділенням окремих доходних джерел, і в загальній сумі видатків, виділенням всіх асигнувань на фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, соціального захисту населення, на утримання органів державної влади та виконавчих органів, а також розмір оборотної касової готівки.

У разі, якщо міськдержадміністрація не затверджує бюджет до 30 грудня року, що передує тому, на який складено бюджет, набирають чинності показники бюджету, поданого на затвердження в міськдержадміністрацію.

Рішення міськдержадміністрації про затвердження міського бюджету публікується для загального відома в газеті “Смілянський обрій”.

Контроль за виконанням бюджету і використанням органами державної виконавчої влади та виконавчими органами міськдержадміністрації коштів позабюджетних фондів здійснює міськдержадміністрація, яка самостійно визначає організаційні форми такого контролю. Міськдержадміністрація здійснює контроль за станом надходжень доходів до бюджету, коштів позабюджетних фондів і правильністю використання підприємствами, установами і організаціями видалених бюджетом з відповідного бюджету асигнувань та позабюджетних коштів. За передбачені законодавством порушення посадові особи органів державної виконавчої влади несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

Звіт про виконання міського бюджету складає фінансовий відділ по м. Сміла. Постійна комісія міськдержадміністрації розглядає звіт про виконання бюджету, готує висновки і подає їх міськдержадміністрації.

Звіт про виконання міського бюджету затверджується на сесії міськдержадміністрації.

Рішення сесії міськдержадміністрації щодо звіту про виконання міського бюджету публікується для загального відома.

Проаналізуємо дохідну частину в бюджеті по м. Сміла за 1997 р. Власні доходи бюджету м. Сміла складають 13,02 % усіх доходів бюджету міста. Найвагоміші надходження: від земельного податку – 2,4%, місцевих податків та зборів – 2,7% доходів бюджету, збори та інші неподаткові доходи – 5,42% (штрафи, фінансові санкції, реєстраційні й ліцензійні збори), податок з власників транспортних засобів – 0,77% доходів бюджету м. Сміла. Інші податки та збори, а також доходи від управління комунальною власністю не забезпечують будь-якого значного надходження до бюджету.

Власні доходи бюджету формуються в основному за рахунок невеликої частки загальнодержавних податків і зборів, які закріплені за відповідними бюджетами.

До бюджету міста надходить частка ресурсних податків (20% лісового доходу, 20% плати за воду, 70% надходжень фонду охорони навколишнього середовища), суми від перевищення розрахункового фонду споживання, та різні збори і не податкові доходи.

Таблиця 2.1.

Структура дохідної частини бюджету по м. Сміла за 1995-1997 рр

Рис 2.1

Динаміка обсягів і структура доходів в бюджеті м. Сміла 1995-1997рр

Таким чином, структура доходної частини бюджету м. Сміла підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб, низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкової служби забезпечити пріоритет власним і закріпленим доходам вони складають в бюджеті міста в 1995 р. – 7,24%, в 1996р. – 16,97%, в 1997р. – 13,02%.

Натомість левова частка доходів місцевого бюджету формується за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів та дотацій із вищестоящих бюджетів.

Так, у 1996 р. відрахування від регулюючих доходів становили 53,81% у доходах бюджету по м. Сміла, в бюджеті на 1997 р. їх частка передбачена в розмірі 20,83%, крім того, сума дотації з держбюджету становить45,62% доходів бюджету по м. Сміла.

Рис.2.2

Динаміки питомої ваги дотацій отриманої з держбюджету за 1995-1997рр.

Це означає, що рівень дотації збільшується, що відбувається фінансування видатків, що не покриваються доходами: 1995 р. дотація складала 1387,8 тис. грн, 1997 р. – 10209 тис. грн.

В 1996 р. бюджет міста збалансовано без надання дотацій з центру.

Отже, зростання частки дотацій у доходах місцевого бюджету м. Сміла негативно впливає на бюджетний процес. Ростуть споживацькі настрої, придушується ініціатива щодо збільшення податкових надходжень.

Щоб забезпечити необхідний рівень соціально-економічного розвитку м. Сміла, доходи відносно вирівнюються за допомогою таких інструментів, як диференціація норм відрахувань від загальнодержавних регулюючих доходів та надання субсидій та субвенцій нижчестоящим бюджетам та перерахування коштів із бюджетів нижчих рівнів до вищестоящих бюджетів – із другого.

До 1997 року в Україні було чотири регулюючих загальнодержавних податків: податок на додану вартість, податок із прибутку підприємств і організацій, акцизний збір та прибутковий податок із доходів громадян. Законом “Про Державний бюджет України ” встановлювалися відрахування від даних податків до бюджетів областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Ставки відрахувань диференціювалися залежно від забезпеченості тієї чи іншої області фінансовими ресурсами. Як регулюючий використовувався в основному лише ПДВ, норми відрахувань від податку з прибутку, акцизного збору та прибуткового податку з доходів громадян практично не диференціювалися.

З прийняттям нового Закону “Про податок на добавлену вартість” питання фінансової забезпеченості міста стало ще проблематичнішим. За цим законом із 1997 року ПДВ стовідсотково зараховується до державного бюджету. Саме таким чином уряд розв’язав проблему розрахунків із відшкодування вхідного ПДВ щодо експортних операцій та вугілля, посилаючись на зарубіжний досвід. В деяких країнах ЄС, наприклад, у Франції та Великобританії, ПДВ повністю зараховується до центрального бюджету. Однак у розвинутих країнах частка ПДВ в державних доходах становить лише 10-18% (в Україні 34,9% у 1996 р.), (в Смілі – 33,67% у 1996 р.) натомість значну питому вагу мають надходження від інших податків, наприклад, від особистого прибуткового податку – 40% (в Україні – 12,8%) (в Смілі – 13,02%).

Як підтвердження вищесказаного, спостерігається тенденція до зменшення контингенту надходжень (тобто загальної суми регулюючих доходів, від яких здійснюється відрахування до місцевого бюджету).

Р
ис 2.3

Динаміка питомої ваги регулюючих доходів у загальній сумі надходжень по м. Сміла.

Відбулося не тільки відносне, а й абсолютне зниження надходжень податку на прибуток. Так, у 1995 р. по бюджету м. Сміла надійшло 2977 тис. грн податку з прибутку, в 1996 р. – 1904 тис. грн., 1997 р. – 36 тис грн. Основна причина – поглиблення економічної кризи зниження обсягів виробництва – 1995 р. – 27%, 1996 р. – 36%, 1997 р. – 42%, що супроводжується збільшенням кількості збиткових підприємств, падінням реальних доходів підприємств, особливостями податкової політики.

Таблиця 2.2

Структура дохідної частини місцевого бюджету по м. Сміла за 9-ть місяців 1997 та 9-ть місяців 1998 року (тис. грн.)

Порівнявши дохідні частини в місцевому бюджеті за 9-ть місяців 1997 р. і 9-ть місяців 1998 р. можна сказати, що власні доходи в місцевому бюджеті м. Сміла становлять 11,15% за 9-ть місяців 1997 р. і 10,24% за 9-ть місяців 1998 р. питомої ваги в загальних доходах бюджету.

Розмір власних доходів зменшився на 0,91%.

Найвагоміші надходження власних та закріплених доходів складають плата за землю 1,72% за 9-ть місяців 1997 р. і 1,5% за 9-ть місяців 1998 р. При порівнянні їх розмір зменшився на 0,22%.

Місцеві податки і збори за 9-ть місяців 1997 р. складають 2,12% і 1,62% за 9-ть місяців 1998 р. Тут також видно спад надходжень податків до бюджету. Їх розмір зменшився на 0,5%.

Збори та інші неподаткові платежі, при порівнянні за відповідний період 1997 року і 1998 року збільшилися на 0,2% (1997 р. – 5,2%, 1998 р. – 5,4%)

Рис.2.4

Надходження власних та закріплених доходів до міського бюджету м. Сміла за 9-ть місяців 1997 р. і 9-ть місяців 1998 р.

Зменшення власних та закріплених доходів в місцевому бюджеті відбулося за рахунок зменшення: місцевих податків і зборів на 0,5%, надходжень коштів від приватизації на 0,05%, податку з власників транспортних засобів на 0,17%, плати за землю на 0,22%, фонду охорони навколишнього середовища на 1,11%; збільшення коштів по зборах та інших неподаткових надходженнях на 0,02%.

Аналіз регулюючих доходів показує, що відбулося зменшення питомої ваги на 2,09% в загальній сумі доходів (за 9-ть місяців 1997 р. – 30,75% і за 9-ть місяців 1998 р. – 28,66%). Це відбулося за рахунок зменшення надходжень по акцизному збору на 0,03% і прибуткового податку з громадян на 2,84% (див. таб. 2.2).

Аналіз отриманих коштів показує, що їх розмір і питома вага в загальних доходах бюджету мають вагоме місце 58,08% за 9-ть місяців 1997 р. і 61,10% за 9-ть місяців 1998 р. Це свідчить про те, що доходи бюджету не можуть забезпечити фінансування міста. Розмір дотації з обласного бюджету не можуть забезпечити фінансування міста. Розмір дотації з обласного бюджету збільшився на 1,02% питомої ваги в загальних доходах.

Р
ис.2.5

Питома вага регулюючих доходів в місцевому бюджеті м. Сміла за 9-ть місяців 1997 р. і 9-ть місяців 1998 р.

Р
ис.2.6

Питома вага отриманих коштів в місцевому бюджеті м. Сміла за 9-ть місяців 1997 р. і 9-ть місяців 1998 р.

Податковою інспекцією по м. Сміла здійснено комплекс заходів щодо забезпечення виконання дохідної частини бюджету, зокрема проведена робота, що пов’язана із безсуперечливим стягненням коштів із рахунків платників та їх дебіторів, поверненням стягнення на майно боржників, визначенням боржників банкрутами. Однак поліпшити стан справ із бюджетом не вдалося. На кінець 1997 р. податкова заборгованість становила 2,3 тис грн. і зросла в цілому на 973 тис. грн., або в 1,7 рази. Не вплинули істотно на поліпшення фінансового становища суб’єктів господарювання і заходи щодо списання та реструктуризації податкової заборгованості зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій на суму 386,9 тис. грн. по 33 підприємствах, та реструктуризовано заборгованості по податках на суму 2189,1 тис. грн.

Проаналізуємо стан основних показників фінансування народного господарства по місцевому бюджету м. Сміла за 1995-1997 рр. (див. табл.2.3)

Таблиця 2.3

Видатки на народне господарство по місцевому бюджету м. Сміла/ 1995 (млн. крб)

Видатки на фінансування народного господарства виконано на 207,3%. Перефінансування допущено в зв’язку з збільшенням заробітної плати, тарифів і цін на комунальні послуги. Видатки на фінансування народного господарства складають 13,2% в загальному обсязі видатків бюджету м. Сміла.

Таблиця 2.4

Видатки на народне господарство за 1996 по місцевому бюджету м. Сміла (тис. грн.) 

Видатки на фінансування народного господарства про фінансовано лише на 71,81% , чим заплановано. Недофінасовано райвузол зв’язку –10тис. грн., ВЖРУ на 78 тис. грн., житлове будівництво соціальних об’єктів – 493 тис. грн., комунальне будівництво –534 тис. грн. Всього недофінансовано народне господарство – 621 тис. грн. Видатки на фінансування народного господарства в м. Сміла складають 10,85% в загальному обсязі видатків бюджету.

Таблиця 2.5

Видатки бюджету на фінансування народного господарства за 1997 рік по м. Сміла (тис. грн.)

Видатки на фінансування народного господарства проведено в повному обсязі, згідно затвердженого плану. Вони складають 5,9% від загальних видатків м. Сміла.

Таблиця 2.6

Питома вага ви­датків на фінансування народного господарства в загальній сумі ви­датків (тис. грн)

Р
ис.2.7

Динаміка питомої ваги видатків на фінансування народного господарства в загальній сумі видатків по м.  Сміла.

Ми бачимо спад фінансування видатків на народне господарство, в порівнянні з 1995 р. видатки зменшилися в 1997 р. на 7,3%, а з 1996 р. – 5%. При порівнянні 9-ти місяців 1998 р. з 1997р. ми бачимо спад фінансування на 2,08%.Основна причина відсутність коштів в бюджеті м. Сміла.

Проаналізуємо стан видатків по соціальному захисту населення по бюджету м. Сміла.

Таблиця 2.7

Питома вага видатків по соціальному захисту населення за 1995-1997р. (тис. грн)

Р
ис.2.8

Динаміка питомої ваги видатків на фінансування соціального захисту населення в бюджеті м.  Сміла за 1995-1997рр.

Ми бачимо, що видатки на фінансування соціального захисту населення по м. Сміла в порівнянні 1995 р. з 1996 р. зменшились на 6,11%, а в порівнянні 1996 р. з 1997 р. вони збільшились на 11,5%. В порівнянні 1995 р. з 1997р. вони збільшились на 5,39%. %. При порівнянні фінансування 9-ти місяців 1998 р. з 1997р. вони збільшились на 23%.Це пояснюється поглибленням економічної кризи, населення потребує соціального захисту, збільшується кількість людей, яким виплачується допомога на дітей віком до 16 років /учнів до 18 років/, виплати компенсацій реабілітованим, додаткової вплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг.

Проаналізувавши в розрізі видатки по соціальному захисту за 1997 р. по бюджету м. Сміла можна сказати, що перевитрати допущено по фінансуванні дотацій по ЖКГ, по РПЗ в зв’язку з тим що було передано на баланс міста ЖКГ РПЗ, але зменшено видатки по фінансуванню ЖКГ міста (див. таб. 2.8)

Таблиця 2.8

Видатки по соціальному захисту за 1997 р. (тис. грн)

Грошові виплати матерям /батькам/ зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років виконано 15 тис. при уточненому плані 15 тис. грн. Заборгованість складає 1,7 тис. грн.

Таблиця 2.9

Дані про контингент одержувачів допомог в 1997р.

Заборгованість по соціальних виплатах зростає, про це свідчать такі данні

Це пояснюється недостатністю доходів бюджету

Проаналізуємо стан фінансування видатків на соціально-культурну сферу по м. Сміла за 1995-1998 рр.

Таблиця 2.10

Фінансування соціально-культурної сфери по м. Сміла за 1995р. (тис. грн)

В 1995 р. відбулося перефінансування освіти на 2859,5 тис. грн., або на 156,8%. Перефінансування пов’язане із збільшенням тарифів, цін на комунальні послуги, заробітної плати. Вони складають 60,86% в видатках на соціально-культурну сферу.

Асигнування на культуру виконані в сумі 370,5 тис. грн. при уточненому плані 187,2 тис. грн. Вони складають 4,81% від витрат на соціально-культурні заходи. Асигнування проводилось в межах фактично одержаних доходів.

Асигнування по охороні здоров’я перефінансовано на суму 1598,1 тис. грн. або 128,7%. Вони складають 33,83% у видатках місцевого бюджету по м. Сміла на фінансування соціально-культурної сфери.

Видатків на фінансування молодіжних програм і фізкультури перефінансовано на 15,8 тис. грн., більше чим планувалось на 77,8%. Вони складають 0,5% у видатках місцевого бюджету по м. Сміла на фінансування соціально-культурної сфери.

Таблиця 2.11

Фінансування соціально-культурної сфери по м. Сміла за 1996р. (тис. грн)

Видатків на фінансування освіти збільшились на 1580 тис. грн. проти запланованого 4064 тис. грн. Перефінансування пов’язане з тим що виділені кошти на освіту задовольняють дійсну потребу на 27,9%. Вони складають 63,98% видатків на соціально-культурні заходи місцевого бюджету м. Сміла. Асигнування на культуру виконані в сумі 452 тис. грн. при уточненому плані 266 тис. грн. фінансування проводилося в межах фактично одержаних доходів виділені кошти на культуру задовольняють дійсну потребу на 19,5%, допущено перефінансування.

Асигнування по охороні здоров’я недофінасовано на 856 тис. грн. Профінасовано 75,8% до уточненого плану 1997 р. в зв’язку з недостатнім надходженням коштів.

Таблиця 2.12

Дані про використання коштів по охороні здоров’я (тис. грн)

Таблиця 2.13

Інші заходи по охороні здоров’я (тис. грн)

Видатки на охорону здоров’я складають 30,41% видатків на соціально-культурну сферу.

Видатків на фінансування молодіжних програм і фізкультури перефінансовано на 26,4%, більше чим планувалось. Це пояснюється: (див таб.2.14).

Таблиця 2.14

Про використання коштів по виконанню молодіжних програм, фізкультури і спорту (тис. грн)

Видатки на соціально-культурні заходи по бюджету м. Сміла за 1997р. перевиконано на 11,6%, планувалося 7902 тис. грн., фактично профінансовано 8821 тис. грн. Вони складають у бюджеті видатків м. Сміла 60,53%.

Таблиця 2.15

Фінансування соціально-культурної сфери по м. Сміла 1997р (тис. грн)

Видатки на фінансування освіти збільшились на 3284 тис. грн. проти запланованого бюджетом, перефінансування склало 72,8%. Це пояснюється тим, що збільшилася кількість шкіл в зв’язку з відкриттям ліцею з 01.09.1997 р. згідно рішення міськвиконкому №778 від 18.09.1997 р.;

збільшилась кількість дитсадків в зв’язку з передачею 12 травня 1997 р. на баланс міськвно двохгрупового дитсадка №8 від п/я;

збільшилась кількість штатних одиниць за рахунок передачі в систему міськвно клубу “Непосидючі” ВО Орізон” згідно рішення міськвиконкому №924 від 29.10.1997 р.;

збільшилась кількість установ на одиницю в зв’язку з заснуванням методичного центру практичної психології. Вони складають 64,07% в витратах на фінансування соціально-культурної сфери.

Видатки на культуру і засоби масової інформації перефінансовано на 366 тис. грн. проти уточненого плану 243 тис. грн. Це відбулося за рахунок фінансування газети “Сміла” і “Смілянські обрії”, які засновані згідно рішення Смілянської міської ради народних депутатів від 20.03.97 р. Вони складають 5% в видатках на фінансування соціально-культурної сфери.

Видатки на фінансування охорони здоров’я перевиконана на 121,9% це пов’язано із збільшенням ліжок денного стаціонару у поліклініці в зв’язку з закриттям стаціонарних ліжок у міській лікарні; збільшенням вартості медикаментів і м’якого інвентарю. Вони складають 5% у видатках на фінансування соціально культурної сфери.

Видатки на фінансування фізичної культури і спорту збільшилися проти плану на 47,6%. Це відбулося за рахунок збільшення штатної кількості працюючих у дитячо-юнацькій спортивній школі. Витрати на фізичну культуру і спорт складають 0,51% у витратах на фінансування соціально культурної сфери.

Видатки на фінансування молодіжних програм недофінансовано на 22,7%. Профінансовано 77,3%, планувалося 22,0 тис. грн., фактично профінансовано 17 тис. грн. Недофінансовано заходи центральних соцслужб для молоді 3 тис. грн. клуби підлітків.

Видатки на соціально-культурні заходи по бюджету м. Сміла за 1997р. перевиконано на 55,2%, планувалося 7836 тис. грн., фактично профінансовано 12162 тис. грн. Вони складають у бюджеті видатків м. Сміла 54,97%.

На основі зробленого аналізу про стан фінансування соціально-культурної сфери по бюджету м. Сміла можна зробити такі висновки (див. таб. 2.16).

Таблиця 2.16

Стан фінансування соціально-культурної сфери по бюджету м. Сміла за 1995-1998р. (тис. грн)

Видатки на фінансування соціально-культурної сфери по бюджету м. Сміла в порівнянні 1995 р. з 1996 роком зросли на 8,2%, але потім в 1997 р. зменшилися на 5,56%, якщо порівняти 1995 р. з 1997 р. то видатки збільшились на 2,64%. При порівнянні 9-ти місяців 1998р з 1997р, витрати зменшилися на 16,25% (див. рис. 2.9).

Рис 2.9

Динаміка питомої ваги видатків на фінансування соціальної сфери в бюджеті м.  Сміла за 1995-1997рр.

Проаналізуємо стан фінансування органів місцевого самоврядування по місцевому бюджету м. Сміла за 1995-1997 рр.

Таблиця 2.17

Питома вага видатків на фінансування органів місцевого самоврядування за 1995-1998р. (тис. грн)

Рис.2.10

Динаміка питомої ваги видатків на фінансування органів місцевого і регіонального самоврядування за 1995-1998р. (тис. грн)

Видатки на фінансування органів місцевого та регіонального самоврядування по місцевому бюджету м. Сміла в порівнянні 1995 р. з 1996 р. зросли на 1,2%, порівняно з 1996 р. в 1997 році вони зменшилися на 1,2%, якщо порівняти 1995 рік з 1997 роком то видатки зменшилися на 1,2%. При порівнянні 1997р з 9-тьма місяцями 1998 року спад фінансування відбувався на 0,21%. Це пояснюється тим, що в 1996 році було придбано для відділу субсидій комп’ютери, кількість штатних одиниць збільшилась, в зв’язку з додатково введеною чисельністю відділу субсидій 5 штатних одиниць, придбання автомобіля для міськфінвідділу 8 тис. грн.

Проаналізувавши видаткову частину місцевого бюджету м. Сміла можна зробити висновки:

Таблиця 2.18

Виконання видаткової частини місцевого бюджету м. Сміла за 1995-1998р. (тис. грн)

Рис.2.11

Питомої ваги по виконанню видаткової частини місцевого бюджету м. Сміла за 1995-1998р. (тис. грн)

Видатки місцевого бюджету м. Сміла в порівнянні 1995 р. з 1996 р. зменшилися на 114,7%, порівняно з 1996 р. в 1997 році вони збільшилися на 48,8%, при порівнянні 1995 рік з 1997 роком то фінансування зменшилося на 65,9%.

Таблиця 2.19

Структура видатків місцевого бюджету м. Сміла за 9-ть місяців 1997р. і 9-ть місяців 1998р. (тис. грн)

Проаналізуємо стан фінансування видатків за 9-ть місяців 1997р. і 9-ть місяців 1998р: видатки місцевого бюджету при порівнянні 9-ти місяців 1997р. і 9-ти місяців 1998р. по соціальному захисту населення збільшилися на 23%. Це пояснюється тим, що спад виробництва складає 27% і збільшується кількість людей, які потребують соціального захисту.

Витрати на народне господарство скоротилися на 2,08%. Це пояснюється недостатністю коштів у бюджеті для фінансування народного господарства, профінансовано лише 28,8% дійсної потреби.

Витрати на соціально-культурну сферу зменшилися на 17,25% питомої ваги загальних витрат бюджету. Це пояснюється тим, що відбулось скорочення закладів культури, профінансовані кошти задовольняють дійсну потребу на 19,5%.

Витрати на національну оборону при порівнянні 9-ти місяців 1997р. і 9-ти місяців 1998р. скоротилися на 0,1%. Це пояснюється скороченням витрат на утримання відділу цивільної оборони в 1998р.

Рівень соціально-економічного розвитку регіонів неоднаковий, їх доходи відносно вирівнюються за допомогою таких інструментів, диференціація норм відрахувань від загальнодержавних регулюючих доходів та надання субсидій і субвенцій нижчестоячим бюджетам, з одного боку, та передання коштів із бюджетів нижчих рівнів до вищестоящих бюджетів – із другого.

До 1997 року в Україні було 4 регулюючих загальнодержавних податки: ПДВ, податок із прибутку підприємств і організацій, акцизний збір та прибутковий податок із доходів громадян Законом “Про Державний бюджет України” встановлювалися відрахування від даних податків до бюджетів областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя. Ставки відрахувань диференціювалися залежно від забезпеченості тієї чи іншої області фінансовими ресурсами. Причому, як регулюючий використовувався в основному лише ПДВ, норми відрахувань від податку з прибутку, акцизного збору та прибуткового податку з доходів громадян практично не диференціювалися.

З прийняттям нового Закону “Про податок на додану вартість” питання фінансової забезпеченості регіонів стало ще проблематичнішим. За цим законом з 1997р. ПДВ стовідсотково зараховується до державного бюджету. Саме таким чином уряд розв’язав проблему розрахунків із відшкодування вхідного ПДВ щодо експортних операцій та вугілля, посилаючись на зарубіжний досвід. В деяких країнах ЄС, наприклад, у Франції та Великобританії, ПДВ повністю зараховується до центрального бюджету. Однак у розвинутих країнах частка ПДВ в державних доходах становить лише 10-18% (в Україні – 34,9% у 1996р., по м. Сміла – 33,67% у 1996р.), значну питому вагу мають надходження від інших податків, наприклад, від прибуткового податку до 40% (в Україниі – лише 12,8%, по м. Сміла – 13,02%) .

Таким чином можна зробити висновок, що закріплення ПДВ за державним бюджетом позначилось негативно на формуванні дохідної частини місцевого бюджету. І хоч Законом України “Про Державний бюджет України на 1997 рік” бюджетам областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, областей передано 100% податку з прибутку як це встановлено Законом “Про бюджетну систему України”, 100% плати за землю (замість – 70%), 100% плати за придбання торгового патенту, 100% прибуткового податку з громадян та 50% акцизного збору, крім збору із ввезених на територію України підакцизних товарів (замість частини в розмірі 50% та 20% відповідно, які діяли в 1996р.) це не вирішило питання забезпеченості фінансовими ресурсами адміністративно-територіальних утворень. Таким чином, за умови стовідсоткового зарахування ПДВ до державного бюджету надалі слід очікувати подальшої централізації бюджетних коштів.

Законом “Про бюджетну систему України ” передбачається регулювання доходів бюджетів з урахуванням економічного, соціального, природного й економічного стану відповідних територій. Проте невідомо за якими критеріями визначається стан цих територій. Тому практика регулювання залишається старою: визначається сума видатків, що не покриваються власними доходами регіонів, на дану величину обраховуються відрахування від загальнодержавних податків і зборів та дотацій з великим впливом суб’єктивного фактору. Така система не створює стимулів для регіонів щодо збільшення надходжень до бюджетів.Норми відрахування від регулюючих доходів постійно змінюється, що унеможливлює прогнозування доходів регіонів на перспективу. Таблиця 3.1

Динаміка норм відрахувань від загальнодержавних податків та зборів до бюджету.

Аналогічна ситуація з іншими податками. Із 1992 року встановлене зарахування 30% земельного податку до державного бюджету (з 1997 р. знову 100%, закріплено за місцевими бюджетами), з 1994 р. – 80% плати за воду та 40% плати за спецвикористання надр, із 1996 р. – 80% лісового доходу, з 1997 р. 10% плати за забруднення навколишнього природного середовища належить до державного бюджету, замість 100% перерахування до місцевих бюджетів.

Невдосконаленість системи регулювання бюджетів в Україні полягає у відсутності чіткого критерію визначення норм відрахувань та дотацій. Вважаємо за потрібне переглянути порядок зарахування ПДВ, повернувши йому статус регулюючого. Проблему відшкодування вхідного ПДВ можна розв’язати іншим способом, наприклад, проводити відшкодування з єдиного державного бюджету, а заборгованість між бюджетами гасити за взаємними розрахунками.

Якщо в 1996 р. ПДВ надійшло до місцевого бюджету м. Сміла в розмірі 1904 тис.грн., питома вага складала 33,67% в доходах бюджету, при нормі відрахувань в 1996 р. – 78,8% загальнодержавних податків і зборів до місцевого бюджету. При нормі відрахувань хоч би 35% до місцевого бюджету надійшли бюджет кошти в розмірі 852 тис.грн., що дало б можливість профінансувати потребу міста. Для прикладу можна навести такі дані: для фінансування благоустрою міста в 1997 році було витрачено 979 тис.грн.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери:

плата за надані послуги;

бюджетні асигнування;

фінансові ресурси підприємств;

кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів;

страхування;

кредит.

Нині в Україні використовуються практично всі джерела, однак стрункої системи не сформовано. Сьогодні в Україні при виділені бюджетних асигнувань переважає принцип малозабезпеченості. Наприклад, житлові субсидії виділяються сім’ям, якщо плата за житлово-комунальні послуги за нормами споживання перевищує 15% їх сукупного доходу на місяць. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А останнім часом мережа установ, що надають платні послуги, помітно розширилась, що пов’язане з кризовим станом економіки України з’явилися приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї. У вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи.

Аналогічна ситуація склалась і у медицині. Одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні.

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити нормальне функціонування об’єктів соціальної сфери. Передача відомчого житла та інших об’єктів соціальної інфраструктури у муніципальну власність є важливою умовою для зниження затрат підприємств і виходу із кризового стану. Однак через недостатність коштів у місцевих бюджетів вказані об’єкти або закривають, або передаються у приватну власність.

Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді випадків об’єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування об’єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних джерел підприємств, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в основному спрямовані: на фінансування об’єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні принципи: обов’язкові страхування для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства або паритету.

Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних.

Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов’язковості страхування забезпечити розв’язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових платежів.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв’язку з одержаним професійним захворюванням.

І останнє джерело – кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Така практика широко розповсюджена на Заході, особливо так звані студентські позики. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій.

Кожне з джерел фінансового забезпечення соціальної сфери має своє значення і розраховане на відповідні категорії населення. Удосконалення системи фінансового забезпечення соціальної сфери має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід, шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Така модель є об’єктивною реальністю і поступово сформується в Україні. Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень, ступінь освідченності населення, науковий потенціал держави.

Система фінансового забезпечення соціальної сфери можна подати у такому вигляді:

Таблиця 3.2

Модель фінансового забезпечення соціальної сфери.

Проведення ринкових реформ значною мірою залежить від стан фінансів держави та їх складової бюджету. Через бюджет держава акумулює кошти для фінансування пріоритетних напрямків виробництва, соціального розвитку, активізує заході щодо економії коштів і їх надходження.

Бюджетні відносини потребують державного регулювання . воно досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності. Основною мовою бездефіцитності бюджету є стійкість економіки і дотримання пропорцій між доходами і видатками.

Серед першочергових завдань провідне місце посідає розробка науково обгрунтованих концепцій доходів, побудова оптимальної моделі податкової системи, чітке дотримання податкового законодавства.

Одним з напрямків ефективного формування дохідної частини бюджету є детальний аналіз виконання кожного джерела доходу протягом попередніх років та врахування певних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників.

Досягнення збалансованості бюджетів може здійснюватися за рахунок находження нових джерел доходів та залучення частини коштів від приватизації державного і комунального майна.

В умовах економічної кризи особливо гострою залишається проблема соціального захисту. Основне завдання – державна гарантія соціальних послуг на рівні мінімальних стандартів. В зв’язку з цим необхідно:

зменшити суму пільг, якими користується населення;

забезпечення на мінімальному рівні бюджетного фінансування освіти, медицини за умови розвитку мережі не державних установ;

поступовий перехід від державного пенсійного, соціального і медичного забезпечення до пенсійного, соціального і медичного страхування.

Досить вагомі потенційні можливості скорочення витратної частини бюджету пов’язані з удосконаленням процесу формування місцевих бюджетів.

Потребує вирішення питання фінансування забезпечення експлуатації та утримання об’єктів комунальної власності, які перебувають у власності членів територіальної громади.

Перелічені вище шляхи оптимізації державного бюджету України потребують поступового впровадження. Об’єктивною передумовою забезпечення оптимальної збалансованості бюджету будь-якої країни є його реальне наповнення, в основі якого економічне зростання.

Книги:

Балабанов И.Г. Финансовый менеджмент: Учебник. –Москва: Финансы и статистика, 1994.– 724С.

Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. – К. Вища школа. 1994.-364с.

Василик О.Д. Державні фінанси України. – Київ: Вища школа, 1997.– 320с.

Грабова Н.М. «Теорія бухгалтерського обліку» – Київ: Основи, 1993.– 286с.

Гриценко.О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996.– 180 с.

Єфімова О.В. Как анализировать финансовое состояние предприятия.– М.: Интел-синтез, 1994.-124с

Кравцов Г.И. Деньги, кредит, банки. Справочное пособие. – Минск: Меркавание, 1994. – 269 с.

Ковлев В.В. Анализ финансового состояния и прогнозирования банкротства. – М.: Аудит – 1994. 163с.

Комаринський Я. Яремчук. Фінансово-інвестиційний аналіз. – К.: Українська енциклопедія ім. М.М.Баксана, 1996. – 300с.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. – К.: Либідь, 1995 – 160с.

Кратнина М.Н. Финансовое состояние предприятия. Методьі оценки.– М.: – Дис.1997. – 224с.

Крутиков Р.А. Толковьій словарь рьіночной єкономики. – М. : Сотруд­ничество, 1993. – 301с.

Моляков Д.С. Финансьі предприятий отраслей народного хозяйства. – М.: Финансьі и статистика. 1997 – 176с.

Макаров В.Г. «Теория бухгалтерского учета» – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.

Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси. – Київ: Основи, 1993.– 383С.

Палий В.Ф., Соколов Я.В. Теория бухгалтерского учета. – К.: Основи, 1997.– 243 с.

Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. – К.: Издательство Либра. ООО, 1996. – 344 с.

Родионова В.М. Финансы. – М.: Финансы и статистика, 1993. – 400С.

Суторміна В.М., Федосов В.М. Фінанси зарубіжних корпорацій. – К.: Либідь, 1993.– 247с.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах з різними формами власності.– К.: Вища шк., 1997. – 383 с.

Тальмина П.В. Финансовьіе рьічаги повьішени фондоотдачи.– М.: Финансьі статистика, 1990.-207с.

Финансово-кредитньій словарь: В 3-х т. – М.: Финансьі и статистика, 1984. – т.1. 511с.

Финансово-кредитньій словарь: В 3-х т. М.: Финансьі и статистика, 1986. – т.2-511с.

Финансово-кредитньій словарь. В 3-х т. – М.: Финансьі і статистика, 1988 т.3. – 511с.

Черкасов В.Е. Практическое руководство по финансово-єкономическим расчетам. – М.Метаінформ, 1995г. – 128с.

Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Видавництво “Генеза”, 1997.– 384 с.

Яценко Б.П. Опьіт рьіночньіх отношений в Японии. – К: УкрИНТЄИ, 1992. – 36с.

Періодичні видання:

Бабич.І. Аналіз податкової системи і пропозиції до її вдосконалення. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал: «Економіка України.»//№12,1995р.

Бескид.І.М. Періодичні підвалини дослідження суті державного бюджету України. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал: «Фінанси України.»//№1, 1998р.

Беконя.С.М. Актуальні питання реформи системи оподаткування. Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал: «Економіка України.»//№3,1993р.

Василик.О.Д. шляхи зміцнення фінансового становища держави. Науково-технічний та інформаційно-практичний журнал Міністерства фінансів України, “Фінанси України”//№7, 1998 р.

Нормативна база:

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , “Урядовий кур`єр“ 12 червня 1997 р. №105-106.

Закон України “Про господарські товариства” від 19 версня 1991 р. (із змінами та доповненнями).

Закон України “Про підприємства в Україні” 1991 р. (Із змінами та доповненнями).

Закон України “про внесення змін до Закону “Про систему оподаткування” від 18.02.1997р. № 77

Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” із змінами, внесеними згідно із законами № 3293-12 від 17.06.1993 р., № 297-95 – Верховна Рада від 11.07.1995 р.

Реферат

Дипломної роботи “Бюджетний процес і контроль за державними видатками, його особливості”

Робота містить сторінки, таблиць, рисунків, перелік використаної літератури – найменувань, 3 додатки.

Об’єктом дослідження в випускній роботі є бюджетний процес по м. Сміла, економічний аналіз стану доходів та видатків місцевого бюджету та контролю за видатками.

Мета роботи – досконало вивчити бюджетний процес, аналіз, стану і руху бюджетних коштів, відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів.

Результатом дослідження стали пропозиції щодо удосконалення надходження доходів до місцевого бюджету м. Сміла та фінансування соціального захисту населення.

Одержані результати можуть бути використані при удосконаленні діючої бюджетної системи і аналізу на місцевому бюджеті м. Сміла.

Реферат

Дипломної роботи “Бюджетний процес і контроль за державними видатками, його особливості”

Робота містить 89 сторінки, 27 таблиць, 13 рисунків, перелік використаної літератури – 36 найменувань, 3 додатки.

Об’єктом дослідження в випускній роботі є бюджетний процес по м. Сміла, економічний аналіз стану доходів та видатків місцевого бюджету та контролю за видатками.

Мета роботи – досконало вивчити бюджетний процес, аналіз, стану і руху бюджетних коштів, відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів.

Результатом дослідження стали пропозиції щодо удосконалення надходження доходів до місцевого бюджету м. Сміла та фінансування соціального захисту населення.

Одержані результати можуть бути використані при удосконаленні діючої бюджетної системи і аналізу на місцевому бюджеті м. Сміла.

Міністерство освіти України

Черкаський інженерно-технологічний інститут

Фінансово-економічний факультет

Кафедра фінансів

Спеціальність: 7.050104 “Фінанси”

Випускна робота

бакалавра з економіки і підприємництва

фахове спрямування “Фінанси”

на тему “Бюджетний процес і контроль за державними видатками, його особливості”

Черкаси 1998р.